Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/6329/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку з доходів фізичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: 15.09.2016. Зареєстровано: 16.09.2016. Забезпечено надання загального доступу: 20.09.2016.
Дата набрання законної сили: 13.09.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  Справа: № 826/6329/16                                        Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.
		Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		13 вересня 2016 року                                                                                            м. Київ
		 
		Київський  апеляційний адміністративний суд   у складі колегії суддів:
		Головуючого судді: Бужак Н. П.
		Суддів: Твердохліб В.А., Троян Н.М.
		За участю секретаря: Івченка М.В.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2016 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення про застосування штрафних санкцій,- 
		 
		У С Т А Н О В И В:
		 
		Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.01.2016 року № 0000861702, № 0000871702, вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 25.01.2016 року №Ф-0000921702 та рішення від 25.01.2016 року №0000911702 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску.
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено у повному обсязі.
		Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги  задовольнити в повному обсязі.
		В судове засідання 13 вересня 2016 року апелянт та його представник не з»явились, про час та місце розгляду справи повідомлені  у встановленому законом порядку. Доказів поважності неявки в судове засідання позивача та його представника  надано не було.  Клопотання  адвокатського об»єднання «А.ДВА.КА.Т» від 13.09.2016 ркоу про хворобу адвоката ОСОБА_3 на момент розгляду справи  не було підтверджено відповідними документами, а тому судова колегія  не знайшла підстав для визнання неявку в судове засідання представника позивача з поважних причин. Тому, виходячи з вимог частини 4 статті 196 КАС України, колегія суддів прийняла ухвалу про розгляд справи у відсутності апелянта та його представника.
		Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши осіб, що з'явились в судове засідання, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягаює, виходячи з наступного.
		Судом першої інстанції встановлено, що у період з 23.11.2015 року по 27.11.2015 року працівниками Вишгородської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області згідно пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та на підставі наказу від 19.11.2015 року № 457 була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_2 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року.
		За результатами перевірки складено акт від 04.12.2015 року № 1964/17-3/НОМЕР_1 про порушення позивачем наступних норм податкового законодавства: п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з доходів фізичних осіб за 2014 рік у розмірі 5 911 322,91 грн.; п. 181.1 ст. 181, п. 183.1 ст. 183, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за 2014 рік на 9 857 152,62 грн.; п. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що призвело до заниження суми нарахувань по єдиному соціальному внеску за 2014 рік на 86 219,76 грн.
		22.01.2016 року Вишгородська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі зазначеного акта перевірки прийняла наступні податкові повідомлення-рішення:
		- № 0000861702 (форми "Р"), яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача по податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 7 389 153,64 грн. (в тому числі 5 911 322,91 грн. - за основним платежем 1 477 830,73 грн. - штрафні санкції);
		- № 0000871702 (форми "Р"), яким збільшено суму грошового зобов'язання ОСОБА_2 по податку на додану вартість на суму 12 321 440,78 грн. (в тому числі 9 857 152,62 грн. - за основним платежем і 2 464 288,16 грн. - штрафні санкції).
		25.01.2016 року відповідач на підставі цього ж акта перевірки сформував вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-0000921702, якою ОСОБА_2 визначено до сплати суму недоїмки по єдиному соціальному внеску у розмірі 86 219,76 грн., а також винесено рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого внеску за №0000911702, згідно якого до ОСОБА_2. у відповідності п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" застосована штрафна санкція по єдиному внеску у розмірі 4 310,99 грн.
		Вважаючи вищезазначені податкові повідомлення-рішення від 22.01.2016 року, вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
		Надаючи правову оцінку обставинам справи слід зазначити наступне.
		Так, спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та іншими нормативно-правовими актами.
		Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Як встановлено судом в ході розгляду справи, ОСОБА_2 як фізична особа-підприємець зареєстрований в Подільській районній у м. Києві державній адміністрації 24.02.1999 року, про що отримано свідоцтво про держану реєстрацію та внесено запис про державну реєстрацію за номером 20710170000004695.
