Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 918/341/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Визнання договорів (правочинів) недійсними; банківської діяльності; кредитування.
Надіслано для оприлюднення: 17.08.2016. Зареєстровано: 18.08.2016. Забезпечено надання загального доступу: не визначено.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 33013 , м. Рівне,  вул. Набережна, 26А
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		 РІШЕННЯ  
		    
		11 серпня 2016 р.                                                          Справа  № 918/341/16 
		 
		Господарський суд Рівненської області у складі судді  Марач В.В.  розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 акціонерне товариство "Рівнеазот"  
		до відповідача    ОСОБА_1 акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово -  інвестиційний банк"    
		 
		про визнання договору поруки недійсним 
		 
		За участю представників сторін:
		від позивача: представник ОСОБА_2   
		від відповідача: представник ОСОБА_3     
		 
		В судовому засіданні оголошувалась перерва з 02.08.16 по 11.08.16 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 акціонерне товариство «Рівнеазот»  (надалі Позивач або ПАТ «Рівнеазот») звернулося в господарський суд Рівненської області з позовом до Публічного акціонерного товариства  «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (надалі Відповідач або Банк) в якому просить  визнати недійсним Договір поруки № 20-0189/3-3 від 05 лютого 2015 року (надалі Договір), укладений між сторонами.
		Свої вимоги Позивач мотивує тим, що зазначений Договір укладений з порушенням норм чинного законодавства, зокрема, в момент його вчинення недодержано вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України.
		До початку розгляду справи по суті представник Позивача подав заяву про зміну підстав позову в якій, зокрема, зазначає наступне.
		На дату укладання Договору поруки була наявна справа та рішення суду про стягнення заборгованості по Кредитному договору. Вказаним судовим рішенням встановлено обсяг зобовязань прострочених ПрАТ «Сєвєродонецьке обєднання АЗОТ» за Кредитним договором. Тобто, на дату укладання спірного договору поруки, грошові зобовязання по кредитному Договору уже були порушені ПрАТ «Сєвєродонецьке обєднання АЗОТ».
		Укладення ПАТ «РІВНЕАЗОТ» договору поруки не відповідає меті здійснення господарської діяльності товариства, яким відповідно до умов цього договору прийнято зобовязання у розмірі 50 млн. дол. США. за наявності скрутного фінансового становища, значної заборгованості перед ДК «Газ України» та НАК «Нафтогаз України». Зважаючи на власний фінансовий стан, ПАТ «РІВНЕАЗОТ» фактично не могло здійснити погашення заборгованості боржника у зазначеному розмірі, оскільки на дату укладення оспорюваного договору поруки товариство мало грошові зобовязання (заборгованість) по судових рішеннях в загальній сумі 1     858     604     052,45 грн. в тому числі перед ДК «Газ України» в сумі 1 683 516 239,75 грн. по справі № 5/6, в сумі 109     803     127,82 по справі № 918/220/13-г, в сумі 45     583     432,12 грн. по справі №918/367/14, в сумі 19     701     252,76 грн.  по справі № №918/213/13-г та перед НАК «Нафтогаз України» в сумі 362 987     397,93 грн. по справі №5019/117/11. Заборгованість ПАТ «РІВНЕАЗОТ» по наданих копіях договорів поставки природного газу (в загальній сумі 1     858     604     052,45 грн.) перед НАК «Нафтогаз України» та ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» виникла до моменту підписання оскаржуваного Договору поруки № 20-00189/3-3 від 05 лютого 2015 року, що відповідно підтверджується також копіями долучених судових рішень, в т.ч. ухвал про затвердження мирових угод, що були прийняті після підписання договору поруки.
		З огляду на викладене Позивач стверджує, що укладання договору поруки не відповідає ані сферам діяльності підприємства, ані економічній меті господарської діяльності ПАТ «РІВНЕАЗОТ». Крім того, оспорюваний договір не мав на меті настання реальних наслідків поруки, а був укладений під впливом тяжкої обставини на вкрай невигідних для підприємства умовах.
		Договір поруки між ПАТ «РІВНЕАЗОТ» та ПАТ «Промінвестбанк» укладений 05.02.2015 року, а зобовязання порушене боржником 20.01.2014 року, тобто за понад рік до укладення відповідного договору поруки, а тому не міг мати спрямованості на спонукання боржника виконати забезпечене зобов'язання належним чином, оскільки вказане зобовязання вже не було належно виконане і будь-яких заходів, аби спонукати боржника належно виконати свої зобовязання ПАТ «РІВНЕАЗОТ» вчинити вже не могло.
		Таким чином, зі змісту укладеного сторонами Договору поруки № 20-0189/3-3 вбачається, що по суті він не направлений на забезпечення своєчасного виконання боржником своїх зобовязань перед кредитором, оскільки такі зобовязання вже не виконані, що підтверджується рішенням господарського суду.
		Цивільним кодексом України не передбачено можливості укладення правочинів про застосування заходів забезпечення виконання до зобовязань після їх порушення.
		Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		З вищевикладеного вбачається, що укладення договору поруки було направлено не на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором (як це передбачено Цивільним кодексом), а було спрямовано виключно на отримання Промінвестбанком нового боржника за вже простроченим кредитним договором.
		Крім того, укладення оспорюваного договору не мало на меті настання правових наслідків для господарської діяльності ПАТ «РІВНЕАЗОТ», а лише створило підстави для виникнення у ПАТ «РІВНЕАЗОТ» заборгованості у великому обсязі. Тобто, уклавши оспорюваний договір ПАТ «РІВНЕАЗОТ» не тільки не отримало жодного прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам набуло зобовязання сплатити заборгованість за третю особу у розмірі, що становить 19% власних активів.
		Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу України, а саме: правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		За наведених вище обставин Позивач просить задоволити його позов та визнати недійсним Договір поруки № 20-0189/3-3 від 05 лютого 2015 року.
		Крім того в додаткових поясненнях Позивач посилається на наступне.
		Відповідно до п. 2.1. оскаржуваного Договору поруки № 20-0189/3-3 Поручитель у відповідності до умов Договору, у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником зобовязань за Кредитним договором зобовязується виконати зобовязання по погашенню заборгованості за Кредитним договором, зокрема погасити нараховані за користування кредитом проценти, виходячи з встановлених Кредитором процентних ставок у розмірі 11% річних.
		Водночас, 10.01.2014 р. між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ПрАТ "Сєверодонецьке об'єднання АЗОТ" укладено Договір про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013 року, відповідно до якого абзац 1 пункту 3.2. Кредитного договору викладено у новій редакції. Зокрема, доповнено абзацом наступного змісту: «Починаючи з 20.01.2014 р. проценти за користування кредитом нараховуються Банком, виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 11,75% (одинадцять цілих сімдесят пять сотих процентів) річних».
		На момент укладення Договору поруки ПАТ «РІВНЕАЗОТ» не було повідомлено про наявність вказаного вище Договору про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1.
		При цьому Позивач наголошує, що відповідно до п. 2.3. Договору поруки Поручитель знайомий з умовами Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3703/2-1 від 22.11.2013 р. 
		Таким чином, по суті Поручитель був введений в оману, оскільки: по-перше, на момент укладення оспорюваного Договору поруки Кредитором для ознайомлення було надано інший Кредитний договір. Так, договір поруки № 20-00189/3-3 від 05 лютого 2015 року укладався з метою забезпечення виконання умов Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23 липня 2013 року, однак для ознайомлення ПАТ «РІВНЕАЗОТ» як поручителю було надано інший Кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-3703/2-1 від 22.11.2013 р. Отже, по суті Відповідачем введено в оману Позивача щодо умов Кредитного договору.
		По-друге, ПАТ «РІВНЕАЗОТ» не було відомо про укладення між сторонами Кредитного договору, Договору про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1, відповідно до якого збільшено розмір процентної ставки за користування кредитом. 
		Підписуючи Договір поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015 р. ПАТ «РІВНЕАЗОТ» виходило із встановленої у Кредитному договорі процентної ставки на рівні 11% річних, аналогічний розмір процентної ставки (11 % річних) записано у п.п. 1.2. та 2.1. оскаржуваного Договору поруки № 20-00189/3-3 від 05 лютого 2015 року.
		При цьому, ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" не повідомивши про існування Договору про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013 року, яким непомірно збільшена процентна ставка за кредитом до 11,75 % річних, ввів товариство в оману, оскільки за таких умов кредитування, ПАТ «РІВНЕАЗОТ» не погодилось би на укладення Договору поруки.
		Отже Позивач стверджує, що в даному випадку, оскільки ПАТ «РІВНЕАЗОТ» було умисно введено в оману щодо умов кредитування, оскаржуваний Договір поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015 р. повинен бути визнаний недійсним, на підставі ч.ч. 1, 3 ст. 203 та ст. 230 ЦК України як такий, що вчинений під впливом обману.
		Крім того, відповідно до      ст. 553 ЦК України      за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
		Згідно п. 2.1. Договору поруки № 20-0189/3-3, який визначає предмет Договору, поручитель у відповідності до умов цього Договору, у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником зобовязань за Кредитним договором зобовязується виконати зобовязання по погашенню заборгованості за Кредитним договором, з урахуванням п. 2.2. цього Договору.
		Таким чином, безпосередньо в п. 2.1. спірного Договору не визначено конкретно, за якими саме зобовязаннями, по якому Кредитному договору, ПАТ «РІВНЕАЗОТ» виступає в якості поручителя, що свідчить про не визначення істотної умови договору  предмета договору.
		Крім того, невизначеність предмету підтверджується протиріччями в інших положеннях договору. Зокрема, в п. 1.1. Договору поруки серед термінів, що застосовуються у спірному договорі, зазначається кредитор - ПрАТ  «Сєверодонецьке обєднання АЗОТ» за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013 року, а в п. 2.3. зазначається, що Поручитель знайомий з умовами Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3703/2-1 від 22.11.2013 р.».
		Отже, в даному випадку спірний Договір поруки № 20-0189/3-3 не містить чіткого визначення предмету договору, оскільки не зрозуміло по виконанню яких саме зобовязань ПАТ «РІВНЕАЗОТ» виступає поручителем.
		Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6      статті 203 ЦК України.
		Частиною 1      статті 203 ЦК України       встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
		Таким чином, у      статті 203 ЦК України       мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми. 
		Отже, по при наявність в оспорюваному Договорі поруки № 20-0189/3-3 розділу «Предмет договору», фактично сторонами не було визначено конкретно його зміст. 
		Пункт 2.1. спірного Договору містить лише загальну умову про те, що ПАТ «РІВНЕАЗОТ» виступає поручителем за Кредитним договором, однак не визначено за яким саме Кредитним договором.
