Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/2114/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Недоговірних зобов’язань; повернення безпідставно набутого майна (коштів).
Надіслано судом: 31.10.2016. Зареєстровано: 01.11.2016. Оприлюднено: 03.11.2016.
Дата набрання законної сили: 24.10.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"24" жовтня 2016 р.                                                               Справа № 922/2114/16  
		Колегія суддів у складі: 
		головуючий суддя Слободін М.М., суддя Білецька А.М. , суддя  Гребенюк Н. В. 
		при секретарі Белкіній О.М.
		 
		за участю представників сторін:
		позивача: ОСОБА_1
		                  ОСОБА_2
		1-го відповідача: ОСОБА_3
		2-го відповідача: ОСОБА_4 
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОК "ЖБК Житлобуд-1" (вх. № 2546Х/3) та апеляційну  скаргу Харківської міської ради (вх. № 2624Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2016 р. у справі № 922/2114/16
		 
		за позовом Громадської організації "Харківський антикорупційний центр", м. Харків     
		до 1) Харківської міської ради, м. Харків ,   
		    2) ОК "Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1", м. Харків  
		 
		про зобов'язання вчинити певні дії та скасування рішення
		 
		встановила:
		 
		В липні 2016 р. громадська організація "Харківський антикорупційний центр", м. Харків звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просила:
		1) визнати незаконним та скасувати п. 5.1 додатку 1 рішення Харківської міської ради, м. Харків (далі за текстом  1-й відповідач) № 35/15 Про надання земельних ділянок для будівництва обєктів від 23.12.2015 р. щодо надання Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1", м. Харків (далі за текстом  2-й відповідач) у власність земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 7,5538 га (кадастровий номер 6310138200:03:004:0010) для будівництва та обслуговування житлового комплексу по просп. Московському (між просп. Архітектора Альошина (колишній просп. Орджонікідзе) та просп. Індустріальний (колишній просп. Фрунзе); 
		2) зобовязати 2-го відповідача повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 7,5538 га (кадастровий номер 6310138200:03:004:0010) на підставі відповідного акту приймання-передачі земельної ділянки, а Харківську міську раду  прийняти цю ділянку.
		 
		Позов обґрунтовано посиланням на те, що 1-й відповідач при прийнятті рішення № 35/15 від 23.12.2015 р. Про надання земельних ділянок для будівництва обєктів щодо надання 2-му відповідачу у власність зазначену земельну ділянку, порушив вимоги ст. 19 Конституції України,  ст. 41 Земельного Кодексу України, ст. ст. 133, 134, 137 Житлового кодексу УРСР, Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР № 168 від 30.04.1985 р., що зумовило порушення прав та інтересів територіальної громади м. Харкова, в тому числі членів ГО «Харківський антикорупційний центр».
		 
		Рішенням господарського суду Харківської області від 06.09.2016 року у справі 922/2114/16 (суддя Байбак О.І.) позов задоволено, визнано незаконним та скасувано п. 5.1 додатку 1 рішення Харківської міської ради № 35/15 Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів від 23.12.2015 р. щодо надання ОК "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" у власність земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 7,5538 га (кадастровий номер 6310138200:03:004:0010) для будівництва та обслуговування житлового комплексу по просп. Московському (між просп. Архітектора Альошина (колишній просп. Орджонікідзе) та просп. Індустріальний (колишній просп. Фрунзе). 
		Зобов'язано ОК "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" (код ЄДРПОУ: 36224907) повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 04059243) земельну ділянку площею 7,5538 га (кадастровий номер 6310138200:03:004:0010) на підставі відповідного акту приймання-передачі земельної ділянки, а Харківську міську раду (код ЄДРПОУ: 04059243) прийняти цю ділянку. 
		Стягнуто з Харківської міської ради на користь Громадської організації "Харківський антикорупційний центр" 1378 грн. судового збору. 
		Стягнуто з ОК "Житлово-будівельний кооператив "Житлобуд-1" на користь Громадської організації "Харківський антикорупційний центр" 1378 грн. судового збору.
		 
