Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/6426/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Виконання договору кредитування; Інший спір про виконання договору кредитування.
Надіслано для оприлюднення: 26.09.2016. Зареєстровано: 26.09.2016. Забезпечено надання загального доступу: 28.09.2016.
Дата набрання законної сили: 22.09.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"22" вересня 2016 р.           Справа№ 910/6426/16
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Суліма  В.В.
		суддів:            Гаврилюка  О.М. 
		          Майданевича А.Г. 
		за участю представників сторін
		від позивача: Бересток О.В. - представник за дов. №3/6 від 21.07.2016 року, Шубін О.Л. - представник за дов. № 92 від 09.01.2016 року; Пономар С.Г. - представник за дов. №352 від 01.09.2016 року;
		від відповідача 1: не з'явився;
		від відповідача 2: Короєд С.О. - представник за дов. №28-2/3-04/181-16 від 29.04.2016 року,
		розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 
		на рішення  Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 року
		у справі № 910/6426/16 (суддя: Павленко Є.В.)
		за позовом: Публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" 
		до відповідача 1: Державного підприємства "Донецька залізниця" 
		до відповідача 2: Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" 
		про стягнення 5 388 889,45 доларів США
		      
		ВСТАНОВИВ:
		Публічне акціонерне товариство "Таскомбанк"  (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Донецька залізниця"  (далі - відповідач 1) та Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач 2) про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості за кредитним договором №НК288 від 11.07.2012 року в розмірі 5269111,55 доларів США, яка складається з 5000000,00 дол. США - заборгованості за кредитом; 269111,55 дол. США -заборгованості за процентами та 206700,00 грн судового збору.
		          Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач 1 (позичальник за кредитним договором №НК228 від 11.07.2012 року) не виконав взяті на себе зобов'язання. Відповідач 2 є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.  
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" 5 000 000 ,00 доларів США 00 центів (за офіційним курсом НБУ на момент вирішення спору 124 720 600,00 грн) заборгованості за кредитом, суму процентів у розмірі 388 889, 00 доларів США 45 центів (за офіційним курсом НБУ на момент вирішення спору 9 700 505,11 грн, а також 206 700,00 грн. судового збору.
		          Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця"  звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 року та прийняти нове рішення, яким в позові до відповідача 2 відмовити повністю.   
		          Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права.
		          Так, скаржник вказав, що ПАТ «Укрзалізниця» є неналежним відповідачем (боржником), оскільки не є правонаступником ДП «Донецька залізниця».
		          Крім того, скаржник зазначив, що ДП «Донецька залізниця» залишається юридичною особою і з ЄДР не виключене. Тому правонаступництво в матеріальних правовідносинах для ПАТ «Укрзалізниця» після державного підприємства «Донецька залізниця» не наступило, оскільки передбачені ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України підстави для виникнення у ПАТ «Укрзалізниця»  боргових зобов'язань перед банком відсутні. 
		          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" прийнято до провадження.
		          Розгляд справи неодноразово відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.  
		          Відповідно до протоколу про автоматичні зміни складу колегії суддів від 14.09.2016 року, у зв'язку з припиненням повноважень судді Федорчука Р.В., визначено новий склад суду, головуючий суддя: Сулім В.В.,  судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.
		          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 року прийнято до провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 року у справі № 910/6426/16 у новому складі колегії суддів: головуючий суддя Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.
		          У судовому засіданні 22.09.2016 року представник відповідача 2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду  скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.  
		          У відзиві на апеляційну скаргу та судовому засіданні 22.09.2016 року представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 року по справі №910/6426/16 залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення.
		          Відповідач 1 у судове засідання 22.09.2016 року не з'явився, будь-яких обґрунтованих заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи із зазначенням підстав щодо своєї неявки не направив.
		          Відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
		          За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
		          Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
		          Суд зазначає, що повідомлення відповідача-1 здійснено судом із врахуванням вказівок Вищого господарського суду України, викладених в Інформаційному листі від 05.06.2014 року № 01-06/745/2014.
