Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 431/3681/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 22.09.2016. Зареєстровано: 22.09.2016. Забезпечено надання загального доступу: 27.09.2016.
Дата набрання законної сили: 11.10.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		14.09.2016
		 
		Справа №431/3681/16-ц
		                                                                                                                     Провадження №2-о/431/826/16
		Р І Ш Е Н Н Я
		Іменем            України
		14 вересня 2016 року      м. Старобільськ
		                                  Старобільський районний суд Луганської області 
		у складі головуючого судді Пелиха О.О.,
		за участю секретаря              Чесалової О.Є.,
		заявника                   ОСОБА_1,
		представника заявника                ОСОБА_2,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Старобільську Луганської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, -
		встановив:
		ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила встановити факт, що має для неї юридичне значення, а саме, що її вимушене переселення, в червні 2014 року з тимчасово окупованої частини території Луганської області України, відбулося внаслідок збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти України та окупації ОСОБА_3 ОСОБА_4 частини території Луганської області України.
		В обґрунтування заяви заявник посилалась на те, що вона народилася 08 серпня 1968 року в с. Розкішне, Лутугинського району, Луганської області. До червня 2014 року, була зареєстрована і проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1. До вимушеного залишення окупованої території Луганської області володіла туристичним агентством «АСК-Тур». Їй на праві приватної належать будинок та земельна ділянка, які розташовані за адресою: Луганська область, м. Луганськ, вул. Огородная, буд. 66. Починаючи з кінця лютого 2014 року війська ОСОБА_3 ОСОБА_4, у військовій формі без розпізнавальних знаків, почали окупацію Кримського півострова, а в подальшому 21 березня 2014 року владою ОСОБА_3 ОСОБА_4 було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую ОСОБА_4 Республики Крым и образовании в составе Российской ОСОБА_4 новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя». Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 року ОСОБА_3 ОСОБА_4 почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами ОСОБА_3 ОСОБА_4 озброєні бандитські формування проголосили 07 квітня 2014 року створення «Донецької народної республіки» та 27 квітня 2014 року «Луганської народної республіки». 11 травня 2014 р. на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської ОСОБА_5 ОСОБА_6» та «Донецької ОСОБА_5 ОСОБА_6», проте сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою. За наслідками військової агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4, Верховною Радою України 17 березня 2015 року було прийнято постанову «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей. В результаті збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4, наслідком якої стала окупація частини території Луганської області України, вона втратила можливість проживати в рідному місті та змушена була залишити всі матеріальні цінності за місцем свого проживання. Після захоплення міста бойовиками «ЛНР» в м. Луганську почала діяти жорстка російська пропаганда, противників якої піддавали фізичному примусу, через що вона постійно відчувала себе у небезпеці та реально сприймала загрозу бути вбитою чи закатованою проросійськими бойовиками. Зважаючи на такі обставини, заявника постійно переповнювали хвилювання, вона відчувала загрозу для свого життя та здоровя. Проживши під таким моральним та психологічним тиском в окупації, вона вимушена була залишити рідний край та переїхати в с. Курячівка, Старобільського району Луганської області, щоб мати змогу спокійно жити та не турбуватися про безпеку свого життя. Після переїзду до с. Курячівка Старобільського району Луганської області була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. Вважає, що через окупацію частини Луганської області ОСОБА_3 ОСОБА_4, вона фактично була позбавлена не лише рідного дому, матеріального забезпечення, а й звичного середовища існування, вільного спілкування з рідними, друзями. Перебуваючи в с. Курячівка, ОСОБА_1 в порядку, передбаченому ст. 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VІІ, отримала довідку, якою підтверджено факт її прибуття до с. Курячівка, Старобільського району Луганської області на вимушене тимчасове проживання. Необхідність встановлення факту мотивує тим, що саме через збройну агресію ОСОБА_3 ОСОБА_4 та окупацію частини Луганської області України ОСОБА_3 ОСОБА_4 порушено низку її прав, закріплених як Конституцією України, IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, так і Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, в звязку з чим їй завдано майнової та моральної шкоди. Через це вона має намір отримати її відшкодування від держави-агресора - ОСОБА_3 ОСОБА_4. Оскільки до компетенції відповідних виконавчих органів публічної влади не віднесено встановлення причин вимушеного переселення громадян з окупованої частини Луганської області України, заявник вважає звернення до суду щодо встановлення такого юридичного факту єдиним можливим способом підтвердження наявності юридичних фактів, що мають значення для охорони її прав та інтересів.
