Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/3813/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері економіки, зокрема зі спорів щодо:; захисту економічної конкуренції.
Надіслано для оприлюднення: 21.10.2016. Зареєстровано: 24.10.2016. Забезпечено надання загального доступу: 27.10.2016.
Дата набрання законної сили: 02.11.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		 
		місто Київ
		 
		21 жовтня 2016 року                    09:50                        справа №826/3813/16
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
		за позовомОСОБА_1доНаціональної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг треті особи1. Акціонерна компанія "Харківобленерго" 2. Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києвіпровизнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії
		О Б С Т А В И Н И  С П Р А В И:
		 
		ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - відповідач, НКРЕКП), в якому просить: 1) визначити факт бездіяльності відповідача як порушення прав, свобод та інтересів позивача; 2) визначити, що бездіяльність відповідача порушує державні гарантії соціального захисту ветерана війни та завдає моральної шкоди - образи та пригнічення неспроможному інваліду війни 2-ї групи; 3) зобов'язати відповідача вжити невідкладних заходів щодо поновлення державних гарантій соціального захисту ветерана війни та в межах владних повноважень вчинити дії стосовно посадових осіб АК "Харківобленерго" щодо забезпечення справедливої оплати - 100 % пільги зі сплати спожитої енергії у межах електротехнічних параметрів побутових електроприладів; 4) призначити сатисфакцію моральної шкоди в сумі 150 000,00 грн.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/3813/16, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2016 року залучено до участі в адміністративній справі Акціонерну компанію "Харківобленерго" та Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. 
		В судове засідання 26 квітня 2016 року позивач не прибув, попередньо подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, представник третьої особи 2 до суду також не прибув, представники відповідача та третьої особи 1 заперечили проти задоволення позовних вимог. 
		Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		Враховуючи неприбуття сторін, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни та інвалідів війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1.
		Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 6 лютого 2016 року на адресу відповідача ним було надіслано звернення, яке містило скаргу на дії керівників АТ "Харківобленерго" щодо фальсифікації обліку спожитої електроенергії та зневаги до ветерана війни, хворої та безпорадної людини. Однак відповіді на звернення у встановлений статтею 20 Закону України "Про звернення громадян" строк позивач не отримав. 
		Позивач зазначає, що відповідач не вжив заходів реагування на звернення, тому у наступній квитанції на сплату електроенергії, як і раніше, зазначено втричі завищені показники споживання. Позивач вважає, що така бездіяльність відповідача порушила його права громадянина, а також призвела до приниження честі і гідності ветерана війни та порушила гарантії його соціального захисту, визначені у статтях 2, 13 Закону України "Про статус ветеранів  війни, гарантії їх соціального захисту", та завдала моральної шкоди, що полягала у образі його душі та призвела до зубожіння тіла.   
		Відповідач у письмових запереченнях на адміністративний позов вказує на безпідставність тверджень позивача, посилаючись на те, що звернення останнього від 02 лютого 2016 року б/н було розглянуто та у листі від 27 березня 2016 року №1234/20.3/9-16 надано позивачу вичерпну та обґрунтовану відповідь. Відповідачем вжиті всі можливі заходи для врегулювання питань, викладених позивачем у зверненні. Лист 27 березня 2016 року №1234/20.3/9-16 направлено на адресу позивача простою кореспонденцією через відділення поштового зв'язку Київ-57 Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", у підтвердження чого відповідач посилається на свій реєстр на відправку простої кореспонденції від 04 квітня 2016 року. Вважає, що вимога позивача про зобов'язання відповідача вжити невідкладних заходів щодо поновлення державних гарантій соціального захисту ветерана війни та вчинити дії стосовно посадових осіб третьої особи 1 щодо забезпечення 100% пільги зі сплати спожитої енергії та електротехнічних параметрів побутових електроприладів є передчасною та не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки відповідач не має повноважень щодо проведення державної соціальної політики, зокрема щодо встановлення, поновлення, припинення державних гарантій соціального захисту. У разі сумніву споживача у правильній роботі приладу обліку електроенергії споживач може звернутись до енергопостачальника для проведення експертизи. У разі підтвердження експертизою неправильної роботи приладу обліку енергопостачальник відшкодовує споживачу всі витрати, пов'язані з проведенням експертизи. У разі незгоди із заборгованістю, що обліковується на особовому рахунку, споживач має право звернутися до енергопостачальника щодо проведення звірки спожитої та сплаченої електроенергії. У разі недосягнення згоди між споживачем та електропостачальником щодо користування та оплати електроенергії, збереження приладів обліку тощо спірні питання вирішуються в установленому законодавством порядку, зокрема судовому. Такі твердження відповідач обґрунтовує посиланням на норми Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року №3157. 