		          Так, пунктом 5 вказаного листа ВГС України визначено, що учасник судового процесу, який знаходиться на тимчасово окупованій території України, вважатиметься належним чином повідомленим про час і місце засідання господарського суду за умов, зазначених у підпунктах 1 - 4 пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.09.2014 року № 01-06/1290/14 "Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" (у редакції Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 01.12.2014 року № 01-06/2052/14).
		          За приписами  підпунктів 1-4 пункту 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/1290/14 від 12.09.2014 року "Про Закон України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції", учасник судового процесу, який знаходиться на території проведення АТО, вважатиметься належним чином повідомленим про час і місце засідання господарського суду за таких умов.
		          1) Якщо відповідну ухвалу господарським судом надіслано поштою за місцезнаходженням учасника судового процесу, зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. При цьому слід мати на увазі, що згідно із статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, вони вважаються достовірними, доки до них не внесено відповідних змін.
		          2) У разі коли учасник судового процесу не значиться у згаданому реєстрі, - якщо названу ухвалу господарським судом надіслано поштою за адресою, яку зазначено в заяві (скарзі), або за місцем проживання фізичної особи, або за місцезнаходженням відокремленого підрозділу юридичної особи (коли заяву пов'язано з його діяльністю).
		          3) Якщо у господарського суду наявні достовірні (тобто документально підтверджені підприємством зв'язку) відомості про неможливість здійснення поштових відправлень до певних населених пунктів чи місцевостей, то суд не вчиняє дій, зазначених у підпунктах 1 і 2 цього пункту. У такому разі, а також у випадках, коли поштові відправлення учасникам судового процесу все ж було надіслано, але їх повернуто підприємством зв'язку через неможливість вручення, суд здійснює відповідне повідомлення шляхом надсилання телеграми, телефонограми, з використанням факсимільного зв'язку чи електронною поштою або з використанням інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення. У такому разі на примірнику переданого тексту, що залишається у матеріалах справи, зазначаються дата і година його передачі і прізвища та ініціали осіб, які передали і прийняли текст. У матеріалах справи мають міститися документи, що підтверджують отримання учасником судового процесу повідомлення (завірений судом витяг з журналу реєстрації телефонограм, журналу реєстрації електронних поштових відправлень тощо).
		          4) За неможливості здійснити повідомлення учасника судового процесу і в такий  спосіб - інформація про час і місце судового засідання розміщується на сторінці відповідного суду (у розділі "Новини та події суду") офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/). У такому разі на роздрукованій сторінці з мережі Інтернет, на якій розміщено інформацію про час та місце засідання господарського суду, зазначаються дата розміщення інформації, прізвище та ініціали судді, у провадженні якого знаходиться відповідна справа, а також вчиняється його підпис.
		          Із спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо державного підприємства "Донецька залізниця" вбачається, що місцезнаходженням юридичної особи є місто Донецьк, який розпорядженням Кабінету міністрів України №1053-р від 30.10.2014 року включений до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
		          З огляду на вище викладене, Київський апеляційний господарський суд здійснював повідомлення відповідача-1 шляхом розміщення інформації про час і місце судового засідання на сторінці відповідного суду офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет (www.court.gov.ua/sudy/). про що до матеріалів справи додано відповідні роздруковані повідомлення.
		          Таким чином, Підприємство повідомлено належним чином.
		          Крім того, враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 2 ст. 102 ГПК України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача 1, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.
		          Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"  - без задоволення, з наступних підстав.
		          Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.
		Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
		11.07.2012 року між позивачем (банк) та відповідачем 1 (підприємство) було укладено кредитний договір № НК 228 (далі договір). До вказаного договору сторонами було внесені зміни шляхом підписання договорів про внесення змін та доповнень, а саме: № 1 від 19.10.2012 року, № 2 від 09.07.2013 року, № 3 від 11.02.2014 року, № 4 від 07.08.2014 року, № 5 від 10.10.2014 року, № 6 від 25.12.2014 року, № 7 від 09.02. 2015, № 8 від 20.03.2015 року, № 9 від 08.06.2015 року.
