Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/1614/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення юстиції, зокрема спори у сфері:.
Надіслано для оприлюднення: 13.10.2016. Зареєстровано: 18.10.2016. Забезпечено надання загального доступу: 20.10.2016.
Дата набрання законної сили: 16.01.2017
Результат оскарження 03.11.2016 Одеський апеляційний адміністративний суд: повернуто скаргу
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    
		Справа № 815/1614/16 
		 
		ПОСТАНОВА  
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13 жовтня 2016 року м. Одеса
		 
		Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В. суддів  Андрухіва В.В., Балан Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністра закордонних справ України та Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобовязання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Позивач звернулася до суду із даним адміністративним позовом, в якому просила визнати бездіяльність Міністра закордонних справ України в частині ненадання їй відповідей на звернення від 17.11.2015, 07.12.2015, 01.02.2016, 22.03.2016 р. щодо долі її сина ОСОБА_2, несприянні вирішенню зазначених питань, відсутності контролю за діяльністю та бездіяльністю підлеглих структурних підрозділів та посадовців  протиправною; зобов'язати Міністра закордонних справ застосувати владні повноваження, вжити заходи для надання позивачці відповідними структурними підрозділами МЗС України фото і відео матеріалів з місця загибелі її сина 26.08.2015 р. з його зображенням (м. Гавана (РК)), якщо така мала місце, а також матеріали з Інституту судової медицини РК, документів (медичного висновку, документу про смерть, копію довідки на підтвердження відповідного актового запису на території РК, копію протоколу розтину тіла, якщо загинув саме він, опису тіла з місця події та Інституту судової медицини РК, медичний висновок, документ про смерть, оформлених та легалізованих належним чином, повернути речі, документи, кошти її сина, які їй не передало ПУРК, та кошти з банку Метрополітано РК, ініціювати проведення службового розслідування щодо правомірності дій підлеглих щодо долі її сина протягом 10 днів і повідомити її про результати, надати документ на підтвердження обґрунтованості висунення боргу, скасування боргу перед Інститутом судової медицини РК, забезпечити вирішення питання про перевезення тіла в Україну та поховання в м. Одесі, якщо загиблий дійсно син позивачки; стягнути моральну шкоду в розмірі 500000 грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що на запит телефоном ОСОБА_3 України в Республіці Куба щодо долі її сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який знаходився в Республіці Куба на законних підставах, вивчаючи іспанську мову і маючи офіційний дозвіл на перебування в Республіці Куба до 01.07.2016 р., зв'язок з яким зник 26 серпня 2015 року, отримала трагічну звістку про його загибель 26.08.2015 р. в м. Гавана. 03 вересня 2015 р. позивач отримала від ПУРК лист № 6145/19-091-272к, у якому стверджується, що 26.08.2015р. в м. Гавана загинув саме її син. Водночас в листі зазначено, що «документи та речі на час загибелі ОСОБА_2 при собі були відсутні» (абз.2), при цьому ОСОБА_3 не роз'яснило, яким чином встановлено, що особа, яка загинула, - син позивачки. В той же час у відповіді Народному депутату України ОСОБА_4 від 26.11.2015 р.№71/ОР/12-547-2528 від Міністерства закордонних справ (МЗС) міститься інша інформація, саме вказано, що особу загиблого встановлено на підставі паспорта громадянина України, виданого Київським РВ УМВС України в Одеській області 23.01.2001 р.; стверджується про наявність речей, які на момент трагедії були у загиблого; про те, що речі і копії документів передано компетентними органами ОСОБА_3, де вони зберігаються. Речі і документи позивачці не передано без будь-яких пояснень, а також не була своєчасно запропонована поїздка до Республіки Куба, щоб взяти участь в упізнанні особи загиблого. Листами ОСОБА_3 від 04.09.2015 р. та від 01.12.2015 р. повідомлено про вартість ритуальних послуг, транспортування за умови репатріації тіла, яку позивач повинна сплатити тощо. Листом від 01.12.2015 р. позивачці також запропоновано оформити туристичну візу для поїздки в Республіку Куба, збирати гроші в родичів, друзів, повідомлено про неможливість Республіки Куба сприяти «приватним» поїздкам, про борг, який має намір висунути позивачці кубинська сторона за утримання тіла загиблого в Інституті судової медицини Республіки Куба, та інше, наявність в українському законодавстві документів, які передбачають допомогу громадянам України за кордоном, про що відповідачам не могло бути невідомо (Порядок формування і використання закордонними дипломатичними установами України коштів державного бюджету для здійснення заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України за кордоном, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2012 р. № 651, яким передбачено захист прав та інтересів громадян України за кордоном, підстави для одержання відповідної допомоги (п.п. 5, 6 та ін.). Листом МЗС від 22.12.2015 р. позивача знову повідомлено про можливість поховання сина в Республіці Куба та про борг перед Республікою Куба більше 7 тис дол. США. Водночас ОСОБА_3 та МЗС вимагали нотаріально завірене волевиявлення щодо прийнятного способу поховання сина без надання жодного доказу, що загинув саме син позивачки, без фото, відеоматеріалів, без акту реєстрації смерті сина відповідними органами Республіки Куба, без жодного документу на встановлення юридичного факту смерті сина, всупереч законодавству України, без посилання на конкретні законодавчі акти Республіки Куба та роз'яснення, чому громадянка України повинна підкорятися законам іншої країни, без посилання на міжнародні документи тощо. Позивач неодноразово просила надати фото і відео матеріали щодо особи, яка загинула 26.08.2015 р. в м. Гавана та ідентифікована як син позивачки - ОСОБА_2, з Інституту судової медицини РК, де за твердженням МЗС, знаходиться тіло загиблої особи, а також документи (медичний висновок, довідка або свідоцтво про смерть) щодо ОСОБА_2, які не були задоволені. Тільки після отримання фото, відеоматеріалів, отримання медичного висновку, документу про смерть можливо було визначитися з остаточним волевиявленням щодо поховання сина позивачки, якщо загинув саме він. Листом МЗС України від 04.03.2016 р. (отримано поштою 21.03.2016р., раніше через представництво МЗС в м. Одеса) позивача повідомлено про поховання її сина ОСОБА_5 в м. Хавана (РК) 10.02.2016 р., яке відбулося без її волевиявлення, без попередження про час і місце поховання, без присутності української сторони, що призвело до спричинення моральних страждань. При цьому жодного документу на підтвердження про час отримання даної інформації не надано. В додатках до листа були: копія свідоцтва про смерть сина та переклад, що не оформлені та не завірені належним чином, і не мають ніякої правової сили в Україні (з неправильно вказаним віком сина ОСОБА_2, відсутністю години смерті, зазначенням місця проживання - Україна, незважаючи, що останні півтора року син проживав в Республіці Куба, без зазначення матері - ОСОБА_1, без зазначення дати видачі даного документа, дати актового запису, із зазначенням дати видачі 25.11.2015 р. на запит невідомої сторони без розяснення МЗС на запит якої «зацікавленої» сторони було видано даний документ). Надане свідоцтво про смерть не підкріплено ніякими документами та доказами. Даним листом також повідомлено про термін ексгумації, з яким позивач не погоджується. Позивача також не було повідомлено про кінцеву дату щодо надання волевиявлення, про термін зберігання тіла. Поховання відбулося без надання фото, відео матеріалів, без надання документів від української сторони на адресу кубинської щодо витребування таких документів, про дії ОСОБА_3 стосовно участі в упізнанні, похованні особи загиблого тощо. В інших листах ОСОБА_3 та МЗС продовжували надсилати неперевірену інформацію, що суперечить міжнародному і українському законодавству, не звертаючи уваги на прохання і зауваження позивача. У зв'язку із цим позивач звернулася до Міністра закордонних справ України зі скаргою на дії посадовців, які на її думку, нехтують повагою до життя відповідно до Декларації, порушують її права, свободи та інтересів, просила вчинити певні дії на їх захист. Позивач неодноразово зверталася до Міністра закордонних справ України щодо вирішення вказаних питань, які фактично потребували застосування ним владних повноважень. В зверненнях від 17.11.2015 р., 07.12.2015 р., 01.02.2016 р., 22.03.2016 р. до Міністра закордонних справ України повідомляла про ситуацію, яка склалася щодо долі її сина в Республіці Куба, про дії його підлеглих, через які не отримує доказів, що загинув саме її син, та просила про сприяння отримання доказів на підтвердження або спростування факту, що загинув дійсно її син ОСОБА_2, а також про отримання документів (медичного висновку, свідоцтва/довідки про смерть або загибель її сина, якщо загинув дійсно її син) та ін., просила про притягнення посадовців до відповідальності, проте жодної відповіді і сприяння не отримала. В результаті бездіяльності відповідача, чим не дотримано ст.ст. 21, 24, 40, 55, 64 Конституції України, Закон України «Про звернення громадян», ст.3 п.п. 40, 56, 69, 70, 71, 90, 91, ст.4, п.4 ст.11 Положення про Міністерство закордонних України, затвердженого Указом Президента України №381/2011 від 06 квітня 2011 р., п.3.1, п.3.2, ст.3 Інструкції про порядок реєстрації актів громадянського стану в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженої Міністерством юстиції України та Міністерством закордонних справ України №32/5/101 від 23.05.2001 р., відповідачем не використано прав, що передбачено законодавцем, порушено природне право позивача на власні очі побачити сина ОСОБА_5, дії та бездіяльність державних інституцій та їхніх посадовців призвели до тяжких для неї наслідків через протиправне поховання її сина в Республіці Куба без будь-якого підтвердження, що її син дійсно загинув, що похований - саме син позивачки, чим завдано їй моральну шкоду в розмірі 500000 грн.