		В судовому засіданні заявник та її представник заяву підтримали та просили її задовольнити.
		Заінтересовані особи - представники Міністерства соціальної політики України посольства ОСОБА_3 ОСОБА_4, будучі належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштових відправлень (рекомендоване) до суду не зявилися (а.с.83-85). 
		Заслухавши пояснення заявника та її представника, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до наступних висновків.
		Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
		Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Відповідно до постанови Верховної ОСОБА_5 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної ОСОБА_5 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 та подолання її наслідків». 
		З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами ОСОБА_3 ОСОБА_4 порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил ОСОБА_3 ОСОБА_4, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і ОСОБА_3 ОСОБА_4 про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту ОСОБА_3 ОСОБА_4 від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.
		Разом з тим, з заяви ВРУ слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4 захопили будівлі ОСОБА_5 Міністрів та Верховної Ради Автономної ОСОБА_6 Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4, а Чорноморський флот ОСОБА_3 ОСОБА_4 заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русское единство» ОСОБА_7 проголосив себе головою ОСОБА_5 Міністрів Автономної ОСОБА_6 Крим та закликав президента ОСОБА_3 ОСОБА_4 «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент ОСОБА_3 ОСОБА_4, звернувся до ОСОБА_5 ОСОБА_4 ОСОБА_3 ОСОБА_4, яка своєю постановою від 01 березня 2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невідємної частини України - Автономної ОСОБА_6 Крим та міста Севастополя.
		Не легітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної ОСОБА_6 Крим 16 березня 2014 року провела незаконний референдум про входження Автономної ОСОБА_6 Крим до складу ОСОБА_3 ОСОБА_4, однак результати цього референдуму не були визнані жодною країною світу, крім ОСОБА_3 ОСОБА_4, що підтверджується Резолюцією Генеральної ОСОБА_8 ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».
		17 березня 2014 року Верховна ОСОБА_8 Автономної ОСОБА_6 Крим, розпущена постановою Верховної ОСОБА_8 України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної ОСОБА_8 Автономної ОСОБА_6 Крим підписали з президентом ОСОБА_3 ОСОБА_4 Путіним «Договір про прийняття до ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_6 Крим і створення у складі ОСОБА_3 ОСОБА_4 нових субєктів».
		21 березня 2014 року владою ОСОБА_3 ОСОБА_4 було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую ОСОБА_4 Республики Крым и образовании в составе Российской ОСОБА_4 новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15.09.2015 року №685-VІІІ ОСОБА_6 Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши ОСОБА_6 Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами ОСОБА_3 ОСОБА_4 озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян ОСОБА_3 ОСОБА_4, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами ОСОБА_3 ОСОБА_4 батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської ОСОБА_5 ОСОБА_6» та «Донецької ОСОБА_5 ОСОБА_6». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська ОСОБА_5 ОСОБА_6» та «Донецька ОСОБА_5 ОСОБА_6» не були визнані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені в суді докази.
		Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі (а.с.32). 
		Прес-секретар Держдепартаменту США ОСОБА_9 заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «Донецької народної республіки» (а.с.33).
		Прес-секретар Верховного представника ЄС із закордонних справ Кетрін ОСОБА_10 Косьянчич заявила, що «так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю» (а.с.34).
		Підтвердженням окупації ОСОБА_3 ОСОБА_4, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ ОСОБА_3 ОСОБА_4.
		На підтвердження цього заявницею були наведені наступні докази по справі.
		Допитаний у судовому засіданні у якості свідка чоловік ОСОБА_1  ОСОБА_11 підтвердив, що він разом з дружиною є вимушеними переселенцями. До травня 2014 року вони проживали у м. Луганську, мали власний будинок, роботу, друзів. Проте після того, як м. Луганськ було захоплено бойовиками ЛНР він постійно відчував себе у небезпеці, дуже хвилювався за свою родину, оскільки реально сприймав погрози на адресу своєї родини. Вони вимушені були покинути рідне місто. У місті залишився його батько, який від постійних хвилювань, морального та психологічного тиску помер і він не мав змоги приїхати на його похорон.            
