Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 820/2673/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку на прибуток підприємств.
Надіслано судом: 18.07.2016. Зареєстровано: 20.07.2016. Забезпечено надання загального доступу: 22.07.2016.
Дата набрання законної сили: 01.03.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		     Харківський окружний адміністративний суд  61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua  П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 Харків  
		13 липня 2016 р. №820/2673/16  
		 
		Харківський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого судді - Полях Н.А., 
		при секретарі судового засідання - Корнієнка А.Д.,
		за участі:        
		представника позивача - ОСОБА_1, 
		представника відповідача -    ОСОБА_2, 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія "РЕАЛПАКС" до Головного управління ДФС у Харківській області  про скасування податкових повідомлень-рішень,- 
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд з урахуванням уточнень:
		- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0000482201 від 16.02.2016 року про збільшення суми грошового зобовязання з податку на доходи, що сплачуються податковими агентами із доходів платника податків у вигляду з/п, за штрафними санкціями у сумі 5983,00 грн.; 
		- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0000192210 від 16.02.2016 року про порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів за штрафними санкціями у сумі 3043,92 грн.; 
		- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0000671401 від 20.05.2016 року про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у сумі 1024883,00 грн., та за штрафними санкціями у сумі 512441,50 грн.
		- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0000681401 від 20.05.2016 року про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 779422,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 389711,00 грн.
		- скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0000462201 від 16.02.2016 року про зменшення розміру відємного значення з податку на додану вартість на суму 360381,00 грн.
		В обґрунтування позову зазначив, що фінансово-господарська діяльність Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої компанії «Реалпакс» здійснюється відповідно до норм чинного законодавства України. У господарській діяльності з виробництва великого асортименту полімерних виробів позивач керується, зокрема, положеннями ГОСТ 14.322-83 «Нормування витрат матеріалів», затвердженого постановою Державного комітету СРСР по стандартам 09.02.1983р. № 713, та технологічними регламентами з виробництва по кожному виду продукції, норми витрат в яких визначені дослідним методом. Отже, висновки акту перевірки №21/20-40-22-01-07/35207036 від 29.01.2016 року «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ НВК «Реалпакс» (податковий номер 35207036) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 року» та винесені на його підставах податкові повідомлення - рішення є неправомірними, та відповідно підлягають скасуванню в тій частині які залишені в силі та нові, які прийняті після адміністративного оскарження. Дії відповідача є неправомірними, а адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
		У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, та просив їх задовольнити в повному обсязі. 
		Представник відповідача у судовому засіданні надав письмові заперечення на адміністративний позов, вказав на необґрунтованість та незаконність дій позивача щодо неправомірного віднесення позивачем до складу собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг)  витрат, що здійснювались без мети їх використання в господарській діяльності, на загальну суму 6453951,00 грн., що стало наслідком заниження податку на прибуток за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року на загальну суму 1161711,00 грн.; порушення позивачем п.44.1 ст. 44, п.198.1 п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України та заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість за 2014 рік на загальну суму 1290709,00 грн.; заниження позивачем суми грошового зобовязання з податку на доходи, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податків у вигляду з/п у розмірі 5983,00 грн.; та порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів.
		На підставі викладеного представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
		Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог частково з наступних підстав.
		Судом встановлено, що в період з 10.12.2015 року по 22.01.2016 року на підставі наказів ГУ ДФС у Харківській області №646 від 30.11.2015 року та №10 від 11.01.2016 року згідно з планом-графіком проведення перевірок субєктів господарювання спеціалістами ГУ ДФС у Харківській області проводилась планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року.
		За результатами вказаної перевірки відповідачем складено Акт «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ НВК «Реалпакс» (податковий номер 35207036) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року» №21/20-40-22-01-07/35207036 від 29.01.2016 року (надалі  Акт перевірки).
