Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/10308/15 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші позадоговірні немайнові спори; Визнання права власності.
Надіслано для оприлюднення: 19.09.2016. Зареєстровано: 20.09.2016. Забезпечено надання загального доступу: 22.09.2016.
Дата набрання законної сили: 08.12.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14.09.2016Справа №910/10308/15
		За позовом           Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:
		1.  Державної служби геології та надр України
		2. Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України»
		До:    1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік»
		2. Приватного акціонерного товариства «Девон»                                                                                 
		3. Приватного акціонерного товариства «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння»                                   
		про визнання права власності
		Суддя  Ващенко Т.М.  
		Представники  учасників судового процесу:
		Від прокуратури: Колодяжна А.В. - по посв.
		Від позивача-1: Теренчук Р.В. - по дов.
		Від позивача-2: Єлєніна С.М., Борисенко Д.В. - по дов.
		Від відповідача-1: Салова Ю.Г. - по дов.
		Від відповідача-2: Чижик В.М. - по дов.
		Від відповідача-3: Метенко Т.І., Гаспарян А.В.- по дов.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ: 
		 
		Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державної служби геології та надр України,  Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом  до Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік», Приватного акціонерного товариства «Девон», Закритого акціонерного товариства «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння», про визнання права власності Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» на частку у розмірі 35% у спільній частковій власності за договором про спільну діяльність №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000р. вартістю 13 800 000 грн.            
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.15. у справі №910/10308/15 (залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.16.) в задоволенні позову відмовлено.
		Постановою Вищого господарського суду України від 06.06.16. вищезазначені рішення та постанову скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
		Скасовуючи попередні судові акти Вищим господарським судом України вказано, що господарським судом міста Києва та Київським апеляційним господарським судом не було надано відповідної правової оцінки правовим підставам заявленого позову, зокрема, посиланням прокурора та позивачів на приписи ст.392 ст.1212 Цивільного кодексу України. Судом касаційної інстанції наголошено, що при новому розгляді справи суду слід встановити: в чому саме була виражена спірна  частка у спільній діяльності на момент її продажу; які зміни відбулись у спільній частковій власності за договором про спільну діяльність №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000р. з моменту укладання договору купівлі-продажу №230/12 від 15.05.2012р. до цього часу; чи збереглась спірна частка на даний момент та в чому вона виражена. 
		Розпорядженням №04-23/1146 від 15.06.16..  було призначено повторний автоматичний розподіл справи, відповідно до якого справу № 910/10308/15 передано для розгляду судді Ващенко Т.М., внаслідок чого вказана справа підлягає призначенню до розгляду.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.16. суддею Ващенко Т.М. прийнято дану справу до свого провадження та призначено її до розгляду на 19.07.16.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.16. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 27.07.16.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.16. на підставі ст. 77  Господарського процесуального кодексу України розгляд справи було відкладено на 04.08.16.
		Представник відповідача-3 04.08.16. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав заяву, відповідно до якої просить суд залишити позовну заяву прокуратури без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.
		Представники прокуратури та позивачів заперечують проти даної заяви, просять суд відмовити в її задоволенні. 
		Представник відповідача-2 покладає розгляд даної заяви на розсуд суду.
		Суд відкладає розгляд даної заяви до з'ясування фактичних обставин справи. 
		Представник відповідача-1 в призначене судове засідання не з'явився, але 04.08.16. подав клопотання про відкладення розгляду справи, обґрунтовуючи його тим, що повноважний представник  Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» приймає участь в іншому судовому засіданні. 
		Представники прокуратури та позивачів заперечують проти відкладення розгляду справи, просять суд відмовити в задоволенні даного клопотання. 
		Представник відповідача-2 покладає розгляду даного клопотання на розсуду суду. 
		Представник відповідача-3 підтримує вищевказане клопотання, та просить суд його задовольнити. 