		Відповідно до п.1.1. договору банк зобов'язався надати підприємству грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що поновлюється (передбачає поновлення кредитування в порядку, зазначеному в пункті 2.4 цього правочину), у розмірі, на строк та на умовах, передбачених цією угодою, а відповідач-1 зобов'язався повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобов'язання у повному обсязі та у строки, передбачені цим договором.
		Згідно п. 1.2. договору розмір ліміту кредитної лінії на дату підписання спірного договору становив  5 000 000,00 доларів США. 
		Строк користування кредитною лінією визначено з 11.07.2012 року по 01.10.2015 року включно з урахуванням графіку (п. 1.3. договору).
		Згідно з п. 1.4. договору плата за користування кредитною лінією у вигляді процентів становить   11,2 % річних.
		Відповідно до п. 5.3. договору підприємство зобов'язалось своєчасно виконувати зобов'язання, передбачені цим договором, та/або будь-яким іншим договором між ним та Банком, у тому числі, але не виключно, здійснювати погашення заборгованості за кредитною лінією до закінчення строку, зазначеного в пункту 1.3. цього договору, сплату по нарахованим процентам в строки передбачені цією угодою.
		Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов вищенаведеної угоди банк надав позичальнику кредитні кошти в загальному розмірі 5 000 000,00 доларів США, що підтверджується меморіальним валютним ордером № 2199819 від 19.10.2012 року та банківською випискою про рух грошових коштів по особовому рахунку Підприємства за період з 11.07.2012 року по 25.03.2016 року (наявні в матеріалах справи).
		Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним договором також свідчить відсутність з боку відповідача-1 претензій та повідомлень про порушення банком умов даної угоди.
		Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, підприємство взяте на себе зобов'язання за вищевказаним договором по поверненню суми кредиту та сплаті процентів не виконало, у зв'язку з чим у боржника перед Банком станом на 08.06. 2016 року утворилась заборгованість по тілу кредиту в розмірі 5 000 000,00 доларів США, а також заборгованість по сплаті процентів в розмірі                388 889,45 доларів США (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
		Відповідно до п. 5.1. договору банк має право вимагати від підприємства сплатити заборгованість за кредитною лінією та нараховані відсотки, суму неустойки, передбачені цим правочином, у випадках, коли відповідач-1 не виконав у строк свої зобов'язання по поверненню кредитної лінії, сплаті відсотків або у інших випадках, передбачених умовами даної угоди.
		Згідно ч.ч.1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
		Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Згідно ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
		У відповідності до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
		Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
		Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.
		Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
		Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
		Перевіривши обґрунтованість заявленого до стягнення розміру заборгованості за неповернутим кредитом, яка складає 5 000 000,00 доларів США, а також наданий позивачем розрахунок процентів у розмірі 388 889,45 доларів США, нарахованих за користування кредитними коштами за період з 01.10.2015 року по 07.06.2016 року, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що він відповідає умовам вказаного кредитного договору та вимогам законодавства України.
		Звертаючись за даним позовом до суду, Банк просив стягнути суму наявної заборгованості з Підприємства та Залізниці. В обґрунтування вказаної правової позиції позивач посилався на те, що відповідач 2 є правонаступником всіх прав та обов'язків Підприємства згідно статуту Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 02.09.2015 року.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 104 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", припинення у разі злиття юридичних осіб вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.
		Разом з тим, Законом України "Про особливості утворення Публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" урегульований особливий порядок утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
		Відповідно до преамбули вказаного Закону зазначений нормативно-правовий акт визначає правові, економічні та організаційні особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі (далі - Товариство), управління і розпорядження його майном та спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.
