Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/11264/16-а : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення реалізації конституційних прав особи, а також реалізації статусу депутата представницького органу влади, організації діяльності цих органів, зокрема зі спорів щодо:; забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.
Надіслано для оприлюднення: 08.07.2016. Зареєстровано: 09.07.2016. Забезпечено надання загального доступу: 13.07.2016.
Дата набрання законної сили: 19.07.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 200/11264/16-а                                           
		Провадження №2а/200/461/16
		 
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		04 липня 2016 року  суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Єлісєєва Т.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, громадської організації "ГРОМАДЯНИ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ" до Дніпропетровської міської ради про визнання протиправними дій Дніпропетровської міської ради щодо прийняття рішення від 17.06.2016 р., визнання протиправним та скасування рішення, -
		В С Т А Н О В И В:
		Позивачі звернулись до суду з даним позовом до Дніпропетровської міської ради про визнання протиправними дій Дніпропетровської міської ради щодо прийняття рішення «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» № 20/10 від 17.06.2016 р., визнання протиправним та скасування рішення. 
		В обґрунтування заявлених вимог позивачі посилались на те, що:
		- рішення «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» від 17.06.2016 р. прийнято з порушенням Конституції України, Цивільного кодексу України, законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про житлово-комунальні послуги», «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», «Про доступ до публічної інформації», а також встановленої процедури його прийняття;
		- у Дніпропетровської міської ради відсутні повноваження вирішення витання щодо визначення балансоутримувачів багатоквартирних житлових будинків шляхом прийняття рішення «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» від 17.06.2016 р.
		- прийняттям оскаржуваного рішення порушено права власності власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках; 
		- рішенням від 17.06.2016 р. «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» визначено нових балансоутримувачів житлового фонду без наявності належних, передбачених законом, підстав та на порушення вимог ст.1, ч.1 і 2 ст.23 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також визначено нових виконавців послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій поза конкурсом, тобто всупереч ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та чинному рішенню Дніпропетровської міської ради від 10.06.2009 р. №20/47;
		- рішенням «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» від 17.06.2016 р. визначено балансоутримувачем та виконавцем послуг юридичну особу, відомості про яку відсутні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
		02.07.2016 року до суду від позивача громадської організації "ГРОМАДЯНИ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ" надійшло клопотання про розгляд справи у стислі сроки у зв'язку з її суспільною значимістю та про залучення колективної заяви мешканців Соборного та Індустріального районів міста щодо порушення Дніпропетровською міською радою прийняттям рішення «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» прав власників багатоквартирних будинків, а також Конституції України, Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також прав усіх мешканців цих районів. 
		У письмових поясненнях від 04.07.2016 року позивачі зазначили про протиправність включення питання «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» до порядку денного десятої сесії Дніпропетровської міської ради VII скликання, а також надали до матеріалів справи копію оскаржуваного рішення Дніпропетровської міської ради «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» від 17.06.2016 р. № 20/10, у зв'язку з чим заявили про відмову від вимоги щодо витребування від Дніпропетровської міської ради копії оскаржуваного рішення. Позивачі вважають таке рішення відповідача протиправним та таким, що грубо порушує права та охоронювані законом інтереси. На підставі викладених обставин позивачі просять задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, з врахуванням відмови від вимог щодо витребування від Дніпропетровської міської ради копії оскаржуваного рішення.
		Представник позивачів подала суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити в повному обсязі.
		Представник відповідача до суду не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань, або заяв не надавав, правом подання заперечень на адміністративний позов не скористався. Про дату, час і місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином. 
		Згідно з ч.4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення  ним про причини неприбуття  розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
		Відповідно до ч.4 ст.122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. 
		Частиною 6 ст.128 КАС України встановлено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату,  час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності  потреби заслухати свідка чи експерта.
		Керуючись положеннями частини 4 статті 122 КАС України, судом задоволено клопотання позивачів, розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. 
		Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне. 
