Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/24892/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері економіки, зокрема зі спорів щодо:; управління об'єктами державної (комунальної) власності, у тому числі про передачу об'єктів права державної та комунальної власності; здійснення державних закупівель.
Надіслано для оприлюднення: 12.09.2016. Зареєстровано: 13.09.2016. Забезпечено надання загального доступу: 14.09.2016.
Дата набрання законної сили: 06.09.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  Справа: №   826/24892/15                                      Головуючий у 1-й інстанції:   Кузьменко В.А.                                                                                   Суддя-доповідач:  Шелест С.Б. 
		 
		У  Х  В  А  Л  А
		Іменем України
		06 вересня 2016 року                                                                                            м. Київ
		Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		Головуюча суддя: Шелест С.Б.
		Судді: Глущенко Я.Б., Чаку Є.В.
		При секретарі судового засідання: Кравченко Л.А.
		За участі представників:
		позивачів: ОСОБА_2;
		третьої  особи-4: Лепень О.В.;
		прокуратури: Мамушкіна А.І.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.06.16р. у справі №826/24892/15 за позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Київської міської ради, треті особи: 1. Департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації); 2. Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації);             3. Виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),              4. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив»,                  5. Дитячий спеціалізований санаторій «Ялинка» територіального медичного об'єднання «Санаторного лікування» у м. Києві; 6. Дитячий спеціалізований санаторій «Салют» територіального медичного об'єднання «Санаторного лікування» у м. Києві, за участю: Прокуратури м. Києва про визнання протиправним та скасування рішення в частині
		   у с т а н о в и в:
		Позивачі звернулись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування пункту 9 рішення відповідача від 24.05.07р. №739/1400 «Про надання дозволу Головному управлінню охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на укладання інвестиційного договору з метою збільшення кількості ліжок та покращення умов перебування дітей в дитячому санаторії «Салют» та в дитячому санаторії «Ялинка» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання».
		Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.06.16р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Не погоджуючись з вказаною  постановою, позивачі подали апеляційну скаргу, у якій просять суд скасувати постанову з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення адміністративного позову.
		Свої вимоги апелянти мотивують тим, що судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини справи, зокрема, не надано оцінку тому, що спірні приміщення взято на облік та під охорону, як пам'ятки історії та культури, відтак відчуження пам'яток культурної спадщини має відбуватись з урахуванням норм Закону України «Про охорону культурної спадщини»; оспорюване у частині рішення прийнято з порушенням процедури, а саме: без проведення конкурсу і затвердження його результатів та некомпетентним на те органом.
		Представник апелянтів та представник прокуратури в судовому засіданні підтримали вимоги апеляційної скарги.
		Представник третьої особи - 4 заперечив проти доводів апеляційної скарги.
		Заслухавши суддю-доповідача, учасників провадження, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу позивачів, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. 
		Як встановлено судом першої інстанції, рішенням від 24.05.07р. №739/1400, відповідно до пункту 30 частини першої статті 26, частини п'ятої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також враховуючи необхідність покращення умов перебування дітей у дитячому санаторії «Ялинка» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання та у дитячому санаторії «Салют» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання, Київська міська рада, зокрема, вирішила:
		« 1.   Дозволити Головному управлінню охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) за погодженням з Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) укласти інвестиційну угоду з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив»  щодо: 
		1.1. Проведення капітального ремонту діючого харчоблоку та складів дитячого санаторію «Ялинка» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання (Пуща-Водиця, 7-ма лінія) з паралельним поточним ремонтом спальних корпусів (з доведенням потужності до 300 ліжок) та благоустроєм території. 
		1.2. Проведення капітального ремонту відділення дитячого санаторію «Ялинка» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання на вулиці Гамарника, 20   (колишній санаторій-профілакторій «Колос») зі збільшенням потужності до 200 ліжок. 
		2. Після виконання підпунктів 1.1 та 1.2 пункту 1 цього рішення, Головному управлінню охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) перевести дитячий санаторій «Салют» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання з приміщень за адресою: місто Київ, вулиця Гоголівська, 26-28 на базу на вулиці Гамарника, 20. 
		3. Інвестору - Товариству з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив», після виконання підпунктів 1.1 та 1.2 пункту 1 цього рішення, передати всі покращення, пов'язані з виконанням інвестиційного договору, до комунальної власності територіальної громади міста Києва. 
		4. Виконавчому органу Київради (Київській міській державній адміністрації) прийняти в установленому порядку до комунальної власності територіальної громади міста Києва всі покращення, пов'язані з виконанням інвестиційного договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив», та закріпити їх на праві оперативного управління за дитячим санаторієм «Ялинка» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання та дитячим санаторієм «Салют» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання відповідно. 
		5. Виконавчому органу Київради (Київській міській державній адміністрації) закріпити майно відділення дитячого санаторію "Ялинка" (Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання на вулиці Гамарника, 20 (колишній санаторій-профілакторій «Колос») на праві оперативного управління за дитячим санаторієм «Салют» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання. 
		6. Виконавчому органу Київради (Київській міській державній адміністрації) внести відповідні зміни до статуту дитячого санаторію «Салют» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання. 
		7. Головному управлінню комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) провести незалежну оцінку будинків та споруд дитячого санаторію «Салют» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Гоголівська, 26-28. 
		8. Встановити, що у разі перевищення вартості будівель та споруд дитячого санаторію «Салют» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Гоголівська, 26-28, оцінених відповідно до пункту 7 цього рішення, над вартістю витрат, понесених Товариством з обмеженою відповідальністю "Фонд розвитку будівельних ініціатив" по виконанню інвестиційної угоди згідно з пунктом 1 цього рішення, - різницю Товариство з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив» сплачує до бюджету міста. 
		9. Виконавчому органу Київради (Київській міській державній адміністрації), після виконання пунктів 1-8 цього рішення, передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Фонд розвитку будівельних ініціатив» будівлі та споруди дитячого санаторію «Салют» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Гоголівська, 26-28, у власність. 
