Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/830/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; оренди.
Надіслано для оприлюднення: 02.08.2016. Зареєстровано: 03.08.2016. Забезпечено надання загального доступу: 08.08.2016.
Дата набрання законної сили: 05.10.2016
Результат оскарження 05.10.2016 Львівський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		26.07.2016р.     Справа№ 914/830/16 
		 
		    За позовом: Першого заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі органів уповноважених здійснювати функції  у спірних відносинах: 
		- Міністерства оборони України, м.Київ
		        - Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, м.Яворів
		    до відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Приватна охоронна фірма ІРБІС, м.Львів
		    про  визнання недійсними договору оренди від 31.05.2012 р. № 7 та  додаткового договору оренди від 25.05.2015 р. № 1 з моменту  їх укладення і застосування наслідків недійсності договору
		 
		     Суддя  Манюк П.Т.
		При секретарі  Підкостельній О.П.
		Представники: 
		     від прокуратури: ОСОБА_2
		від позивача-1: ОСОБА_3 - представник
		від позивача-2: ОСОБА_4 - начальник, ОСОБА_5 - представник
		     від відповідача: ОСОБА_6, ОСОБА_7 - представники
		 
		Розглядається справа за позовом Першого заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі органів уповноважених здійснювати функції  у спірних відносинах: Міністерства оборони України, Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Приватна охоронна фірма ІРБІС про визнання недійсними договору оренди від 31.05.2012 р. № 7 та  додаткового договору оренди від 25.05.2015 р. № 1 з моменту  їх укладення і застосування наслідків недійсності договору.
		Ухвалою Господарського суду Львівської області (суддя Запотічняк О.Д.) від 30.03.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.04.2016 року.
		Розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.
		У звязку з тимчасовою непрацездатністю судді Запотічняк О.Д., 13.06.2016 р. автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/830/16 передано для розгляду судді Манюку П.Т. 
		Прокурор в судових засіданнях  позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити з підстав викладених у позовній заяві та усних поясненнях.
		Представник позивача-1 в попередніх судових засіданнях позовні вимоги підтримував, просив їх задоволити з підстав викладених у письмових поясненнях, однак в судовому засіданні 26.07.2016 р. ним був поданий лист заступника Міністра оборони України від 23.06.2016 р. № 220/5915, в якому останній заперечив щодо задоволення позовних вимог. 
		Представники позивача-2 в судових засіданнях просили відмовити у задоволенні позовних вимог,  з підстав викладених у письмових та усних поясненнях на позовну заяву. 
		Представники відповідача в судових засіданнях позовні вимоги заперечили з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та усних поясненнях. 
		 