		Суд розглянув подане клопотання відповідача-1 в судовому засіданні 04.08.16., та дійшов висновку про його задоволення, а тому розгляд справи відкладається в межах строку передбаченого ст. 69 Господарського процесуального кодексу України. 
		З огляду на викладене вище в сукупності та з метою створення учасникам судового процесу необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, ухвалою від 04.08.2016р. розгляд справи було відкладено на 09.08.2016р.
		У судовому засіданні 09.08.2016р. відповідно до приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 14.09.2016р.
		Розглянувши заяву відповідача-1  про продовження строку вирішення спору у справі №910/10308/15, яка була подана 09.08.16., ухвалою від 11.08.2016р. строк вирішення спору на підставі ст.69 Господарського процесуального кодексу України було продовжено на п'ятнадцять днів.
		У судовому засіданні 14.09.2016р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні заяви №705/2/13 від 07.06.2016р. Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» про забезпечення позову (з урахуванням заяви б/н від 04.07.2016р.) про забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» вчиняти будь-які дії по відчуженню або обтяженню у будь-якій формі (продаж, дарування, передання в заставу, внесення як внесків до статутних фондів інших юридичних осіб незалежно від форми власності, тощо) частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором №1-Д/008/2000 від 28.11.2000р. про спільну діяльність. При цьому, суд виходив з наступного. 
		Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
		За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, забороною на вчинення певних дій.
		Відповідно до п.1 Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» визначено, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
		Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
		Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
		Проте, заявником не було наведено жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів вчинення відповідачем 1, дій, які б могли призвести до ускладнення виконання судового рішення по справі.
		З огляду на викладене вище, враховуючи приписи ст.ст.4-3, 33, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, зміст Постанови №16 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», приймаючи до уваги, що клопотання позивача 2 позбавлене будь-якого доказового обґрунтування, останнє залишене судом без задоволення.
		Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» від 09.08.2016р. про витребування доказів було залишено судом без задоволення. При цьому, судом прийнято до уваги, що у відповідності до приписів ст.38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню;  3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація;  4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
		Отже, з огляду на те, що заява відповідача 1 позбавлена належного обґрунтування та не відповідає приписам ст.38 Господарського процесуального кодексу України, остання була залишена судом без задоволення. 
		У судовому засіданні 14.09.2016р. судом було відмовлено в задоволенні заяви Приватного акціонерного товариства «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» про залишення позову без розгляду з огляду на необгрунтування прокурором підстав для звернення до суду позовом в інтересах держави в особі державної компанії. При цьому, судом враховано наступне.
		Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду в зв'язку з виявленням обставин, які перешкоджають розглядові справи, але можуть бути усунуті в майбутньому (п.4.8 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції"). 
		Пунктом 1 ч.1 ст.81 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд залишає позов без розгляду якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.
		Визначаючи наявність інтересів держави у межах справи та встановлення наявності підстав для звернення прокурора з розглядуваним позовом, суд зазначає наступне. 
		Згідно із ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи,  організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
		Відповідно до ст.ст.2, 29   Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам»
		Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки. 
		Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
		За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України. 
		Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою. 
		Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.
		Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. 
		Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.
		Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Надра України» створено на підставі Указу №802 від 16.06.2000р. Президента України «Про заходи щодо підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр» з метою підвищення ефективності управління підприємствами в галузі геології і розвідки надр та поліпшення забезпечення потреб України в корисних копалинах.
		Постановою №1460 від 27.09.2000р. Кабінету Міністрів України затверджено статут Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України».
		У п.п.16, 17 статуту Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» вказано, що засновником компанії є держава в особі Кабінету Міністрів України. Акціонерами компанії є: держава в особі Держгеонадр - до прийняття в установленому порядку рішення про приватизацію пакета акцій компанії та в особі Фонду державного майна - після передачі йому пакета акцій компанії, визначеного для продажу згідно з рішенням про приватизацію; фізичні та юридичні особи, що набули право власності на акції компанії відповідно до законодавства.
