Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 241/978/15-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 03.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 04.11.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                                                                                                                                                                                                     
		 
		П О С Т А Н О В А 
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И 
		26 жовтня 2016 року                           м. КиївСудові палати у цивільних та господарських справах
		Верховного Суду України в складі:
		 
		головуючого Охрімчук Л.І.,суддів:Берднік І.С.,   Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,  Ємця А.А.,Романюка Я.М.,  Жайворонок Т.Є.,Сімоненко В.М.,  
		розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом прокурора Першотравневого району Донецької області в інтересах держави в особі Мелекінської сільської ради Першотравневого району Донецької області до відділу Держземагентства у Першотравневому районі Донецької області, ОСОБА_9 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання права власності за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Донецької області від 3 грудня 2015 року та рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 13 жовтня 2015 року, 
		в с т а н о в и л и :
		 
		У травні 2015 року прокурор Першотравневого району Донецької області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Мелекінської сільської ради Першотравневого району Донецької області звернувся до суду з позовом до відділу Держземагентства у Першотравневому районі Донецької області, 
		ОСОБА_9 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання права власності.
		Прокурор зазначав, що рішенням Мелекінської сільської ради 
		від 29 липня 2011 року затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_9 в оренду земельної ділянки площею 0,5000 га для обслуговування бази відпочинку на АДРЕСА_1
		13 вересня 2011 року між Мелекінською сільською радою та 
		ОСОБА_9 укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 49 років з орендною платою 71 тис. 766 грн на рік.
		Рішенням Мелекінської сільської ради від 25 листопада 2011 року затверджено звіт про експертну грошову оцінку вищезазначеної земельної ділянки та продажу її ОСОБА_9 за ціною 414 тис. 929 грн.
		5 грудня 2011 року між Мелекінською сільською радою та        ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, відповідно до умов якого останній набув право власності на земельну ділянку.
		23 грудня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_9 видано державний акт на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням - для обслуговування бази відпочинку.
		Однак, Апеляційний суд Донецької області рішенням від 20 березня         2015 року визнав незаконним та скасував рішення Мелекінської сільської ради від 25 листопада 2011 року про затвердження звіту про експертну грошову оцінку вищезазначеної земельної ділянки та продаж її ОСОБА_9; визнав недійсним договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, укладений 
		5 грудня 2011 року між Мелекінською сільською радою та ОСОБА_9; визнав за Мелекінською сільською радою право власності на спірну земельну ділянку.
		Посилаючись на те, що оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки визнано недійсним та скасовано, прокурор просив визнати недійсним і скасувати державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, виданий на підставі скасованого договору купівлі-продажу; визнати за Мелекінською сільською радою право власності на спірну земельну ділянку.
		 
		Першотравневий районний суд Донецької області рішенням 
		від 13 жовтня 2015 року позовні вимоги прокурора задовольнив частково: визнав недійсним державний акт на право власності ОСОБА_9 на земельну ділянку площею 0,5000 га на АДРЕСА_1 у задоволені позовних вимог прокурора про визнання за Мелекінською сільською радою права власності на земельну ділянку суд відмовив.
		 
		Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 3 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року, скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог прокурора про визнання за Мелекінською сільською радою права власності на земельну ділянку та в цій частині позову закрив провадження в справі; у решті рішення суду першої інстанції апеляційний суд залишив без змін.  
		 
		У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Донецької області від 3 грудня 2015 року та рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 13 жовтня 2015 року ОСОБА_9 просить скасувати зазначені судові рішення в частині задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції статей 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та  невідповідності зазначеного судового рішення касаційного суду викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах вказаних норм матеріального права.
		 