		ОК "ЖБК Житлобуд-1" подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
		 
		В обгрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що судом першої інстанції в порушення приписів ст. 1, 2 ГПК України, ч. 1ст. 16 ЦК України не встановлено наявність порушеного права позивача. Крім того, судом першої інстанції не досліджено того факту, що позивачем не надано до суду доказів реєстрації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за позивачем спірної ділянки, тобто фактично позивач не має жодних майнових прав на спірну земельну ділянку.
		 
		Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.09.2016 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 19.10.2016 р.
		 
		Харківська міська рада з вказаним рішенням також не погодилась, звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
		 
		Так, на думку заявника апеляційної скарги, судом першої інстанції невірно надано оцінку тому факту, що позивач діє всупереч ст. 4 Закону України «Про громадські об'єднання», ст. 2 ГПК України, ст. 16 ЦК України, адже вищевказаним Законом та жодним іншим законодавчим актом не надано громадським організаціям повноважень на здійснення представництва в суді інтересів держави, територіальної громади чи громадян. Також заявник зазначає, що не погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що Харківською  міською радою не було перевірено мету створення ОК «ЖБК «Житлобуд-1», порядку організації діяльності, відповідно до вимог діючого законодавства України, оскільки Харківська міська рада, перевіряючи правовий статус та правосуб'єктність кооперативу керувалася приписами ст.ст. 18, 20 та 21 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», за якими відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців є достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Крім того, заявник зазначає, що суд першої інстанції усунувся від оцінки того факту, що позивачем не наведено жодного доказу, що внаслідок прийняття спірного рішення Харківською міською радою було порушено саме його цивільні права або інтереси, у зв'язку з чим, виходячи із роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000р. «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» не має правових підстав для задоволення позову. Так, судом першої інстанції не надано оцінки тому факту що позивач, як організація не наділена правом звернення до суду в інтересах держави та суспільства.
		 
		Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 р. прийнято апеляційну скаргу Харківської міської ради до провадження. Об'єднано апеляційну скаргу ОК "ЖБК Житлобуд-1" (вх. № 2546Х/3) та апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх. № 2624Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2016 р. у справі № 922/2114/16   в одне апеляційне провадження.
		 
		Позивачем 19.10.2016 р. надано за вх. № 10577 відзив на апеляційну скаргу Харківської міської ради, в якому проти апеляційної скарги 1-го відповідача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду  без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка. 
		Позивачем 19.10.2016 р. надано за вх. № 10578 відзив на апеляційну скаргу ОК "Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1", в якому проти апеляційної скарги 2-го відповідача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду  без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка. 
		В судовому засіданні 19.10.2016 р. колегією суддів оголошено про перерву у розгляді справи до 24.10.2016 р.
		Позивачем 24.10.2016 р. за вх. № 10708 надані пояснення в обгрунтування своїх заперечень.
		Представником Харківської міської ради 24.10.2016 р. за вх. № 10719 надано пояснення до своєї апеляційної скарги.
		Представником ОК "Житлово-будівельний кооператив Житлобуд-1" 24.10.2016 р. надано пояснення до своєї апеляційної скарги.
		 
		Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційних скаргах та відзивах на них доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23.12.2015 року Харківською міською радою (відповідач-1) було прийнято рішення №35/15 «Про надання земельних ділянок для будівництва обєктів».
		 
		Згідно з п. 5.1 додатку 1 до вказаного рішення Харківська міська рада (1-й відповідач) надала ОК ЖБК Житлобуд-1 (2-му відповідачу) у власність земельну ділянку із земель територіальної громади м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 7,5538 га (кадастровий номер 6310138200:03:004:0010) для будівництва та обслуговування житлового комплексу по просп. Московському (між просп. Архітектора Альошина (колишній просп. Орджонікідзе) та просп. Індустріальний (колишній просп. Фрунзе).
		 
		Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 23), станом на 23.12.2015 р. учасниками ОК ЖБК Житлобуд-1 були:
		- ПАТ Трест-Житлобуд-1 (код ЄДРПОУ 01270285);
		- ТОВ Харківжитлобуд-1 (код ЄДРПОУ 33290414);
		- ПАТ Харківелектромонтажкомплект (код ЄДРПОУ 14077940).
		Дана обставина відповідачем-1 та відповідачем-2 не заперечується.
		 