		10. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київради з питань власності».
		Позивачі вважають зазначене рішення в частині пунтку 9 таким, що порушує їх права та охоронювані інтереси як членів територіальної громади міста Києва, мотивуючи тим, що його умовами передбачено набуття ТОВ   «Фонд розвитку будівельних ініціатив» у власність комунального майна, незважаючи на те, що це майно не було включено до переліку об'єктів приватизації, незалежна оцінка вказаного нерухомого майна не проводилась, ринкова вартість майна не встановлювалася, рішення про його відчуження шляхом приватизації уповноваженим органом місцевого самоврядування не приймалося, а відтак встановлений законом порядок підготовки об'єкта до приватизації та безпосередньо його продажу не дотриманий. Окрім того, позивачі посилаються і на порушення норм Закону України «Про охорону культурної спадщини" під час прийняття спірного рішення.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване рішення та укладений на його виконання інвестиційний договір не передбачають продаж об'єктів нерухомості та проведення грошових розрахунків за об'єкти нерухомості; суду не надано доказів, які б свідчили, що оскаржуване рішення спрямоване на незаконне заволодіння майном територіальної громади; рішення прийнято у межах та у спосіб визначених законом повноважень відповідача та не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивачів. 
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
		Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Статтею 6 КАС встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. 
		Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
		Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
		Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і суб'єктами владних повноважень під час здійснення ними владних управлінських функцій, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
		Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС. 
		Разом з тим, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. 
		Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щою стверджувальне порушення було обґрунтованим.
		Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
		У Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
		Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
		При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи  чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки позивача  у сфері публічно-правових відносин.
		Викладені висновки  кореспондуються із нормами п. п. 1, 8 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
		З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
		Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
		Колегія суддів акцентує увагу на тому, що правова позиція щодо обов'язкової умови надання правового захисту судом, як от наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, неодноразово висловлена  Верховним  Судом України у постановах від 15.12.15р. у справі №21-5361а15, від 01.12.15р. у справі №21-3222а15, від 08.12.15р. у справі №21-5435а15.
		За правилами абзацу 2 частини 1 КАС України, висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
		У даному спорі позивачами не наведено обґрунтованих мотивів, яким чином оспорюваний пункт рішення порушує права позивачів, тобто породжує, змінює або припиняє їх  права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин. 
		Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
		Таким чином ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
		У межах спірних правовідносин відсутнє порушене право позивачів, оскільки метою рішення від 24 травня 2007 року №739/1400 є збільшення кількості ліжок та покращення умов перебування дітей в дитячому санаторії «Салют» та в дитячому санаторії «Ялинка» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання, тобто покращення соціальних умов громадян.
		Суду не надано доказів, які б підтверджували порушення прав чи інтересів позивачів із прийняттям рішення від 24 травня 2007 року №739/1400, як і не надано доказів, які б свідчили, що оскаржуване рішення спрямоване на незаконне заволодіння майном територіальної громади.
		Судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи позивачів з приводу порушення оспорюваним рішенням вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини» з огляду на відсутність доказів внесення вищезазначеного об'єкту нерухомості, що розташований за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 26-28, до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
		Поміж тим, згідно абзацу п'ятого частини першої статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятка - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
		Об'єкт нерухомого майна, який був предметом інвестиційного договору, а саме будівлі та споруди дитячого санаторію «Салют» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання, що розташовані за адресою: місто Київ, вулиця Гоголівська, 26-28, відповідно до Закону України «Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації не входить.
		Попри вищенаведене, колегія суддів не може не врахувати і ту обставину, що правомірність рішення від 24 травня 2007 року №739/1400 встановлена  рішенням Господарського суду м. Києва від 19.02.15р. у справі №5011-10/5416-2012, яке набрало законної сили 07.03.15р. та яким відмовлено Заступнику прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації, Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у задоволенні позову про визнання недійсним рішення Київської міської ради від 24.05.07р. №739/1400 «Про надання дозволу Головному управлінню охорони здоров'я та медичного забезпечення виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) на укладання інвестиційного договору з метою збільшення кількості ліжок та покращення умов перебування дітей в дитячому санаторії «Салют» та в дитячому санаторії «Ялинка» Київського міського дитячого санаторно-курортного об'єднання».
		Так, відповідно до ч. 1 ст.72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Отже, дана норма визначає преюдиційні підстави звільнення осіб, які беруть участь у справі, від доказування обставин з метою досягнення процесуальної економії - за наявності цих підстав у суду не буде необхідності досліджувати докази для встановлення певних обставин.
		Наведені обставини колегія суддів вважає достатніми для відхилення доводів апеляційної скарги.
		Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені  обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.
		Керуючись ст.ст.195, 196, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд
		                                                                      у х в а л и в:
		апеляційну скаргу ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.06.16р. у справі №826/24892/15 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30.06.16р. у справі №826/24892/15 - без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.          
		                Головуюча суддя                                                                     Шелест С.Б.
		                Судді :                                                                                            Глущенко Я.Б.
		                                                                                                                        Чаку Є.В.
		Повний текст ухвали складений: 09.09.16р
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                 Шелест С.Б.            
		 
		Судді:                                                                                           Чаку Є.В. 
		 
		                                                                                                                    Глущенко Я.Б.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...