Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/13414/13-а : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 08.11.2016. Зареєстровано: 10.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 10.11.2016.
Дата набрання законної сили: 21.11.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		02 листопада 2016 року                                        м. Київ                              К/800/59325/13 
		 
		Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
		Головуючого Бившевої Л.І.,
		суддів: Олендера І.Я., Шипуліної Т.М., 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
		та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року
		у справі №826/13414/13-а
		за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
		до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби
		про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - 
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0012271703 від 16 квітня 2013 року.
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2013 року позов був задоволений частково. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 16 квітня 2013 року №0012271703. 
		Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2013 року було скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволені позову відмовлено.
		В касаційній скарзі фізична особа - підприємець ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2013 року залишити в силі.
		Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
		Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
		ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець та взята на облік в органах державної податкової служби. Згідно свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_1 від 18 травня 2012 року, виданого ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС, починаючи з 01 січня 2012 року позивач застосовує спрощену систему оподаткування, обліку та звітності та здійснює такі види діяльності: КВЕД: 70.20.0 - здавання в оренду власного нерухомого майна, 71.33.0 - оренда офісних машин та устаткування, включаючи обчислювальну техніку, 74.14.0 - консультування з питань комерційної діяльності та управління (арк. справи 7).
		Позивачу на праві власності належать нежитлові приміщення з №1 по №16 (групи приміщень №1) адміністративно-господарської споруди Палацу спорту з готельними номерами площею 315,40 м2, які розташовані за адресою: м. Київ, Спортивна площа, 3, літера В (арк. справи 12).
		16 квітня 2013 року ДПІ у м. Печерському районі м. Києва прийняла податкове повідомлення-рішення № 0012271703, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України визначила ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання за платежем: податок на землю з фізичних осіб у розмірі 7493,70 грн.
		Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - без змін.
		Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, виходив з того, що позивач як платник єдиного податку звільнений від сплати земельного податку у зв'язку із з тим, що використання нежитлових приміщень для провадження господарської діяльності вказує й про аналогічне використання земельної ділянки.
		Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволені позовних вимог, виходив з того, що податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки земельна ділянка, у пропорційному розмірі до площі належного йому нерухомого майна, ОСОБА_1 не використовується для здійснення підприємницької діяльності особисто за вказаними вище видами, доказів здачі позивачем в оренду у відповідному пропорційному розмірі земельної ділянки, на якій розташований об'єкт нерухомості, часткою у якому володіє на правах власності позивач, не надано.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.
		Відповідно до підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
		Підпунктами 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
		Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
		Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
		За приписами пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
		Згідно з пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		У частинах 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		Згідно зі статтями 125 і 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
		Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 
		За статтею 378 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
		Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
		Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
		Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV Податкового кодексу України та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
		Згідно з пунктом 291.2 статті 291 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
		У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).
		Відповідно до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.
		У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
		Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
		Таким чином, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
		Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
		Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
		З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про правомірність прийняття податковим органом оспорюваного податкового повідомлення-рішення та відсутність підстав для його скасування.
		Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
		Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року підлягає залишенню без змін. 
		Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
		 
		У Х В А Л И Л А :
		 
		Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року залишити без змін. 
		Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
		                             Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
		 
		                                Судді:          _____________________ І.Я. Олендер
		 
		                                                     _____________________ Т.М. Шипуліна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...