Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 914/2405/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Спільна діяльність.
Надіслано судом: 01.11.2016. Зареєстровано: 01.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 03.11.2016.
Дата набрання законної сили: 21.12.2016
Результат оскарження 21.12.2016 Львівський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 
		79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		27.10.2016р.         Справа № 914/2405/16 
		  
		За позовом:Львівської міської ради, м. Львів;до відповідача-1:Публічного акціонерного товариства «Фірма  «Львів  Петроль»,  м. Львів;до відповідача-2: третя особа, яка  не заявляє самостійних  вимог на предмет спору на стороні позивача:Львівського комунального підприємства «Ратуша  Сервіс», м. Львів;   ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Резерв Плюс», м. Київ;про:визнання недійсним договору про спільну діяльність від 19.12.2000р., застосування наслідків недійсності договору, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою
		 Суддя  Крупник Р.В.                                                                       Секретар  Цяпка О.І.Представники сторін:від позивача:ОСОБА_2  представник (довіреність №4-1104-129 від 24.02.2016р.);від відповідача-1:  від відповідача-2: від третьої особи:ОСОБА_3-М.С.  представник (довіреність б/н від 31.12.2015р.), ОСОБА_4  представник (довіреність б/н від 31.12.2016р.); ОСОБА_5  представник (довіреність б/н від 27.09.2016р.); не зявився.
		Представникам сторін розяснено права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. За клопотанням відповідача-1 здійснювалася технічна фіксація судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу «Оберіг».
		СУТЬ СПОРУ:
		19.09.2016 року на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Львівської міської ради (надалі  Позивач) до Публічного акціонерного товариства «Фірма  «Львів  Петроль» (надалі  Відповідач-1), до Львівського комунального підприємства «Ратуша  Сервіс» (надалі  Відповідач-2) за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Резерв Плюс» про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 19.12.2000р., застосування наслідків недійсності договору і зобовязання привести земельну ділянку у попередній стан шляхом знесення незаконно збудованої  автозаправної станції, усунення перешкод в користуванні та розпорядженні  земельною ділянкою.
		Ухвалою суду від 22.09.2016р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 06.10.2016р. В подальшому розгляд справи відкладено на 19.10.2016р. В судовому засіданні 19.10.2016р. оголошено перерву до 27.10.2016р.
		Представник позивача в судове засідання 27.10.2016р. зявилася, позовні вимоги підтримала, просила їх задоволити повністю з підстав, зазначених у позовній заяві та письмових поясненнях до неї.
		В засіданні зазначила, що 19.12.2000р. між відповідачами укладено Договір про спільну діяльність відповідно до умов котрого відповідачі зобовязалися шляхом обєднання майна, коштів, прав та інших засобів здійснювати спільну діяльність щодо проектування, будівництва, введення в експлуатацію та організації діяльності комплексу в складі гаражів для транспорту міської ради, станції техобслуговування (в т.ч. мийки автомобілів), адмінприміщення з міні готелем на 10-25 місць, ділового центру з адмінприміщеннями, комерційного центру із закладами громадського харчування, платної автостоянки, автозаправної станції на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні відповідача-2 за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 9 згідно з ухвалою Львівської міської ради №719 від 20.07.2000р. «Про погодження Львівському міському комунальному підприємству «Ратуша-Сервіс» місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на збір матеріалів попереднього погодження для складання проекту відведення земельної ділянки в постійне користування на вул. Лемківській, 9 у м. Львові, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 15.12.2000р. «Про затвердження матеріалів попереднього погодження та надання дозволу Львівському комунальному підприємству «ратуша-Сервіс» на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на вул. Лемківській, 9 у м. Львові», Державного акту на постійне користування земельною ділянкою, які є невідємними додатками до договору.
		Як зазначила представник позивача, на підставі вказаного договору відповідачем-1 було збудовано і введено в експлуатацію автозаправну станцію. Однак, права власності на цю станцію оформлено не було. На думку представника позивача, укладений між сторонами договір є недійсним, оскільки станом на момент його укладення відповідач-2 не мав у постійному користуванні земельну ділянку, а тому не вважався її належним землекористувачем. Більше того, право постійного користування землею не наділяло відповідача-2 правомочностями розпоряджатися цією земельною ділянкою і вносити право користування цією ділянкою як внесок у спільну діяльність. Крім цього, спірний договір є недійсним, оскільки при його укладенні сторонами не було чітко індивідуалізовано їх внески у спільну діяльність та не визначено чіткий порядок ведення спільних справ учасників договору про спільну діяльність. Також договір укладався із порушенням наданих відповідачу-2 статутом повноважень на відчуження земельної ділянки, яка знаходиться у м. Львові на вул. Лемківська, 9, площею 1,4804 га. Предмет спірного договору не відповідав цільовому призначенню земельної ділянки, а також не було дотримано порядку здійснення його реєстрації у органах державної податкової служби. Видані дозволи на будівництво автозаправної станції та Акт введення її в експлуатацію, на думку позивача, теж є недійсними і не повинні братися до уваги, оскільки такі суперечили чинному на той момент законодавству України.
