Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/6052/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; банківської діяльності; кредитування; забезпечення виконання зобов’язань.
Надіслано для оприлюднення: 22.11.2016. Зареєстровано: 23.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 24.11.2016.
Дата набрання законної сили: 15.11.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      
		04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1           (044) 230-06-58 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"15" листопада 2016 р.           Справа№ 910/6052/16
		Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: 
		головуючого:          Руденко М.А.
		суддів:            Буравльова С.І. 
		          Дідиченко М.А. 
		при секретарі:                               Верьовкін С.С.
		розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
		на рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2016р. 
		по справі № 910/6052/16 (суддя Гумега О.В.)
		За позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова В.В.
		До Державної іпотечної установи
		третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,  на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
		третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,  на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Танк Транс"
		третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору,  на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Яблуневий дар"
		про визнання договорів недійсними 
		за участю  представників сторін
		від позивача: Мостепанюк В.І. (дов. від 18.07.2016 р.);
		від відповідача: не з'явився;
		від третьої особи 1: Костюков Д.І. (дов. № 27-16709/16 від 25.03.2016 р.);
		від третьої особи 2: Дудяк Р.А. (дов. від 19.11.2015 р.);
		від третьої особи 3: Дашо А.Ю. (дов. від 24.12.2015 р.); 
		ВСТАНОВИВ:
		 У квітні 2016 р. публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державної іпотечної установи (відповідач) про визнання недійсними договорів застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 р.  та відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014 р.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.04.2016 р. залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
		Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.06.2016 р. залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Танк Транс» та товариство з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар».
		Рішенням господарського суду міста Києва від 15.06.2016 р. у справі № 910/6052/16 у задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" відмовлено повністю.
		Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання недійсними договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 р. та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014 р. не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
		Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2016 р. у справі № 910/6052/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, скаржник вважає оскаржуване рішення таким, що прийняте судом з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які місцевий суд визнав встановленими, порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Скаржник вказує на те, що укладаючи оспорюваний договір відступлення прав вимоги від 04.09.2014 р., банк фактично реалізував заставлене майно на користь заставодержателя (ДІУ), без отримання на це відповідної згоди з боку представника НБУ, що суперечило вимогам постанови НБУ № 348/БТ. Також апелянт зазначив, що АТ «Дельта Банк» при вчиненні оспорюваних правочинів порушив вимоги законодавства щодо його діяльності, а саме - нормативно-правових актів НБУ (постанови НБУ № 102/БТ та № 348/БТ), які є актами цивільного законодавства, що обов'язкові до виконання, а тому з урахуванням статті 203, 215 ЦК України, договір застави майнових прав від 04.09.2014 р. № Д-1.1/2014 та договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) від 04.09.2014 р. № Д-1.2/2014 - є недійсними. Також апелянт зазначив, що оскільки договір відступлення права вимоги від 04.09.2014 р. № 6-1.2/2014 є похідним від договору застави майнових прав від 04.09.2014 р. № Д-1.1/2014, то з урахуванням частини 1 ст. 209 ЦК України, ч. 1 ст. 220 ЦК України та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» оспорювані правочини підлягали обов'язковому нотаріальному посвідченню.
		Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" та порушено апеляційне провадження у справі № 910/6052/16.
		В подальшому розгляд справи відкладався та в судових засіданнях оголошувались перерви.
		01.09.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від представника третьої особи 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа 1 просить апеляційну скаргу позивача задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
		12.09.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення.
		12.09.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить у задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити повністю.
		13.09.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від представника третьої особи 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа 2 просить апеляційну скаргу позивача задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
		13.09.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від представника третьої особи 3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому третя особа 3 просить апеляційну скаргу позивача задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
		04.10.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення.
		17.10.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів, а саме про витребування у ПАТ «Дельта Банк» та у НБУ пояснення з підтверджуючими документами щодо затвердження форми, порядку та строків проведення погодження правочинів у відповідності до вимог постанови НБУ № 348/БТ від 12.06.2014 р. 
		Проте, відповідачем не було належним чином обґрунтовано необхідність витребування зазначених доказів, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла до висновку, що клопотання відповідача про витребування доказів задоволенню не підлягає.
		18.10.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення.
		          15.11.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про відвід судді Буравльова С.І. у справі № 910/6052/16.