		На обґрунтування заяви ОСОБА_9 надав копії: ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року, постанов Вищого господарського суду України від 2 жовтня 2012 року, 14 травня            2013 року та постанов Верховного Суду України від 23 грудня 2014 року,                1 липня 2015 року.
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві 
		ОСОБА_9 доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		 
		За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		 
		Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням Мелекінської сільської ради від 29 липня 2011 року затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_9 в оренду земельної ділянки площею 0,5000 га для обслуговування бази відпочинку на АДРЕСА_1
		13 вересня 2011 року між Мелекінською сільською радою та 
		ОСОБА_9 укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 49 років з орендною платою 71 тис. 766 грн на рік.
		Рішенням Мелекінської сільської ради від 25 листопада 2011 року затверджено звіт про експертну грошову оцінку вищезазначеної земельної ділянки та продаж її ОСОБА_9 за ціною 414 тис. 929 грн.
		5 грудня 2011 року між Мелекінською сільською радою та        ОСОБА_9 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, відповідно до умов якого останній набув право власності на земельну ділянку.
		23 грудня 2011 року на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_9 видано державний акт на право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням - для обслуговування бази відпочинку.
		Проте Апеляційний суд Донецької області рішенням від 20 березня         2015 року визнав незаконним та скасував рішення Мелекінської сільської ради від 25 листопада 2011 року про затвердження звіту про експертну грошову оцінку зазначеної земельної ділянки та продаж її ОСОБА_9; визнав недійсним договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, укладений 
		5 грудня 2011 року між Мелекінською сільською радою та ОСОБА_9; визнав за Мелекінською сільською радою право власності на спірну земельну ділянку.
		ОСОБА_9 подав заяву про сплив позовної давності та застосування наслідків її спливу.
		 
		Ухвалюючи рішення щодо задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсним державного акта на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого ОСОБА_9 отримав спірний державний акт, рішенням суду визнано недійсним та скасовано, то отримання відповідачем цього державного акта не можна визнати законним. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог прокурора в частині визнання за Мелекінською сільською радою права власності на земельну ділянку, суд першої інстанції керувався тим, що Апеляційний суд Донецької області рішенням від 20 березня 2015 року визнав за Мелекінською сільською радою право власності на земельну ділянку, а тому правові підстави для повторного визнання за органом місцевого самоврядування права власності на цю ж земельну ділянку відсутні.
		Крім того, суд дійшов висновку про те, що позовна давність до заявлених вимог не спливла, оскільки про порушення вимог закону щодо отримання державного акта на земельну ділянку прокурор дізнався з моменту ухвалення апеляційним судом рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого відповідач отримав оспорюваний державний акт.
		 
		Постановляючи ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог прокурора про визнання за Мелекінською сільською радою права власності на земельну ділянку й закриваючи в цій частині провадження у справі, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що Апеляційний суд Донецької області рішенням від 20 березня 2015 року визнав за Мелекінською сільською радою право власності на земельну ділянку, тому спір між тими самими сторонами щодо права власності на земельну ділянку було вирішено, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України є підставою для закриття провадження у справі. В іншій частині вирішення позовних вимог апеляційний та касаційний суди залишили без змін рішення суду першої інстанції, погодившись з його висновками.
		 