		Як зазначила представник позивача в засіданні, про порушення своїх прав укладенням спірного договору позивач довідався лише з моменту набрання законної сили рішення господарського суду м. Києва №32/558-57/241-2012 від 29.10.2013р., яким було визнано протиправною та скасовано Ухвалу Львівської міської ради №719 від 20.07.2000р., що слугувала підставою для укладення спірного договору, а тому позивач просить суд визнати недійсним Договір про спільну діяльність від 19.12.2000р. та застосувати наслідки недійсності цього правочину, зокрема, зобовязати відповідачів привести земельну ділянку в попередній стан шляхом знесення незаконно збудованої автозаправної станції.
		Окрім цього, як вбачається з позовної заяви та зазначалося представником позивача в судовому засіданні, позивачем заявлено вимогу в порядку ст.391 ЦК України про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом зобовязання відповідача-1 знести автозаправну станцію.
		Представники відповідача-1 в судове засідання 27.10.2016р. зявилися, проти позовних вимог заперечили, просили відмовити в їх задоволенні повністю, з підставі зазначених у відзиві на позовну заяву, та письмових пояснень до нього.
		В засіданні наголосили, що при поданні даного позову, позивачем було пропущено строк позовної давності, оскільки про існування спірного договору йому було відомо з 2001 року. Тому просять застосувати строки позовної давності та відмовити в позові.
		Крім цього, зазначили, що позовні вимоги є повністю безпідставними, оскільки будівництво автозаправної станції відбувалося до вимог чинного на той час законодавства, за наявності всіх дозвільних на це документів. При укладенні спірного договору, відповідач-2 не розпорядився земельною ділянкою, а лише передав у спільну діяльність право її користування. Те, що на момент укладення спірного договору у позивача був відсутній державний акт на право постійного користування землею не свідчить про недійсність договору, оскільки за його умовами (п.6.1), позивач повинен був отримати державний акт протягом трьох місяців з моменту укладення цього договору. З приводу інших покликань позивача на недійсність укладеного договору, то на думку представників відповідача-1, такі не повинні братися судом до уваги, оскільки не стосуються позивача, так як він не являється стороною договору. Щодо аргументів позивача про скасування господарським судом м. Києва ухвали сесії Львівської міської ради №719 від 20.07.2000р., то з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16.04.2009р., скасування цієї ухвали не породжує у відповідачів наслідків для користування спірною земельною ділянкою, оскільки у відповідача-2 виникло право постійного користування земельною ділянкою і в момент його виникнення воно ґрунтувалося на чинних документах. З огляду на викладене, представники відповідача-1 просять відмовити в позові повністю.
		Представник відповідача-2 в судове засідання 27.10.2016р. зявилася, позов визнала, просила його задоволити повністю.
		Представник третьої особи в судове засідання 27.10.2016р. не зявився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце його проведення.
		Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
		 
		ВСТАНОВИВ:
		01.07.1999р. Львівською міською радою прийнято Ухвалу №300 «Про вилучення з користування Львівського комбінату хлібопродуктів Млинзаводу №2 земельної ділянки на вул. Лемківській, 9 в м. Львові», відповідно до якої вилучено з користування ДП ДАК «Хліб України» «Львівський комбінат хлібопродуктів» земельну ділянку площею 4804 м.кв. по вул. Лемківській, 9 в м. Львові та зараховано її до земель запасу м. Львова (Т.1 а.с.243).
		20.07.2000р. Львівською міською радою прийнято Ухвалу №719 «Про погодження Львівському комунальному підприємству «Ратуша-сервіс» місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на збір матеріалів попереднього погодження для складання проекту відведення земельної ділянки в постійне користування на вул. Лемківській в м. Львові», якою було внесено зміни до Ухвали № 300 від 01.07.1999р. щодо площі земельної ділянки - з 4804 м.кв. на 14804 м.кв. (1,4804 га), а також погоджено ЛКП «Ратуша-сервіс» місце розташування земельної ділянки та дозволено збір матеріалів попереднього погодження для складання проекту відведення земельної ділянки площею 14804 кв.м. в постійне користування на вул. Лемківській, 9 у м. Львові (п.2.1); погоджено бізнес-проект розвитку ЛКП «Ратуша-сервіс» щодо освоєння земельної ділянки на вул. Лемківській, 9 у м. Львові згідно з додатком (п.2.2) (Т.1 а.с.52).
