Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/5477/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Інші спори.
Надіслано для оприлюднення: 19.10.2016. Зареєстровано: 20.10.2016. Забезпечено надання загального доступу: 24.10.2016.
Дата набрання законної сили: 11.10.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"11" жовтня 2016 р.           Справа№ 910/5477/16
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Гончарова С.А.
		суддів:            Чорногуза  М.Г. 
		          Скрипки І.М. 
		 
		при секретарі судового засідання  Денисюк І.Г.
		 
		за участі представників сторін:
		від позивача: Скляр Д.Ю. - посвідчення;
		від відповідача-1: Баранов М.С. - за оформленою належним чином довіреністю;
		від відповідача-2: Шапченко І.С. - за оформленою належним чином довіреністю;
		Гладченко В.О. - за оформленою належним чином довіреністю;
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва 
		на рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2016 року у справі № 910/5477/16 (суддя Ярмак О.М.) 
		за позовом Заступника прокурора міста Києва
		до 1. Київської міської ради
		    2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд"
		про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та визнання відсутності права
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2016 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
		Не погодившись з вказаним рішенням, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
		Апеляційна скарга вмотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права (ст.  13, 14 Конституції України, ст. 1,15-2, 53, 54, 54, 123,124, 152, 186 Земельного Кодексу України, ст. 51 Закону України «Про землеустрій», ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст. 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 6673 від 04.10.1988 року), п. 172 Настанов, що регулюють виконання цієї Конвенції, ст. 14 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 20 Господарського кодексу України, та норм процесуального права (ст.. 4-2, 29, 43 Господарського процесуального кодексу України), що відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.
		Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончаров С.А. (головуючий), Скрипка І.М., Корсакова Г.В.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2016 апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києв було прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 20.07.16р.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2016 задоволено клопотання позивача про його участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
		Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.07.2016 року у зв'язку з перебування судді Корсакової Г.В. у відпустці, сформовано для розгляду зазначеної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А., судді Скрипка І.М., Ільєнок Т.В.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2016 апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва було прийнято до провадження, розгляд справи  відкладено до 31.08.16р.
		В судовому засіданні 31.08.2016р. було оголошено перерву до 14.09.2016 року.
		Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.09.2016 року у зв'язку з перебування судді Ільєнок Т.В. у Національній школі суддів України, сформовано для розгляду зазначеної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А., судді Скрипка І.М., Чорногуз М.Г.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 року апеляційна скарга прийнята до провадження у визначеному складі суду.
		Колегією суддів Київського апеляційного господарського суду у судовому засіданні, що відбулось 14.09.2016 року оголошено перерву до 11.10.2016 року.
		Відповідач-2, згідно з поданим до апеляційного суду 19.07.2016 року запереченнями,  вважає викладені в апеляційній скарзі аргументи немотивованими, вимоги апелянта - необґрунтованими та неправомірними, відтак, такими, що не підлягають задоволеню.
		Відповідач-2, згідно з поданим до апеляційного суду 14.09.2016 року запереченнями, зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано та законно прийшов до висновку, що Київська міська рада при прийняті рішення №638-8/798 від 10.07.2003 року не порушувала ст.. 53,54 Земельного кодексу України та Закону України «про охорону культурної спадщини».
		Також, в своїх запереченнях відповідач-2 вважає, що відсутність чіткого посилання порушення яких саме інтересів держави зумовило звернення до суду з позовом було належно, об'єктивно, повно та всебічно оцінено Господарським судом міста Києва, в результаті чого суд дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.
		Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції. 
		Згідно ст.101 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. 
		Місцевим господарським судом встановлено наступне.
		10.07.2003  Київською міською радою прийнято рішення №638-8/798 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", пунктом 9 якого затверджено проект відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку по вул. Стрітенській, 8 у Шевченківському районі м. Києва та вирішено передати вказаному товариству, за умови виконання п.9.1 цього рішення, в довгострокову оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 0, 10 га за рахунок земель міської забудови.
		29.03.2005 на виконання вказаного рішення між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" було укладено нотаріально посвідчений договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, про що зроблено запис від 01.04.2005  №91-6-00427 у книзі записів державної реєстрації договорів. 
