Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № П/811/503/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 10.11.2016. Зареєстровано: 11.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 16.11.2016.

Результат оскарження 08.02.2017 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд : скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову суду
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Україна  КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		10 листопада 2016 року                                                           справа №П/811/503/16
		 
		Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі                     головуючого - судді Брегея Р.І., розглянувши у м.Кропивницький в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (далі - Управління), Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Кіровоградській області (далі - Інспекція) про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 
		 
		В С Т А Н О В И В :
		 
		Позивач звернувся до суду з заявою до Управління та Інспекції про стягнення грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки в період 2010-2016 років (а.с.132-135).
		Водночас, ОСОБА_1 просив провести перерахунок згаданої грошової компенсації за 2016 рік та стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
		У судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги заяви.
		Стверджувала, що ОСОБА_1 не використав у повному обсязі щорічні відпустки у період 2010-2014 років та йому при звільненні не виплатили грошової компенсації.
		Разом з тим, стверджувала, що грошова компенсація за невикористану відпустку у 2016 році виплачена не в повному обсязі, оскільки Інспекція допустила методологічну помилку при її обчисленні.
		Обов'язок відповідачів сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні пов'язувала з невиплатою згаданої грошової компенсації.
		Представник Управління заперечила стосовно задоволення позову.
		Пояснила, що позивач проходив службу в органах податкової міліції та грошове забезпечення виплачувала Інспекція.
		Представник Інспекції також не погодилась з позовом.
		Зазначила, що відповідно до Положення про проходження служби рядовим і навчальницьким складом органів внутрішніх справ у Інспекції виник обов'язок виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку у 2016 році.
		Пояснила, що така компенсація обчислена у відповідності до вимог чинного законодавства та виплачена своєчасно.
		Ухвалою суду від 07 листопада 2016 року прийнято рішення про завершення розгляду справи в порядку письмового провадження (а.с.147).
		 Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, зробив висновок про часткове задоволення позову з таких підстав.
		 
		          Встановлені судом обставини, що стали підставами звернення.
		 
		          Так, наказом Управління від 10 лютого 2010 року №61-о позивача прийнято на службу у податкову міліцію з наступного дня (а.с.8-9).
		          ОСОБА_1 перебував в оперативному управлінні Інспекції, котра виплачувала йому грошове забезпечення (а.с.30).
		          Наказом Управління від 11 квітня 2016 року №147-о позивача звільнено з податкової міліції органів ДФС на підставі підпункту «г» пункту 64 (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення), яке затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня   1991 року №114 (а.с.11).
		          Пунктом 2 цього наказу Інспекцію зобов'язано провести грошовий розрахунок.
		          Інспекція, проводячи його, встановила, що ОСОБА_1 у                      2010-2014 роках не використав у повному обсязі щорічні відпустки (а.с.30).
		          У 2010 році - 14 днів, 2011 році - 10 днів, у 2012 році - 21 день,                   2013 році - 11 днів, 2014 році - 11 днів.
		          З цим розрахунком погодились позивач та його представник (а.с.4-7).
		          При звільненні ОСОБА_1 виплатили грошову компенсацію                за 8 днів невикористаної відпустки за 2016 рік у сумі 784,65 грн. (а.с.31-32).
		          В основу розрахунку Інспекція взяла середньоденне грошове забезпечення у сумі 98,08 грн. (а.с.33).
		          Ця величина обчислена шляхом ділення грошового забезпечення за           11 днів останнього місяця роботи на кількість календарних днів у цьому місяці.
		          В період проходження служби позивач щороку подавав рапорт про надання частини щорічної відпустки (а.с.109-125).
		          Керівник Інспекції жодного разу не відмовляв у наданні відпустки у тому обсязі, який вимагав ОСОБА_1 
		          Лише один раз позивача відкликали з щорічної відпустки (а.с.114-117).
		          Це мало місце у 2012 році.
		          ОСОБА_1 не надав доказів, які б доводили, що йому відмовляли у наданні щорічної відпустки у повному обсязі чи частинами.
		          Позивач також не надав доказів, що йому відмовили приєднати            невикористану частину відпустки, з якої відкликали, до чергової відпустки (наступного року).
		 
		             Юридична оцінка встановлених судом обставин справи.  
		 