		19.12.2000р. відповідач-1 та відповідач-2, керуючись ухвалою Львівської міської ради №719 від 20.07.2000р., рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 15.12.2000р. «Про затвердження матеріалів попереднього погодження та надання дозволу Львівському комунальному підприємству «Ратуша-сервіс» на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на вул. Лемківській, 9 у м. Львові», рішенням конкурсної комісії (протокол №1 від 07.12.2000), бізнес-проектом розвитку ЛКП «Ратуша-сервіс» щодо освоєння земельної ділянки на вул. Лемківській, 9 у м. Львові», погодженим ухвалою Львівської міської ради №719 від 20.07.2000р. уклали Договір про спільну діяльність (надалі  Договір) (Т.1 а.с.33-47).
		Відповідно до п.1.1 ОСОБА_6 (в редакції передбаченій Угодою від 25.02.2002р. про доповнення до ОСОБА_6) сторони за ОСОБА_6 зобовязуються шляхом обєднання майна, коштів, прав та інших засобів здійснювати спільну діяльність щодо проектування, будівництва, введення в експлуатацію та організації діяльності комплексу в складі: гаражів для транспорту міської ради, станції техобслуговування (в т.ч. мийки автомобілів), адмінприміщення, ділового центру з адмінприміщеннями, комерційного центру із закладами громадського харчування, платної автостоянки, автозаправної станції на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні сторони-1 за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 9 згідно з ухвалою Львівської міської ради №719 від 20.07.2000р. «Про погодження Львівському міському комунальному підприємству «Ратуша-Сервіс» місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на збір матеріалів попереднього погодження для складання проекту відведення земельної ділянки в постійне користування на вул. Лемківській, 9 у м. Львові, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 15.12.2000р. «Про затвердження матеріалів попереднього погодження та надання дозволу Львівському комунальному підприємству «Ратуша-сервіс» на виготовлення проекту відведення земельної ділянки на вул. Лемківській, 9 у м. Львові», Державного акту на постійне користування земельною ділянкою, які є невідємними додатками до договору. Проектування і будівництво комплексу повинне здійснюватися згідно з Генеральним планом освоєння земельної ділянки на вул. Лемківській, 9, який затверджується виконавчим комітетом Львівської міської ради і є невідємним додатком до ОСОБА_6.
		06.04.2001р. виконавчим комітетом Львівської міської ради прийнято Рішення №151 «Про затвердження ЛКП «Ратуша-сервіс» проекту відведення та надання в постійне користування земельної ділянки на вул. Лемківській, 9» (доповнене згідно Рішення №287 від 15.06.2001р.), котрим затверджено ЛКП «Ратуша-сервіс» проект відведення земельної ділянки та надано в постійне користування земельну ділянку площею 14804 кв.м. на вул. Лемківській, 9 для будівництва та обслуговування комплексу ділового та комерційного центрів із станцією технічного обслуговування, автозаправною станцією, автостоянками (Т.1 а.с.54-55).
		31.10.2001р. ЛКП «Ратуша-сервіс» видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 1,4804 га., який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №131 (Т.1 а.с.56-57).
		Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується жодною із сторін, після отримання ЛКП «Ратуша-сервіс» Державного акту на право постійного користування землею, на підставі Дозволу на виконання будівельних робіт №377/01 від 25.12.2001р., у відповідності до умов ОСОБА_6 про спільну діяльність від 19.12.2000р. Фірма «Львів-Петроль» здійснила будівництво автозаправної станції.
		24.01.2002р. технічною комісією складено Акт про готовність автозаправної станції у м. Львів по вул. Лемківській, 9 до експлуатації, який затверджено Наказом департаменту землеустрою та планування забудови міста № 1610/103-0-7 від 19.02.2002р. (Т.1 а.с.86-87).
		01.07.2004р. на підставі листа ЛКП «Ратуша-сервіс» №1111/01 від 05.01.2004р. Львівська міська рада прийняла Ухвалу №1635 «Про вилучення з користування  ЛКП «Ратуша-сервіс» земельної ділянки на просп. ОСОБА_7  вул. Лемківській у м. Львові», котрою вилучила із постійного користування земельну ділянку площею 1,4804 га. на вул. Лемківській, 9 у м. Львові та зарахувала до земель запасу міста (Т.1 а.с.53).
		З рішення господарського суду м. Києва №32/558-57/241-2012 від 29.10.2013р. вбачається, що Ухвалою Львівської міської ради №1860 від 29.05.2008р. «Про погодження ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на вул. Лемківській, 9 у м. Львові», погоджено ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» місце розташування земельних ділянок та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на вул. Лемківській, 9 в оренду терміном на 10 років за рахунок земель, що не надані у власність або користування: площею 0,32 га для обслуговування існуючої автозаправної станції та площею 1,1147 га для будівництва і обслуговування торгового центру.
		Ухвалою Львівської міської ради № 2815 від 09.07.2009р. «Про погодження ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання земельних ділянок на вул. Лемківській, 9 у м. Львові», затверджено ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надано в оренду земельні ділянки на вул. Лемківській, 9, перевівши із земель, що не надані у власність або користування, до земель житлової та громадської забудови за функцією використання - землі комерції: загальною площею 0,3200 га для обслуговування існуючої автозаправної станції та загальною площею 0,9098 га для будівництва і обслуговування торгового центру.