		Як зазначалось, позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва полягають у визнанні незаконним та скасуванні п. 9 рішення Київської міської ради від 10.07.2003 року № 638-8/798 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", визнанні недійсним договору оренди земельної ділянки площею 1002 кв. м. по вул. Стрітенській, 8 у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер 8 000 000 000:91:171:0009), укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житло-буд", зареєстрованого  Головним  управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної  адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 01.04.2005 за № 91-6-00427 та визнанні  відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю "Житло-буд" права користування  земельною ділянкою площею 1002 кв. м на вул. Стрітенській, 8 у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер 8 000 000    000:91:171:0009).
		В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор посилається на те, що зазначене рішення Київської міської ради прийнято, а договір оренди укладено з порушенням вимог чинного законодавства, зокрема, порушені норми Земельного кодексу України, Закону України "Про охорону культурної спадщини", Конвецію ЮНЕСКО про охорону  всесвітньої  культурної та природної спадщини, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться  у Центральному історичному ареалі міста, в архітектурній  та археологічній охоронній зонах, відноситься до земель історико-культурного призначення, тому на неї поширюється спеціальний режим використання. Вказує, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.10.2010 у справі № 2а-86998/10/2670, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2011, установлено, що земельні ділянки в межах охоронюваної зони  ансамблю споруд Софійського собору віднесені до охоронюваної археологічної зони території, як на місцевому  рівні так і на державному рівні, а земельні ділянки в межах охоронної зони є землями історико - культурного призначення та особливо цінними землями.
		Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що 10.07.2003 року Київською міською радою прийнято рішення № 638-8/798 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею", яким затверджено проект відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Житло-Буд" для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку по вул. Стрітенській, 8 у Шевченківському районі м. Києва та вирішено передати вказаному товариству, за умови виконання п.9.1 цього рішення, в довгострокову оренду строком на 25 років земельну ділянку площею 0, 10 га за рахунок земель міської забудови (п. 9).
		Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
		З матеріалів справи вбачається, що на виконання вказаного рішення між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений та зареєстрований договір оренди, а проект землеустрою у встановленому законом порядку був погоджений із Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища (висновок №19-542 від 12.06.2003), Головним державним санітарним лікарем м. Києва (висновок №4699 27.06.2003), Управлінням охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища (висновок №3463 від 25.06.2003), Державним управлінням екології та природних ресурсів в м. Києві (висновок №08-9-20/5812 від 05.08.2003). 
		Також, відмовляючи прокурору у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що всупереч приписів норм ст. ст. 1, 2 , 29 ГПК України прокурором не визначено, в чому полягає порушення інтересів держави в результаті передачі в орендне користування відповідачем 1 відповідачу 2 спірної земельної ділянки, не обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави шляхом пред'явлення даного позову, а також не вказано орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, тобто не доведено суду наявність у прокурора передбачених законом повноважень на звернення з даним позовом до суду.
		Прокурором не доведено суду та не надано належних доказів, в розумінні ст. 34 ГПК України, які б свідчили, що відповідачами порушені інтереси держави, які стосуються розпорядження спірною земельною ділянкою, правом на розпорядження якою наділена Київська міська рада, яка виступає в даній справі відповідачем.
		Проте, колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з такими висновками, викладеними у рішенні місцевого господарського суду, та вважає їх такими, що не відповідають обставинам справи, з огляду на наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка на вул. Стрітенській, 8 у Шевченківському м. Києва знаходиться у Центральному історичному ареалі міста (рішення Київської міської ради від 28.03.2002 року № 370/1804), в архітектурній охоронній та археологічній охоронній зонах (рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів № 920 від 16.07.1979 року, розпорядження Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 року).
		Вказане також підтверджується висновками Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 12.06.2003 року № 19-542 та Управління охорони пам'яток історії, культури та історичного середовища від 25.06.2003 року № 3463, листами Міністерства культури України від 21.09.2015 року № 3087/10/13-15, Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій від 28.09.2015 № 451, наявними у матеріалах справи.
