Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 800/493/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також справи про дострокове припинення повноважень народного депутата України.
Надіслано для оприлюднення: 28.07.2016. Зареєстровано: 31.07.2016. Забезпечено надання загального доступу: 01.08.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		 25 липня 2016 року                               м. Київ                    справа № 800/493/15 
		Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
		головуючого судді       Мороз Л.Л. - (суддя-доповідач),
		суддів                              Горбатюка С.А.,
		                              Маслія В.І.,
		                              Розваляєвої Т.С.,
		                              Черпіцької Л.Т.,
		 
		за участю: секретаря судового засідання Слободян О.М.,
		позивача ОСОБА_4,
		представника позивача ОСОБА_5,
		представника відповідача Белінської О.В., Нарольської Т.С.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом  ОСОБА_4 до Вищої ради юстиції про визнання протиправним та скасування рішення,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 26.11.2015 року про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у зв'язку з порушенням присяги судді.
		В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що заяви голови громадської спілки «Українська спілка Автомайдан» ОСОБА_8 про проведення спеціальної перевірки судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_4 надійшли до Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції (далі - ТСК) після встановленого законом строку. Отже, у ТСК були відсутні підстави для розгляду вказаних заяв. Крім того, ОСОБА_8 не є головою громадської спілки «Українська спілка Автомайдан». У зв'язку з цим, позивач стверджує, що ВРЮ неправомірно прийняла до розгляду висновок ТСК.
		Також, позивач посилається на невідповідність дійсним обставинам взятого до уваги відповідачем висновку ТСК щодо неповного і необ'єктивного розгляду суддею ОСОБА_4 матеріалів про адміністративні правопорушення відносно учасників масових акцій протесту. ВРЮ неправомірно не з'ясувала усіх необхідних обставин та не отримала необхідної інформації для вирішення питання щодо наявності у діях судді ОСОБА_4 дисциплінарного проступку, належним чином не оцінила додаткові дані, подані ОСОБА_4 та його представником. Також, висновок ТСК не містить передбачених законом підстав для внесення подання про звільнення судді з посади у зв'язку з порушенням присяги. 
		Крім того, позивач зазначає, що секція ВРЮ необґрунтовано провела засідання без його участі за наявності клопотання про відкладення засідання на іншу дату.
		Позивач також стверджує про невідповідність фактичним обставинам висновків ВРЮ про порушення ним присяги судді, в оскаржуваному рішенні не конкретизовано, які саме дії суддею вчинені з порушенням присяги. Висновки ТСК і ВРЮ ґрунтуються виключно на переоцінці доказів та порушенні норм права, які на їх думку були допущені при здійсненні правосуддя, інших фактів, які б свідчили про порушення позивачем присяги судді, встановлено не було, тому передбачені законом підстави для внесення подання про звільнення за порушення присяги відсутні. 
		Також позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на закінчення строку притягнення його дисциплінарної відповідальності.
		Позивач та його представник у судовому засіданні підтримали свої вимоги та вважають, що позов належить задовольнити. 
		Відповідач у поданих ним запереченнях зазначає що хоч ТСК прийняла заяви про проведення спеціальної перевірки судді та провела спеціальну перевірку з порушенням закону, проте ВРЮ прийняла висновок ТСК для розгляду, оскільки це є обов'язковим відповідно до закону. 
		Відповідач вважає обґрунтованим прийняте рішення, оскільки у ньому викладені усі необхідні обставин, що стали підставою для проведення перевірки та притягнення до дисциплінарної відповідальності. 
		Стосовно переоцінки судових рішень, то ВРЮ стверджує, що не здійснювала її, а оцінювала дії судді при розгляді справи на предмет їх відповідності присязі судді. 
		Щодо строків притягнення до відповідальності відповідач зазначив, що застосуванню підлягає частина 4 статті 96 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд», відповідно до якої строк застосування дисциплінарного стягнення до судді у виді звільнення за порушення присяги не закінчився. 
		Враховуючи наведене, відповідач вважає, що оскаржуване рішення є обґрунтованим і підстави для визнання його незаконним та скасування відсутні.
		Представники відповідача у судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечили, зазначили про обґрунтованість та відповідність закону оскаржуваного рішення ВРЮ, просили у позові відмовити.
		Суд, заслухавши позивача, його представника та представника відповідача, дослідивши зібрані у справі докази, приходить до висновку про задоволення позову.
		Судом встановлено, що ОСОБА_4 з 25.02.1985 року по квітень 1990 року працював народним суддею Києво-Святошинського районного народного суду Київської області; з квітня 1990 року по квітень 2000 року - суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області; склав присягу судді 16.05.1990 року. Постановою Верховної Ради України від 06.04.2000 року № 1617-ІІІ обраний на посаду судді Києво-Святошинського районного суду Київської області безстроково.  