		Як встановлено судом, рішенням господарського суду м. Києва №32/558-57/241-2012 від 29.10.2013р. (яке набрало законної сили) у справі за позовом ТОВ «Торговий дім «ГЕОСИСТЕМИ» до ДАК «Хліб України», ДП ДАК «Хліб України» «Львівський комбінат хлібопродуктів», Львівської міської ради, за участі третіх осіб: ПАТ «Фірма «Львів-Петроль», ТОВ «ОптімаТрейд», ТОВ «Земельно-кадастровий центр», ГУ Держземагенства у Львівській області частково задоволено позовні вимоги, а саме:
		- Визнано протиправною та скасовано Ухвалу сесії Львівської міської ради «Про вилучення з користування Львівського комбінату хлібопродуктів Млинзаводу №2 земельної ділянки на вул. Лемківській, 9 в м. Львові» №300 від 01.07.1999р.
		- Визнано протиправною та скасовано Ухвалу сесії Львівської міської ради «Про погодження Львівському комунальному підприємству «Ратуша-сервіс» місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на збір матеріалів попереднього погодження для складання проекту відведення земельної ділянки в постійне користування на вул. Лемківській, 9 в м. Львові» №719 від 20.07.2000р.
		- Визнано протиправною та скасовано Ухвалу сесії Львівської міської ради «Про погодження ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» місця розташування земельних ділянок та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок на вул. Лемківській, 9 у м. Львові» №1860 від 29.05.2008р.
		- Визнано протиправною та скасовано Ухвалу сесії Львівської міської ради «Про затвердження ЗАТ «Фірма «Львів-Петроль» проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання земельних ділянок на вул. Лемківській, 9» №2815 від 09.07.2009р.;
		- Визнано право користування (оренди) ТОВ «Торговий дім «ГЕОСИСТЕМИ»  земельною ділянкою загальною площею 1,4804 га, що розташовано в м. Львові по вул. Лемківській, 9.
		Встановивши наведені обставини справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне.
		Відповідно до п.4 та п.9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. До договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
		Враховуючи зазначене, при вирішенні позовних вимог про визнання недійсним ОСОБА_6 про спільну діяльність від 19.12.2000р. та вжиття наслідків недійсності цього договору до застосування підлягають положення ЦК УРСР від 18.07.1963р. та чинного на той час земельного законодавства (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин). Натомість при вирішенні позовної вимоги про усунення перешкод в користуванні майном до застосування підлягають положення ЦК України від 16.01.2003р.
		Так, за змістом ст. 4 ЦК УРСР цивільні права і обов'язки виникають, зокрема, із угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
		Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків (ч.1 ст.41 ЦК УРСР).
		Згідно ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
		Відповідно до ст. 430 ЦК УРСР за договором про сумісну діяльність сторони зобов'язуються сумісно діяти для досягнення спільної господарської мети, як-то: будівництво і експлуатація міжколгоспного або державно-колгоспного підприємства або установи (що не передаються в оперативне управління організації, яка є юридичною особою), будування водогосподарських споруд і пристроїв, будівництво шляхів, спортивних споруд, шкіл, родильних будинків, жилих будинків і т. ін.
		Для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору (ст.432 ЦК УРСР).
		Як зазначено в п.3 та п.6.3 Розяснення Вищого арбітражного суду України від 28.04.95 р. № 02-5/302 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність» при вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів про сумісну діяльність, необхідно мати на увазі, що такими договорами передбачаються права і обов'язки сторін щодо досягнення певної господарської мети без створення суб'єкта права - окремої юридичної особи. Грошові та інші майнові внески учасників цього договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх сумісної діяльності, є спільною власністю сторін, яка за своїм характером є частковою (дольовою) власністю. Спільну (часткову) власність учасників договору про сумісну діяльність складають не тільки їх внески, але й майно, створене або придбане в результаті їх сумісної діяльності. Правовий режим цих складових частин спільної власності однаковий, тобто учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися створеним або придбаним майном без згоди інших учасників договору.
		Як вбачається з укладеного між відповідачами ОСОБА_6 про спільну діяльність від 19.12.2000р. його умовами передбачено, що внеском ЛКП «Ратуша-сервіс» в період дії договору на цілі спільної діяльності є, зокрема, право користування земельною ділянкою для розміщення комплексу та погодження використання для мети спільної діяльності (п.6.1). ЛКП «Ратуша-сервіс» зобовязується погодити використання вказаної земельної ділянки для мети спільної діяльності (п.3.1). Натомість, внеском АТЗТ «Фірма «Львів-Петроль» в спільну діяльність є, зокрема, забезпечення фінансування проектування, будівництва і введення в експлуатацію комплексу, організація і здійснення будівництва, забезпечення матеріалами і обладнанням (п.6.2).