		Таким чином, на думку Позивача, при укладені Договору поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015 року сторонами було порушено положення ст.ст. 553, 638 ЦК України та ст. 180 ГК України, оскільки не було визначено всі істотні умови договору поруки (предмет договору), а тому відповідно до положень ст.ст. 203, 215 ЦК України оскаржуваний Договір поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015 року повинен бути визнаний недійсним.
		Відповідач надав суду відзив на позов в якому проти вимог Позивача заперечує посилаючись при цьому на те, що Договір поруки № 20-0189/3-3 від 05 лютого 2015 року укладений відповідно до чинного на той момент законодавства України, на підставі вільного волевиявлення сторін і спрямований на реальне настання правових наслідків, а саме на забезпечення виконання зобовязань ПрАТ «Сєвєродонецьке обєднання «Азот» за Кредитним договором 20-2199/2-1 від 23 липня 2013р, Позивач, підписуючи договір поруки погодився з умовами договору, в тому числі стосовно відповідальності за невиконання чи неналежне виконання умов договору та розумів міру своєї відповідальності в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань третьою особою, а також наслідки, які спричинить для підприємства у подальшому таке невиконання.
		Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення представників сторін, давши належну оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.
		05.02.2015 р. між ОСОБА_1 акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», як Кредитором та ОСОБА_1 акціонерним товариством «Рівнеазот», як Поручителем укладено Договір поруки № 20-00189/3-3.
		Згідно пункту 2.1 Договору поруки, Поручитель у відповіднеості до умов цього Договору, у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником зобовязань за Кредитним договором зобовязується виконати зобовязання по погашенню заборгованості за Кредитним договором, з урахуванням п. 2.2 цього Договору, а саме погасити:
		1) заборгованість з повернення Кредитору кредиту за Кредитним договором;
		2) нараховані за користування кредитом проценти, виходячи з встановлених Кредитором процентних ставок у розмірі 11% річних, та процентів за неправомірне користування кредитом у розмірі 16% річних, сплатити, у випадку порушення Позичальником п.п. 3.10.1, 3,10.2., 3.10.3 Кредитного договору збільшений розмір процентів на 5% річних, сплатити проценти у розмірі та у порядку, передбаченому п. 3.2 та п. 3.3. Кредитного договору;
		3) суми неустойки (штрафу, пені);
		4) суми збитків, завданих Кредиторові, понесених останнім внаслідок невиконання Позичальником умов Кредитного договору, у розмірі і випадках, передбачених Кредитним договором.
		Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України:
		1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 
		3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 
		4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 
		5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до частині першої статті 215 цього ж Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 
		Договір поруки № 20-00189/3-3 від 05.02.2015 року не відповідає вимогам статті 203 Цивільного кодексу України з огляду на наступне.
		Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України визначено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. 
		До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення    Цивільного кодексу України.
		Згідно із ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України (ЦК України) виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
		Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
		За своєю суттю порука має складну теоретичну природу, оскільки одночасно є способом забезпечення зобов'язань, а також має зобов'язальний, договірний характер, тому на правовідносини поруки поширюють свою дію загальні положення про зобов'язання та про договори (Розділи I та II Книги п'ятої ЦК України).
		Виходячи з положень ст. 553 ЦК України, єдиною підставою виникнення поруки є саме договір.
		Договір поруки є двостороннім правочином, що укладається між поручителем і кредитором. Водночас він є одностороннім договором, оскільки встановлює одностороннє зобов'язання, відповідно до якого кредитор має право вимагати від поручителя, щоб той виконав свій основний договірний обов'язок у відповідності до умов договору поруки, а поручитель зобов'язаний провести таке виконання.
		Відповідно до ст. 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
		Відповідно до    ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержанні прибутку (некомерційна господарська діяльність).
		Статтею 84 ЦК України встановлено, що товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи. 
		Згідно    ст. 85 ЦК України           непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.
		Виходячи з системного аналізу наведених норм, ПАТ «РІВНЕАЗОТ» є суб'єктом господарювання, яке здійснює підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку.
		Водночас, укладення договору поруки не відповідає меті здійснення господарської діяльності ПАТ «РІВНЕАЗОТ», оскільки на дату укладання оспорюваного договору поруки товариство мало грошові зобовязання (заборгованість) в загальній сумі 1    858    604    052,45 грн..
		1.Так, 23.12.2009 року між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «РІВНЕАЗОТ» (на даний час ПАТ «РІВНЕАЗОТ») був укладений Договір поставки природного газу № 06/09-2055 (копія долучена до матеріалів справи). Згідно з цим Договором ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» протягом січня-листопада 2010 року поставило природний газ, на загальну суму 1    175    087    420,87 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу (копії долучено до матеріалів справи). Однак, станом на 27.12.2010 р. коли було порушено провадження у справі № 5/6 ПАТ «РІВНЕАЗОТ» у звязку із скрутним фінансовим становищем виконало свої зобовязання по договору № 06/09-2055 щодо оплати природного газу лише частково.
		Таким чином, на момент підписання з ПАТ «Промінвестбанком» Договору поруки № 20-00189/3-3 від 05 лютого 2015 року у ПАТ «РІВНЕАЗОТ» існувала значна заборгованість перед ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» з оплати природного газу поставленого по Договору № 06/09-2055. Зазначене вище підтверджується ухвалою Господарського суду Рівненської області по справі № 5/6 від 21.09.2015 р.. 