		     Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне:
		     Перший заступник військового прокурора Львівського гарнізону звернувся в господарський суд в інтересах держави в особі органів уповноважених здійснювати функції  у спірних відносинах: Міністерства оборони України (надалі  позивач-1), Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району (надалі  позивач-2) з позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Приватна охоронна фірма ІРБІС (надалі - відповідач) про визнання недійсними договору оренди від 31.05.2012 р. № 7 (надалі  договір № 7) та  додаткового договору оренди від 25.05.2015 р. № 1 до договору оренди від 31.05.2012 р. № 7 (надалі  додатковий договір № 1) з моменту  їх укладення і застосування наслідків недійсності договору. 
		     В обгрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідно до умов договору оренди нерухомого військового майна від 31.05.2012 р. № 7, укладеного між позивачем-2 (орендодавець) та відповідачем (орендар), позивач - 2 передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлову будівлю № 5 площею 1 177,3 кв.м. військового містечка № 35, що знаходиться на балансі Яворівської КЕЧ району, розташоване за адресою: с. Верещиця Яворівського району Львівської області, вартість якого визначена станом на 30.01.2015 року за незалежною оцінкою та становить згідно акту оцінки 492 000 грн. (п. 1.1. договору № 7 з урахуванням змін внесених додатковим договором № 1).   Вказане в п.1.1 договору № 7 нерухоме майно, позивач  2 передає відповідачу з метою розміщення рибних господарств (п. 1.3 договору № 7).       
		   Пунктом 5.15 договору № 7 передбачено обовязок відповідача щомісячно компенсувати позивачу - 2 кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно, а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею 29.3 га, на яку відповідачу відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди.
		   Відповідно до п. 10.1 договору № 7, договір діє з 31 травня 2012 р. до 25 травня 2015 р. 
		    23.01.2015 р. відповідач звернувся з листом до начальника Яворівської КЕЧ району з пропозицією щодо продовження терміну оренди вищезазначеного нерухомого майна та укладення додаткового договору до договору № 7. 
		  У квітні 2015 року Яворівська КЕЧ району звернулася до Головного квартирно-експлуатаційного управління ЗСУ з проектом додаткового договору до договору оренди нерухомого військового майна - нежитлових приміщень загальною площею 1 177.3 кв. м. у будівлі № 5 військового містечка № 35 на вул. Майдан,  у с. Верещиця Яворівського району Львіської області, укладеного з відповідачем, з метою продовження Яворівською КЕЧ району строку його дії. За результатами розгляду вказаного клопотання та проекту додаткового договору, Головне квартирно-експлуатаційне управління ЗСУ листом від 21.05.2015 р. № 303/1/6/577 надало відповідь в якій зазначило, що п. 5.15 договору слід вилучити та викласти в додатковому договорі в такій редакції: « 5.15. Щомісячно компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно, а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею, на яку орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди». При цьому відповідно до ст.ст. 796, 797 Цивільного кодексу України обов'язково зазначити обгрунтований показник розміру земельної ділянки, яка необхідна для досягнення мети оренди та за яку орендар компенсуватиме орендодавцю кошти у розмірі податку на землю, врахувавши, що користування такою земельною ділянкою з метою ведення орендарем господарської діяльності заборонено.    
		   Варто зауважити, що при погодженні позивачу  2  укладення в 2012 році договору № 7, Головне квартирно-експлуатаційне управління ЗСУ вимагало, відповідно до ст. 796 Цивільного кодексу України та ст. 284.3 Податкового кодексу України, внести в пункт 5.15. договору обґрунтований цифровий показник розміру земельної ділянки, за яку орендар буде компенсувати орендодавцеві кошти у розмірі земельного податку (п.2 листа від 31.05.2012 р. № 303/1/6/547).    
