Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 522/179/16 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Інші справи.
Надіслано для оприлюднення: 25.07.2016. Зареєстровано: 25.07.2016. Забезпечено надання загального доступу: 27.07.2016.
Дата набрання законної сили: 15.07.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/785/3706/16
		Головуючий у першій інстанції Тарасова 
		Доповідач Цюра Т. В.
		  
		АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 15.07.2016 року                                                м. Одеса
		Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області в складі:
		Головуючого: Цюри Т.В.,
		Суддів: Сидоренко І.П., Погорєлової С.О.,
		при секретарі: Лопотан В.І., Колмакові В.І.,
		Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Одеської області апеляційну скаргу представника ОСОБА_1  ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2016 року по справі за позовною заявою Національного банку України до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
		В С Т А Н О В И Л А :
		Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2016 року позовну заяву Національного банку України до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості  задоволено.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національного банку України суму заборгованості за кредитним договором про надання стабілізаційного кредиту № 60 від 28 листопада 2014 року в загальному розмірі 309850670 (триста девять мільйонів вісімсот пятдесят тисяч шістсот сімдесят) гривень, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 300 000 000 (триста мільйонів) гривень, заборгованості за відсотками в розмірі 9 838 356 (девять мільйонів вісімсот тридцять вісім тисяч триста пятдесят шість) гривень 16 копійок; заборгованості за пенею по відсоткам в розмірі 12313 (дванадцять тисяч триста тринадцять) гривень 91 копійка.
		Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національного банку України суму сплаченого судового збору за меморіальним ордером № НОМЕР_1 від 28.12.2015 року в розмірі 4647760 (чотири мільйони шістсот сорок сім тисяч сімсот шістдесят) гривень 05 копійок.
		Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 15 березня 2016 року залишені в силі. 
		Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1  ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2016 року та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
		Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.
		Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.
		Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми. 
		Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам в повному обсязі, виходячи з наступних підстав.
		Так, відповідно обставин справи, 28.11.2014 року між Національним банком України та ПАТ «Імексбанк» був укладений договір про надання стабілізаційного кредиту № 60, згідно якого, кредитор надав позичальнику стабілізаційний кредит для підтримки ліквідності одноразовою сумою в розмірі 300 000 000,00 грн. (триста мільйонів гривень 00 коп.) на строк до 28 листопада 2016 року за відсотковою ставкою в розмірі 21% річних, з погашенням кредиту і сплатою відсотків за користування ним. Кредит має бути освоєний до 31 грудня 2014 року. Згідно п. 1.2. метою кредитування є отримання позичальником кредиту для виконання своїх зобовязань перед фізичними особами.
		В забезпечення виконання зобовязання, між Національним банком України та ОСОБА_1 був укладений договір поруки, за умовами якого, відповідач зобовязався перед НБУ відповідати за належне виконання ПАТ «Імексбанк» всіх своїх зобовязань, що випливають з Договору про надання стабілізаційного кредиту № 60 від 28 листопада 2014 року. Згідно п. 2 договору поруки, поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед банком у разі неналежного виконання зобовязання позичальником умов основного зобовязання усім належним йому майном та грошовими коштами у тому ж обсязі, що й позичальник, включаючи суму кредиту, визначену згідно з кредитним договором, нараховані за користування кредитом проценти, неустойки (пені, штрафи) суми відшкодувань та інші платежі, передбачені основним зобовязанням.
		Згідно довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором від 28.11.2014 року № 60 встановлено, що в результаті невиконання зобовязання АТ «Імексбанком» виникла заборгованість, яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 300 000 000,00 гривень, заборгованості за відсотками в розмірі 9838356,16 гривень; заборгованості за пенею по відсоткам в розмірі 12313,91 гривня.
		Постановою Правління Національного банку України від 21.05.2015 року №330 відкликано банківську ліцензію АТ «Імексбанк» з 27.05.2015 року.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що реалізація субєктивного права позикодавця на застосування ч. 2 ст. 1050 ЦК України є його дискреційним повноваженням, вчиняється на його розсуд в будь-який момент строку дії договору, отже фактично є підставою для зміни позикового зобовязання та виникнення нового зобовязання, та саме з цього моменту застосуванню підлягає ч. 4 ст. 559 ЦК України.
		Враховуючи те, що відповідач отримав вимогу про сплату заборгованості 13.10.2015 року, що підтверджується довідкою ДП «Укрпошта» про відстеження пересилання поштових відправлень, строком дії поруки слід вважати період до 13.04.2016 року.
