Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/11243/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері економіки, зокрема зі спорів щодо:; реалізації спеціальних владних управлінських функцій в окремих галузях економіки, у тому числі спори у сфері:.
Надіслано для оприлюднення: 24.10.2016. Зареєстровано: 25.10.2016. Забезпечено надання загального доступу: 27.10.2016.

Результат оскарження 05.12.2016 Київський апеляційний адміністративний суд: скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову суду
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		м. Київ
		17 жовтня 2016 року                      № 826/11243/16
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні 
		за позовом          Української асоціації виробників феросплавів та іншої електрометалургійної продукції
		          Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів»
		до          Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
		треті особи          Публічне акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів»          
		          Публічне акціонерне товариство «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат»
		          Публічне акціонерне товариство «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат»
		          Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Дніпрообленерго»
		          Публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго»
		          Публічне акціонерне товариство «Київенерго»          
		про          визнання нечинними рішень
		 
		На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, Суд розглядає справу у письмовому провадженні.
		ВСТАНОВИВ:
		До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись Українська асоціація виробників феросплавів та іншої електрометалургійної продукції (далі також - позивач-1) та публічне акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів» (далі також - ПАТ «Нікопольський завод феросплавів», позивач-2) з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі також - НКРЕКП, відповідач), треті особи: публічне акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» (далі також - ПАТ «Запорізький завод феросплавів», третя особа-1), публічне акціонерне товариство «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі також - ПАТ «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат», третя особа-2), публічне акціонерне товариство «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» (далі також - ПАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат», третя особа-3), в якому позивачі просили визнати нечинними повністю з моменту прийняття наступні постанови відповідача: від 28 квітня 2016 року № 755 «Про встановлення на травень 2016 року єдиних роздрібних тарифів на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України»; від 24 травня 2016 року № 826 «Про встановлення на червень 2016 року єдиних роздрібних тарифів на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України»; від 24 червня 2016 року № 1179 «Про встановлення на липень 2016 року єдиних роздрібних тарифів на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України».
		Під час розгляду справи до участі у ній в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, були залучені публічне акціонерне товариство «ДТЕК Дніпрообленерго» (далі також - ДТЕК Дніпрообленерго», третя особа-4), публічне акціонерне товариство «ДТЕК Донецькобленерго» (далі також - ДТЕК Донецькобленерго», третя особа-5) та публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі також - Київенерго», третя особа-6).
		В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають про порушення при прийнятті оскаржуваних рішень вимог принципу недискримінаційного ціноутворення, принципів гласності та відкритості процедур прийняття регуляторних актів.
		Крім того, позивачі наголошують на тому, що прийнятими рішеннями відповідач перевищив законодавчо визначену гранично допустиму величину підвищення тарифу на постачання електричної енергії.
		В судовому засіданні представники позивачів заявлені позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх в повному обсязі.
		Відповідачем були надані суду письмові заперечення на позовну заяву, в яких він просив відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на обставини, наведені в поданих ним документах.
		Під час розгляду справи в судовому засіданні 26 вересня 2016 року суд, на підставі вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), перейшов до її розгляду в подальшому у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.
		Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
		Судом встановлено, що 28 квітня 2016 року відповідачем було прийнято постанову № 755 «Про встановлення на травень 2016 року єдиних роздрібних тарифів на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України», якою на травень 2016 року встановлено єдині роздрібні тарифи на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України на рівні: 1 клас напруги - 130,68 коп./кВт. год.; 2 клас напруги - 168, 48 коп./кВт. год.
		Відповідачем 24 травня 2016 року було прийнято постанову № 826 «Про встановлення на червень 2016 року єдиних роздрібних тарифів на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України», якою на червень 2016 року встановлено єдині роздрібні тарифи на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України на рівні: 1 клас напруги - 130, 68 коп./кВт.год.; 2 клас напруги - 168, 48 коп./кВт.год.
		Крім того, 24 червня 2016 року відповідачем було прийнято постанову № 1179 «Про встановлення на липень 2016 року єдиних роздрібних тарифів на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України», якою на липень 2016 року встановлено єдині роздрібні тарифи на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України на рівні: 1 клас напруги - 143, 75 коп./кВт.год.; 2 клас напруги - 182, 25 коп./кВт.год.
		Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
		Відповідно до вимог статей 11, 12 Закону України «Про електроенергетику», державне регулювання діяльності в електроенергетиці провадиться шляхом формування тарифної політики відповідно до законодавства, надання ліцензій на здійснення окремих видів діяльності в електроенергетиці, здійснення контролю за діяльністю суб'єктів електроенергетики та інших учасників ринку електричної енергії та встановлення відповідальності за порушення умов і правил здійснення ними діяльності в електроенергетиці та на ринку електричної енергії.
		Органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
		Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, регулює діяльність суб'єктів природних монополій у сфері електроенергетики та господарюючих суб'єктів, які діють на суміжних ринках, а також виконує інші функції відповідно до законодавства.
		Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до покладених на неї завдань встановлює ціни (тарифи) на електричну енергію, що відпускається населенню для побутових потреб, у тому числі диференційовані за обсягами спожитої електричної енергії та/або за групами споживачів.
		Згідно приписів п. 3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715/2014, одним з основних завдань НКРЕКП є забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.
		Відповідно ж до п. 4 вказаного Положення, НКРЕКП установлює ціни (тарифи) на електричну енергію, тарифи на її передачу та постачання.
		Отже, наведеними правовими положеннями саме на НКРЕКП покладається обов'язок зі встановлення тарифів на електричну енергію, який був реалізований нею, в тому числі, шляхом прийняття оскаржуваних рішень.
		Щодо доводів позивачів про порушення під час прийняття оскаржуваних рішень процедури прийняття регуляторних актів, суд зазначає наступне.
		Згідно з вимогами статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
		Водночас, відповідно до ч. 1 статті 15 Закону України «Про природні монополії», рішення комісій, які відповідно до закону є регуляторними актами (крім рішень щодо встановлення тарифів), розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		Аналогічне за змістом положення міститься і в Положенні про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого указом Президента України від 10 вересня 2014 року № 715/2014.
		Виходячи з системного тлумачення наведених положень вбачається, що процес прийняття рішень НКРЕКП про встановлення тарифів, в тому числі на електроенергію, виключено зі сфери регулювання Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», а тому суд вважає необґрунтованими доводи позивачів щодо порушення при прийнятті оскаржуваних рішень визначеного таким Законом порядку прийняття регуляторних актів.
		Щодо доводів позивачів про те, що оскаржувані рішення порушують принцип недискримінаційного ціноутворення, суд зазначає наступне.
		Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
		Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
		В той же час, як вбачається з матеріалів справи, в оскаржуваних постановах єдині тарифи на електричну енергію встановлюються в однаковому розмірі для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України та не ставляться в залежність від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану або будь-яких інших ознак, визначених Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». Жодному із споживачів електроенергії, згідно оскаржуваних рішень, не надано окремих, відмінних від інших, привілеїв. 
		Таким чином суд вважає необґрунтованими наведені доводи позивачів про порушення оскаржуваними постановами НКРЕКП принципу недискримінаційного ціноутворення.
		В той же час при вирішенні даної справи суд враховує наступне.
		Оскаржувані рішення приймались відповідачем на виконання вимог Порядку розрахунку єдиних роздрібних тарифів на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 26 серпня 2005 року № 707 (далі також - Порядок).
		Відповідно до Розділу 1 вказаного Порядку, порядок застосовується ліцензіатами з постачання електроенергії за регульованим тарифом (далі - ПРТ), ліцензіатами з постачання електроенергії за нерегульованим тарифом (далі - ПНТ), ДП «Енергоринок» та НКРЕ для визначення єдиних роздрібних тарифів на електроенергію для споживачів 1 та 2 класів на території України (крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення). Цей порядок не вносить змін до нормативних документів НКРЕ, які регулюють порядок розрахунку, обґрунтування та затвердження тарифів на передачу електроенергії місцевими (локальними) електромережами та постачання електроенергії для ліцензіатів з постачання електричної енергії за регульованим тарифом.