		Згідно зі ст. 53 Земельного кодексу України до земель історико- культурного призначення належать землі, на яких розташовані, зокрема, історико-культурні заповідники, архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри.
		Статтею 150 Земельного кодексу України визначено, що землі історико- культурного призначення відносяться до особливо цінних земель.
		Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» зоною охорони пам'яток є встановлювані навколо пам'ятки охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання.
		Статтею 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачено, що території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв- заповідників, охорошовані археологічні території належать до земель історико- культурного призначення.
		Крім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2010 року у справі № 2а-8698/10/2670 встановлено, що земельні ділянки в межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору (куди входить спірна земельна ділянка) віднесені до охоронюваної археологічної території законодавством як на місцевому рівні (розпорядження Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 року) так і на республіканському рівні (постанова Кабінету Міністрів України № 1761 від 27.12.2001 року). 
		Враховуючи викладене, з посиланням на ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та ст. 150 Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що земельні ділянки в межах охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору є землями історико-культурного призначення та особливо цінними землями.
		Судом першої інстанції, помилково не взято до уваги, що вказаним судовим рішенням не встановлено (з моменту прийняття рішення) належність земель до охоронної зони ансамблю споруд Софійського собору (куди входить спірна земельна ділянка), а підтверджено, що ці землі були віднесені до охоронюваної археологічної території нормативними актами (розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 року та постановою Кабінету Міністрів України № 1761 від 27.12.2001 року), прийнятими до рішення Київської міської ради від 10.07.2003 року № 638-8/798.
		Висновок суду першої інстанції про те, що положення ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки суперечать ст. 53 Земельного кодексу України, є помилковим з огляду на наступне.
		Згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України земельні правовідносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
		Відповідно до ст. 4 Земельного кодексу України, земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.
		Земельні правовідносини у сфері охорони культурної спадщини регулюються, зокрема, Земельним кодексом України та законом України «Про охорону культурної спадщини».
		Пунктом 3 Прикінцевих положень Земельного кодексу України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності Земельним кодексом, діють у частині, що не суперечить кодексу.
		Земельний кодекс України та Закон України «Про охорону культурної спадщини» є тотожними щодо визначення складу земель історико-культурного призначення. 
		Стаття 34 вказаного закону не суперечить статті 53 Земельного кодексу України, а доповнює склад земель історико-культурного призначення «охоронними зонами», визначеними у ст. 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини».
		Таким чином, висновок суду про незастосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про охорону культурної спадщини» є помилковим.
		Статтею 54 Земельного кодексу України передбачено, що навколо історико-культурних заповідників, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони із забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.
		Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом (ч. 3 ст. 54 Земельного кодексу України).
		Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
		Згідно з п. 2.1 додатку 2 до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів № 920 від 16.07.1979 «Про уточнення меж історико- культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві», а також згідно з п. 5.1 додатку 2 до розпорядження Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів № 920 від 16.07.1979 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві» на території заповідників забороняється будь- яке будівництво не пов'язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території і реставрацією пам'яток історії та культури.
		Пунктом 3 додатку № 2 до розпорядження Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 передбачено, що залежно від характеру історичного середовища на історико-культурні заповідники і зони охорони пам'яток історії та культури на території м. Києва поширюється принцип реставрації, реабілітації та режим регенерації з обмеженим перетворенням історичного середовища.
		Пунктом 9 вказаного додатку № 2 передбачено, що в архітектурних охоронних зонах зберігається стара планувальна структура та історична забудова. Дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд за індивідуальними проектами, що регламентуються по висоті з врахуванням архітектурної та масштабної ув'язки з існуючою забудовою і загальним силуетом міста.
		У порушення наведених норм чинного законодавства Київська міська рада надала ТОВ «Житло-Буд» спірну земельну ділянку за рахунок земель історико-культурного призначення для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку, який не відноситься до особливо важливих споруд.
		Дійшовши, помилкового висновку про неналежність спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги доводи прокурора про необхідність при прийнятті Київською міською радою оспорюваного рішення та наданні земельної ділянки під забудову інформування секретаріату ЮНЕСКО про заплановане будівництво, чим порушено ст. 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини (ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 6673 від 04.10.1988 року), п. 172 Настанов, що регулюють виконання цієї Конвенції, ст. 14 Закону України «Про міжнародні договори України».
