Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 314/4026/13-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 26.07.2016. Зареєстровано: 28.07.2016. Забезпечено надання загального доступу: 01.08.2016.
Дата набрання законної сили: 21.07.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Дата документу       Справа № 
		  
		Апеляційний суд Запорізької області
		 
		Єдиний унікальний №314/4026/13
		Провадження №22ц/778/1442/16            Головуючий у 1 інстанції: Галянчук Н.М.
		          Суддя-доповідач: ОСОБА_1                                                                        
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		21 липня 2016 року     м. Запоріжжя
		             Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
		головуючого судді:     Каракуші К.В.,
		суддів:     Гончар М.С.,
		                                              ОСОБА_2
		при секретарі:     Бурак А.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Запорізької області на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 січня 2016 року у справі за позовом Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області, як правонаступника прокурора Вільнянського району Запорізької області та Запорізького міжрайонного екологічного прокурора в інтересах держави до ОСОБА_3 районної державної адміністрації, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним розпорядження та повернення земельної ділянки у власність держави, -
		ВСТАНОВИЛА:
		У липні 2013 року прокурор звернувся до суду з зазначеним позовом, який уточнив в процесі розгляду справи.
		    В обґрунтування позову зазначав, що розпорядженням голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації № 31 від 17 січня 2011 року ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для подальшої передачі у власність для ведення особистого господарства на території Петро-Михайлівської сільської ради. Цим же розпорядженням земельну ділянку з кадастровим номером 2321586800:02:003:0057 площею 1,1000 га передано у власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства.
		На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_4 26 червня 2011 року отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 471132, який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 232150001000404.
		Прокурорською перевіркою встановлено, що вказане рішення прийнято всупереч вимогам чинного законодавства, оскільки земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_4, розташована у водоохоронній зоні затоки річки Дніпро та знаходиться у 100-метровій смузі від урізу води, що підтверджується листами Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області № 4529 від 15 січня 2013 року, № 356/1 від 05 березня 2013 року, поданням Запорізького міжрайонного екологічного прокурора № 60343вих-13 від 25 лютого 2013 року, внесеним голові Запорізької обласної державної адміністрації, та відповіддю на нього, проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_4
		Позивач посилався на ст.ст. 83, 84 ЗКУкраїни, відповідно до яких, землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність та на ст. 59 ЗК України, якою передбачені випадки передачі земель водного фонду до приватної власності.
		Враховуючи, що спірна земельна ділянка розташована у прибережній захисній смузі річки Дніпро, тобто відноситься до земель водного фонду, її передача ОСОБА_4 здійснена всупереч вимогам ст.ст.20, 59, 60, 84 ЗК України, ст.ст.88, 89 ВК України, що є підставою для визнання розпорядження голови ОСОБА_3 райдержадміністрації недійсним. 
		Також позивач зазначав, що ОСОБА_4 після отримання нею державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, відчужила її ОСОБА_5 на підставі договору дарування № 1244 від 05 липня 2011 року. ОСОБА_5, в свою чергу, спірна земельна ділянка була відчужена ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу від 29 серпня 2013 року. 
		Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд визнати недійсним розпорядження голови ОСОБА_3 районної державної адмінітрастрації Запорізької області № 31 від 17 січня 2011 року та зважаючи на те, що спірна земельна ділянка, яка була передана у власність ОСОБА_4 на підставі розпорядження голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації № 31 від 17 січня 2011 року, вибула з володіння держави, як власника, незаконно та поза її волею, внаслідок прийняття державним органом незаконного рішення, на підставі ст. 388 ЦК України земельну ділянку за кадастровим номером 2321586800:02:003:0057 площею 1,1 га витребувати у ОСОБА_6 до власності держави. 
		Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 22 січня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2014 року, касаційну скаргу Дніпровської екологічної прокуратури було відхилено. Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 22 січня 2014 року залишено без змін.
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 жовтня 2014 року справу за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2014 року допущено до провадження Верховного Суду України. 
		Постановою Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року заяву заступника Генерального прокурора України було задоволено. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 травня 2014 року в порядку ст.360-4 ЦПК України скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року касаційну скаргу Дніпровської екологічної прокуратури задоволено частково, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 06 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 22 січня 2014 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		    Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 січня 2016 року відмовлено у задоволені позову. Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді арешту земельної ділянки. 