		До суду з'явилася позивач, яка позовні вимоги із викладених вище підстав підтримала у повному обсязі та просила задовольнити позов.
		Представники відповідачів до суду не з'явилися, про час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим справа згідно ч.6 ст.128 КАС України розглянута в порядку письмового провадження.
		Згідно наданих до суду заперечень та пояснень, представник Міністра закордонних справ України позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що Міністерством закордонних справ України зокрема, його окремими структурними підрозділами, які мали пряме (ОСОБА_3 України в Республіці Куба) або опосередковане (ОСОБА_6 консульської служби, Представництво в місті ОСОБА_7) відношення до даної справи, та його окремими посадовими особами (Міністром закордонних справ України, керівництвом ОСОБА_6 консульської служби, керівником ОСОБА_3 України в Республіці Куба, консульською посадовою особою ОСОБА_3 України в Республіці Куба) - з метою захисту прав та інтересів громадянки України ОСОБА_1 та її загиблого сина ОСОБА_2 вжито максимально можливий за існуючих в Республіці Куба умов і обставин комплекс заходів та використано весь наявний правовий інструментарій, передбачений діючим міжнародним правом (зокрема, Віденською конвенцією про консульські зносини від 24.04.1963 р.) та чинним національним законодавством України (зокрема, Конституцією Консульським статутом України, затвердженим Указом Президента 04.1994 р. № 127/94, Положенням про Міністерство закордонних затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 р. і низкою інших нормативно-правових актів України). Зокрема, Міністерство закордонних справ України, її структурні підрозділи та посадові особи від моменту першого контакту з ОСОБА_1 (02.09.2015 р.) та від моменту отримання від компетентних органів Республіки Куба відомостей про загибель ОСОБА_2 26.08.2015 р. до теперішнього часу продовжують захищати права та інтереси вказаних осіб. Так, за фактом смерті 26 серпня 2015 на території Республіки Куба громадянина України ОСОБА_2, МЗС України та ОСОБА_3 України в Республіці Куба, які діяли відповідно до законодавства України та в порядку консульського супроводу у справі, на підставі особистих звернень ОСОБА_1, було здійснено низку заходів. Зокрема, отримано офіційне підтвердження кубинської сторони про факт загибелі громадянина України ОСОБА_2, а також інформацію щодо розслідування обставин («самогубство») та причини його смерті (травми, отримані внаслідок падіння з 22 поверху), процедури та результатів впізнання/ідентифікації особи померлого громадянина; забезпечено охорону майна померлого гр. ОСОБА_2; надіслано інформацію про смерть громадянина України ОСОБА_2 на адресу компетентних органів України; надано гр. ОСОБА_1 офіційну інформацію щодо обставин смерті її сина ОСОБА_2, наявних варіантів його поховання, зокрема, щодо можливо сті перевезення тіла в Україну або поховання на території Куби, а також варто сті відповідних послуг та можливостей надання їй сприяння з боку українських та кубинських установ для реалізації одного з прийнятних для неї варіантів; надано інформацію щодо можливості оплати послуг із поховання на території Куби за рахунок кубинської сторони, а також роз'яснено процедуру прийняття рішення щодо оплати відповідних послуг із поховання за рахунок коштів держбюджету України; неодноразово гр. ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність надання волевиявлення, посвідченого належним чином, щодо способу і місця поховання; надано роз'яснення гр. ОСОБА_1 вимог компетентних органів Куби щодо першочерговості надання волевиявлення щодо подальших дій із тілом та місця поховання як передумови для подальшої видачі свідоцтва про смерть; надано роз'яснення гр. ОСОБА_1 щодо термінів зберігання тіла та по відомлено про наміри кубинської сторони здійснити поховання її сина ОСОБА_2 у разі ненадання волевиявлення; МЗС та ОСОБА_3 України в Республіці Куба вжито заходи, завдяки яким поховання ОСОБА_2 було суттєво відтерміновано, з метою надання гр. ОСОБА_1 додаткового часу для прийняття рішення щодо місця та способу поховання сина; досягнуто домовленості з компетентними органами Куби про можливість особистої участі гр. ОСОБА_1 в упізнанні тіла; надано візову підтримку гр. ОСОБА_1; підтверджено можливість надання сприяння з боку ОСОБА_3 України в Республіці Куба у разі поїздки гр. ОСОБА_1 до цієї країни; отримано офіційні роз'яснення щодо процедури отримання коштів, які знаходяться на рахунку ОСОБА_2 в кубинському банку, у порядку набуття спадщини у відповідності до законодавства Куби; отримано офіційне свідоцтво про смерть (копія була надана у розпоряд ження гр. ОСОБА_1 та її було повідомлено про терміни доставки в Україну оригіналу документа); отримано оригінали паспортних та інших документів ОСОБА_2 Незважаючи на неодноразові звернення МЗС та ЗДУ до гр. ОСОБА_1 із проханням повідомити про своє бажання щодо місця та способу поховання сина та надати засвідчене волевиявлення, відповідне волевиявлення Міністерству закордонних справ України або ПУ в РК не було надане. Неможливість визначитися та повідомити про побажання щодо місця та способу поховання ОСОБА_2, надати засвідчене волевиявлення, ОСОБА_1 обумовлювала, зокрема: відсутністю підстав вважати, що помер саме її син; ненаданням їй свідоцтва про смерть, інших документів; ненаданням можливості на власні очі побачити сина; незгодою щодо можливості здійснення ОСОБА_2 самогубства; відсутністю ДНК експертизи; відсутністю гарантій її особистої безпеки у разі поїздки до Куби; відсутністю гарантій невисування до неї, її родичів та її друзів будь-яких претензій з боку української та кубинської сторін, у тому числі фінансових, необхідністю скасувати борг за зберігання тіла; недовірою до дій українських та кубинських установ, неправильним, на її думку, оформленням наданих їй документів тощо. При цьому позивач у розмовах телефоном і під час особистого прийому 29.12.2015 р. за участі керівництва ДКС (ОСОБА_6 консульської служби) МЗС України та Голови Одеської ОДА наполягала на вимозі до МЗС забезпечити її поїздку до Республіки Куба для упізнання тіла. Про відсутність повноважень МЗС задовольнити її прохання позивачеві було неодноразово повідомлено. У зв'язку із перевищенням максимально можливого терміну зберігання тіла ОСОБА_2 кубинськими органами було повідомлено про необхідність оп лати відповідних послуг за зберігання. У зв'язку з невизначеністю щодо пода льших дій із тілом з боку родичів у листопаді 2015 р. компетентні органи Куби повідомили про намір здійснити поховання. Завдяки заходам, вжитим МЗС та ПУ в РК, поховання було суттєво відтерміноване і відбулося 10 лютого 2016 р. Через ненадання ОСОБА_1 волевиявлення, посвідченого належним чином, щодо способу та місця поховання ОСОБА_2, відповідної заяви на ім'я керівника ОСОБА_3 України в Республіці Куба, документів, що підтверджують неспроможність оплатити послуги із поховання, ОСОБА_3, з урахуванням положень чинного законодавства України (Закон України «Про поховання та похоронну справу»; Порядок поховання на території України громадянина, померлого на території іноземної держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2003 р. № 1963; Порядок формування і використання закордонними дипломатичними установами України коштів державного бюджету для здійснення заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України за кордоном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2012 р. № 651), не мало правових підстав здійснювати заходи з організації поховання ОСОБА_2 в Україні або на території Куби, здійснювати оплату вартості відповідних послуг з поховання. У контексті заяв ОСОБА_1 про неналежне оформлення свідоцтва про смерть та сумнівів щодо можливості визнання його правочинності в Україні, - відповідно до ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України. При цьому Договір між Україною та Республікою Куба про правові відносини та правову допомогу в цивільних та кримінальних справах від 27.03.2003 року не вступив в силу, оскільки до цього часу не ратифікований кубинською стороною. При цьому для Республіки Куба є дійсним Договір між СРСР та Республікою Куба про правову допомогу в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 28 листопада 1984 року, який набрав чинності 7 серпня 1986 року. Відповідно до ст.11 цього Договору документи, складені або засвідчені компетентними установами згідно встановленої форми на території однієї Договірної Сторони, приймаються на території іншої Договірної Сторони без легалізації. Це стосується також документів громадян, підпис яких засвідчений відповідно до правил, які діють на території відповідної Договірної Сторони. Даний Договір є чинним для України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» від 12.09.1991 року (набрав чинності 05.10.1991 року) та положень Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів від 23.08.1978 року (набрала чинності для України 06.11.1996 року). В цілому протягом періоду з вересня 2015 р. до травня 2016 р. Міністерством закордонних справ України зокрема, його окремими структурними підрозділами, які мали пряме (ОСОБА_3 України в Республіці Куба) або опосередковане (ОСОБА_6 консульської служби, Представництво в місті ОСОБА_7) відношення до даної справи, та його окремими посадовими особами (Міністром закордонних справ України, керівництвом ОСОБА_6 консульської служби, керівником ОСОБА_3 України в Республіці Куба, консульською посадовою особою ОСОБА_3 України в Республіці Куба) - з метою захисту прав та інтересів громадянки України ОСОБА_1 та її загиблого сина ОСОБА_2 надіслано 17 нот Міністерству закордонних справ Республіки Куба, 5 нот до інших міністерств та відомств Республіки Куба, 4 ноти ОСОБА_3 Республіки Куба в Україні, проведено низку зустрічей в Міністерстві закордонних справ Республіки Куба та зустрічей із консульськими співробітниками ОСОБА_3 Республіки Куба в Україні, надіслано більше 20 листів ОСОБА_7, більше 30 листів внутрішнього листування, більше 10 листів до інших міністерств та відомств України, неодноразово відвідано різноманітні державні установи та інші інституції Республіки Куба тощо - тобто вжито максимально можливий за існуючих в Республіці Куба умов і обставин комплекс заходів та використано весь наявний правовий інструментарій. 
