Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/4425/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Застосування антимонопольного законодавства.
Надіслано для оприлюднення: 07.10.2016. Зареєстровано: 11.10.2016. Забезпечено надання загального доступу: 13.10.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, е-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03.10.2016№910/4425/16
		Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., за участю секретаря судового засідання Роздобудько В.В.,
		розглянув у відкритому судовому засіданні 
		справу № 910/4425/16
		за позовом товариства з обмеженою відповідальністю  сільськогосподарського підприємства «Нібулон», м. Миколаїв,
		до публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Антимонопольний комітет України, м. Київ,
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Кабінет Міністрів України, м. Київ, 
		про стягнення 174 753 200,14 грн.,
		 
		за участю представників: 
		позивача - Васильєва А.О. (довіреність від 30.12.2015 № 589);
		відповідача - Короєда С.О. (довіреність від 29.04.2016 № Ц-2/3-04/181-16); 
		                        Мащенка А.Г. (довіреність від 29.06.2016 № Ц/21-04/220-16); 
		третьої особи-1 - Макарчука Д.І. (довіреність від 12.01.2016 № 300-122/01-2);
		третьої особи-2 - Тищенка А.В. (довіреність від 29.06.2016 № 4724/9/22-16).
		 
		Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» (далі - Підприємство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Залізниця) 120 978 393,60 грн. шкоди, завданої внаслідок порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції. 
		Позов мотивовано тим, що: 
		- АМК прийнято рішення від 16.07.2013 №576-р «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу» (далі - Рішення №576-р), яким визнано, що дії Державної адміністрації залізничного транспорту (правонаступником всіх прав та обов'язків якої є Залізниця), які полягають у зобов'язанні залізниць (Південної, Південно-Західної та Одеської) зазначати у перевізних документах - перевезення зернових вантажів Підприємства до станції Миколаїв-Вантажний як перевезення зернових вантажів на експорт (тобто з перетином державного кордону України) та донарахуванні і стягненні відповідної частки тарифу без належних обґрунтувань, порушенням, передбаченим частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон), що призвело до ущемлення інтересів Підприємства;
		- внаслідок вчинення відповідачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції та необґрунтованого справляння із особового рахунку Підприємства були списані кошти, а саме: у 2012 році - 21 911 691,60 грн.; з 01.01.2013 по 23.07.2014 - 38 577 505,20 грн.;
		- відповідно до статті 55 Закону позивач має право на відшкодування шкоди у подвійному розмірі, а саме 120 978 393,60 грн.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.03.2016 (суддя Зеленіна Н.І.) порушено провадження у справі; залучено до участі у справі Антимонопольний комітет України (далі - АМК) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
		АМК 12.04.2016 подав суду письмові пояснення, у яких зазначив, що АМК прийнято Рішення №576-р, яким визнано, що дії Залізниці, які полягають у зобов'язанні залізниць (Південної, Південно-Західної та Одеської) зазначати у перевізних документах - перевезення зернових вантажів Підприємства до станції Миколаїв-Вантажний як перевезення зернових вантажів на експорт (тобто з перетином державного кордону України) та донарахуванні і стягненні відповідної частки тарифу без належних обґрунтувань, порушенням, передбаченим частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону, що призвело до ущемлення інтересів Підприємства; Рішення №576-р у судовому порядку не було оскаржено, натомість у зв'язку із заявою Залізниці від 05.08.2013 №Ц-1/711 про перегляд Рішення №576-р АМК було прийнято рішення від 03.06.2014 №321-р про залишення без змін Рішення №576-р; за наслідками оскарження рішення АМК від 03.06.2014 №321-р (далі - Рішення № 321-р) у судовому порядку судами було відмовлено Залізниці у скасуванні вказаного рішення; станом на сьогоднішній день Залізниця не виконала Рішення №576-р. 
		Відповідач 12.04.2016 подав суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив таке: сторонами було проведено взаємозвірку за період з лютого по грудень 2012 року; вказаний акт підписано представниками сторін 15.03.2016; згідно з цим актом різниця становить 21  566  138,40 грн.; водночас, позивач заявляє до стягнення за цей же період 21  911  691,60 грн. 