		Як вбачається з матеріалів справи, 17 червня 2016 р. депутатами Дніпропетровської міської ради прийнято рішення №1/10 про затвердження порядку денного десятої сесії міської ради VII скликання та включено розгляд питань комунальної власності до розділу 3 (блок) вказаного порядку денного, де вміщено підпункт 3.6. порядку денного, який передбачає розгляд питання «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська».
		Як встановлено судом, цього ж дня, 17 червня 2016 р., Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» №20/10, згідно з п. 1 якого вирішено визначити балансоутримувачами житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська та тимчасовими виконавцями послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій до проведення конкурсу на визначення виконавців зазначених послуг: в Індустріальному районі - Комунальне підприємство «Жилсервіс-6» Дніпропетровської міської ради; в Соборному районі - Комунальне підприємство «Жилсервіс-15» Дніпропетровської міської ради.
		Пунктом 2 даного рішення вирішено передати житлові будинки з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Індустріального, Соборного районів на баланс комунальних підприємств згідно з п. 1 цього рішення (додатки 1, 2), а пунктом 3 вирішено одночасно зі зняттям з балансу житлових будинків передати за описом відповідну технічну документацію. 
		Пунктами 4-7 даного рішення визначено дії, які доручено здійснити КП «Жилсервіс-6», КП «Жилсервіс-15» та іншим підприємствам у зв'язку з прийняттям даного рішення з посиланням на пункти 1-2 цього рішення.
		Пунктом 8 даного рішення визначено осіб, на яких покладено контроль за виконанням цього рішення.
		Як встановлено судом та вбачається зі змісту оскаржуваного рішення і додатків до нього, що Дніпропетровською міською радою, зокрема, вирішено питання щодо розпорядження конкретно визначеними житловими (багатоквартирними) будинками в Індустріальному та в Соборному районах, в яких розташовані квартири та приміщення приватної форми власності, шляхом визначення їх балансоутримувача та передачі на баланс іншим комунальним підприємствам, а також визначено без проведення конкурсу виконавців послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій житлових будинків та пов'язані із ним організаційні питання. 
		Так, спірні правовідносини передусім регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" N 417-VIII від 14.05.2015 р., Закону України "Про житлово-комунальні послуги», а також іншими положеннями законодавства. 
		Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
		Згідно частини 1 статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
		Частиною 2 статті 2 вказаного Закону встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
		Одними із основних принципів місцевого самоврядування згідно статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є принципи законності, правової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами.
		Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Згідно з ч. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації».
		Положеннями ч. 3 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття. 
		За змістом п.1 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» органи місцевого самоврядування є розпорядниками інформації для цілей цього Закону.
		Пунктом 1 ч.1 ст.14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зобов'язано розпорядників інформації оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами. 
		Як вбачається з матеріалів справи проект рішення «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» відповідачем на своїй веб-сторінці - http://files.dniprorada.gov.ua/ було опубліковано 07 червня 2016 р., за 10 днів до його прийняття, тобто з порушенням передбаченого ч.3 ст.15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» двадцятиденного строку до дати їх розгляду з метою прийняття.
		Наведене свідчить про порушення відповідачем при прийнятті спірного рішення обов'язкової процедури його оприлюднення, та як наслідок, порушення відповідачем приписів ч. 11 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ч. 3 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ч. 3 ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ч.1 ст.14 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
		Досліджуючи матеріали справи судом зі змісту оскаржуваного рішення встановлено відсутність правових підстав його прийняття у зв'язку з відсутністю у ньому посилань на відповідні норми (статті) чинного законодавства.
		Так, відповідно до ст. 10 ч. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. 
		Згідно зі ст. 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
		Частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності. 
		Згідно зі ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
		Відповідно до п. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
		З наведеного вбачається, що розгляд і вирішення питань щодо управління, володіння, користування та розпорядження, до яких у тому числі відноситься облік на балансі комунальних підприємств та визначення балансоутримувача і передачі йому на баланс житлових будинків, які не є об'єктами права комунальної власності до відання відповідача, Дніпропетровської міської ради, законом не віднесено.
		Натомість, як встановлено судом, незважаючи на те, що у пункті 1 оскаржуваного рішення зазначено, що воно приймається щодо житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська, з пунктів 2-5 цього рішення та додатків 1,2 до нього фактично вбачається, що його прийнято відповідачем щодо конкретно визначених житлових багатоквартирних будинків.