		У січні 2014 року на розгляд судді ОСОБА_4 передано справи про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП): відносно ОСОБА_9 (справа № 369/143/14-п); відносно ОСОБА_10 (справа № 369/73/14-п), відносно ОСОБА_11 (справа № 369/75/14-п); відносно ОСОБА_12 (справа № 369/167/14-п); відносно ОСОБА_13 (справа № 369/71/14-п). 
		Підставою для складання протоколів про адміністративні правопорушення відносно зазначених осіб були рапорти працівників ДАІ про те, що вищевказані особи 29.12.2013 року, рухаючись за кермом власних автомобілів, всупереч вимог п.2.4 ПДР не виконали вимоги працівника міліції про зупинку, завчасно подані за допомогою свистка та жезла.
		Постановами судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_4 від 20, 23, 13, 29, 13 січня 2014 року ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 (кожний окремо) визнані винними у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 122-2 КУпАП, та позбавлені права керування транспортними засобами строком на 6 місяців.
		До ТСК 15 та 16 грудня 2014 року звернувся голова громадської спілки «Українська спілка Автомайдан» ОСОБА_8 із заявами про порушення суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_4 норм законодавства під час прийняття рішень по вказаних справах. Необхідність проведення перевірки заявник обґрунтував тим, що, всупереч вимогам КУпАП, зазначений суддя не вжив заходів для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин кожної справи, що призвело до винесення незаконних рішень. 
		03 червня 2015 року ТСК, за результатами перевірки викладених у заявах обставин, ухвалила висновок про наявність у діях судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_4 під час прийняття постанов про притягнення до адміністративної відповідальності ознак порушення присяги. ТСК направила вказаний висновок разом з матеріалами перевірки до ВРЮ для подальшого розгляду та прийняття рішення. 
		Ухвалою ВРЮ від 10.09.2015 року № 478/0/15-15 відкрито дисциплінарну справу відносно судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_4
		Дисциплінарна секція ВРЮ 27.10.2015 року дійшла висновку рекомендувати ВРЮ прийняти рішення про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_4 з посади судді за порушення присяги.
		26 листопада 2015 року Вищою радою юстиції, за результатами розгляду дисциплінарної справи, прийнято рішення № 899/0/15-15 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_4 з посади у зв'язку з порушенням присяги», відповідно до якого ВРЮ прийшла до висновку про наявність підстав для звільнення вказаної судді з посади за порушення присяги.
		Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Зміст присяги судді встановлений частиною 1 статті 55 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин), з якої випливає, що, вступаючи на посаду, суддя урочисто присягає об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних принципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади.
		Частиною 2 статті 32 Закону України «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що порушенням суддею присяги є: вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; недотримання суддею вимог та обмежень, встановлених Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді. 
		З матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення вбачається, що ВРЮ кваліфікувала порушенням присяги дії судді ОСОБА_4 при розгляді справ про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13,  які порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
		З такими висновками ВРЮ погодитись не можна, оскільки не встановлено та відповідачем не доведено наявності обставин і фактів, які б свідчили про те, що дії судді ОСОБА_4 порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
		Натомість, обґрунтовуючи своє рішення, ВРЮ наводить лише допущені, на її думку, порушення суддею ОСОБА_4 порушення процесуального права при розгляді справ і кваліфікує їх як такі, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності.
		Разом з тим, ВРЮ не визначила всіх ознак складу порушення присяги, зокрема у чому полягали дії судді, які можуть викликати сумнів у його неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів.
		Як встановлено статтею 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.     
		Вказане означає, що суддя, розглядаючи справу, наділений певною свободою та повноваженнями щодо неупередженого встановлення та з'ясування обставин та власного розуміння фактів.
		Тлумачення закону, оцінювання фактів і доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (п.66 Рекомендацій СМ/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів ради Європи державам - членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки, ухвалених 17.11.2010 року).
		Обмеження суду в цьому свідчитиме про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Відповідно до статті 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.
		Незалежність судді, серед іншого, забезпечується порядком здійснення правосуддя, визначеним процесуальним законом, таємницею ухвалення судового рішення; забороною втручання у здійснення правосуддя; відповідальністю за неповагу до суду чи судді.
		При офіційному тлумаченні положень частин першої, другої статті 126 Конституції України Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.12.2004 року №19-рп/2004 року вказав, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов'язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею. Зазначений підхід щодо забезпечення незалежності суддів закріплено у Конвенції про захист прав людини та основних свобод (04.11.1950 року), ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997 року.
