Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/4489/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної фінансової політики, зокрема зі спорів у сфері:; державного регулювання ринків фінансових послуг, у тому числі:.
Надіслано для оприлюднення: 10.08.2016. Зареєстровано: 11.08.2016. Забезпечено надання загального доступу: 15.08.2016.

Результат оскарження 19.10.2016 Київський апеляційний адміністративний суд: скасовано ухвалу суду першої інстанції із закриттям провадження
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		м. Київ
		09 серпня 2016 року                            09 год. 50 хв.                                       № 826/4489/16
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді     Данилишина В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича про скасування рішення.
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" (далі - позивач, ПАТ "Діамантбанк") до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Златобанк" (далі - ПАТ "Златобанк") Славінського Валерія Івановича (далі - відповідач, уповноважена особа Фонду) про скасування рішення відповідача, викладеного у формі повідомлення від 10 листопада 2015 року №3145 про визнання нікчемним укладеного між ПАТ "Златобанк" та позивачем договору застави від 13 лютого 2015 року №130215/1-Z (далі - оскаржуване рішення).
		В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуване рішення є безпідставним, протиправним, оскільки, укладаючи генеральний договір про загальні умови і порядок проведення міжбанківських операцій №56/55 (далі - генеральний договір) та договір застави майнових прав №130215/1-Z (далі - договір застави), ПАТ "Златобанк" не відмовлялося від належних майнових прав, укладання договору застави не надавало позивачу ніякої пільги, а тільки забезпечувало належне виконання зобов'язань зі сторони ПАТ "Златобанк" щодо повернення кредиту. Крім того, представник позивача звертав увагу суду на те, що оскаржуване рішення у судовому порядку вже визнано протиправним.
		Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.
		У подальшому, відповідними ухвалами суду відмовлено у задоволенні клопотань представника відповідача про зупинення провадження у справі, а також про закриття провадження у справі.
		Під час переходу до розгляду справи по суті представники позивача підтримали позов та просили задовольнити його повністю, а представник відповідача не визнала позов та просила відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду разом із доказами на їх обґрунтування.
		Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
		Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -
		ВСТАНОВИВ:
		Як з'ясовано у ході судового розгляду справи та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, 24 жовтня 2013 року між ПАТ "Златобанк" та позивачем укладено генеральний договір, предметом якого є порядок складання сторонами цього договору угод на проведення міжбанківських операцій і загальні умови їх виконання.
		Умовами генерального договору передбачено різні види міжбанківських угод, зокрема угоди типу "SWAP".
		Згідно з п. 3.3 генерального договору, угоди типу "SWAP" - такі угоди, які можуть мати наступні значення:
		- угоди, за якими відбувається одночасно купівля і продаж однієї і тієї ж суми іноземної валюти з різними датами валютування;
		- обмін МБК (МБД) між сторонами в різних валютах, на обумовлений строк та за курсами, узгодженими сторонами при укладені угоди.
		У рамках генерального договору між ПАТ "Златобанк" та позивачем укладені угоди типу "SWAP", на підставі яких:
		- 13 лютого 2015 року позивач надав ПАТ "Златобанк" кредит у розмірі 6000000,00 дол. США під 0,1 відсотків річних з кінцевою датою погашення кредиту та відсотків до 17 лютого 2015 року, згідно підтверджень по системі S.W.I.F.T. у форматі МТ 320 №48005 та №MM45390LT від 13 лютого 2015 року, та відповідно до роздруківки тексту переговорів в системі REUTERS DEALING (далі - кредитний договір №1);
		- 13 лютого 2015 року ПАТ "Златобанк" надало позивачу кредит у розмірі 87900986,30 грн. під 0,1 відсотків річних, з кінцевою датою погашення кредиту та відсотків до 17 лютого 2015 року, згідно підтверджень по системі S.W.I.F.T. у форматі МТ 320 №48014 та №MM45389LG від 13 лютого 2015 року, та відповідно до роздруківки тексту переговорів в системі REUTERS DEALING (далі - кредитний договір №2).
		З метою забезпечення належного виконання зобов'язань за кредитним договором №1 між позивачем, як заставодержателем, та ПАТ "Златобанк", як заставодавцем, укладено договір застави, предметом якого є правовідносини, які виникають у зв'язку з заставою майнових прав у забезпечення вимог заставодержателя відповідно до міжбанківської кредитної угоди, укладеної між сторонами на підставі генеральної угоди та свіфтових повідомлень від 13 лютого 2015 року (кредитного договору №1).
		На підставі постанови Правління Національного банку України від 13 лютого 2015 року №105 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду 13 лютого 2015 року прийнято рішення №30 про запровадження із 14 лютого 2015 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Златобанк". Тимчасова адміністрація запроваджена строком до 13 травня 2015 року.
		Постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року №310 відкликано банківську ліцензію ПАТ "Златобанк". Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 13 травня 2015 року №99 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Златобанк". Наказом від 13 травня 2015 року №156 призначено Славінського Валерія Івановича уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк" строком на 1 рік із 13 травня 2015 року по 12 травня 2016 року включно.
		Оскаржуваним рішення позивача повідомлено про нікчемність договору застави на підставі п.п. 1, 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року №4452-VI (далі - Закон №4452-VI).
		В контексті викладеного суд зазначає наступне.
		Стосовно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, щодо того, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів, суд зазначає наступне.
		Так, згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
		Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