		Згідно з п. 2.7 Порядку, рішення Національної комісії регулювання електроенергетики України (правонаступником якої є НКРЕКП) щодо затвердження Єдиних роздрібних тарифів (на перехідних етапах роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів) оформлюється постановою та надсилається ПРТ не пізніше ніж до 23 числа місяця, що передує розрахунковому.
		Водночас, відповідно до п. 2.1 Порядку, перехід до Єдиних роздрібних тарифів здійснюється поетапно. На першому етапі граничний рівень підвищення тарифів не може перевищувати 5 відсотків рівня тарифів на 1 липня 2005 року, з подальшим щомісячним підвищенням не більш як на 5 відсотків рівня тарифів попереднього місяця.
		Єдині тарифи для всіх споживачів електричної енергії 1 та 2 класів на території України (крім населення) (далі - Єдині тарифи) встановлюються НКРЕ щомісячно.
		Виходячи з зазначеного вбачається, що щомісячне підвищення рівня єдиних тарифів, після завершення першого етапу, не може становити більше 5 відсотків від рівня тарифів попереднього місяця.
		При цьому, на думку суду, виходячи з системного тлумачення положення п. 2.1 Порядку вбачається, що п'ятивідсоткове обмеження щодо граничного розміру допустимого підвищення єдиного тарифу підлягає застосуванню протягом всього строку дії самого Порядку.
		Позиція відповідача про те, що у зв'язку з повним переходом до Єдиних роздрібних тарифів у лютому 2007 року, на підставі постанови НКРЕ від 25 січня 2007 року № 44, наведене положення щодо встановлення граничного розміру допустимого підвищення єдиного тарифу не підлягає застосуванню судом оцінюється критично, оскільки ані наведена постанова НКРЕ від 25 січня 2007 року № 44 ані сам Порядок, по-перше, юридично не фіксують факт завершення такого переходу до Єдиних роздрібних тарифів, і, по-друге, не ставлять в залежність застосування п'ятивідсоткового обмеження граничного розміру допустимого підвищення єдиного тарифу від такого завершення переходу до Єдиних роздрібних тарифів. 
		Крім того, сам Порядок не передбачає здійснення певної юридичної фіксації факту переходу до Єдиних роздрібних тарифів, а тому, як вже зазначалось, п'ятивідсоткове обмеження щодо граничного розміру допустимого підвищення єдиного тарифу підлягає застосуванню протягом всього строку дії самого п. 2.1 Порядку в наведеній вище редакції.
		Як вбачається з матеріалів справи, 25 березня 2016 року відповідачем було прийнято постанову № 491 «Про встановлення на квітень 2016 року єдиних роздрібних тарифів на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України», якою на квітень 2016 року встановлено єдині роздрібні тарифи на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України на рівні: 1 клас напруги - 124, 22 коп./кВт.год.; 2 клас напруги - 158, 94 коп./кВт.год.
		В той же час, оскаржуваною постановою від 28 квітня 2016 року № 755 відповідачем на травень 2016 року встановлено єдині роздрібні тарифи на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України на рівні: 1 клас напруги - 130, 68 коп./кВт.год.; 2 клас напруги - 168, 48 коп./кВт.год.
		Відповідно, у порівнянні з попереднім місяцем, в травні 2016 року підвищення розміру єдиних роздрібних тарифів на електричну енергію склало: по 1 класу напруги - 5,2 %; по 2 класу напруги - 6,002 %.
		Таким чином, при прийнятті оскаржуваної постанови від 28 квітня 2016 року №755 відповідачем було порушено вимоги п. 2.1 Порядку, на підставі чого суд приходить до висновку про протиправність такого рішення НКРЕКП, що є підставою для задоволення відповідних позовних вимог позивачів про визнання його нечинним повністю з моменту прийняття.
		В той же час, оскаржуваною постановою від 24 травня 2016 року № 826 відповідачем на червень 2016 року встановлено єдині роздрібні тарифи на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України на рівні: 1 клас напруги - 130, 68 коп./кВт.год.; 2 клас напруги - 168, 48 коп./кВт.год.
