Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 361/4339/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 21.10.2016. Зареєстровано: 24.10.2016. Забезпечено надання загального доступу: 26.10.2016.
Дата набрання законної сили: 01.11.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 361/4339/16-ц 
		Провадження № 2-о/361/155/16 
		19.10.2016
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		19 жовтня 2016 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі: 
		судді - Сердинського В.С.
		при секретарі - Латенко Л.П.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту загибелі при виконанні обов`язку військової служби, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України,
		установив:
		ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема, що її син  ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , загинув при виконанні обов`язку військової служби ІНФОРМАЦІЯ_2 на території Донецької області в місті Дебальцеве, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Заявник мотивує свої вимоги тим, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Скотарське, Воловецького району, Закарпатської області. Була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Являлась матір?ю ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Бровари, Київської області.
		Зазначає, що починаючи з кінця лютого 2014 року війська Російської Федерації, у військовій формі без розпізнавальних знаків, почали окупацію Кримського півострова, в результаті чого 21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятиив Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов  Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 року Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької Народної Республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської Народної Республіки» (27 квітня 2014 року).
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.
		Як підсумок, Україною, за наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
		Під час збройної агресії проти України регулярним військам Російської Федерації, що дислокувались в районі м. Дебальцеве, Донецької області протистояв особовий склад військової частини ПП НОМЕР_1 , яка приймала участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та в якій, зокрема, і проходив військову службу старший механік гранатометник ОСОБА_2 
		03 лютого 2015 року під час виконання військового завдання, розгортаючи телекомунікаційний вузол «ТОПАЗ» під м. Дебальцеве, та організовуючи супутниковий зв`язок в інтересах взаємодіючих частин, з 07 год. 00 хв. до 08. год. 00 хв. відбувся мінометний обстріл пункту управління сектору «С», внаслідок чого солдат ОСОБА_2 загинув.
		Згідно довідки про причину смерті № 155 від 03 лютого 2015 року, виданою Артемівським відділенням Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи, ОСОБА_2 загинув внаслідок розтрощення черепу.
		Відповідно до витягу із протоколу № 522 від 17 лютого 2015 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, травма та причина смерті солдата ОСОБА_2 , а саме розтрощення черепа, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.
		Із змісту витягу з наказу командира військової частини ПП НОМЕР_1 від 10 лютого 2015 року № 28 вбачається, що солдата ОСОБА_2 , який загинув під час артобстрілу від розтрощення черепу 03 лютого 2015 року, було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
		За сумлінне ставлення до виконання службових обов`язків, проявлену мужність та самовідданість під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України солдату військової служби ОСОБА_2 посмертно було присвоєно нагрудний знак «Гвардія» та почесне найменування « ОСОБА_3 », що підтверджується витягом з наказу командира військової частини ПП НОМЕР_1 від 03.02.2015 року № 50.
		Згідно указу Президента України від 23.05.2015 року № 282/2015, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, солдата ОСОБА_2 було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. 
		Вважає, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід`ємне право на життя її сина, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. 
		Вважає, що в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, в місті Дебальцеве 03.02.2015 року загинув її син. Як наслідок, їй було заподіяно насамперед моральну, а також і матеріальну шкоду, через що ОСОБА_1 має намір отримати її відшкодування від держави-агресора - Російської Федерації. Оскільки до компетенції відповідних виконавчих органів публічної влади не віднесено встановлення причин загибелі громадян при виконанні обов`язку військової служби в зоні бойових дій з країною агресором  Російською Федерацією, заявник вважає звернення до суду щодо встановлення такого юридичного факту єдиним можливим способом підтвердження наявності юридичних фактів, що мають значення для охорони її прав та інтересів.
		Посилаючись на викладене, заявник просила суд встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 03 лютого 2015 року на території Донецької області в місті Дебальцеве, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та її представники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заяву підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ній.
		В судове засідання представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлялося належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення (а.с.133,144). Крім цього, до суду надійшло клопотання Міністерства соціальної політики України про розгляд заяви без участі їх представника.
		В судове засідання представник заінтересованої особи Російської Федерації не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлялося належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення (а.с.134,145).