		Взятий на податковий облік 18.02.1999 року в ДПІ у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві, а з 04.09.2015 року - у Вишгородській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (у зв'язку зі зміною місцезнаходження). Як платник податку на додану вартість ОСОБА_2 не зареєстрований.
		Згідно з реєстраційними даними, видами діяльності платника податків - ФОП ОСОБА_2 за КВЕД визначені: діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами (46.13), роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах (47.52); діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (56.10).
		З тексту акта перевірки слідує, що фактичною підставою для збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість слугував висновок контролюючого органу про те, що у 2014 році платником податків - фізичною особою ОСОБА_2 отримано дохід від операцій з продажу об'єктів нерухомого майна у розмірі 49  285  763,09 грн., що підпадає під визначення господарської діяльності та у розумінні пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб. 
		За висновками перевіряючого органу, загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягає оподаткуванню, протягом 12 календарних місяців перевищила сукупно 300 000 гривень, а відтак, позивач зобов'язаний був зареєструватися як платник податку на додану вартість з дотриманням вимог статті 183 Податкового кодексу України. 
		Крім того, згідно висновків акту перевірки, позивачем занижено суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 86  219,76 грн.
		Під час перевірки встановлено, що протягом 2014 року платник податків - фізична особа ОСОБА_2, перебуваючи на загальній системі оподаткування, здійснював систематичний продаж нерухомого майна, що зафіксовано відомостями за формою № 1-ДФ з центральної бази даних державного реєстру фізичних осіб та в наявній у відповідача податковій інформації.
		Впродовж 2013 - 2014 років ОСОБА_2 у статусі фізичної особи (як продавцем) укладалися типові попередні договори з іншими фізичними особами (покупцями), що були передумовою для укладання у майбутньому між вказаними сторонами договорів купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна (визначених квартир у багатоквартирних будинках з місцезнаходженням у м. Вишгороді у Київській області) за визначеною орієнтованою вартістю. Згідно положень цих попередніх договорів замовником будівництва будинків, де розташовувалися відповідні квартири, а також першим власником таких квартир після прийняття будинків в експлуатацію та оформлення і реєстрації свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна, - виступав ОСОБА_2 Відповідно квартири у новозбудованих будинках належали на праві власності ОСОБА_2 на підставі оформлених свідоцтв про право власності на нерухоме майно. При підписанні цих попередніх договорів фізичні особи (покупці) передавали, а продавець (позивач) отримував на умовах попередньої часткової передоплати суми коштів. 
		Надалі вказані сторони укладали типові договори про розірвання попередніх договорів та договори купівлі-продажу квартир. Зокрема, за умовами договорів купівлі-продажу квартири продавець (ОСОБА_2.) продавав (передав у власність), а покупець (інша фізична особа) купувала (приймала у власність), належну продавцю на праві приватної власності квартиру у відповідному будинку, з оплатою вартості такої квартири на користь продавця.
		Перелік договорів купівлі-продажу квартир наведений в додатку №1 до висновку експерта №11/01/2016 від 19.01.2016 року, складеного за результатами судово-економічної експертизи по кримінальному провадженню №32015100070000027. Дане кримінальне провадження було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06.03.2015 року за ознаками вчинення ОСОБА_2 кримінального правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 212 Кримінального кодексу України, за фактом умисного ухилення ОСОБА_2 у 2013 році при здійсненні підприємницької діяльності з реалізації об'єктів нерухомого майна від сплати податків у великих розмірах.
		Усього протягом 2014 року позивач реалізував у такий спосіб більше 100 квартир та згідно відомостей форми № 1-ДФ отримав за цей період дохід у розмірі 49  285  763,09 грн. та одночасно нарахував і сплатив до бюджету податок з доходів в розмірі 5%, що складає 2  464  333,62 грн.
		В матеріалах справи наявні копії нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу квартир, свідоцтв про право власності ОСОБА_2 на квартири, що відчужувалися ним на користь інших фізичних осіб, квитанції банків та банківських терміналів про сплату 5% податку з доходів фізичних осіб від вартості того чи іншого об'єкта нерухомого майна.
		Разом з тим, у поданій до ДПІ податковій декларації ОСОБА_2 про майновий стан і доходи за 2014 рік (реєстр. № 1500009305 від 06.02.2015 року) суми доходу, отриманого від операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомого майна, у складі загального оподатковуваного доходу не відображено.
		Діяльність позивача, на думку податкового органу, з чим погодився і суд першої інстанції, є підприємницькою та передбачає на меті отримання доходу саме підприємцем, а не фізичною особою.
		Таким чином, підставою для збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість слугував висновок контролюючого органу про те, що у 2014 році платником податків - фізичною особою декларації ОСОБА_2 отримано дохід від операцій з продажу об'єктів нерухомого майна, що підпадає під визначення господарської діяльності та у розумінні пункту     177.2     статті     177 Податкового кодексу України     є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.
		Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до пп.     14.1.36     п.     14.1     ст.     14 Податкового кодексу України     господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
		Частиною 2     ст. 3 Господарського кодексу України     встановлено, що господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
		Статтею 42 Господарського кодексу України     передбачено, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		Згідно з ч. 5     ст. 128 Господарського кодексу України     громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у     статті 44 цього Кодексу.
		Відповідно до     ст. 44 Господарського кодексу України     підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
		Відповідно до ст. 50 Цивільного кодексу України право на здійснення     підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має     фізична особа з повною цивільною дієздатністю. 
		Фізична особа     здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її     державної реєстрації     в порядку, встановленому законом.
		Згідно з ст. 51 Цивільного кодексу України           до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
		Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що навіть зважаючи на те, що продаж наведеного нерухомого майна позивачем здійснено як фізичною особою, вказана діяльність є підприємницькою, оскільки має всі ознаки такої діяльності, в тому числі носить систематичний характер та має на меті отримання прибутку.
		Отже, комплекс послідовних цілеспрямованих дій, метою яких є продаж великої кількості нерухомого майна, з метою отримання прибутку, є свідченням того, що відповідна діяльність для цілей оподаткування має кваліфікуватися як підприємницька, а відтак, вказані операції підлягають оподаткуванню за нормами статті 177 Податкового кодексу України.
		Також, відповідно до п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
		Відповідно до абз.3 п.167.1 ст.167 ПК України платники податку, які подають податкові декларації за податковий (звітний) рік згідно з статтями 177 і 178 цього розділу, застосовують ставку податку 17 відсотків до частини середньомісячного річного оподатковуваного доходу, що перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Розмір середньомісячного річного оподатковуваного доходу розраховується як сума загальних місячних оподатковуваних доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, поділена на кількість календарних місяців, протягом яких платником податку було одержано такі доходи у податковому (звітному) році, за який здійснюється декларування.
		Пунктом 177.2 ст.177 ПК України визначено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
		В силу п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу.
		Таким чином, вказаними нормами встановлено, що будь-яка діяльність фізичної особи - підприємця, яка за своїм характером є підприємницькою, а отже не спрямована на задоволення особистих потреб фізичної особи, повинна оподатковуватися за ставкою 17 відсотків, незалежно від визначених видів господарської діяльності платника.
		При цьому, сам лише факт підписання зазначених договорів купівлі-продажу квартир без зазначення статусу позивача, як підприємця, не є свідченням непов'язаності таких операцій із підприємницькою діяльністю, оскільки саме лише формулювання таких відносин, не може спростувати їх зміст.
		Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період позивач отримав дохід від операцій з продажу об'єктів нерухомого майна на загальну суму 49  285  763,09 грн., який не був включений до податкової декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік.
		За даними відомостей з бази даних Державного реєстру фізичних осіб (ф.1ДФ) протягом 2014 року по операціях з купівлі-продажу нерухомого майна, платником податків був сплачений податок з доходів фізичних осіб за ставкою 5 відсотків у розмірі 2  464  333,62 грн. 
		Відтак, в порушення вимог п. 177.1 ст. 177 ПК України, здійснення позивачем підприємницької діяльності у частині продажу об'єктів нерухомого майна призвело до заниження чистого оподатковуваного доходу за 2014 рік на суму 49  285  763,09 грн.,
		При цьому, як в ході проведеної перевірки, так і до суду позивачем не надано будь-яких первинних документів підтверджуючих витрати, пов'язані з веденням господарської діяльності платником податків - фізичною особою-підприємцем.
		Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивач повинен був застосувати не ставку єдиного податку, а ставку податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, тобто 15 або 17 %.
		Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необхідності позивача зареєструватися платником податку на додану вартість та, відповідно, нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість, з огляд на наступне.
		Підпунктами 1, 2 п.180.1 ст.180 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платником податку є, зокрема, будь-яка особа, що провадить або планує провадити господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.