		     25.05.2015 р. між позивачем - 2 та відповідачем укладено додатковий договір № 1 до договору № 7, згідно якого сторони вирішили виконувати як орендодавець і орендар умови договору № 7 з урахуванням внесених змін, а саме, зокрема, наведені нижче пункти відповідних розділів договору № 7 викласти в наступній редакціях: «п.1.1. - орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно нежитлову будівлю № 5 площею 1 177, 3 кв.м. військового містечка № 35, що знаходиться на балансі Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, розташоване за адресою: вул. Майдан, 5, с. Верещиця, Яворівський район, Львівська області, вартість якого визначена 31.01.2015 року за незалежною оцінкою та становить згідно акту оцінки 492 000,00 грн. (без ПДВ)». Пунктом 5.15 договору передбачено «щомісячно компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно (0,11773 га), а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею 29,18227 га (всього 29,3 га), на яку орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди».
		    У відповідності до п. 10.1 договору № 7, з урахуванням умов додаткового договору № 1, цей договір укладено строком на два роки одинадцять місяців і 26 днів, що діє з « 26» травня 2015 р. до « 20» травня 2018 р. включно.
		    Сторони цього додаткового договору домовились всі інші пункти договору оренди від 31.05.2012 року № 7 залишити без змін».
		   Таким чином, пункт 5.15 договору від 30.05.2012 р. № 7, в тому числі з урахуванням викладеного в додатковому договорі № 1, в частині передачі прилеглої до будівлі чи споруди замельної ділянки площею 29, 3 га з правом користування для досягнення мети оренди, укладений з метою приховування іншого договору  договору оренди земельної ділянки, відносини за яким фактично мають місце, а тому договір № 7 та додатковий договір № 1, на думку прокурора, є удаваними. В результаті укладення сторонами вищевказаних договорів без дотримання процедури передачі в оренду земельної ділянки державної власності, був порушений порядок передачі в оренду земельних ділянок державної власності, передбачений Законами України «Про оренду землі» та «Про використання земель оборони», внаслідок чого прокурор змушений звернутися до суду з позовом про визнання вказаних правочинів недійсними. 
		    Представник позивача  1 в попередніх судових засіданнях позовні вимоги підтримував, однак в судовому засіданні 26.07.2016 року представив суду лист заступника Міністра оборони України від 23.06.2016 р. № 220/5915, в якому останній зазначив, що враховуючи можливі негативні правові наслідки та економічні збитки, що можуть бути нанесені Міністерству оборони України у випадку визнання недійсним договору оренди № 7, тому є недоцільним спірний  договір визнавати недійсним. 
		   Представники позивача  2 та відповідача позовні вимоги заперечили з підстав, що при укладенні спірного договору інтереси держави не порушувалися і не могли бути порушені, оскільки предмет оренди за договором № 7 тривалий час не використовувався у повсякденній діяльності військового відомства, у звязку з чим був включений до відповідного «Переліку нерухомого військового майна, яке без заподіяння шкоди обороноздатності держави, бойовій та мобілізаційній готовності військ пропонується до передачі в оренду уповноваженими органами військового управління в Міністерстві оборони України та Збройних силах України» ще у 2009 р., з уточненням площі обєкта у 2011 р. Вказаний перелік був затверджений Міністерством оборони України як у 2009 р., так і у 2011 р.  
		   Земельна ділянка, закріплена за об»єктом оренди, яка відповідно до умов договору оренди та на підставі ст. 796 ЦК України надана у користування, використовується для підготовки водойми, розміщеної на цій земельній ділянці, до стану придатного для використання орендованого майна за цільовим призначенням (розміщення рибного господарства). Як вбачається з витягів з Державного земельного кадастру, датою державної реєстрації земельних ділянок (датою присвоєння кадастрового номеру) є 09.12.2015 р., разом з тим те, що в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Яворівською КЕЧ не зареєстровано земельних ділянок військового містечка № 35, як і будь-яких інших земельних ділянок свідчить про неможливість укладення будь-яких правочинів у відношенні до земельної ділянки, що спростовує доводи прокурора про те, що сторони спірного договору мали намір укласти якийсь інший договір аніж договір оренди нерухомого військового майна № 7, що був укладений у 2012 р.
		     