		Надаючи правову кваліфікацію існуючим між сторонами правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
		 
		Наведеною нормою передбачена можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.
		 
		Відповідно до статті 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).
		 
		Створення та діяльність житлово-будівельних кооперативів регулюються Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України «Про кооперацію», а також чинними на даний час Житловим кодексом Української РСР та прийнятим на його основі Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, що затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.1985 р. зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України.
		 
		Відповідно до ст. 5 Закону України "Про кооперацію" законодавство про кооперацію базується на нормах Конституції України і Цивільного кодексу України, цього Закону, інших нормативно-правових актів з питань кооперації.
		 
		Закон України «Про кооперацію» містить загальні вимоги до створення та діяльності різних видів та типів кооперативів. Разом з тим створення та діяльність безпосередньо житлово-будівельних кооперативів як одного з видів обслуговуючих кооперативів регулюється нормами глави 5 Житлового кодексу УРСР та прийнятого на виконання ст.137 цього Кодексу Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.
		 
		На день винесення даної постанови Житловий кодекс УРСР є чинним і його дію може бути припинено виключно Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади. Житловий кодекс УРСР не визнавався нечинним ані Законом України «Про кооперацію», ані іншим законодавчим актом, а відтак його норми є обов'язковими до виконання всіма юридичними та фізичними особами, органами влади та посадовими особами. Більш того, окремі норми глави 5 Житлового кодексу УРСР уточнялися Законом України від 29.06.2010 № 2367-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державного регулювання у сфері будівництва житла».
		 
		Статтею 6 Закону України «Про кооперацію» (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) встановлено, що кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі   членства   для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються   на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.
		 
		Статус житлово-будівельного кооперативу закріплено в Житловому кодексі Української РСР, порядок його створення, організації, порядок вступу до кооперативу, хто може бути членом кооперативу, статтями 133 та 137 якого встановлено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється, зокрема, цим Кодексом та Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР.
		 
		Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу і зареєстрованого в установленому порядку. Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради народних депутатів, списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради народних депутатів, рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу (частини 5, 6 статті 137 Житлового кодексу).
		 
		Згідно зі ст. 133 Житлового кодексу УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 134 Житлового кодексу УРСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов.
		 
		При цьому, згідно з ч. 4 ст. 134 Житлового кодексу УРСР облік громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів.
		 
		Порядок обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.
		 
		Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, затверджуються Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок.
		Радою Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 05.06.1985 № 228 затверджено Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу.
		 
		Відповідно до пункту 2 Правил обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, кооперативний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської ради народних депутатів.
		 
		Частиною 5 статті 7 Закону України «Про кооперацію» встановлено, що чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.
		 
		Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів визначається ст. 137 Житлового кодексу УРСР.
		Так, ч. 3 вказаної статті передбачено, що Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР.
		 
		Ч. 4 ст. 137 Житлового кодексу УРСР чітко визначено, що Примірний статут житлово-будівельного кооперативу затверджується Радою Міністрів Українській РСР.
		 
		Згідно з ч. 5 ст. 137 Житлового кодексу УРСР Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленому порядку.
		 
		Таким чином, з огляду на приписи ст. ст. 133, 134, 137 Житлового кодексу УРСР засновниками житлово-будівельного кооперативу можуть бути виключно громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов.
		 
		П. 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради міністрів УРСР № 168 від 30.04.1985 року передбачено, що житлово - будівельний кооператив організується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно - і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу з допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).
		 
		Згідно з п. З Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. Крім того, при будівництві одно - і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.
		 
		В той же час, як вбачається з наданих суду доказів, засновниками ОК «ЖБК «ЖИТЛОБУД-1» станом на 23.12.2015 року були виключно юридичні особи.
		 
		Згідно ч. 1 ст. 42 ГК України: «Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку».
		 