		Відповідно до висновків акту перевірки відповідачем встановлено наступні порушення у діяльності ТОВ НВК «Реалпакс»: внаслідок порушення ТОВ НВК «Реалпакс» п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, встановлено заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість за 2014 рік на загальну суму 1290709,00 грн., а саме: внаслідок порушення  ТОВ НВК «Реалпакс» п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, встановлено зайве включення до складу податкового кредиту суми  податку на додану вартість у розмірі 1044,00 грн., що не підтверджена податковими накладними; заниження податку на додану вартість за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року на загальну суму 931453,00 грн.; завищення ТОВ НВК «Реалпакс» відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду по р. 19 декларації за грудень 2014 року у сумі 360381,00 грн., в результаті чого завищено значення р. 20.2 «зарахування відємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду» декларації за грудень 2014 року у сумі 360381,00 грн. Внаслідок порушення ТОВ НВК «Реалпакс» п.п. 14.1.27 п. 14.1. ст. 14, п. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п. 140.3 ст. 140 Податкового кодексу України, ТОВ НВК «Реалпакс» неправомірно віднесено до складу собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг)  витрати, що здійснювались без мети їх використання в господарській діяльності, на загальну суму 6453951,00 грн. Перевіркою повноти визначення податку на прибуток за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року встановлено його заниження на загальну суму 1161711,00 грн. Внаслідок порушення ст. 168 Податкового кодексу України позивачем неперераховано утриманий податок на доходи фізичних осіб під час виплати оподатковуваного доходу за грудень 2013 року у сумі 2131,06 грн., за березень 2014 року у сумі 5846,42 грн. Встановлено порушення вимог п. 2.8. Положення №637 у вигляді перевищення ліміту залишку готівки в касі позивача на кінець дня  двократне перевищення.
		Не погоджуючись із висновками, вказаними в акті перевірки, позивачем 04.02.2016 року подано до ГУ ДФС у Харківській області заперечення разом з додатками на акт перевірки та додаткові пояснення до заперечень на акт перевірки від 16.02.2016 року.
		Листом №787/10/20-40-22-02 від 11.02.2016 року відповідачем надано відповідь про відмову у задоволенні заперечень на акт перевірки.
		На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення: №0000482201 від 16.02.2016 року про збільшення суми грошового зобовязання з податку на доходи, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податків у вигляду з/п за штрафними санкціями у сумі 5983,00 грн.; №0000192210 від 16.02.2016 року про порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів за штрафними санкціями у сумі 3043,92 грн.; №0000452201 від 16.02.2016 року про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у сумі 1161711,00 грн., та за штрафними санкціями у сумі 580856,00 грн.; №0000472201 від 16.02.2016 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 931453,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 465727,00 грн.; №0000462201 від 16.02.2016 про зменшення розміру відємного значення з податку на додану вартість на суму 360381,00 грн., що отримані позивачем 19.02.2016 року.
		В подальшому, позивачем 26.02.2016 року подано скаргу до Державної фіскальної служби України про перегляд та скасування вказаних податкових повідомлень-рішень відповідача.
		Рішенням Державної фіскальної служби України «Про результати розгляду скарги» від 27.04.2016 року №9460/6/99-99-11-02-01-15, що отримано позивачем 04.05.2016 року, скаргу позивача задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області №0000452201 від 16.02.2016 року в частині податку на прибуток на суму 136828,00 грн. і штрафних санкцій на суму 68414,00 грн., а в інших частинах вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін; скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області №0000472201 від 16.02.2016 року в частині податку на додану вартість на суму 152031,00 грн., і штрафних санкцій на суму 76015,50 грн., а в інших частинах вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін; податкові повідомлення рішення №0000482201 від 16.02.2016 року, №0000192210 від 16.02.2016 року, №0000462201 від 16.02.2016 року залишено без змін.
		Так, у відповідності до п.58.3 ст.58 Податкового кодексу України та Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України від 28 грудня 2015 року № 1204, відповідач за наслідками часткового скасування ДФС України податкових повідомлень-рішень прийняв податкові повідомлення-рішення №0000671401 від 20.05.2016 року про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у сумі 1024883,00 грн., та за штрафними санкціями у сумі 512441,50 грн. та №0000681401 від 20.05.2016 року про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 779422,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 389711,00 грн.
		Враховуючи положення п. 56.19. ст. 56 Податкового кодексу України позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.
		По суті заявлених вимог суд зазначає наступне.
		Так, положеннями п. 134.1 ст. 134 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі ст. 135 - 137 ПК України, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу. Відповідно до п. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 ПК України дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг є доходом від операційної діяльності, який визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань. 
		Відповідно до п.138.1 ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.
		Згідно із п.138.1.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
		Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених  розділом II  цього Кодексу.
		Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 ПК України). Собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг формується за правилами п. 138.6 (собівартість придбаних та реалізованих товарів) та п. 138.8 (собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг) ст. 138 ПК України.