		Згідно п.5 статуту позивача 2 компанія утворена з метою підвищення ефективності управління підприємствами галузі геології і розвідки надр, задоволення потреби держави в нарощуванні мінерально-сировинної бази та отримання прибутку шляхом провадження господарської діяльності.
		Тобто, враховуючи предмет та підстави позовних вимог, виходячи з того, що засновником Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» є саме держава, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі, в тому числі,  Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» з розглядуваним позовом відповідало функціям позивача 2 та направлено на захист охоронюваних законом інтересів держави. 
		Обґрунтованість звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі товариства, що створено державою, також було підтримано Вищим господарським судом України у постанові від 24.12.2015р. по справі №910/10304/15. 
		Отже, виходячи з наведеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви Приватного акціонерного товариства «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» про залишення позову без розгляду.
		У судовому засіданні 14.09.2016р. судом також було відмовлено в задоволенні клопотання від 27.07.2016р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» про залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра Україна» «Полтавнафтогазгеоглогія» з огляду на наступне.
		Відповідно до ст.27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.
		За змістом п.1.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського кодексу України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі. 
		Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
		Наразі, заявником не наведено належного обґрунтування впливу рішення по даній справі на права та обов'язки Дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії «Надра Україна» «Полтавнафтогазгеоглогія».
		З огляду на наведене, вказане клопотання відповідача 1 було залишено без задоволення. 
		З приводу заяви №677/2/13 від 29.04.2015р. про зміну предмету позову та пояснень б/н від 19.07.2016р. Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України», в яких вказаним учасником фактично заявлено вимоги про: визнання права власності Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» на частку у розмірі 35% у спільній частковій власності за договором про спільну діяльність № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р.; внесення змін до договору № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. про спільну діяльність, виклавши розділи та пункти в новій редакції, суд зазначає наступне.
		За приписами ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
		Одночасно, відповідно до п.3.11 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» Господарським процесуальним кодексом України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи  збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.
		Так, п. 3.12. Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
		Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.
		Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
		У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач, при цьому, не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку.
		Відтак, оскільки заява позивача 2 про зміну предмету позову одночасно містить нову позовну вимогу - внесення змін до договору № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. про спільну діяльність на Сахалінському родовищі та нову підставу - посиланням на частину 4 ст. 188 ГК України, вищевказана заява позивача-2 є заявою про зміну одночасно і предмета і підстав позову, що є недопустимим.
		Отже, з огляду на наведене вище, вимоги про внесення змін до договору № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. про спільну діяльність судом не розглядаються.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2016р. відмовлено Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Надра України» в задоволенні клопотання про призначення колегіального розгляду справи № 910/10308/15.
		В судовому засіданні 14.09.2016р. представником позивача-2 було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з поданими відповідачем-1 письмовими поясненнями та в зв'язку з тим, що в Київському апеляційному господарському судів розглядається справа, яка на думку заявника, є пов'язаною з даною справою.
		Представник прокуратури та позивача-1 дане усне клопотання підтримали, представники відповідачів проти зазначеного клопотання заперечували.
		Суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача-2 про відкладення розгляду справи з огляду на те, що суд обмежений строками вирішення спору по суті, встановленими приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.
		Під час розгляду справи у судовому засіданні 14.09.2016р. учасниками судового процесу було підтримано раніше висловлену правову позицію по суті справи.
		В судовому засіданні 14.09.2016р. на підставі приписів ст.ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України  судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
		Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства,  установи,  організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		Згідно із ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. 
		В силу норм п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу та ч.2 ст.20 Господарського кодексу України способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання права.
		Статтею 1 Протоколу №11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична  або  юридична  особа  має право мирно володіти  своїм майном.  Ніхто не  може  бути  позбавлений  своєї  власності інакше  як  в  інтересах  суспільства  і  на умовах,  передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
		Статтею 41 Конституції України п. 2 ч.1 ст.3, ст.321 Цивільного кодексу України  ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Враховуючи, що згідно зі ст.92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню. Аналогічну правову позицію наведено у п.1 Постанови №5 від 07.02.2014р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».
		Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. 
		За приписами ч.ч.1-4 ст.41 Конституції України,  ст.321 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. 
		При цьому, діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (п.5 Постанови №5 від 07.02.2014р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).
		Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. 
		Зазначена норма гарантує власнику можливість вимагати не лише усунення порушень його права власності, що вже відбулися, а й звертатися до суду за захистом своїх прав, що можуть бути реально порушені в майбутньому, тобто застосовувати такий спосіб захисту своїх порушених прав, як попередження або припинення можливого порушення його прав власника в майбутньому. 
		Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. 
		Отже, з наведених норм закону вбачається, що позов про визнання права власності може пред'являтись у випадках, коли належне певній особі право або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі втрати документа, який засвідчує її майнове право. Аналогічну позицію наведено у Постанові №5 від 07.02.2014р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».
		Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно зі ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
		Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
		Позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; законодавство, на підставі якого подається позов (ст.54 Господарського процесуального кодексу України).
		За таких обставин, враховуючи викладені вище норми матеріального та процесуального права при зверненні до суду з розглядуваним позовом прокурором  повинно бути доведено належними та допустимими доказами факт правомірного набуття позивачем 2 відповідного майнового права, а також порушення, невизнання чи оспорювання означеного права відповідачами.
		Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор та позивачі посилались на те, що у відповідності до договору  № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. про спільну діяльність, укладеного між Полтавським державним геологічним підприємством «Полтавнафтогазгеологія (яке у подальшому реорганізовано у Дочірнє підприємство «Національна акціонерна компанія «Надра України») та Закритим акціонерним товариством «Девон», позивач 2 набув право власності на частку у спільній діяльності на геологічне вивчення з дослідно-промисловою експлуатацією і промисловою розробкою Сахалінського родовища. Згідно договору №230/12 від 15.05.2012р. позивачем 2 було відчужено на користь відповідача 1 належну продавцю частку у спільній діяльності. Однак, з огляду на неналежне виконання покупцем своїх обов'язків вказаний договір купівлі-продажу було у судовому порядку розірвано. Вказані обставини, на думку прокурора та позивачів, свідчать про те, що спірна частка належить на праві власності саме  Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Надра України», оскільки фактично у зв'язку з розірванням договору купівлі-продажу, правова підстава для отримання відповідачем 1  частки у спільній діяльності відпала. З огляду на наведене у сукупності, посилаючись на приписи ст.ст.392, 1212 Цивільного кодексу України прокурор і звернувся до суду з розглядуваним позовом.
		Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги прокурора  не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав. 
		За змістом ст.151 Цивільного кодексу Української РСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		За приписами ст.ст.4, 151 Цивільного кодексу Української РСР зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
		Статтею 430   Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.
		Як свідчать матеріали справи, 28.11.2000р. між Полтавським державним геологічним підприємством «Полтаванафтогазгеологія» (у подальшому реорганізовано у Дочірнє підприємство НАК «Надра України» «Полтаванафтогазгеологія») та Закритим акціонерним товариством «Девон» (у подальшому змінено найменування на Приватне акціонерне товариство «Девон») було укладено договір №1-Д21/008/2000 про спільну інвестиційну та виробничу діяльність на геологічне вивчення з дослідно-промисловою експлуатацією і промисловою розробкою Сахалінського родовища.
		Предметом вказаного правочину відповідно до п.1.3 є: спільна виробнича діяльність; спільна інвестиційна діяльність з метою розробки та експлуатації родовища, впровадження передової техніки і технології по схемам ДПР; реалізація спільної діяльності з метою отримання доходів.