		          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 р. було відмовлено у задоволені заяви відповідача про відвід судді Буравльова С.І. у справі № 910/6052/16.
		          15.11.2016 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Зазначене клопотання обґрунтовано участю представників Державної іпотечної установи у судових засіданнях різних інстанцій.
		Згідно з п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
		На підставі викладеного, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач не був позбавлений права направити для участі у судове засідання іншого представника, а тому клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає у зв'язку з необґрунтованістю та відсутністю підстав для відкладення розгляду справи.
		В судовому засіданні 15.11.2016 р. представник позивача просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2016 р. скасувати.
		В судовому засіданні представники третіх осіб 1, 2, 3 просили апеляційну скаргу ПАТ «Дельта Банк» задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2016 р. - скасувати.
		Представник відповідача у судове засідання 15.11.2016 р. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином.
		Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист  Вищого господарського суду  від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом  на 29.06.2010 року „Про деякі питання  застосування норми Господарського процесуального кодексу України").
		Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
		Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності  представника відповідача за наявними у справі доказами.
		Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 27.02.2013 р. між Державною іпотечною установою (Клієнт, Установа, відповідач) та публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (Банк, позивач) укладено договір банківського рахунку  № 26/995-070 (далі - Договір банківського рахунку) (том 1, а.с. 9-11).
		Відповідно до п. 1.1 договору банківського рахунку Банк (позивач) відкриває Клієнту (відповідачу) поточний рахунок у національній валюті  №26502000000995 (далі - Рахунок) та отримує плату за обслуговування Рахунку згідно з Тарифами Банку на банківські послуги, які доведені Клієнту в момент підписання цього Договору.
		Пунктом 1.2 договору банківського рахунку передбачено, що Банк зобов'язується приймати і зараховувати на Рахунок грошові кошти, що надходять Клієнту, виконувати розпорядження Клієнта щодо перерахування відповідних сум з рахунка та проводити інші операції за Рахунком у межах законодавств України.
		04.09.2014 р. в рахунок забезпечення виконання зобов'язань за договором банківського рахунку між публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (заставодавець, позивач) та Державною іпотечною установою (заставодержатель, відповідач) укладено договір застави майнових прав №Д-1.1/2014 (далі - договір застави) (том 1, а.с. 12-13).
		Пунктом 1.1 договору застави передбачено, що заставодавець (позивач) надає заставодержателю (відповідачу) майнові права заставодавця за кредитними договорами: № ВКЛ-2005880 від 09.06.2011 р.; № НКЛ-2005469/2 від 19.07.2012 р.; ВКЛ-2005469/4 від 27.06.2013 р.; НКЛ-2005469/5 від 03.07.2013 р., детальна інформація щодо яких та структура забезпечення наведена у додатку №1 до цього договору (далі - Майнові права).
		Пунктом 1.2 договору застави сторони домовились, що вартість майнових прав на дату укладання цього договору складає 1 441 396 562,46 грн. (один мільярд чотириста сорок один мільйон триста дев'яносто шість тисяч  п'ятсот шістдесят дві гривні сорок шість копійок). 
		Пунктом 1.3 договору застави сторонами погоджено, що майнові права за цим Договором є засобом забезпечення виконання заставодавцем зобов'язань за Договором банківського рахунку № 26/995-070  від 27.02.2013 р. та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого заставодавець зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок грошові кошти, що надходять Заставодержателю, виконувати його розпорядження щодо перерахування відповідних сум з рахунку та проводити інші операції у межах законодавства України.
		Абзацом 2 пункту 1.3 договору застави встановлено, що згідно з договором банківського рахунку, відповідно до виписки заставодавця по особовим рахункам заставодержателя залишок коштів на підписання цього Договору становить 2 137 858 170,85 грн. (два мільярди сто тридцять сім мільйонів вісімсот п'ятдесят вісім тисяч сто сімдесят гривень вісімдесят п'ять копійок).
		Підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 договору застави встановлено, що у разі невиконання заставодавцем зобов'язань перед Заставодержателем за Договором банківського рахунку, заставодержатель отримує право одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставлених майнових прав переважно перед іншими кредиторами, відповідно до Закону України "Про заставу" та (або) Цивільного кодексу України та (або) цього Договору та (або) Договору відступлення прав вимоги (у разі його укладання).