		Згідно ч. 2 розділу III "Перехідні та прикінцеві положення" Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
		Утворення Товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 2  Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування").
		Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" Товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється Товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб'єктів господарювання.
		На виконання зазначеного Закону, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 (опублікована в Урядовому кур'єрі, 2014, 07, 04.07.2014 року № 118), було утворено Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.
		Серед наведеного у додатку 1 до зазначеної постанови Кабінету Міністрів України № 200 переліку підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється публічне акціонерне товариство "Українська залізниця", значиться й державне підприємство "Донецька залізниця".
		Згідно зі Статутом (затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року  № 735) Залізниця є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
		Пунктом 1 наказу Державної адміністрації залізничного транспорту України від 30.11. 2015 року  № 512-Ц/од "Про деякі питання щодо реорганізації підприємств, установ залізничного транспорту" визначено, що датою закінчення господарської діяльності Державної адміністрації залізничного транспорту України (Укрзалізниці) і підприємств та установ залізничного транспорту, які реорганізуються шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200, є 30.11.2015 року.
		          Відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань № 21915612, 21.10.2015 року вчинено державну реєстрацію Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з внесенням запису про дані юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, до яких віднесено, зокрема, Державне підприємство "Донецька залізниця". Доказів скасування або оспорювання даного запису відповідачами  надано не було та  з матеріалів справи не вбачається. За таких обставин, висновок суду першої інстанцій про те, що ПАТ «Укрзалізниця» є правонаступником державного підприємства "Донецька залізниця" визнається колегією суддів правомірним (аналогічна позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 04.08.2016 року за №905/1021/16).
		З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що ПАТ «Укрзалізниця» є неналежним відповідачем (боржником), оскільки не є правонаступником ДП «Донецька залізниця».
		Згідно ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу.
		Відповідно до ст.192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
		Згідно ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
		У той же час за частиною 3 даної статті використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
		Зі змісту вищезазначених приписів вбачається, що банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15.02.2011 року № 3024-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків" є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").
		Щодо вимог підпункту "в" пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма застосуванню не підлягає.
		У той же час у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави слід взяти до уваги, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України "Про Національний банк України" в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483. Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.
		З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.
		Відтак, у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, у резолютивній частині рішення зазначається про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.
		Аналогічна правова позиція викладена у пунктах 10-12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин".
		Відтак, враховуючи те, що сума основного боргу за договором від 11.07. 2012 року, яка становить   5000 000,00 доларів США (за офіційним курсом НБУ на момент вирішення спору 124 720600,00 грн) та сума процентів у розмірі 388 889,45 доларів США (за офіційним курсом НБУ на момент вирішення спору 9 700    505,11 грн), нарахованих за користування кредитними коштами за період з 01.10.2015 року по 07.06.2016 року, підтверджені належними доказами, наявними у матеріалах справи, і Залізниця, як правонаступник Підприємства, на момент прийняття рішення не надала документи, які свідчать про погашення вказаних сум заборгованості перед позивачем, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про законність та обґрунтованість вимог Банку до відповідача-2 про стягнення даних грошових коштів, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню в повному обсязі. 
		При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що оскільки було відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення суми заборгованості з відповідача 1, тому даний позов підлягає частковому задоволенню.
		          З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції  щодо часткового задоволення позовних вимог.
		          Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку. 
		          На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.
		          За таких обставин, рішення Господарського міста Києва від 09.06.2016 року у справі  №910/6426/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"  - задоволенню не підлягає.
		          Судовий  збір   за   розгляд   апеляційної   скарги  у  зв'язку  з  відмовою  в  її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.
		Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд  - 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"  залишити без задоволення.
		2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 року у справі  №910/6426/16- залишити без змін.
		3. Матеріали справи №910/6426/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
		 
		          Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
		 
		Головуючий суддя                                                             В.В. Сулім 
		 
		Судді                                                                                О.М. Гаврилюк
		 
		                                                                                А.Г. Майданевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...