		Не погоджуючись з рішенням суду, заступник прокурора Запорізької області подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
		Статтею 303-1 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом двох місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду.
		Апеляційне провадження за скаргою позивача відкрито 04 березня 2016 року (т.3, а.с.240).
		У судове засідання призначене на 14 квітня 2016 року прибули представник позивача - прокурор Дядюшева К.Є., представник відповідача ОСОБА_4  ОСОБА_7, відповідач ОСОБА_6 (т.3, а.с.250). Судове засідання було відкладено на 26 травня 2016 року задля повторного виклику відповідача ОСОБА_5, щодо якого повернулась судова повістка без вручення у звязку із закінченням терміну зберігання, та занятістю представника відповідача ОСОБА_6 у іншому судовому процесі (т.3, а.с.249а). 
		У судове засідання 26 травня 2016 року прибув представник позивача прокурор Свинаренко Р.В., інші учасники процесу, які належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду (т.3, а.с.256-258) до суду не прибули. Вказане судове засідання відкладено з підстав задоволення клопотання представника відповідача ОСОБА_4 у звязку із станом його здоров»я (т.4, а.с.7) та представника відповідача ОСОБА_6 у звязку із занятістю в іншому судовому засіданні (т.4, а.с.8). 
		У судове засідання 21 липня 2016 року прибули представник позивача прокурор Дядюшева К.Є. та відповідач ОСОБА_6 До суду надішли повторні клопотання представників відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про відкладення розгляду справи у звязку із іх відпусткою. Вказані клопотання представників відповідачів, які підтримані відповідачем ОСОБА_6, у відповідності до приписів ст.ст.169, 305 ЦПК України не підлягають задоволенню, оскільки причини повторної неявки учасників процесу, які належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, процесуального правового значення не мають.
		    Враховуючи, що відповідач ОСОБА_5, якому неодноразово направлялись судові повістки на адресу, яка вказана у позові і зазначалась ним у письмових запереченнях на адресу суду (т.1, а.с.158), не повідомляв суд про зміну свого місця проживання, тому повернення судової повістки у звязку із закінченням терміну зберігання не перешкоджає розглядові справи, оскільки у такому випадку у відповідності до приписів ч.1 ст.77 ЦПК України вважається доставленою і особа належним чином повідомлена про судовий розгляд справи. 
		За таких обставин, та примаючи до уваги, що строк розгляду апеляційної скарги визначений ст.303 -1 ЦПК України збіг, справа перебуває у провадженні судів з липня 2013року, і розгляд справи за відсутності відповідачів ОСОБА_3 районної державної адміністрації, ОСОБА_5, ОСОБА_4, її представника, представника ОСОБА_6 не може вважатися обмеженням їх права на доступ до суду, оскільки судом дотримані процедури, встановлені ст.ст. 27, 74, 76, 77 ЦПК України і у відповідності до приписів ч.2 ст.305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає судовому розгляду апеляційної скарги. До того ж здійснення перевірки в апеляційному порядку обґрунтованості і законності судового рішення в межах доводів апеляційної скарги можливо за наявними матеріалами справи та явки до суду представника позивача та кінцевого власника спірної земельної ділянки відповідача ОСОБА_6 
		Твердження відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні апеляційного суду про те, що існує правова експертиза, долучення якої необхідно для правильного вирішення справи, не може бути підставою для чергового відкладення розгляду справи, оскільки у справі наявний правовий висновок Верховного Суду України щодо спірних правовідносин та застування норм права, який у відповідності до вимог ст.360-7 ЦПК України підлягає обовязковому врахуванню під час розгляду цієї справи. До того ж відповідач у разі незгоди із судовим рішенням суду апеляційної інстанції не позбавлена можливості долучити науковий висновок до відповідної скарги, оскільки науковий висновок обґрунтовує правомірність застосування норм права і не містить фактичних даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які мають значення для вирішення справи. 
		Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення представника позивача прокурора Дядюшевої К.Є. та відповідача ОСОБА_6, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Відмовляючи у завдоленні позову та відступаючи від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 19 листопада 2014 року у цій справі, суд першої інстанції виходив з того, що на час відведення та надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_4 був затверджений проект землеустрою щодо встановлення розмірів та меж водоохорної зони і прибережної смуги вздовж річки Дніпро у с.Ульянівка по вул.Хортицькій Вільнянського району Запорізької області, за яким прибережна захисна смуга була встановлена на відстанні 10 метрів вздовж річки Дніпро, та оскільки спірна земельна ділянка знаходиться за межами десятиметрової прибережної смуги і подальше скасування розпорядження про затвердження проекту прибережної смуги у такому розмірі не впливають на правомірність набуття у власність спірної земельної ділянки, то позовні вимоги про визання недісним розпорядження, яким спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_4 та витребування цієї ділянки у добросовісного набувача до власності держави є недоведеними.
		Проте з такими висновками суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів з наступних підстав.
		У відповідності до приписів ст.ст. 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі сільськогосподарського призначення й землі водного фонду, та віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно їх повноважень. 
		Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною, тощо. 
		Згідно із положеннями ч.1 ст.3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) усі води (водні обєкти) на території України становлять її водний фонд. 
		Частина 2 ст. 3 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що до водного фонду України належить: поверхневі води, природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні обєкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.
		Відповідно до пункту «а» ч.1 ст. 58 ЗК України та ст. 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами.
		Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.
		Згідно із положеннями ст.4 ВК України, ст.58 ЗК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) до таких земель відносяться землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
		Відповідно до ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. 
		Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок,струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; длясередніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.
		Крім того, за положеннями ч.4 ст. 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.
		Згідно із пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 434 від 5 листопада 2004 року (далі - Порядок № 434) у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних обєктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486, з урахуванням конкретної ситуації.
		Таким чином, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується окремий порядок надання та використання.
		Згідно із пунктом «д» ч.4 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать зокрема землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом. 
		У відповідності до приписів ст.59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
		    Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що розпорядженням голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 17 січня 2011 року № 31 відповідачу ОСОБА_4 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для подальшої передачі у власність для ведення особистого селянського господарства на території Петро-Михайлівської сільської ради. Цим же розпорядженням земельну ділянку площею 1,1000 га передано у власність ОСОБА_4 (т.1, а.с.10).
		 
		На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_4 26 червня 2011 року видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку площею 1,1000 га, яка знаходиться за межами населеного пункту (т.1, а.с.11). В подальшому за договором дарування від 5 липня 2011 року ОСОБА_4 відчужила земельну ділянку ОСОБА_5В.(т.1, а.с.16), а ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 29 серпня 2013 року. відчужив земельну ділянку ОСОБА_6П.(т.3, а.с.21).
		Розпорядженням голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 30 листопада 2009 року №1320 затверджено «Проект землеустрою щодо встановлення розмірів та меж водохороної зони і прибережної смуги вздовж річки Дніпро в с.Ульянівка по вул.Хортицькій Вільнянського району Запорізької області». Згідно вказаного проекту вздовж річки Днепро у с.Ульянівка на території Петро-Михайлівської сільської ради встановлювлюється прибережна захисна смуга, зовнішня межа якої проходить на відстані 10 метрів від урізу води (т.3, а.с.190-206).
		Відповідно до інформації Державної інспекції сільського господарства в Запорізькій області від 15.01.2013 №4529 та від 05.03.2013 року №356/1 спірна земельна ділянка площею 1,1000 га пасовищ із земельного запасу на території Петро-Міхайлівської сільської ради, яка передана у власність ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства, знаходиться на відстані 10 метрів від затоки річки Дніпро у 100 метровій прибережній захисній смузі. Дана земельна ділянка розташована за межами населеного пункту (т.1, а.с.26, а.с.28).
		Перебування спірної земельної ділянки у державній власності на час її перадачі у власність ОСОБА_4 підтверджується висновком Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Запорізький області від 30.12.2010 року №3804/11/09 (т.1, а.с.47).
		Окрім того, у відповідності до заяви ОСОБА_4 від 19 січня 2010 року про надання їй дозволу на виготовлення проекту відведення цієї земельної ділянки та змісту державного акту на право власності на земельну ділянку від 22 червня 2011 року виданого ОСОБА_4, спірна земельна ділянка розташована поза межами населеного пункту (т.1, а.с.37, 11).
		Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка була передана у власність з урахуванням діючого на той час проекта землеустрою щодо встановлення розмірів та меж водохороної зони і прибережної смуги вздовж річки Дніпро є помилковим і таким, що спростовується матералами справи, оскільки вказаним проектом була встановлена 10 метрова прибережна захисна смуга для с.Ульянівка, проте спірна земельна ділянка знаходиться поза межами цього населеного пункта.
		Отже висновок суду про правомірність набуття спірної земельної ділянки у приватну власність не узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 19 листопада 2014 року у цій справі. Крім того, не відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, викладеним у справах №№ 6-14цс14, 6-155цс14, 6-175цс14, 6-179цс14, 6-182цс14 про застосування до подібних спірних правовідносин положень ст.ст. 3, 4, 88 ВК України та ст.ст. 19-21, 58-60 ЗК України. 
		Висновки щодо застосування вказаних норм права, що викладені у вказаних постановах Верховного Суду України, в силу ст.360-7 ЦПК України мають обовязково враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застовуванні таких норм права і їх невиконання тягне за собою відповідальність, установлену законом.
		З огляду на вказане, оскаржуване розпорядження голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації Запорізької області № 31 від 17 січня 2011 року суперечить приписам ст.ст. 20, 54, 84, 122 ЗК України та ст.ст.3, 4, 88 ВК України і тому у відповідності до ст.21 ЗК України підлягає визнанню недійсним.
		Таким чином, вимоги позивача про витребування спірної земельної ділянки у ОСОБА_6 до державної власності узгоджуються з приписами ст.388 ЦК України і не протиррічать прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) по застосуванню статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі  ст.1 Першого протоколу) з наступних підстав.
		У відповідності до приписів ст.303 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
		    Згідно п.3 ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. 
		    Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Контситуцією та законами України.
		    Пунктом 2 ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
		    Таким чином, земельна ділянка, яка була передана у власність ОСОБА_4 на підставі розпорядження голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації від 17 січня 2011 року № 31, вибула з володіння держави, як власника, незаконно та поза її волею, внаслідок винесення державним органом незаконного розпорядження і тому може бути витребувано у відповідача ОСОБА_6, яка набувала права власності на вказану земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу від 29 серпня 2013 року.
		    Такий висновок колегії суддів грунтується на правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 2 березня 2016 року у справі №6-3090цс15, у відповідності до якої норма ст.388 ЦК України може застосуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужено третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
		До спірних правовідносин про витребування земельної ділянки із володіння набувача та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню ст. 1 Першого протоколу Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів. 
		Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. 
		Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи ч.1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права. 
		Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. 
		Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".
		У вказаній справі з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_6 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ. 
		Так, Конституція України (ст.ст. 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. 
		За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
		Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності. 
		З огляду на таке, положення ч.1 ст. 84, ст. 122 ЗК України, ст.21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної власності. 
		Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст. 14, 19 Конституції України). Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес. 
		Крім того, ст. 6 ВК України визначає, що води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Згідно зі ст.ст. 4, 89 ВК України, ст.ст. 58, 61 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. При цьому прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності й у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів. 
		З огляду на зазначене та з урахуванням положень статей 18, 19, 22 ЗК України прибережні захисні смуги як землі водного фонду за особливостями свого цільового призначення і правового режиму не можуть використовуватися для ведення сільського господарства.
		При цьому зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється в порядку, визначеному законом (ст. 20 ЗК України). Порушення такого порядку має наслідком визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.
		Судом установлено, що спірна земельна ділянка площею 1,1000га, про оспорення підстав набуття у власність якої та про її витребування, прокурор заявив позов, знаходиться у межах 100 метрової прибережної захисної смуги річки Дніпро та належать до земель водного фонду. 
