Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 902/212/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Розрахунки за продукцію, товари, послуги; Інші розрахунки за продукцію.
Надіслано для оприлюднення: 09.11.2016. Зареєстровано: 09.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 10.11.2016.
Дата набрання законної сили: 08.11.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 листопада 2016 року Справа № 902/212/16 
		Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:
		 Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на  постановуРівненського апеляційного господарського суду від 17.08.2016у справі№ 902/212/16 Господарського суду Вінницької областіза позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_4доДочірнього підприємства "Самтранс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвітло Плюс"простягнення 218 413, 93 грн. заборгованості
		за участю представників:   позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)відповідачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "Самтранс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвітло Плюс" 116799,00 грн. заборгованості, 7591,74 грн. 3% річних та 94023,19 грн. інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки щодо здійснення розрахунків за поставлений товар та на приписи статей 526, 530, 610, 625, 629 Цивільного кодексу України, статей 193, 220, 224, 265 Господарського кодексу України.
		Відповідач надав відзив, у якому вказав, що всі розрахунки за договором здійснювались ним своєчасно та в повному обсязі, заборгованість за поставлений товар у відповідача відсутня; товар згідно з накладними, наданими позивачем до позовної заяви, не поставлявся, спірні накладні не містять ні печатки підприємства, ні зазначення прізвища та посади особи, що їх підписала, а, відтак не є належними доказами в підтвердження факту поставки товару.
		Рішенням Господарського суду Вінницької області від 16.05.2016 (суддя Маслій І.В.) в позові відмовлено. 
		Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.08.2016 (судді: Сініцина Л.М. - головуючий, Гудак А.В., Філіпова Т.Л.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
		Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, фізична особа-підприємець ОСОБА_5 подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, а саме: всупереч положенням статей 32, 36, 43 Господарського процесуального кодексу України, суди не взяли до уваги акт взаєморозрахунків, складений сторонами, який є зведеним обліковим документом, відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та є належним доказом в підтвердження факту поставки товарів, невиконання відповідачем умов договору та положень статей 526, 692 Цивільного кодексу України, та, відтак, наявності спірної заборгованості.
		Сторони не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції своїх представників.
		У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив суд у задоволенні касаційної скарги відмовити, заперечивши її доводи.
		Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
		Як встановили господарські суди попередніх інстанцій та вбачається з обставин справи, 01.10.2012 фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (продавець) та Дочірнє підприємство "Самтранс" Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвітло плюс" (покупець) уклали договір поставки № 05/10-12, за умовами якого постачальник зобов'язується постачати товар (передавати у власність покупця) для використання у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити за нього на умовах договору. 
		Відповідно до пункту 2.1 договору предметом поставки є такий товар: автомобільні деталі та приладдя. Товар поставляється покупцю партіями. Кожна партія товару визначається специфікацією, в якій зазначається: найменування товару, кількість товару, що повинна постачатися в конкретній партії, часткове співвідношення (асортимент, номенклатура) за сортами, марками, типами, розмірами та додаткові до комплекту вироби. Якість товару та комплектність товару, що поставляється, повинна відповідати стандарту. Підтвердженням якості товару є сертифікати відповідності та накладні на видачу товару (пункт 2.2, 2.3 договору).
		Згідно з пунктом 4.2 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 14 днів з моменту замовлення товару.
		Постачальник зобов'язаний постачати покупцеві товар, за умов даного договору (пункт 5.1 договору). Покупець зобов'язаний прийняти товар та оплачувати його згідно з умовами у цьому  договорі та в рахунках-специфікаціях (пункти 5.2.1, 5.2.2. договору).
		Відповідно до пункту 6.1 договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством. Порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язань. 
		Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2012 року (пункт 7.1 договору). Згідно з пунктом 7.2 договору у випадку, якщо жодна із сторін письмово не заявить про свій намір розірвати або змінити договір за 10 днів до його закінчення, даний договір вважається пролонгований.
		Суди також встановили, що на виконання умов договору протягом 2012-2015 років позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 268185,98 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними уповноваженими особами сторін, рахунками-фактурами, податковими накладними та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, наявними в матеріалах справи; відповідач повністю оплатив поставлений підприємцем товар в загальній сумі 268185,98 грн., що також підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується.
		Разом з тим, за доводами позивача, крім зазначених вище поставок товару на загальну суму 268185,98 грн, на підставі договору поставки № 05/10-12 позивач поставив відповідачу у серпні 2012 року - листопаді 2013 року також товар на суму 116799 грн, згідно з видатковими накладними (55 штук) (додані до позовної заяви) за який відповідач не розрахувався.
		Місцевий господарський суд, дослідивши надані видаткові накладні, вказав, що вони не відповідають вимогам щодо оформлення документів первинного бухгалтерського обліку, оскільки не містять відомостей про особу, яка отримувала товар, її повноваження діяти від імені відповідача; спірні видаткові накладні не скріплені печаткою відповідача, господарські операції за ними не відображені у податковому обліку сторін.
		Відтак, відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач не довів позовні вимоги належними доказами відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