		Підприємство 05.05.2016 подало суду заяву про уточнення позовних вимог (фактично заяву про збільшення розміру позовних вимог), в якій просило суд: стягнути з Залізниці 120 283 293,60 грн. шкоди, завданої внаслідок порушення відповідачем законодавства про захист економічної конкуренції; 49 056 791,75 грн. втрат від інфляції та 5 413 115,09 грн. 3% річних, а всього 174 753  200,14 грн. 
		Залізниця 11.05.2016 подала суду письмові заперечення проти позову, у яких зазначила, що, наклавши штраф, АМК визнав порушення, яке тривало до 16.07.2013 (момент прийняття Рішення №576-р); з цього моменту позивач продовжував сплачувати грошові кошти відповідачу за надані Залізницею послуги та не звертався до суду з вимогою про відшкодування шкоди; так, позивач звернувся до суду лише 09.03.2016, а тому строки давності, згідно з якими можна на сьогодні повернути переплачені позивачем кошти, необхідно відраховувати від 09.03.2013 по 16.07.2013, тобто до дати прийняття АМК Рішення №576-р; позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти; якщо суд визнає договірну відповідальність відповідача перед позивачем, то необхідно застосувати позовну давність в один рік; позивач не надав доказів завдання збитків та визначення їх розміру відповідно до законодавства, а тому цілком очевидно, що він не має права на відшкодування збитків, завданих правопорушенням, враховуючи, що кошти, які збереглися без достатньої правової підстави на рахунках відповідача, є безпідставно збереженими коштами.
		Підприємство 25.05.2016 подало суду додаткові письмові пояснення, у яких зазначило таке: Залізницею не надано жодного доказу того, що після прийняття АМК Рішення №576-р відповідачем було припинено порушення законодавства про захист економічної конкуренції; початком перебігу позовної давності має бути прийняття Рішення №576-р; позовна заява не містить вимог, що випливають з перевезення вантажу, пошти, а стосується стягнення шкоди, завданої порушенням законодавства про захист економічної конкуренції; факт заподіяння шкоди Підприємству Залізницею, що полягає у завищенні вартості послуг з перевезення залізничним транспортом зернових вантажів, було підтверджено АМК у Рішенні №576-р; зобов'язання з відшкодування завданої Підприємству шкоди є грошовим зобов'язанням, а тому за його невиконання мають бути нараховані штрафні санкції на суму боргу.
		Підприємство 13.07.2016 подало суду додаткові письмові пояснення, у яких зазначило, що Рішення №576-р не містить конкретних висновків щодо тривалості вчиненого відповідачем порушення, зокрема, про те, що вказане порушення тривало до 16.07.2013; позовна давність на звернення позивача до суду становить 3 роки, починаючи з 17.07.2013; відтак, позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності; відповідачем як учасником господарських відносин не доведено, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
		Залізниця 13.07.2016 подала суду додаткові письмові пояснення щодо недотримання позивачем обов'язкового претензійного порядку, передбаченого частиною другою статті 925 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) претензійного порядку вирішення спору.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.07.2016 суддею Зеленіною Н.І. задоволено заяву названої судді про самовідвід від участі у розгляді справи №910/4425/16.
		За результатом повторного автоматичного розподілу даної справи, справу №910/4425/16 передано для розгляду судді Марченко О.В.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.07.2016 прийнято справу №910/4425/16 до свого провадження.