		Відповідно до п.7.5 ОСОБА_6 (в редакції передбаченій Угодою від 25.02.2002р. про доповнення до ОСОБА_6) сторони зобовязуються після завершення будівництва і здачі у встановленому порядку в експлуатацію комплексу та отримання Актів Державної комісії з прийому-здачі комплексу в експлуатацію (незалежно від фінансового, матеріального та іншого внеску і його розміру будь-якої із сторін, визначеного в ОСОБА_6, або на момент здачі комплексу в експлуатацію) здійснити розподіл результатів спільної діяльності наступним чином: у власність сторони-1 (ЛКП «Ратуша-сервіс») переходить гараж для транспорту міської ради, станція техобслуговування (в т.ч. мийка автомобілів), адмінприміщення, автостоянка. У власність сторони-2 (АТЗТ «Фірма «Львів-Петроль») переходить діловий центр з адмінприміщеннями, комерційний центр із закладами громадського харчування, торгівлі, сервісу, автозаправна станція. Разом із переходом права власності на обєкти до відповідної сторони переходить право користування земельною ділянкою або придбання її у власність у розмірах, визначених для кожного обєкту Генеральним планом освоєння земельної ділянки на вул. Лемківській, 9 у м. Львові і іншими нормативними актами з визначенням при цьому ділянок спільного користування у порядку, встановленому чинним законодавством України.
		На думку позивача, укладений між сторонами договір є недійсним, оскільки станом на момент його укладення Відповідач-2 не мав у постійному користуванні земельну ділянку, а тому не вважався її належним землекористувачем. Більше того, право постійного користування землею не наділяло відповідача-2 правомочностями розпоряджатися цією земельною ділянкою і вносити право користування цією ділянкою як внесок у спільну діяльність.
		З цього приводу суд зазначає наступне.
		Відповідно до ст.7 ЗК УРСР користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.
		За змістом ст. 19 ЗК УРСР ОСОБА_8 народних депутатів надає земельні ділянки у користування (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста.
		Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється (ст.22 ЗК УРСР).
		Згідно ст. 23 ЗК УРСР право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними ОСОБА_8 народних депутатів.
		З огляду на викладене законодавство, беручи до уваги те, що ЛКП «Ратуша-сервіс» отримало Державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою лише 31.10.2001р., суд погоджується із доводами позивача, що станом на момент укладення оскаржуваного договору відповідач-2 не являвся землекористувачем земельної ділянки по вул. Лемківській, 9 у м. Львові, а тому не вправі був вносити право користування цією ділянкою у спільну діяльність.
		Судом відхиляються доводи представників відповідача-1, що сторонами не було порушено чинного законодавства України на момент укладення договору, оскільки в пункті 6.1 ОСОБА_6 сторони передбачили, що всі дії, документи та інше, що згідно з п.6.1 ОСОБА_6 є внеском Сторони-1 (ЛКП «Ратуша-сервіс») повинні бути виконані нею протягом 3 (трьох) місяців з дня підписання ОСОБА_6.
		Так, згідно ст.61 ЦК УРСР угода визнається укладеною під відкладальною умовою, якщо сторони поставили виникнення прав і обов'язків у залежність від обставини, щодо якої невідомо, станеться вона чи не станеться.
		Як вбачається із п.10.1 ОСОБА_6, він набирає чинності з моменту його підписання. При цьому, в договорі не міститься жодних застережень з приводу набрання чинності ним в цілому, або окремих його положень з моменту набуття ЛКП «Ратуша-сервіс» права землекористування спірною земельною ділянкою та отримання ним Державного акту на право постійного користування землею.
		А тому суд не вважає передбачене в п.6.1 ОСОБА_6 застереження таким, що надає статусу договору як угоди, укладеної під умовою. Більше того, передбачений вказаним пунктом трьохмісячний строк стосується обовязку ЛКП «Ратуша-сервіс» здійснити внесок в спільну діяльність, а не умови набути у користування земельну ділянку. Як вбачається із умов ОСОБА_6, при його укладенні сторони виходили з того, що ЛКП «Ратуша-сервіс» вже являлося землекористувачем земельної ділянки на підставі Ухвали Львівської міської ради №719 від 20.07.2000р., що не відповідало дійсності.
		Більше того, факт отримання ЛКП «Ратуша-сервіс» в подальшому Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою жодним чином не впливає на недійсність оскаржуваної угоди, оскільки інститут постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку безоплатного відведення з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою. Суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від права власності на землю та права оренди. Власники землі та орендарі, поряд із повноваженнями щодо володіння та користування, наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені (вказаної позиції також притримується ВГСУ в пп.2.2.1 п.2.2 Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами від 01.01.2010р.).