		Так, прес-центр Служби Безпеки України у своєму повідомленні від 09 травня 2014 року зазначив, що 08 травня 2014 року при спробі незаконного перетину державного кордону України поза пунктом пропуску в Луганській області співробітники Служби безпеки України та Державної прикордонної служби затримали двох громадян ОСОБА_3 ОСОБА_4, які за завданням російських спецслужб мали взяти участь у заходах екстремістського характеру. Як повідомив один із затриманих, громадянин ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_12, безпосередньо перед відїздом до України він отримав інструктаж та завдання від співробітника ФСБ ОСОБА_3 ОСОБА_4, яке полягало в участі у акціях «ОСОБА_5 ополчення Донбасу» та збору розвідувальної інформації щодо соціально-політичної ситуації в регіоні та організацій, які діють на території Донеччини та Луганщини, з метою створення «керованої ідеологічної російської позиції» у східних областях України (а.с.77).
		За повідомленням прес-центру Служби безпеки України від 12 вересня 2015 року, було затримано двох громадян ОСОБА_3 ОСОБА_4. Один із затриманих виявився військовослужбовцем - контрактником Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4. Затримали їх у населеному пункті «Мілове», Луганської області, при незаконному перетині державного кордону (а.с.35).
		В статті під назвою «На Луганщині затримано двох російських військових» від 27 листопада 2015 року, яка розміщена на сторінках Інтернет-джерела «Ракурс» було повідомлено про затримання двох громадян ОСОБА_3 ОСОБА_4, одягнених у військову форму з розпізнавальними знаками внутрішніх військ ОСОБА_3 ОСОБА_4. Осіб було затримано при незаконному перетині державного кордону в районі пункту пропуску «Мілове», Луганської області (а.с.36).
		З серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4. Задіяння регулярних Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4 у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: "За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)".
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4, прийнято Постанову Верховної ОСОБА_5 України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 постанови Верховної ОСОБА_5 України про Заяву Верховної ОСОБА_5 України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами ОСОБА_3 ОСОБА_4 та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія ОСОБА_3 ОСОБА_4 та підтримуваних нею бойовиків - терористів, під час якої було анексовано ОСОБА_6 Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Також постановою Верховної ОСОБА_5 України від 27 січня 2015 року №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Обєднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської ОСОБА_8 Європи, Парламентської ОСОБА_8 НАТО, Парламентської ОСОБА_8 ОБСЕ, Парламентської ОСОБА_8 ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання ОСОБА_3 ОСОБА_4 державою-агресором.
		Крім того, військові дії ОСОБА_3 ОСОБА_4 на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».
		Резолюція Парламентської ОСОБА_8 Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони ОСОБА_3 ОСОБА_4.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 стала окупація частини території Луганської області України.
		При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 відносно України, окупації частини території Луганської області України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 2 ст. 61 ЦПК України.
		Для кожного свідомого українця є абсолютно зрозумілим, що за діями сепаратистів «ДНР» та «ЛНР» стоїть ОСОБА_3 ОСОБА_4, а факт приєднання Криму до РФ не може розглядатися інакше як анексія.
		Досвід протистояння збройній агресії та сепаратизму, діяльність в умовах утворення та функціонування так званих самопроголошених республік, не визнаних міжнародною спільнотою, мають багато інших держав, наприклад Хорватія, Сербія, Боснія і Герцеговина, Кіпр, Туреччина, а також і держави колишнього пострадянського простору  Грузія, Молдова, Азербайджан та Вірменія. 
		Наявними є випадки порушення права власності, які відбулися на території України внаслідок агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4. 
		Згідно ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, то перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи визначені у розділі 1, оскільки захист права на мирне володіння майном передбаченого ст.1 Першого протоколу до Конвенції, це право так само гарантується Високими Договірними Сторонами, що підтверджує право заявника на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. 
		Згідно з ч. 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Крім визнання окупації ОСОБА_3 ОСОБА_4 частини території Луганської області України, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р.
		Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».
		Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.
		З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.
		Здійснення ОСОБА_3 ОСОБА_4 ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської областей, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наступними доказами.
		Так, про присутність військ ОСОБА_3 ОСОБА_4 свідчить повідомлення координатора групи «Інформаційний опір» ОСОБА_13, згідно якого 19 серпня 2014 року в Луганськ прибула колона військової техніки з території ОСОБА_3 ОСОБА_4, яка налічує кілька десятків одиниць, із них до 40 - важка бронетехніка (а.с.50).