		Перш за все, відповідно до приписів пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
		Такий порядок встановлено Положенням.
		Вирішуючи спір, у суду виник обов'язок зробити висновок про застосування до спірних правовідносин норм права, на які посилаються сторони.
		Представник позивача наполягала на тому, що до спірних правовідносин треба застосовувати приписи частини 1 статті 24 Закону України «Про відпустки».
		Представники ж відповідачів доводили, що до спірних правовідносин треба застосовувати норми спеціального законодавства, якими є згаданий припис Податкового кодексу України і пункт 56 Положення.
		Відповідь на це запитання вже надано Верховним Судом України               (далі - ВСУ) у постанові від 17 лютого 2015 року у справі за позовом працівника органів внутрішніх справ до територіального управління                   МВС України (а.с.148-151).
		Ця справа переглядалась з підстави, передбаченої пунктом 1  частини 1 статті 237 КАС України (неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих норм матеріального права).
		ВСУ зробив висновок щодо застосування норм права, який відповідно до приписів частини 1 статті 244-2 КАС України має враховуватися судами.
		Ознайомившись з цим висновком, суд погоджується з ним.
		ВСУ зробив наступний висновок.
		До правовідносин стосовно проходження служби в органах внутрішніх справ застосовується спеціальне законодавство, яким є Закон України «Про міліцію» (далі - Закон) та Положення, яке прийнято на виконання                     статті 18 Закону.
		На час звільнення Закон втратив чинність, однак застосування Положення до проходження служби працівниками податкової міліції визначено приписами пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України, котрий набрав чинність з 01 січня 2011 року (до втрати чинності Закону).
		Підсумовуючи, суд зробив висновок про вирішення спору на підставі спеціального законодавства.
		Пунктом 56 Положення встановлено, що особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства. 
		Застосовуючи цей припис, Інспекція виплатила ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку, право на яку виникло за період з            01 січня 2016 року (8 днів).
		Однак, суд вважає таке трактування лише частково правильним.
		Під поняттям «невикористану в році звільнення відпустку» треба розуміти відпустку, яку б позивач міг використати у разі продовження проходження служби.
		          Приписи Положення не дають відповіді на це запитання.
		     Законом України «Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці №132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки» від                        29 травня 2001 року ратифіковано Конвенції Міжнародної організації праці №132 (переглянутої) 1970 року про оплачувані відпустки (далі - Конвенція).
		Держава Україна відповідно до статті 15 Конвенції заявила, що бере зобов'язання за нею стосовно осіб, які працюють за наймом в усіх секторах економіки, включаючи сільське господарство.
		Одним із секторів економіки є інституційний сектор.
		          Відповідно до міжнародних статистичних стандартів інституційні одиниці групуються в п'ять секторів, серед яких виділяють сектор загального державного управління, що об'єднує юридичні особи, для яких основною діяльністю є виконання функцій законодавчої, виконавчої або судової влади стосовно інших інституційних одиниць в межах певної території.
		          Таким чином, дія Конвенції поширюється на спірні правовідносини.
		          Статтею 9 Конвенції встановлено, що безперервна частина щорічної оплачуваної відпустки, яка згадується в параграфі 2 статті 8 цієї Конвенції, надається і використовується не пізніше, як протягом одного року, і залишок щорічної оплачуваної відпустки не пізніше, як протягом вісімнадцяти місяців, рахуючи з кінця того року за який надавалася відпустка. 
		Будь-яка частина щорічної відпустки понад зазначену мінімальну тривалість може бути перенесена за згодою зацікавленої особи, яка працює за наймом, на період, що перевищує той, який зазначений в параграфі 1 цієї статті, але який не виходить за встановлені межі.
		Отже, станом на день звільнення ОСОБА_1 мав право вимагати надання невикористаної частини відпустки за 2014 рік, оскільки граничний строк його реалізації завершувався 01 липня 2016 року (після звільнення).
		Підсумовуючи, суд зробив висновок, що при звільненні Інспекція не провела з позивачем повного розрахунку, так як не виплатила грошову компенсацію за 11 днів невикористаної відпустки за згаданий період.
		Обчислюючи розмір компенсації, суд не використовує               нормативно-правовий  документ, приписи якого враховувала Інспекція при виплаті цієї ж компенсації за невикористану відпустку за 2016 рік, з таких підстав.   
		Так, Інспекція під час обрахунку використовувала наказ ДФС від                  09 грудня 2015 року №973, яким затверджено Методичні рекомендації з питань грошового забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції               (далі - Методологічні рекомендації) (а.с.66-68).
		       Інспекція застосовувала припис пункту 5 згаданих рекомендацій, котрий встановлює порядок обчислення середньоденного грошового забезпечення для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку.