		При цьому суд зазначив, що набрання чинності законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не є підставою для зміни умов договору, в тому числі й щодо встановлення строку виконання зобовязання.
		Однак, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, до якого суд дійшов з порушенням норм матеріального права , ігноруючи практику Верховного Суду України, яка є обовязковою для застосування судами України та через невідповідність висновків суду обставинам справи.
		Відповідно до ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
		Відповідно до ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу України, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
		Згідно із частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
		Порука є похідним зобовязанням від основного зобовязання. Основним зобовязанням у даному випадку вважається зобовязання боржника (Позичальника)  Публічного акціонерного товариства «Імексбанк» перед Національним банком України за Договором про надання стабілізаційного кредиту №60 від 28.11.2014 року. 
		Пункт 1 Договору поруки №1 від 28.11.2014 р. , укладеного між НБУ та ОСОБА_1, у якості забезпечення виконання зобов'язань ПАТ «ІМЕКСБАНК» перед НБУ за Договором про надання стабілізаційного кредиту № 60 від 28.11.2014 року, містить вичерпний перелік зобов'язань ПАТ «ІМЕКСБАНК» перед НБУ, які забезпечуються порукою.
		Тобто, чинне законодавство пов'язує строк дії поруки саме із моментом настання строку виконання основного зобов'язання, в даному випадку - зобов'язання ПАТ «ІМЕКСБАНК» перед НБУ за Договором про надання стабілізаційного кредиту.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків. Банківська ліцензія - документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.
		Відповідно до пп. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банк може бути ліквідований у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
		Відповідно до ч.ч. 5,6, ст. 77 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
		Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Згідно із пп. З ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.
		Відповідно до ч.1 ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку приймається національним банком України за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та з інших підстав, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність».
		Відповідно матеріалів справи , Постановою правління Національного банку від 21.05.2015 р. № 330 відкликано банківську ліцензію ПАТ «ІМЕКСБАНК» з 27.05.2015 року.
		27.05.2015 р. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 105 «Про початок процедури ліквідації АТ «ІМЕКСБАНК» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку».
		Таким чином, керуючись пп. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про банки та банківську діяльність», пп. З ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з 27 травня 2015 року (з дня початку процедури ліквідації банку) строк виконання всіх грошових зобовязань АТ «ІМЕКСБАНК» настав, у тому числі за Договором про надання стабілізаційного кредиту №60 від 28.11.2014 року.
		Слід підкреслити, що у правовідносинах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними та пріоритетними відносно інших законодавчих актів.
		Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
		Строк   визначається   роками,   місяцями,   тижнями,   днями   або   годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України).
		Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 252 цивільного кодексу України).
		Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
		Відповідно до ч. 2 ст. 254 Цивільного кодексу України, до строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.
		Відповідно до ч. 3 ст. 254 Цивільного кодексу України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.
		Таким чином на день, наступний за днем настання основного зобов'язання ПАТ «ІМЕКСБАНК» перед НБУ - з дня початку процедури ліквідації банку (27 травня 2015 року) Національний банк України набув право пред'явлення до поручителя - ОСОБА_1 відповідної вимоги про виконання зобов'язання за боржника - ПАТ «ІМЕКСБАНК».
		При цьому Приморським районним судом и. Одеси, помилково застосовано при вирішенні даного спору положення ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України.
		Так, ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, встановлено, що якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстрочкою), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позику, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
		При цьому, судом першої інстанції проігноровано положення пп. 2 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про банки та банківську діяльність», пп. 3 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», той факт, що з 27 травня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ІМЕКСБАНК», а тому строк виконання всіх грошових зобов'язань  ПАТ «ІМЕКСБАНК» з 27 травня 2015 р. вважається таким, що настав.
		Пунктом 14 Договору поруки передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами . Сторони, керуючись умовами поруки частини четвертої ст. 559 Цивільного кодексу України встановили, що строком припинення поруки, встановленої цим договором, є повне виконання Позичальником та/або Поручителем зобовязань, що складають Основне зобовязання.
		Таким чином, у Договорі поруки не встановлено строк його дії відповідно до статті 252 Цивільного кодексу України, а тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.
		Саме така правова позиція була викладена Верховним судом України у Постанові від 24.02.2016 року, за наслідками розгляду справи №6-2239цс15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до фізичної особи, третя особа  Товариство з обмеженою відповідальністю «Продсервістранзит», про стягнення заборгованості за кредитним договором, за заявою Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 червня 2015 року.
		Зокрема, Верховним судом України зазначено: «З пункту 6.1. договору поруки вбачається, що порука припиняється за цим договором з припиненням зобовязання.