		Окружний адміністративний суд міста Києва, вирішуючи спір по суті позовних вимог, виходить з наступного. 
		Пунктом 1 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 (далі по тексту - Положення), Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), є державним колегіальним органом, підпорядкованим Президентові України і підзвітним Верховній Раді України. НКРЕКП є органом державного регулювання діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг.
		Згідно з підпунктами 1, 8 пункту 3 Положення серед основних завдань НКРЕКП є: державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, зокрема у сферах електроенергетики; захист прав споживачів товарів (послуг) на ринку, що перебуває у стані природної монополії, та на суміжних ринках у сферах електроенергетики, теплопостачання тощо.
		Відповідно до підпункту 25 пункту 4  Положення НКРЕКП розглядає звернення споживачів та надає роз'яснення з питань застосування нормативно-правових актів НКРЕКП.
		Згідно з частиною першою статті 1 Закону України "Про звернення громадян" громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. 
		Статтею 18 Закону України "Про звернення громадян" визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
		Відповідно до статті 19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані, зокрема, об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
		Частиною першою статті 20 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
		Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, вказує на те, що ним було отримано звернення позивача від 02 лютого 2016 року б/н, яке розглянуто та надано на нього вичерпну і обґрунтовану відповідь.
		У підтвердження факту розгляду і вирішення звернення позивача відповідач надав копію свого листа від 27 березня 2016 року №1234/203/9-16. 
		Суд дослідив цей доказ і встановив, що відповідач за результатами розгляду звернення позивача у листі зазначив наступне. 
		Згідно з інформацією, наданою енергопостачальником, постачання електричної енергії на об'єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією від 27 липня 2015 року № 4065444, укладеного між позивачем та АК "Харківобленерго". 
		Розрахунки за спожиту електричну енергію на вказаному об'єкті здійснюються на підставі показань приладу обліку типу СО-ЭА05М1 № 038768. За вказаною адресою зареєстровано пільгу з оплати спожитої електричної енергії "Інвалід війни" у вигляді 100 % знижки з оплату за спожиту електричну енергію в обсязі 90 кВТ-год. Енергопостачальником щомісяця здійснюється зняття показань приладу обліку типу СО- ЭА05М1 № 038768. 
		Так, 26 жовтня 2015 року зафіксовано показання 019818, 26 листопада 2015 року - 019936, 25 грудня 2015 - 020258, 28 січня 2016 року - 020568, тому в період з 26 жовтня 2015 року по 26 листопада 2015 року обсяг споживання позивачем електричної енергії склав 118 кВт-год, в період з 26 листопада 2015 року по 25 грудня 2015 року - 322 кВт-год, а в період з 25 грудня 2015 року по 28 січня 2016 року - 310 кВт-год.
		Згідно з інформацією, наданою АТ "Харківобленерго", станом на 28 січня 2016 року відповідно до показань приладу обліку 020568 на особовому рахунку позивача обліковувалась заборгованість в сумі 163,27 грн. У зв'язку з цим, відповідач вказує на право позивача звернутися до енергопостачальника щодо проведення звірки спожитої та сплаченої електричної енергії та надати енергопостачальнику документи, що підтверджують оплату за спожиту електроенергію, та на обов'язок енергопостачальника, у такому випадку, провести звірку спожитої та оплаченої електроенергії. 