		Судом відхиляються доводи представників відповідача-1, що при укладенні спірного договору ЛКП «Ратуша-сервіс» не розпоряджалося земельною ділянкою, оскільки внеском в спільну діяльність являлося право користування земельною ділянкою, а не сама земельна ділянка. Зокрема, здійснення внеску права користування земельною ділянкою зі сторони ЛКП «Ратушасервіс» являється елементом розпорядження цією ділянкою, оскільки відповідач-1 за умовами договору набуває права її забудови і в подальшому отримання її у власність, або в користування (п.7.5 ОСОБА_6).
		Таким чином, вищевикладене підтверджує, що станом на момент укладення спірного договору, він суперечив вимогам чинного на той час цивільного та земельного законодавства України в частині неможливості його укладення зі сторони ЛКП «Ратуша-сервіс». Вказаний договір порушує права та інтереси позивача, як органу, до повноваження котрого належить розпорядження землями територіальних громад, а також здійснювати контроль за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства. Відтак, у відповідності до ст.16 ЦК України в наявності є всі правові підстави для визнання ОСОБА_6 про спільну діяльність від 19.12.2000р. недійсним.
		У відзиві на позов відповідач-1 наголошує на тому, що при поданні даного позову, позивачем було пропущено строк позовної давності, оскільки про існування спірного договору йому відомо з 2001 року. Тому просить застосувати строки позовної давності та відмовити в позові.
		З цього приводу суд зазначає слідуюче.
		Відповідно до п.6 та п.7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. До позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
		Відповідно до ст.ст.256, 257, 261 ЦК України    позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.4, 5 ст.267 ЦК України).
		Аналогічні за змістом положення (за винятком застосування спливу строку позовної давності) містяться в ст.ст. 71, 76 та 80 ЦК УРСР.
		Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову особою, право якої порушене. При цьому відлік позовної давності обчислюється з моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. А тому, оскільки Львівська міська рада не являлася стороною ОСОБА_6 про спільну діяльність від 19.12.2000р., відлік позовної давності повинен обраховуватися не з моменту довідання нею про існування цього договору, а з моменту коли вона довідалася про порушення своїх прав укладенням цього договору. В даному випадку суд приходить до висновку, що такий момент настав лише в січні 2014 року, коли Київським апеляційним господарським судом було залишене без змін рішення господарського суду м. Києва №32/558-57/241-2012 від 29.10.2013р.
		Зокрема, як вбачається з рішення господарського суду м. Києва, при частковому задоволенні позовних вимог суд дійшов висновку, що     на момент винесення Львівською міською радою Ухвали №300 від 01.07.1999р та Ухвали №719 від 20.07.2000р., якими було вилучено з користування ДП ДАК «Хліб України» «Львівський комбінат хлібопродуктів» земельну ділянку площею 14804 м.кв. (1,4804 га) по вул. Лемківській, 9 у м. Львові, була відсутня, надана у встановленому законом порядку, згода (відмова) землекористувача на вилучення земельної ділянки. Відсутність добровільної відмови від земельної ділянки ДП     «Львівський комбінат хлібопродуктів» ДАК «Хліб України» свідчить про те, що     на момент укладення з ТОВ «Торговий дім «ГЕОСИСТЕМИ» договору купівлі-продажу будівель, що розташовані на земельній ділянці по вул. Лемківській, 9 в м. Львові, право користування земельною ділянкою у її законного землекористувача ДП ДАК «Хліб України» «Львівського комбінату хлібопродуктів» припинено не було. В подальшому це право перейшло до ТОВ «Торговий дім «ГЕОСИСТЕМИ» як нового власника обєктів нерухомості, які знаходяться на вказаній земельній ділянці. Відтак господарський суд м. Києва визнав протиправними та скасував Ухвали Львівської міської ради №300 від 01.07.1999р та №719 від 20.07.2000р., а також визнав право користування (оренди) ТОВ «Торговий дім «ГЕОСИСТЕМИ»  земельною ділянкою загальною площею 1,4804 га, що розташовано в м. Львові по вул. Лемківській, 9.
		Відповідно до ст.35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Згідно ст.12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.
		Контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України (ст.187 ЗК України).
		Таким чином, суд приходить до висновку, що лише з моменту визнання протиправною та скасування Ухвали Львівської міської ради №719 від 20.07.2000р. (котра слугувала підставою для укладення спірного ОСОБА_6), а також встановлення факту того, що право користування спірною земельною ділянкою незаконно було припинене і повинне належати третій особі, Львівська міська рада, як орган, який здійснює контроль за використанням та охороною земель та орган, який повинен забезпечити додержання земельного законодавства довідалася про порушення своїх прав укладенням спірного договору. Враховуючи, що про порушення своїх прав позивачу стало відомо лише 09.01.2014р. (моменту винесення постанови Київського апеляційного господарського суду, котрою залишене без змін рішення господарського суду м. Києва №32/558-57/241-2012 від 29.10.2013р), а позовну заяву подано 19.09.2016р., то позивачем не пропущено трьохрічний строк позовної давності.