		18.07.2016 позивач подав суду додаткові пояснення, в яких зазначив про те, що спірні правовідносини між Підприємством та Залізницею виникли не з договору перевезення, а у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства у сфері захисту економічної конкуренції, які регулюються Законом, а тому до даних правовідносин не може застосовуватися передбачений частиною другою статті 925 ЦК України обов'язковий претензійний порядок, як на тому наполягає відповідач; позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
		Залізниця 12.09.2016 подала суду письмові пояснення стосовно додаткових пояснень позивача, в яких зазначила про те, що: до правовідносин сторін, які розглядаються у даній справі, має застосовуватися спеціальний строк позовної давності - 1 рік, який передбачений пунктом 6 частини другої статті 258 ЦК України і який на день подання позовної заяви сплив; твердження позивача щодо застосування позовної давності відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України є підставою для відмови позивачу у позові у повному обсязі; безпідставним є нарахування позивачем на підставі статті 625 ЦК України втрат від інфляції та 3% річних, оскільки правовідносини в сфері захисту економічної конкуренції не є цивільно-правовими і поширення на них норми статті 625 ЦК України є помилковим; на подвійний розмір шкоди відповідно до статті 55 Закону не можуть нараховуватися 3 % річних та інфляція, оскільки це не є грошовим зобов'язанням відповідача перед позивачем в розумінні законодавства про захист економічної конкуренції; крім того, твердження позивача щодо стягнення Залізницею з Підприємства завищеного (експортного) тарифу на перевезення вантажу є неправомірним та суперечить первинній фінансово-господарській документації - накладним, в яких Підприємство за спірний період (2012-2014 роки) особисто зазначало про доставку вантажів на станцію Миколаїв-Вантажний для їх вивезення за кордон.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.09.2016 було залучено до участі у справі Кабінет Міністрів України (далі - КМУ) як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.           03.10.2016 позивач подав суду: клопотання про долучення до матеріалів справи документів, що підтверджують надсилання на адресу КМУ копії позовної заяви з додатками; заперечення стосовно висновку науково-правової експертизи щодо застосування строку позовної давності в один рік згідно з пунктом 6 частини другої статті 258 ЦК України, затвердженого 26.08.2016 директором Науково-дослідного інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака Національної академії правових наук України Крупчаном О.Д. (далі - Висновок від 26.08.2016), в яких Підприємство вказало таке: при складанні Висновку від 26.08.2016 не були дотримані гарантії незалежності судового експерта, оскільки особи, що проводили експертне дослідження, не були повідомлені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку; в Реєстрі атестованих судових експертів відсутні відомості про ОСОБА_8; по суті Висновок від 26.08.2016 є висновками науковця; Висновок від 26.08.2016 не є належним та допустимим доказом у розумінні статті 32 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); на думку позивача, з порушеного у Висновку від 26.08.2016 питання взагалі не може проводитися наукова або науково-технічна експертиза, оскільки воно не є об'єктом наукової або ж науково-технічної експертизи.
		03.10.2016 відповідач подав суду: заяву про відкладення розгляду справи; клопотання про зупинення провадження у справі.
		Представники відповідача у судовому засіданні 03.10.2016 підтримали заяви про відкладення розгляду справи та зупинення провадження у справі.
		Представник КМУ у судовому засіданні заявив усне клопотання про відкладення.
		Суд, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні заяв відповідача та клопотання третьої особи-2, виходячи з такого.
		Відповідно до частини першої статті 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
		При цьому, пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК України).
		Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
		Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК України, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі (пункт 3.16 постанови пленуму вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
		Заява про зупинення мотивована тим, що: Залізниця подала до Окружного адміністративного суду м. Києва адміністративний позов до АМК про визнання нечинним та скасування Рішення № 576-р; у випадку задоволення адміністративного позову зникне правова підстава позову Підприємства у даній справі.
		Разом з тим, заявником не подано документального підтвердження прийняття вказаного адміністративного позову до розгляду та відкриття провадження в адміністративній справі.
		Слід зазначити, що Рішення № 576-р було предметом судового розгляду та переглядалося АМК у порядку статті 58 Закону та Рішенням № 321-р залишено без змін.
		Суд не вбачає підстав для зупинення провадження у справі у розумінні статті 79 ГПК України з мотивів, наведених Залізницею.
		Що ж до клопотань про відкладення, то слід вказати таке.