		Так, в Акті перевірки (т. 1 а.с. 45) відповідачем вказано, що позивачем в порушення п.п. 14.1.27 п. 14.1. ст. 14,  п. 138.1.1.  п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, п. 140.3 ст. 140 ПК України неправомірно віднесено до складу собівартості реалізованих товарів витрати, що здійснювались без мети їх використання в господарській діяльності, на загальну суму 5693798,00 грн., з них податкові зобовязання з ПДВ  1138760,00 грн. 
		До вказаного висновку відповідач прийшов на підставі порівняння обсягів списаної позивачем сировини в кількісному виразі на виробництво за 2014 рік з обсягами випущеної готової продукції у 2014 році, а саме відповідно до даних а. 24 Акту перевірки кількість списаної сировини склала 2475,088 тн., а вихід готової продукції в перерахунку склав 2190,153 тн. При цьому, різниця між списаною сировиною та виходом готової продукції склала 284,935 тн., на загальну суму 5693798,00 грн., що складає 13%. (т.1 а.с. 40).
		Відповідач вказує, що вказана сума різниці є наднормативними витратами, які відповідно до п. 140.3. ст. 140 ПК України не можуть включатися до складу податкових витрат.
		Проте судом встановлено, що 284,935 тн сировини є нормативно обґрунтованими втратами матеріалів та відходами в процесі виробництва, які позивачем визнано витратами звітного періоду та правомірно віднесено до собівартості реалізованих товарів з наступних причин.
		Позивач здійснює виробництво полімерних виробів у значному асортименті.
		Відповідно до положень ГОСТ 14.322-83 «Нормування витрат матеріалів», затвердженого постановою Державного комітету СРСР по стандартам 09.02.1983 №713, нормативи витрат - максимально допустима планова кількість сировини, матеріалів на виробництво одиниці продукції (роботи) установленої якості в планованих умовах виробництва. У складі норм витрат матеріалу слід враховувати: корисну витрату матеріалу; технологічні відходи, обумовлені встановленою технологією виробництва; втрати матеріалів. До втрат матеріалів слід відносити кількість матеріалу, що безповоротно втрачається в процесі виготовлення виробу.
		Нормативи це поелементні складові норм, що характеризують: питому витрату сировини або матеріалів на одиницю маси, площі, об'єму, довжини при виконанні виробничих процесів та розміри технологічних відходів і втрат сировини і матеріалів по видах виробничих процесів. Нормативи вимірюються в натуральних одиницях або у відсотках. Нормативи відходів і втрат сировини і матеріалів у виробництві по видах виробництв можуть бути: міжгалузевими (наприклад, для групи галузей машинобудування); галузевими; заводськими.
		Суд зазначає, що оскільки чинним законодавством України не визначені конкретні органи, на які покладено обов'язок розробки та затвердження норм втрат сировини і матеріалів у виробництві полімерних виробів, то позивачем правомірно затверджені власні технологічні регламенти по кожному виду продукції з урахуванням наявного обладнання та особливостей технічних умов.
		Позивачем до матеріалів справи надано наступні технологічні регламенти: технологічний регламент по виготовленню композицій ПВХ, затверджений наказом директора ТОВ НВК «Реалпакс» від 05.05.2008; технологічний регламент по виготовленню термопластичних еластомірів, затверджений наказом директора ТОВ НВК «Реалпакс» від 05.05.2008; технологічний регламент по виготовленню литого взуття з полімерних матеріалів, затверджений наказом директора ТОВ НВК «Реалпакс» від 05.05.2008; технологічний регламент по виготовленню концентратів для поліолефінів, затверджений наказом директора ТОВ НВК «Реалпакс» від 05.05.2008; технологічний регламент виробництва концентратів для полістиролу, затверджений наказом директора ТОВ НВК «Реалпакс» від 05.05.2008; технологічний регламент виробництва концентратів пігментів і спеціальних концентратів для полівінілхлориду, затверджений наказом директора ТОВ НВК «Реалпакс» від 05.05.2008.
		На підставі аналізу вказаних регламентів судом встановлено, що у технологічних регламентах передбачено витратні коефіцієнти виробництва 100 кг готової продукції/ 1 пари готової продукції, що складаються з корисних витрат, технологічних відходів та технологічних втрат. 