		З огляду на викладене, позовна вимога про визнання недійсним ОСОБА_6 про спільну діяльність від 19.12.2000р. є обгрунтованою та підлягає до задоволення.
		З приводу позовної вимоги про застосування наслідків недійсності ОСОБА_6 та приведення сторін у попередній стан, то така вимога задоволенню не підлягає, оскільки за змістом ст.48 ЦК УРСР правом заявляти відповідні вимоги наділені лише сторони договору. Оскільки позивач не являється стороною спірного договору і не наділений повноваженнями діяти від імені сторони цього договору, то і позовні вимоги в цій частині є безпідставними.
		Як вбачається з позовної заяви, позивачем також заявлено вимогу в порядку ст.391 ЦК України про зобовязання відповідача-2 усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою Львівською міською радою, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 9, площею 1,4804 га. В додаткових поясненнях від 17.10.2016р. позивач зазначив спосіб, в який просить усунути перешкоди, а саме: шляхом знесення (демонтажу) збудованої на земельній ділянці автозаправної станції.
		З цього приводу суд зазначає слідуюче.
		Відповідно до ОСОБА_7 з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4601012922014 від 11.02.2014р., земельна ділянка площею 1,4804 га. у м. Львові, по вул. Лемківській, 9 (кадастровий №4610137500:03:001:0036) перебуває в комунальній власності (Т.1 а.с.89). В матеріалах справи відсутні докази знаходження цієї земельної ділянки в користуванні відповідачів чи третіх осіб на правових підставах, передбачених положеннями чинного ЗК України.
		Як встановлено судом, на вказаній земельній ділянці знаходиться автозаправна станція, побудована відповідачем-1 згідно умов ОСОБА_6 про спільну діяльність від 19.12.2000р. та введена в експлуатацію згідно Акту про готовність автозаправної станції у м. Львів по вул. Лемківській, 9 до експлуатації, який затверджено Наказом департаменту землеустрою та планування забудови міста № 1610/103-0-7 від 19.02.2002р. (Т.1 а.с.86-87). Разом з тим, право власності відповідачем-1 на автозаправну станцію не оформлено, що не заперечується жодною із сторін та підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.10.2013р. (Т.1 а.с.128).
		Судом встановлено і вказане не заперечується жодною із сторін, що користується автозаправною станцією відповідач-1, як особа, яка її побудувала і як особа, котрій згідно п.7.5 ОСОБА_6 про спільну діяльність має перейти у власність ця станція після закінчення будівництва комплексу будівель. Як зазначено представниками відповідачів, ЛКП «Ратуша-сервіс» автозаправною станцією не користується і доступу до неї не має.
		Згідно із частиною першою  ст.317 ЦК України  власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
		У відповідності до  ст. 319 ЦК України  власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. У разі порушення своїх прав власник згідно зі ст.391 ЦК України  має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Як зазначив Верховний Суд України у справі №6-92цс15 від 27.05.2015р. положення  ст.391 ЦК України  підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.
		Відповідно до ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
		Враховуючи викладені положення законодавства, беручи до уваги те, що між позивачем та відповідачем-1 не існує та не існувало договірних відносин і відповідач-1 користується спірною земельною ділянкою за відсутності правових підстав, то позивач вправі заявляти до нього вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
		З приводу знесення (демонтажу) автозаправної станції, то суд зазначає наступне.
		Оскільки автозаправна станція була побудована відповідачем-1 в 2002 році, разом з тим право власності не було набуте ним до теперішнього часу, відтак до відносин, щодо набуття її у власність застосовуються положення ЦК України.
		За змістом ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
		Водночас, положеннями ст.376 ЦК України передбачено випадки коли особа не набуває права власності на нерухоме майно. Зокрема, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. При цьому, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
		Відповідно до ч.3 та ч.4 ст.376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
		Як вбачається із матеріалів справи, відповідач-1 здійснив будівництво автозаправної станції на земельній ділянці, яка не була відведена йому для цієї мети. Покликання відповідача-1 на Договір про спільну діяльність від 19.12.2000р., як на підставу надання йому в користування земельної ділянки не заслуговують на увагу, в силу недійсності такого. Більше того, суд не вважає відповідача-1 добросовісним забудовником автозаправної станції, оскільки з моменту її будівництва відповідачу-1 достеменно було відомо, що згідно вимог чинного законодавства, для того, що б виступати забудовником обєкта нерухомості котрий в подальшому набувати у власність він повинен був мати в користуванні земельну ділянку. Положеннями статей  7, 8, 18, 19 чинного, на той час, ЗК УРСР чітко було передбачено, що земельні ділянки комунальної власності можуть передаватися в постійне користування та тимчасове користування на правах оренди. Відтак, право особи на користування земельною ділянкою посвідчувалося Державним актом на право постійного користування та договором оренди (ст.ст.23, 23 ЗК УРСР). Положеннями земельного законодавства не було передбачено, що право користування земельною ділянкою може виникати на підставі договору про спільну діяльність. А тому Договір про спільну діяльність від 19.12.2000р. не міг вважатися належним та допустимим доказом, який підтверджував право відповідача-1 на користування спірною земельною ділянкою. 
