Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Категорія справи № 490/8170/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації до засобів масової інформації.
Надіслано судом: 25.08.2016. Зареєстровано: 25.08.2016. Забезпечено надання загального доступу: 30.08.2016.
Дата набрання законної сили: 15.08.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		н\п 2/490/3058/2016
		                                                                                                          Справа № 490/8170/16-ц
		 
		            ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. МИКОЛАЄВА.
		У Х В А Л А
		15 серпня 2016 року суддя Центрального районного суду м. Миколаєва Черенкова Н.П., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Газета «НикВести» - nikvesti.com про захист честі, гідності та ділової репутації,-
		В С Т А Н О В И Л А:
		Позивач звернувся з позовом до відповідача, в якому просив визнати недостовірним та таким, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 аудіо запис, розміщений в статті на сайті «НикВести» 25 липня 2016 року о 13.24 год. під назвою «Обнародована полная аудиозапись розговора «Мультика» с ОСОБА_1» (посилання на статтю: http://nikvesti.com/news/politics/91286); спростувати аудіозапись, розміщений в статті на сайті «НикВести» (http://nikvesti.com/) 25 липня 2016 року о 13.24 год. під назвою «Обнародована полная аудиозапись розговора «Мультика» с ОСОБА_1» (посилання на статтю: http://nikvesti.com/news/politics/91286) у строк до одного місяця з дня надходження вимоги.
		У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи та юридичної особи» вибір  способу  захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та  честі,  права  на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК ( 435-15 ) захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення. До таких спеціальних способів   захисту   відносяться,   наприклад,    спростування недостовірної інформації    та/або    право    на    відповідь (стаття 277 ЦК), заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (стаття 278 ЦК) тощо. 
		Пунктом 5 вказаної постанови передбачено, що відповідно до статей 94, 277 ЦК фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення  про  неї  недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. 
		Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи та юридичної особи» відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов  пред'явлено  про   спростування   інформації, опублікованої  в  засобах  масової  інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу ( 2782-12  ) редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації. У разі, коли редакція друкованого засобу масової інформації не має статусу юридичної особи, належним відповідачем є юридична особа, структурним підрозділом якої є редакція. Якщо редакція не є структурним підрозділом юридичної особи, то належним відповідачем виступає засновник друкованого засобу масової інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без  зазначення  автора  (наприклад,  у  редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації. 
		Пунктам 12, 13 Постанови передбачено, належним відповідачем у разі  поширення  оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач  повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК).
		Відповідно  до  абзацу  третього  частини  четвертої статті 277 ЦК ( 435-15 ) судовий захист гідності, честі та ділової репутації внаслідок поширення про особу недостовірної інформації не  виключається  і в разі, якщо особа, яка поширила таку інформацію, невідома (наприклад, при направленні анонімних або псевдонімних  листів  чи звернень, смерті фізичної особи чи ліквідації юридичної особи, поширення інформації в мережі Інтернет особою, яку неможливо ідентифікувати, тощо). У такому випадку суд вправі  за  заявою  заінтересованої  особи  встановити  факт неправдивості цієї інформації та спростувати її в порядку окремого провадження. Така заява розглядається за правилами, визначеними розділом IV ЦПК.
		При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. 
		Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у 
		пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням   інших   засобів  телекомунікаційного  зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. 
		Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських  місцях  плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою  порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи. 
		Проте судам  необхідно   враховувати,   що   повідомлення 
		оспорюваної інформації лише особі, якої вона стосується, не може 
		визнаватись її поширенням, якщо особа, яка повідомила  таку 
		інформацію, вжила достатніх заходів конфіденційності для того, щоб 
		ця інформація не стала доступною третім особам. 
		Недостовірною вважається інформація,  яка  не  відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості  про  них  не відповідають дійсності (неповні або перекручені). 
		Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК ( 435-15 ) негативна 
		інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного  (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою,  зокрема,  норм  чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення 
		принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. 
		Спростування поширеної  недостовірної  інформації  повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила. 
		У відповідності до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи та юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної  інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи  оціночним судженням. 