		Крім того, враховуючи тривалий період прострочення виконання ПАТ «РІВНЕАЗОТ» зобовязань по Договору поставки природного газу № 06/09-2055, ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» в порядку ст. 625 ЦК України:
		- 15.02.2013 року звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих за період з січня 2011 року по грудень 2012 року на суму заборгованості по Договору поставки природного газу № 06/09-2055 (ухвала Господарського суду Рівненської області по справі № 918/220/13-г від 21.09.2015 р.);
		- 31.03.2014 року звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат нарахованих за період з січня 2013 року по лютий 2014 року на суму заборгованості по Договору поставки природного газу № 06/09-2055 (ухвала Господарського суду Рівненської області по справі № 918/367/14 від 18.09.2015 р.).
		2. Також, 20.12.2010 року між ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «РІВНЕАЗОТ» був укладений Договір поставки природного газу № 06/10-2839 (копія долучена до матеріалів справи). Згідно з цим Договором ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» протягом січня-березня 2011 року поставило природний газ, на загальну суму 439    230    676,52 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу (копії долучено до матеріалів справи). У звязку з порушенням ПАТ «РІВНЕАЗОТ» зобовязання з оплати поставленого газу, ДК «Газ України» звернулась до суду з позовною заявою про стягнення боргу та штрафних санкцій в тому числі, інфляційних за лютий-березень 2011 року та 3 % річних за період з 06.02.2011 по 26.04.2011 року.
		Станом на 15.02.2013 р., коли було порушено провадження у справі № 918/213/13-г сума основного боргу по договору № 06/10-2839 ПАТ «РІВНЕАЗОТ» у звязку із скрутним фінансовим становищем була непогашена, а тому ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» в порядку ст. 625 ЦК України звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення 3 % річних нарахованих за період з 27.04.2011 року по 25.10.2012 року на суму заборгованості по Договору поставки природного газу № 06/10-2839 (рішення Господарського суду Рівненської області по справі № 918/213/13-г від 26.03.2013 р.).
		3. 31.10.2009 року між НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «РІВНЕАЗОТ» був укладений Договір поставки природного газу № 10/09П (копія долучена до матеріалів справи). Згідно з цим Договором НАК «Нафтогаз України» протягом лютого-червня 2009 року поставило природний газ, на загальну суму 315    865    678,78 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу (копії долучено до матеріалів справи). У звязку з порушенням ПАТ «РІВНЕАЗОТ» зобовязання з оплати поставленого газу, НАК «Нафтогаз України» звернулась до суду з позовною заявою про стягнення боргу та штрафних санкцій в тому числі, пені, інфляційних втрат та 3 % річних (постанова Рівненського апеляційного господарського суду по справі № 5019/117/11 від 07.05.2014 р.).
		З викладеного вище вбачається, що заборгованість ПАТ «РІВНЕАЗОТ» по наданих копіях договорів поставки природного газу в загальній сумі 1    858    604    052,45 грн. перед НАК «Нафтогаз України» та ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» виникла до моменту підписання оскаржуваного Договору поруки № 20-00189/3-3 від 05 лютого 2015 року, що відповідно підтверджується також копіями долучених судових рішень, в т.ч. ухвал про затвердження мирових угод, що були прийняті після підписання договору поруки.
		Таким чином, зважаючи на позицію Верховного Суду України викладену в ухвалі від 13.04.2016 року у справі № 908/4804/14, є всі підстави стверджувати, що Договір поруки № 20-00189/3-3 від 05 лютого 2015 року не відповідає меті господарської діяльності ПАТ «РІВНЕАЗОТ», яке відповідно до умов цього Договору поруки прийняло на себе зобовязання по Кредитному договору, за наявності значної заборгованості, зокрема перед НАК «Нафтогаз України» та ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» за договорами поставки природного газу. З огляду на власний фінансовий стан ПАТ «РІВНЕАЗОТ» фактично не могло здійснити погашення заборгованості ПрАТ «Сєверодонецьке обєднання АЗОТ» по Кредитному договору.
		Підтвердженням вказаних вище обставин є:
		- рішення Господарського суду Рівненської області по справі № 918/213/13-г від 26.03.2013 р. (залишене без змін Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 29 квітня 2014 та Постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2014 р.), відповідно до якого з Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот"  на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"  стягнуто 19 701 252,76 грн. 3% річних.
		- постанови Рівненського апеляційного господарського суду по справі № 5019/117/11 від 07.05.2014 р. (залишена без змін Постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2014 р.), відповідно до якої з Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" стягнуто 315865678,78 грн. основного боргу за поставлений природний газ, 27026494,52 грн. - пені, 5747035,60 грн. - 3% річних, 14324388,38 грн. - інфляційних.
		- ухвалу Господарського суду Рівненської області по справі № 5/6 від 21.09.2015 р., якою затверджено мирову угоду від 16.09.2015 року, відповідно до якої ПАТ «РІВНЕАЗОТ» зобовязується сплатити на користь ДК «Газ України» суму заборгованості в розмірі 1 683                   516 239,75 гривень (один мільярд шістсот вісімдесят три мільйони пятсот шістнадцять тисяч двісті тридцять девять гривень 75 копійки), в тому числі: 977 765 596,73 гривень (девятсот сімдесят сім мільйонів сімсот шістдесят пять тисяч пятсот девяносто шість гривень 73 копійки) основного боргу, 93                   132                   912,77 гривень (девяносто три мільйони сто тридцять дві тисячі девятсот дванадцять гривень 77 копійок) пені за несвоєчасне виконання зобовязання, 44                   643                   447,51 гривень (сорок чотири мільйони шістсот сорок три тисячі чотириста сорок сім гривень 51 копійка) три проценти річних від простроченої суми боргу, 567                   974                   282,74         гривень (пятсот шістдесят сім мільйонів    девятсот сімдесят чотири тисячі двісті вісімдесят дві гривні 74 копійки) суми, на яку збільшився основний борг внаслідок інфляційних процесів.