		  Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити, виходячи із наступних мотивів:
		   Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		   Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем-2 (орендодавець) та відповідачем (орендар) був укладений договір оренди нерухомо військового майна від 31.05.2012 р. № 7, відповідно до умов якого позивач - 2 передав, а відповідач прийняв в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлову будівлю № 5 площею 1 177,3 кв.м. військового містечка № 35, що знаходиться на балансі Яворівської КЕЧ району, розташоване за адресою: с. Верещиця Яворівського району Львівської області (п.1.1. договору № 7). Вказане в п.1.1 договору нерухоме майно позивач  2 передає відповідачу з метою розміщення рибних господарств (п. 1.3 договору № 7). 
		  Вказане майно було включено до Додаткових переліків № 24, № 27 нерухомого військового майна, яке без заподіяння шкоди обороноздатності держави, бойовій  та мобілізаційній готовості військ пропонується до передачі в оренду уповноваженими органами війського управління в Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, що були затверджені Міністрами оборони України в 2009 та 2011 роках. 
		    Договір оренди № 7 був укладений за результатами проведеного конкурсу на право укладення договору оренди нерухомого війського майна - військового містечка № 35, (протокол засідання конкурсної комісії від 18.04.2012 р. № 19/3).   
		  Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди), наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
		    Обгрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на те, що згідно п.5.15. договору № 7 та додаткового договору № 1, передбачено обовязок орендаря (відповідача) щомісячно компенсовувати орендодавцю (КЕВ м. Львова) кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно, а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею 29, 3 га, на яку орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди. Відтак, на думку прокурора, відповідачу була передана земельна ділянка без дотримання відповідної процедури оформлення оренди земельної ділянки. Земельна ділянка площею 29.3 га, про яку йде мова в п. 5.15. спірного договору, відноситься до земель оборони і її використання для потреб господарської діяльності суперечить вимогам законодавства, зокрема, ст. 4 Закону України Про використання земель оборони .
		     Частиною 3 ст. 1 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України Про господарську діяльність у Збройних Силах України.
		     Згідно Державного акту на право користування землею сер. Б № 040634 від 1980 року, право постійного користування земельною ділянкою площею 39163, 82 га в с. Верещиця Яворівського району Львівської області, в межах якої знаходиться земельна ділянка площею 29, 3 га, належить Яворівській КЕЧ.
		Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 17.02.2012 р. серія САЕ № 549955, нежитлова будівля літ. «А-2» площею 1   177, 3 кв.м. (військове містечко № 35) відноситься до державної власності із зазначенням власника  - Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району.
		   Згідно витягу НВ-4602914052015 з державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 4625855300:09:000:0006, використання земельної ділянки зазначено  для обслуговування військового містечка № 35 «Майдан» площею 13, 4204 га.
		   Згідно витягу НВ-4602913052015 з державного земельного кадастру про земельну ділянку кадастровий номер 4625855300:09:000:0005, вид використання земельної ділянки  для обслуговування військового містечка № 35 «Майдан» площею 15, 8796 га.
		Як вбачається з Положення про Яворівську квартирно-експлуатаційну частину району, затвердженого 01.02.2006 року, Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району є державною установою, яка створена Міністерством оборони України і підпорядкована Західному територіальному квартирно-експлуатаційному управлінню. Яворівська квартирно-експлуатаційна частина району є органом війського управління Збройних Сил України і призначена для реалізації у військових частинах та установах, дислокованих у межах відповідальності Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району, державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ (сил) у стані бойової та мобілізаційної готовності. Згідно зі ст. 5 Положення, установа має право укладати договори, набувати майнові та немайнові права, нести обовязки, бути позивачем і відповідачем у судових органах.
		   Відповідно до ч.5 ст. 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".
		  Згідно до ст. 65 Земельного кодексу України, землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом. 
		    Статтею 2 Закону України Про використання земель оборони (із змінами та довоненнями), передбачено, що військові частини зобов'язані використовувати надані їм земельні ділянки відповідно до вимог земельного і природоохоронного законодавства та з дотриманням вимог щодо забезпечення безпеки населення у процесі проведення ними постійної діяльності.
		Згідно до ст. 4 вказаного Закону, військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об'єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.
		  Із спірного договору оренди від 31.05.2012 року № 7, з урахуванням додаткового договору № 1, зокрема з п.5.15. договору, не вбачається що предметом договору є передача в оренду відповідачу земельної ділянки площею 29, 3 га. В матеріалах справи відсутні докази передачі в оренду вказаної земельної ділянки, зокрема, договір оренди земельної ділянки та акт передачі-приймання земельної ділянки.  Представник прокуратури в судовому засіданні не підтвердив обставин передачі відповідачу в оренду саме земельної ділянки.
		    Частиною 1 ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно  до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням   вимог  цього  Кодексу,  інших  актів  цивільного законодавства,  звичаїв  ділового  обороту,  вимог  розумності  та справедливості.