		У п.2.3 договору № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. вказано, що учасники погодились здійснити внески до спільної діяльності у наступній пропорції: Полтавське державне геологічне  підприємство «Полтаванафтогазгеологія» - 40% та Закрите  акціонерне товариство «Девон»  - 60%.
		Договір набуває чинності з моменту його узгодження департаментом екології та використання надр Міністерства екології та природних ресурсів України на термін дії Ліцензії і може бути пролонгований за взаємною згодою учасників і погодження департаментом екології та використання надр Міністерства екології та природних ресурсів України, при умові виконання Програми робіт затвердження у встановленому порядку ДКЗ України.
		Додатковою угодою № 5 від 30.07.2007р.  до договору  № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р.  до складу учасників включено Національну акціонерну компанію «Надра України» та викладено договір про спільну діяльність у новій редакції.
		Пунктом 1.1 договору передбачено предмет договору, яким є спільна діяльність учасників з метою геологічного вивчення, дослідно-промислової розробки ділянки надр на певній території в межах програми робіт спільної діяльності.
		Відповідно до п. 6.1 договору внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, майно, продукція, створені в результаті спільної діяльності, та одержані від такої діяльності доходи є спільною частковою власністю учасників.
		Згідно п.п. 4.1, 4.2, 4.3 договору сторони визначили розміри часток учасників у таких пропорціях: Товариство з обмеженою відповідальністю  «Девон» - 60%,  Національна акціонерна компанія «Надра України» - 35% та Дочірнє підприємство НАК «Надра України» «Полтаванафтогазгеологія» - 5%.
		15.05.2012 р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» (покупець) був укладений договір купівлі-продажу №230/12 (частки у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. про спільну діяльність на Сахалінському родовищі, укладеним між Національною акціонерною компанією «Надра України», Дочірнім підприємством Національної акціонерної компанії «Надра України» «Полтавнафтогазгеологія» та Закритим акціонерним товариством «Девон» (з усіма додатками, змінами і доповненнями, додатковими угодами, що є невід'ємною частиною вказаного договору).
		Відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу №230/12 від 15.05.2012р. продавець підтверджує, що станом на дату укладення даного договору частка продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. про спільну діяльність  становить 35 %.
		Згідно п. 2 договору купівлі-продажу продавець  передає покупцю, а покупець з дати укладення цього договору набуває право власності на частку продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором про спільну діяльність у розмірі 35 %.
		У п. 3 договору №230/12 від 15.05.2012р.  сторони узгодили, що ціна продажу частки за цим договором без урахування ПДВ становить 11    500 000, 00 гривень, сума ПДВ 2    300    000, 00 грн., разом з податком на додану вартість 13    800 000, 00 грн. і сплачується покупцем  продавцю протягом 30 банківських днів з дати підписання цього договору.
		У п. 7 вказаного правочину передбачено, що всі правовідносини, що виникають з цього договору або пов'язані із ним, у тому числі, пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регламентуються цим договором та відповідними нормами чинного в Україні законодавства, а також застосовними до таких правовідносин звичаями ділового обороту на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.
		Наразі, господарський суд зазначає, що за приписами ч.1 ст.334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Тобто, приймаючи до уваги зміст п.2 договору №230/12 від 15.05.2012р., яким сторонами фактично визначено інший, ніж передбачено ст.334 Цивільного кодексу України, момент набуття права власності на товар, суд дійшов висновку, що саме в момент укладання вказаного вище договору купівлі-продажу частка продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. про спільну діяльність  становить 35 % перейшла у власність покупця, а отже, продавець втратив майнові права на товар. 