		Відповідно до частини другої статті 47-1 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ) оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. 
		Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК ( 435-15 ) не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції ( 475/97-ВР ). 
		Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК ( 435-15  ) та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") ( 3759-12 ) у тому ж засобі  масової  інформації  з  метою  обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. 
		Пунктом 20, 21 Постанови передбачено, що з огляду на положення статті 32 Конституції України ( 254к/96-ВР ), судам належить розрізняти справи про захист гідності, честі чи  ділової  репутації  шляхом  спростування недостовірної інформації (права на відповідь) від справ про захист інших особистих  немайнових  прав,  зокрема,  перелічених   у статті 270 ЦК ( 435-15 ), порушених у зв'язку з поширенням про особу інформації, недоторканість якої спеціально охороняється Конституцією та законами України і поширення якої може завдати моральну шкоду навіть у випадку, якщо ця інформація відповідає дійсності і не порочить гідність, честь чи ділову репутацію. Тобто, якщо інформація, яка порушує особисті немайнові права особи, є достовірною, вимоги про її спростування не можуть бути задоволені. 
		Встановивши при вирішенні таких  спорів  факт  поширення інформації про приватне життя позивача, що відповідає дійсності та не порочить його гідність, честь чи ділову репутацію, а також факт відсутності згоди позивача на поширення цієї інформації, суд повинен захистити його право на таємницю приватного життя та може зобов'язати відповідача відшкодувати моральну шкоду. 
		Судам слід   ураховувати  положення  частини  одинадцятої статті 30 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ), в якій зазначено, що інформацію з обмеженим доступом може бути поширено без згоди її власника, якщо ця інформація є суспільно значимою, тобто якщо вона є предметом громадського інтересу і якщо право 
		громадськості знати цю інформацію переважає право її власника на її захист, що відповідає практиці застосування Європейським судом з прав людини статті 8 Конвенції.
		При  поширенні  недостовірної   інформації   стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. 
		Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі  -  Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету ОСОБА_2 Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської ОСОБА_3 Європи про право на недоторканість приватного життя. 
		Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами  є  особи,  які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). 
		У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується,  що  оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на  місцевому,  регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. 
		У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються  для прискіпливого  висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. 
		Крім того,  відповідно до частини другої статті 302 ЦК ( 435-15 ) фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. При цьому фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело. 
		Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася  недостовірна  інформація.  У  разі,  якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію. 
		Відповідно  до   статті   19   Конституції   України ( 254к/96-ВР ) правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.   У  свою  чергу,  частина  перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. 
		Способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються  у  відповідності  до  загальних  підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди. 
		Невиконання зазначених вимог зумовлює наслідки, передбаченістаттею 121 ЦПК України.
		При цьому, спосіб захисту порушеного права належить позивачу, і суд не виходить за межі позовних вимог (ст.16 ЦК, ст. ст.3,4 ЦПК України).
		Однак, позивачем вказані вимоги не виконані.
		Враховуючи викладене вище, позивачу необхідно уточнити вимоги позову, з посиланням на відповідні обставини та докази, якими вони обгрунтовуються, визначити спосіб захисту свого порушеного права в порядку, передбаченому законом;шляхом подання позовної заяви у новій редакції та надання відповідних доказів.
		Окрім того, позивачу необхідно надати дані щодо реєстрації юридичної особи - 
		За такого, заява підлягає залишенню без руху.
		Керуючись ст.ст. 119-121 ЦПК України, суддя, -
		У Х В А Л И Л А:
		Позовну заяву ОСОБА_1 до Газета «НикВести» - nikvesti.com про захист честі, гідності та ділової репутації  залишити без руху.
		Надати позивачуп*ятиденний строкз дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, вказаних у мотивувальній частині ухвали, шляхом подання позовної заяви у новій редакції з наданням відповідних документів.
		Роз?яснити, що в разі невиконання вказаних вимог, заява буде вважатись не поданою та повернута.
		Водночас роз?яснюю, що невиконання до вказаного строку вимог не позбавляє права повторного звернення до суду.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		СуддяН.П. Черенкова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...