Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/14452/15-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права.
Надіслано судом: 19.07.2016. Зареєстровано: 20.07.2016. Забезпечено надання загального доступу: 22.07.2016.
Дата набрання законної сили: 14.07.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/785/3686/16
		Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 
		Доповідач Гірняк Л. А.
		  
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 14.07.2016 року                                                м. Одеса
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
		ОСОБА_2
		ОСОБА_3, ОСОБА_4
		За участю секретаря  Полякової В.О.,     
		розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09.03.2016 року у справі за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави- територіальної громади м. Одеса, в особі Одеської міської ради до ОСОБА_5 Дар`ї Сергіївни
		     - про витребування майна з чужого незаконного володіння,-
		                                                   ВИРІШИЛА:
		     14.07.2015 року заступник прокурора Одеської області звернувся з позовом про витребування у ОСОБА_5 на користь територіальної громади м. Одеси майна- нежитлових приміщень першого поверху № 101, площею 103,5 кв.м та № 102, площею 106,5 кв. м., які розташовані по вул. Торговій, 29/31, в м. Одеса. Одночасно просив визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності на вказані нежитлові приміщення.      Вимоги обґрунтував тим, що вказане нежитлове приміщення є комунальною власністю територіальної громади яке незаконно вибуло з власності без її відома та волі.
		     Представник відповідача позов не визнав. Одночасно в своїй заяві від 10.02.2016 року просив суд застосувати строк позовної давності.
		     Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09.03.2016 року у задоволенні позовних вимог заступнику прокурору Одеської області в інтересах держави в особі територіальної громади м. Одеси у особі Одеської міської ради  відмовлено. 
		     В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, прокурор послався на те, що воля власника не виражена жодним чином та законним актом, так як Одеська міська рада вийшла за межі своїх повноважень, що підтверджено постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 року, котрою визнано недійсним пункт 13 рішення ОМР № 5649-V від 14.04.2010 року, визнано недійсним договір міни, укладений між ОМР та ТОВ «АРТ» шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12.08.2010 року та договору купівлі-продажу 23 обєктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси та свавільним захопленням власності територіальної громади. Одночасно прокурор послався на те, що судом помилково застосовано строк позовної давності, так як він обчислюється з 16.10.2014 року, з дня винесення постанови Вищого Господарського Суду України, тобто не пропущено.
		     Судова колегія заслухавши  доповідь судді доповідача, вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		     Відмовляючи в заявлених вимогах, районний суд виходив з того, що хоча Одеська міська рада і вийшла за межі повноважень, факт наявності волі на відчуження майна очевидний. Одночасно суд першої інстанції вважав, що позивачем порушений строк позовної давності.      Крім того, районний суд послався на рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг і Леннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Стреч проти Сполученого королівства», «Гаші проти Хорватії», зазначивши те, що Одеська міська рада не продемонструвала готовність забезпечити іншим приміщенням або виплатити компенсацію, не дотримано відповідного балансу, відповідачка є добросовісним набувачем.
		     Судова колегія не може погодитись з таким судженням районного суду, виходячи з наступного.
		     Матеріалами справи встановлено, сторонами не спростовано, що 14.04.2010 року Одеською міською радою прийняте рішення № 5649-V «Про перелік обєктів комунальної власності територіальної громади міста Одеса, що підлягали приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішень Одеської міської ради», пунктом 13 якого доручено Представництву по управлінню комунальною власністю ОМР укласти договір купівлі-продажу з метою продажу ТОВ «АРТ» обєктів комунальної власності територіальної громади міста Одеса нежитлових приміщень1-го поверху площею 195,3 кв. м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Торгова 29/31.
		     12.08.2010 року відповідно до договору купівлі-продажу Одеською міською радою було здійснене відчуження на користь ТОВ «АРТ» обєктів комунальної власності, в тому числі нежитлових приміщень загальною площею 195,3 кв.м., що знаходяться за адресою по вул. Торговій, 29/31, в м. Одесі.
		     09.08.2010 року відповідно до акту приймання-передачі територіальна громада м. Одеси в особі ОМР передало, а ТОВ «АРТ» прийняло у володіння індивідуально визначене майно комунальної власності, в тому числі і спірні нежитлові приміщення. 
		     05.11.2010 року ТОВ «АРТ» договором купівлі-продажу здійснило відчуження нежитлових приміщень на користь ПП «Стенфорт-Інвест», яке в свою чергу 25.05.2011 року уклало договір купівлі-продажу зазначеного майна з ТОВ «УТЬОСОВ».
		     29.09.2014 року відповідно до договору купівлі-продажу ТОВ «УТЬОСОВ», продало, а ОСОБА_5 придбала за 994 071 грн. вказані нежитлові приміщення.