		Так, наприклад, у п. 4. Технологічного регламенту по виготовленню композицій ПВХ вказано, що норма витрат матеріалів характеризує максимально допустиму кількість вихідної сировини, що необхідна на виробництво 1 кг композиції ПВХ (порошкові, гранульовані матеріали) необхідної якості в заданих умовах виробництва.
		Нормування сировини і матеріалів передбачає наступну структуру норми витрати (Нр): Нр=Рв+Ртз+Ртп+Ртпвм, де Рв - корисні витрати (чиста маса готової продукції), Ртз  технологічні відходи, Ртп  технологічні втрати, Ртпвм  технологічні втрати при підготовці вторинних матеріалів (якщо передбачено використання вторинних відходів ПВХ).
		У регламентах також вказано, що для визначення норми витрат матеріалу використовується дослідний метод, який полягає у визначенні витрат матеріалів, необхідних для виробництва композиції ПВХ, на основі вимірювань корисних витрат, технологічних відходів і втрат, що визначаються в лабораторних умовах або безпосередньо в умовах виробництва.
		Чисту масу готової продукції визначають шляхом зважування однієї окремої партії певного найменування.
		Технологічні відходи являють собою залишки вихідної сировини, які утворилися у процесі виробництва продукції і повністю втратили показники якості вихідної сировини. До таких відходів відносяться: чищення обладнання при переходах на нове найменування композицій ПВХ, а також при виконанні інших операцій; брак, що виникає в процесі виготовлення композицій ПВХ; техніко-організаційні відходи, що утворюються при ремонті і налагодженні, запуску технологічного обладнання.
		Технологічні втрати являють собою кількість сировини і матеріалів, безповоротно втрачених в процесі, що обумовлений технологією виробництва. До таких втрат відносяться розпорошення, налипання, втрата летючих компонентів при агломерації, сушінні, грануляції (екструзії). 
		Так, судом встановлено, що позивач, використовуючи дослідний метод, визначив, що при виробництві 100 кг композиції ПВХ (розмір корисних втрат 100 кг): загальна кількість всіх різновидів технологічних відходів складає 6 кг; технологічні втрати складають 6 кг.
		Щодо видів готової продукції відповідно до інших технологічних регламентів визначено наступна гранична норма витрат сировини: для виготовлення 100 кг готової продукції (концентратів пігментів для ПВХ) необхідно 124 кг сировини (норма витрат 1,24 розмір втрат та відходів 24%); для виготовлення 100 кг готової продукції (супер концентратів пігментів для полістиролу) необхідно 120 кг сировини (норма витрат 1,20; розмір втрат та відходів 20%); для виготовлення 100 кг готової продукції (термопластичних еластомірів) необхідно 120 кг сировини (норма витрат 1,20, розмір втрат та відходів 20%); для виготовлення 100 кг готової продукції (супер концентратів пігментів для поліолефінів) необхідно 121 кг сировини (норма витрат 1,21 розмір втрат та відходів 21%); для виготовлення 1 пари взуття вагою у 0,800 кг необхідно 1,12 кг сировини (норма витрат 1,12; розмір втрат та відходів 12%).
		На підставі аналізу вказаний витратних коефіцієнтів, судом встановлено, що середній коливається в межах 1.21.
		В процесі виробництва позивачем ведеться облік сировини та готової продукції, що відображено у звітах з виробництва, матеріальних звітах по складу матеріалів та матеріальних звітах по складу готової продукції.
		Так, відповідно до наказу Мінстату України №193 від 21.06.1996 матеріальні звіти складаються матеріально відповідальними особами тільки у кількісному виразі та в одному примірнику і подаються до бухгалтерії по закінченню місяця. Розцінка надходження та використання матеріалів проводиться бухгалтерією безпосередньо у матеріальному звіті. До матеріальних звітів, як правило, повинні включатися усі матеріали, які були та є у наявності на складі (коморі), незалежно від того був чи не був рух цих матеріалів за звітний місяць.
		Разом із матеріальним звітом до бухгалтерії подаються усі первинні документи на прибуток та видаток матеріалів з вказівками про кількість документів та їх номерів окремо за прибутком та видатком.
		На підтвердження ведення позивачем належного обліку сировини та готової продукції надані матеріальні звіти ТОВ НВК «Реалпакс» по складу матеріалів, матеріальні звіти ТОВ НВК «Реалпакс» по складу готової продукції та звіти з виробництва ТОВ НВК «Реалпакс» помісячно за 2014 рік.