		А оскільки постанова НКРЕКП від 28 квітня 2016 року № 755, як було встановлено вище, підлягає визнанню нечинною повністю з моменту прийняття, суд вважає, що у відповідності до приписів п. 2.1 Порядку, для встановлення розміру підвищення єдиного тарифу на червень 2016 року попереднім місяцем встановлення єдиних роздрібних тарифів є квітень 2016 року.
		Відповідно, на підставі такого порівняння, в червні 2016 року підвищення розміру єдиних роздрібних тарифів на електричну енергію мало аналогічні до травня 2016 року показники: по 1 класу напруги - 5,2 %; по 2 класу напруги - 6,002 %.
		Таким чином, при прийнятті оскаржуваної постанови від 24 травня 2016 року №826 відповідачем було порушено вимоги п. 2.1 Порядку, на підставі чого суд приходить до висновку про протиправність такого рішення НКРЕКП, що є підставою для задоволення відповідних позовних вимог позивачів про визнання його нечинним повністю з моменту прийняття.
		Оскаржуваною постановою від 24 червня 2016 року № 1179 відповідачем на липень 2016 року встановлено єдині роздрібні тарифи на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України на рівні: 1 клас напруги - 143, 75 коп./кВт.год.; 2 клас напруги - 182, 25 коп./кВт.год.
		На підставі наведеної вище позиції, беручи до уваги те, що постанови НКРЕКП від 28 квітня 2016 року № 755 та від 24 травня 2016 року № 826 підлягають визнанню нечинними повністю з моменту прийняття, суд вважає, що у відповідності до приписів п. 2.1 Порядку, для встановлення розміру підвищення єдиного тарифу на липень 2016 року попереднім місяцем встановлення єдиних роздрібних тарифів є квітень 2016 року.
		Відповідно, на підставі такого порівняння, в липні 2016 року підвищення розміру єдиних роздрібних тарифів на електричну енергію мало наступні показники: по 1 класу напруги - 15, 72 %; по 2 класу напруги - 14, 67 %.
		Крім того, якщо ж і проводити порівняння розміру єдиних роздрібних тарифів в липні 2016 року відносно червня 2016 року, розмір підвищення єдиного тарифу складатиме: по 1 класу напруги - 10, 001 %; по 2 класу напруги - 8, 17 %, що також є більшим показником від передбачених п. 2.1 Порядку 5 %.
		Таким чином, при прийнятті оскаржуваної постанови від 24 червня 2016 року №1179 відповідачем було порушено вимоги п. 2.1 Порядку, на підставі чого суд приходить до висновку про протиправність такого рішення НКРЕКП, що є підставою для задоволення відповідних позовних вимог позивачів про визнання його нечинним повністю з моменту прийняття.
		Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
		У відповідності до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів.
		Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до приписів п. 1 ч. 2 статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.
		Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
		Відповідно до ч. 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
		З урахуванням викладеного, суд присуджує на користь позивачів всі здійснені ними документально підтверджені витрати по сплаті судового збору з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
		На підставі викладеного, керуючись статтями 7-12, 71, 122, 128, 158-163 КАС України суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		1.          Адміністративний позов задовольнити повністю.
		2.          Визнати нечинними повністю з моменту прийняття постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 28 квітня 2016 року № 755 «Про встановлення на травень 2016 року єдиних роздрібних тарифів на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України», від 24 травня 2016 року № 826 «Про встановлення на червень 2016 року єдиних роздрібних тарифів на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України» та від 24 червня 2016 року № 1179 «Про встановлення на липень 2016 року єдиних роздрібних тарифів на електричну енергію, що відпускається для кожного класу споживачів, крім населення, населених пунктів та зовнішнього освітлення, на території України».
		3.          Присудити за рахунок асигнувань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на користь Української асоціації виробників феросплавів та іншої електрометалургійної продукції понесені останньою витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 134, 00 грн. (чотири тисячі сто тридцять чотири гривні).
		4.          Присудити за рахунок асигнувань Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на користь публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» понесені останнім витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 134, 00 грн. (чотири тисячі сто тридцять чотири гривні).
		Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
		Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
		 
		          Суддя                                                                                                А.Б. Федорчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...