		Під час судового розгляду справи в порядку письмового провадження 11.10.2016 р. до канцелярії суду надійшло клопотання представника Міністра закордонних справ України про заміну цього відповідача на Міністерство закордонних справ України, у задоволенні якого суд відмовляє, оскільки позовні вимоги звернуті безпосередньо до Міністра закордонних справ України, який є самостійним субєктом владних повноважень в спірних правовідносинах.
		Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.
		Судом встановлено, що 2 та 3 вересня 2015 р. позивач мала телефонну розмову із ОСОБА_3 України в Республіці Куба, в ході якої дізналася про смерть свого сина ОСОБА_2
		На додаток до телефонної розмови ОСОБА_3 було направлено на електронну адресу ОСОБА_1 лист від 03.09.2015 р. № 6145/19-091-272к, згідно якого 02.09.2015 року на електронну пошту ОСОБА_3 надійшло повідомлення від МЗС Куби щодо загибелі громадянина України ОСОБА_2. За даними Управляння Протоколу МЗС Куби, 26 серпня 2015 року о 9:15 год. за місцевим часом помер внаслідок самогубства громадянин України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, який тимчасово проживав на території Республіки Куба. Громадянин викинувся з вікна 22 поверху будинку Коніль № 640, що розташований в м. Гавана між вулицями ОСОБА_8 та Панорама, Ведадо, Пласа де ла Револусіон. ОСОБА_2 в'їхав на територію Куби 22.02.2014 року, проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, між вулицями ОСОБА_9, р-н Сентро Гавана, м. Гавана. Відвідував курси іспанської мови (за кошти) при Міністерстві вищої освіти Куби. За даними Міграційної служби мав дозвіл на тимчасове проживання на Кубі № 82122900805 терміном дії 30.06.2016 року. На даний час тіло загиблого знаходиться в Інституті Судової Медицини Куби. За інформацією відповідного інституту документи та речі на час загибелі ОСОБА_2 при собі були відсутні. У цьому зв'язку ОСОБА_3 у терміновому порядку звернулось до МЗС з проханням провести оперативне та всебічне розслідування справи загибелі громадянина України ОСОБА_2 із залученням консульської посадової особи ОСОБА_3 ОСОБА_10 та інформувати ОСОБА_3 у надтерміновому порядку нововиявленої інформації у справі смерті громадянина України ОСОБА_2 За фактом смерті ОСОБА_3 направило відповідне повідомлення до ДМС та МВС України. 
		При цьому в лист висловлено прохання надати дані про закордонний паспорт та адресу проживання в Україні сина позивачки; інформацію про знайомих ОСОБА_2, з якими він міг спілкуватися на території Куби.
		Також зазначено, що попередньо прийнявши ОСОБА_1 рішення щодо поховання її сина на території Куби та повідомивши про те, що ОСОБА_2 мав рахунок в кубинському банку Метрополітано, ОСОБА_3 опрацьовує відповідні питання.
		Позивач неодноразово зверталася до Президента України, Премєр-міністра України, народних депутатів, голови Одеської державної обласної адміністрації, ОСОБА_3 України в Республіки Куба тощо з приводу обставин загибелі її сина в Республіці Куба, прохаючи розібратися із ситуацією, яка склалася щодо загибелі її сина. Зокрема позивач обурена тим фактом, що Міністр ЗК України не взяв особистої участі у робочій нараді в МЗС 29.12.2015 р., яка була проведена за пропозицією голови ООДА і на якій він був присутній; підлеглими Міністра ЗС України не опрацьовані питання, які порушувалися на нараді, внаслідок чого позивач не змогла здійснити подорож до Республіки Куба та на власні очі побачити тіло свого сина. Також позивач сумнівається у самому факті смерті її сина, зважаючи на недостовірність/неправдивість/суперечливість доказів, на які посилалося ОСОБА_3, повідомляючи про трагічну новину, та взагалі не визнаючи жодного документу, наданого/складеного кубинською стороною, проявляючи неготовність підкорятися законодавству іншої держави. В листах також наведена критика на адресу МЗС та ОСОБА_3 України в Республіці Куба, зокрема наявні твердження про безпорадність та неефективність їхніх дій щодо захисту прав загиблого.
		Предметом даного спору позивачем зазначено неналежне реагування з боку Міністра закордонних справ України на її звернення безпосереднього до нього від 17.11.2015 р., від 07.12.2015 р., від 01.02.2016 р. та від 22.03.2016 р. (т.І, а.с. 16, 17, 18, 19-20).
		На І звернення ОСОБА_1 від 17.11.2015 р. надано відповідь ОСОБА_3 України в Республіці Куба від 01.12.2015 р. № 6145/71/ОР-500-383, в якому зазначено, що на додаток до листів ОСОБА_3 (за переліком всього 14 листів) та у рамках забезпечення належного консульського супроводу по справі загибелі сина позивачки на території Республіки Куба розяснено процедуру поховання на території Куби, в т.ч. про ціни на репатріацію/поховання тіла, можливість поховання тіла на території Куби за рахунок кубинської сторони за умови надання ОСОБА_1 волевиявлення на такі дії (лист № 6145/19-091-275к від 04.09.2015 р., № 6145/713-500298 від 23.09.2015 р., № 6145/713-500344 від 26.10.2015 р.).
		В листі наведено ціни з розгорнутим ціноутворенням для кремації тіла та поховання на Кубі; поховання на Кубі; кремації тіла на Кубі та транспортування до України; транспортування тіла до України. Зазначено, що розрахунки виконані на підставі інформації, отриманої від Інституту судової медицини Куби, ритуальної служби м. Гавана, гаванського представництва авіакомпанії AIRFRANCE.
		В листі зазначено із посиланням на попередні листи (№ 6145/19-091-275к від 04.09,2015 р., № 6145/713-1-344 від 26.10.2015 р., № 6145/71/ОР-500-366 від 18.11.2015 р.), що опрацьовуючи питання щодо поховання сина ОСОБА_1 на території Республіки Куба, ОСОБА_3 з'ясувало, що існує можливість поховати сина за рахунок кубинської сторони. При цьому ОСОБА_3 розяснило, що практика «поховання в землю» на Кубі відсутня. Поховання відбувається в 2 етапи: труну з тілом померлого розміщують у спеціальному склепі на 2 роки; по завершенні 2-х років, останки тіла переміщують до загальної могили. 
		Окрім того, станом на 05.11.2015 року ОСОБА_3 інформувало позивача через Представництво МЗС України в м.Одеса, що відповідно до Постанови Міністерства охорони здоров'я Куби № 59 від 23,02.1990 р. щодо смерті іноземців ion del Minsap № 59 de 23.02.1990 sobre el fallecido extranjero) надасться 30 днів для вирішення питання щодо волевиявлення членів сім'ї/родичів померлої особи стосовно способу та місця її поховання. У зв'язку з тим, що станом на 05.11.2015 року закінчувався 70-й день зберігання тіла сина ОСОБА_11 в Інституті судової медицини Куби та відсутністю волевиявлення ОСОБА_1 щодо репатріації тіла в Україну, кубинською стороною було розпочато процедуру щодо поховання тіла ОСОБА_2 на території Куби без згоди ОСОБА_1 у загальному склепі. Про час та місце поховання тіла ОСОБА_2 ОСОБА_3 додатково повідомлять. Через два роки залишки тіла ОСОБА_2 будуть перепоховані або можуть бути видані на прохання родичів померлого українця. Про перепохования залишків тіла ОСОБА_2  ОСОБА_3  заздалегідь  буде  поінформовано кубинською стороною.