		З огляду на встановлені судом обставини, фактично відбулась неправомірна зміна цільового призначення землі, яка за законом не могла бути передана в приватну власність, проте за оспорюваним розпорядженням голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації № 31 від 17 січня 2011 року була передана в приватну власність ОСОБА_4 з указівкою на цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, а в подальшому відчуджена за договором дарування ОСОБА_5 та договором купівлі-продажу ОСОБА_6 
		За таких обставин у справі, рішення в якій переглядається, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про визнання недісним вказаного розпорядження та витребування спірної земельної ділянки із володіння ОСОБА_6 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель водного фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земель водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю водного фонду, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності. 
		Крім того, відповідно до ч.1 ст. 88, ч.2 ст. 89 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності. Ведення садівництва у прибережних захисних смугах навколо водойм - забороняється. 
		В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії"). 
		ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за ст. 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "ОСОБА_7 проти Італії" від 22 лютого 1994 року, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 5 липня 2001 року, "Аркурі та інші проти Італії" від 5 липня 2001 року, "Ріела та інші проти Італії" від 4 вересня 2001 року, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 6 листопада 2008 року). 
		Таким чином, ст. 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. 
		За правилами ст.59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Однак громадяни та юридичні особи за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно одержати у власність лише замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Натомість землі водного фонду можуть передаватися цим суб'єктам тільки на умовах оренди для визначених законом потреб (ч.4 ст. 59 ЗК України). 
		Отже, стосовно землі водного фонду закон забороняє органам виконавчої влади передавати в приватну власність землю відповідного цільового призначення окремо від дозволеного для передачі об'єкта - замкненої природної водойми загальною площею до 3га.
		Таким чином, юридичні чи фізичні особи, в тому числі й відповідачі, не могли законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку. Натомість вони набули такого права власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності на спірну землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади низки рішень, починаючи із розпорядження голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації №1320 від 30 листопада 2009 року щодо встановлення розмірів та меж водоохороної зони і прибережної смуги вздовж річки Дніпро в с.Ульяноівка, яке в подальшому на підставі протесту прокурора було скасовано як незаконне, оспорюваного розпорядження голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації № 31 від 17 січня 2011 року про надання у приватну власність ОСОБА_4 спірної земельної ділянки за межами населеного пункту та наступного укладення договорів дарування та купівлі-продажу.
		Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, зокрема, для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів (ч.2 ст. 88 ВК України, ч.2 ст. 60 ЗК України). 
		Указані норми ВК України та ЗК України з подібними правилами або в такій самій редакції діяли і на час виникнення спірних правовідносин, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів у актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Вимоги позивача про витребування спірної земельної ділянки із володіння відповідача ОСОБА_6 відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми ст. 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності. 
		З огляду на вищенаведене, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги річки Дніпро, а тому ця земельна ділянка вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів. 
		Вказані висновки колегії суддів грунтуються на правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 29 червня 2016 року у справі 6-1376цс16 про застосування прецедентної практики (рішеннь) ЄСПЛ щодо ст. 1 Першого протоколу та вказаних норм Водного Кодексу України та Земельного Кодексу України.
		За таких обставин, доводи апеляційної скарги позивача є прийнятними і такими, що підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та скасуванні заходів забезпечення позову підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову та визанню недійсним розпорядження голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації Запорізької області від 17 січня 2011 року №31 «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4В.», яким ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку за кадастровим номером 2321586800:02:003:0057 площею 1,1000 га, та витребуванню у відповідача ОСОБА_6 у власність держави вказану земельну ділянку.
		Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, - 
		ВИРІШИЛА:
		Апеляційну скаргу заступника прокурора Запорізької області задовольнити.
		Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 січня 2016 року по цій справі скасувати та ухвалити нове наступного змісту.
		Позов Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області, як правонаступника прокурора Вільнянського району Запорізької області та Запорізького міжрайонного екологічного прокурора задовольнити.
		Визнати недійсним розпорядження голови ОСОБА_3 районної державної адміністрації Запорізької області №31 від 17 січня 2011 року «Про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4В.», яким ОСОБА_4 передано у власність земельну ділянку за кадастровим номером 2321586800:02:003:0057 площею 1,1000 га.
		Витребувати у ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1) у власність держави земельну ділянку за кадастровим номером 2321586800:02:003:0057 площею 1,1000 га.
		Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте воно може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. 
		 
		Головуючий: 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...