Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 371/557/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, пов’язані із застосуванням Закону України ”Про захист прав споживачів”.
Надіслано для оприлюднення: 13.07.2016. Зареєстровано: 13.07.2016. Забезпечено надання загального доступу: 18.07.2016.
Дата набрання законної сили: 01.12.2016
Результат оскарження 01.12.2016 Апеляційний суд Київської області: повернуто скаргу
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		05.07.2016                             Єдиний унікальний № 371/557/16-ц
		 
		Миронівський районний суд Київської області
		ЄУН 371/ 557 /16-ц
		Провадження № 2/371/ 338 /16
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		(З А О Ч Н Е)
		05 липня 2016 року                                         м. Миронівка
		Миронівський районний суд Київської області у складі:
		головуючого судді             Поліщука А.С.,
		при секретарі             Харченко І.С.,
		за участі 
		представника позивача         Ткаченка С.О., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та застосування наслідків його недійсності, 
		В С Т А Н О В И В:
		До Миронівського районного суду Київської області із вказаним позовом звернувся позивач та просив суд:
		●визнати недійсним договір фінансового лізину № 010879 від 22 вересня 2014 року, укладений між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс»;
		●стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь нього грошові кошти у розмірі 18 853 гривні 80 копійок, сплачені ним на виконання умов договору фінансового лізингу № 010879 від 22 вересня 2014 року.
		Позовні вимоги обґрунтував тими обставинами, що між ним та відповідачем 22 вересня 2014 року укладено договір фінансового лізингу без дотримання вимоги ст. 799 Цивільного кодексу України, а також, що відповідач, в супереч вимогам п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», не мав відповідної ліцензії, тому відповідно до ст. ст. 220, 227 Цивільного кодексу України договір є недійсним.
		Вимогу про стягнення з відповідача 18 853 гривень 80 копійок обґрунтовував тим, що ці кошти позивач сплатив на виконання умов вказаного договору, а тому, відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, ці кошти підлягають поверненню йому відповідачем.
		В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити, проти постановлення заочного рішення не заперечував.
		Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання свого представника не делегував, клопотання про розгляд справи за відсутності представника не надав.
		Згідно з ст. 169 ЦПК України неявка в судове засідання належним чином повідомленого про час та місце розгляду справи відповідача, не є перешкодою для розгляду справи.
		Відповідно до ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
		Оскільки в судове засідання повторно не з'явився представник відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, представник позивача не заперечував проти заочного розгляду справи, тому суд на підставі ч. 4 ст. 169 та ст. ст. 224 - 225 ЦПК України постановив ухвалу про заочний розгляд справи та прийняття по ній заочного рішення.
		Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши позовну заяву, додані до неї документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
		Судом встановлено, що 22 вересня 2014 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю  «Лізингова  компанія  «Автофінанс»  укладено  договір  фінансового  лізину № 010879. Предметом лізингу вказаного договору є транспортний засіб автомобіль марки «Geely Emgrand EC8».
		Згідно з п. 1.3 Договору фінансового лізингу передбачено, що лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізину у власність та передати його у користування лізингоодержувача на строк та на умовах, передбачених цим договором.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
		Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
		Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.
		Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.
		Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
		Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
		Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).
		Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 22 вересня 2014 року, укладеного між сторонами, дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (пункт 8.17, розділ 10 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях Цивільного кодексу України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.
		Згідно пункту 1.4 Договору фінансового лізингу лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець. 
		За змістом ч. 1 ст. 808 Цивільного кодексу України якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.
		Таким чином, судом встановлено, що оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та іншого, суперечить положенням статті 808 ЦК України.
		Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.
		Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).
		Відповідно до ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
		Під час розгляду справи, зокрема і під час дослідження змісту оспорюваного договору, судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.
		Відповідно до ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
		Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізину № 010879 за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України. 
		Згідно ст. 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.
		Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
		Оспорюваний договір фінансового лізингу від 22 вересня 2014 № 010879, укладений між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», нотаріально посвідчено не було.
		Враховуючи вищезазначене, з огляду на несправедливі умови договору, відсутність у відповідача ліцензії на здійснення фінансової діяльності та нотаріального не посвідчення спірного договору, суд вважає, що позовна вимога про визнання недійсним договору фінансового лізину № 010879 від 22 вересня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
		Щодо позовної вимоги про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 18 853 гривні 80 копійок, суд також вважає, що вона обґрунтована та підлягає задоволенню виходячи з наступного.
		Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
		Пунктом 1.7. Договору лізингу передбачено, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем платежу в розмірі 50 відсотків вартості предмету лізингу та комісії за організацію і оформлення договору в розмірі 10 відсотків вартості предмету лізину, а також комісії за передачу предмету лізингу в розмірі 3 відсотків його вартості. 
		Відповідно до додатку № 1 до зазначеного договору фінансового лізину вартість предмета лізингу становила 187 600 гривень, 50 відсотків вартості предмету лізингу становило 93 800 гривень, комісія за організацію і оформлення договору в розмірі 10 відсотків вартості предмету лізингу становила 18 760 гривень, а комісія за передачу предмету лізингу в розмірі 3 відсотків вартості предмету лізингу становила 5628 гривень.
		Тобто, за умовами оспорюваного договору, позивач повинен був сплатити відповідачу 10 відсотків вартості предмету лізингу, яка становить 18 760 гривень.
		Згідно з квитанцією 1343\з21 від 22 вересня 2014 року позивач сплатив відповідачу 18 760 гривень у якості виконання вищевказаних умов договору (а.с. 11).
