Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/210/15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 16.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 17.11.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А
		 
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ            
		 
		09 листопада 2016 року                                          м. КиївСудова палата у господарських справах 
		Верховного Суду України у складі:
		 
		 
		головуючого    Берднік І.С.,  
		суддів: Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., -
		 
		за участю представників:
		 
		Харківської міської ради -        Меха Д.В.,
		 
		фізичної особи - підприємця 
		ОСОБА_2 -          ОСОБА_3, -
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою Харківської міської ради про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 04 листопада 2015 року у справі           № 922/210/15 за позовом Харківської міської ради до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення коштів і повернення майна, 
		в с т а н о в и л а: 
		У січні 2015 року Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_2, в якому просила зобов'язати відповідача повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0,3440 га по АДРЕСА_1, стягнути з відповідача на підставі статті 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) 297 840,09 грн отриманих відповідачем від використання безпідставно набутої земельної ділянки доходів у виді несплаченої орендної плати за період із 01 грудня 2011 року по 30 листопада 2014 року.
		Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ФОП ОСОБА_2 є власником нежитлових будівель, розташованих по АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу від 17 серпня 2009 року                № 2462, а земельна ділянка за цією адресою використовується відповідачем для експлуатації та обслуговування зазначених нежитлових будівель за відсутності належним чином оформлених і зареєстрованих речових прав на землю, без внесення плати за цю землю.
		Рішенням Господарського суду Харківської області від 12 березня        2015 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03 червня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено. 
		Вищий господарський суд України постановою від 04 листопада             2015 року залишив без змін постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 червня 2015 року. 
		При цьому Вищий господарський суд України врахував  норми частини 4 статті 41 Конституції України,  частини 1 статті 181, частини 1 статті 316 ЦК і погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути безпідставно набуте майно з огляду на те, що позивачем                        не доведено безпідставності набуття спірної земельної ділянки, на якій розташовано нежитлові будівлі, що не можуть бути перенесені без їх знецінення. Задоволення таких позовних вимог призведе до порушення права власності відповідача на будівлі, розташовані на спірній земельній ділянці.
		Крім того, суд касаційної інстанції погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача безпідставно отриманого ним доходу (у виді несплаченої орендної плати), зазначивши, що правове регулювання відносин, пов'язаних із використанням земельних ділянок, здійснюється спеціальним земельним законодавством, що виключає можливість стягнення з відповідача коштів у порядку статей 1212-1214 ЦК.
		У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 04 листопада 2015 року з підстав, передбачених пунктами 1, 3 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), Харківська міська рада, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 22, 1212-1214 ЦК, статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК), статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК), внаслідок чого, на думку заявника, ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах, і посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постановах Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права, просить скасувати цю постанову, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 червня 2015 року та рішення Господарського суду Харківської області від 12 березня 2015 року, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.
		На обґрунтування своїх доводів Харківська міська рада долучила до поданої заяви копію постанови Вищого господарського суду України від             21 липня 2016 року у справі № 922/208/15 та копії постанов Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 3-194гс16, від 28 січня 2015 року у справі № 3-210гс14.
		У постанові від 21 липня 2016 року у справі № 922/208/15 за аналогічним позовом Вищий господарський суд України послався на положення статей 22, 1166, 1212 ЦК і дійшов висновку про правомірність задоволення позовних вимог про стягнення суми несплаченої орендної плати, а також наголосив, що внаслідок використання відповідачем земельної ділянки без правовстановлюючих документів Харківська міська рада фактично була позбавлена права одержати дохід у виді орендної плати, який вона могла би отримати в разі своєчасного укладення договору оренди, що завдало їй шкоди у спірній сумі.
		Такий само правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 3-210гс14 за аналогічним позовом Харківської міської ради.
		У постанові від 18 травня 2016 року у справі № 3-194гс16, правовідносини в якій подібні до правовідносин у справі, що розглядається,  Верховний Суд України зазначив, що підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено статтями 152, 156, 157 ЗК. Також Верховний Суд України наголосив на необхідності застосування до спірних правовідносин загальних положень статті 22, глави 82 ЦК.                          
		Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що подана Харківською міською радою заява підлягає задоволенню з таких підстав. 
		У справі, яка розглядається, встановлено, що ФОП ОСОБА_2 є власником нежитлових будівель літ. «Д-1» загальною площею 38,4 кв. м і літ. «Г-1» загальною площею 1 128,9 кв. м по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17 серпня 2009 року № 2462. 
		Рішенням 10 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 28 вересня 2011 року № 430/11 ФОП ОСОБА_2 надано в оренду строком до                    01 вересня 2016 року земельну ділянку по АДРЕСА_1 загальною площею 0,3440 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, зобов'язано ФОП ОСОБА_2 розробити та узгодити у встановленому порядку технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж зазначеної земельної ділянки та у чотиримісячний термін із дня прийняття цього рішення оформити договір оренди землі.