		Відповідно до п. 4.1. договору застави одночасно з цим договором укладається договір відступлення права вимоги з відкладальними умовами. 
		04.09.2014 р. між Державною іпотечною установою (новий кредитор, заставодержатель, відповідач) та публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (первісний кредитор, заставодавець, позивач) укладено договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) №Д-1.2/2014 (далі - Договір відступлення) (том 1, а.с. 16-17).
		Відповідно до пункту 1.1 договору відступлення, сторони уклали цей договір з метою реалізації порядку звернення стягнення на майнові права відповідно договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 р., що укладений з метою забезпечення виконання зобов'язань первісного кредитора (позичальника) за договором банківського рахунку №26/995-070 від 27.02.2013 р.
		Згідно п. 1.2 договору відступлення первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває всі права вимоги за договорами, вказаними у додатках до цього договору (далі - Права вимоги).
		Відповідно до пункту 1.3 договору відступлення, вартість прав вимоги дорівнює сукупні заборгованості за основним боргом за кредитними договорами, перелік яких зазначений у додатку №1 до договору станом на дату укладання цього договору, та складає 1 441 396 562,46 грн. (один мільярд чотириста сорок один мільйон триста дев'яносто шість тисяч п'ятсот шістдесят дві гривні сорок шість копійок). Вартість прав вимоги, зазначена у цьому пункті договору, повинна бути підтверджена довідкою первісного кредитора.
		Пунктом 2.1 договору відступлення передбачено, що пункт 1.2 цього договору набирає чинності на наступний календарний день після настання сукупності обставин, визначених пунктом 2.1.1 цього договору, та однієї з обставин, визначеної п. 2.1.2 цього договору або п. 2.1.3 цього договору або 2.1.4 цього договору, зокрема: 
		- невиконання первісним кредитором зобов'язань за договором банківського рахунку (п. 2.1.1);
		- розміщенням новим кредитором у газеті "Урядовий кур'єр" повідомлення про відступлення на користь нового кредитора прав вимоги (п. 2.1.2);
		- отримання первісним кредитором від нового кредитора повідомлення про відступлення на користь нового кредитора прав вимоги, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з розпискою в одержанні (п. 2.1.3);
		- отримання первісним кредитором від нового кредитора повідомлення по відступлення на користь нового кредитора прав вимоги, що підтверджується відміткою про одержання Первісного кредитора на копії повідомлення зазначеного у цьому пункті Договору (п. 2.1.4).
		04.09.2014 р. між Державною іпотечною установою (поклажодавець, відповідач) та публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (зберігач, позивач) на виконання умов п. 1.5 договору застави укладено договір про відповідальне зберігання № б/н (далі - Договір про відповідальне зберігання), за умовами якого сторони домовились в порядку та на умовах, визначених цим Договором, що Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання оригінали кредитних договорів та договорів забезпечення, отриманих від Поклажодавця (далі - Документи), на виконання Договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 та додаткових угод до нього, укладених між сторонами (п. 1.1. Договору про відповідальне зберігання) (том 1, а.с. 198-199). 
		Відповідно до п.п. 2.2.1 п. 2.2 договору про відповідальне зберігання Установа передала оригінали документів Банку, про що сторонами 04.09.2014 р. підписано Акт прийому-передачі № 1.
		Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що спірні договори застави та відступлення права вимоги є нікчемними на підставі на підставі п. 1, 5, 7 частини 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання недійсними договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 р. та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014 р. не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
		Однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст  правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
		Відповідно до пункту 2.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
		При цьому, господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 4 ГПК України господарський суд повинен відмовити у визнанні правочину недійсним, коли ці вимоги ґрунтуються на акті державного чи іншого органу, що не відповідає законодавству.
		У розгляді позовів про визнання недійсними правочинів, при вчиненні яких було застосовано нормативно-правові акти державних та інших органів, у подальшому скасовані (визнані нечинними або недійсними) згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, господарським судам необхідно виходити з того, що сам лише факт такого скасування (визнання нечинним або недійсним) не може вважатися достатньою підставою для задоволення відповідних позовів без належного дослідження господарським судом обставин, пов'язаних з моментом вчинення правочину та з його можливою зміною сторонами з метою приведення у відповідність із законодавством.
		Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.