		Додатковою угодою №8 від 15.12.2012р. до договору № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000р. про спільну діяльність Закрите акціонерне товариство «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння», Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Надра України», Дочірнє підприємством «НАК «Надра України» «Полтаванафтогазгеологія», Закрите акціонерне товариство «Девон» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» враховуючи, що Закрите акціонерне товариство «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» є власником спеціального дозволу на користування надрами (промислову розробку) Сахалінського нафто газоконденсатного родовища №5139 від 05.02.2010р., а також у зв'язку з набуттям Товариством з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» всіх прав та обовязків, що належали Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Надра України» та Дочірньому підприємству «НАК «Надра України» «Полтаванафтогазгеологія» домовились, зокрема, виключити зі складу учасників договору № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Надра України» та Дочірнє підприємство «НАК «Надра України» «Полтаванафтогазгеологія» і ввести до складу учасників Закрите акціонерне товариство «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік»; визначено, що учасниками спільної інвестиційної діяльності є Закрите акціонерне товариство «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння», Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» та Закрите акціонерне товариство «Девон».
		У відповідності до змісту означеного правочину загальний розмір вкладів учасників спільної діяльності розподілено наступним чином: Закрите акціонерне товариство «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» - 40%, Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» - 20% та Закрите акціонерне товариство «Девон» - 40%.
		Наразі, належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів оспорювання чи визнання недійсною додаткової угоди №8 від 15.12.2012р. до договору № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. матеріали справи не містять.
		На виконання вказівок Вищого господарського суду України, які у відповідності до ст.11112 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, судом з'ясовано, що фактично після укладання додаткової угоди №8 від 15.12.2012р. до договору № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. спірна частка у спільній діяльності за договором № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. про спільну діяльність, яка  становить 35 %, не збереглась у Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік», оскільки з укладанням додаткової угоди №8 від 15.12.2012р., частка останнього становить 20%.
		Матеріалами справи підтверджується, що Господарським судом міста Києва розглядалась справа №910/19411/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» про розірвання договору №230/12 від 15.05.2012р.
		Рішенням від 03.11.2014р. Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою від 14.01.2015р. Київського апеляційного господарського суду (ухвалою від 20.02.2015р. Вищого господарського суду України повернуто касаційну скаргу) позовні вимоги задоволено в повному обсязі, розірвано договір №230/12 від 15.05.2012р. у зв'язку з істотним порушенням вказаного правочину Товариством з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік»
		Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено підстави звільнення від доказування. Зокрема, господарським процесуальним законодавством визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції». 
		Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. по справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. по справі №910/11595/13. 
		Отже, рішення від  03.11.2014р. Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою від 14.01.2015р. Київського апеляційного господарського суду має преюдиційне значення, а встановлені ним факти,   повторного доведення не потребують.
		Наразі, доказів набуття з підстав визначених законодавством  Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України» права власності на спірну частку, що могло б бути захищено судом на підставі присів ст.392 Цивільного кодексу України, після розірвання договору №230/12 від 15.05.2012р. матеріали справи не містять. 
		При цьому, господарський суд зазначає, що розірвання договору №230/12 від 15.05.2012р. не свідчить про автоматичне повернення товару (майнових прав на товар) - частки продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. про спільну діяльність, яка становила 35 %, у власність продавця. При цьому, суд зауважує наступне.
		Статтею 653 Цивільного кодексу України передбачено, в тому числі, наслідки розірвання договору. Зокрема, визначено, що у  разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. 
		Частиною 4 означеної статті Цивільного кодексу України унормовано, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. 
		Якщо договір розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.
		Тобто, з системного аналізу норм ст.653 Цивільного кодексу України полягає, що розірвання договору у судовому порядку позбавляє сторін права вимагати отриманого за правочином та передбачає можливість сторони вимагати відшкодування завданих збитки, у разі якщо правочин було розірвано у зв'язку з істотним порушенням договору.
		Таким чином, господарський суд зазначає, що посилання прокурора та позивачів, як на підставу позовних вимог, на розірвання договору №230/12 від 15.05.2012р., за яким Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Надра України» було відчужено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» спірний об'єкт майна, є безпідставним і юридично неспроможним, та ніяким чином не свідчить про виникнення у позивача 2 права власності на частку продавця у праві спільної часткової власності (спільному майні учасників) за договором № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. про спільну діяльність, яка становить 35 %.