		Відтак, як вірно встановлено судом першої інстанції, враховуючи, що позивач здійснював діяльність, яка у розумінні пункту     14.1.36     пункту     14.1     статті     14 Податкового кодексу України, є господарською діяльністю, тому він у відповідних випадках підлягає обов'язковій реєстрації платником податку на додану вартість, а операції з продажу нерухомого майна підлягають оподаткуванню податком на додану вартість.
		За змістом пункту  181.1  статті  181 Податкового кодексу України, у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.
		Відповідно до пункту     185.1     статті     185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до     статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
		Судом першої інстанції було вірно зазначено, що вирішуючи питання щодо необхідності позивача зареєструватися платником податку на додану вартість, слід враховувати чи було перевищено суму загального доходу особи від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх дванадцяти календарних місяців у розмірі 300000,00 гривень, без урахування суми податку на додану вартість, яка була включена у ціну товару.
		Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач здійснював діяльність використовуючи спрощену систему оподаткування та за період з 01.01.2014 по 31.12.2014 отримав дохід від продажу нерухомого майна у сумі 49  285  763,09 грн.: за І квартал 2014 року становить 5  505  902,26 грн., за ІІ квартал 2014 року - 8  960  769 грн., за ІІІ квартал 2014 року - 1  909  979 грн. та за ІV квартал 2012 року - 32  909  112,83 грн., а тому повинен був зареєструватися платником податку на додану вартість та оподаткувати операції з продажу об'єктів нерухомості податком на додану вартість у розмірі визначеному статтею 193 Податкового кодексу України.
		Разом з тим, згідно з п. 4 ч. 1     ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
		Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 3 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). Нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.
		Частиною 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
		Згідно з пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування» за донарахування територіальним органом Пенсійного фонду або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний базовий звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.
		Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, заниження позивачем загального оподатковуваного доходу призвело до неправильного нарахування та сплати ним єдиного соціального внеску, а відтак до його заниження на 82  219,76 грн.
		Таким чином, висновки контролюючого органу про необхідність збільшення позивачу суми грошового зобов'язання зі сплати єдиного внеску у розмірі 86 219,76 грн. та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4 310,99 грн., що свідчить про правомірність прийнятих вимоги про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафної санкції від 25.01.2016 року.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції, що відповідачем правомірно встановлено порушення позивачем вимог ст. 177 Податкового кодексу України та, як наслідок, заниження податку на доходи фізичних осіб, а також порушення ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та, як наслідок, несплата внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальну суму у розмірі, а тому податкові повідомлення-рішення від 22.01.2016 року № 0000861702, № 0000871702, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 25.01.2016 року №Ф-0000921702 та рішення від 25.01.2016 року №0000911702 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску є правомірними та скасуванню не підлягають.
		Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2016 року законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.
		Викладені в апеляційній скарзі апелянтом доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують.
		Відповідно до ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції має право за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову  суду залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
		Керуючись ст. ст. 160,197,198,200,205,206,212,254 КАС України, колегія суддів,-
		 
		У Х В А Л И Л А:
		 
		Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2016 року - без змін.
		Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подано касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, визначені ст. 212 КАС України. 
		 
		 
		Головуючий суддя:                                                                      Бужак Н.П.
		 
		Cудді:                                                                                          Твердохліб В.А.
		 
		                                                                                                    Троян Н.М.
		 
		 
		Повний текст виготовлено: 14 вересня 2016 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                 Бужак Н.П.            
		 
		Судді:                                                                                           Твердохліб В.А. 
		 
		                                                                                                                    Троян Н.М.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...