		Частиною 1 ст. 193 ГК України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
		Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України).
		Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
		На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 року № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.03.2015 року № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк", згідно з яким з 03.03.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В. (том 1, а.с. 22-24). 
		Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 р. "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" було продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" по 02.10.2015 р. включно, продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. по 02.10.2015 р. включно (том 1, а.с. 25).
		На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 р. №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 року № 181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації Банку з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк", визначені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зокрема, статтями 37, 38, 47-51 вказаного закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В. на два роки з 05 жовтня 2015 року по 04 жовтня 2017 року (том 1, а.с. 42).
		Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
		Пункт 8 Розділу X Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлює, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
		Таким чином, у спорах, пов'язаних з виконанням неплатоспроможним банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, оскільки цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
		Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право: продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій; повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.
		Як передбачено ч. 1 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та абз. 3 п. 1.18 глави першої розділу III "Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку", затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 р. № 2 (далі - рішення № 2) уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.
		Згідно з ч. 2. ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
		Таким чином, статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» уповноваженій особі Фонду надано право перевіряти правочини (у тому числі договори), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, однак лише з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
		Відповідно до наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в AT "Дельта Банк" від 11.03.2015 р. № 67 "Про перевірку правочинів (договорів) в AT "Дельта Банк", в Банку була створена Комісія з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями (том 1, а.с. 26).
		На підставі наданих їй повноважень Уповноважена особа Фонду протоколом № 54 від 22.09.2015 р. засідання комісії з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями, призначеної наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Дельта Банк" № 67 від 11.03.2015 р., виявила численні факти порушень законодавства України та обмежень, встановлених Національним банком України, та затвердила результати перевірки, якою було виявлено наступні правочини (договори), що є нікчемними згідно ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 р. та договір відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014 р. (том 1, а.с. 27-29).
		Згідно з частиною 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
		1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
		2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;
		3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
		4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
		5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
		6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
		7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
		8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
		Уповноважена особа Фонду:
		1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
		2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;
		3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
		У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
		Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.
		24.09.2015 р. позивач листом № 8951 від 24.09.2015 р. повідомив відповідача про нікчемність, окрім іншого, договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 р. та договору відступлення прав вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014 р., укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою (том 1, а.с. 30-31).
		Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2015 р. №826/23041/15 визнано протиправним та скасовано рішення у формі повідомлення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. про нікчемність правочинів № 8951 від 24.09.2015, прийнятого на підставі протоколу № 54 від 22.09.2015 р.
		С приводу даного твердження колегія суддів зазначає, що наявність чи відсутність повідомлення не виливає на вирішення даного спору.
		Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" як кредитні в цій статті розглядаються операції, зазначені в пункті 3 частини третьої статті 47 цього Закону, зокрема розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовам та на власний ризик.
		Таким чином, оскільки застава є похідною від основного зобов'язання та зважаючи на те, що розміщення банком залучених на поточні рахунки коштів клієнтів (в тому числі відповідача) - є кредитною операцією, а тому колегія суддів приходить до висновку, що укладення між ПАТ "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою договору застави є також кредитною операцією.
		Згідно з ч. 13 ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що Національний банк України з метою захисту прав вкладників та інші кредиторів має право встановлювати додаткові вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, щодо певного виду діяльності та надання фінансових послуг, які має право здійснювати банк.
		Як передбачено ч. 1 ст. 66 цього Закону, державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України, зокрема шляхом встановлення вимог та обмежень діяльності банків.
		З матеріалів справи вбачається, що договори застави та відступлення права вимоги були укладені у період, коли в AT "Дельта Банк" існували певні обмеження щодо здійснення операцій банку, зокрема у зв'язку із виникненням у позивача проблем із ліквідністю.
		Постановою Правління Національного банку України  від 26.02.2014 р.  №102/БТ "Про надання кредиту для збереження ліквідності" з метою недопущення погіршення стану ліквідності ПАТ «Дельта Банк» та захисту інтересів його вкладників і кредиторів було постановлено надати АТ "Дельта Банк" кредит для збереження ліквідності в сумі 800 млн. грн. на строк до 360 днів. (том 2, а.с. 6).
