Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/15019/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності; кредитування; забезпечення виконання зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 29.07.2016. Зареєстровано: 29.07.2016. Забезпечено надання загального доступу: 01.08.2016.
Дата набрання законної сили: 26.07.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		26 липня 2016 року Справа № 910/15019/15 Вищий господарський суд України у складі  колегії суддів:
		Плюшка І.А. - головуючого,
		Самусенко С.С.,
		Татькова В.І.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
		скаргу          Національного банку України
		на постанову          Київського апеляційного господарського суду від 19 травня 2016 року
		у справі          № 910/15019/15
		господарського суду  міста Києва
		за позовом           Державної іпотечної установи
		до відповідачів            1. Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" 
		                    2. Національного банку України
		про                     визнання договору частково недійсним
		за участю представників                    
		позивача -                    Тодосієнко В.М., Юрина  І.Є.
		відповідача -           1. Чернюк В.В.                               2. Руалєва Л.В.
		ВСТАНОВИВ:
		Державна іпотечна установа звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" та Національного банку України про визнання недійсним договору застави майнових прав б/н від 10 серпня 2011 року в частині застави майнових прав Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" за договорами, зазначеними у додатку №1 до Договору застави майнових прав №7/1-З від 15 жовтня 2008 року. 
		Рішенням господарського суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року (судді            Смирнова Ю.М., Головіна К.І., Стасюк С.В.) у справі  № 910/15019/15 у задоволенні позову відмовлено повністю.
		Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19 травня 2016 року (судді Тищенко А.І., Отрюх Б.В., Михальська Ю.Б.) рішення господарського суду міста Києва  від 06 жовтня 2015 року у справі № 910/15019/15 скасовано. Прийнято нове рішення. Позовні вимоги задоволено  повністю. Визнано недійсним договір застави майнових прав б/н від 10 серпня 2011 року укладений між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Надра" в частині застави майнових прав Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра"  за договорами, зазначеними у додатку         № 1 до Договору застави майнових прав №7/1-З від 15 жовтня 2008 року, що укладений між  Державною іпотечною установою та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Надра".
		Не погодившись з зазначеною постановою Національний банк України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 травня 2016 року скасувати та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва від 06 жовтня 2015 року.  
		В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.
		Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 жовтня 2008 року між Державною іпотечною установою (кредитор за договором) та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" (після зміни найменування - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", позичальник за договором) укладено кредитний договір №7/1 (під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами), за умовами якого кредитор надає позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути кредитору грошові кошти в сумі 700000000,00 грн. (кредит рефінансування) та сплатити відсотки за користування кредитом рефінансування в порядку та на умовах, визначених цим договором. 
		Пунктом 1.3 кредитного договору сторони передбачили необхідність укладення між кредитором та позичальником договору застави майнових прав за іпотечними кредитами, які відповідають вимогам за кредитами на суму, що становить не менше 120% від суми кредиту рефінансування згідно п.1.1 цього договору.
		15 жовтня 2008 року між Державною іпотечною установою (заставодержатель за договором) та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" (заставодавець за договором) було укладено договір застави майнових прав №7/1-З (надалі - Договір застави №7/1-З), відповідно до п. 1.1 якого предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами та договорами забезпечення, зазначеними у додатку №1 до цього договору. 
		В додатку № 1 до Договору сторони погодили перелік відповідних кредитних договорів та договорів забезпечення (укладених між відповідачем-1 та фізичними особами), права вимоги за якими передано у заставу за Договором застави № 7/1-З.
		Відповідно до п. 1.1 Договору застави № 7/1-З майнові права сторони за домовленістю оцінено у еквіваленті 840 000 000,00 грн.
		За змістом п. 1.3 Договору застави № 7/1-З надане у заставу майно забезпечує виконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за кредитом, наданим згідно з кредитним договором № 7/1 від 15 жовтня 2008 року, та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю у повному обсязі кредит рефінансування, а також сплатити відсотки за користування ним та суми штрафів та неустойки в разі їх витребування заставодержателем.
		Відповідно до п. 1.4. Договору застави за рахунок заставленого майна вимоги заставодержателя задовольняються у повному обсязі. 
		Пунктом 6.1 Договору застави № 7/1-З встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за кредитним договором та цим договором. 
		Позивач зазначає, що з листа відповідача-1 від 19 березня 2015 року вих. № 2517/15/2 позивачу стало відомо, що майнові права відповідача-1 за договорами, визначеними у додатку № 1 до Договору застави, передані у заставу Національному банку України (відповідач-2). 
		Позивачем 27 березня 2015 року було отримано витяг з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 46666606 із запису № 8 якого стало відомо, що 10 серпня 2011 року між Національним банком України (заставодержатель за договором) та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" (заставодавець за договором) укладено договір застави майнових прав (надалі  Договір від 10 серпня 2011 року).