		Правовідносини щодо права власності та його здійснення власниками на багатоквартирні будинки, квартири, приміщення в них, тощо, врегульовані нормами Цивільного кодексу та Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», ч. 1 ст. 2 якого встановлено, що предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов'язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.
		Разом з тим згідно з положеннями ст. 382 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», співвласниками багатоквартирного будинку є власники квартир та нежитлових приміщень у ньому, яким зокрема належить спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
		Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" відповідно до п.1 ст.13 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону набув чинності з 01.07.2015 року та встановлює повноваження власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках з управління спільним майном багатоквартирних будинків, так і порядок реалізації таких прав на управління спільним майном.
		Так, п.1 ст. 1 вказаного Закону надає законодавче визначення наступних понять (термінів):
		- у підп.5 зазначено, що співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку;
		- у підп.6 зазначено, що спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія;
		- у підп.7 зазначено, що управитель багатоквартирного будинку - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб;
		- у підп.8 зазначено, що управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов'язків співвласників, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.
		Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.
		Частиною 1 ст. 9 цього Закону визначено, що управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.
		Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.
		Згідно зі ст.10 цього Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. 
		До повноважень зборів співвласників згідно з цією статтею належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про: 1) розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним; 2) визначення управителя та його відкликання, затвердження та зміну умов договору з управителем; 3) обрання уповноваженої особи (осіб) співвласників під час укладання, внесення змін та розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням; 4) визначення повноважень управителя щодо управління багатоквартирним будинком; 5) проведення поточного і капітального ремонтів, реконструкції, реставрації, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку та визначення підрядників для виконання таких робіт; 6) визначення дати та місця проведення наступних зборів співвласників; 7) визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком.
		З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що після набрання чинності Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власниками (співвласниками) житлових багатоквартирних будинків є власники квартир або нежитлового приміщення відповідного багатоквартирного будинку, а не  територіальна громада міста, а відтак вони не є об'єктами права комунальної власності, а також, що усі повноваження щодо управління багатоквартирним будинком, розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, тощо, належать виключно зборам співвласників відповідного багатоквартирного будинку.
		Крім того, суд виходить з того, що згідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», власник має право тримати на балансі та управляти належним йому майном. Частина 2 цієї статті визначає, що власник має право доручати повністю або частково розпоряджатися та управляти належним йому майном відповідно до закону та договору балансоутримувачу або управителю. При цьому згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі спільної власності кількох співвласників рішення щодо утримання на балансі та/або управління майном приймається відповідно до закону. 
		Відповідно до ст. 355 ч.1 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
		Частинами 1 та 2 ст. 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
		Докази прийняття відповідних рішень щодо управління та розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку і визначення балансоутримувачів на зборах співвласників багатоквартирних будинків, вказаних у додатках до прийнятого відповідачем рішення, у матеріалах справи відсутні.
		З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що в контексті вищевказаних норм у Дніпропетровської міської ради, не було правових підстав визначати комунальні підприємства «Жилсервіс-6» та КП «Жилсервіс-15» балансоутримувачами житлового фонду Індустріального та Соборного районів міста - багатоквартирних будинків, в яких здебільшого розташовані квартири та приміщення, що є приватною власністю фізичних та юридичних осіб. 
		Судом враховується також рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2004, яким надано офіційне тлумачення положень статей 1, 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду". В цьому рішенні Конституційний Суд України роз'яснив, що набуваючи право приватної власності на квартиру в багатоквартирному будинку особа одночасно стає співвласником, на праві спільної власності, допоміжних приміщень, господарських споруд в будинку, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир (їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень.
		Системний аналіз статті 4 Європейської Хартії місцевого самоврядування, ратифікованої Верховною Радою України 15.07.1997 року, вказує на те, що органи місцевого самоврядування, в тому числі, міські ради, мають право вирішувати будь-які питання, включені до їх повноважень і функцій конституцією або законами національного законодавства. Коло таких питань і компетенція встановлюється в межах, визначених відповідними законами.