		Постановою Правління Національного банку України від 12.06.2014 р. №348/БТ внесено зміни у пункт 1 Постанови Правління Національного банку України від 12.02.2014 р. №102/БТ - цифри, "800" замінити цифрами "1300", а також доповнено пункт 4 Постанови Правління Національного банку України від 12.02.2014 №102/БТ підпунктом такого змісту: "передбачити в кредитному договорі право Національного Банку України призначити в АТ "Дельта Банк" представника Національного банку України ОСОБА_8 для здійснення контролю за використанням кредиту для збереження ліквідності, функціональні обов'язки якого визначені згідно із додатком до цієї постанови" (том 2, а.с. 7).
		Як вбачається з додатку до постанови Правління Національного банку України від 12.06.2014 р. №348/БТ «Зобов'язання АТ «Дельта Банк» щодо здійснення операцій у разі призначення представника НБУ» операції банку та його клієнтів (за сумами в межах 1 контрагента в день), які попередньо (до здійснення операції) погоджуються з представником НБУ, а саме:
		- з кредитування (за сумами, що перевищують 500 тис. грн. (в еквіваленті);
		- операції банку та його клієнтів щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами за сумами, що перевищують 10 000 тис. грн. (в еквіваленті). (том 2, а.с. 8).
		Як уже зазначалося вище, предметом спірного договору застави є майнові права за кредитними договорами на загальну суму 1 441 396 562,46 грн. Тобто, вказана в договорі сума значно перевищує 10 000 тис. грн. (в еквіваленті).
		Постанова Національного банку України № 348/БТ від 12.06.2014 р. поширювалася на всі без виключення операції банку та його клієнтів, здійснені в період її дії. Незважаючи на існування обмежень, передбачених постановою, AT "Дельта Банк" уклав договір застави та договір відступлення права вимоги від 04.09.2014 р., не отримавши на це згоди представника НБУ, яка була обов'язковою, що суперечить вимогам постанови Національного банку України №348/БТ від 12.06.2014р та ст. ст. 3, 47, 49, 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
		Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України органи державної влади України можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.
		В ст. ст. 2, 6 Закону України "Про Національний банк України" передбачено, що Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримки цінової стабільності в державі. Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи за умови, що це не перешкоджає досягненню цілі, визначеної у частині другій цієї статті. Національний банк також сприяє додержанню стійких темпів економічного зростання та підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України за умови, що це не перешкоджає досягненню цілей, визначених у частинах другій та третій цієї статті.
		Відповідно до ст. 7-1 названого Закону Національний банк України за наявності ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, виникнення обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, має право визначати тимчасові особливості регулювання та нагляду за банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, у тому числі особливості підтримання ліквідності банків, застосування економічних нормативів, формування та використання резервів для відшкодування можливих втрат за активними операціями банків, запроваджувати обмеження на їх діяльність, у тому числі обмежувати або забороняти видачу коштів з поточних та вкладних (депозитних) рахунків фізичних та юридичних осіб, а також обмежувати або тимчасово забороняти проведення валютних операцій на території України, зокрема операцій з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей. Наявність ознак нестійкого фінансового стану банківської системи, а також обставин, що загрожують стабільності банківської та/або фінансової системи країни, підтверджується відповідним рішенням Ради з фінансової стабільності, повноваження якої визначаються указом Президента України.
		Згідно зі ст. 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Нормативно-правові акти Національного банку, що містять інформацію з обмеженим доступом, не підлягають опублікуванню та доводяться до відома юридичних та фізичних осіб, на яких поширюється їх дія.
		Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанови Правління Національного банку України №102/БТ та №348/БТ є актами індивідуальної дії, та приходить до висновку про те, що зазначені постанови Правління Національного банку України є нормативно-правовими актами з обмеженим доступом і є обов'язковими для виконання.
		Отже, сторони всупереч вимог постанови Національного банку України № № 348/БТ, яка була отримана AT "Дельта Банк" у встановленому законом порядку та була обов'язковою для виконання, уклали договір застави та договір відступлення права вимоги в період існування у банку відповідних заборон, зокрема щодо здійснення кредитних операцій, операцій щодо зміни та реалізації заставленого майна за наданими кредитами без погодження з представником Національного банку України.
		Також, відповідно до ст. 12 Закону України "Про заставу" у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
		З матеріалів справи вбачається, що в умовах договору застави та договору відступлення права вимоги не визначено строків виконання зобов'язань ПАТ "Дельта Банк" перед Державною іпотечною Установою.
