Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 334/22/16-а (2а/334/86/16) : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та спорів у сфері публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо:; соціального захисту; соціального захисту та зайнятості інвалідів; соціальних послуг, у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 14.07.2016. Зареєстровано: 14.07.2016. Забезпечено надання загального доступу: 19.07.2016.
Дата набрання законної сили: 13.07.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		П О С Т А Н О В А
		і м е н е м  У к р а ї н и
		 
		13 липня 2016 рокусправа № 334/22/16-а (2а/334/86/16) 
		Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді доповідача:Юхименка О.В. 
		          суддів: Кругового О.О.  Нагорної Л.М. 
		за участю секретаря судового засідання:ОСОБА_1, 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні               
		апеляційну скаргу     ОСОБА_2,
		на постанову               Ленінського районного суду міста Запоріжжя 
		від                                  10 травня 2016 року 
		у справі                         № 334/22/16-а (№ провадження 2а/334/86/16)
		за позовом                    ОСОБА_2,
		                                           АДРЕСА_1, 51931; 
		до відповідача             ОСОБА_3 Пенсійного фонду України 
		                                       в Ленінському районі міста Запоріжжя,
		                                           вул. Трегубова, 18, м. Запоріжжя, 69041; 
		про                                 визнання дій неправомірними та зобовязання вчинити дії, 
		 
		встановив: 
		Ленінський районний суд міста Запоріжжя (суддя Махіборода Н.О.) своєю постановою від 10 травня 2016 року позов ОСОБА_2 задовольнив частково. 
		Визнав неправомірними дії щодо відмови в поновленні виплати пенсії за віком.
		Зобов'язав ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Запоріжжя поновити ОСОБА_4 виплату пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-IV, починаючи з 07 грудня 2015 року. 
		Постанова суду мотивована тим, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не повязується з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава відповідно до конституційних принципів зобовязана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. Однак, поновлення виплати пенсії за віком має бути здійснено виключно з дати прийняття тер ОСОБА_3 Пенсійного фонду відповідної заяви про поновлення виплати.
		Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, у поданій апеляційній скарзі ОСОБА_5, Позивач, вказує на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.            
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги її заявник посилається на те, що поновлення виплати пенсії мало бути здійснено за відповідним рішенням територіального органу Пенсійного фонду з часу усунення підстав для припинення виплати пенсії на час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном.
		Просить постанову Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 10 травня 2016 року в адміністративній справі № 334/22/16-а скасувати та прийняти нову постанову суду. З огляду на приписи статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-IV поновити виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року. 
		Обставини справи. 
		Як встановлено судом першої інстанції, стосовно чого спір між сторонами відсутній, ОСОБА_5 перебувала на обліку в ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Запоріжжя та отримувала пенсію за віком. 
		З 1999 року виплата пенсії була припинена у зв'язку з її виїздом на постійне місце проживання в Ізраїль.
		02 грудня 2015 року представник позивача за довіреністю звернувся до управління ПФУ про поновлення виплати позивачу пенсії за віком, але йому відмовили в цьому, оскільки заяву подано не особисто Позивачем або законним представником Позивача.
		Визнання неправомірними дій щодо відмови в поновленні виплати пенсії за віком, та зобовязання ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Запоріжжя поновити ОСОБА_4 виплату пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-IV, починаючи з 02 грудня 2012 року, було предметом судового позову. 
		Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.
		Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
		Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
		Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року N 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону N 1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
		Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону N 1058-IV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
		Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
		У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV. 
		На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.  
		Саме такий висновок Верховного суду України викладений у його постанові від 6 жовтня 2015 року по справі № 608/1189/14-а має враховуватись іншими судами відповідно до вимог статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України. 
		Як встановив суд першої інстанції, відповідну заяву про поновлення виплати пенсії подавав представник Позивача на підставі довіреності з апостилем. ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Запоріжжя не мало жодних правових підстав для відмови ОСОБА_4 виплату в поновленні виплати пенсії за віком.
		Отже, Ленінський районний суд міста Запоріжжя дійшов обґрунтованого висновку про неправомірність дій та про зобовязання ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Запоріжжя поновити ОСОБА_4 виплату пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-IV.
		Однак, зобовязання поновити виплату пенсії, починаючи з 07 грудня 2015 року, з викладеним вище не узгоджується.   
		Заявник апеляційної скарги, в свою чергу, просить поновити виплату пенсії за віком, починаючи з 07 жовтня 2009 року. 
		З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що принципами здійснення правосуддя в адміністративних судах є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
		Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи. 
		Щодо принципу диспозитивності. 
		Принцип диспозитивності, як процесуальний принцип, передбачає самостійність сторін у розпорядженні своїми вимогами (заявляють, визнають або відмовляються від них), тобто свободу дій учасників процесу. 
		Дії адміністративного суду залежать від вимог позивача, суд вирішує справу в обсязі заявлених сторонами вимог.
		Предметом позову ОСОБА_2 було зобовязання поновити виплату пенсії за віком, починаючи з 02 грудня 2012 року.
		І відповідно до вимог частини четвертої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги, що не були заявлені в суді першої інстанції.  
		Саме в межах заявлених вимог позов підлягає задоволенню.
		Керуючись ст. 195, п. 2 ч. 1 ст. 198, ст. 201 Кодексу адміністративного судочинства України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -   
		 
		П О С Т А Н О В И В
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. 
		Постанову Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 10 травня 2016 року в адміністративній справі № 334/22/16-а (№ провадження 2а/334/86/16) змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції 
		«Визнати неправомірними дії ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Запоріжжя щодо відмови ОСОБА_4 в поновленні виплати пенсії за віком;
		Зобов'язати ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в Ленінському районі міста Запоріжжя поновити ОСОБА_4 виплату пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року N 1058-IV, починаючи з 02 грудня 2012 року». 
		 
		Рішення суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення. 
		Касаційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції у порядку та у строки, визначені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.   
		 
		 
		          Суддя:О.В. Юхименко 
		 
		                   Суддя:О.О. Круговий 
		 
		                   Суддя:Л.М. Нагорна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...