		Всі юридичні особи, засновники ОК «ЖБК «ЖИТЛОБУД-1», є суб'єктами господарювання (підприємцями), створеними з метою отримання прибутку, про що зазначено в статуті останнього.   
		 
		Таким чином, безкоштовне відчуження Харківською міською радою земельної ділянки у власність ОК «ЖБК «ЖИТЛОБУД-1», фактично, має результатом отримання прибутку засновниками цієї юридичної особи, а саме суб'єктами господарювання (підприємцями): ПАТ «Трест Житлобуд-1», ТОВ «Харківжитлобуд-1» та ПАТ «Харківелектромонтажкомплект».
		 
		Оскільки вказані юридичні особи не є членами територіальної громади міста Харкова, то отримання прибутку цими підприємцями не може бути спільним інтересом членів територіальної громади міста Харкова.
		 
		Таким чином, ОК "ЖБК "Житлобуд-1" було створено з порушеннями ч.1 ст.134 Житлового кодексу Української РСР, п.3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Радою Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, адже засновниками останнього не були особи, які перебували на обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов в даному населеному пункті.
		 
		Наведені обставини свідчать, що ОК "ЖБК "Житлобуд 1" не було створено як житлово-будівельний кооператив в розумінні Житлового кодексу Української РСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Радою Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, що свідчить про відсутність у нього правових підстав на безоплатне отримання у власність спірної земельної земельних в порядку, визначеному ст.41 Земельного кодексу України.
		 
		Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що рішення Харківської міської ради №35/15 від 23.12.2015р., в оскаржуваній частині, є незаконним та порушує спільні інтереси територіальної громади міста Харкова.
		 
		При здійсненні даного висновку колегія суддів, опираючись на приписи ст. 111-28 ГПК України, також враховує висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України від 29 червня 2016р. №6-1376ц16. В зазначеній постанові Верховний Суд України зазначив: «Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
		 
		Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає».
		 
		Колегія суддів звертає увагу, що доводи відповідачів щодо законності виділення земельної ділянки також суперечать правовій позиції, викладеної в постанові Верховного суду України від 17.06.2014 року по справі № 21-195а14, яка є обовязкові для врахування відповідно приписів ст. 111-28 ГПК України.
		 
		В зазначеній постанові ВСУ вказано, що при вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, порядок його організації відповідно до ЖК та Примірного статуту.
		 
		Так, Харківська міська рада при прийнятті оскаржуваного рішення про виділення ОК ЖБК «Житлобуд-1» спірної земельної ділянки, зобов'язана була перевірити мету створення цього обслуговуючого кооперативу та порядок його організації на відповідність вимогам саме Житлового Кодексу УРСР та Примірного статуту.
		 
		Таким чином, Харківська міська рада, вирішуючи питання про наявність правових та фактичних підстав для ухвалення спірного рішення, в силу покладених на неї публічних функцій та наявних повноважень була зобовязана діяти в інтересах усієї територіальної громади, а також мала обовязок зясувати правовий статус, мету та підстави створення відповідача-2, мала переконатись у додержанні відповідачем-2 порядку його створення та у відповідності  його вимогам чинного законодавства, що регулює порядок передачі землі житлово-будівельним кооперативам. Вищевказаного відповідачем-1, Харківською міською радою, зроблено не було.
		 
		Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення Харківською міською радою не було дотримано підстав набуття земельних ділянок житлово-будівельними кооперативами, визначених ст. 41 Земельного кодексу України, що свідчить про незаконність виділення ОК «ЖБК «ЖИТЛОБУД-1» спірної земельної ділянки.
		 
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 27.01.2015р. у справі № 910/4626/14.
		 
		Також, колегія суддів вважає безпідставними та відхиляє посилання відповідача-1 та відповідача-2 на те, що позивач не може вимагати задоволення позову, так як його права не порушені, інтерес не зачіпається, оскільки в нього відсутні будь-які правомочності щодо спірної земельної ділянки. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що заперечення відповідачів не ґрунтуються на законі та суперчать прецедентній практиці ЄСПЛ. 
		 