		Таким чином, у договорі поруки не встановлено строк її дії відповідно до статті 252 ЦК України, а тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу, про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
		Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, сплив цього строку припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.
		Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя після закінчення цього строку припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
		Таким, чином, вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку, встановленого сторонами в договорі). Тому навіть якщо в межах строку дії поруки була пред'явлена претензія і поручитель не виконав указані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки із закінченням строку припинилося матеріальне право.»
		Окрім цього Верховним судом України у Постанові від 20.04.2016 р., прийнятої за наслідком розгляду справи №2662цс15 зазначене наступне:
		«Умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобовязань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосування норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявлять вимоги до поручителя.
		Строк, передбачений нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), тобто його закінчення є підставою для припинення поруки. У разі пропуску кредитором строку заявлення вимог до поручителя цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов'язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений цією нормою, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обовязок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.
		Сплив строку, передбаченого нормою частини четвертої статті 559 ЦК України, зумовлює припинення зобов'язань поручителя, а отже, і відмову кредиторові в позові в разі звернення до суду...».
		Окрім цього, як зазначається в «Аналізі застосування судами законодавства, яке регулює поруку як вид забезпечення  виконання зобовязання» від 26.12.2014 року у розділі 5 «Припинення поруки з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК».
		«Досить часто при укладенні договору поруки сторони включають до нього умову про дію договору поруки до повного виконання основного зобовязання.
		Верховний  Суд  України неодноразово висловлював свою позицію з цього питання постанови від: 21 травня 2012 року у справах: №6-48цс11, №6-68цс11; 23 травня 2012 року у справі № 6-33цс12; 18 липня 2012 року у справі №6-78цс12).
		Відповідно до ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається від роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на дію яка має неминуче настати, визначається термін  певний момент у часі, з настанням якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст.251, ч. 2ст. 252 ЦК України).
		Таким чином, умова договору поруки про припинення поруки після повного виконання позичальником своїх зобовязань за кредитним договором не може вважатися встановленим сторонам договору поруки строком припинення поруки.
		Отже, зазначення замість строку, обчисленого датою, терміну припинення договору і поруки (події, з якою пов'язується таке припинення) не дає підстав не застосовувати ч. 4 ст. 559ЦК...».
		Отже, колегія суддів вважає, що порука ОСОБА_1 перед НБУ за Договором поруки № 1 від 28.11.2014 р., згідно із частиною четвертою, припиняється, після спливу шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
		При цьому строк на пред'явлення такої вимоги починає сплив від дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто, з 27 травня 2015 року (з дня початку процедури ліквідації банку) строк виконання всіх грошових зобовязань АТ «ІМЕКСБАНК» настав, у тому числі за договором про надання стабілізаційного кредиту №60 від 28.11.2014 року.
		Шість місяців з 27 травня 2015 року закінчується 27 листопада 2015 року.
		За правилами ч. 4 ст. 559 ЦК України у разі непредявлення НБУ вимоги до ОСОБА_1 у межах шестимісячного строку, останнім днем дії поруки вважається 27 листопада 2015 року.
		Разом із тим позовна заява НБУ до Приморського районного суду м. Одеси подана 06 січня 2015 року, тобто після спливу строку дії поруки.
		Частина 4 ст. 559 ЦК України, у розрізі трактування поняття «вимога» дійсно дає можливості неоднозначного її трактування. 
		Однак, для уникнення неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права з приводу зазначеного питання вже склалася чинна судова практика, зокрема на рівні Верховного суду України, яка є обовязковою для застосування, яка наголошує на тому, що саме предявлення кредитором позову до поручителя є належною вимогою у розумінні ст. 559 Цивільного кодексу України.
		Так, Верховним судом України у Постанові від 20.04.2016 року, прийнятої за наслідком розгляду справи №6-2662цс15, яка вже приводилась вище, зазначено: 
		«...З огляду на преклюзивний характер строку й зумовлене цим припиненням права кредитора на реалізацію забезпечення порукою зобовязання в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «Предявлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.
		Верховний суд України у Постанові від 24.02.2016 року, за наслідками розгляду справи №6-2239цс15 зробив наступний висновок:
		«... вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов'язання має бути пред'явлено в межах строку дії поруки (6 місяців, 1 року чи будь-якого іншого строку,  встановленого сторонами в договорі). Тому, навіть якщо в межах строку дії поруки була предявлена претензія і поручитель не виконав указані в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого поза межами вказаного строку, оскільки, із закінченням строку припинилося матеріальне право».
