Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2а-10433/11/2670 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 08.11.2016. Зареєстровано: 10.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 10.11.2016.
Дата набрання законної сили: 21.11.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		П О С Т А Н О В А
		 
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		"02" листопада 2016 р.                    м. Київ                                        К/800/37263/13 
		 
		Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
		Головуючого Бившевої Л.І.,
		суддів: Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,                 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби 
		на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2011 року
		та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2013 року
		у справі № 2а-10433/11/2670
		за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
		до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва 
		про скасування податкового повідомлення-рішення, - 
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась  до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 18 квітня 2011 року № 0000171741.
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2011 року позов був задоволений. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 квітня 2011 року № 0000171741, винесене ДПІ у Святошинському районі м. Києва. 
		Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2011 року було залишено без змін.
		В касаційній скарзі ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2013 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. 
		У запереченні на касаційну скаргу фізична особа - підприємець ОСОБА_1, посилаючись на те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2011 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2013 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. 
		Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
		З 08 травня 1997 року ОСОБА_1 є фізичною особою - підприємцем, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_1 (арк. справи 10).
		Згідно свідоцтва НОМЕР_2 серія НОМЕР_3 у 2011 році ОСОБА_1 була платником єдиного податку та здійснювала такі види діяльності: здавання в оренду власного нерухомого майна; діяльність агентств нерухомості; надання інших комерційних послуг (арк. справи 12).
		08 червня 2007 року між ЗАТ «Український фондовий ринок» (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу нежилих приміщень, за умовами якого продавець зобов'язувався передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити відповідно до умов цього договору нежилі приміщення 1-го поверху (в літ. А), загальною площею 157,90 м2, що складає 50/100 частин (від нежилих приміщень площею - 318,10 м2), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (арк. справи 18).
		Вказані вище приміщення у 2011 році позивач (орендодавець) здавав в оренду ТОВ «Здоров'я» (орендарю), що підтверджується відповідними договорами оренди № 1/211 від 01 лютого 2011 року, № 7/2011 від 01 лютого 2011 року, № 3/2011 року від 01 червня 2011 року та актами прийому передачі до зазначених договорів (арк. справи 27-28, 33-36).
		18 квітня 2011 року ДПІ у Святошинському районі м. Києва прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000171741, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України визначила ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у сумі 4389,19 грн.
		Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачу на праві володіння належать нежитлові приміщення, а правом володіння або правом на землю, на якій розташовані такі нежитлові приміщення, вона ніколи не наділялась.  
		Однак, погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не може, з огляду на наступне.
		За визначеннями, наведеними у підпунктах 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу); землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
		Підпунктами 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
		Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
		Відповідно до абзацу 1 пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
		За приписами пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
		Згідно з пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
		У частинах 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
		Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. У статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено перелік документів, що посвідчують право на земельну ділянку.
		Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 
		За статтею 378 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
		Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
		Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.
		Положеннями підпункту «г» пункту 1 частини 1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що з 01 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб'єктів малого підприємництва Указ Президента України від 03 липня 1998 року № 727 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (з наступними змінами) та абзаци 6 - 28 пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» застосовуються з урахуванням таких особливостей, а саме: платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України, зокрема, земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності.
		Згідно зі статтею 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів (обов'язкових платежів) на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цим Указом, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
		У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 1 частини 1 підрозділу 8 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.
		Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.
		Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
		Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.
		Надання в найм (оренду) нежилого приміщення не означає, що механічно (автоматично) разом з майном наймачу передається й обов'язок сплати податку за земельну ділянку, на якій воно розташоване.
		З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли неправомірного висновку про наявність підстав для задоволенні позовних вимог. 
		Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
		За таких обставин, касаційна скарга ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС підлягає задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2011 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2013 року підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
		Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 222, 223, 229, 230, 232, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
		 
		П О С Т А Н О В И Л А :
		 
		Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі міста Києва Державної податкової служби задовольнити.
		Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 жовтня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
		Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		                                   Головуючий: _____________________Л.І. БившеваСудді:           _____________________І.Я. Олендер  _____________________Т.М. Шипуліна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...