		   Згідно з ч.1 ст.628 ЦК України зміст  договору становлять  умови (пункти),  визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
		   Відповідно до ст. 796 ЦК України, одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму. У договорі найму сторони можуть визначити розмір земельної ділянки, яка передається наймачеві. Якщо розмір земельної ділянки у договорі не визначений, наймачеві надається право користування усією земельною ділянкою, якою володів наймодавець. Якщо наймодавець не є власником земельної ділянки, вважається, що власник земельної ділянки погоджується на надання наймачеві права користування земельною ділянкою, якщо інше не встановлено договором наймодавця з власником земельної ділянки.
		   Зазначеною нормою не передбачено обовязку укладати окремий договір оренди земельної ділянки, на якій знаходяться орендовані будівлі, та земельної ділянки, яка прилягає до орендованих будівель і необхідна для досягнення мети оренди. Тобто право користування відповідними земельними ділянками виникає в орендаря на підставі закону (ст. 796 ЦК України) у зв'язку з укладенням договору оренди будівлі.  
		     Як вбачається із змісту п. 5.15. спірного договору оренди від 31.05.2012 року № 7, сторони визначили обов'язок відповідача як орендаря щомісячно компенсувати орендодавцю кошти у розмірі частини податку на землю пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно (0,00773 га), а також прилегла до будівлі чи споруди земельна ділянка площею 29,18227 за (всього 29,3 га), на яку орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди.
		    Таким чином, відповідно до норм чинного законодавства, зокрема, ст. 796 ЦК України, у відповідача як орендаря військового нерухомого майна, виникло право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться орендована будівля, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до орендованої будівлі у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.  Що стосується п.5.15. спірного договору, то ним не передбачається надання в оренду земельної ділянки, як це помилково вважає прокурор, а визначається обов'язок орендаря здійснювати компенсацію частини податку на землю, пропорційно площі землі, яку займає здане в оренду нерухоме майно, а також прилеглої до будівель земельної ділянки загальною площею 29, 3 га, на яку орендарю відповідно до чинного законодавства надається право користування для досягнення мети оренди.
		     Варто зауважити, що в чинному законодавстві відсутня чітка методика щодо визначення розміру земельної ділянки прилеглої до орендованої будівлі, яку можна надати орендарю в тимчасове користування для досягнення мети оренди.   
		     В той же час, як вбачається із пояснень позивача  2, при визначенні розміру земельної ділянки, крім відшкодування витрат зі сплати земельного податку, враховувалася  необхідність недопущення несанкціонованого проникнення сторонніх осіб на територію військового містечка № 35, зняття фінансових витрат позивача - 2 на утримання і забезпечення охорони військового майна, оскільки обовязок щодо вчинення цих дій покладено на орендаря.
		  Прокурор просить визнати, з посиланням на приписи 235 ЦК України, недійсним з моменту укладення спірний договір в цілому, мотивуючи його недійсність фактично недійсністю п.5.15. договору в частині надання в користування земельної ділянки для обслуговування орендованих будівель. Інших обгрунтувань недійсності спірного договору оренди в цілому в позовній заяві не наведено.
		  Згідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		   Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 
		   Відповідно до ст.  235 ЦК України,  удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.  Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
		   У п. 2 постанови від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Пленум Верховного Суду України зазначив, що судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
		     Згідно з п. 25 вказаної постанови, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.
		   Пленум Вищого господарського суду України у п. 3.11 постанови від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначив, що встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.
		   Судом не встановлено порушення інтересів держави у зв"язку з укладенням договору № 7, оскільки відповідач здійснює сплату орендної плати та відшкодування земельного податку, охорону та покращення переданого в оренду військового майна, що залишається державною власністю.
		   Прокурором не доведено, що укладенням договору № 7 та додаткового договору № 1, що є реальним договором,  позивач  2 та відповідач намагалися приховати інший правочин, що стосується оренди земельної ділянки та регулюється земельним законодавством, оскільки право наймача майна щодо користування земельною ділянкою передбачено цивільним законодавством, зокрема ст. 796 ЦК України.
		     З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що п.5.15. договору № 7 та додаткового договору № 1  відповідає вимогам закону, перед укладенням вказаного договору було дотримано встановлену процедуру його укладення та отримано необхідні погодження, а прокурором не наведено інших достатніх підстав недійсності вищевказаного договору в цілому, тому суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
		      Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір залишається за прокурором.
		        
		   На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
		 
		в и р і ш и в:
		         
		В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
		 
		 
		Повне рішення складено 02.08.2016 року.
		 
		Суддя                                                                                        Манюк П.Т.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...