		Відповідач мотивує відкладення таким:
		- АМК розглядається заява Залізниці від 26.08.2016 № Ц-3/4-3/5042-16, з урахуванням уточненої заяви від 20.09.2016 № Ц-3/6-3/5366-16 про перегляд Рішення № 576-р, на якому ґрунтуються позовні вимоги Підприємства;
		- зважаючи на виявлення відповідачем значного масиву доказів, які раніше не надавалися АМК на підтвердження експортного статусу вантажів, які перевозило Підприємство, є обґрунтовані підстави вважати про скасування Рішення № 576-р;
		- враховуючи те, що як основний доказ позивач визначає рішення АМК, про перегляд якого відповідачем подано заяву і це рішення може бути скасоване, тому для витребування і надання доказів про результати розгляду третьою особою-1 вказаного рішення, розгляд справи на підставі статті 77 ГПК України має бути відкладено.
		У свою чергу, КМУ мотивує відкладення тим, що третя особа-2 не підготувала письмові пояснення та по суті не виконала вимог ухвали суду у зв'язку з чим необхідний час для належної підготовки.
		Відповідно до статті 42 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. 
		Згідно зі статтею 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. 
		Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. 
		Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
		Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема «Іззетов проти України», «Пискал проти України», «Майстер проти України», «Субот проти України», «Крюков проти України», «Крат проти України», «Сокор проти України», «Кобченко проти України», «Шульга проти України», «Лагун проти України», «Буряк проти України», «ТОВ «ФПК «ГРОСС» проти України», «Гержик проти України» суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
		Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
		З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).
		Всім учасникам процесу було надано достатньо часу для належної підготовки до судового засідання; перебування на розгляді у АМК заяви про перегляд Рішення № 576-р не є підставою у розумінні статті 77 ГПК України для відкладення розгляду справи; 23.09.2016 позивачем було надіслано копію позовної заяви з додатками на адресу третьої особи-2, а ухвала суду від 12.09.2016 була отримана КМУ 19.09.2016, тобто представник мав достатньо часу підготувати письмові пояснення та виконати вимоги ухвали суду.
		Отже, відкладення судового розгляду в даній справі є недоцільним і таким, що суперечить принципу розумності строку вирішення заяви.
		Що ж до заявленого Залізницею клопотання про призначення судової економіко-правової експертизи, то суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з такого.
		Відповідно до частини першої 41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
		Відповідач просив поставити на вирішення судового експерта таке питання: «Чи пов'язані з перевезенням вантажу і чи випливають з договору перевезення вимоги ТОВ «НІБУЛОН» до ПАТ «Укрзалізниця», зазначені у позовній заяві ТОВ «НІБУЛОН» від 09.03.2016?».
		Вказане питання по суті є правовим, не потребує спеціальних знань та вирішується судом під час розгляду господарської справи.
		У судовому засіданні 03.10.2016 представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. 
		Представники відповідача надали пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечили повністю.
		Представник третьої особи-1 надав пояснення по суті спору, підтримав доводи позивача, позовні вимоги підтримав у повному обсязі. 
		Представник третьої особи-2 надав пояснення по суті спору, підтримав позицію відповідача та проти задоволення позовних вимог заперечив.
		Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників учасників процесу, господарський суд міста Києва
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		У частині першій статті 48 Закону зазначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.
		Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням № 576-р:
		- визнано, що Залізниця разом з іншими залізницями, об'єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту за результатами діяльності протягом 2012 року займала монопольне (домінуюче) становище на загальнодержавному ринку перевезень вантажів транспортом загального користування (пункт 1 Рішення № 576-р);
		- визнано дії Залізниці, які полягають у зобов'язанні залізниць (Південної, Південно-Західної та Одеської залізниць) зазначати у перевізних документах - перевезення зернових вантажів Підприємства до станції Миколаїв-Вантажний як перевезення зернових вантажів на експорт (тобто з перетином державного кордону України) та донарахуванні і стягненні відповідної частки тарифу без належних обґрунтувань, порушенням передбаченим частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку перевезення вантажів транспортом загального користування, що призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (Підприємства), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку (пункт 2 Рішення № 576-р);
		- за наведене у пункті 2 Рішення № 576-р, накладено на Залізницю штраф у сумі 100 000 000 грн. (пункт 3 Рішення № 576-р);
		- зобов'язано Залізницю розробити та затвердити механізм контролю за правильністю визначення вантажовласниками (вантажовідправниками тощо) призначення (найменування) вантажу (експорт або внутрішнє сполучення) (пункт 4 Рішення № 576-р).