		У статті під назвою «РФ перекидає в Луганськ новостворену Нацгвардію, - розвідка» від 02 травня 2016 року, зазначається, що українська розвідка заявляє про посилення російської військової присутності на тимчасово окупованій території Луганської області за рахунок підрозділів федеральної служби військ Національної гвардії ОСОБА_3 ОСОБА_4, яка оперативно підпорядковуватиметься Центру територіальних військ Південного Військового Округу Збройних Сил ОСОБА_3 ОСОБА_4 (а.с.49).
		Згідно інформації від 30 квітня 2015 року, що міститься на незалежному інформаційному ресурсі «Соцпортал», в рамках реалізації прийнятого депутатами «ОСОБА_5 ЛНР» закону «О судебной системе» від 30 квітня 2015 року №18-II на території «ЛНР» почнуть діяти суди присяжних. Відповідно до зазначеного документу, функцію правосуддя покладено виключно на суддів та залучених у встановленому законом порядку присяжних засідателів (а.с.51).
		Крім цього, Головою «ЛНР» ОСОБА_14 було прийнято закон «О военном положении» від 24 квітня 2015 року №17-II, відповідно до якого було закріплено основи правого режиму воєнного стану, який тимчасово вводився на територіях «ЛНР» або в окремих її місцевостях. Також цим законом було запроваджено та забезпечено особливий режим вїзду на територію, на якій введено військовий стан, і виїзду з неї, а також обмежено свободу пересування по ній - говориться в повідомленні «Єдність.інфо» з посиланням на «Луганськ Інформ Центр» (а.с.52).
		14 червня 2014 року проросійськими бойовиками було збито транспортний літак Іл-76 ВПС України під Луганськом. На борту літака було 49 осіб: 40 бійців 25-ї Дніпропетровської повітряно-десантної бригади та 9 членів екіпажу  всі військові загинули. Про такі обставини повідомив Інтернет-портал «gazeta.ua» в статті «Два роки тому збили український ІЛ-76 під Луганськом» від 14.06.2016 року (а.с.53).
		На офіційному сайті голови «ЛНР» міститься указ від 08.02.2016 року №71/01/02/16 «О некоторых вопросах применения законодательства об административных правонарушениях в области охраны Государственной границы Луганской ОСОБА_5 Республики», згідно якого Міністерство державної безпеки «ЛНР» зобовязано встановити порядок оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення та порядок контролю за дотриманням законодавства при оформленні матеріалів про адміністративні правопорушення (а.с.54).
		З метою забезпечення проведення реєстрації у електронному вигляді фактів виникнення, зміни, припинення прав та правовідносин, а також їх обєктів та субєктів, визначених законодавством статусів, що надаються фізичним та юридичним особам, а також з метою реєстрації інших фактів, дії по реєстрації яких покладено на органи юстиції «ЛНР», Головою «ЛНР» ОСОБА_14 було видано указ, в якому він доручив Міністерству юстиції «ЛНР» до 01 липня 2017 року створити єдині державні електроні реєстри, зокрема єдиний реєстр арбітражних керуючих (а.с.57).
		Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявника, що ОСОБА_3 ОСОБА_4 здійснює ефективний контроль частини Луганської та Донецької областей України, що, в свою чергу, дає підстави вважати частину Луганської та Донецької областей окупованою ОСОБА_3 ОСОБА_4.
		Щодо обставин, які зумовили вимушене переселення ОСОБА_1 з частини окупованої ОСОБА_3 ОСОБА_4 території Луганської області, Україна, то суд виходить з наступного.
		ОСОБА_1 є громадянином України, яка народилася 04 серпня 1968 року в с. Розкішне, Лутугинського району, Луганської області, та зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується копією паспорту громадянина України серії  ЕМ №014926 (а.с.25-27)
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 року в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 року зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.
		Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 року, супротивник, що зайняв територію, зобовязаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв'язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження звязків між членами розлучених сімей.
		За правилом ст. 3 IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Однак всупереч норм вказаної Конвенції, ОСОБА_3 ОСОБА_4 неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 pоку, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної ОСОБА_5 України Про Заяву Верховної ОСОБА_5 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 та подолання її наслідків».