		Однак, суд вважає за доцільне та необхідне відступити від правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 та від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14, виходячи із нижче викладених мотивів.
		Висновок Верховного Суду України у вище вказаних постановах зводиться до того, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на вище зазначені спірні правовідносини, які регулюються нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року №2343-XII (далі - Закон №2343-XII), а тому спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, належить вирішувати у порядку, визначеному нормами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
		Нормами Закону №2343-XII визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.
		Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону №2343-XII, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
		Неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.
		Тобто, нормами Закону №2343-XII регулюються відносини щодо відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які вирішуються у порядку, визначеному нормами ГПК України.
		Згідно з ч. 3 ст. 2 Закону №2343-XII, законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
		Суд звертає увагу на те, що у даній справі вирішуються спірні правовідносини у рамках норм Закону №4452-VI.
		Закон №4452-VI є спеціальним, нормами якого, як уже зазначено вище, регулюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України.
		Системний аналіз вище викладених норм Закону №4452-VI дає суду підстави дійти до висновку, що, у даному випадку, ліквідаційна процедура, яка застосовується при ліквідації банку у силу відмінного правового регулювання, відрізняється від процедури, передбаченої нормами Закону №2343-XII. Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону №2343-XII, порядок ліквідації банкрута здійснюється шляхом застосування судових процедур банкрутства.
		Тобто, необхідною умовою для застосування до спірних правовідносин у частині задоволення кредиторських вимог у рамках норм Закону №2343-XII є безпосередня наявність порушення справи про банкрутство у господарському суді.
		У даному випадку, ліквідація банку здійснюється на підставі постанови Правління Національного банку України у рамках норм Закону №4452-VI, якими не передбачено порушення справи про банкрутство у господарському суді, а тому, у даному випадку, норми Закону №2343-XII до спірних правовідносин не застосовуються.
		Крім того, згідно з п. 17 ч. 1 ст. 2, ч.ч. 1, 2 ст. 3, ч. 1 ст. 34, ч. 8 ст. 36, ч. 1 ст. 54 Закону №4452-VI, уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
		Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
		Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
		Дія Закону №2343-XII на банки не поширюється.
		Рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
		Отже, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України.
		Аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів" від 20 травня 2013 року №8.
		Вище вказані висновки також кореспондуються із позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена в інформаційному листі №992/11/14-14 від 25 липня 2014 року.
		Таким чином, враховуючи у сукупності вище викладені норми та з'ясовані обставини, а також з метою дотримання вимог ст. 17 КАС України, суд приходить до висновку про наявність підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15 від 15 червня 2016 року у справі №826/20410/14 та вирішення даної справи саме у порядку адміністративного судочинства.
		Відповідно до ч. 1 ст. 3, ч.ч. 2-4 ст. 38 Закону №4452-VI, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
		Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.
		Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
		Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.
		Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
		У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених ч. 3 цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.
		Поряд з цим, суд звертає увагу, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року, в адміністративній справі №826/25631/15 за позовом ПАТ "Діамантбанк" до уповноваженої особи Фонду про визнання протиправними дій та рішення, зобов'язання вчинити певні дії (далі - справа №826/25631/15) позов задоволено частково, визнано протиправним оскаржуване рішення.
		Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Враховуючи вищезазначене, зокрема звертаючи увагу на те, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 січня 2016 року у справі №826/25631/15, що набрала законної сили, оскаржуване рішення визнано протиправним, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо скасування оскаржуваного рішення є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
		Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
		Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
		Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича про скасування рішення є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.
		Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
		На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Позов задовольнити повністю.
		2. Скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича, викладене у формі повідомлення від 10 листопада 2015 року №3145, про визнання нікчемним укладеного між публічним акціонерним товариством "Златобанк" та публічним акціонерним товариством "Діамантбанк" договору застави від 13 лютого 2015 року №130215/1-Z.
		3. Присудити на користь публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" (код ЄДРПОУ 23362711) здійснений ним судовий збір у розмірі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016).
		 
		Копії постанови направити (вручити) сторонам (їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.
		 
		Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів із дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.
		Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
		 
		Суддя                                                                                                             В.М. Данилишин

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...