		Слід зазначити, що Рішення №576-р переглянуто АМК в порядку статті 58 Закону, в результаті чого винесено Рішення № 321-р, яким Рішення № 576-р залишено без змін.
		Рішенням господарського суду міста Києва від 17.03.2015 зі справи №910/14542/14, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2015 та Вищого господарського суду України від 01.07.2015, було відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним Рішення № 321-р.
		Також рішенням господарського суду міста Києва від 08.07.2015 зі справи №910/16430/14, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.09.2015, було задоволено позов; стягнуто із Залізниці 100 000 000 грн. штрафу та 100 000 000 грн. пені у зв'язку із невиконанням Рішення № 576-р; зобов'язано Залізницю виконати пункт 4 резолютивної частини Рішення № 576-р.
		Таким чином, Рішення № 576-р було переглянуто у порядку статті 58 Закону та у судовому порядку; залишено без змін; є законним і обґрунтованим; обставини, наведені у Рішенні № 576-р, не спростовані, а тому воно є обов'язковим для виконання та ним встановлені обставини, що підтверджують факт вчинення Залізницею правопорушення, передбаченого частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону.
		Під час розгляду АМК справи №136-26.13/386-12 були встановлені, зокрема такі обставини:
		- Залізниця разом з іншими залізницями, об'єднаннями, підприємствами, установами й організаціями залізничного транспорту є єдиним суб'єктом господарювання у розумінні статті 1 Закону;
		- вартість послуг з перевезення зернових вантажів на експорт залізничним транспортом є більшою, ніж перевезення таких же вантажів у внутрішньому сполученні;
		- Залізниця зобов'язала Південну, Південно-Західну та Одеську залізниці зазначати у перевізних документах - перевезення зернових вантажів Підприємства до станції Миколаїв-Вантажний як перевезення зернових вантажів на експорт та донараховувати і стягувати відповідну частку тарифу, що визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим частиною першою статті 1 і пункту 2 статті 50 Закону;
		- Залізницею були відкладені раніше узгодженні залізницями плани перевезень зернових вантажів Підприємства з зазначенням внутрішнього коду станції Миколаїв-Вантажний;
		- станція Миколаїв-Вантажний знаходиться в межах території України, перевезення зернових вантажів, які здійснювала Південна залізниця за планами перевезень Підприємства, є перевезенням у внутрішньому сполученні, вартість послуг з перевезення вантажів залізничним транспортом повинна була розраховуватися як за перевезення вантажів у внутрішньому сполученні, відповідно до положень збірника тарифів;
		- Залізниця не мала підстав вважати перевезення вантажів Підприємства перевезеннями на експорт та відповідно застосовувати до них тарифи як для перевезення експортних вантажів.
		Позивач просить стягнути з відповідача шкоду відповідно до статті 55 Закону у сумі 120 283 293,60 грн.
		Статтею 55 Закону передбачено, що особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування. 
		Шкода, заподіяна порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченими пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 статті 50 цього Закону, відшкодовується особою, що вчинила порушення, у подвійному розмірі завданої шкоди.
		Підприємство зазначає, що в результаті вчинення відповідачем порушення, передбаченого частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону, позивачу було завдано шкоди, яка полягає у тому, що за період з 06.02.2012 по 22.07.2014 Залізницею було списано провізну плату у завищеному розмірі, а саме у сумі 60 141 646,80 грн.
		Так, наказом Залізниці від 06.02.2012 №ЦМР-014 Південну, Південно-Західну та Одеську залізниці було зобов'язано: вжити заходів щодо зазначення у перевізних документах при перевезенні зернових вантажів Підприємством до станції Миколаїв-Вантажний експортний код станції; дорахувати та стягнути відповідну частку тарифу.
		Вказаний наказ є розпорядчим актом органу управління залізничним транспортом загального користування і носить примусовий (імперативний) характер для залізниць та Підприємства.