		Відведення спірної земельної ділянки в оренду ТОВ «Житло- Буд» здійснено з порушенням Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, яка є одним з основних пам'яткоохоронних міжнародних документів (ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР № 6673 від 04.10.1988).
		Статтею 9 Конституції України та статтею 17 Закону України «Про міжнародні договори України» передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		У грудні 1990 року до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО за № 527 внесено перший український об'єкт під назвою «Софійський собор у Києві та прилеглі монастирські споруди. Києво-Печерська лавра». При включенні ансамблів до Списку ІКОМОС (Міжнародна рада з питань пам'яток і визначних місць) звернув увагу на необхідність визначення буферної зони навколо ансамблів та дотримання Україною на майбутнє норм будівництва, сумісних з винятковим характером ансамблю Софійського собору, тобто створення умов для існування пам'ятки такого рівня.
		Відповідно до статті 4 Конвенції кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї.
		Україна, як держава, що внесла пам'ятку до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, згідно з п. 172 Настанов, що регулюють виконання Конвенції про охорону всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, добровільно взяла на себе зобов'язання по інформуванню Комітету всесвітньої спадщини через Секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати або дозволити в зоні, що охороняється Конвенцією, значні роботи по відновленню чи новому будівництву, які могли б вплинути на цінність об'єкта всесвітньої спадщини.
		Згідно зі ст. 14 Закону України «Про міжнародні договори України» Міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади України, Уряд Республіки Крим, інші державні органи, до компетенції яких входять питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами Українською Стороною, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для Української Сторони, і за виконанням іншими учасниками міжнародних договорів їх зобов'язань.
		Таким чином, при прийнятті Київською міською радою оспорюваного рішення та наданні земельної ділянки під забудову не вжито заходів щодо інформування секретаріату ЮНЕСКО про заплановане будівництво, чим порушено сг. 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, п. 172 Настанов, що регулюють виконання цієї Конвенції, ст. 14 Закону України «Про міжнародні договори України».
		Суд залишив поза увагою та взагалі не надав оцінки доводам прокурора щодо відсутності в матеріалах проекту відведення спірної земельної ділянки висновку державної землевпорядної експертизи, проведеної уповноваженим органом.
		-о
		Г.
		Т
		/ о.
		Водночас, матеріалами справи підтверджується, що державну землевпорядну експертизу проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки проведено не територіальним органом Держкомзему України, як того вимагало чинне законодавство, а Головним управлінням земельних ресурсів КМДА, що є порушенням вимог ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України, ст. 51 Закону України «Про землеустрій», пп. 1.2, 1.4 п. 1, підп. 4.2.3 п. 4 Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах № 39 від 11.03.1997 року «Про затвердження Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи», постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 24.02.2003 року (в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин).
		За змістом ч. 1 ст. 116 та ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України підставою набуття юридичними особами права користування земельними ділянками із земель комунальної власності є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, прийняте в межах повноважень, визначених цим кодексом.
		Відповідно до ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.
		Згідно з ч. 6 ст. 123 цього Кодексу проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і в межах своїх повноважень приймають рішення про надання земельної ділянки.
		Відповідно до вимог ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України, ст. 51 Закону України «Про землеустрій», піди. 1.2, 1.4 п. 1, підп. 4.2.3 п. 4 Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах № 39 від 11.03.1997 «Про затвердження Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи», постанови Кабінету Міністрів України № 200 від 24.02.2003 (в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин) проект відведення земельної ділянки ТОВ «Житло-Буд» підлягав державній землевпорядній експертизі.
		У проекті відведення земельної ділянки міститься позитивний висновок державної землевпорядної експертизи № 4783, проведеної Головним управлінням земельних ресурсів КМДА, який не відповідає вимогам Положення про здійснення державної землевпорядної експертизи, затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 11.03.1997 №39.
		Згідно з указаним Положенням проведення державної землевпорядної експертизи відноситься до повноважень територіального органу Держкомзему України, а не виконавчого органу Київської міської ради.