		Вказані звіти підписані завідувачем складу та головним бухгалтером, затверджено заступником директора з виробництва позивача.
		Судом встановлено, що у звітах з виробництва по кожному виду продукції вказана загальна кількість матеріалів, що передані у виробництво, кількість готової продукції, що виготовлена із наданих матеріалів «по нормі» та «по факту». Аналізом даних звітів встановлено, що відхилення у виробництві по затвердженим нормативам та фактичним показникам складає «0».
		Отже, при граничному нормативі до 21% нормативні втрати сировини позивача при здійсненні виробництва готової продукції становлять приблизно 12-13% та не виходять за рамки затверджених норм, а тому твердження відповідача щодо наявності наднормативних витрат не відповідає дійсності.
		Також суд зазначає, що відповідачем в Акті перевірки наведено цифрові показники різниці між списаною на виробництво сировиною та готовою продукцією лише у кг (т. 1 а.с. 40).
		Проте, аналізом технологічного процесу позивача судом встановлено, що сировина позивача обліковується у «кг», а готова продукція - як у «кг», так і у «штуках» і «парах».
		Відтак, здійснити порівняння лише у «кг», як здійснено відповідачем, не є арифметично правильним та унеможливлює отримання вірних даних, оскільки одиниці виміру не є співставними.
		Щодо твердження відповідача про те, що аналізом планових калькуляцій позивача за 10 січня 2014 року по наступним позиціям: КП для ПЕ 10039 Білий на 1 кг, Сланці СЛМ-01 (чорні) на 1 пару 0,3 кг, пластикат ПЛ-2 Чорний (80-85) на 1 кг (а. 26-27 Акту перевірки), не встановлено наявності відходів чи втрат матеріалів, оскільки кількість сировини в калькуляціях закладена у розмірі 100% в виході готової продукції, суд пояснює наступне.
		Як стверджує позивач та що не спростовано відповідачем вказані документи не є калькуляцією, а є рецептурою, тобто переліком і співвідношенням окремих видів сировини, що використовується для виробництва певного виду готової продукції.
		А щодо калькулювання собівартості готової продукції та необхідної кількості сировини на відповідну кількість готової продукції по аналізованим відповідачем позиціям, суд зазначає, що у виробництві позивача відхилення та наднормативних втрат сировини відсутні.
		Так, наприклад, щодо позиції «КП для ПЕ 10039 Білий» за даними звіту позивача з виробництва за липень 2014 року: для виготовлення 14500 одиниць готової продукції необхідно закласти 16270,01 кг сировини: Воск п/є Ceralene 2E у кількості 1382,95 кг; МТЛ (о) 50х72 с печатью у кількості 241 штуки; МТЛ (о) 56х88 с печатью у кількості 339 штук; Полиетилен 15803-020 кг у кількості 2181,81 кг; Синий ультрамарин пигмент GO-58 у кількості 8,14 кг; Стеарат кальция у кількості 357,82 кг; Стеарин SA-1804 кг у кількості 37,63 кг; Стеарин Wilfarin SA -1843  у кількості 97,53 кг; Туркарб у кількості 1627 кг. При цьому, при закладці 16270,01 кг сировини по факту Позивачем виготовлено 14500 одиниць готової продукції, що відповідає нормі, а тому відхилення складає «0».
		Таким чином, суд приходить до висновку, що витрати позивача на загальну суму 5693798,00 грн. є нормативними, використані в господарській діяльності при виробництві полімерних виробів та правомірно включені позивачем до собівартості реалізованих товарів, а тому податкове повідомлення-рішення відповідача №0000671401 від 20.05.2016 року про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у сумі 1024883,00 грн., та за штрафними санкціями у сумі 512441,50 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.
		Щодо податкового повідомлення-рішення відповідача №0000681401 від 20.05.2016 року про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 779422,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 389711,00 грн. суд також вважає його протиправним з наступних підстав.
		Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
		Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).
		Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
		Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
		Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
		В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.
		Податкова накладна виписується удвох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів (послуг) (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).
		Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
		Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
		Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.
		Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
		Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
		Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
		Так, відповідач прийшов до висновку про заниження позивачем податкового зобовязання з ПДВ у сумі 1290790,00 грн. на підставі п. 3.1.2. Акту перевірки (т.1 а.с. 37) щодо того, що позивачем здійснено витрати без мети їх використання в господарській діяльності у періоді, що перевірявся, (продаж товарів за ціною нижче собівартості) на загальну суму 760153,00 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 152031, та висновку (т.1 а.с. 45) про те, що позивачем неправомірно віднесені витрати до складу собівартості реалізованих товарів, які здійснювались без мети їх використання в господарські й діяльності, на загальну суму 5693798,00 грн., в т. ч. ПДВ у сумі 1138760,00 грн. (т.1 а.с. 52).
		Перевіркою ж повноти нарахування податку на додану вартість за 2014 рік відповідачем встановлено його заниження на суму 931453,00 грн. та завищення відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду по р. 19 декларації за грудень 2014 року у сумі 360381,00 грн., в результаті чого позивачем завищено значення р. 20.2 «зарахування відємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду» декларації за грудень 2014 року на суму 360381,00 грн.
		Оскільки дане порушення виникло у звязку з, на думку відповідача,  неправомірним віднесенням позивачем витрат до складу собівартості реалізованих товарів, які здійснювались без мети їх використання в господарські й діяльності, яке вище спростовано судом, а позивачем надано до матеріалів справи всі податкові накладні за операціями з контрагентами за 2014 рік, та висновок про заниження позивачем податку на додану вартість також не відповідає дійсності.
		Щодо твердження відповідача про те, що позивачем в порушення п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України зайво включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 1044,00 грн., що не підтверджена податковими накладними (до перевірки надано копії податкових накладних або зовсім не надано податкових накладних), суд зазначає наступне.
		Так, між ТОВ НВК «Реалпакс» (Покупець) та ТОВ «ПКФ «Восток Трейд» (код за ЄДРПОУ 38961066) (Постачальник) укладено договір поставки №ВТ-0000043 від 22.01.2014 (надалі  Договір).
		Відповідно до п.1.1. вказаного Договору Постачальник зобовязується постачати покупцеві, а Покупець зобовязується приймати від постачальника та оплачувати продукцію (надалі  товар) в асортименті, в кількості та за цінами, зазначеними в видаткових накладних.
		Так, факт поставки товару за вказаним договором підтверджується видатковою накладною №РН-220114002 на загальну суму 6263,50 грн., в т. ч. ПДВ у сумі 1043,92 грн.
		Доставка вказаного товару здійснювалась ТОВ «Делівері» (код за ЄДРПОУ 31788765) на замовлення ТОВ НВК «Реалпакс» за договором «Д-00003672 від 01.11.2012, та підтверджується актом надання послуг №3872 від 31.01.2014. 
		Приймання продукції здійснювалось уповноваженою особою позивача про що свідчать відповідні записи у журналі реєстрації довіреностей на отримання товару на січень 2014 року.
		На підтвердження сплати сум податку на додану вартість у складі ціни товару за вказаними господарськими операціям ТОВ НВК «Реалпакс» отримано від ТОВ «ПКФ «Восток Трейд» податкову накладну №3054 від 22.01.2014 на суму 6263,50 грн., в т.ч. ПДВ у сумі 1043,50 грн., яка зареєстрована у реєстрі отриманих податкових накладних ТОВ НВК «Реалпакс» за січень 2014 року.
		Оплату за поставлені товари за вказаним договором позивачем  на користь ТОВ «ПКФ «Восток Трейд» здійснено в повному обсязі в безготівковому порядку відповідно до виставленого ТОВ «ПКФ «Восток Трейд» рахунку-фактури №22 від 22.01.2014, та підтверджується платіжним дорученням №4575 від 23.01.2014.
		Зміст вказаного договору не суперечить актам цивільного законодавства України, фактичне виконання умов договору підтверджується належним чином складеними первинними документами бухгалтерського обліку, які досліджувались відповідачем в процесі перевірки.
		Положеннями ст. 198, 200 ПК України визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) податку на додану вартість, факт сплати (нарахування) податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних матеріальних та нематеріальних активів, у вартості яких сплачено (нараховано) ПДВ, в господарській діяльності платника.
		Всі передбачені Законом дії вчинені позивачем, а тому відповідач безпідставно та неправомірно позбавив позивача права на податковий кредит.
		Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Таким чином, будь-яке рішення органу державної влади повинно бути законним, обґрунтованим та прийняте у межах повноважень такого органу.