		Також відповідач вказує на право позивача відповідно до вимог пункту 16 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року №1357 (далі по тексту - ПКЕЕН), звернутися до енергопостачальника для проведення експертизи приладу обліку у разі сумніву у правильності роботи приладу обліку. Відповідачем у листі звернуто увагу на те, що у разі якщо між споживачем і енергопостачальником не досягнуто згоди щодо користування  електричною енергією, її оплати, збереження приладів обліку тощо, спірні питання вирішуються в установленому законодавством порядку, зокрема у судовому.
		При цьому відповідач звертає увагу АТ "Харківобленерго" на необхідність приведення своїх дій щодо визначення періоду для встановлення розміру оплати спожитої  електричної енергії у відповідність до вимог статті 20 ПКЕЕН, згідно з якими розрахунковим періодом є календарний місяць, шляхом надання споживачу рахунків за спожиту електроенергію протягом календарного місяця з першого числа поточного місяця і по перше число наступного місяця, а також надає доручення відділу НКРЕКП у Харківській області проконтролювати стан врегулювання спірної ситуації. 
		Лист НКРЕКП від 27 березня 2016 року №1234/20.3/9-16 містить реквізити НКРЕКП, має дату та номер, підписаний членом НКРЕКП.
		Враховуючи наведене, у суду відсутні підстави для висновку про вчинення відповідачем протиправної бездіяльності у вигляді не розгляду та не вирішення звернення позивача.
		Як зазначено вище, позивач згідно зі статтею 18 Закону України "Про звернення громадян" має право на одержання письмової відповіді про результати розгляду звернення і такому праву позивача кореспондує обов'язок відповідача, передбачений у статті 19 цього Закону, письмово повідомити про результати перевірки звернення і суть прийнятого рішення.
		Відповідач у підтвердження факту надіслання на адресу позивача відповіді на звернення надає копію свого реєстру на відправку кореспонденції від 04 квітня 2016 року.
		Суд оцінив зазначений документ і за результатами оцінки дійшов висновку про те, що реєстр на відправку кореспонденції від 04 квітня 2016 року не є належним доказом підтвердження факту відправки листа від 27 березня 2016 року №1234/20.3/9-16 на адресу позивача, оскільки не містить інформації щодо адреси позивача, відміток поштового відділення про отримання поштового відправлення та про його направлення тощо. 
		Відповідачем не надано інших доказів, які б підтверджували фактичну передачу листа 27 березня 2016 року №1234/20.3/9-16 поштовому відділенню для направлення на адресу позивача та фактичне направлення цього листа, зокрема, які б містили відтиск штемпелю поштового відділення з датою отримання для пересилання чи направлення позивачу. 
		Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог  статті 19 Закону України "Про звернення громадян" та допущення в результаті такого порушення протиправної бездіяльності, що полягала у неповідомленні письмово позивача про результати перевірки звернення і суть прийнятого рішення.
		Як зазначено раніше, виходячи з вимог частини першої статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення має бути розглянуто і вирішено у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а те, яке не потребує додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення, який не може перевищувати сорока п'яти днів.
		Позивач наголошує на тому, що відповідач у вказаний вище термін не розглянув його звернення. 
		Відповідачем, у свою чергу, не надано суду доказів дотримання ним місячного терміну розгляду та вирішення звернення, встановленого статтею 20 Закону України "Про звернення громадян". Не надано відповідачем також і доказів неможливості вирішення в місячний термін звернення позивача та встановлення у зв'язку з цим керівником відповідача або його заступником необхідного терміну для розгляду звернення з повідомленням про це позивача.
		Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог статті 20 Закону України "Про звернення громадян" в частині не розгляду та не вирішення звернення позивача у встановлений строк, що свідчить про протиправну бездіяльність.
		Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		Частиною четвертою і п'ятою статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративний позов може містити вимоги про: скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб'єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; виконання зупиненої чи невчиненої дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності. Адміністративний позов суб'єкта владних повноважень може містити інші вимоги у випадках, встановлених законом.
		Згідно з частиною другою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо  вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.  Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в  порядку цивільного або господарського судочинства. 