		AT "Дельта Банк", уклавши з відповідачем спірні договори всупереч наявних обмежень, передбачених постановою Національного банку України № 348/БТ, прийняв на себе зобов'язання щодо виконання грошових вимог відповідача у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".
		Крім того, умовами договору застави оплата за таке відступлення не передбачена. Умови договору відступлення права вимоги містять опис процедури повернення банку грошової різниці між вартістю майнових прав та заборгованістю банку перед Державною іпотечною установою лише у випадку продажу відповідачем набутих нею прав вимоги, але не містять зобов'язань щодо такого продажу, строків та опису процедури продажу.
		Як вбачається з витягу з протоколу № 54 від 22.09.2015 р., крім спірних договорів між цими ж сторонами було укладено інші договори застави майнових прав, зокрема, № Д-2/2015 від 04.02.2015 р., Д-3/2015 від 04.02.2015 р. При цьому, загальна вартість за усіма договорами застави перевищує вартість кредиторських вимог Державної іпотечної установи до ПАТ "Дельта Банк". Станом на 04.02.2015 р. сума коштів, яка обліковувалась на рахунку відповідача, становила 3 448 390 865,43 грн.
		Разом з тим, загальна вартість заставлених майнових прав за договорами застави, визначена на момент їх укладення, складала 3 870 103 325,61 грн.
		Державна іпотечна установа є кредитором ПАТ "Дельта Банк" за договором банківського рахунку від 27.02.2013 р. №26/995-070.
		Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).
		Договір банківського рахунку від 27.02.2013 р. № 26/995-070 є публічним, однак в даному випадку Державній іпотечній установі шляхом укладення договорів застави та відступлення права вимоги було надано перевагу, адже запропоновано лише безпосередньо відповідачу вчинення вказаних правочинів на підставі індивідуального рішення Кредитного комітету позивача, тобто умова про укладення договорів застави (договорів відступлення) як спосіб забезпечення виконання зобов'язань за договорами банківського рахунку, не пропонувалася публічно невизначеному колу осіб, зокрема, іншим клієнтам ПAT "Дельта Банк".
		Таким чином, укладені з відповідачем правочини ставлять інших кредиторів ПАТ "Дельта Банк" з аналогічними вимогами у невигідне становище, оскільки умови договору застави та договору відступлення права вимоги, укладених для забезпечення виконання позивачем зобов'язань за договором банківського рахунку, прямо передбачають передачу Державній іпотечній установі, як кредитору та заставодержателю, предметів застави (майнових прав за кредитними договорами), що в свою чергу свідчить про надання відповідачу переваг перед іншими кредиторами.
		Таким чином, умови договору застави та договору відступлення права вимоги передбачають окремі переваги (пільги) перед іншими кредиторами, що суперечить п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та є ознакою нікчемності правочину.
		Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України у постанові у справі № 910/21378/15 від 04.05.2016 р.
		Як вже зазначалось, на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 р. № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПAT "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 р. № 181, яким розпочато процедуру ліквідації вказаного банку з 05.10.2015 р. по 04.10.2017 р. включно та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
		Згідно з ч. 5 ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано Фондом повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
		Як передбачено ч. 1 ст. 49 вищевказаного Закону, Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.
		Державна іпотечна установа у порядку, передбаченому статтею 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", звернулась до ПAT "Дельта Банк" із кредиторською вимогою за № 7804/15/2 від 28.10.2015 р. про визнання його кредитором банку у сумі 3 494 213 767,20 грн. (том 1, а.с. 43-45).
		22.01.2016 р. відповідач звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію ПAT "Дельта Банк" із заявою № 229/15/2 про відмову від частини кредиторських вимог у сумі 80 645 986,55 грн. (том 1, а.с. 46).
		11.01.2016 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення про затвердження реєстру вимог кредиторів ПAT "Дельта Банк". Як вбачається з витягу із реєстру вимог кредиторів АТ «Дельта Банк», вимоги відповідача акцептовані на загальну суму 3 332 921 190,01 грн. (том 1, а.с. 47).
		Таким чином,  відповідач фактично отримав право на задоволення своїх кредиторських вимог в рахунок позачергового задоволення своїх вимог відповідно до договорів забезпечення, укладених з ПАТ «Дельта Банк». 