		Разом з тим, у судових рішеннях, наданих заявником для порівняння, містяться такі висновки:
		- в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 
		від 18 травня 2016 року зазначено, що прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Мелекінської сільської ради щодо визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого фізичній особі 23 грудня 2011 року, лише 19 травня 2015 року. Трирічна позовна давність для цих правовідносин, встановлена статтею 257 ЦК України обчислюється з дня, коли саме сільська рада довідалася або могла довідатись про порушення свого права чи інтересу. Проте суди попередніх інстанцій на зазначені вимоги закону уваги не звернули, фактично наділили прокурора статусом самостійного позивача та дійшли передчасного висновку про початок перебігу позовної давності з дня ухвалення судового рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого було видано оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку;
		- у постанові від 2 жовтня 2012 року Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог заступника прокурора в інтересах держави в особі Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради Київської міської держаної адміністрації про стягнення заборгованості за договором пайової участі на створення інфраструктури міста з огляду на те, що сторона договору була обізнана про порушення її прав та мала змогу звернутись у межах строку позовної давності як до суду з позовом, так і до органів прокуратури з відповідною заявою. Прокурор як представник держави може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє. Ураховуючи те, що перебіг позовної давності почався з 29 грудня 2007 року, тобто після закінчення останнього дня сплати місячного платежу за умовами договору, то право на звернення до суду в позивача закінчилось 29 грудня        2010 року, а з відповідною позовною заявою заступник прокурора звернувся до суду лише 26 травня 2011 року, тобто зі спливом позовної давності; 
		- у постанові від 14 травня 2013 року Вищий господарський суд України виходив з того, що прокурор наділений лише правами, належними особі, яку він представляє. Сторони в судовому процесі мають рівні права, тому прокурор, який звернувся з позовом в інтересах держави, не має в розумінні чинного процесуального законодавства привілейованого статусу порівняно з іншими учасниками процесу, зокрема особою, в інтересах якої він звернувся. Дія правового інституту позовної давності та положення щодо наслідків її спливу, установлені законом, мають поширюватись на всіх учасників судового процесу, у тому числі на прокурора. Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову прокурора про визнання недійсними та скасування рішення Київської міської ради, визнання недійсними договорів оренди, визнання відсутнім права користування земельною ділянкою у зв'язку з пропуском позовної давності, є законними та обґрунтованими, оскільки оскаржуване рішення Київської міської ради прийнято 18 листопада 2004 року, договір оренди - 10 серпня 2005 року, а з позовом до суду прокурор звернувся лише 6 березня 2012 року, тобто з пропуском позовної давності;
		- у постанові від 23 грудня 2014 року Верховний Суд України виходив з того, що обласна рада, в інтересах якої заступник прокурора звернувся з позовом про визнання незаконним і скасування рішення районної ради та визнання недійсним договору оренди землі, не підтримала цей позов і зазначила, що про оскаржуване рішення районної ради та оспорюваний договір оренди землі обласній раді було відомо з 2001 року, однак із зазначеним позовом заступник прокурора звернувся до суду лише у вересні 2013 року. Проте суд касаційної інстанції фактично наділив прокурора статусом самостійного позивача та дійшов помилкового висновку, що відлік позовної давності почався з 2013 року - з моменту виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту відсутності у районної ради повноважень щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду;
		- у постанові від 1 липня 2015 року Верховний Суд України, скасовуючи судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позову прокурора у зв'язку з пропуском позовної давності, керувався тим, що прокурор у січні 2014 року звернувся із зазначеним позовом в інтересах міської ради, яка підтримала позов і якій було відомо про її порушене право з часу державної реєстрації за фізичною особою права власності на земельну ділянку - 9 червня 2008 року. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Однак суд касаційної інстанції фактично наділив прокурора статусом самостійного позивача та дійшов помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту порушення фізичною особою земельного законодавства.
		 
		Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 261, 267 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення касаційного суду, яке переглядається, викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.
		 
		Вирішуючи питання про правильність застосування в подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.
		 
		Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170  цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
		За частиною другою статті 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.
		 
		Одним з таких органів є прокуратура, на яку пунктом 2 статті 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.
		 
		Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
		Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
		За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. 
		 
		Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
		 
		При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
		 
		Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
		 
		З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України суди повинні були з'ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Мелекінської сільської ради з позовом про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку. Це право пов'язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення.
		 
		Ураховуючи те, що прокурор пред'явив позов в інтересах держави в особі Мелекінської сільської ради, суди не з'ясували, коли саме зазначений орган місцевого самоврядування довідався або міг довідатися про порушення його права, тобто коли почався перебіг позовної давності.
		 
		Отже, ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суди не врахували положення закону та дійшли передчасного висновку про початок перебігу позовної давності з дня ухвалення апеляційним судом рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, на підставі якого відповідач отримав оспорюваний державний акт.
		 
		Таким чином, у справі, яка переглядається, суди, вирішуючи позовні вимоги прокурора про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зазначених норм матеріального права не врахували, неправильно застосували норми статей 261, 267 ЦК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування в цій частині судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
		 
		Разом з тим ухвалені у справі рішення судів апеляційної та касаційної інстанції в частині розгляду позовних вимог про визнання за сільською радою права власності на земельну ділянку є обґрунтованими та відповідають вимогам закону, у вказаній частині заявник не просить їх переглянути.
		 
		Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях          57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.
		Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
		Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
		Відсутність процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.
		 
		Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України   
		 
		п о с т а н о в и л и :
		 
		Заяву ОСОБА_9 задовольнити частково.
		Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  25 травня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Донецької області 
		від 3 грудня 2015 року та рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 13 жовтня 2015 року в частині вирішення позовних вимог прокурора Першотравневого району Донецької області про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України
		 
		 
		 
		Головуючий                    Л.І. ОхрімчукСудді:І.С. Берднік В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок                  Н.П. Лященко Я.М. Романюк В.М. Сімоненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...