		Позивач є громадською організацією, правові засади діяльності яких в Україні регулюються Законом України «Про громадські обєднання» від 22.03.2012 №4572-VI. На відміну від попереднього Закону України «Про обєднання громадян» від 16.06.1992 №2460-XII, який втратив чинність 01.01.2013, Закон України «Про громадські обєднання» (далі  Закон) не обмежує «захист інтересів» від імені громадських організацій лише «власними інтересами» членів цих організацій.
		 
		Навпаки, Закон №4572-VI у статті 1 визначає громадську організацію як добровільне обєднання фізичних осіб для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.
		 
		Таким чином, відповідно до закону, діяльність громадських організацій спрямована не лише на задоволення інтересів їх членів, а й покликана захищати суспільні інтереси, тобто суспільства в цілому. При цьому, держава як форма організації суспільства повинна діяти в його інтересах, у противному випадку, суспільство в особі громадян та створюваних ними організацій має право реагувати на будь-які порушення, у тому числі через механізми судового захисту.
		 
		Крім того, в аспекті повноважень громадських обєднань колегія суддів зазначає, що перелік прав громадських обєднань, передбачений ч.1 ст. 21 закону України «Про громадські обєднання» не є вичерпним. Відповідно до п.6 ч.1 ст.21 Закону: «Для здійснення своєї мети (цілей) громадське об'єднання має право: здійснювати інші права, не заборонені законом». 
		 
		Більш того, відповідно до п.2 ч.1 ст.21 Закону: «громадське об'єднання має право: звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами». 
		 
		Перелік державних органів, у розумінні закону України «Про громадські обєднання», наведений у п.1 ч.5 ст.10 Закону та включає в склад державних органів і суди. 
		 
		Таким чином, такі об'єднання можуть діяти в інтересах членів організації, для задоволення суспільних, економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших інтересів. Отже, право представляти інтереси своїх членів громадська організація реалізує відповідно до Конституції України та законодавства про об'єднання громадян.
		 
		В аспекті визнання наявності суспільного інтересу колегія суддів зазначає, що поняття суспільного інтересу, для задоволення і захисту якого створюються громадські організації, не конкретизовано в національному законодавстві України, тому колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин прецедентну практику ЄСПЛ, яка достатньо повно регламентує право обєднань громадян на захист інтересів у судах і є відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» обовязковою для застосування судами України як джерела права. 
		 
		Низкою рішень Європейського суду з прав людини встановлено, що асоціації, громадські обєднання мають право на звернення із позовом в інтересах своїх членів, які одночасно є членами відповідної територіальної громади. 
		 
		Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року зазначив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п. 54 рішення).
		 
		У рішенні у справі «ОСОБА_5С.Б.Л. проти Бельгії» (LErabliиre A.S.B.L. v. Belgium) від 24 лютого 2009 року, в якій екологічною організацією оскаржувалась відмова держави у перегляді дозволу на розширення сміттєвого полігону, Європейський суд прийшов до висновку щодо можливості громадської організації здійснювати захист суспільних інтересів в судовому порядку відповідно до статті 6 Конвенції, у випадку, якщо мета такого захисту обмежується просторовими та часовими межами. Так, Суд зазначив, що Конвенція не допускає народних позовів з метою уникнути звернення до Європейського Суду осіб зі скаргами на сам факт прийняття закону, що застосовується до будь-якого громадянина країни, або на судове рішення у справі, сторонами якого вони не є. Однак за обставин даної справи і особливої природи оспорюваного заходу, з урахуванням статусу організації-заявника та його членів, а також того факту, що мета, що ними переслідується, обмежувалася простором і предметом, і він захищав суспільний інтерес, вимога організації-заявника не є народним позовом (actio popularis). Відповідно, питання, порушене організацією-заявником, має достатній звязок з правом, на підставі якого він може стверджувати, що володіє ним як юридична особа, для того щоб стаття 6 Конвенції була прийнятною.
		 
		По справі Горраіз Лізаррага та інші проти Іспанії (Gorraiz Lizarraga and Others v. Spain від 27 травня 2004 № 62543/00, ECHR 2004 III, § 36): « 45. Суд зазначає, що, доповнюючи захист громадських інтересів, провадження в Національній юрисдикції, а згодом у Верховному суді були призначені для захисту певних конкретних інтересів членів асоціації». 
		І там же:
		« 48. Відповідно, § 1 статті 6  Конвенції застосовується до конкретного провадження».
		 