		Крім того, згідно з квитанцією № 1343\з22, позивач 22 вересня 2014 року сплатив 93 гривні 80 копійок за розрахунково-касове обслуговування публічним акціонерним товариством «Правекс-Банк» вищезазначеного платежу.
		Таким чином, відповідач отримав від позивача на виконання недійсного правочину грошові кошти в розмірі 18 760 гривень, які відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, підлягають поверненню позивачу.
		Виконання умов оспорюваного договору лізингу спричинило позивачу матеріальні збитки в розмірі 93 гривні 80 копійок, які він зазнав внаслідок здійснення перерахування відповідачу грошових коштів у розмірі 18 760 гривень, які, відповідно до ч. 2 ст. 216 Цивільного кодексу України, підлягають поверненню позивачу.
		Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
		Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу (ст. 79 ЦПК України).
		Згідно з ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
		Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» встановлено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
		Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі з 1 травня становить 1450 гривень.
		Аналізуючи зміст зазначених норм законодавства України суд приходить до висновку, що максимальний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах на момент ухвалення рішення не може перевищувати 580 гривень (1450*40%=580) за годину участі особи, яка надавала правову допомогу в судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій, поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
		Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру № 22 від 16 травня 2016 року позивач сплатив адвокату Ткаченку С.О. по договору № 04/05/16 від 12 травня 2016 року 4500 гривень. 
		В матеріалах справи наявний Договір про надання правової допомоги у цивільній справі від 12 травня 2016 року № 04/05/16, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Ткаченком С.О., який відповідно до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії НОМЕР_2 має право на за заняття адвокатською діяльністю.
		Відповідно до п. 1.1. Договору про надання правової допомоги у цивільній справі, сторони дійшли згоди, що вартість попередньої консультації щодо характеру спірних правовідносин за одну годину становить 450 гривень, вартість однієї години вивчення та правового аналізу матеріалів справи становить 450 гривень, підготовка позовної заяви 1700 гривень за одну годину.
		Згідно з розрахунком оплати витрат за надання правової допомоги адвокатом Ткаченком С.О. витрачено 1 годину 20 хвилин на попередню консультацію щодо характеру спірних правовідносин по питанню написання позовної заяви, 1 годину 20 хвилин на вивчення та правовий аналіз матеріалів справи, 3 години 30 хвилин на підготовку позовної заяви, які разом оцінено в 2600 гривень, а також 1900 гривень на представництво інтересів заявника в суді.
		В матеріалах справи наявна позовна заява для написання якої потрібно було витратити час, а тому суд приходить до висновку, що позивач дійсно поніс витрати в розмірі 2600 гривень на надання правової допомоги адвокатом Ткаченком С.О., яка проявилася у попередній консультації щодо характеру спірних правовідносин, вивченні та правовому аналізу матеріалів справи, написанні позову, на які було витрачено 6 годин 10 хвилин.
		Таким чином розмір судових витрат на надання правової допомоги не перевищує 40 відсоткового мінімальної заробітної плати за 6 годин, який у даному випадку становить 3480 гривень (580*6=3480).
		Із матеріалів справи вбачається, що судове засідання по справі відбувалося 05 липня 2016 року з 10 години 16 хвилин по 10 годину 39 хвилин, тобто 23 хвилини.
		Оскільки одиницею виміру граничного розміру компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, згідно Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», є година, тривалість судових засідань не перевищує однієї години, то суд приходить до висновку, що 1900 гривень витрат заявника на правову допомогу, яка проявилася в участі адвоката Ткаченка С.О. в судовому засіданні по справі, перевищує 40 відсотків, встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі в судовому засіданні особи, яка надавала правову допомогу.
		За таких обставин суд приходить до висновку, що з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь позивача слід стягнути 580 гривень за участь адвоката Ткаченка С.О. в судовому засіданні по справі.
		Разом судові витрати за надану адвокатом Ткаченком С.О. правову допомогу позивачу, що підлягають стягненню на користь останнього з відповідача, становить 3 180 гривень.
		Відповідно до ст. 228 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
		Тобто, у випадку незгоди відповідача із цим рішенням, він має змогу звернутися до Миронівського районного суду Київської області із заявою про перегляд цього рішення.
		На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави Україна підлягає стягненню судовий збір в розмірі 551 гривні 20 копійок. 
		Враховуючи викладене, на підставі ст. ст. 214, 215, 216, 220, 227, 628, 799, 806, 808 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», керуючись ст. ст. 1-3, 8, 10, 15, 57-60, 64, 88, 169, 179, 208, 209, 212 - 215, 218, 222-226, 228, 292, 294, 296 ЦПК України, суд
		В И Р І Ш И В:
		1.Позов задовольнити.
		2.Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 010879 від 22 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс».
		3.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», ідентифікаційний код 38104479, на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, грошові кошти у розмірі 18853 (вісімнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят три) гривні 80 копійок, сплачених останнім на виконання умов договору фінансового лізингу від 22 вересня 2014 року № 010879.
		4.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», ідентифікаційний код 38104479, на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, судові витрати на правову допомогу в розмірі 3180 (три тисячі сто вісімдесят) гривень.
		5.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс», ідентифікаційний код 38104479, на користь держави Україна судовий збір в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 копійок.
		6.Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача.
		7.Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 10 днів з дня отримання його копії.
		8.У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем у апеляційному порядку.
		9.Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Миронівський районний суд Київської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		10.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
		Суддя                               підпис                          А.С. Поліщук
		ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ
		Суддя                                                             А.С. Поліщук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...