		В результаті видачі наказу від 06.02.2012 №ЦМР-014 раніше узгоджені залізницями плани перевезень вантажів позивача, в яких станцією призначення вказано станцію Миколаїв-Вантажний, були відкладені, що підтверджується листом від 09.02.2012 №ЦМЗ - 12/281.
		Відповідно до постанови КМУ від 25.12.1996 №1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів щодо регулювання цін (тарифів)» тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги встановлює Міністерство транспорту та зв'язку України за погодженням з Міністерством економіки України та Міністерством фінансів України.
		Наказом від 26.03.2009 № 317 «Про затвердження Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги та Коефіцієнтів, що застосовуються до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги» Міністерство транспорту та зв'язку України затвердило Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги (Тарифне керівництво №1).
		Для перевезення зернових вантажів залізничним транспортом у 2012 році застосовувалися встановлені наказом Міністерства інфраструктури України від 25.02.2011 № 8 «Про внесення змін до Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги» (далі - Наказ № 8) коефіцієнти, а саме: перевезення зернових вантажів в межах України (ВТ нр 1027) - 0,800; перевезень зернових вантажів на експорт - 0,994.
		Таким чином, під час перевезення зернових вантажів в межах України повинен застосовуватися коефіцієнт 0,800.
		Для перевезення зернових вантажів залізничним транспортом в період з 01.01.2013 по 23.07.2014 застосовувалися коефіцієнти, встановлені Наказом № 8 та наказом Міністерства інфраструктури України від 21.05.2013 № 310 «Про внесення змін до Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги», а саме: 
		- для перевезення зернових вантажів в межах України: з 01.01.2013 - 05.06.2013 коефіцієнт 0,800; з 06.06.2013 - 30.06.2013 коефіцієнт 0,832; з 01.07.2013 - 30.09.2013 коефіцієнт 0,857; з 01.10.2013 - 23.07.2014 коефіцієнт 0,881;
		- для перевезень зернових вантажів на експорт з 01.01.2013 - 05.06.2013 коефіцієнт 0,994; з 06.06.2013 - 30.06.2013 коефіцієнт 1,065; з 01.07.2013 - 30.09.2013 коефіцієнт 1,065; з 01.10.2013 - 23.07.2014 коефіцієнт 1,095.
		Отже, в період з 01.12.2011 по 05.06.2013 вартість перевезення зернових вантажів на експорт перевищувала вартість аналогічних послуг з перевезення зернових в межах України на 24,6%, а в період з 06.06.2013 по 22.07.2014 - на 24,3%.
		Рішенням № 576-р було встановлено, що: Залізниця безпідставно завищила вартість послуг з перевезення залізничним транспортом зернових вантажів позивача в межах України на станцію Миколаїв-Вантажний, справляючи провізну плату в розмірі вищому та, примушуючи Підприємство використовувати код станції призначення, який відповідає перевезенню вантажів на експорт; позивач не має альтернативи залізничним перевезенням на відстані більші 300 км, а тому неподання вагонів для перевезення вантажів Підприємства призвело б до зупинення його діяльності.
		У зв'язку з відмовою відповідача погоджувати плани перевезень зернових вантажів до станції Миколаїв-Вантажний у внутрішньому сполученні (код 415207) та, діючи під примусом з боку Залізниці як монополіста на ринку перевезення вантажів транспортом загального користування, Підприємство було вимушене, починаючи з 06.02.2012 подавати місячні плани перевезень із зазначенням коду станції 415601 (експорт), що призвело до необґрунтованого завищення вартості перевезення зернових вантажів до станції Миколаїв-Вантажний та завдало шкоди Підприємству як споживачу послуг залізничного транспорту загального користування.
		До матеріалів справи долучено листування, з якого вбачається, що Підприємство зверталося до Залізниці з метою визначити вірний тариф.
		Переміщення партій зерна між окремими відокремленими структурними підрозділами позивача має характер внутрішньогосподарських (внутрішньо системних) переміщень, при цьому вантажовласник, вантажовідправник та вантажоодержувач не змінюється. Зерно, яке переміщується залізничним транспортом між окремими відокремленими структурними підрозділами Підприємства, не перетинає митний кордон України, власник зерна не змінюється, а тому відсутні підстави вважати такі перевезення експортними.