		          У пункті 1 Методичних рекомендацій міститься посилання на постанову Уряду України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09 березня 2006 року №268.
		   У цій постанові взагалі не згадується про середньоденне грошове забезпечення працівників податкової міліції і можливість його застосування при визначенні компенсацій.
		    А тому, пункт 5 Методичних рекомендацій нічого не роз'яснює, а є нормативно-правовим приписом (встановлює правило), який підлягає державній реєстрації відповідно до положень Указу Президента України    «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03 жовтня 1992 року №493/92 (далі - Указ).            
		Пунктом 3 Указу встановлено, що нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації.  
		Методичні рекомендації не реєструвались державою.  
		Це ж виключає можливість їх застосування у спірних правовідносинах.
		Визначаючи розмір компенсації, суд, керуючись приписами               частини 7 статті 9 КАС України (аналогія закону), застосовує положення наказу МВС України від 31 грудня 2007 року №499, яким затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція), котра зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12 березня наступного року.
		Пунктом 1.7 Інструкції встановлено, що при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
		Ця нормою права визначає порядок обчислення середньоденного грошового забезпечення атестованого працівника органів внутрішніх справ.
		Так, середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 складало          97,41 грн. (грошове забезпечення за березень 2016 року розділене на кількість календарних днів у квітні (2922,39:30)) (а.с.51-52).
		Отже, Інспекція не виплатила позивачу грошову компенсацію за невикористані дні відпустки за 2014 рік у сумі 1071,54 грн. (97,41х11).
		Суд не виявив арифметичних помилок, які б призвели до зменшення виплати ОСОБА_1 такої ж компенсації за 2016 рік, оскільки Інспекція обчислювала її, виходячи з середньоденного грошового забезпечення у сумі 98,08 грн.
		Пунктом 10 Положення встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією УРСР та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням. 
		Цим нормативно-правовим актом не встановлено час і порядок розрахунку з працівником при звільненні.
		За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
		Про це зазначає і ВСУ у зазначеному вище рішенні.
		Таким чином, до вирішення іншої позовної вимоги треба застосувати приписи статті 117 КЗпП України.
		Цією нормою права передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. 
		Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
		          Цей обов'язок Інспекція не виконав і до цього часу (не виплатила у повному обсязі грошову компенсацію за невикористанні дні відпустки).
		Аналізуючи фактичні обставини справи, суд зробив висновок, що невиплата ОСОБА_1 належних коштів при звільненні відбулась з вини Інспекції.
		У постанові ВСУ від 21 листопада 2011 року у справі за позовом певної фізичної особи до ПП «Укрвертикаль» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, перегляд якої здійснювався з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у правовідносинах, котрі є подібними до тих, що склалися між сторонами, суд висловив чітку правову позицію.
		Зокрема, суд зробив висновок, що при визначені розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні необхідно враховувати суму заборгованості, її частку по відношенню до заявлених вимог, істотність цієї частки в порівнянні із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.
		Суд погоджується і з цим висновком ВСУ та враховує його відповідно до приписів частини 1 статті 244-2 КАС України.
		Визначаючи розмір середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд керується наступним.
		Середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1, яке обчислене судом, становить 97,41 грн. 
		Середньомісячний заробіток ж складає 2922,30 грн. (97,41х30), оскільки працівникам міліції грошове забезпечення виплачується за кожний  календарний день місяця.
		Час затримки розрахунку при звільненні становить 6 місяців 29 днів.
		Таким чином, якщо помножити середньомісячний заробіток на кількість місяців затримки, то добуток буде у 16 разів більшим ніж сума заборгованості.
		З урахуванням правової позиції ВСУ суд зробив висновок, що розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні не може перевищувати суму несвоєчасно сплачених коштів.
		Кошти необхідно стягувати з Інспекції, оскільки ОСОБА_1 отримував заробітну плату за її рахунок і вона проводила з ним розрахунок на підставі наказу Управління про його звільнення.
		Отже, позов належить задовільнити частково.  
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		Позов задовільнити частково.
		Стягнути з Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку у сумі 1071,54 грн.
		Стягнути з Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 1071,54 грн.
		В іншій частині позову відмовити у задоволенні.
		          Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання її копії. 
		 
		 
		  Суддя Кіровоградського 
		         окружного адміністративного суду                                         Р.І.Брегей

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...