		- ухвалу Господарського суду Рівненської області по справі № 918/220/13-г від 21.09.2015 р., якою затверджено мирову угоду від 16.09.2015 року, відповідно до якої ПАТ «РІВНЕАЗОТ» зобов'язується сплатити на користь ДК «Газ України» 109 803 127,82 гривень (сто дев'ять мільйонів вісімсот три тисячі сто двадцять сім гривень 82 копійки), в тому числі: суми трьох процентів річних в розмірі 64 268 014, 50 гривень (шістдесят чотири мільйони двісті шістдесят вісім тисяч чотирнадцять гривень 50 копійок) та суми, на яку збільшився основний борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 45 535 113, 32 гривень (сорок п'ять мільйонів п'ятсот тридцять п'ять тисяч сто тринадцять гривень 32 копійки).
		- ухвалу Господарського суду Рівненської області по справі № 918/367/14 від 18.09.2015 р., якою затверджено мирову угоду від 16.09.2015 року, відповідно до якої ПАТ «РІВНЕАЗОТ» зобовязується сплатити на користь ДК «Газ України» 45 583 432,12 гривень (сорок пять мільйонів пятсот вісімдесят три тисячі чотириста тридцять дві гривні 12 копійок), в тому числі: трьох процентів річних в розмірі 32 872 479,36 гривень (тридцять два мільйони вісімсот сімдесят дві тисячі чотириста сімдесят девять гривень 36 копійок ) та суми, на яку збільшився основний борг внаслідок інфляційних процесів, в розмірі 12 710 952, 76 гривень (дванадцять мільйонів сімсот десять тисяч девятсот пятдесят дві гривні 76 копійок).
		Крім того, згідно поданої податковому органу податкової декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік, доходи Позивача, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування становлять 10    179    302    833,00 грн., в той час як витрати становлять 16    653    962 628,00грн. Обєкт оподаткування при таких показниках є відємним та становить: - 6    474    659    795,00 грн. Відтак, на початок 2015 року (в тому числі на дату укладання договору поруки), ПАТ «РІВНЕАЗОТ» мало збитки в сумі - 6    474    659    795,00 грн., що свідчить про скрутне фінансове становище.
		Тобто, укладення ПАТ «РІВНЕАЗОТ» договору поруки не відповідає меті здійснення господарської діяльності товариства, яким відповідно до умов цього договору прийнято зобовязання у розмірі 50 млн. дол. США. за наявності скрутного фінансового становища, значної заборгованості перед ДК «Газ України» та НАК «Нафтогаз України». Зважаючи на власний фінансовий стан, ПАТ «РІВНЕАЗОТ» фактично не могло здійснити погашення заборгованості боржника у зазначеному розмірі.
		З огляду на викладене вбачається, що укладання договору поруки не відповідає ані сферам діяльності підприємства, ані економічній меті господарської діяльності ПАТ «РІВНЕАЗОТ».
		Судом також враховано, що оскаржуваний договір укладено ПАТ "Рівнеазот" під впливом тяжкої обставини та на вкрай невигідних для останнього умовах. Так, з 2011року по січень 2015 року Позивачу надавались послуги ПАТ «КБ «НАДРА» з виплати працівникам підприємства заробітної плати по відкритим картковим рахункам. Разом з тим, в січні 2015 року ПАТ «КБ «НАДРА» припинив надання таких послуг з причини початку припинення своєї діяльності як банківської установи. Позивач у звязку з цим був поставлений у скрутне становище - виплата заробітної плати працівникам через касу підприємства фактично була неможливою, а банківської установи, де були відкриті карткові рахунки працівникам в рамках зарплатного проекту були відсутні. З метою забезпечення своєчасного виконання своїх зобовязань з виплати заробітної плати працівникам та належного виконання умов колективного договору та трудового законодавства Позивачем розпочато пошук банківської установи, яка б могла надавати на прийнятних умовах послуги з обслуговування працівників підприємства по виплаті заробітної плати за  картковими рахунками. Перебуваючи у вкрай складному становищі Позивач пристав на пропозиції Відповідача щодо відкриття для працівників підприємства карткових рахунків зарплатного проекту, але при цьому вимушений був укласти оскаржуваний договір поруки на вкрай невигідних умовах. Так, оскаржуваний договір поруки між Позивачем та відповідачем було укладено 05.02.2015 року, а 13.02.2015 року між Позивачем та відповідачем було укладено договір №2155 про відкриття та обслуговування карткових рахунків працівникам підприємства для забезпечення виплати заробітної плати. 
		Крім того, оспорюваний договір не мав на меті настання реальних наслідків поруки.
		За змістом    статей 553-554 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
		Як уже зазначалося вище 05.02.2015 р. між ПАТ «РІВНЕАЗОТ» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» укладено Договір поруки № 20-00189/3-3.
		Згідно умов вказаного Договору поруки,  у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником  ПрАТ «Сєверодонецьке обєднання АЗОТ», зобовязань у строки визначені Кредитним договором, Поручитель  ПАТ «РІВНЕАЗОТ», зобовязується відповідати перед Кредитором  ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», за виконання зобовязання по погашенню заборгованості за Кредитним договором.