		Доводи відповідача про те, що накладні позивача містять дані про експортний статус вантажів не підтверджені документально та спростовуються матеріалами справи.
		Так, дійсно є накладні за спірний період перевезення, в яких Підприємство зазначало у графі № 7 «Заяви відправника», що отримувачами зерна є компанії, що знаходяться у Швейцарії, Єгипті, Сирії та Нідерландах.
		Разом з тим, позивачем у накладних також у графі № 7 було зазначено, що вантаж буде вивозитися до вказаних країн водним транспортом.
		Залізниця не пояснює, яким чином відповідач здійснював залізничні перевезення водним транспортом.
		Суду не подано жодного документального підтвердження того, що Залізниця здійснювала перевезення зерна Підприємства із станцією призначення Миколаїв-Вантажний не на території України, а, наприклад, на території Швейцарії, Єгипту, Сирії, Нідерландах, тощо.
		Таким чином, перевезення зерна за спірний період за накладними із станцією призначення Миколаїв-Вантажний мають статус перевезень залізничним транспортом на території України.
		Отже, Залізницею не підтверджено наявність повноважень на справляння з позивача провізної плати в розмірі, встановленому для перевезень зерна на експорт.
		Наполягання відповідача на справлянні провізної плати в розмірі, передбаченому для перевезень зерна на експорт і з метою отримання додаткових платежів підтверджується, зокрема, листом від 09.02.2012 №ЦЗМ-12/281.
		Слід зазначити, що порушення законодавства про захист економічної конкуренції тривало до 23.07.2014, а саме до набрання чинності наказу Міністерства інфраструктури України від 11.07.2014 № 306 «Про внесення змін до Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги», яким було скасовано диференціацію коефіцієнтів, які застосовувалися до тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом. 
		В період з 01.01.2013 до 23.07.2014 Залізниця продовжувала зловживати своїм монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку перевезення вантажів транспортом загального користування та, незважаючи на Рішення №576-р, продовжувала примушувати Підприємство до оплати послуг з перевезення зернових вантажів на станцію Миколаїв-Вантажний в межах України за підвищеними тарифами, встановленими для перевезення зерна на експорт.
		Слід зазначити, що у листі від 20.01.2016 №143-26/07-486 АМК вказав, що зловживання Залізницею монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку перевезення вантажів транспортом загального користування тривало до 23.07.2014; доказів протилежного суду не подано.
		Статтею 255 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що збитки, заподіяні зловживанням монопольним становищем, антиконкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб'єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, встановленому законом. 
		Згідно із частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. 
		Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). 
		Частиною другою статті 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
		Згідно зі статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
		Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності. 
		Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; збитків; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.
		Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
		Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України від 30.05.2006 зі справи № 42/266-6/492).
		Таким чином, для вирішення питання щодо покладення збитків на Залізницю необхідно встановити наявність причинно-наслідкового зв'язку між її діями та збитками.
		Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення № 576-р визнано дії Залізниці, які полягають у зобов'язанні залізниць (Південної, Південно-Західної та Одеської залізниць) зазначати у перевізних документах - перевезення зернових вантажів Підприємства до станції Миколаїв-Вантажний як перевезення зернових вантажів на експорт (тобто з перетином державного кордону України) та донарахуванні і стягненні відповідної частки тарифу без належних обґрунтувань, порушенням передбаченим частиною першою статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на загальнодержавному ринку перевезення вантажів транспортом загального користування, що призвело до ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (Підприємства), які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.
		Матеріалами даної справи підтверджується, зокрема накладними, що за період з 06.02.2012 по 22.07.2014 відповідач без належних правових підстав справив з позивача 60 141 646,80 грн., що є різницею між тарифом для перевезень по території України і тарифом на експорт.
		Судом встановлено, що різниця у сумі 60 141 646,80 грн. за спірний період підтверджується як позивачем, так і відповідачем.