		При цьому, у даному випадку, суд звертає увагу прокурора та позивачів, що останні не позбавлені права та можливості звернутись до суду з відповідним позовом про відшкодування збитків, завданих  у зв'язку з розірванням договору №230/12 від 15.05.2012р.
		Одночасно, враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, суд також не приймає посилання прокурора та позивачів на приписи ст.1212 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо того, що у зв'язку з розірвання договору купівлі-продажу у покупця відпала підстава для утримання спірної частки. При цьому, суд зауважує таке.
		Відповідно до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Зі змісту статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.
		Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. 
		Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. 
		Конструкція статті 1212 Цивільного кодексу України , як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. 
		Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі. Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
		Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України  у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. 
		Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно.  Аналогічну правову позицію наведено у постановах від 25.02.2015р., від 02.03.2016р. Верховного Суду України по справах №3-11гс15 та №6-3090цс15.
		Відповідно до змісту ст. 1212 Цивільного кодексу України зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема,  у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Аналогічну правову позицію підтримано Верховним Судом України у постановах від 02.10.2013р. та від 24.09.2014р. по справі №6-88цс13 і №6-122цс14.
		Наразі, господарський суд зазначає, що отримання відповідачем 1 у власність спірного майна відбулось на підставі  договору №230/12 від 15.05.2012р., отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилається прокурор та позивачі,  як на підставу позовних вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно майнових прав особи у разі коли договір, за яким вказане майно відчужено, розірвано, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України та у даному випадку не може свідчити про наявність (відновлення) у позивача 2 (як продавця за розірваним)  права власності на спірне майно. 
		Крім того, як зазначалось, вище,  у відповідності змісту додаткової угоди №8 від 15.12.2012р. до договору №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000р. про спільну діяльність  загальний розмір вкладів учасників спільної діяльності розподілено наступним чином: Закрите акціонерне товариство «Видобувна компанія «Укрнафтобуріння» - 40%, Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» - 20% та Закрите акціонерне товариство «Девон» - 40%.
		Тобто, у даному випадку суд вважає за необхідне зазначити, що задоволення позовних вимог прокурора та визнання права власності Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» на частку у розмірі 35% у спільній частковій власності за договором про спільну діяльність № 1-Д21/008/2000 від 28.11.2000 р. могло б призвести до порушення прав та законних інтересів інших учасників спільної діяльності, оскільки фактично з укладанням додаткової угоди №8 від 15.12.2012р. до договору №1-Д21/008/2000 від 28.11.2000р.  Товариству з обмеженою відповідальністю «Голден Деррік» вже не належить частка у спільній діяльності у розмірі 35%. 
		Всі інші заяви та клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
		Одночасно, за приписами п.4.4 Постанови №7 від 21.02. 2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
		Враховуючи результати апеляційного та касаційного оскарження рішень по справі, враховуючи кінцеві висновки суду, судові витрати за оскарження судових актів залишаються за кожною зі сторін, яка їх понесла.
		Судовий збір згідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивачів порівну та підлягає стягненню в доход Державного бюджету України.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Відмовити в задоволенні позовних вимог. 
		2. Стягнути з Державної служби геології та надр України (03680, м. Київ, вул. Ежена Потьє, буд. 16, ЄДРПОУ 37536031) до Державного бюджету України 36 540 (тридцять шість тисяч п'ятсот сорок) грн. 00 коп. судового збору.
		3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» (03150 м. Київ, пр.-т. Повітрофлотський, буд. 54, ЄДРПОУ 31169745) до Державного бюджету України 36 540 (тридцять шість тисяч п'ятсот сорок) грн. 00 коп. судового збору.
		4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.  
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.   
		 
		Повне рішення складено 19.09.2016р. 
		 
		 
		Суддя                                                                                                                            Т.М. Ващенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...