		Вказано також, що з моменту загибелі сина ОСОБА_1 протягом цих трьох місяців кубинська сторона висловлювала готовність надати допомогу в організації його поховання за державний рахунок на території Куби у разі надання офіційної ноти ОСОБА_3 з відповідним  проханням до МЗС Куби, за умови волевиявлення ОСОБА_1 При чому увесь цей час кубинська сторона не висувала претензій виставлення рахунку рідним загиблого щодо зберігання тіла сина ОСОБА_1 (приблизно 50 доларів США за один день). 
		Однак, після останньої зустрічі в МЗС Куби від 27.11.2015 року ОСОБА_3 вже невпевнене щодо готовності кубинської сторони поховати сина на Кубі за їх рахунок, оскільки кубинська сторона була дуже здивована протестом української сторони щодо поховання тіла ОСОБА_2 без згоди (сканована копія ноти МЗС Куби з неофіційним перекладом надавалася листом № 6145/71/ОР-500-376 від 27.11.2015 р). 
		У разі можливого приїзду ОСОБА_1 на Кубу з метою поховання сина, попереджено позивача (якщо кубинська сторона виставить рахунок) про необхідність сплатити всі вищезазначені витрати, а саме: щодо проведення розтину тіла ОСОБА_2, оформлення відповідних документів, транспортних послуг, купівлі труни та ін., в т.ч. щодо зберігання тіла сина в морзі за період з 26.08.2015 року. В разі відсутності можливості щодо сплати відповідних коштів, рекомендовано залучити матеріальну допомогу друзів, рідних, благодійних організацій або іншу спонсорську допомогу. 
		Щодо можливості перепохования тіла сина ОСОБА_1, проінформовано, що за інформацією ритуальної служби Куби, згідно норм державного законодавства перепоховання тіл померлих/загиблих (ексгумація) відбувається лише у разі надання дозволу компетентних органів Куби та не раніше ніж через 6 місяців та один день.
		У контексті опрацювання звернення ОСОБА_1 на адресу Міністра закордонних справ України ОСОБА_12 у межах компетенції ОСОБА_3, повідомлено, що про вжиті ОСОБА_3 заходи стосовно припинення поховання тіла сина ОСОБА_1, останню за її проханням було поінформовано 25.11.2015 року консульською посадовою особою ОСОБА_3 ОСОБА_10 в телефонному порядку, а також листом №6145/71/ОР-500-376 від 27.11.2015 року на електронну адресу ОСОБА_13 (k.teplyакоvа@mgg.ua), з якої ОСОБА_1 зверталася до ОСОБА_3.
		Зазначено, що за інформацією ритуальної служби Куби, оригінали документів про смерть сина позивачки (свідоцтво про смерть, висновок проведення розтину тіла та закордонний паспорт) будуть передані ОСОБА_3 у приміщенні ритуальної служби відразу після поховання тіла.
		Розяснено, що з метою отримання кубинської візи ОСОБА_1 має звернутися до ОСОБА_3 Республіки Куба в Україні за адресою: 01901, м. Київ, Бехтєревський провулок, буд. 5, тел.: +38(044) 486-57-43, 486-71-13, 486-37-79, факс: +38(044) 486-19-07) або до будь-якої туристичної компанії, яка надає послуги туристичних поїздок на Кубу для придбання туристичної картки (візи з метою туризму строком на 1 місяць). При цьому ОСОБА_3 офіційно звернулось до МЗС Куби з проханням сприяти ОСОБА_1 в терміновому оформленні візи в ОСОБА_3 Республіки Куба в Україні з метою її приїзду на Кубу для поховання сина, у разі звернення до відповідного кубинського дипломатичного представництва. Висловлено прохання оперативно у разі оформлення візи на Кубу/придбання туристичної картки повідомити ОСОБА_3 щодо точної дати прибуття на Кубу, з метою організації для зустрічей з представниками державних органів Куби, причетних до розслідування загибелі сина ОСОБА_1 Проінформовано, що всі витрати щодо поїздки на Кубу ОСОБА_1 має сплачувати самостійно, в т.ч. щодо оформлення візи, купівлі квитків, проживання, харчування, пересування та ін. 
		Прокоментовано зауваження ОСОБА_1 щодо нездійснення ОСОБА_3 пропозиції їй про поїздку на Кубу, зокрема повідомлено, що до компетенції ОСОБА_3 не входить питання надання пропозицій чи організацій приватних поїздок; необхідність самостійного виявлення бажання шляхом звернення до ОСОБА_3, яке в свою чергу може надати візову підтримку. При цьому в попередніх чотирьох зверненнях ОСОБА_1 таке бажання щодо поїздки на Кубу відсутнє; так само відсутнє виявлення бажання і у зверненнях до МЗС України та Представництва МЗС України в м. Одеса, що надходили ОСОБА_3.
		Оскільки ОСОБА_1 заверталася на адресу Міністра закордонних справ України ОСОБА_12, а в подальшому - до Представництва МЗС України в м. Одеса з проханням інформувати щодо деталей загибелі сина на Кубі, ОСОБА_3 надавало відповіді безпосередньо Представництву МЗС України в м. Одеса (в копії ОСОБА_6 консульської служби МЗС України), з метою інформування ОСОБА_1 по суті порушених питань. При цьому листи ОСОБА_3 № 6145/І9-091-272к від 03.09.2015 р., № 6145/19-091-275к від 04.09.2015 р., № 6145/19-091-284к від 09.09.2015 р„ № 6145/71/ОР-500-289к від 16.09.20І5 р., № 6145/713-500-298 від 23.09.2015 р. також надсилалися, окрім Представництва МЗС України в м. Одеса та ОСОБА_6 консульської служби МЗС України, в копії - ОСОБА_1
		На ІІ звернення ОСОБА_1 від 07.12.2015 р. надано відповідь МЗС України від 22.12.2015 р. № 71/ОР/19-547-2729 (т.І, а.с.118), згідно якої за інформацією Посольсьтва України в Республіці Куба станом на 21.12.2015 р. тіло ОСОБА_2 перебуває в Інституті судової медицини Республіки Куба у м. Гавана.
		Розслідування справи № 243/2015 щодо загибелі ОСОБА_2 здійснюється Міністерством внутрішніх справ Куби. Незважаючи на розслідування, що триває, перешкоди щодо його поховання або репатріації відсутні. Нещодавно Кубинська сторона повідомила, що вартість зберігання тіла ОСОБА_2 в Інституті Судової медицини Куби вже склала 7 тисяч 201 долар США. Водночас, Міністерство охорони здоров'я Куби може розглянути клопотання української сторони не вимагати оплати згаданих коштів в разі неможливості здійснити оплату рідними загиблого.
		З метою остаточного вирішення питання щодо способу поховання, кремації або репатріації тіла ОСОБА_2 та звільнення від сплати зазначених коштів висловлено прохання оформити та надіслати до МЗС України або ОСОБА_3 України в Республіці Куба нотаріально засвідчену заяву щодо волевиявлення ОСОБА_1 про місце поховання ОСОБА_2
		Вказано, що у разі ненадходження волевиявлення ОСОБА_1 до Посольсьтва та з урахуванням тривалого терміну зберігання тіла в Інституті судової експертизи Республіки Куба, компетентні органи Куби відповідно до місцевого законодавства можуть прийняти рішення щодо поховання тіла на території найближчим часом.
		На ІІІ звернення ОСОБА_1 від 01.02.2016 р. МЗС України надано відповідь від 08.02.2016 р. № 71/ОР/19-547-278 (т.І, а.с.25-26), згідно якої у ноті МЗС РК викладено обставини загибелі ОСОБА_2 та інформовано про вжиття для його упізнання заходи. Звернуто увагу позивачки, що у ноті повідомляється про проведення ідентифікації тіла шляхом порівняння відбитків великого пальця на ідентифікаційному документі, виданому компетентними органами Куби, та відбитків померлого (не лише за фотографіями). У цьому звязку вчергове звернуто увагу позивачки на необхідності прийняття рішення щодо прийнятного шляху поховання  волевиявлення повинно бути нотаріально засвідчено та надіслано до ОСОБА_3 України в Республіці Куба, ОСОБА_6 консульської служби МЗС України, або вручене до Представництва МЗС України в ОСОБА_11 з метою його подальшого надсилання до ОСОБА_3 України в Республіці Куба. Після визначення прийнятного способу поховання та у разі відсутності у позивача коштів для оплати послуг іноземних ритуальних служб, повязаних з оформленням документів та похованням, МЗС може розглянути питання про оплату зазначених послуг за рахунок Державного бюджету України відповідно до Порядку формування і використання закордонними дипломатичними установами України коштів державного бюджету для здійснення заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України за кордоном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2012 р. № 651.
		На IV звернення ОСОБА_1 від 21.03.2016 р. (вхід. від 22.03.2016 р.) надано відповідь МЗС України від 22.04.2016 р. № 71/ОР/16-547-986 (т.І, а.с.173-174 ), згідно якого інформація про обставин поховання, копії свідоцтва про смерть та паспорта ОСОБА_2 надсилалися позивачу листом від 04.03.2016 р. № 87/ОР/19-547-520. У разі отримання від кубинської сторони письмових розяснень стосовно прийняття рішення про поховання ОСОБА_2, висновку Інституту судової медицини Куби щодо проведення розтину тіла, фотографічних знімків тіла загиблого позивача буде проінформовано додатково. 