		     Постановою Вищого господарського суду України від 16.10.2014 року у справі № 916/2545/13 визнано недійсним пункт 13 рішення ОМР № 5649-V від 14.04.2010 року, визнано недійсним договір міни, укладений між ОМР та ТОВ «АРТ» шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12.08.2010 року та договору купівлі-продажу 23 обєктів комунальної власності територіальної громади м. Одеса, у тому числі спірних нежитлових приміщень.
		     Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній,господарській, або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		     Нормами цивільного законодавства передбачені засоби захисту права власності.
		     Зокрема, ст.387 ЦК України надає право власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
		     Відповідно до ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 ЦК України майно не може бути витребувано в нього.
		     Пунктом 3 ч.1 ст.388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати(добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи,якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
		     Добросовісне придбання згідно з ст.388 ЦК України можливе тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
		      У відповідності до вимог ст.ст. 330, 388 ЦК України право власності на майно, яке було набуте відповідачкою на підставі договору купівлі-продажу, котрий  постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року визнано недійсним через те, що відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем. Це майно може бути у неї витребувано. Право власності дійсного власника - територіальної громади м. Одеса,в такому випадку презюмується і не припиняється в звязку з  незаконним відчуженням цього майна.
		     Власником зазначеного майна, відчуженого за договором купівлі-продажу, була територіальна громада м. Одеси, управління ним від імені територіальної громади здійснювала Одеська міська рада та її виконавчі органи. У рішенні Одеської міської ради (пункт 13 рішення Одеської міської ради № 5649-V від 14.04.2010) ,відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», була оформлена воля територіальної громади міста на вибуття вказаного майна з її власності. Це рішення визнане постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року недійсним,у звязку з тим, що воно суперечило вимогам чинного законодавства. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що Одеська міська рада, укладаючи договір купівлі-продажу з ТОВ «АРТ», вийшла за межі визначених законом повноважень. Власник майна має право витребувати майно з чужого незаконного володіння з підстав ст.388 ЦК України.
		Зазначені обставини, які встановлені судовим рішенням у господарській справі, що набрало чинності, є преюдиційними (обовязковими), для цивільного спору, який розглядається судами загальної юрисдикції.
		     Беручи до уваги, що Вищий господарський суд України встановив, що Одеська міська рада, укладаючи договір купівлі-продажу з ТОВ «АРТ», вийшла за межі визначених законом повноважень,   спірне нежитлове приміщення підлягає поверненню у власність територіальної громади м. Одеси з підстав п.3 ч.1 ст.388 оскільки вибуло не з її волі.
		       З врахуванням викладеного, , помилковим висновок суду першої інстанції  про те, що воля власника (територіальної громади міста) щодо відчуження зазначеного майна у встановленому законом порядку була виражена в рішенні Одеської міської ради від 14.04.2010 року, так як його п.13 та сам договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, визнаний недійсними.
		     Колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції некоректно послався на рішення Європейського суду з прав людини «Стреч проти Сполученого королівства», «Гаші проти Хорватії», «Спорронг і Леннрот проти Швеції» та застосував їх як індульгенцію та перешкоду для повернення незаконно відчуженого майна, власником якого являється територіальна громада м. Одеса, оскільки ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не є інструментом, що може виправдати прийняття незаконного рішення. 
		     У постанові від 18.09.2013 у справі № 6-92цс13 Верховний Суд України висловив свою думку щодо застосування положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини у справах про витребування майна з чужого незаконного володіння.
		     Так, основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1 Першого Протоколу, зокрема, зазначено на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.
		     Більше того, Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.
		     Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обовязок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.
		     Суд першої інстанції процитував наступні фрагменти рішень Європейського Суду з прав людини, а саме із рішення у справі « Стретч проти Сполученого Королівства», те що «особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносин прав власності, які виникли внаслідок дій органу влади. 
		     Зазначеним фрагментом суд обґрунтував свій висновок про неприпустимість визнання недійсним договору згідно якому покупець отримав майно від держави. Тому подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон також неприпустиме.
		          Процитувавши цей фрагмент, суд першої інстанції дав оцінку обставинам, які встановлені рішенням Вищого Господарського суду України і є обовязковими для судів загальної юрисдикції. При цьому суд викривив позицію Європейського Суду з прав людини, яка викладена в рішенні у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» і стосується  обставин справи, котру розглядав Європейський суд в даній справі.
		       Пославшись  на справу «Ґаші проти Хорватії» , від 13 грудня 2007 року суд процитував фрагмент, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. 
		     Щодо дотримання необхідного балансу при розгляді справи суд першої інстанції процитував речення із рішення у справі«Спорронг і Леннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року про те, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо зацікавлена особа несе індивідуальний і надмірний тягар.
		     Аналіз фактичних обставин цих справ у порівнянні зі справою , яка розглядалась судом першої інстанції, в рішенні суду взагалі відсутній.