		Пунктом 2.2. Договору поруки встановлено, що Поручитель відповідає перед Кредитором в обсязі не більше 50 млн. дол. США.
		Відповідно до п. 5.7. Договору поруки № 20-0189/3-3, Поручитель обізнаний про наявність судових спорів на підставі Кредитного договору та про наявність рішення по справі № 910/9932/14. 
		Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2014р. у справі                         № 910/9932/14 зміненим постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.04.2015р. у справі № 910/9932/14, позовні вимоги ПАТ «Промінвестбанк» до ПАТ «КБ «Надра» та ПрАТ «Сєверодонецьке обєднання АЗОТ» про стягнення заборгованості по Кредитному договору задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "Сєверодонецьке об'єднання АЗОТ" на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"  590    093    630,99 грн. в т.ч.:
		- 583 149 150,00 грн. - простроченої заборгованості за кредитом (доларовий еквівалент -50    000    000,00);
		- 2 664 667,73 грн. - прострочених процентів за користування кредитом (доларовий еквівалент - 228    472,23);
		- 4 203 924,41 грн. - пені за прострочення сплати кредиту (пеня нарахована станом на 30.04.2014р.);
		- 2 808,85 грн. - пені за прострочення сплати процентів (пеня нарахована станом на 30.04.2014р.); 
		- 73 080,00 грн. судового збору. 
		Тобто, загальна сума заборгованості присудженої вказаним рішенням на дату укладання договору поруки становила більше 50 млн. дол. США. 
		З огляду на викладене вбачається, що на дату укладання Договору поруки була наявна справа та рішення суду про стягнення заборгованості по Кредитному договору. Вказаним судовим рішенням встановлено обсяг зобовязань прострочених ПрАТ «Сєверодонецьке обєднання АЗОТ» за Кредитним договором. Тобто, на дату укладання спірного договору поруки, грошові зобовязання по кредитному Договору уже були порушені ПрАТ «Сєверодонецьке обєднання АЗОТ».
		Натомість, відповідно до положень Цивільного кодексу України (§ 3 Порука), умовами Договору поруки не передбачається забезпечення виконання стягнутих (присуджених) по рішенню суду коштів. 
		Зі змісту укладеного сторонами Договору поруки № 20-0189/3-3 вбачається, що по суті він не направлений на забезпечення своєчасного виконання боржником своїх зобовязань перед кредитором, оскільки такі зобовязання вже не виконані, що підтверджується рішенням господарського суду. 
		Цивільним кодексом України не передбачено можливості укладення правочинів про застосування заходів забезпечення виконання до зобовязань після їх порушення.  Зазначене свідчить про недодержання в момент вчинення правочину вимоги, встановленої    частиною першою статті 203 ЦК України, що є достатньою підставою для визнання вказаного правочину недійсним.
		Крім того, наявність рішення суду про стягнення заборгованості по Кредитному договору на момент укладення Договору поруки № 20-0189/3-3, свідчить про нереальність для виконання такого договору.
		Зі змісту рішення господарського суду міста Києва вбачається, що станом на 12.08.2014 р., тобто задовго до підписання Договору поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015 р., Позичальником вже було допущено порушення умов Кредитного договору укладеного з Кредитором, а тому Поручитель жодним чином не міг забезпечити його своєчасне виконання. Отже,  в даному випадку, є достатні підстави стверджувати, що Договір поруки № 20-0189/3-3 не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Таким чином, порука є способом забезпечення зобовязання.
		Водночас, необхідність використання способів забезпечення виконання зобов'язань пояснюється тим, що кредитор завжди мав суттєвий інтерес в тому, щоб бути впевненим у виконанні боржником зобов'язання, і в тому, щоб забезпечити собі відшкодування збитків, на які він має право у разі невиконання зобов'язання, а також кредитор завжди зацікавлений в тому, щоб спонукати боржника до своєчасного виконання зобов'язання під страхом невигідних для боржника наслідків у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання. У найбільш загальному вигляді під видами забезпечення виконання зобов'язань, як і кодексах більшості країн світу, розуміють сукупність заходів, за допомогою яких учасники договірних відносин впливають один на одного з метою належного виконання передбаченого договором економічного завдання, дотримання визначених меж поведінки під загрозою вчинення кредитором певних дій, які обумовлюють настання негативних наслідків майнового характеру для боржника. 
		Всім способам забезпечення зобов'язань притаманні спільні риси, до яких слід віднести: 1) спрямованість на спонукання боржника виконати забезпечене зобов'язання належним чином під загрозою настання для нього невигідних наслідків (як правило, майнових); 2) всі засоби забезпечення виконання зобов'язань покликані попереджувати негативні наслідки для кредитора, які настають чи можуть виникнути у разі порушення забезпечених зобов'язань боржником; 3) спрямованість забезпечувальних засобів на компенсацію негативних наслідків у майновій сфері кредитора, які настають чи можуть виникнути у разі порушення забезпечених зобов'язань боржником; 4) засоби забезпечення виконання зобов'язань характеризуються акцесорністю. Виняток з цього правила складає лише гарантія; 5) майнові наслідки настають виключно у випадку порушення основного зобов'язання. 
		Для віднесення певного правового механізму до засобів забезпечення виконання зобов'язань, необхідно, щоб йому були притаманні всі наведені вище ознаки у сукупності. 