		Свідоцтво про смерть було оформлене органами реєстрації актів цивільного Республіки Куба та передано консульській посадовій особі ОСОБА_3 в ритуальній службі Куби 03 березня 2016р. як офіційний документ, що підтверджує факт смерті громадянина України ОСОБА_2. При цьому відповідно до наданих роз'яснень, відсутність заповнення певних його пунктів не позбавляє документ юридичної сили.
		У контексті наявної у запиті вимоги «репатріації після отримання медичного висновку, свідоцтва про смерть, оформлених належним чином» повідомлено, що  Порядок формування і використання закордонними дипломатичними установами України коштів державного бюджету для здійснення заходів  щодо захисту прав та інтересів громадян України за кордоном, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2012 року № 651, передбачає можливість оплати вартості послуг іноземних ритуальних служб, пов'язаних з оформленням документів та похованням загиблих або померлих за кордоном громадян України. Додано, що зміст зазначеної постанови, роз'яснення щодо її практичного застосування, перелік документів, які мають надаватися для прийняття відповідного рішення керівником закордонної дипломатичної установи, а також найменш обтяжливі та оперативні варіанти їх передачі до ОСОБА_3 України в Республіці Куба, неодноразово доводилися до відома ОСОБА_1 (зокрема - листом від 08 лютого 2016 р. № 71/ОР/19-547-278). Оплата вартості послуг з ексгумації та перепоховання померлих громадян України цією постановою не передбачена.
		Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначені відповіді на звернення ОСОБА_1 повними та змістовними, у зв'язку із чим позовні вимоги щодо визнання неправомірними дій Міністра ЗС України щодо ненадання відповідей за зверненнями ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
		Механізм (порядок) опрацювання в МЗС України звернень громадян регулюється Інструкцією з діловодства в Міністерстві закордонних справ України, його представництвах на території України та закордонних дипломатичних установах України (далі - Інструкція), затвердженою наказом МЗС України від 11.07.2005 р. № 108.
		Так, відповідно до розділу 3.2. Інструкції запроваджено меха нізм (порядок) попереднього розгляду і розподілу кореспонденції, який здійснюється відділом попереднього розгляду документів та організації роботи зі звер неннями громадян ОСОБА_6 генерального секретаріату МЗС України (пункт 3.2.1 Інструкції) і в рамках якого звернення громадян подаю ться на розгляд керівників департаментів та інших структурних підрозділів Міністерства закордонних справ України (пункт 3.2.5. Інструкції).
		Пунктом п.11 Положення про Міністерство закордонних справ України, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 381/2011, визначено неповний перелік повноважень Міністра, як керівника МЗС України.
		Пунктом п.3.2.5 Інструкції визначено перелік документів, які надійшли до МЗС, та подаються на розгляд Міністру (безпосередньо), а пунктом 6.2 встановлено, що усі листи, пропозиції, заяви і скарги, що надійшли до МЗС, приймаються, розкриваються у ОСОБА_6 генерального секретаріату та реєструються централізовано в день їх надходження відділом попереднього розгляду документів та організації роботи зі зверненнями громадян ОСОБА_6 генерального секретаріату в автоматизованій системі електронного документообігу InterDoc або в окремому журналі і передаються до структурних підрозділів на виконання.
		Відповідно до частин 1 та 4 пункту 5 Положення про Управління генерально го секретаріату Міністерства закордонних справ України (далі - Положення), затвердженим наказом МЗС України від 05.05.2014 р. № 176, до основних завдань Управління генерального секретаріату належать: організація документообігу, підготовки документів та роботи з ними (у т.ч. зі зверненнями громадян відповідно до Закону України «Про звернення громадян») в системі МЗС України; попередній розгляд і розподіл на виконання вхідних документів МЗС України. 
		Згідно з пп. 9, 11 п.6 Положення Управління генерального секретаріату, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює такі функції: приймає у встановленому порядку вхідну кореспонденцію МЗС України; проводить попередній розгляд та розподіл на виконання вхідної кореспонденції, передачу її керівництву Міністерства та до структурних підрозділів МЗС України (окрім тих, що мають гриф обмеження доступу).
		З огляду на матеріали справи, розглядувані звернення ОСОБА_1 були опрацьовані в МЗС України у відповідності до вищевказаного порядку та були скеровані до ОСОБА_6 консульської служби МЗС України відповідно до Положення про ОСОБА_6 консульської служби Міністерства закордонних справ України, затвердженого наказом МЗС України від 16.09.2014 р. № 394, з огляду на завдання та функції ОСОБА_6.
		Відповідно до пп.8 п.5 Положення основними завданнями ОСОБА_6 є забезпечення прав і законних інтересів громадян України, які перебувають за її межами, а також законних інтересів юридичних осіб України в іноземних державах у межах, що допускаються міжнародним правом та законодавством іноземних держав. 
		Згідно пп.1, 2, 3 п.6.1 Положення ОСОБА_6 консульської служби, відповідно до покладених на нього завдань і в межах своєї компетенції, здійснює такі функції: вживає передбачених законодавством України та міжнародним правом заходів для відновлення порушених на території іноземних держав прав громадян і юридичних осіб України; надає консультативну правову допомогу фізичним і юридичним особам України у питаннях реалізації їхніх прав на території іноземних держав; вживає заходів з метою організації на належному рівні у структурних підрозділах Міністерства і закордонних дипломатичних установах України роботи зі зверненнями громадян у відповідності до вимог Закону України «Про звернення громадян», актів Кабінету Міністрів України та розпорядчих документів Міністерства. 
		Відповідно до пп.2 п.6.2 Положення ОСОБА_6 консульської служби забезпечує здійснення керівництва та контроль за діяльністю консульських установ України в інших державах, консульських посадових осіб дипломатичних представництв України в інших державах.
		Опрацювання звернень позивача від 17.11.2015 р., 07.12.2015 р., 01.02.2016 р., 22.03.2016 р. здійснено на 14-ий, 10-ий, 7-ий та 30-ий день, відповідно (від дати надсилання згаданих звернень), а отже МЗС України (органом, що безпосередньо був задіяним у розгляді порушених у зверненнях питаннях) дотримано вимоги ст.20 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якої звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, у зв'язку із чим суд залишає відповідні доводи позивача поза увагою.
		При цьому суд критично оцінює доводи позивача щодо бездіяльності Міністра ЗС України, яка полягає у неособистому розгляді та наданні відповідей на її, скеровані саме до Міністра ЗС України, звернення, оскільки з огляду на п.11 Положення про Міністерство закордонних справ України, затверджене Указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 381/2011, не передбачає обов'язку Міністра ЗС України, як керівника міністерства, особисто перевіряти заяви чи скарги, надавати на них відповіді. Для цього в складі МЗС утворені відповідні відділи розгляду документів та організації роботи зі зверненнями. Інший порядок організації діловодства, на якому наполягає позивач, безумовно призвів би до паралізації діяльності будь-якого органу, адже безпосередня участь керівника будь-якої установи (особливо масштабів міністерства) у вирішенні поточних питань та звернень окремих громадян нівелює саму ідею структуризації та впорядкування установ, встановленої ієрархії посад та посадових обовязків працівників. Особисте бажання позивача отримати відповідь на звернення безпосередньо від очільника Міністерства ЗС України не має правового підґрунтя, а тому не може слугувати підставою для правової оцінки дій чи бездіяльності посадової особи центрального органу виконавчої влади.
		Втім, звернення ОСОБА_1 від 17.11.2015 р., 07.12.2015 р., 01.02.2016 р., 22.03.2016 р. по суті були заявами (клопотаннями) згідно ст.15 Закону України «Про звернення громадян», а не скаргами, поданими у відповідності до ст.16 цього ж Закону, що обумовлювало певний порядок їх скерування, оброблення тощо.
		Наказом Міністра ЗС України від 08.12.2015 р. № 382 встановлено тимчасовий розподіл обовязків з координації та контролю діяльності структурних підрозділів МЗС України, до якого включено ОСОБА_6 консульської служби.
		У свою чергу, взаємодія частин і служб установ - це засновані на законах та підзаконних актах спільні або узгоджені за завданнями, напрямами і часом дії в інтересах виконання завдань із максимальною ефективністю. При цьому ефективність такої організації досягається саме узгодженістю дій за завданнями (визначення і постановка конкретних завдань відповідним суб'єктам взаємодії, виконання яких забезпечує досягнення спільної мети); напрямами (суб'єкти взаємодії зосереджують свої зусилля на досягненні мети на певному напрямі у визначеному місці); частин і служб у часі (визначення конкретних термінів виконання завдань з урахуванням часу дії інших взаємодіючих підрозділів). При цьому саме ОСОБА_3 України в Республіці Куба та ОСОБА_6 консульської служби були ключовими фігурами у вирішенні ситуації, яка сталася із сином позивача, а отже саме ці підрозділи МЗС України, а не Міністр ЗС України, безпосередньо були задіяні при вирішенні поставлених позивачем питань. Взаємодія пронизує весь цикл управління від початку до кінця і є невід'ємною частиною будь-якої системи, функціонально-організаційний механізм якої складається із сукупності певним чином упорядкованих елементів, пов'язаних між собою.
