Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 0870/9580/12 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Надіслано для оприлюднення: 12.07.2016. Зареєстровано: 13.07.2016. Забезпечено надання загального доступу: 14.07.2016.
Дата набрання законної сили: 06.07.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		06 липня 2016 року                                         м. Київ                                         К/800/33144/15 
		Вищий адміністративний суд України у складі  колегії суддів: 
		головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П., 
		секретар судового засідання Корецький  І.О.,
		за участю:   представника позивача: Турчанова О.В.,
		                     представника відповідача: Демченка С.В.,
		розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів 
		на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року 
		та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року
		у справі №0870/9580/12
		за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» 
		до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у              м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів 
		про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
		 
		в с т а н о в и в :
		 
		Публічне акціонерне товариство «Запорізький абразивний комбінат» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального Головного управління Міндоходів (далі - Інспекція) про скасування податкових повідомлень-рішень:
		- від 07 червня 2012 року №0000170025 в частині заниження податку на прибуток на суму 2 606  480, 00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 21  560, 00 грн.;
		- від 07 червня 2012 року №0000230025 в частині завищення податкового кредиту по податку на додану вартість на суму 314  329, 00 грн. (від'ємне значення);
		- від 07 червня 2012 року №0000220025 в частині бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 245  250,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 38  408, 00 грн.
		Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення від 07 червня 2012: №0000170025 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі                                573 918,00 грн., в т. ч. 552 358,00 грн. за основним платежем та 21 560,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000230025 в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 314 329,00 грн.; № 0000220025 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі                   283 658,00 грн., в т. ч. 245  250, 00 грн. за основною сумою та 38 408,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; в задоволенні решти позовних вимог  відмовлено.
		Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року апеляційну скаргу Інспекції залишено без задоволення, апеляційну скаргу Товариства задоволено: постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення  від 07 червня 2012 року №0000170025  в частині визначення основного платежу в сумі 2 032  562, 00 грн. та прийнято в цій частині  нове рішення, яким визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Інспекції від 07 червня 2012 року № 0000170025  в частині донарахування зобов'язань за основним платежем з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 2 606 480,00 грн.; в решті постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року залишено без змін.
		Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати в частині задоволення позову та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
		В письмовому заперечені на касаційну скаргу Товариство просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
		Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведено перевірку Товариства, за наслідками якої складено акт від 23 травня 2012 року № 126/25-1/00222226, згідно з яким позивачем порушено вимоги:
		- пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»  та підпунктів 14.1.27, 14.1.36. пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.3 статті  138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток за період на суму 2 750  058, 00 грн.;
		- підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпунктів, 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту193.1 статті 193, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4 статті 200, пунктів 201.4, 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на суму 442  778, 00 грн. та завищено суму бюджетного відшкодування на суму 371  539, 00 грн.
		Висновки відповідача про порушення наведених норм ґрунтуються на тому, що    Товариство  штучно сформувало дані податкового обліку у перевіряємому періоді за наслідками  відвантаження готової продукції власного виробництва за цінами, нижчими, ніж виробнича собівартість виготовленої продукції. 
		Крім того, в обгрунтування допущення порушень податкового законодавства відповідач послався на те, що Товариством включено до складу витрат операційної діяльності суми собівартості реалізованої готової продукції в повному обсязі без коригування цього показника на суму витрат, що вже увійшли до складу валових витрат до 01 квітня 2011 року.
		На підставі акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення від 7 липня 2012 року:
		- № 0000170025, яким позивачу збільшено податок на прибуток за основним платежем на суму 2 750  058, 00 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50  862,00 грн.;
		- № 0000230025, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 442  778,00 грн.;
		- № 0000220025, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за період у сумі 371  539,00 грн. та визначено штрафні (фінансові) санкції у розмірі 42 627,50 грн.
		Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що відвантаження готової продукції власного виробництва за цінами, нижчими, ніж виробнича собівартість виготовленої продукції не суперечить чинному законодавству та мало розумну економічну причину.
		Суд апеляційної інстанції погодився із зазначеним висновком, однак зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції та відповідача про те, що нематеріальна складова ресурсів, що брала участь в процесі виробництва та використана для виготовлення готової продукції, має бути відкоригована в момент реалізації готової продукції, що була виготовлена та рахувалась в залишках станом на 01 квітня 2011 року.
		Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
		Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
		В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
		Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
		Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). 
		Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
		За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
		Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України визначено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.
		Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
		Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
		Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України  податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
		Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України  право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. 
		Пунктом 198.2 статті 198 ПК України визначено, що  датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
		Податковий кредит звітного періоду, за змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. 
		Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		За змістом пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
		З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та витрати/валові витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку. 
		Поряд з цим за змістом статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
		Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
		Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що необхідною умовою для можливості включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість та віднесення до складу валових витрат/витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження (ведення) господарської діяльності платника податку, що спрямована на отримання доходу.
		Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків і лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій. Таким чином, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети) є такими, що вчинені в межах господарської діяльності.
		Розглядувана позиція випливає зі змісту підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті  ПК України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.
		Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту.
		Поняття економічного ефекту не розкрито в Податковому кодексі України. Однак із загального розуміння характеру економічної діяльності можна дійти висновку, що економічний ефект - це приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.
		При цьому не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є один із варіантів перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.
		Проте з визначеного ПК України поняття ділової мети випливає, що обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.
		Водночас, як свідчать матеріали справи, в обгрунтування наміру отримати позитивний економічний ефект позивач посилався на те, що він є виробником абразивних шліфоматеріалів та шліфоінструменту, асортимент яких складає біля 70 тисяч видів. З метою розширення кола покупців та задоволення потреб існуючих контрагентів, Товариство вимушене випускати асортимент у повному обсязі. Як зазначив позивач, з метою  зменшення витрат воно планує модернізувати цех, що виготовляє дані товари, шляхом упровадження закордонних технологій.
		З урахуванням наведеного, висновки відповідача про порушення позивачем норм законодавства при реалізації товарів за ціною, нижчою ціни собівартості, не відповідають фактичних обставинам справи та не ґрунтуються на положеннях чинного податкового законодавства.
		Такі висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 28 лютого 2011 року у справі за позовом дочірнього підприємства «Пілснер Україна» до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14405498), згідно якої збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.
		Щодо висновків відповідача про протиправний не перерахунок позивачем залишків готової продукції і незавершеного виробництва, що утворилися до 01 квітня 2011 року, колегія суддів звертає увагу на наступне.
		Відповідач вважає, що оскільки залишки готової продукції були наявні на складі станом на 01 квітня 2011 року, то зі зміною порядку визначення об'єкту оподаткування із зазначеної дати платник у другому кварталі 2011 року зобов'язаний зменшити суму нематеріальної частини податкової собівартості на суму залишку балансової вартості готової продукції і незавершеного виробництва. На думку відповідача, витрати, що вже увійшли до складу витрат попередніх податкових періодів (до 1 квітня 2011 року) не можуть вважатися  витратами операційної діяльності.
		Відповідно до пункту 26 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України балансова вартість товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції станом на кінець звітного податкового періоду, що передував даті набрання чинності розділом III цього Кодексу, визнається витратами в порядку, передбаченому розділом III цього Кодексу. 
		Згідно з пунктом 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. 
		Вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, відноситься до складу прямих матеріальних витрат, які є витратами, що формують собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг (підпункт 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 ПК України).
		Відповідно до пункту 137.1 статті 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг. 
		З урахуванням викладеного, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг), пов'язуються з доходами від реалізації таких товарів (надання послуг, виконання робіт), в момент переходу права власності покупцеві. На дату відвантаження товарів (виконання робіт, надання послуг) продавець може у звітному періоді, в якому відбувся перехід права власності на товар покупцеві, у складі витрат, що формують собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг), врахувати балансову вартість запасів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції станом на кінець звітного податкового періоду, що передував даті набрання чинності розділом III ПК України.
		Таким чином, ПК України не передбачає заборони на відображення в податковому обліку запасів, що утворилися станом на 01 квітня 2011 року.
		З урахування наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, винесених відповідачем на підставі акта перевірки, в оскаржуваній частині.
		Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.
		Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		За наведених обставин підстави для скасування рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення суду апеляційної інстанції відсутні.
		 
		Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		у х в а л и в :
		 
		Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2015 року - без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, що визначені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Судді О.А. Веденяпін   А.Ф. Загородній   М.П. Зайцев

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...