Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1008/2631/12 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 22.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 23.11.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		                                                                                                                       
		 
		П О С Т А Н О В А 
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		26 жовтня 2016 року                           м. Київ
		Судова палата у цивільних справах
		Верховного Суду України в складі: 
		 
		головуючого суддів:Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,  розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Васильківського міжрайонного прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі Державного підприємства «Дослідне сільськогогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України» до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13, третя особа - управління Держкомзему у Васильківському районі Київської області, про скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта про право власності на землю, зобов'язання передати земельну ділянку за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 
		2015 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 
		2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від          3 лютого 2016 року, 
		в с т а н о в и л а: 
		У вересні 2011 року Васильківський міжрайонний прокурор Київської області, який діє в інтересах держави в особі Державного підприємства «Дослідне сільськогогосподарське виробництво Інституту фізіології рослин і генетики Національної академії наук України» (далі - ДП «ДСВ ІФРГ НАН України») звернувся до суду з позовом до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_14, ОСОБА_10, ОСОБА_12,            ОСОБА_13 про скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта про право власності на землю, зобов'язання передати земельну ділянку. 
		Позивач зазначав, що 20 травня 2002 року ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» видано державний акт на право постійного користування землею площею          971,2 га. 
		Господарський суд Київської області рішенням від 31 грудня 2008 року задовольнив позов Глевахівської селищної ради про припинення ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 387,19 га та її вилучення. 
		Глевахівська селищна рада Васильківського району Київської області рішенням від 8 травня 2009 року вилучені від ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» земельні ділянки передала у власність фізичних осіб, у тому числі відповідачів у справі, з виданням державних актів на право власності на землю. 
		Господарський суд Київської області 21 квітня 2010 року скасував у зв'язку з нововиявленими обставинами вказане рішення суду від 31 грудня           2008 року та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області про припинення права користування позивачем спірною земельною ділянкою відмовив. 
		Земельні ділянки знаходяться у межах земель, переданих у постійне користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України». При введенні каталогу координат на земельну ділянку цього підприємства до автоматизованої системи координат ведення державного земельного кадастру управлінням Держкомзему у Васильківському районі Київської області встановлено, що земельні ділянки, які передані у власність відповідачів, перекривають зовнішні межі земельної ділянки «ДСВ ІФРГ НАН України». 
		Посилаючись на те, що передача спірних земель у власність фізичним особам порушує права ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» як законного землекористувача, зокрема, рішення від 8 травня 2009 року в частині надання у власність відповідачам земельних ділянок за рахунок земель, що перебували у постійному користуванні позивача, прийнято Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області з перевищенням повноважень та порушенням частини третьої статті 5 Закону України від 7 лютого 2002 року          № 3065-ІІІ «Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу» (далі - Закон № 3065-ІІІ; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), положень частини п'ятої статті 116, частини дев'ятої статті 149 та частини другої статті 150 Земельного кодексу України (далі - ЗК України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), прокурор просив визнати незаконним та скасувати рішення Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 8 травня 2009 року в частині передачі у власність відповідачів земельних ділянок; визнати недійсними відповідні державні акти на право власності на земельні ділянки, видані відповідачам, та скасувати їх державну реєстрацію; визнати право постійного користування відповідними земельними ділянками за ДП «ДСВ ІФРГ НАН України»; витребувати на користь останнього спірні земельні ділянки. 
		 
		Васильківський міськрайонний суд Київської області рішенням від          21 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року, у задоволенні позовних вимог Васильківського міжрайонного прокурора Київської області, який діє в інтересах держави в особі ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», відмовив.
		 
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 3 лютого 2016 року рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року залишила без змін.  
		 
		У заяві про перегляд рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 2015 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2016 року заступник Генерального прокурора України просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 84, 149, 150 ЗК України та частини третьої статті 5 Закону № 3065-ІІІ у подібних правовідносинах.
		 
		На обґрунтування заяви заступник Генерального прокурора України  надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  21 серпня 2012 року, 24 вересня 2014 року, 10 лютого 2016 року.  
		 
		Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві заступника Генерального прокурора України доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. 
		За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 
		Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
		 
		 
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що 20 травня 2002 року ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» видано державний акт на право постійного користування землею площею 971,2 га. 
		Господарський суд Київської області рішенням від 31 грудня 2008 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 квітня 2009 року, вилучив у ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» земельну ділянку площею 387,19 га та передав до земель запасу Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області.
		Рішенням Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області від 8 травня 2009 року вилучені від ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» земельні ділянки передано у власність фізичних осіб, у тому числі відповідачів у справі, з виданням державних актів на право власності на землю. 
		Господарський суд Київської області рішенням від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановами Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 2 липня 2010 року та Вищого господарського суду України від 23 червня 2011 року, скасував у зв'язку з нововиявленими обставинами вказане рішення суду від 31 грудня 2008 року та в задоволенні позову Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області про припинення права користування позивачем спірною земельною ділянкою відмовив.  
		 
		Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що на момент прийняття Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність відповідачам ця земельна ділянка на підставі судового рішення була вилучена з користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» та передана до земель запасу Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області, тому на спірні правовідносини не поширюються норми частини дев'ятої статті 149 та частини другої статті 150 ЗК України щодо порядку вилучення земельних ділянок; крім того, зазначене підприємство не внесено до відповідного Державного реєстру наукових установ, яким надається підтримка держави, відтак на ці правовідносини не поширюються й вимоги частини третьої статті 5 Закону             № 3065-ІІІ. Крім того, суд вважав, що позивач не надав доказів, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність відповідачам, знаходиться в межах земель, переданих у постійне користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України».   
		 
		Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  21 серпня 2012 року, 24 вересня 2014 року, 10 лютого 2016 року, наданих заявником для порівняння та постановлених у справах за позовом прокуратури в інтересах держави в особі ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» та в особі Головного управління Держземагентства у Київській області до Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області про визнання незаконними та скасування рішень селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок, містяться висновки про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора з огляду на те, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах земель, переданих у постійне користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» за рахунок особливо цінних земель, проте їх вилучення відбулося з порушенням вимог частини третьої статті 5 Закону             № 3065-ІІІ (відбулося без згоди Президії НАН України) та вимог частини дев'ятої статті 149, частини другої статті 150 ЗК України (не проводилося Кабінетом Міністрів України та відбулося без погодження Верховної Ради України).        
		Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 5 Закону № 3065-ІІІ, статей 84, 149, 150 ЗК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 
		 
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
		 
		Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		 
		За змістом статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.  
		Відповідно до частини першої статті 24 ЗК України державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям надаються земельні ділянки із земель державної і комунальної власності у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 
		 
		Стаття 150 ЗК України визначає склад особливо цінних земель і регулює порядок їх вилучення.
		 
		Так, за змістом цієї статті землі дослідних полів науково-дослідних установ є особливо цінними і можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України. 
		 
		Підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені статтею 141 ЗК України, а саме:
		 
		- добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; 
		- вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; 
		- припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; 
		- використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; 
		- використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; 
		- систематична несплата земельного податку або орендної плати.  
		Правове регулювання вилучення земельних ділянок, наданих у постійне користування із земель державної чи комунальної власності, закріплене у статті 149 ЗК України.
		   
		Так, згідно із частинами першою-третьою цієї статті земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. 
		 
		Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. 
		 
		Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. 
		 
		Вирішуючи спір, суди виходили з того, що на час прийняття Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області рішення про передачу у власність відповідачів спірних земельних ділянок право постійного користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» земельними ділянками було припинено, оскільки ці земельні ділянки були вилучені та передані до земель запасу Глевахівською селищною радою Васильківського району Київської області на підставі рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року, яке на той час було чинним.  
		 
		Однак суди залишили поза увагою, що зазначене судове рішення було скасоване у зв'язку з нововиявленими обставинами рішенням Господарського суду Київської області від 21 квітня 2010 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 2 липня             2010 року, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області про припинення права постійного користування земельною ділянкою, її вилучення, визнання недійсним та скасування державної реєстрації державного акту. Вищий господарський суд України постановою від 23 червня 2011 року постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 2 липня 2010 року залишив без змін. 
		Таким чином, зазначене судове рішення Господарського суду Київської області від 30-31 грудня 2008 року не може вважатися відповідним юридичним фактом, з яким земельний закон пов'язує припинення права користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» зазначеними земельними ділянками.  
		 
		Разом з тим, Вищий господарський суд України постановою від 23 червня 2011 року встановив, що відповідно до статуту, зареєстрованого Васильківською районною державною адміністрацією 23 жовтня 2001 року,       ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» є правонаступником ДСВ НАН України, створеного згідно з розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 9 листопада       1961 року № 1427-р. Цим же розпорядженням підприємству виділено 383,3 га із земель колгоспу «Україна» та 300 га неосвоєних земель забудови.
		 
		За положеннями статті 84 ЗК України, статті 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Національної академії наук України, державних галузевих академій наук належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну та приватну власність.   
		Відповідно до статті 5 Закону № 3065-ІІІ об'єкти майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук використовуються відповідно до законодавства України, а також статуту Національної академії наук України та статутів галузевих академій наук, а також статутів організацій, що віднесені до їх відання. 
		Вилучення земельних ділянок Національної академії наук України та галузевих академій наук може здійснюватися лише за згодою Президії Національної академії наук України та президій галузевих академій наук відповідно до ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2011_06_16/pravo1/T012768.html?pravo=1>. 
		 
		Саме такий висновок міститься в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  21 серпня 2012 року, 24 вересня 2014 року, 10 лютого 2016 року, наданих заявником для порівняння.
		                             
		Зважаючи на зазначене, у справі, яка переглядається, суди дійшли помилкового висновку про те, що примусове припинення права користування земельними ділянками ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» є правомірним, та що у Глевахівської селищної ради Васильківського району Київської області були наявні правові підстави для розпорядження цими земельними ділянками.
		 
		Крім того, суди дійшли взаємовиключних висновків, а саме: вважаючи, що спірні земельні ділянки були правомірно передані у власність відповідачам у зв'язку з припиненням у судовому порядку права користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України» цими земельними ділянками, водночас зауважили, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що спірні земельні ділянки знаходяться в межах земель, переданих у постійне користування цього підприємства.
		 
		Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норми статті 5 Закону № 3065-ІІІ, статей 84, 149, 150 ЗК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, ухвалених у цій справі. 
		Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях             57-60, 131, 132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позовів (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
		 
		Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
		 
		Однак відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
		 
		Відсутність процесуальної можливості з'ясувати обставини справи, зокрема, чи дійсно спірні земельні ділянки знаходяться в межах земельних ділянок, переданих у постійне користування ДП «ДСВ ІФРГ НАН України», перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.
		 
		Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України    
		п о с т а н о в и л а :
		 
		Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити частково. 
		Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від          3 лютого 2016 року,  ухвалу Апеляційного суду Київської області від 29 жовтня 
		2015 року та рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 липня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. 
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої 
		статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. 
		Головуючий                                                                                                                                              Л.І. Охрімчук 
		 
		Судді:                                                                                                                                В.І. Гуменюк        
		 
		                                                                                                                                                     Н.П. Лященко
		 
		                                                                                                  В.М. Сімоненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...