		Таким чином, у порушення вимог ст. 123, ч. 3 ст. 186 Земельного кодексу України державну землевпорядну експертизу проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки територіальним органом Держкомзему України проведено не було.
		Згідно із п. 17 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини належить, зокрема, погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, шляхових, земляних робіт у зонах охорони пам'яток національного значення, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм та проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини.
		Відповідно до висновку Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 12.06.2003 № 19-542 при відведенні земельної ділянки необхідно забезпечити дотримання вимог чинного законодавства з охорони культурної спадщини та отримати позитивний висновок Міністерства культури і мистецтв України
		Однак, за інформацією Міністерства культури України від 21.09.2015 землевпорядна документація щодо відведення земельної ділянки на вул. Стрітенській, 8 у Шевченківському м. Києва до Міністерства не надходила.
		Також, у порушення вимог ст. ст. 123, 124 Земельного кодексу України висновок Державного управління екології та природних ресурсів в м. Києві надано 05.08.2003 року, тобто вже після прийняття Київською міською радою спірного рішення від 10.07.2003 року № 638-8/798 про передачу земельної ділянки ТОВ «Житло-Буд» в оренду.
		Положеннями ст. 19 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ст. 9 Земельного кодексу України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Київська міська рада здійснює передачу у власність або надання у користування земельних ділянок виключно в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.
		Пункт 9 рішення Київської міської ради від 10.07.2003 № 638-8/798 прийнято з грубими порушеннями вимог законодавства, а тому відповідно до вимог ст. 21 Цивільного кодексу України підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
		Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
		Стаття 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на землю.
		Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (п.5 ст. 16 указаного Закону України).
		Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
		Також, у ч. 2 ст. 15 зазначеного Закону вказано, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.
		Статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією та законами України, а також моральним засадам суспільства.
		Відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) на момент вчинення правочину вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочии може бути визнаний судом недійсним.
		Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
		У зв'язку з тим, що договір оренди земельної ділянки укладений між Київською міською радою та ТОВ «Житло Буд» на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування, він підлягає визнанню недійсними у судовому порядку.
		Також, місцевий суд дійшов невірного висновку, що прокурором не обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави шляхом пред'явлення позову, а також не вказано орган, уповноважений державною здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
		Відповідно до ст. ст. 13, 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Аналогічні положення містить ст. 1 Земельного кодексу України.
		Аналіз зазначених приписів законодавства вказує на те, що землі державної та комунальної форми власності водночас належать усьому Українському народу, а тому перебувають під особливою охороною держави, інтереси якої щодо земель прямо встановлено Конституцією та Земельним кодексом України.
		Разом із тим, інтереси держави стосуються також дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, про що свідчить зміст ст. 15 Земельного кодексу України, ст.ст. 2, 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».
		У зв'язку із зазначеним, порушення вимог законодавства України при розпорядженні землями державної та комунальної власності є підставою для захисту інтересів держави прокурором, про що зазначено у позові.
		Згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Відповідно до ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.
		Таким чином, законодавством України передбачені повноваження прокурора на звернення з позовом до суду. При цьому, необхідність пред'явлення позову прокурором обумовлюється тим фактом, що Державна інспекція сільського господарства України не наділена законом повноваженнями на звернення до суду, у зв'язку з чим прокурор у відповідності до вимог ч. 2 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України звернувся до суду з позовом як позивач.
		Безпідставними є посилання суду першої інстанції, що вимоги прокурора про визнання відсутнім у ТОВ «Житло-Буд» права користування спірною земельною ділянкою не ґрунтуються на положеннях ст. 152 Земельного кодексу України, оскільки останньою якою не передбачено такого способу захисту прав на земельні ділянки.
		Статтею 152 Земельного кодексу України визначено перелік способів захисту прав на земельні ділянки, який не є вичерпним. Підтвердженням цього є пункт д) частини 3 вказаної статті, якою визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється також шляхом застосування інших, передбачених законом, способів.
		При цьому положеннями ст. 20 Господарського кодексу України встановлено, що права та законні інтереси захищаються, зокрема, шляхом визнання наявності або відсутності прав.