		Як вбачається з Акту перевірки, відповідач стверджував, що сума податку на додану вартість ТОВ НВК «Реалпакс» не підтверджена податковими накладними (до перевірки надано копії накладних або не надано).
		Суд зазначає, що даний факт не відповідає дійсності, оскільки до перевірки надано всі документи, що підтверджують фактичне здійснення господарської операції між ТОВ НВК «Реалпакс»  та ТОВ «ПКФ «Восток Трейд».
		Таким чином, суд вважає, що податкові повідомлення-рішення відповідача №0000681401 від 20.05.2016 року про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 779422,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 389711,00 грн. та №0000462201 від 16.02.2016 року про зменшення розміру відємного значення з податку на додану вартість на суму 360381,00 грн. є протиправними та підлягають скасуванню.
		Щодо податкових повідомлень-рішень відповідача №0000482201 від 16.02.2016 року про збільшення суми грошового зобовязання з податку на доходи, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податків у вигляду з/п за штрафними санкціями у сумі 5983,00 грн.; №0000192210 від 16.02.2016 року про порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів за штрафними санкціями у сумі 3043,92 грн. суд зазначає наступне.
		Відповідно до висновків перевірки, встановлено порушення п. 2.6 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637, а саме встановлено факт неоприбуткування готівкових коштів на суму 847,50 грн.
		Відповідно до пункту 2.6 Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.
		Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.
		Відповідно до статті 1 Указу Президента №436 у разі порушення юридичними особами всіх форм власності норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу, зокрема, за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне оприбуткування) у касах готівки - у пятикратному розмірі неоприбуткованої суми.
		Також, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.
		Відповідно до вимог підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
		Відповідно до підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України якщо оподатковуваний дохід нараховується податковим агентом, але не виплачується (не надається) платнику податку, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає перерахуванню до бюджету податковим агентом у строки, встановлені цим Кодексом для місячного податкового періоду.
		Пунктом 126.1. статті 126 цього ж Кодексу передбачено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств, рентної плати протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.
		Згідно з пунктом 127.1. статті 127 Податкового кодексу України, ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
		Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.
		Позивачем до матеріалів справи не надано документів на підтвердження  незаконності та протиправності податкових повідомлень-рішень №0000482201 від 16.02.2016 року про збільшення суми грошового зобовязання з податку на доходи, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податків у вигляду з/п за штрафними санкціями у сумі 5983,00 грн.; та №0000192210 від 16.02.2016 року про порушення законодавства про патентування, норм регулювання обігу готівки та застосування реєстраторів за штрафними санкціями у сумі 3043,92 грн., а тому суд вважає, що в цій частині висновки відповідача позивачем не спростовані.
		Враховуючи викладене вище, суд вважає, що субєктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про здійснення позивачем наднормативних витрат, заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість.
		Згідно з приписами ч.2 ст.8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.
		Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
		Аналогічна позиція міститься в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії» ( заява № 6689/03), «Інтерсплав» проти України» (заява № 803/02).
		Відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
		Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		Відповідач, в порушення вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірність та обґрунтованості висновків акту перевірки в частині збільшення податкового зобовязання Позивача з податку на прибуток та податку на додану вартість, у звязку із чим прийняті на підставі таких висновків податкові повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
		На підставі викладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
		Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ст.94 КАС України. 
		Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186, 254 КАС України, суд 
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія "РЕАЛПАКС" до Головного управління ДФС у Харківській області  про скасування податкових повідомлень-рішень  задовольнити частково.
		Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0000671401 від 20.05.2016 про визначення податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств за основним платежем у сумі 1024883,00 грн., та за штрафними санкціями у сумі 512441,50 грн.
		Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0000681401 від 20.05.2016 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 779422,00 грн. та за штрафними санкціями у сумі 389711,00 грн.
		Скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області №0000462201 від 16.02.2016 про зменшення розміру відємного значення з податку на додану вартість на суму 360381,00 грн.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (61057, Харків, вул. Пушкінська, 46, код 39599198) на користь ТОВ НВК «Реалпакс» (62322, Харківська обл., Дергачівський район, с. Безруки, вул. Шевченка, б. 20  А, код 35207036) суму судового збору у розмірі 46002, 58 грн. (сорок шість тисяч дві гривні 58 копійок)..
		В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
		Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
		Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
		Повний текст постанови складено 18.07.2016 року. 
		 
		Суддя                Полях Н.А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...