		Зі змісту частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії;  зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача коштів. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. 
		Системний аналіз положень частини другої статті 17, статті 105, статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України  дає підстави для висновку, що фізична чи юридична особа може оскаржити до адміністративного суду будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження, шляхом подання адміністративного позову з вимогами, перелік яких міститься у частині четвертій статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскільки такий перелік не є вичерпним, особа може обрати й інші вимоги на захист своїх прав, свобод чи інтересів у сфері публічно - правових відносин, але тільки виходячи із закону, яким визначається порядок реалізації прав та свобод у сфері публічно-правових відносин та враховуючи компетенцію адміністративних судів (статті 17 Кодексу), а також повноваження суду при вирішенні справи (статті 162 Кодексу).
		Заявлені позивачем позовні вимоги про: визначення факту бездіяльності відповідача як порушення прав, свобод та інтересів позивача; визначення, що бездіяльність відповідача порушує державні гарантії соціального захисту ветерана війни та завдає моральної шкоди, образи та пригнічення неспроможному інваліду 2-ї групи; призначення сатисфакції моральної шкоди, не узгоджується з наведеними нормами процесуального права. 
		Адміністративний суд не наділений повноваженнями приймати постанову про визначення факту бездіяльності суб'єкта владних повноважень як порушення прав, свобод та інтересів особи, визначення факту порушення бездіяльністю суб'єкта владних повноважень державних гарантій соціального захисту ветерана війни та завдання моральної шкоди, образи та пригнічення особи та про призначення сатисфакції моральної шкоди.
		Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
		Частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Згідно з частиною першою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
		Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Виходячи з наведених вище норм Закону та зважаючи на встановлені судом в межах спірних правовідносин факт допущення відповідачем протиправної бездіяльності, що полягає у не розгляді та не вирішенні звернення позивача у строк, визначений статтею 20 Закону України "Про звернення громадян", а також факт допущення протиправної бездіяльності, що полягає у неповідомленні письмово позивача про результати перевірки звернення і суть прийнятого рішення, суд з метою захисту прав та інтересів позивача від порушень органу державної влади, що є завданням адміністративного судочинства згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, всебічного та об'єктивного розгляду справи, керуючись частиною другою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не розгляді та не вирішенні звернення позивача у строк, визначений статтею 20 Закону України "Про звернення громадян", та протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у неповідомленні письмово позивача про результати перевірки звернення і суть прийнятого рішення, а також зобов'язати відповідача належно письмово повідомити позивача результати перевірки звернення і суть прийнятого рішення.
		При вирішенні питання щодо моральної шкоди, завданої протиправними діями та бездіяльністю відповідача, суд виходить з наступного. 
		Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Згідно з частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		Частиною другою статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		Згідно з частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		У постанові Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"  від 31 березня 1995 року №4 зі змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду від 25 травня 2001 №5 та від 27 лютого 2009 року №1 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
		У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
		Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Позивач, стверджуючи про те, що відповідачем завдано йому моральну шкоду в сумі 150 000 грн., не надає будь-яких доказів, що підтверджують факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань протиправними діями чи бездіяльністю відповідача. 
		Тому, підстави для відшкодуванню позивачу моральної шкоди у суду відсутні.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність поведінки у межах спірних правовідносин з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у свою чергу позивач також не довів суду обставини, на яких ґрунтуються його вимоги а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
		 
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
		2. Вийти за межі позовних вимог: 
		1) визнати протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, що полягає у не розгляді та не вирішенні звернення ОСОБА_1 від 02 лютого 2016 року у строк, визначений статтею 20 Закону України "Про звернення громадян";
		2) визнати протиправною бездіяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, що полягає у неповідомленні письмово ОСОБА_1 про результати перевірки звернення від 02 лютого 2016 року і суть прийнятого рішення;
		3) зобов'язати Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, належним чином письмово повідомити ОСОБА_1 про результати перевірки його звернення від 02 лютого 2016 року і суть прийнятого рішення.
		 
		Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Суддя                                                                                                 В.А. Кузьменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...