		Така правова позиція кореспондується з рішенням Конституційного Суду України №7 від 16 квітня 2009 року у справі №1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
		Частиною 1 ст. 41 Конституції України гарантоване право кожної людини володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Відповідно до частини 4 даної статті Конституції встановлено непорушність права приватної власності: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
		Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
		Відповідно до ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Статтею 321 Цивільного кодексу України, що кореспондується з приписами Конституції України встановлено непорушність права приватної власності: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. 
		Крім того, судом приймається до уваги, що правові гарантії захисту права власності кожної особи втілені й в міжнародному законодавстві, а саме в статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Таким чином, судом встановлено, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо прийняття оскаржуваного рішення поза межами його повноважень, передбачених чинним законодавством не у спосіб, встановлений законодавством, та здійснено правоможності щодо володіння, користування та розпорядження майном, а саме житловими багатоквартирними будинками, що не належать територіальній громаді міста та не є комунальною власністю, а належить власникам квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках на праві спільної власності, що, в свою чергу, призвело до порушення прав та законних інтересів власників квартир та нежитлових приміщень у визначених будинках.
		У зв'язку з цим, суд дійшов висновку, що Дніпропетровською міською радою при прийнятті рішення «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» № 20/10 від 17.06.2016 р. порушено приписи вказаних норм законодавства, тобто рішення відповідача є таким, що не відповідає ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 321, 355, 369, 382 Цивільного кодексу України, ст. 1, 2, 4, 5, 10 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», ст. 23 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» 
		Що стосується законності визначення даним рішенням Дніпропетровської міської ради виконавцями послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій до проведення конкурсу на визначення виконавців зазначених послуг КП «Жилсервіс - 6» КП «Жилсервіс - 15» суд зазначає наступне. 
		Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, оскаржуване рішення прийняте 17.06.2016 року, при цьому за приписами пункту 4 ст. 13 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», що набрав чинності 1 липня 2015 року (п. 1 цієї ж статті 13), встановлено, що до визначення співвласниками багатоквартирного будинку, в якому не створено об'єднання співвласників, форми управління багатоквартирним будинком, але не більше одного року із дня набрання чинності цим Законом, послуги з утримання такого будинку надає суб'єкт господарювання, визначений виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у багатоквартирному будинку до набрання чинності цим Законом.
		Відповідно до п. 5 ст. 13 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», у разі якщо протягом одного року з дати набрання чинності цим Законом співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об'єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради, на території якої розташований багатоквартирний будинок. 
		Отже, з урахуванням норм Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» виконавцями послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій до визначення їх співвласниками форми управління багатоквартирним будинком є особи, визначені виконавцями до 01.07.2015 р.
		Тобто органам місцевого самоврядування у перехідний період з 1 липня 2015 року до 1 липня 2016 року законодавством не надано право приймати рішення про зміну раніше призначених виконавців послуг, натомість їм надано виключно повноваження призначення на конкурсних засадах управителя багатоквартирного будинку після 01.07.2016 року у визначених законом випадках.
		Одночасно слід враховувати і те, що спеціальним законом, який регулює надання житлово-комунальних послуг, є Закон України "Про житлово-комунальні послуги".
		Цей Закон до житлово-комунальних послуг серед іншого відносить: комунальні послуги; послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій; послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд.
		Частинами 1, 2 ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» укладання договорів на надання житлово-комунальних послуг (крім послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) згідно з установленим переліком для об'єктів державної або комунальної власності здійснюється за результатами конкурсу. Перелік житлово-комунальних послуг, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах, визначає орган місцевого самоврядування.
		Поряд з цим, чинним рішенням Дніпропетровської міської ради від 10.06.2009 р. №20/47 (зі змінами) послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій віднесено до тих послуг, право на надання яких виборюється на конкурсних засадах.
		Стаття 144 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, отже вищевказане рішення Дніпропетровської міської ради від 10.06.2009 р. №20/47 є обов'язковим до виконання.