		Крім того, за правилами частини 2 статті 32 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.
		Верховний Суд України в пункті 10 постанови Пленуму від 13.06.2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в ;якій вони ухвалені.
		Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законом.
		Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення.
		Перевірка такого рішення будь-яким суб'єктом владних повноважень в іншому порядку законодавством не передбачена, а тому є такою, що здійснена з порушенням приписів частини 2 статті 19 Конституції України.
		Проте, як зазначалось, ВРЮ, обґрунтовує своє рішення виключно наявними, на її думку, порушеннями суддею ОСОБА_4 норм процесуального права при розгляді справ. Проте, встановлення таких порушень не віднесено до її компетенції.
		Серед Європейських стандартів незалежної діяльності судді при розгляді справ на особливу увагу заслуговують такі:
		1) тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості;
		2) тлумачення закону, оцінювання фактів або доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для кримінальної відповідальності, крім випадків злочинного наміру;
		3) дисциплінарне провадження може бути ініційоване, якщо суддя не виконав свої обов'язки ефективно та належним чином. Такі провадження повинен проводити незалежний орган влади або суд із наданням гарантій справедливого розгляду і права на оскарження рішення та покарання. Дисциплінарні санкції мають бути пропорційними;
		4) судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду.
		Про підстави дисциплінарної відповідальності, зокрема, йдеться в пункті 25 Рекомендацій Київської конференції з питань незалежності судової влади в країнах Східної Європи, Південного Кавказу та Центральної Азії «Судове управління, відбір і підзвітність суддів»: «Дисциплінарні провадження проти суддів повинні стосуватися випадків грубої та непростимої непрофесійної поведінки, які завдають шкоди репутації всього суддівського корпусу. Дисциплінарна відповідальність не повинна поширюватися на зміст рішень або вироків, в тому числі у випадках розбіжності юридичних тлумачень між судами, а також на випадки судових помилок або критики судової системи».
		На думку колегії суддів, притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за порушення присяги відповідно до Закону України від 08.04.2014 року № 1188-VIІ «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та Закону України від 16.09.2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» містить ризики вибіркового правосуддя, оскільки порушеннями пропонується визнавати тільки дії, вчинені в певний часовий період. Такі дії, вчинені до та після цього періоду, а також стосовно осіб, які не були учасниками масових акцій протесту не визнаються порушеннями присяги. 
		Окрім того, вирішуючи подібні справи щодо поновлення на посаді працівників митної служби, Верховний Суд України неодноразово в своїх чисельних постановах висловився, що припинення державної служби за порушення присяги є крайнім заходом відповідальності державного службовця, який виходить за своєю тяжкістю за межі, в звичайному розумінні, дисциплінарного проступку, якщо такі дії суперечать покладеним на нього обов'язкам, підривають довіру як до носія влади, що призводить до приниження державного органу і унеможливлює подальше виконання обов'язків такою особою. 
		Оскаржуване рішення ВРЮ не узгоджується із вказаними висновками.
		Так, при кваліфікації дій судді ОСОБА_4 ВРЮ не встановила в таких її діях умисного нехтування законом та не врахувала бездоганну роботу цього судді та його позитивну характеристику.
		Разом з тим, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про необґрунтованість доводів ВРЮ, наведених в оскарженому рішенні, відносно наявності конкретних порушень, допущених суддею ОСОБА_4 під час розгляду справ про адміністративні правопорушення.
		Так, на обґрунтування свого рішення ВРЮ вказує на майже ідентичний зміст всіх п'яти винесених постанов у справах про адміністративні правопорушення відносно ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 У постанові щодо ОСОБА_12 викладено зовсім інші обставини, які його не стосуються, а його прізвище здебільшого відмінюється як жіноче. 
		Проте, майже ідентичний зміст винесених постанов, враховуючи подібність обставин справ та аналогічні склади адміністративних правопорушень, сам по собі не є свідченням того, що суддею вчинено дії, які порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів. Наявність описок у судовому рішенні також не може свідчити про наявність вказаних обставин, оскільки є технічним недоліком, який не впливає на повноту встановлення обставин чи на результат розгляду справи.
		Стосовно доводів ВРЮ, що у постанові щодо ОСОБА_12 викладено зовсім інші обставини, які його не стосуються, то відповідні обґрунтування в оскарженому рішенні ВРЮ відсутні. При цьому, матеріали справи свідчать про те, що висновок судді Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_4 ґрунтувався на доказах - рапорті працівника міліції та протоколі про адміністративне правопорушення. Зі змісту постанови Апеляційного суду Київської області від 03.03.2014 року у справі № 369/341/14-п вбачається, суд апеляційної інстанції, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, підтвердив наявність рапорту працівника міліції та протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_12, проте апеляційний суд визнав ці докази непереконливими, оскільки вони не спростовують доводів ОСОБА_12, відносно того, що він у час, зазначений у протоколі, фізично перебував в іншому місці.