		     Розглядаючи питання щодо застосування до спірних правовідносин статті 1 Першого Протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, що є джерелом права в Україні, колегія суддів апеляційного суду Одеської області виходить з наступного.
		     Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого Протоколу до Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.
		     У практиці ЄСПЛ в тому числі рішення у справах Стретч проти Сполученого Королівства , «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Ґаші проти Хорватії» , від 13 грудня 2007 року та інші визначені критерії, які слід оцінювати щодо сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи вважається втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи вважається такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним до визначених цілей. 
		     Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності розглядається як порушення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), повязаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Поняття справедливої рівноваги передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між поставленою метою та засобами, які при цьому використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому в питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу ЄСПЛ, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.      
		     Оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції ЄСПЛ, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося у звязку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами, в яких особи позбавлені права власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або щодо якого припускається, що воно було придбане незаконно ( рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року). 
		     Отже, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність. В оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
		     Ухвалюючи рішення в справі, яка переглядається, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що втручання у право власності відповідачки відбулось у звязку з обґрунтованим сумнівом щодо законності набуття нею право власності на спірне нежитлове приміщення, враховуючи висновки які містяться рішенні Вищого Господарського Суду України стосовно того, що уклавши договори купівлі-продажу, в тому числі і спірного майна, Одеська міська рада вийшла за межі визначених законом повноважень.
		     Тому висновок суду щодо захисту права відповідачки на мирне володіння майном, з огляду на ст.1 Першого Протоколу, неможливо визнати законним. Принцип законності є основоположним при застосуванні ст.1 Першого Протоколу до Конвенції.
		     Відмовляючи по суті заявлених вимог, суд першої інстанції застосував  строк позовної давності з посиланням на те, що цей строк охоплюється періодом з 2011 року по 2014 рік, а прокурор звернувся з позовом до суду в 2015 році пропустивши строк.
		     Проте такий висновок районного суду є помилковим.
		      ОСОБА_5 стала власницею спірного майна 29.09.2014року на підставі укладеного з ТОВ «Утьосов» договору купівлі-продажу, а прокурор звернувся до суду 14.07.2015 року, тобто в межах 3-х річного строку, встановленому ст. 257 ЦК України .( а.с.2,18)
		     Що стосується  реконструкції спірних приміщень, колегія суддів звертає увагу на наступне.
		     Судом апеляційної інстанції витребувані акти перевірки  щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 13.06.2016 року, 
		за результатами якої встановлено, що під час виїзду за адресою :Одеса, вул. Торгова, 29/31, будівельні роботи не виконувались, обєкт експлуатувався як два нежитлові приміщення. При цьому, замовником будівництва - відповідачкою ОСОБА_5, було подано до Департаменту декларацію про готовність обєкта до експлуатації з реконструкції нежитлового приміщення з розподілом на два самостійні нежитлові приміщення з улаштуванням фасадного входу без зміни геометричних розмірів.
		     Наказом Департаменту № 128 від 04.03.2016 року скасовано реєстрацію декларації про готовність обєкта до експлуатації зареєстрованої за № ОД 142143090512 від 05.11.2014 року.
		     За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що геометричні розміри нежитлового спірного приміщення не змінені, а інші докази цього факту не спростовують.
		     Відповідачка не довела, що майно, що перебувало у її власності, припинило своє існування і не може бути витребувано в натурі.
		     Відповідно до ч.4 ст.390 ЦК України добросовісний набувач(володілець) має право залишити собі здійснені ним полишення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач(володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилась його вартість.
		     Виходячи з вищезазначеного та у відповідності до       ст. 309 ч.1 п.3,4 ЦПК України, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового, про часткове задоволення позовних вимог.
		     Керуючись ст.ст.218,303,309,316,317,319 ЦПК України, судова колегія,                                                        
		ВИРІШИЛА:
		     Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити частково. 
		     Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 09 березня 2016 року скасувати. 
		     Позовні вимоги заступника прокурора Одеської області в інтересах держави- територіальної громади м. Одеса, в особі Одеської міської ради до ОСОБА_5 Дар`ї Сергіївни про витребування з чужого незаконного володіння задовольнити частково.
		     Витребувати у ОСОБА_5 Дар`ї Сергіївни на користь територіальної громади міста Одеса в особі Одеської міської ради нежитлові приміщення першого поверху, розташовані в місті Одеса по вул. Торговій ( вул. ОСОБА_6 )29/31,площею 195,3 кв. м.(розподілені на два самостійні нежитлові приміщення).
		     Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржена на протязі 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.     
		 
		Голодуючий суддя -                                      Л.А.Гірняк
		Судді                                                              А.І.Дрішлюк
		                                                                         ОСОБА_4

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...