		На підставі рішення 35 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 29 жовтня 2014 року № 1673/14 ФОП ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 орієнтовною площею 0,3440 га для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень та попереджено про необхідність виконання проекту відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування об'єктів і подання його на затвердження у встановленому порядку в строк, що не перевищує 6 місяців після прийняття цього рішення.                
		12 листопада 2014 року на підставі зазначеного рішення відповідачем з ФОП ОСОБА_4 було укладено договір № 3-013/14 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель по АДРЕСА_1. 
		20 серпня 2014 року департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради обстежено цю земельну ділянку та встановлено, що земельна ділянка по АДРЕСА_1 загальною площею 0,3440 га використовується відповідачем для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, що належать останньому на праві власності. 
		Крім цього, під час обстеження спірної земельної ділянки було встановлено, що з 02 вересня 2009 року ФОП ОСОБА_2 користується нею без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав.
		Розмір доходу ФОП ОСОБА_2, розрахований Харківською міською радою як розмір плати за користування безпідставно набутим майном (земельною ділянкою комунальної власності) у виді орендної плати за землю за період із 01 грудня 2011 року по 30 листопада 2014 року, зменшений на суму зроблених відповідачем платежів за використання землі у виді земельного податку, становить 297 840,09 грн.                       
		Відповідач у добровільному порядку не сплатив позивачеві зазначеної суми, що і послужило підставою для звернення позивача із позовом у цій справі. 
		Вищий господарський суд України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення у справі № 922/210/15 і перевіряючи застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, не врахував, що відповідно до положень статей 2, 43 , 54 ГПК господарські суди розглядають справи за позовами суб'єктів господарської діяльності, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону) позову. 
		При цьому господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
		Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога Харківської міської ради про стягнення з відповідача суми 297 840,09 грн, яку позивач обґрунтовує як несплачену відповідачем орендну плату за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, без укладення договору оренди, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід від здачі спірної земельної ділянки в оренду саме відповідачеві, чим позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю, які за визначенням, наведеним у статті 22 ЦК і статті 225 ГК, є збитками у виді упущеної вигоди. 
		Упущеною вигодою за змістом статті 22 ЦК та частини 2 статті 224, статті 225 ГК вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, а друга сторона додержувалася правил здійснення господарської діяльності. 
		Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.
		Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, ЗК. 
		За змістом статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. 
		Водночас відповідно до статті 156 ЗК власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. 
		Згідно зі статтею 157 ЗК відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України. 
		Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. 
		Вирішуючи цей спір, необхідно брати до уваги загальні положення статті 22, глави 82 ЦК. 
		Так, згідно зі статтею 22 ЦК збитками є: 
		1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 
		2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). 
		Статтею 1166 ЦК передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. 
		Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
		Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача і вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. 
		Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 ЦК. 
		Вищий господарський суд України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не врахував правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 28 січня 2015 року у справі № 3-210гс14.
		Крім того, Вищий господарський суд України, зазначаючи в оскаржуваній постанові, що відповідач як власник нерухомого майна з метою укладення договору оренди спірної земельної ділянки вчиняв дії щодо укладання договору оренди, а саме уклав із ФОП ОСОБА_4 договір на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель по АДРЕСА_1, не врахував, що рішення 10 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 28 вересня 2011 року № 430/11 не було виконано відповідачем не тільки у визначений цим рішенням чотиримісячний строк, а й в будь-який інший розумний строк, незважаючи на здійснення фактичного землекористування з 2009 року.
		Такий висновок наведено і в постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 3-194гс16.
		Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів. 
		Водночас відповідно до статті 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, а тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. 
		Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове рішення, в якому необхідно надати висновок про правильність застосування норм матеріального права залежно від встановлених судами попередніх інстанцій обставин відповідно до наданих їм процесуальних повноважень. 
		З огляду на викладене подана Харківською міською радою заява підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 04 листопада 2015 року, постанова Харківського апеляційного господарського суду від 03 червня 2015 року та рішення Господарського суду Харківської області від 12 березня 2015 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Керуючись пунктом 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, статтями 11116 , 11123 , 11124 , 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, 
		п о с т а н о в и л а:                    
		Заяву Харківської міської ради задовольнити.
		                              Постанову Вищого господарського суду України від 04 листопада        2015 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду               від 03 червня 2015 року та рішення Господарського суду Харківської області від 12 березня 2015 року скасувати.
		                              Справу № 922/210/15 передати на розгляд до суду першої інстанції. 
		Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		 
		Головуючий                                                                          І.С. Берднік
		 
		Судді:                                                                                                                             А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...