		Відповідно до п. 1.1 Договору від 10 серпня 2011 року предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними та фізичними особами (кредитні договори), перелік яких наведений у додатках №1 та №2 до цього Договору, що є його невід'ємними частинами. Станом на 01 квітня 2011 року заборгованість за кредитними договорами становить 20 911 198 159,09 грн. Зобов'язання, що випливають з укладених кредитних договорів, забезпечуються договорами застави, іпотеки, поруки тощо.
		Майнові права сторони за домовленістю оцінюють у розмірі 10 455 599 079,55 грн. (п. 1.2 Договору від 10 серпня 2011 року).
		У відповідності до п. 1.3 Договору від 10 серпня 2011 року боржниками щодо заставодавця є юридичні і фізичні особи, перелік яких наведено у додатках №1 та №2 до цього Договору, що є його невід'ємними частинами.
		Згідно з п. 6.1 Договору від 10 серпня 2011 року цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що укладений між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" Договір застави майнових прав від 10 серпня 2011 року в частині застави майнових прав Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" за договорами, зазначеними у додатку     № 1 до Договору застави майнових прав № 7/1-З від 15 жовтня 2008 року, суперечить положенням ст.ст.    586, 588 Цивільного кодексу України, ст. 18 Закону України "Про заставу", оскільки такий правочин укладено без згоди позивача як заставодержателя за попереднім договором застави  Договором застави майнових прав № 7/1-З від 15 жовтня 2008 року. 
		Позивач просить суд визнати недійсним Договір застави майнових прав від 10 серпня 2011 року в частині застави майнових прав Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" за договорами, зазначеними у додатку № 1 до Договору застави майнових прав     № 7/1-З від 15 жовтня 2008 року.
		Суд апеляційної інстанції визнав позовні вимоги обґрунтованими та задовольнив позовні вимоги. Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з вищезазначеним висновком з огляду на наступне.  
		У відповідності до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
		Положеннями ч. 1 ст. 574 Цивільного кодексу України встановлено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.
		За змістом ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
		Згідно зі ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання. 
		Судом апеляційної інстанції встановлено, що майнові права Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" за договорами, зазначеними у додатку №1 до Договору застави майнових прав №7/1-З від 15 жовтня 2008 року, виступають також предметом застави за укладеним пізніше Договором застави майнових прав від 10 серпня 2011 року.
		Тобто, фактично в даному випадку має місце наступна застава відповідного майна (майнових прав).
		За приписами ст. 588 Цивільного кодексу України наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом. Наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя. 
		Відповідно до ст. 18 Закону України "Про заставу" наступні застави вже заставленого майна допускаються в разі, якщо інше не передбачено законом і попередніми договорами застави. Якщо предметом застави стає майно, яке вже є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), заставне право попереднього заставодержателя (попередніх заставодержателів) зберігає силу. 
		Згідно з п. 3.4.3 Договору застави №7/1-З заставодержатель зобов'язаний не відчужувати майнові права у будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.
		Сторонами не заперечується, що згода на передачу майнових прав, які є предметом застави за Договором застави № 7/1-З в наступну заставу Державною іпотечною установою (як заставодержателем відповідних майнових прав) не надавалась. 
		З огляду на викладене, відповідач-1 не мав права без згоди позивача передавати у заставу відповідачу-2 відповідні майнові права. 
		Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань регулюється положеннями Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".
		За змістом ст. ст. 11, 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом. Взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом. Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. 
		Частиною 2 ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" встановлено, що у разі передачі рухомого майна в забезпечення боржником, який не мав на це права, таке забезпечення є чинним, якщо в Державному реєстрі немає відомостей про попереднє обтяження відповідного рухомого майна.
		Господарський суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову на підставі того, що із витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна №47803444 від 08.09.2015, наданого Державним підприємством "Національні інформаційні системи" на запит суду,  вбачається, що реєстрація обтяження, яке виникло на підставі укладеного між позивачем та відповідачем-1 Договору застави № 7/1-З від 15.10.2008, було здійснено 16.02.2015 за №15083831, тобто після укладення між відповідачами спірного Договору застави майнових прав від 10.08.2011. 
		Наданий позивачем витяг № 214478284 (а.с. 15 том ІІ) місцевим судом не прийнято до уваги, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зазначений витяг  сформовано 28 жовтня 2008 року, а згідно  витягу з Державного реєстру, який було надано на запит місцевого господарського суду, запис про реєстрацію обтяження на підставі Договору застави №7/1-З від 15.10.2008 раніше, ніж 16.02.2015,  відсутній. 