		Щодо тверджень ОСОБА_1 про розбіжності в інформації, наданій ОСОБА_3 у листі від 03.09.2015 р. (щодо відсутності при тілі загиблого ОСОБА_2 особистих речей та документів) та у листі МЗС України від 26.11.2015 р. (щодо наявності при тілі загиблого ОСОБА_2 особистих речей та документів, зокрема паспорта громадянина України, завдяки якому було встановлено особу загиблого), суд виходить з наступного.
		З пояснень представника Міністра ЗС України вбачається, що 02.09.2015 р. ОСОБА_3 во України в Республіці Куба електронною поштою отримало від МЗС Республіки Куба повідомлення про загибель гр. ОСОБА_2 та про передачу його тіла до Інституту судової медицини Куби (т.ІІ, а.с.32). Інформація про відсутність при загиблому його документів та осо бистих речей була надана ОСОБА_3 України в Республіці Куба в робочому (неофіційному) порядку вказаним Інститутом, про що і було зазначено в листі ОСОБА_3 України в Республіці Куба від 03.09.2015 р. на ім'я ОСОБА_1
		В подальшому, під час зустрічі 21.10.2015 р. представники Міністерства внутріш ніх справ Республіки Куба та Міністерства закордонних справ Республіки Куба передали представникам ОСОБА_3 України в Республіці Куба ноту від 19.10.2015 р. № RS/2022 (т.ІІ, а.с.34) щодо результатів розслі дування причин та обставин смерті гр. ОСОБА_2 Слідчий у справі передав консульській посадовій особі ОСОБА_3 України в Республіці Куба особисті речі гр. ОСОБА_2, які за словами представників МВС Республіки Куба, були виявлені при ньому на час смерті (т.ІІ, а.с.37-40).
		Згідно ноти кубинської сторони від 19.10.2015 р. під час проведення розслідування справи № RS/2022 від 19.10.2015 р. ( т.ІІ, а.с. 34) стало відомо, що померлий ОСОБА_2 вивчав іспанську мову на факультеті Лінгвістичних досліджень Вищого інституту мистецтва, на першому інтенсивному курсі іспанської мови для іноземців. Однокурсники ОСОБА_2 повідомили, що останній мав інтерес якнайдовше залишатися на Кубі, тому що не міг повернутися в Україну, за його словами, внаслідок приставань, проявів расизму та будучи військовозобовязаним. В той же час стало відомо, що загиблий направив смс-повідомлення своїй російській подрузі, яка проживає на Кубі, в якому висловив свій намір покінчити з життям.
		Знайомі ОСОБА_2 стверджували, що він постійно змінював своє місце проживання, шукаючи найдешевше житло, що в нього майже не було грошей на харчування та оплату навчання. Серед речей загиблого було знайдено записку, де вказано: «Ёще раз: все, что говорили в новостях, сущий бред. Я не гей и ни когда им не был. Никогда ни с кем в гомосексуальные контакты не вступал. И за деньги тем более» (т.ІІ, а.с.196).
		Також представник Міністра МЗ України пояснив, що з боку ОСОБА_3 України в Республіці Куба на адресу ОСОБА_1 неодноразово поступали пропозиції надати у будь-який спосіб ОСОБА_3 України в Республіці Куба своє волевиявлення в письмовій формі, завіреній у в порядку, передбаченому ст.ст.2, 6 Закону України «Про поховання та похоронну справу».
		У цьому Законі наведене волевиявлення громадянина щодо ставлення до його тіла після смерті  це бажання, виражене в усній (у присутності свідків) або в письмовій формі, завіреній в установленому законодавством порядку. Дії щодо тіла померлого повинні здійснюватися в повній відповідності з волевиявленням померлого, якщо не виникли обставини, за яких виконання волевиявлення померлого неможливе. У разі якщо відсутнє волевиявлення померлого, вилучення органів та/або тканин тіла здійснюється з дозволу чоловіка, дружини, близьких родичів (батьків, дітей, сестри, брата, діда, баби, онуків), іншої особи, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого та має відповідне свідоцтво про смерть.
		Відповідно до Порядку дій консула у випадку смерті за кордоном громадянина України, затвердженого в МЗС України циркуляром від 03.09.2013 р. № 71/ОР/21-540-1559 (т.ІІ, а.с. 47-50), підставою для початку дій консула у випадку смерті громадянина за кордоном є отримання відповідної інформації з будь-яких джерел (повідомлення компетентних органів або інших офіційних установ країни перебування, ЗМІ, звернення родичів, повідомлення третіх осіб, туристичних та страхових компаній, суднових агентів тощо). Консул зобовязаний вжити вичерпаних заходів з метою їх офіційного підтвердження, а також зясування усіх обставин події та повних ідентифікаційних даних померлої/загиблої особи.
		Пунктом 7 цього Порядку визначено, що консул узгоджує з родичами померлого/загиблого питання, пов'язані з доставкою в Україну труни з тілом чи урни з прахом (отримати труну з тілом чи урну з прахом в Україні можуть лише найближчі родичі померлого/загиблого або уповноважені ними особи), або похованням на території країни перебування, в тому числі:
		a.роз'яснює родичам померлого/загиблого необхідність надіслати до ДКС МЗС України чи надати консулу нотаріально засвідчену заяву найближчої за ступенем родинності особи, в якій має бути висловлене її волевиявлення щодо прийнятного способу та місця поховання померлого/загиблого;
		b.з'ясовує можливість відшкодування вартості ритуальних послуг родичам померлого/загиблого громадянина України страховою компанією, в якій, можливо, він був застрахований, особою, яка запросила померлого/загиблого до країни перебування, чи працедавцем;
		c.за відсутності у родичів померлого/загиблого коштів для сплати вартості ритуальних послуг, інформує їх про необхідність пошуку іншого можливого джерела фінансування (шляхом звернення до обласної державної адміністрації України, благодійних організацій, фондів тощо);
		d. лише у випадку, коли пошуки родичами померлого/загиблого можливого джерела фінансування для сплати вартості ритуальних послуг та транспортування труни з тілом або урни з прахом не дали позитивних результатів, керівником дипломатичної чи консульської установи приймається рішення про оплату вартості ритуальних послуг, у т.ч. видатків на транспортування труни з тілом/урни з прахом в Україну, за рахунок коштів державного бюджету відповідно до вимог Порядку формування і використання закордонними дипломатичними установами України коштів державного бюджету щодо здійснення заходів із захисту прав та інтересів громадян України за кордоном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2012 р. № 651, яке надсилається на погодження до МЗС (на адресу куруючого фінансові питання заступника міністра та ДАФ, ДКС  в копії) із зазначенням вартості та розшифруванням таких послуг з додатком рахунку-фактури агентства, яке буде займатися репатріацією (при цьому необхідно враховувати, що положеннями підпункту 5 пункту 5 зазначеного Порядку не конкретизуються види послуг іноземних ритуальних служб, проте закріплено загальне поняття «послуги, пов'язані з оформленням документів та похованням загиблих або померлих за кордоном громадян України», що відповідно може включати весь спектр послуг іноземної ритуальної служби, пов'язаних з організацією поховання, у т.ч. й перевезення тіл для поховання натериторії України); 
		е. заздалегідь інформує родичів померлого/загиблого безпосередньо або через УДМС та УМВС України та (ВОР ДКС - в копії) про дату, час і місце отримання в Україні труни з тілом чи урни з прахом або про дату та точне місце поховання за кордоном.
		Основними службовими обов'язками консула є виконання функцій, що передбачені пунктами "a" - "c" та "e" статті 5 Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р., а саме:
		захист в державі перебування інтересів України, юридичних осіб і громадян України в межах, визначених міжнародним правом;
		з'ясування усіма законними способами умов і подій в торговельному, економічному, культурному і науковому житті держави перебування, повідомлення про них главі дипломатичного представництва чи штатної консульської установи України, а також надання відомостей заінтересованим особам;
		надання допомоги та сприяння громадянам України, її юридичним особам;
		з дотриманням практики та порядку, прийнятих в державі перебування, представництва, або забезпечення належного представництва громадян держави… з дотриманням законів та правил держави перебування;
		передача судових та несудових документів, доручень… у відповідності з діючими міжнародними угодами або за відсутністю таких, в іншому порядку, який не суперечить правилам держави перебування.
		Отже будь-яка діяльність консула повинна узгоджуватись із законодавством держави перебування (акредитації), однак позивач в даному випадку висловила незадоволення діями та бездіяльністю співробітників посольства, які не відповідали її уявленням про порядок їхніх дій, які засновані лише саме на внутрішньому переконанні ОСОБА_1 Будь-яких конкретних доводів, який саме нормативно-правовий акт було порушено співробітниками МЗС України при здійсненні заходів, направлених на вирішення порушених ОСОБА_1 питань, позивач не наводить, обмежуючись лише критикою на адресу установи, її керівника та всього задіяного апарату.