		В судовому засіданні заявник ОСОБА_1 , що була допитана в якості свідка, показала, що дійсно вважає, що її син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув на території Донецької області в місті Дебальцеве, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показав, що в 2014 році він був призваний на військову службу в лавах Збройних Сил України. 03 лютого 2015 року поряд з їдальнею відбувся мінометний обстріл, внаслідок якого свідок був поранений, а ОСОБА_2 загинув. Вважає, що обстріл був проведений військовими Російської Федерації, оскільки обстріл йшов із території ополченців.
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Скотарське, Воловецького району, Закарпатської області та зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями паспорту громадянина України серії НОМЕР_2 (а.с.18-24).
		Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.
		З даної заяви Верховної Ради України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русскоеединство» Сергій Аксьонов проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, звернувся до Ради Федерацій Російської Федерації, яка своєю постановою від 01 березня 2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».
		17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації Володимиром Путіним «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів».
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации нових субъектов  Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15 квітня 2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15 вересня 2015 року № 685-VІІІ, Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим Росія, продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької Народної Республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської Народної Республіки» (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», прийнятою 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм.
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені в суді докази.
		Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі (http://ua.korrespondent.net/world/3361365-mzs-brytanii-nazvav-prykrym-faktom-referendum-na-donbasi). Тим часом прес-секретар Держдепартаменту США Джен Псакі заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність "Донецької народної республіки" (http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3361226-derzhdepartament-ssha-znovu-zaiavyv-pro-nevyznannia-referendumiv-na-donbasi).
		«Так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю», - заявила прес-секретар верховного представника Європейського Союзу із закордонних справ ОСОБА_7 ( ОСОБА_8 ).
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької області, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		На підтвердження цього заявницею були наведені наступні докази по справі.
		14 червня 2014 року у в Краматорську, Донецької області, співробітники Служби безпеки України спільно з військовослужбовцями Збройних сил України затримали 21-річного громадянина Російської Федерації, колишнього курсанта Краснодарського вищого військового авіаційного училища ОСОБА_9 . Росіянин розповів, що прибув на схід України для участі у бойових діях на стороні «ДНР» та «заробити гроші». Із пояснень російського найманця слідує, що за цю «роботу» координатори обіцяли грошову винагороду - одну тисячу доларів США на день. Під час затримання у ОСОБА_9 було вилучено стрілецьку зброю, 7 тисяч гривень і, так звану, «летную книжку»  персональний звітний документ обліку підготовки пілота (http://www.sbu.gov.ua/sbu/control/uk/publish/article?art_id=127364&cat_id=127004).
		Згідно з оперативною інформацією інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки та оборони України від 20.12.2014 року, станом на 19.12.12014 року в районі м. Авдіївка, Донецької області, прикордонники спільно з працівниками СБУ затримали громадянина Російської Федерації. Під час поглибленого огляду його автомобіля та особистих речей було виявлено листівки з закликами про збір гуманітарної допомоги бойовикам «ДНР» на території Росії, предмети з символікою «ДНР», вимірювальні засоби, фотоапарат та флеш-карту з великою кількістю інформації про зброю і боєприпаси та креслення їх елементів (http://www.rnbo.gov.ua/news/1927.html).
		Як повідомляв прес-центр Служби безпеки України від 13.07.2016 року, співробітники Служби безпеки України спільно з прикордонниками та військовими затримали на лінії розмежування між містами Мар`їнка та Олександрівка, що на Донеччині, бойовика «ДНР»  громадянина Російської Федерації, уродженця Північного Кавказу. Затриманий росіянин розповів, що у 2014 році він був завербований російськими спецслужбами для участі у збройному конфлікті проти України. В повідомленні прес-центру зазначено, що громадянин Росії пройшов навчання у диверсійному таборі в Ростові-на-Дону, після чого куратори переправили його разом з «казаками» на тимчасово окуповані бойовиками території України. Російський найманець засвідчив, що брав участь у бойових діях проти українських військових у багатьох точках, зокрема у Донецькому аеропорту, поблизу Широкиного та Пісків. За словами росіянина, перебуваючи у складі незаконних збройних формувань, він на власні очі бачив випадки вбивства мирних громадян, зґвалтування, мародерства, грабежі, які здійснювали російські військові (https://ssu.gov.ua/ua/news/1/category/2/view/1402).