		Переглядаючи справу в повному обсязі відповідно до приписів статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції повторно дослідив надані позивачем в якості доказів поставки товару видаткові накладні у кількості 55 штук на загальну суму 116799,00 грн., та констатував, що вони скріплені лише підписом та печаткою позивача, в графах про отримання товару стоять підписи, здійснені невідомою особою, інших доказів, які б підтверджували отримання товару за вказаними накладними позивач до суду не надав; видаткові накладні не містять необхідних реквізитів, які є обов'язковими при складанні та оформленні первинних документів відповідно до вимог чинного законодавства, а саме: відсутня печатка одержувача товару, відсутня посада та розшифровка підпису особи, яка одержала товар, не зазначено підставу поставки, номера та дати довіреностей, якими відповідач уповноважив представника на отримання вказаних у видаткових накладних товарно-матеріальних цінностей. Рахунки-фактури на даний товар, рахунки-специфікації позивач не виписував та відповідачу не надавав, всупереч умовам підпункту 5.2.2 пункту 5.2 договору. 
		Дослідивши обставини щодо відображення спірних господарських операцій у бухгалтерській звітності, суд апеляційної інстанції також встановив, що позивач на підтвердження своїх позовних вимог не надав суду жодних податкових накладних, що складені ним за наслідками господарських операцій з поставок товару за спірними видатковими накладними, не подав жодних податкових декларацій, в яких відображені господарські операції за спірними видатковими накладними у його податкових зобов'язаннях.
		Ті обставини, що позивач не виписував податкові накладні на поставку ТМЦ відповідно до спірних накладних, підтверджуються розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за 2012 - 2015 роки; реєстрами податкових накладних (а.с.1-209, т.ІV), а також власними поясненнями позивача. 
		Дослідивши відображення спірних господарських операцій у звітності відповідача, суд встановив, що видатковими накладними, підписаними уповноваженими особами сторін, рахунками-фактурами, податковими накладними за 2012-2015 роки, які постачальник виписував в зв'язку з поставкою товару, довіреностями на отримання ТМЦ підтверджується поставка товару на загальну суму 268185,98 грн; згідно з наданими відповідачем виписками із банківських (особових) рахунків та платіжних доручень, оборотно-сальдових відомостей відповідач повністю оплатив поставлений підприємцем товар в загальній сумі 268185,98 грн; в Журналі-ордері, відомостях по рахунку 631, відомостях взаєморозрахунків з контрагентами за період з 2012 по 2015 роки також не відображена заявлена позивачем до стягнення сума 116799,00 грн.
		        Враховуючи наведені вище документи, які належним чином підтверджують господарські операції, здійснені сторонами спору відповідно до умов договору поставки, відомості щодо податкового та бухгалтерського обліку цих господарських операцій, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги наданий позивачем до справи акт звірки взаємних розрахунків, як такий, що за своєю правовою природою не може бути підставою для виникнення зобов'язання  сторін та зміст якого спростовується в установленому порядку матеріалами справи.    
		Судова колегія зазначає, що відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		          Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, договорів та інших правочинів.
		Статтею 526 цього Кодексу передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
		Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
		Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (стаття 692 Кодексу). 
		За змістом статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.
		Відповідно до частини першої статті 9 зазначеного вище Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. 
		За змістом пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
		Підпунктом 2.5 пункту 2 Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. 
		Порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, а впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.
		Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. 
		Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Як вже зазначено вище, як місцевий, так і апеляційний господарський суди відхилили надані позивачем на підтвердження своїх вимог документи (видаткові накладні, акт звірки) як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства щодо їх оформлення, не містять необхідних даних, які б дозволяли ідентифікувати особу, яка отримала товар та визначити обсяг її повноважень діяти від імені відповідача, а також спростовуються іншими належними та допустимими доказами.
		Доводи заявника касаційної скарги щодо не надання судом апеляційної інстанції належної правової оцінки акту звірки розрахунків, підписаного з боржником, спростовуються змістом постанови суду апеляційної інстанції, в якій розглянуто та мотивовано відхилено доводи апеляційної скарги позивача стосовно акта звірки взаємних розрахунків, відтак, доводи касаційної скарги в цій частині  зводяться до переоцінки доказів по справі. При цьому суд вірно врахував, що акт звірки є документом, за яким звіряють бухгалтерський облік операцій, наявність яких підтверджена належним чином; при цьому він не є за правовою природою первинним документом та сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін.
		Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.
		Рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
		Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського судів, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 4-2, 4-3, 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в судових рішеннях.
		Доводи скаржника про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків суду, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судом та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування постанови апеляційного суду з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського  процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд України
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.08.2016 у справі № 902/212/16 Господарського суду Вінницької області та рішення Господарського суду Вінницької області від 16.05.2016  залишити без змін.
		 
		Головуючий                                                                                             Л. Рогач
		 
		Судді:                                                                                                                 І. Алєєва
		                                                                                                        
		                                                                                                                 Т.Дроботова

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...