		Як встановлено судом, спірна земельна ділянка була надана в постійне користування ЛКП «Ратуша-сервіс». Відтак лише вказане підприємство могло виступати забудовником цієї земельної ділянки і лише воно могло набувати права власності на побудовані обєкти нерухомості.
		Таким чином, беручи до уваги те, що відповідачем-1 було побудовано автозаправну станцію на земельній ділянці, яка не була відведена йому для цієї мети, відтак вказане будівництво не може вважатися законним. З матеріалів справи вбачається, що Ухвалу Львівської міської ради №2815 від 09.07.2009р., згідно котрої земельна ділянка повинна була бути надана в оренду відповідачу-1 під уже збудовану автозаправну станцію судом визнано протиправною та скасовано.
		З огляду на викладене, враховуючи те, що відповідач-1 користується спорудженою автозаправною станцією, а відтак і земельною ділянкою без правовстановлюючих на неї документів, чим чинить перешкоди позивачу в користуванні цією ділянкою, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні майном шляхом демонтажу цієї станції є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
		Як розяснив Пленум ВГСУ в п.5.1 Постанови «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013р. у статті 268 ЦК України наведено невичерпний перелік вимог, на які позовна давність не поширюється. У частині другій цієї статті передбачено, що законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність. Але в деяких випадках позовна давність не може поширюватись і на інші категорії вимог, хоча про це прямо й не зазначено у законі. Так, позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред'явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав. Обов'язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред'явлення такого позову.
		Заперечуючи проти позову, представники відповідача-1 зазначають, що вимога про демонтаж автозаправної станції не може бути задоволена, оскільки заявлена позивачем після того, як суд перейшов до розгляду справи по суті.
		З цього приводу суд наголошує на наступному.
		Як вже зазначалося, в позовній заяві, позивачем заявлено вимогу про зобовязання відповідача-2 усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою Львівською міською радою, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 9, площею 1,4804 га. (п.4 прохальної частини позову). В додаткових поясненнях від 17.10.2016р. позивач зазначив спосіб, в який просить усунути перешкоди, а саме: шляхом знесення (демонтажу) збудованої на земельній ділянці автозаправної станції.
		Як зазначив Пленум ВГСУ в п.3.12 Постанови «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.
		В даному випадку суд зазначає, що позивач в додаткових поясненнях від 17.10.2016р. лише зазначив спосіб в котрий просить усунути перешкоди в користуванні майном, а не змінив матеріально-правову вимогу, яка і надалі є про усунення перешкод в користуванні майном.
		Відповідно до положень ст.ст.  4-3, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Оскільки під час судового розгляду справи позивачем було доведено належними та допустимими доказами порушення свого суб'єктивного права, відтак позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
		Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір підлягає стягненню з відповідачів, пропорційно задоволеним вимогам.
		Керуючись ст.ст. 4-3, 12, 27, 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		ВИРІШИВ:
		 
		1.Позов задоволити частково.
		2.Визнати недійсним договір про спільну діяльність від 19.12.2000 року, укладений між Львівським комунальним підприємством «Ратуша-сервіс» та Акціонерним товариством закритого типу «Фірма «Львів-Петроль».
		3.Зобовязати Приватне акціонерне товариство «Фірма «Львів-Петроль» (79000, м. Львів, вул. Листопадового Чину, буд. 8; код ЄДРПОУ 03482596) усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою Львівською міською радою (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1; код ЄДРПОУ 04055896), яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Лемківська, 9, площею 1,4804 га, кадастровий номер 4610137500:03:001:0036, шляхом знесення (демонтажу) збудованої на цій земельній ділянці автозаправної станції.
		4.В решті позовних вимог відмовити.
		5.Стягнути з Львівського комунального підприємства «Ратуша-сервіс» (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1, каб. 326; код ЄДРПОУ 23949155) на користь Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1; код ЄДРПОУ 04055896) 1378,00 грн. судового збору.
		6.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «фірма «Львів-Петроль» (79000, м. Львів, вул. Листопадового Чину, буд. 8; код ЄДРПОУ 03482596) на користь Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1; код ЄДРПОУ 04055896) 1378,00 грн. судового збору.
		7.Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.
		8.Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.
		 
		В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 01.11.2016 р.
		 
		Суддя                                                                   Крупник Р.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...