		Крім того, з метою створення правового поля для визначення виконавця житлово-комунальних послуг у житловому фонді  на виконання Закону України "Про житлово-комунальні послуги" наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 25 квітня 2005 року N60 затверджено Порядок визначення виконавця житлово-комунальних послуг.
		Згідно з пунктом 1.1. Порядку (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) органами місцевого самоврядування, власниками житлових будинків визначаються виконавці послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.
		Пунктом 1.6. вказаного Порядку встановлено, що виконавець житлово-комунальних послуг визначається органами місцевого самоврядування, крім випадків, коли власник (власники) житлових будинків бажає (бажають) визначити виконавця житлово-комунальних послуг самостійно.
		Пунктом 1.8. вказаного Порядку встановлено, якщо органом місцевого самоврядування житлово-комунальні послуги, визначені у пункті 1.1 Порядку, включено до переліку послуг, право на здійснення яких виборюється на конкурсних засадах, виконавці таких послуг визначаються за конкурсом відповідно до статей 27, 28 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". На виконання ст. 28 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №631 (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) затверджено Порядок проведення конкурсу з надання житлово-комунальних послуг, яким визначено процедуру підготовки та проведення конкурсу з надання житлово-комунальних послуг.
		За наведених обставин та з системного аналізу вказаних норм вбачається, що прийняття відповідачем рішення з визначення нових виконавців послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій могло бути здійснено виключно на конкурсних засадах.
		Однак, зі змісту п. 1 оскаржуваного рішення, судом встановлено, що воно приймалось до проведення конкурсу на визначення виконавців зазначених послуг та за відсутності на момент його прийняття правових підстав для зміни виконавців послуг, що суперечить вимогам ст. 144 Конституції України, п.п.1, 4, 5 ст. 13 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», ч. 1, 2 ст. 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», тобто нормативно правовим актам, що мають вищу юридичну силу.
		Крім наведеного, аналізуючи зміст оскаржуваного рішення суд приходить до висновку, що останнє є офіційним письмовим документом, яким вирішено питання щодо врегулювання правовідносин між фізичними, юридичними особами, які отримують житлово-комунальні послуги та виконавцем житлово-комунальних послуг, рішенням визначено виконавця з яким, відповідно до статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачі мають право укласти договір про надання житлово-комунальних послуг, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин. 
		Відповідно до положень ч. 2 статті 1  регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
		З системного аналізу вказаних вище норм та змісту оскаржуваного рішення, суд доходить висновку, що дане рішення є регуляторним актом, оскільки останнє спрямоване на врегулювання певних відносин у сфері надання житлово-комунальних послуг і стосується невизначеного кола осіб.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», регуляторна діяльність це діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
		Згідно з положеннями частин 1, 2, 4, 6 статті 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п'яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.
		Строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.
		Частиною 2 ст.13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», встановлено, що повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.
		При цьому, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази оприлюднення проекту спірного рішення як такого, що за своїм змістом відповідає ознакам регуляторного акту, з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних і юридичних осіб, їх об'єднань, у спосіб, передбачений статтею 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Крім того, докази оприлюднення прийнятого рішення у спосіб, визначений статтею 13 наведеного Закону, відповідачем також не надано.
		Судом встановлено, що відповідачем рішення №20/10 від 17.06.2016 року прийнято без належного дотримання процедури оприлюднення повідомлення, проекту регуляторного акту і відповідного аналізу, без обговорення, без врахування громадської думки, що не відповідає положенням статті 9 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» і є підставою для визнання даного рішення незаконним.
		Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами щодо наявності чи відсутності компетенції (повноважень) відповідача, суд виходить з того, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.
		Згідно з положеннями ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцієюі законами України, та керуються ними у своїй діяльності, а також актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими в межах їхньої компетенції. 
		Таким чином, органи місцевого самоврядування приймаючи будь-яке рішення повинні не лише мати необхідний обсяг компетенції для прийняття останнього, а й реалізовувати свою компетенцію у суворій відповідності діючим нормативно правовим актам не переймаючи на себе функції нормотворця.