		23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Залучення регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: «За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)».
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема :вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04 лютого 2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер-війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпечної ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпечних міркувань чи задля захисту своїх «співвітчизників, що проживають за кордоном»; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи «Зниклі особи під час конфлікту в Україні» від 25 червня 2015 року визнає, що військові дії на частині територій Донецької та Луганської областей України є агресією зі сторони Російської Федерації. 
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, а саме Автономної Республіки Крим, м. Севастополь, частини Луганської та Донецької області.
		При вирішенні даної справи суд констатує, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 2 ст. 61 ЦПК України.
		Згідно з ч. 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		В результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи "Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб" № 2028 від 27 січня 2015 року (http://assembly.coe.int/nw/xml/XRef/Xref-XML2HTML-en.asp?fileid=21480&lang=en).
		Більше 2 000 000 осіб залишаються в районах, контрольованими сепаратистськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14 серпня 2015 року 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, згідно з даними Управління Верховного комісара ООН з питань біженців (http://unhcr.org.ua/en/2011-08-26-06-58-56/news-archive/1244-internal-displacement-map).
		Згідно відомостей військового квитка серії НОМЕР_3 , 14 листопада 2007 року призовною комісією Броварського району Київської області ОСОБА_2 був визнаний придатним до військової служби та призваний на військову службу і направлений у військову частину. 08 грудня 2007 року ОСОБА_2 прийняв військову присягу у військовій частині НОМЕР_4 . 14 жовтня 2008 року на підставі наказу Міністерства оборони України № 478 ОСОБА_2 був звільнений та демобілізований в запас (а.с.26-36).
		В свою чергу, згідно указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014, було оголошено та проведено часткову мобілізацію на території України під хвилю якої потрапив ОСОБА_2 (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/454/2014).
		Виходячи зі змісту заяви вбачається, що ОСОБА_2 , проходив військову службу у військовій частині ПП НОМЕР_1 . Його остання займана посада - старший механік гранатометник. При цьому в період з 10.12.2014 року по 03.02.2015 року ОСОБА_2 приймав безпосередню участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей.
		Із дослідженого аналізу Генерального штабу Збройних Сил України щодо бойових дій на Дебальцевському плацдармі з 27 січня до 18 лютого 2015 року, станом на 27 січня 2015 року безпосередньо в районі м. Дебальцеве українським військовослужбовцям протистояли російські війська у складі 120 танків, 180 артилерійських систем та до 60 реактивних систем залпового вогню. Повідомляється, що з 31 січня 2015 року до 17 лютого 2015 року по позиціях підрозділів українських військовослужбовців щодоби відбувалося щонайменше 100 обстрілів з боку російських бойовиків (http://www.mil.gov.ua/analitichni-materiali/analiz-generalno-shtabu-zsu-shhodo-bojovih-dij-na-debalczevskomu-placzdarmi-z-27-sichnya-do-18-lyutogo-2015-roku.html).
		Окрім того, групою «Інформаційний супротив» були опубліковані зведені дані від 02 лютого 2015 року, де вказано, що протягом 02 лютого 2015 року проросійські бойовики вели обстріли по позиціях українських військових. Зокрема, із реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» 12 раз було обстріляно Дебальцеве, 6 раз Троїцьке, двічі проросійські бойовики вели вогонь по Новогригор?ївці, а також по Луганському, Попасній, Кримському, Орлово-Іванівці, Центральному і Старогнатівці (http://sprotyv.info/ru/news/12315-boeviki-12-raz-obstrelyali-iz-gradov-debalcevo-shtab-ato).
		Як повідомляє група «Інформаційний супротив» у своїх зведених даних станом на 02 лютого 2015 року, з початку лютого 2015 року російські війська здійснювали активні дії, зокрема тактикою витіснення українських військових в районі Дебальцевського плацдарму. Повідомляється, що станом на 02 лютого 2015 року було зафіксовано дії як мінімум 4-ьох тактичних груп російських найманців, які намагались взаємодіяти між собою і організовувати узгоджений наступ на українських військовослужбовців. При цьому дві тактичні групи діяли на Вуглегірському напрямку, одна - на напрямку Чорнухине, а у напрямку від Нікішиного здійснювала фронтальний тиск ще одна тактична група бойовиків. Всього в активних діях в районі Дебальцевського плацдарму з боку російських найманців брало участь близько 3,5 тисяч осіб, 35 танків, близько 90 бойових броньованих машин (http://sprotyv.info/ru/news/12275-35-tys-rossiyskih-terroristov-pytayutsya-vytesnit-sily-ato-iz-debalcevo).