		Так, до матеріалів справи долучені акти звірки даних по прибуттю вантажів у вагонах на адресу Підприємства (а.с. 11-237 том V; а.с. 1-290 том VI) за такі періоди: з лютого по грудень 2012 року (різниця 21 566 138,40 грн.); з січня по грудень 2013 року (різниця 25 868 030,40 грн.); з січня по 22 липня 2014 року (12 707 478 грн.), які підписані повноважними представниками та скріплені печаткою позивача без зауважень.
		Оскільки відповідачем вчинено порушення, передбачене пунктом 2 статті 50 Закону, то позивач правомірно розраховує шкоду у сумі 120 283 293,60 грн. (60 141 646,80 грн.х2), тобто у подвійному розмірі завданої шкоди.
		Заперечення відповідача проти задоволення позовних вимог по суті зводяться до такого:
		- позивачем пропущено трирічний строк позовної давності для стягнення різниці в оплаті щодо перевезень, які були здійснені до 14.03.2013; на думку Залізниці, саме з дати перевезення має починатися строк позовної давності;
		- згідно з частиною другою статті 925 ЦК України позов до перевізника може бути пред'явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді в місячний строк; такого виду претензія від Підприємства до Залізниці не надходила, а тому відповідач просить відмовити у задоволенні позову;
		- також, на думку Залізниці, має бути застосовано позовну давність в один рік на підставі пункту 6 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки вимоги Підприємства виникли у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 ЦК України). 
		Доводи відповідача спростовуються таким.
		Предметом даного господарського спору є відносини, які виникли між сторонами на підставі Закону, який є спеціальним та регулює, зокрема, відшкодування шкоди особам, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
		Таким чином, у даному випадку відсутні підстави для застосування чинного законодавства України, у тому числі стосовно спеціальної позовної давності, яке регулює правовідносини з перевезення вантажів.
		В підтвердження своєї позиції щодо наявності підстав для застосування спеціальної позовної давності відповідачем подано Висновок від 26.08.2016.
		Суд не приймає вказаний висновок як доказ у справі, оскільки документ містить правові висновки, які є прерогативою суду.
		Лише суд має право робити правові висновки в рамках розгляду господарського спору.
		Що ж до початку перебігу позовної давності щодо заявлених вимог до стягнення у даній справі, то слід зазначити таке.
		Про порушення своїх прав діями Залізниці та завдання шкоди Підприємству позивач дізнався з моменту винесення Рішення № 576-р, а саме 16.07.2013.
		Оскільки для вимог про відшкодування шкоди застосовується загальна позовна давність, тобто трирічний строк, то позивачем заявлено даний позов без пропуску позовної давності (14.03.2016), який мав би закінчитися лише 16.07.2016.
		Матеріалами справи підтверджено, що саме через винні дії Залізниці Підприємству було завдано шкоди у сумі 60 141 646,80 грн., а тому позовні вимоги в частині стягнення шкоду у подвійному розмірі на підставі статті 55 Закону, а саме у сумі 120 283 293,60 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Крім шкоди позивач просив стягнути з відповідача 5 413 115,09 грн. 3 % річних і 54 469 906,84 грн. втрат від інфляції.
		За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. 
		Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
		Суд погоджується з доводами відповідача, що на шкоду нарахування 3 % річних та втрат від інфляції не проводиться, та відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині, виходячи з такого.
		Відповідно до пункту 5.2 постанова пленум Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.
		Відповідач не надав суду доказів (у розумінні статті 32 ГПК України), які б спростовували доводи позивача.
		З огляду на наведене позов слід задовольнити частково.
		За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
		Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позов задовольнити частково.
		2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; ідентифікаційний код 40075815) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, на користь товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» (54002, м. Миколаїв, вул. Каботажний спуск, 1; ідентифікаційний код 14291113) 120 283 293 (сто двадцять мільйонів двісті вісімдесят три тисячі двісті дев'яносто три) грн. 60 коп. шкоди та 142 272 (сто сорок дві тисячі двісті сімдесят дві) грн. 40 коп. судового збору. 
		3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
		4. У задоволенні решти позову відмовити.
		 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
		 
		Повне рішення складено  07.10.2016.
		 
		 
		Суддя                                                                                                                                 О. Марченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...