		З огляду на викладені вище обставини суд вважає, що посадові особи ОСОБА_3 України в Республіці Куба діяли у відповідності до вищевказаного Порядку дій консула у випадку смерті за кордоном громадянина України, затвердженого в МЗС України циркуляром від 03.09.2013 р. № 71/ОР/21-540-1559, жадаючи від ОСОБА_1 нотаріально посвідченого волевиявлення щодо поховання її сина, якого втім не отримали. При цьому після отримання ОСОБА_3 інформації про наміри Інституту судової медицини Куби здійснити поховання ОСОБА_2 на одному з кладовищ м. Гавана у зв'язку з перевищенням встановленого строку (60 днів) зберігання тіла загиблого, ОСОБА_3 звернулося (неодноразово) до кубинської сторони з проханням призупинити процес поховання ОСОБА_2 саме з підстав відсутності згоди на це ОСОБА_1 та просило сприяти в отриманні офіційної інформації щодо результатів розслідування у цій справі та видачі свідоцтва про смерть громадянина України.
		Оцінюючи доводи позивача про те, що дії та бездіяльність МЗС України та його керівника призвели до втрати нею можливості отримати спадщину, оскільки нею до цього часу не отримано свідоцтво про смерть її сина, суд виходить з наступного.
		Статтею 23 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що реєстрація актів цивільного стану громадян України може здійснюватися в консульській установі або дипломатичному представництві України, і при цьому застосовується право України.
		Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.
		Законом України від 10 січня 2002 року N 2933-III "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів" приєднано від імені України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації офіційних документів, 1961 року.
		Відповідно до ст. 2 Конвенції кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.
		Статтею 3 Конвенції визначено, що єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.
		Однак дотримання згаданої в попередній частині формальної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.
		Таким чином, зауваження ОСОБА_1 про те, що з наданих кубинською стороною документів на адресу ОСОБА_3 України в Республіці Куба (копії також були надані позивачеві (а в подальшому й оригінал)) копії оригіналу свідоцтва про смерть ОСОБА_2 (т.І, а.с.147) без реєстрації, без медичного висновку, які на її думку оформлені неналежним чином, викликають сумніви в правомірності такого оформлення, - не ґрунтуються на вимогах законодавства, ратифікованого Україною.
		Також судом встановлено, що 01.03.2016 р. ОСОБА_6 консульської служби МЗС Куби повідомив українську дипломатичну установу про те, що громадянина ОСОБА_2 було поховано 10.02.2016 р. на кладовищі «Колон» в м. Гавана (Куба), запис у журналі кладовищ «Колон» від 10.02.2016 р. Відповідно до наданих кубинською стороною розяснень, рішення щодо поховання ОСОБА_2 було прийнято компетентними органами Куби у зв'язку з тривалим зберіганням тіла в морзі Інституту судової медицини Куби (з 26.08.2015 р.), що суперечить санітарним нормами Республіки Куба, відсутністю волевиявлення рідних померлого стосовно способу та місця поховання. На прийняття даного рішення також вплинуло проведення кубинськими органами широкої компанії для запобігання і профілактики захворювань, що їх спричиняють віруси Зека, Денге та Чікунгунья, а також приведення епідеміологічних та санітарних норм Куби до міжнародних стандартів.
		Консульський працівник ОСОБА_3 відвідала кладовище «Колон» у м. Гавана, сфотографувала склеп, у кому поховано тіло ОСОБА_2, сторінку журналу кладовища щодо реєстрації місця розташування склепу та отримала копію картки з даними про місце розташування могили (т.І, а.с. 147-162). 
		Також ОСОБА_3 невідкладно звернулося до МЗС Куби з вимогою надати розяснення щодо обставин прийняття кубинською стороною відповідного рішення за відсутності нотаріально засвідченого волевиявлення ОСОБА_1 та всупереч наполяганням української сторони призупинити процес поховання. Також в черговий раз було порушено питання про відсутність реакції зовнішньоекономічного відомства Куби на звернення української сторони стосовно отримання висновку щодо розтину, розяснень процедури отримання спадщин тощо.
		Вирішуючи спір, суд також враховує, що Порядок формування і використання закордонними дипломатичними установами України коштів державного бюджету для здійснення заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України за кордоном, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2012 р. № 651, передбачає можливість оплати вартості послуг іноземних ритуальних служб, повязаних з оформленням документів та похованням загиблих або померлих за кордоном громадян України.
		Так, пп.5 п.5 Порядку № 651 захист прав та інтересів громадян України за кордоном забезпечується шляхом оплати вартості послуг іноземних ритуальних служб, пов'язаних з оформленням документів та похованням загиблих або померлих за кордоном громадян України.
		Абзацом 4 п.7 Порядку № 651 передбачено, що закордонні дипломатичні установи ведуть реєстр оплати послуг іноземних ритуальних служб, пов'язаних з оформленням документів, похованням загиблих або померлих за кордоном громадян України, до якого вносяться відомості про таких осіб, обсяг здійснених платежів, реквізити документів, що підтверджують неспроможність найближчих родичів загиблого чи померлого громадянина України здійснити оплату вартості послуг за власний рахунок, реквізити відповідного листа-погодження МЗС про оплату послуг за рахунок коштів державного бюджету.
		Отже вказані вимоги ОСОБА_1, звернуті до МЗС України, і ненастання очікуваних наслідків за якими, серед іншого, були предметом розглядуваних звернень позивача до Міністра ЗС України, також не ґрунтувалися на приписах законодавства, а по суті були вимогами щодо діяльності апарату ОСОБА_3, МЗС України у спосіб, в який просить позивач, та який відповідає її уявленням про те, як належить діяти консулами, дипломатам, міністру за обставин, що склалися. При цьому численні намагання української сторони вирішити питання з кубинською стороною, які деколи не відповідали «повноті» результатів, були спричинені бездіяльністю саме кубинської сторони, що полягало у ненаданні деталей розслідування, фото чи відеоматеріалів.
		Отже, з урахуванням необхідності максимального використання наявних сил і засобів та за умови різної компетенції взаємодіючих підрозділів, діяльність яких при цьому спрямована на однакові субєкти управління, надання спірних відповідей на звернення ОСОБА_1 від 17.11.2015 р., 07.12.2015 р., 01.02.2016 р., 22.03.2016 р. ОСОБА_3 України в Республіці Куба та ОСОБА_6 консульської служби здійснено на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Поряд із тим, беручи до уваги наявну в матеріалах справи копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 (та його неофіційного перекладу), яке, в силу Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, є офіційним документом про смерть, і при цьому не суперечить будь-якому іншому засобу доказування, застосованими сторонами спору, суд критично оцінює доводи позивача про непідтвердженість самого факту смерті ОСОБА_2, що також покладено позивачем в основу критики на адресу Міністра ЗС України. При цьому позивачем було отримано оригінал свідоцтва про смерть, особисті речі та грошові кошти ОСОБА_2 згідно акту про передачу речей та документів громадянина України ОСОБА_2 від 26.07.2016 р. (т.ІІІ, а.с. 18) із зауваженнями. Зокрема, позивач зауважила, що банківські картки, флеш-картка та телефон (пп. 7, 8, 9, 11, 18) пошкоджені, а банківські картки, що зазначені в п.10, п.12 «є неприйнятними», оскільки стосуються інших осіб.
		Також судом встановлено, що МЗС України доручало ОСОБА_3 України в Республіці Куба опрацювати з кубинською стороною питання щодо скасування боргу за зберігання тіла гр. ОСОБА_2 в Інституті судової медицини Куби (лист МЗС від 29.12.2015 р. №71/ОР/6145-547-2781). У відповідь на ноту ОСОБА_3 України в Республіці Куба, направлену Міністерству охорони здоров'я Куби, електронною поштою було отримано повідомлення відомства від 25.01.2016 р. щодо звільнення української сторони від оплати за здійснення розтину і зберігання тіла гр. ОСОБА_2 без конкретизації періоду зберігання. В телефонному режимі представник Міністерства охорони здоров'я Куби підтвердив дану інформацію та намір офіційно інформувати про це ОСОБА_3 України в Республіці Куба після прийняття українською стороною рішення щодо подальших дій з тілом гр. ОСОБА_2. Відтоді кубинська сторона більше не порушувала зазначене питання, що спричинено прийнятим в односторонньому порядку рішенням кубинської сторони поховати тіло гр. ОСОБА_2 за відсутності волевиявлення його матері гр. ОСОБА_1 та попри офіційні заперечення ОСОБА_3 України в Республіці Куба призупинити процес поховання. Отже відповідні аргументи позивача про необхідність зобовязати відповідача вчинити дії щодо зняття з неї боргу, виставленого кубинською стороною, є неактуальними та неспроможними за обставин, що склалися.