		Як зазначає Верховний суд України у згаданому вище «Аналізі застосування судами законодавства яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов'язання»:
		«5 Припинення поруки з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України.
		Найбільш дискусійним виявилося друге речення ч. 4 ст. 559 ЦК, а саме: у разі, якщо в договорі поруки не встановлено строк, після закінчення якого вона припиняється,  порука припиняється якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не пред'явить вимоги до поручителя.
		Неоднозначність у тлумаченні цієї норми полягає насамперед у неоднаковому розумінні терміна «вимога». Чи це є будь-яка вимога кредитора (претензія, лист, передача заяви через нотаріуса тощо), чи це має бути вимога у формі позову? Чи достатньо кредитору пред'явити у будь-якому вигляді письмову вимогу і таким чином забезпечити собі право предявлення до поручителя позову в межах строку позовної давності, чи в межах шести місяців обовязково має бути подана саме позовна заява? Як оцінювати встановлений цією нормою шестимісячний строк від дня настання строку виконання основного зобов'язання? Це лише строк дії поруки чи і строк захисту порушеного права?
		Судова практика йде таким шляхом, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у ч. 4 ст. 559 ЦК, а зазначена норма передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, установленого договором поруки (перше речення ч. 4 ст. 559 ЦК); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення ч. 4 ст. 559 ЦК); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення ч. 4 ст. 559 ЦК) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
		З огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК словосполучення «предявлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки розуміється як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.
		При цьому зазначене положення не заперечує можливості пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.
		Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.
		Такий же правовий висновок зроблений Верховним Судом України за результатами розгляду справи N 6-53цс14, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за кредитним договором (постанова від 17 вересня 2014р.).
		Окрім цього, колегія наголошує на тому, що вимога НБУ про виконання зобовязань від 04.09.2015 року №28-013/5060, яка міститься в матеріалах справи та на підставі якої судом було задоволено позовні вимоги, надіслана НБУ на адресу ОСОБА_1 не в рамках договору поруки №61 від 28.11.2014 року та з вимогою виконання зобовязання за договором поруки, а в рамках договору іпотеки від 28.11.2014 року №5679, предметом іпотеки за яким виступає спортивно-оздоровчий комплекс «Люстдорф», який розташований за адресою: м. Одеса, провулок Південно-Санаторний, 2/3. В обґрунтування своєї позиції НБУ посилається саме на Закон України «Про іпотеку»
		А тому, вимога про виконання зобовязань від 04.09.2015 року №28-013/5060 взагалі не може вважатися вимогою про виконання зобовязань у межах договору поруки.
		Інша вимога НБУ, яка була надана представником банку в суді апеляційної інстанції від 04.09.2015 року є неналежним доказом в розумінні ст. 57-59 ЦПК України, оскільки з урахуванням правової позиції , викладеної вище, не має правового значення для вирішення цього спору та відсутні відомості, як про її направлення так про її вручення відповідачу, що не заперечувалось представником банку в суді апеляційної інстанції.
		В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
		Частиною 1 ст. 360-7 ЦПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
		Посилання представника банку в запереченнях на апеляційну скаргу в обґрунтування того, що дія договору поруки, укладеного з відповідачем не припинилась, на постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 року №1 , в якій зазначено, що ч. 4 ст. 559 ЦК України передбачено, зокрема, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Предявленням вимоги до поручителя є як направлення, так і вручення йому вимоги про погашення боргу, є неспроможним , оскільки, положення вказаної постанови не можуть застосовуватись до цивільних правовідносин, що склалися , з підстав викладених вище.
		Вимога апеляційної скарги щодо скасування заходів забезпечення позову, накладених ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 15.03.2016 року не підлягають розгляду, оскільки заявлені в порушення вимог ст..154 ЦПК України, при цьому, це не позбавляє права відповідача на звернення з відповідною мотивованою заявою до суду першої інстанції для вирішення цього питання. 
		Відповідно ст. 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Відповідно до ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
		За встановлених обставин, колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено з грубим порушенням норм матеріального , тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-
		           В И Р І Ш И Л А :
		    Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1  ОСОБА_2  задовольнити частково.
		    Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 березня 2016 року  скасувати.
		    Ухвалити нове рішення.
		    В задоволенні позовних вимог Національного банку України до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості  відмовити.
		Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.     
		         
		Головуючий                                   Т.В. Цюра
		           Судді:                                         І.П. Сидоренко
		          
		                                             ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...