		Порядок внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна (далі - Державний реєстр) відомостей про виникнення, зміни та припинення обтяжень регламентується Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 року № 1255-ІУ (далі - Закон), Порядком ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 року № 830 та Інструкцією про порядок ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна та заповнення заяв, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 29 липня 2004 року № 73/5, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29 липня 2004 року за № 942/9541.
		Відповідно до статті 43 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" реєстрація обтяжень здійснюється на підставі заяви обтяжувача.
		28 жовтня 2008 року Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, яке на той час було реєстратором Державного реєстру, на підставі заяви про реєстрацію обтяження рухомого майна, поданої обтяжувачем - Державною іпотечною установою у м. Києві, до Державного реєстру було внесено відомості щодо реєстрації обтяження рухомого майна на підставі договору застави майнових прав №7/1-3 від 15 жовтня 2008 року, яке належить Відкритому акціонерному товариству комерційному банку "Надра".
		Відповідно до ч. 2. ст. 44 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" записи зберігаються у Державному реєстрі протягом п'яти років з моменту їх внесення. Обтяжувач має право у будь-який час подати заяву про припинення обтяження і подальше виключення запису або про продовження строку дії реєстрації на не більш,  як п'ятирічний строк.
		У разі, якщо протягом всього терміну дії обтяження, обтяжувачем не було подано заяву про внесення змін в частині подовження строку дії на наступні п'ять років, то від дня закінчення терміну дії стан реєстрації автоматично змінюється на "запис вилучено за завершенням п'ятирічного терміну зберігання".
		Згідно даних Державного реєстру запис № 8121604 був автоматично вилучений з Державного реєстру 29 жовтня 2013 року за завершенням п'ятирічного терміну зберігання відповідно до вимог законодавства.
		Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що станом на 10 серпня 2011 року запис №  8121604 був чинним та існував у державному реєстрі, що також підтверджується листом Державного підприємства "Національні інформаційні системи" від 27 січня 2016 року № 257/01-04 направленого Голові правління Державної іпотечної установи на лист № 10/15/1-1 від 21 січня 2016 року. Аналогічна відповідь була направлена 01 березня 2016 року вих.               № 844/01-07 до Київського апеляційного господарського суду на ухвалу суду № 910/15019/15  від 03 лютого 2016 року.
		Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст. 15 ЦК України).
		Способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до ст. 16 Цивільного Кодексу можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним. Цією нормою також передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Згідно зі ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися             усно або в письмовій формі.
		Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до п. 3.4.3 Договору застави №7/1-З заставодержатель зобов'язаний не відчужувати майнові права в будь-який спосіб та не обтяжувати їх зобов'язаннями на користь третіх осіб без отримання попередньої письмової згоди заставодержателя.
		Відповідачем -1 не надано доказів згоди позивача  на передачу майнових прав, які є предметом застави за Договором застави № 7/1-З в наступну заставу Державною іпотечною установою (як заставодержателем відповідних майнових прав).
		Суд апеляційної інстанції зазначив, що укладений між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" Договір застави майнових прав від 10 серпня 2011 року в частині застави майнових прав Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" за договорами, зазначеними у додатку №1 до Договору застави майнових прав №7/1-З від 15 жовтня 2008 року, суперечить положенням ст.ст.  586, 588 Цивільного кодексу України, ст. 18 Закону України "Про заставу", оскільки  правочин укладено без згоди позивача як заставодержателя за попереднім договором застави - Договором застави майнових прав № 7/1-З від 15 жовтня 2008 року. 
		З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги  про визнання  Договору застави майнових прав б/н від 10 серпня 2011 року укладеного між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" в частині застави майнових прав Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" за договорами, зазначеними у додатку №1 до Договору застави майнових прав №7/1-З від 15 жовтня 2008 року недійсним, підлягають задоволенню.
		Однак, поза увагою суду апеляційної інстанції залишилась зава уповноваженою особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" про застосування строку позовної давності з посиланням на ст. 267 Цивільного кодексу України (т. 2 ар. 4-5).
		За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
		Так, суд апеляційної інстанції з'ясувавши та зазначити в судовому рішенні, що порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду не розглянув заяву відповідача та не відобразив у постанові своєї правової позиції щодо цього питання.
		Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) у разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.
		З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що наведені позивачем в касаційній скарзі доводи про ненадання оцінки заяві про застосування строків позовної давності є обґрунтованими. 
		За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 травня 2016 року та направити справу №  910/15019/15 до господарського суду апеляційної інстанції для нового розгляду апеляційної скарги. 
		Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України 
		ПОСТАНОВИВ:
		1.          Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити частково.
		2.          Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 травня  2016 року скасувати.
		3.          Справу №910/15019/15 передати до Київського апеляційного господарського суду для нового розгляду апеляційної скарги.
		Головуючий суддя                                                                                І. А. Плюшко
		Судді                                                                                                                      С. С. Самусенко
		                                                                                                    В. І. Татьков

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...