		Отже, причиною прийняття суддею Києво-Святошинського районного суду Київської області ОСОБА_4 та апеляційним судом різних рішень є різна оцінка доказів. Так, суд апеляційної інстанції керувався поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, а суддя ОСОБА_4 - даними рапорту працівника міліції та протоколу про адміністративне правопорушення.
		Стосовно доводів ВРЮ, що суддя ОСОБА_4, при накладенні на ОСОБА_13 та ОСОБА_12 адміністративних стягнень у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на максимальний строк - 6 місяців, не навів жодних обставин, якими він при цьому керувався, суд зазначає таке.
		Як вбачається з матеріалів справи, у постановах від 29.01.2014 року та від 13.01.2014 року суддя ОСОБА_4 зазначив перелік обставин, які він врахував та взяв до уваги при визначенні виду стягнення.
		Також, слід врахувати, що стягнення накладені на ОСОБА_13 та ОСОБА_12 в межах санкції, передбаченої статтею  122-2 КУпАП, за якою вказаних осіб притягнуто до адміністративної відповідальності.
		При цьому, колегія суддів ще раз звертає увагу, що ВРЮ не має повноважень оцінювати законність та обґрунтованість судових рішень.
		Також, у рішенні ВРЮ міститься критика дій щодо оцінки доказів суддею ОСОБА_4 та зазначено про надання ним переваги одним доказам над іншими.
		Між тим, оцінку доказів, за змістом статті 252 КУпАП, здійснює суддя за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
		Так, як вбачається зі змісту справ про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, суддею ОСОБА_4 було досліджено зміст усіх наявних доказів, включаючи і пояснення осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності та свідків, за їх наявності.
		Однак, як зазначалось, оцінку доказів здійснює саме суд, а ВРЮ не уповноважена їх переоцінювати та робити висновки щодо правильності оцінки доказів. При цьому, слід звернути увагу, що відсутні дані, які б свідчили, що суддею не були враховані та досліджені усі докази.
		Стосовно доводів ВРЮ, що суддя ОСОБА_4 не повідомив про розгляд справ про адміністративне правопорушення ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні повідомлення про вручення поштових відправлень вказаним особам, проте, досліджені у судовому засіданні копії реєстрів відправлення поштової кореспонденції свідчать про направлення вказаним особам повісток про час і місце розгляду справ.
		Також, в обґрунтування прийнятого рішення, ВРЮ зазначала, що суддя ОСОБА_4 не встановив факт, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 взагалі перебували за кермом автомобілів, які не зупинились на вимогу працівників ДАІ.
		Проте, вказані доводи спростовуються тим фактом, що у відповідних постановах суду зазначено, що вказані факти встановлені на підставі даних рапортів працівників міліції та протоколів про адміністративне правопорушення, у яких, зокрема, зазначено, що вони складені у присутності, відповідно, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відсутні дані, які могли б свідчити про інше.
		Водночас, колегія суддів не може визнати обґрунтованими доводи позивача, що ВРЮ неправомірно прийняла до розгляду висновок ТСК.
		Так, ТСК дійсно прийняла заяви про проведення спеціальної перевірки судді з порушенням встановленого строку та зобов'язана була передати матеріали до ВРЮ, проте зробила це лише після проведення перевірки. Однак, вказане порушення ТКС не впливає на обов'язок ВРЮ прийняти висновок ТСК для розгляду, оскільки відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» висновок Тимчасової спеціальної комісії про порушення суддею присяги є обов'язковим для розгляду Вищою радою юстиції.
		За наслідками розгляду справи колегія суддів дійшла висновку, що встановлені фактичні обставини свідчать про те, що ВРЮ діяла при прийнятті оскаржуваного рішення не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України; не обґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; не пропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
		Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Як вбачається із квитанції від 22.12.2015 року № 465/з10, позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 487,20 грн., що підлягає поверненню позивачу шляхом стягнення з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради юстиції.
		 
		Керуючись статтями 18, 159-163, 167, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		Адміністративний позов ОСОБА_4 задовольнити.
		Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 26.11.2015 року про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_4 з посади судді Києво-Святошинського районного суду Київської області у зв'язку з порушенням присяги судді.
		Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради юстиції на користь ОСОБА_4 сплачений ним судовий збір у сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 коп.
		Постанова може бути переглянута Верховним Судом України та набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано.
		 
		Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...