		У світлі загальних принципів, що стосуються обов'язку держави забезпечити ефективне розслідування смертей, що мали місце, суд зазначає, що державні органи провели низку заходів для встановлення відповідних обставин цієї справи. Слід зазначити, що МЗС України (дії якого стосувалися звернення позивача до Міністра) не було порушено свого позитивного обовязку захистити життя сина позивача під час його перебування за кордоном, та адекватно пояснити обставини його смерті, а також процесуального обовязку провести ефективне розслідування (у межах своїх повноважень та з огляду на законодавство країни перебування) щодо цього. Претензії позивача щодо неналежного кримінального розслідування (на її погляд) не можуть бути висунуті українському посольству та міністерству, оскільки останні таких функцій не здійснюють. У свою чергу, ОСОБА_3 неодноразово порушувалося вказане питання перед кубинською стороною, в результаті чого стало відомо про фактичні обставини смерті ОСОБА_2, причину смерті тощо.
		Задля досягнення мети розслідування її форми можуть бути різними в залежності від обставин, оскільки обов'язок його проведення не є обов'язком досягти результату, це обов'язок вжити заходів. Органи державної влади повинні вжити всіх необхідних заходів для отримання доказів.
		Очевидно, що під час розслідування можуть виникнути складнощі та перепони, які перешкоджають його прогресу. Однак негайна реакція органів державної влади при розслідуванні випадків зі смертельним наслідком є важливою для забезпечення громадської впевненості в дотриманні принципу верховенства права, а також у попередженні будь-яких ознак співучасті або толерантності до незаконних дій.
		Зокрема, за фактом смерті 26 серпня 2015 на території Республіки Куба громадянина України ОСОБА_2, МЗС України та ОСОБА_3 України в Республіці Куба, які діяли відповідно до законодавства України та в порядку консульського супроводу у справі, на підставі особистих звернень ОСОБА_1, було здійснено низку заходів. Зокрема, отримано офіційне підтвердження кубинської сторони про факт загибелі громадянина України ОСОБА_2, а також інформацію щодо розслідування обставин («самогубство») та причини його смерті (травми, отримані внаслідок падіння з 22 поверху), процедури та результатів впізнання/ідентифікації особи померлого громадянина; забезпечено охорону майна померлого гр. ОСОБА_2; надіслано інформацію про смерть громадянина України ОСОБА_2 на адресу компетентних органів України; надано гр. ОСОБА_1 офіційну інформацію щодо обставин смерті її сина ОСОБА_2, наявних варіантів його поховання, зокрема, щодо можливо сті перевезення тіла в Україну або поховання на території Куби, а також варто сті відповідних послуг та можливостей надання їй сприяння з боку українських та кубинських установ для реалізації одного з прийнятних для неї варіантів; надано інформацію щодо можливості оплати послуг із поховання на території Куби за рахунок кубинської сторони, а також роз'яснено процедуру прийняття рішення щодо оплати відповідних послуг із поховання за рахунок коштів держбюджету України; неодноразово гр. ОСОБА_1 було повідомлено про необхідність надання волевиявлення, посвідченого належним чином, щодо способу і місця поховання; надано роз'яснення гр. ОСОБА_1 вимог компетентних органів Куби щодо першочерговості надання волевиявлення щодо подальших дій із тілом та місця поховання як передумови для подальшої видачі свідоцтва про смерть; надано роз'яснення гр. ОСОБА_1 щодо термінів зберігання тіла та по відомлено про наміри кубинської сторони здійснити поховання її сина ОСОБА_2 у разі ненадання волевиявлення; МЗС та ОСОБА_3 України в Республіці Куба вжито заходи, завдяки яким поховання ОСОБА_2 було суттєво відтерміновано, з метою надання гр. ОСОБА_1 додаткового часу для прийняття рішення щодо місця та способу поховання сина; досягнуто домовленості з компетентними органами Куби про можливість особистої участі гр. ОСОБА_1 в упізнанні тіла; надано візову підтримку гр. ОСОБА_1; підтверджено можливість надання сприяння з боку ОСОБА_3 України в Республіці Куба у разі поїздки гр. ОСОБА_1 до цієї країни; отримано офіційні роз'яснення щодо процедури отримання коштів, які знаходяться на рахунку ОСОБА_2 в кубинському банку, у порядку набуття спадщини у відповідності до законодавства Куби; отримано офіційне свідоцтво про смерть (копія була надана у розпоряд ження гр. ОСОБА_1 та її було повідомлено про терміни доставки в Україну оригіналу документа); отримано оригінали паспортних та інших документів ОСОБА_2
		При вивченні того, в якій мірі перевірка обставин смерті ОСОБА_2 відповідала належній, принаймні на думку позивача, що серед іншого зумовило її звернутись за судовим захистом, суд не розглядатиме питання щодо того, чи були висновки, яких дійшли національні чи кубинські органи, правильними; при цьому при вирішенні даного спору суд не може визначити, які ще заходи можливі або вимагалися. 
		Проте суд розглянув питання стосовно того, чи була достатньою якість процесу прийняття рішень в аспекті звернень позивача з метою перевірки вичерпаності заходів, які були вжиті національними органами та які б обґрунтовано можна було очікувати від них, щоб провести оперативне та ретельне розслідування, та з приводу яких були спрямовані звернення позивача до Міністра ЗС України. При цьому судом не встановлено можливості та достатніх причин для здійснення міністром ЗС своєї позастатутної дискреції, на чому наполягала позивач, бажаючи отримати саме той результат, який на її думку відповідає справедливості та є адекватним за обставин, що склалися.
		Заявляючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 500000 гривень, позивач послалася на завдання їй моральної шкоди, яка полягала в перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршенні самопочуття, обумовлених постійним пошуком допомоги, сприяння, інформації, документів, подання звернень та ін., оскільки відповідачем не організовано підтвердження фактів смерті та поховання саме її сина, надано неперевірену інформацію та ін.
		Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.
		Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		З урахуванням субєктного складу спірних правовідносин, до застосування підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статі 23, 1167, 1173 ЦК України та стаття 11 Закону № 202/98-ВР.
		Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» від 31.03.1995 р. № 4, при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями, вини останнього в її заподіянні. Суд зокрема, повинен з'ясувати, чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральної шкоди чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.
		Однак аналізуючи обставини справи та доводи позивача, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Так, суд вважає, що позивач безумовно зазнала страждань внаслідок отримання трагічної інформації про долю її сина. Однак таке моральне страждання не може бути компенсовано за участю адміністративного суду за умов спірних правовідносин.
		Вирішуючи спір, суд також враховує, що жодна людина із звичайною сприйнятливістю не може залишитися байдужою, дізнавшись про жахливе випробування, яке випало на долю позивача, пані ОСОБА_1 Виконуючи судові функції суд має вирішувати питання права, належним чином поставлені перед ним, до яких належать і питання цієї справи; при цьому суд не уповноважений і не підготовлений виступати моральним чи етичним арбітром. Важливо наголосити на характері та межах ролі суду, оскільки питання, порушені позивачем, дуже широкі й викликають глибокі і цілком виправдані співчуття, проте по суті не стосуються захисту інтересу позивача в публічному-правовому спорі із Міністром ЗС України, як субєктом владних повноважень.
		На  думку  суду,  якщо  зважати  на  труднощі,  з  якими пов'язані  заходи, щодо яких прохала позивач (надати фото, відеоматеріали, протоколи (про існування яких немає жодних свідчень), організувати подорож до Куби, перепоховання тіла (всупереч кубинському законодавству), проведення експертиз, звернутися до міжнародних організацій з цього приводу тощо) в сучасному суспільстві,  на  непередбачуваність  людської  поведінки  та на оперативність вибору, який має бути зроблений стосовно пріоритетів і ресурсів, тлумачення зазначеного зобов'язання має бути таким, що не покладає нездійснений і непропорційний тягар на органи влади, який позивач попри все взагалі зводить до очільника центрального органу влади.
		Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення КС України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003).
		Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		В той же час слід зазначити, що ухвалення законного і обґрунтованого рішення у відповідності з вимогами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає надання судом оцінку кожному доводу сторін на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження залучених до матеріалів справи доказів.
		У мотивувальній частині рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти Україна" (пункти 23 - 25) зазначено, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довід. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення. Крім того, необхідно враховувати, що сторона представляє в суді різні доводи, а також відмінності у положеннях законодавства, традиціях, юридичних висновках, способах викладення та формулюваннях рішень суддів держав-учасниць.
		Постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обовязку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.
		З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову, належних учасників процесу), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
		Обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або  законного інтересу,  на захист якого подано позов.
		Суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний приймати рішення, а дії - вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх,  дотримуючись встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
		Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
		Отже суд приходить до висновку про те, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини.
		Керуючись ст.ст. 128, 158-163 КАС України, суд
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністра закордонних справ України та Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною, зобовязання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди відмовити.
		Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.
		 
		 
		 
		Головуючий суддя        __________________І.В. Завальнюк 
		 
		 
		Суддя               __________________В.В. Андрухів
		 
		 
		Суддя                    __________________Я.В. Балан

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...