		По справі Національна група інформації та протидії заводу «Мелокс» - Група «Ні заводу «Мелокс» та змішаному оксидному паливу» проти Франції (Collectif national dinformation et dopposition а lusine Melox  Collectif Stop Melox et Mox v. France №75218/01, 28.03.2006), уряд Франції, як і Харківська міська рада в даному провадженні, перш за все посилався на відсутність порушеного права позивача. 
		ЄСПЛ на це вказав: «З цієї точки зору, як вказувалося урядом, "спір" йде не про "права" цивільно-правового характеру, на які асоціація-заявник може претендувати як власник. Буквальне тлумачення пункту 1 статті 6, відповідно, призводить до висновку, що він не може бути застосований до справи, про яку йде мова.
		Проте, Суд вважає, що такий підхід не відповідав би реальності сьогоднішнього громадянського суспільства, в якому асоціації відіграють важливу роль, особливо, захищаючи деякі справи в державних органах або в національних судах, зокрема, в області охорони навколишнього середовища. Він також зазначає, що "в демократичному суспільстві, відповідно до Конвенції, право належного відправлення правосуддя займає настільки важливе місце, що обмежувальне тлумачення пункту 1 статті 6 не відповідає цілі і меті цього положення" (див серед іншого, справа Delcourt проти Бельгії від 26 березня 1992 року, серія № 234-B, § 25).
		Суд прийшов до висновку в цьому випадку що, якщо предметом розгляду був в значній мірі захист спільних інтересів, «спір», порушений асоціацією  заявником мав на додаток достатній зв'язок з "правом", яке належить їй як юридичній особі на підставі статті 6 § 1 Конвенції».
		 
		Отже, громадські організації, яким стали відомі порушення діючого законодавства у галузі, що відноситься до їх статутної діяльності, мають усі підстави для представництва в суді суспільних інтересів з цих питань.
		 
		В матеріалах справи наявні докази того, що засновники ГО «Харківський антикорупційний центр»: ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_2 є членами територіальної громади міста Харкова. Цього факту не оспорювали і відповідачі у судовому засіданні.
		 
		Право ГО «Харківський антикорупційний центр» звертатися із позовами до суду передбачений Статутом обєднання. 
		 
		Так, відповідно до п.2.1. Статуту ГО «Харківський антикорупційний центр» «головною метою діяльності Організації є: створення умов для протидії поширенню корупційних явищ у суспільстві та активизації інститутів громадянського суспільства для боротьби із проявами корупції».
		 
		Згідно із п.2.2 Статуту «організація має право реалізовувати свою мету (цілі) шляхом … звернення з позовними заявами до суду для реалізації статутних завдань.»
		 
		Крім того, право громадських об 'єднань звертатися із позовними заявами до суду прямо передбачено законом, що регулює їх діяльність, а саме п. 2, 6 ч. І ст.21 закону України «Про громадські об 'єднання».
		 
		Таким чином, враховуючи, що ГО «Харківський антикорупційний центр» відповідно до положень її Статуту наділена відповідними повноваженнями щодо звернення до суду з позовом за захистом прав та законних інтересів її членів, а також є юридичною особою, позивач в розумінні ст.1 Господарського процесуального кодексу України є субєктом, який має право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом відповідних порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів його членів.
		 
		Оцінюючи інтерес, з яким позивач звернувся до суду, колегія суддів приходить до висновку, що він є законним, а відтак підлягає судовому захисту. 
		 
		Так, офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом обєктивного і прямо не опосередкований  у субєктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним обєктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.
		 
		Опираючись на це визначення, захист громадською організацією інтересів своїх членів, який здійснюється в обмежених часових та просторових рамках (щодо конкретного, визначеного розпорядження землями територіальної громади м. Харкова), повністю відповідає приписам ЕСПЛ, викладеним у вищезазначених рішеннях та підлягає захисту. 
		 