		Зокрема, аналіз інформації, що міститься в Інтернет-виданнях, про які вказувала заявник вказує на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку ОСОБА_3 ОСОБА_4.
		В статті під назвою «У Луганську процвітає мародерство - з автосалону викрали відразу 17 автівок» від 20 червня 2014 року, яку опублікувало Інтернет-джерело «zik.ua», з посиланням на відділ зв'язків з громадськістю ГУМВС України в Луганської області, вказано, що двадцять озброєних проросійських бойовиків захопили офісне приміщення ВАТ «Лука-Альтернатива» і викрали у підприємства 17 автомобілів, серед яких 4 легкових автомобілі та 13 вантажних (а.с.60) 
		З інформації, яка міститься в статті під назвою «Бойовики в Луганську захопили нові адмінбудівлі» від 05.05.2014 року вбачається, що «народний губернатор» ОСОБА_15 оголосив в Луганській області надзвичайний стан і заборонив діяльність на території області всіх політичних партій, громадських організацій. Також повідомляється, що контрольований озброєними проросійськими бойовиками обласний телецентр припинив транслювати українські канали, а також свою діяльність призупинили три українські телеканали  «Перший національний», «1+1» та «5 канал» (а.с.61-62).
		Зі змісту статті «На Луганщині озброєні молодики викрадають людей серед білого дня із власних авто та домівок", яка міститься в Інтернет - порталі «ТСН» від 16.05.2014 року, слідує, що на Луганщині озброєні проросійські бойовики серед білого дня, на очах у свідків, захоплюють людей і вивозять їх у невідомому напрямку. Зокрема, жертвою нападників стала директор Луганської місцевої школи ОСОБА_16, яка намагалась блокувати проведення псевдо референдуму у навчальному закладі (а.с.63).
		В статті під назвою «Боевики сгоняют к пограничной части в Луганске людей для «живого щита», - пограничники. Фото» від 03.06.2014 року, яка розміщена на сторінках Інтернет-порталу «Цензор.НЕТ» повідомляється про дії проросійських бойовиків, що направлені на використання місцевих мешканців у якості «живого щиту». Так, при штурмі прикордонної частини бойовики привели до частини батьків заблокованих прикордонників(а.с.64).
		В статті під назвою «Вооружённые люди украли 20 бензовозов: Луганск вскоре останется без бензина. Такая же ситуация и с продуктами питания, - СМИ» від 06.06.2014 року, яка міститься на сторінках Інтернет-порталу «Цензор.Нет» зазначено, що у Луганську владу здійснюють озброєні проросійські бойовики. Вони, перебуваючи на блокпостах, здійснюють грабежі підприємців, в звязку з чим до міста припинено завезення продуктів харчування із сусідніх областей. Велика кількість приватних підприємців припиняють свою діяльність, що призводить до зникнення з продажу певних товарів . На обласній дорозі м. Луганська озброєними проросійськими бойовиками було викрадено 20 бензовозів, внаслідок чого місто залишилось без палива (а.с.65).
		У місті Луганськ проросійськими озброєними бойовиками була захоплена будівля місцевого Управління МВС, а керівник Головного управління МВД України у Луганської області ОСОБА_17 пішов у відставку. Також озброєними проросійськими бойовиками були захоплені будівлі прокуратури та телецентру. На всіх захоплених будівлях було встановлено прапор ОСОБА_3 ОСОБА_4. Про такі обставини повідомляється в Інтернет-джерела «svoboda.org» в статті під назвою «В Луганске над захваченными зданиями - российские флаги» від 29.04.2014 року (а.с.66).
		Масовість таких порушень призвела до того, що в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної ОСОБА_6 Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської ОСОБА_8 Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» №2028 від 27 січня 2015 року.
		Більше 2 000 000 осіб залишаються в районах, контрольованими сепаратистськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14 серпня 2015 року 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 на території України, згідно з даними Управління верховного комісара ООН з питань біженців (а.с.73).
		Крім цього, відповідно до Заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01 березня 2016 року з моменту початку агресії загинуло понад 2600 українських військовослужбовців та понад 9000 було поранено (а.с.74-75).
		Щодо порушень прав самої ОСОБА_1, які гарантовані вищезгаданими Конвенціями, то такі підтверджуються як поясненнями заявника та поданими нею доказами, так і узгоджуються з загальним станом подій, що відбуваються на окупованій території Луганської області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.