		З вищевикладеного можна дійти висновку про те, що поруці, як способу забезпечення зобовязання, також притаманні вищевказані риси. Основною з вказаних рис є спрямованість спонукати боржника виконати забезпечене зобовязання належним чином, а отже єдиною метою з якою може бути укладено даний договір це забезпечення у майбутньому належного виконання боржником свого обовязку.
		При цьому, відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). 
		Разом з тим, Договір поруки між ПАТ «РІВНЕАЗОТ» та ПАТ «Промінвестбанк» укладений 05.02.2015 року, а зобовязання порушене боржником 20.01.2014 року, тобто за понад рік до укладення відповідного договору поруки, а тому не міг мати спрямованості на спонукання боржника виконати забезпечене зобов'язання належним чином, оскільки вказане зобовязання вже не було належно виконане і будь-яких заходів, аби спонукати боржника належно виконати свої зобовязання ПАТ «РІВНЕАЗОТ» вчинити вже не могло.
		Окремо слід звернути увагу на той факт, що при укладанні даного договору ПАТ «РІВНЕАЗОТ» було позбавлено можливості не лише впливати на боржника з метою спонукати його до належного виконання взятих на себе зобовязань, а й уникнути негативних наслідків порушення зобовязання, як то підвищення процентної ставки через несвоєчасне виконання боржником свого обовязку, нарахування пені, нарахування процентів за весь період прострочення зобовязання.
		Таким чином, зі змісту укладеного сторонами Договору поруки № 20-0189/3-3 вбачається, що по суті він не направлений на забезпечення своєчасного виконання боржником своїх зобовязань перед кредитором, оскільки такі зобовязання вже не виконані, що підтверджується рішенням господарського суду. 
		Цивільним кодексом України не передбачено можливості укладення правочинів про застосування заходів забезпечення виконання до зобовязань після їх порушення.  
		Відповідно до ч. 5    ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним. 
		Також з вищевикладеного вбачається, що укладення договору поруки було направлено не на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором (як це передбачено Цивільним кодексом), а було спрямовано виключно на отримання Промінвестбанком нового боржника за вже простроченим кредитним договором. 
		Крім того, укладання оспорюваного договору не мало на меті настання правових наслідків для господарської діяльності ПАТ «РІВНЕАЗОТ», а лише створило підстави для виникнення у ПАТ «РІВНЕАЗОТ» заборгованості у великому обсязі. Тобто, уклавши оспорюваний договір ПАТ «РІВНЕАЗОТ» не тільки не отримало жодного прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам набуло зобовязання сплатити заборгованість за третю особу у розмірі, що становить 19% власних активів.
		Згідно з ч. 1, ч. 2    ст. 11 Цивільного кодексу України     цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Відповідно до ч. 1    ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
		Частина 1    статті 626 Цивільного кодексу України     передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Згідно із ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України (ЦК України) виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
		Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
		За своєю суттю порука має складну теоретичну природу, оскільки одночасно є способом забезпечення зобов'язань, а також має зобов'язальний, договірний характер, тому на правовідносини поруки поширюють свою дію загальні положення про зобов'язання та про договори (Розділи I та II Книги п'ятої ЦК України).
		Відповідно до п. 2.1. оскаржуваного Договору поруки № 20-0189/3-3 Поручитель у відповідності до умов цього Договору, у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником зобовязань за Кредитним договором зобовязується виконати зобовязання по погашенню заборгованості за Кредитним договором, зокрема погасити нараховані за користування кредитом проценти, виходячи з встановлених Кредитором процентних ставок у розмірі 11% річних.
		Водночас, 10.01.2014 р. між ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ПрАТ "Сєверодонецьке об'єднання АЗОТ" укладено Договір про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013 року, відповідно до якого абзац 1 пункту 3.2. Кредитного договору викладено у новій редакції. Зокрема, доповнено абзацом наступного змісту: «Починаючи з 20.01.2014 р. проценти за користування кредитом нараховуються Банком, виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 11,75% (одинадцять цілих сімдесят пять сотих процентів) річних».
		На момент укладення Договору поруки ПАТ «РІВНЕАЗОТ» не було повідомлено про наявність вказаного вище Договору про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1.
		При цьому слід наголосити, що відповідно до п. 2.3. Договору поруки Поручитель знайомий з умовами Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3703/2-1 від 22.11.2013 р. 
		Таким чином, по суті Поручитель був введений в оману, оскільки: по-перше, на момент укладення оспорюваного Договору поруки Кредитором для ознайомлення було надано інший Кредитний договір. Так, договір поруки № 20-00189/3-3 від 05 лютого 2015 року укладався з метою забезпечення виконання умов Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23 липня 2013 року, однак для ознайомлення ПАТ «РІВНЕАЗОТ» як поручителю було надано інший Кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 20-3703/2-1 від 22.11.2013 р. Отже, по суті Відповідачем введено в оману Позивача щодо умов Кредитного договору.
		По-друге, ПАТ «РІВНЕАЗОТ» не було відомо про укладення між сторонами Кредитного договору, Договору про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1, відповідно до якого збільшено розмір процентної ставки за користування кредитом. 
		Підписуючи Договір поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015 р. ПАТ «РІВНЕАЗОТ» виходило із встановленої у Кредитному договорі процентної ставки на рівні 11% річних. 
		Варто наголосити, що аналогічний розмір процентної ставки (11 % річних) записано у п.п. 1.2. та 2.1. оскаржуваного Договору поруки № 20-00189/3-3 від 05 лютого 2015 року.