		Враховуючи викладене, колегія судів приходить до висновку про те, що в ході здійснення перевірки правочинів неплатоспроможного ПAT "Дельта Банк", Уповноваженою особою правомірно встановлено, що вказані договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 р. та договір відступлення права вимоги № Д-1.2/2014 від 04.09.2014 р., укладені між ПАТ "Дельта Банк" та Державною іпотечною установою, є нікчемними.
		Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
		Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
		За змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
		Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст. 236 ЦК України).
		Як передбачено п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції) або в інших. У зв'язку з цим господарським судам слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.
		Згідно з п. 2.5.2 вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Нікчемний правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 ТІК України).
		Відповідно до п. 2.9 цієї постанови Пленуму на підставі статті 215 ЦК України недійсними можуть визнаватися не лише правочини, які не відповідають цьому Кодексу, а й такі, що порушують вимоги інших законодавчих актів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.
		Таким чином, оскільки сам факт укладення договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 р. та договору відступлення права вимоги № Д-1.2/2014 від 04.09.2016 р. суперечить Постанові НБУ № 348/БТ, то в даному випадку наявні підстави для визнання укладених між сторонами договорів, як нікчемних правочинів, недійсними, з урахуванням спору між сторонами щодо правомірності вчинення правочину без погодження з Національним банком України.
		Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання недійсними договору застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 р. та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2016 р. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Висновок суду першої інстанції, що Державна іпотечна установа вчинила конклюдентні дії, тобто дії, які виражають волю відповідача встановити певні правовідносини та які свідчать про прийняття до виконання правочину, судова колегія вважає необґрунтованим, враховуючи наступне.
		Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
		Вбачається, що подальші дії за спірними договорами з боку Державної іпотечної установи вчинялися першим заступником Голови правління ДІУ ОСОБА_9, який діяв на підставі довіреностей.
		Згідно з п. 42 статуту відповідача до компетенції правління належить прийняття рішення щодо вчинення правочинів (крім операцій рефінансування іпотечних кредитів, які відповідають єдиним стандартам, та операцій під час первинного розміщення цінних паперів). У разі вчинення правочинів на суму, що дорівнює або перевищує 10 відсотків суми активів балансу, станом на останню звітну дату, таке рішення приймається за погодженням з наглядовою радою. (том 1, а.с.124-128).
		Як вбачається з наявного в матеріалах справи балансу (звіту про фінансовий стан) на 31.12.2013 р., сума активів балансу відповідача станом на 31.12.2013 р. (остання звітна дата перед укладенням спірних правочинів) становить 3 063 250 000,00 грн., тоді як оспорювані договори забезпечення між позивачем та відповідачем укладені на суму 1 441 396 562,46 грн.
		Таким чином, при укладені договору застави № Д-1.1/2014 та договору відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № 1.2/2014 від 04.09.2014 р. зазначені правочини відповідачем повинні були бути погоджені з наглядовою радою.
		Однак, жодних рішень щодо погодження на укладення та/або виконання таких договорів зазначеним органом управління Державною іпотечною установою не приймалося. Зазначених рішень матеріали справи не містять.
		Місцевий господарський суд при прийнятті оскарженого рішення наведеного не врахував, не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи, натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, виніс помилкове рішення.
		          Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
		Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2016р. підлягає скасуванню.   
		Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України суд,- 
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2016 року у справі № 910/6052/16 задовольнити.
		Рішення господарського суду міста Києва від 15.06.2016 року у справі № 910/6052/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
		Визнати недійсним договір застави майнових прав № Д-1.1/2014 від 04.09.2014 р., укладений між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою.
		Визнати недійсним договір відступлення права вимоги (з відкладальними умовами) № Д-1.2/2014 від 04.09.2014 р., укладений між публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» та Державною іпотечною установою.
		Стягнути з Державної іпотечної установи (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, код ЄДР 33304730) на користь публічного акціонерного товариства  «Дельта Банк»  (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 36-Б, код ЄДР 34047020) 2 756,00 грн. судового збору за подання позову та 3 031,60 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. 
		Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва. 
		Матеріали справи № 910/6052/16 повернути господарському суду міста Києва.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.
		 
		Головуючий суддя                                                             М.А. Руденко 
		 
		Судді                                                                                С.І. Буравльов
		 
		                                                                                М.А. Дідиченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...