		Так, встановивши усі вищезазначені обставини справи та проаналізувавши діючі на час взаємовідносин вказані вище Закони України, підзаконні нормативно правові акти, а також дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд, приходить до висновку, що приймаючи вказане рішення Дніпропетровською міською радою було перевищено свої службові повноваження під час прийняття рішення «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська»                  № 20/10 від 17.06.2016 року. Останнє виразилось у розгляді і вирішення Дніпропетровською міською радою питання, не віднесеного законом до її відання, а саме щодо обліку на балансі, управління та розпорядження житловими багатоквартирними будинками, які не є об'єктами права комунальної власності, а є спільною власністю власників квартир та приміщень у таких будинках. Також за межі компетенції Дніпропетровської міської ради виходить прийняття рішення в перехідний період, тобто до 01.07.2016 року, про визначення нових виконавців послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій без проведення відповідного конкурсу, оскільки закон не наділяє орган місцевого самоврядування такими повноваженнями, і такі дії прямо суперечать нормам чинного законодавства.
		Таким чином, суд вважає, що рішення «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» № 20/10 від 17.06.2016 р. прийняте за відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
		Судом також беруться до уваги доводи позивачів стосовно відсутності відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичної особи з назвою «Комунальне підприємство «Жилсервіс-15» Дніпропетровської міської ради». Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Частиною 4 статті 87 ЦК України визначено, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. За змістом ч.4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення. У ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Відповідно до ст.ст. 2, 4, 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. З огляду на вказане, оцінюючи доводи позивачів,  суд зазначає, що прийняття відповідачем рішення від 17.07.2016 року щодо визначення балансоутримувачем житлового фонду центрального району міста та виконавцем послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій ще не створеної юридичної особи, без відповідної право- та дієздатності, без засобів для здійснення діяльності та працівників, призводить до порушення вищевказаних норм Цивільного кодексу України.
		До того ж, суд звертає увагу, що Дніпропетровська міська рада є органом місцевого самоврядування, а від так й суб'єктом владних повноважень. Відповідно до положень ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В свою чергу, відповідачем не було надано будь-яких заперечень на адміністративний позов.
		Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		З урахуванням викладених обставин та зазначених правових норм, керуючись завданням адміністративного судочинства, суд приходить до висновку про те, що рішення Дніпропетровської міської ради «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» № 20/10 від 17.06.2016 р. є протиправним, прийнятим не у спосіб, встановлений законодавством України та поза межами повноважень суб'єкта владних повноважень та підлягає скасуванню.
		Таким чином, суд вважає позовні вимоги позивачів такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки доводи про неправомірність оскаржуваного рішення знайшли підтвердження в судовому засіданні.
		Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд вважає за необхідне на підставі ст. 94 КАС України визначити розподіл судових витрат.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст.1,2,3,6-11,69,70,71,128,137,138, 158-163,КАС України, суд, -
		П О С Т А Н О В И В:
		Адміністративний позов  ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Громадської організації "ГРОМАДЯНИ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ" до Дніпропетровської міської ради про визнання протиправними дій Дніпропетровської міської ради щодо прийняття рішення від 17.06.2016 р., визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.
		Визнати дії Дніпропетровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514, 49000, м. Дніпропетровськ, пр. Дмитра Яворницького, 75) щодо прийняття рішення «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» №20/10 від 17.06.2016 р. протиправними.
		Встановити відсутність компетенції (повноважень) Дніпропетровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514, 49000, м. Дніпропетровськ, пр. Дмитра Яворницького, 75) на прийняття рішення «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» №20/10 від 17.06.2016 р.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» №20/10 від 17.06.2016 р.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 551 гривні 21 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської міської ради.
		Стягнути на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 551 гривні 21 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської міської ради.
		Стягнути на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 551 гривень 21 копійки за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської міської ради.
		Стягнути на користь Громадської організації "ГРОМАДЯНИ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ" (код ЄДРПОУ 339111425, 49000, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, буд.48) судовий збір в розмірі 1378,00 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської міської ради.
		Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги повинна бути одночасно направлена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду.
		Суддя                                 Єлісєєва 
		04.07.2016

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...