		При цьому, ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" не повідомивши про існування Договору про внесення змін та доповнень № 20-0020/2-1 до Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013 року, яким непомірно збільшена процентна ставка за кредитом до 11,75 % річних, ввів товариство в оману, оскільки за таких умов кредитування, ПАТ «РІВНЕАЗОТ» могло не погодилось на укладення Договору поруки.
		Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
		Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою    статті 203 цього Кодексу.
		Приписами    статті 203 Цивільного кодексу України     передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.
		Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3    ст. 215 Цивільного кодексу України).
		При цьому, зміст правочину відповідно до ч.1    ст. 203 Цивільного кодексу України     не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
		Статтею 229 Цивільного кодексу України, якою встановлено правові наслідки правочину, вчиненого під впливом помилки, унормовано, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
		Відповідно до цієї статті при укладенні такого правочину має місце невідповідність між внутрішньою волею сторони правочину і її зовнішнім волевиявленням, спричинена не внутрішнім його психічним чи фізичним станом, а хибним (помилковим) сприйняттям обставин, обумовленим їх властивостями.
		Помилкою є неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Правочин визнається недійсним, якщо волевиявлення особи не відповідає її справжньому наміру.
		Відповідно до    статті 230 Цивільного кодексу України     якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша    статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
		У відповідності до п. 19    постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9          (далі - Постанова № 9) правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. 
		При цьому, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомим та бажаними для однієї зі сторін.
		Відповідно до    статей 229 - 233 Цивільного кодексу України     правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. 
		Відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова № 11) у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі    статей 230 - 233 ЦК України     господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
		Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
		Таким чином, в даному випадку є всі підстави стверджувати, що ПАТ «Рівнеазот» було введене в оману Відповідачем щодо умов кредитного договору, та щодо розміру процентної ставки вказаної у Договорі поруки.
		Варто наголосити, що до обставин, що мають істотне значення належать: природа правочину, права та обов'язки сторін. Тобто умови Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013 року, на забезпечення виконання якого укладався Договір поруки, однозначно належать до таких обставин.
		Абзацом другим ч. 1 ст. 230 ЦК України визначено, що обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
		Отже в даному випадку, оскільки ПАТ «Рівнеазот» було умисно введено в оману щодо умов кредитування, оскаржуваний Договір поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015 р. повинен бути визнаний недійсним, на підставі ч.ч. 1, 3 ст. 203 та ст. 230 ЦК України як такий, що вчинений під впливом обману.
		Відповідно до ч. 1    ст.         553 ЦК України    за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
		Згідно п. 2.1. Договору поруки № 20-0189/3-3, який визначає предмет Договору, поручитель у відповідності до умов цього Договору, у випадку невиконання та/або прострочення виконання Позичальником зобовязань за Кредитним договором зобовязується виконати зобовязання по погашенню заборгованості за Кредитним договором, з урахуванням п. 2.2. цього Договору.
		Таким чином, безпосередньо в п. 2.1. спірного Договору не визначено конкретно, за якими саме зобовязаннями, по якому Кредитному договору, ПАТ «РІВНЕАЗОТ» виступає в якості поручителя, що свідчить про не визначення  умови договору  предмета договору.
		Крім того, невизначеність предмету підтверджується протиріччями в інших положеннях договору. Зокрема, в п. 1.1. Договору поруки серед термінів, що застосовуються у спірному договорі, зазначається кредитор - ПрАТ  «Сєверодонецьке обєднання АЗОТ» за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 20-2199/2-1 від 23.07.2013 року, а в п. 2.3. зазначається, що Поручитель знайомий з умовами Кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 20-3703/2-1 від 22.11.2013 р.».
		Отже, в даному випадку спірний Договір поруки № 20-0189/3-3 не містить чіткого визначення предмету договору, оскільки не зрозуміло по виконанню яких саме зобовязань ПАТ «Рівнеазот» виступає поручителем.
		Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6    статті 203 ЦК України.
		Частиною 1    статті 203 ЦК України     встановлено , що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
		Таким чином, у    статті 203 ЦК України     мова йде про відповідність закону саме змісту правочину, а не його форми. 
		Отже, попри наявність в оспорюваному Договорі поруки № 20-0189/3-3 розділу «Предмет договору», фактично сторонами не було визначено конкретно його зміст. 
		Пункт 2.1. спірного Договору містить лише загальну умову про те, що ПАТ «РІВНЕАЗОТ» виступає поручителем за Кредитним договором, однак не визначено за яким саме Кредитним договором.
		Таким чином, при укладені Договору поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015 року сторонами було порушено положення ст.ст. 553, 638 ЦК України та ст. 180 ГК України, оскільки не було визначено всі умови договору поруки (предмет договору), а тому відповідно до положень ст.ст. 203, 215 ЦК України оскаржуваний Договір поруки № 20-0189/3-3 від 05.02.2015 року повинен бути визнаний недійсним.
		Керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-    
		  ВИРІШИВ:
		      
		1. Позов задоволити.
		2. Визнати Договір поруки № 20-0189/3-3 від 05 лютого 2015 року, укладений між ОСОБА_1 акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 акціонерним товариством «Рівнеазот», недійсним.
		3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства      «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (01001, м.Київ, вул.Шевченка, 12, ЄДРПОУ 00039002) на користь Публічного акціонерного товариства «Рівнеазот» (33017, м.Рівне-17, ЄДРПОУ05607824) 1378 грн. 00 коп. судового збору.
		4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.      
		 
		Повний текст рішення складено та підписано 17 серпня 2016 року. 
		 
		 
		   Суддя                                                                Марач В.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...