		Обраний спосіб захисту в даному випадку спрямований на поновлення порушених прав територіальної громади міста Києва на вказану ділянку, оскільки визнання факту відсутності у ТОВ «Житло-Буд» права користування спірною земельною ділянкою унеможливить її забудову товариством.
		У постанові пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» зазначено, що відповідно до вимог ст. 4 ГПК України рішення господарського суду повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
		Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 4-2 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
		З огляду на таке, позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Відповідно до ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема,  невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи (п. 3).
		З огляду на викладені вище обставини, з урахуванням положень п. 3 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, колегія апеляційного суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2016 року у справі № 910/5477/16 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга вимоги Заступника прокурора міста Києва підлягає задоволенню в позовному обсязі.
		Згідно з ч. 2, 3 п. 4.1 постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що судовий збiр у справах зi спорiв, що виникають при укладаннi, змiнi та розiрваннi договорiв, покладається на сторону, яка безпiдставно ухиляється вiд прийняття обґрунтованих пропозицiй другої сторони. Якщо розбiжностi мiж сторонами вирiшено частково на користь однiєї iз сторiн i частково на користь другої сторони, то витрати, пов'язанi зi сплатою судового збору, розподiляються мiж обома сторонами з урахуванням кiлькостi та змiсту прийнятих господарським судом пропозицiй кожної iз сторiн (зокрема, у залежностi вiд кiлькостi пунктiв спiрного договору, прийнятих судом у редакцiї позивача i вiдповiдача).
		Якщо пропорцiї задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволеннi позову немайнового характеру), то судовi витрати розподiляються мiж сторонами порiвну. У разi коли позов немайнового характеру задоволено повнiстю стосовно двох i бiльше вiдповiдачiв або якщо позов майнового характеру задоволено солiдарно за рахунок двох i бiльше вiдповiдачiв, то судовi витрати також розподiляються мiж вiдповiдачами порiвну. Солiдарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.
		Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.  49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу вимоги Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського  суду міста Києва від 17.05.2016 року у справі № 910/5477/16 - задовольнити.
		Рішення господарського суду міста Києва від 17.05.2016 року у справі № 910/5477/16 - скасувати.
		Позовні вимоги Заступника Генерального прокурора України - задовольнити.
		Визнати незаконним та скасувати п. 9 рішення Київської міської ради від 10.07.2003 № 638-8/798 «Про падання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею».
		Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1002 кв.м. на вул. Стрітенській, 8 у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер 8 000 000 000:91:171:0009), укладений між Київською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю «ЖИТЛО-БУД», зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у книзі записів державної реєстрації договорів 01.04.2005 року за № 91-6-00427.
		Визнати відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю ««ЖИТЛО-БУД» (провулок Бехтеревський, 14, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 24368041) права користування земельною ділянкою площею 1002 кв.м. на вул. Стрітенській, 8 у Шевченківському районі м. Києва (кадастровий номер 8 000 000 000:91:171:0009).
		Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) на користь прокуратури міста Києва (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, р/р 3521 505701 1062. код класифікації видатків бюджету - 2800) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 2067 (дві тисячі шістдесят сім) грн. 00 коп.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ««ЖИТЛО-БУД» (провулок Бехтеревський, 14, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 24368041) на користь прокуратури міста Києва (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, р/р 35215057011062. код класифікації видатків бюджету - 2800) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 2067 (дві тисячі шістдесят сім) грн. 00 коп.
		Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) на користь прокуратури міста Києва (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, р/р 3521 505701 1062. код класифікації видатків бюджету - 2800) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2273 (дві тисячі двісті сімдесят три) грн. 70 коп.
		Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ««ЖИТЛО-БУД» (провулок Бехтеревський, 14, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 24368041) на користь прокуратури міста Києва (вул. Предславинська, 45/9, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 02910019, банк ДКСУ, м. Київ, код банку 820172, р/р 3521 505701 1062. код класифікації видатків бюджету - 2800) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2273 (дві тисячі двісті сімдесят три) грн. 70 коп.
		Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.
		Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                             С.А. Гончаров 
		 
		Судді                                                                                М.Г. Чорногуз
		 
		                                                                                І.М. Скрипка

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...