		Зокрема, взимку 2013 року вона, разом із громадськими активістами Луганської області, активно підтримувала демократичний вибір України, приймаючи участь у Революції гідності в м. Києві. Повернувшись до м. Луганська, продовжила закликати мешканців свого міста до підтримки асоціації України з Європейським Союзом. Однак зазначає, що на початку 2014 року у Луганську стало небезпечно відстоювати свою проукраїнську позицію. У місті зявилися люди, які мали характерний російський акцент, та закликали на проросійських мітингах мешканців міста до відділення Луганської області зі складу України та приєднання до ОСОБА_3 ОСОБА_4. Згодом озброєні проросійські бойовики захопили приміщення Луганської обласної державної адміністрації, Управління Служби безпеки України в Луганській області, прокуратури, апеляційного суду, вивісивши на будівлях прапори ОСОБА_3 ОСОБА_4.
		ОСОБА_1, як прихильник соборності України, постійно почувала себе у небезпеці та хвилювалася за своє життя. Була свідком того, як членів політичної партії «Батьківщина» забирали на допити до захопленої проросійськими бойовиками будівлі Управління Служби безпеки України в Луганській області. Такі обставини лише посилювали хвилювання ОСОБА_1 за своє життя, оскільки вона являлась дійсним членом політичної партії «Батьківщина», в звязку з чим вона вимушена була приховувати своє перебування у місті перед знайомими.
		В травні 2014 року ОСОБА_1 була позбавлена права проголосувати на виборах Президента України, оскільки виборча дільниця в Жовтневому районі м. Луганська була заблокована.
		12 червня 2014 року ОСОБА_1, за її проукраїнську позицію, була викликана на допит до захопленої проросійськими бойовиками будівлі Управління Служби безпеки України в Луганській області. Крім цього, з метою недопущення її виїзду за межі м. Луганськ світлини з її зображенням були розміщені на всіх блокпостах та виїздах з міста. 
		Описані вище обставини призвели до неможливості подальшого проживання в 
		м. Луганськ, тому заявник змушена була покинути своє житло і, оминаючи блокпости та місця скупчення проросійських бойовиків, виїхати за межі окупованої території Луганської області.
		Таким чином, результатом збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 особисто для заявника стала втрата належного їй майна і житла, роботи, підтримки та надії на повернення додому.
		Починаючи з жовтня 2014 року вона проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4.
		Після окупації частини Луганської області ОСОБА_3 ОСОБА_4 з ОСОБА_1 під впливом російської пропаганди припинили спілкування деякі знайомі та друзі, порушено її налагоджений звичний спосіб життя, гостро стало питання з приводу житла та фінансів, що позначилось на її моральному та фізичному стані.
		За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 на окупованій частині території Луганської області було порушено права заявника на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.
		Враховуючи викладене, слід також зазначити, що ОСОБА_3 ОСОБА_4, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме ОСОБА_6 Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і ОСОБА_3 ОСОБА_4.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що ОСОБА_3 ОСОБА_4, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що ОСОБА_3 ОСОБА_4, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоровя людини злочини. 
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і ОСОБА_3 ОСОБА_4, Договір між Україною і ОСОБА_3 ОСОБА_4 про українсько-російський державний кордон ОСОБА_3 ОСОБА_4 вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		ОСОБА_1 Управлінням соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації була видана довідка №934000368 від 29.10.2014 року, яка посвідчує лише факт її вимушеного переселення з м. Луганська до с. Курячівка, Старобільського району, Луганської області, і не встановлює причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень (а.с.76).
		Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_1 переселилась з території Луганської області задля уникнення загрози життю, здоровю, свободи, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист в результаті збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4, та те, що встановити даний юридичний факт ОСОБА_1 необхідно для виникнення права на справедливу компенсацію з держави - агресора ОСОБА_3 ОСОБА_4, суд вважає, що заява підлягає задоволенню.
		Керуючись статтею 8, Розділом II Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., ст. ст. 212, 213, 214, 234, 256-259 ЦПК України ,-
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити.
		Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5 в червні 2014 року з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії ОСОБА_3 ОСОБА_4 проти України та окупації ОСОБА_3 ОСОБА_4 частини території Луганської області, України.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Старобільський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. 
		   
		            Суддя                                   О.О.Пелих

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...