Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 193/584/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із договорів; Спори, що виникають із договорів дарування.
Надіслано судом: 18.07.2016. Зареєстровано: 18.07.2016. Забезпечено надання загального доступу: 20.07.2016.
Дата набрання законної сили: 10.10.2019
Результат оскарження 10.10.2019 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ: залишено рішення суду апеляційної інстанції без змін
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                        ЄУН193/584/16-ц
		                                        Провадження №2/193/177/16 
		 
		          І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И               
		                                                                 Р І Ш Е Н Н Я
		  11 липня 2016 року                                    сел. Софіївка 
		     Софіївський районний суд Дніпропетровської області  в складі :       
		     головуючого судді                    Шумської О.В.
		     при секретарі                    Палій Л.Г.
		     особи, щл беруть участь у справі     
		     позивач                         ОСОБА_1
		     представник позивача               ОСОБА_2
		     відповідач                          ОСОБА_3
		     представник відповідача               ОСОБА_4
		     представник третьї особи               ОСОБА_5
		     третя особа                         Кот Л.І.
		розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, про визнання договору дарування недійсним,-
		                         У С Т А Н О В И В :     
		     10 березня 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить: визнати договір дарування пбудинку , який знахгодиться за адресою АДРЕСА_1 Дніпропетровської області, укладений 26 січня 2015 року недійсним, зобов"язати приватного нотаріуса Кот Л.І. провести відповідні реєстраційні дії щодо відновлення права власності на вищевказанийц будинок та видати оригінали документів, що підтверджують його право власності. В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що між ним та відповідачем був укладений шлюб, від якого вони мають сина ОСОБА_7. 2010 року народдження. у 2015 році відповідач звернулася до суду з позовною заявою про стягнення з нього аліментів. В судовому засіданні між учасниками було досягнуто згоди про те, що позивач дарує будинок сину в рахунок аліментів. Але нотаріус не роз"яснила йому всі наслідки дарування, тому і просить суд позов задовольнити.                                                             В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.      Позивач наполягає на тому, що нотаріус не пояснила йому наслідки укладення даного договору, а саме, те що це не буде враховуватися у сплату аліментів.                                              Відповідач та її представник проти позовних вимог заперечують, вважають їх необгрунтованими прохають у їх задоволенні відмовити, так як у 2007 році між позивачем та відповідачем був укладений шлюб, від якого вони мають спільного сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1. Позивач створив нову сім"ю, але відповідач разом з сином залишилися проживати у спірному будинку. Позивач добровільно підписав договір дарування на сина ОСОБА_8 нотаріус в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, пояснила, що 26.01.2015 року вона посвідчила договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 представник ОСОБА_3, з приводу дарування будинку. Договір був укладений з дотриманням вимог чинного законодавства. Вказаний будинок належав на праві приватної власності ОСОБА_1.                                                                            Представник служби у справах дітей проти позову заперечує, підтримує позицію відповідача, яка діє в інтересах малоалітньогго сина.                                   Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.                    Судом встановлено та не оспорюється сторонами, 22.09.2007 року між позивачем та відповіджачем було укладено шлюб що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с6). Від шюбу мають сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 копія про народження дитини від 26.05.2010 року актовий запис №47 (а.с.7)                         Сторони в судовому засіданні підтверджують, що після укладання шлюбу подружжя почало проживати у спірній будинку. Син ОСОБА_7 також проживав з батьками у вказаному будинку. Сторони підтверджують, що у вказаному будинку позивач прожива до 2014 року.                                                  Суд не може взяти до уваги твердження позивача, що йому не було роз"яснено умови договору та його наслідки, так як приватний нотаріус в судовому засіданні вказав, що чітко роз"яснив позивачу його права та обов"язки.                              У відповідності до положень ст.ст. 717, 719 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.                         Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.                                                       Відповідно до вимог ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.                                   Статтею 230 ЦК України передбачено правові наслідки вчинення правочину під впливом обману, а саме, якщо одна зі сторін правочину навмисне ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення.                                   З роз'яснень, викладених у п.20 постанови пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року №9, вбачається, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.                                                       Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.               Частиною 2 ст. 59 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.                                        Згідно з ч. 1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.                         Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз'яснено, що правочин може бути визнаний недійсним з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.          Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.          Відповідно до вимог частин 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.                              Згідно з ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства», діти - члени сімї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.                                                  Згідно з ч. 3 ст. 17 ЗУ «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобовязуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобовязання.                                                            Відповідно до ст. 176 СК України, батьки зобов'язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом.          Відповідно до ч. 2 ст. 177 СК України, батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.                                                                 За правилом ст. 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування.                         Отже, за змістом зазначених норм матеріального права при встановленні місця проживання батьків (усиновлювачів) або одного з них, місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, презюмується за місцем їх проживання, а відсутність або наявність факту реєстрації за цим місцем проживання сама по собі не впливає на реалізацію права на свободу вибору місця проживання.                         Таким чином, відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним. Відсутність реєстрації дитини не є підставою для відмови в позові. (Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2014 року № 6-396цс15).                                                                      Як вбачається з положень статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 12 «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», одним із пріоритетних завдань органу опіки та піклування є охорона та захист прав неповнолітніх дітей. Для реалізації зазначеного завдання органи опіки та піклування повинні перевіряти, чи не порушуються права неповнолітніх дітей під час учинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, та надавати свій дозвіл для вчинення таких правочинів.     Згідно із ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.                                             Укладення батьками правочинів предметом яких є житлові приміщення, право користування якими мають малолітні або неповнолітні діти, без попередньої згоди органу опіки та піклування є підставою для визнання цих правочинів недійсними, як передбачено статтями203, 215 ЦК України.                                             Відповідно до ч. 2 ст. 3 СК України, дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.                                                  Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.                                   Згідно з ч. 5 ст. 3 вказаного Закону, державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.                                                                      Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 19 вказаного Закону, державна реєстрація прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили.                         У звязку з цим, позовні вимоги задоволенню не підлягають.                         Суд постановляє рішення в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.
		Виходячи з вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд,- 
		                                                                         В И Р І Ш И В :
		В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3, про визнання договору дарування недійсним  відмовити, як необгрунтованій
		Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу до апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
		                       
		Суддя:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...