		Аналізуючи ці статті, що містяться на сторінках інтернет-видань, суд робить висновок про участь у бойових діях регулярних військ Російської Федерації в районі м. Дебальцеве, Донецької області, і саме цим військам протистояв особовий склад військової частини ПП НОМЕР_1 , яка приймала участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та в якій, зокрема, і проходив військову службу старший механік гранатометник ОСОБА_2 
		03 лютого 2015 року під час виконання військового завдання, розгортаючи телекомунікаційний вузол «ТОПАЗ» під м. Дебальцеве, та організовуючи супутниковий зв`язок в інтересах взаємодіючих частин, з 07 год. 00 хв. до 08. год. 00 хв. відбувся мінометний обстріл пункту управління сектору «С», внаслідок чого солдат ОСОБА_2 загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5 від 09 лютого 2015 року, видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області, та сповіщенням сім`ї (близьких родичів) загиблого, виданого Броварським об`єднаним міським військовим комісаріатом (а.с.111,112).
		Згідно довідки про причину смерті № 155 від 03.02.2015 року, виданою Артемівським відділенням Донецького обласного бюро судово-медичної експертизи, ОСОБА_2 загинув внаслідок розтрощення черепу (а.с.113).
		Відповідно до витягу із протоколу № 522 від 17.02.2015 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, травма та причина смерті солдата ОСОБА_2 , а саме розтрощення черепа, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби (а.с.114).
		Із змісту витягу з наказу командира військової частини ПП НОМЕР_1 від 10.02.2015 року № 28 вбачається, що солдата ОСОБА_2 , який загинув під час артобстрілу від розтрощення черепу 03 лютого 2015 року, було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.115-116).
		За сумлінне ставлення до виконання службових обов`язків, проявлену мужність та самовідданість під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України солдату військової служби ОСОБА_2 посмертно було присвоєно нагрудний знак «Гвардія» та почесне найменування « ОСОБА_3 », що підтверджується витягом з наказу командира військової частини ПП НОМЕР_1 від 03.02.2015 року № 50 (а.с.117).
		Згідно указу Президента України від 23.05.2015 року № 282/2015, за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, солдата ОСОБА_2 було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/282/2015) (а.с.118).
		Згідно зі ст. 1261 ЦК України ОСОБА_1 , як рідна мати є спадкоємцем першої черги за законом після ОСОБА_2 та має необхідний та достатній обсяг цивільної правоздатності для звернення до суду з такими вимогами.
		За таких обставин, суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на території Донецької області було порушено невід`ємне право на життя ОСОБА_2 , передбачене ст. 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
		Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров`я людини злочини. 
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому суд вважає її державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		В судовому засіданні встановлено, що на підтвердження загибелі ОСОБА_2 суду надано лікарське свідоцтво про смерть серії НОМЕР_5 від 09.02.2015 року, видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області, 24), довідки про причину смерті № 155 від 03.02.2015 року, витягу із протоколу № 522 від 17.02.2015 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв. Дані документи посвідчують лише факт смерті ОСОБА_2 і не встановлюють причинного зв`язку між смертю та проходженням військової служби на території України, що межує з територією, тимчасово окупованою в результаті збройної агресії Російської Федерації.
		Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		Як роз`яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 , проходячи військову службу в військовій частині ПП В4126загинув в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт ОСОБА_1 необхідно для виникнення права на справедливу компенсацію з держави - агресора Російської Федерації, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		Керуючись статтею 8 розділу II Конституції України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Женевською конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст. ст. 212, 213, 214, 234, 256-259 ЦПК України, суд
		вирішив:
		Заяву задовольнити. 
		Встановити юридичний факт загибелі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язку військової служби 03 лютого 2015 року на території Донецької області в місті Дебальцеве, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Київської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
		 
		 
		Суддя В. С. Сердинський

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...