		Оцінюючи додержання відповідачем-1 приписів правопорядку і законності в України та відповідність дій відповідача-1 інтересам громади, колегія суддів зазначає таке.
		 
		Згідно з ч.1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. В той же час, ч.2 цієї ж статті передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Тобто Харківська міська рада, реалізуючи власні повноваження, повинна діяти в інтересах територіальної громади та відповідно до закону, за принципом «дозволено все у встановлених Конституцією межах, відповідно до законів України». 
		 
		Відповідно, до ч.1 ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування» «територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями». 
		 
		Згідно ст.3 Закону України «Про місцеве самоврядування»: «Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад».
		 
		Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про місцеве самоврядування»: «представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення».Вказане також підтверджене ч.1,2 ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування».
		 
		Тобто, Харківська міська рада, як представницький орган місцевого самоврядування, має право приймати будь-які рішення виключно від імені територіальної громади міста Харкова. Кожне рішення Харківської міської ради повинно мати за свою мету виключно задоволення спільних інтересів членів територіальної громади міста Харкова, в тому числі тих, які є членами ГО «Харківський антикорупційний центр».
		 
		Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про місцеве самоврядування»: «Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах: 
		підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;
		судового захисту прав місцевого самоврядування».
		 
		Відповідно до ч.1 ст.14 Конституції України: «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
		 
		Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону».
		 
		Таким чином вищезазначеними вимогами закону встановлено, що розпорядження землею, як найціннішою матеріальною основою місцевого самоврядування, органи місцевого самоврядування повинні здійснювати виключно в спільних інтересах членів територіальної громади і відповідно до закону. 
		 
		У випадку порушення законних прав та спільних інтересів територіальної громади, члени територіальної громади мають право на судовий захист своїх спільних інтересів.
		 
		Згідно ч.6 ст.60 «Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку».
		 
		Безоплатне незаконне відчуження об'єктів права комунальної власності територіальної громади міста Харкова призводить до унеможливлення розпорядження цією землею в законному порядку, до ненадходження до міського бюджету жодних доходів, зменшення бюджету розвитку міста, а отже - порушує спільні інтереси членів територіальної громади міста Харкова.
		 
		Тому колегія суддів визнає за позивачем право на отримання судового захисту свого законного інтересу і погоджується із висновками місцевого господарського суду.
		 
		Оцінюючи заперечення відповідачів про те, що обраний позивачем спосіб захисту в частині примушення до повернення ділянки суперечить приписам ст. 16 ЦК України, колегія суддів вважає, що ці заперечення не ґрунтуються на законі. 
		 
		Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, припинення порушення (п.7 ч.2 ст. 16 ЦК) та поновлення стану, який існував до порушення права (п.4 ч.2 ст. 16 ЦК).
		 
		Окрім приписів ст. 16 ЦК України, правовірність та обґрунтованість позовної вимоги про повернення земельної ділянки власнику, тобто поновлення її юридичного стану, яким він був до порушення, підтверджена обовязковою до врахування прецедентною практикою Верховного Суду України. 
		 
		Так, ВСУ у своїй постанові по справі № 6-48704св10 від 21 травня 2012 року зазначив, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Обмежене тлумачення касаційним судом ст. 16 ЦК України суперечить зазначеним положенням та призводить до неправомірної відмови в реалізації права на судовий захист. 
		 
		Тому обраний позивачем спосіб захисту є правомірним з огляду на той факт, що він дійсно тягне поновлення порушеного права, тобто є ефективним способом захисту.
		 
		На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
		 
		Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу ОК "ЖБК Житлобуд-1" на рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2016 р. у справі № 922/2114/16 залишити без задоволення.
		 
		Апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2016 р. у справі № 922/2114/16 залишити без задоволення.
		 
		Рішення господарського суду Харківської області від 06.09.2016 р. у справі № 922/2114/16 залишити без змін.
		 
		Головуючий суддя                                                                    Слободін М.М.
		 
		 
		Суддя                                                                                           Білецька А.М.  
		 
		 
		Суддя                                                                                           Гребенюк Н. В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...