Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/26343/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки).
Надіслано для оприлюднення: 23.11.2016. Зареєстровано: 24.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 28.11.2016.
Дата набрання законної сили: 08.02.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		 
		місто Київ
		 
		21 листопада 2016 року                    08:40                 справа №826/26343/15
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
		за позовомЗаступника прокурора міста КиєвадоКиївської міської державної адміністраціїтретя особаАкціонерне товариство "Нелгілін" (AS Nelgilin)проскасування розпорядженняОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Заступник прокурора міста Києва (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київської міської  державної адміністрації (далі по тексту - відповідач, КМДА), в просив скасувати розпорядження відповідача "Про зміну назви реконструйованих будівель і споруд насосної станції та службових приміщень на вул. Лісничій, 58 у Голосіївському районі м. Києва" від 09 грудня 2009 року №1376.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/26343/15, залучено до участі в адміністративній справі акціонерне товариство "Нелгілін" (AS Nelgilin) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
		В судовому засіданні 11 лютого 2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечив; відповідач своїх представників до суду не направив.
		Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
		Враховуючи неприбуття представника відповідача та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 11 лютого 2016 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
		В С Т А Н О В И В:
		Відповідно до розпорядження КМДА "Про зміну назви реконструйованих нежилих будівель і споруд насосної станції та службових приміщень на вул. Лісничій, 58 у Голосіївському районі" від 09 грудня 2009 року №1376 вирішено змінити назву реконструйованих будівель і споруд на вул. Лісничій, 58 у Голосіївському районі, які належать акціонерному товариству "АС Нелгілін" на праві власності, з "Нежилих будівель споруд насосної станції та службових приміщень" на "Комплекс відпочинку, реабілітації та спорту" на вул. Лісничій, 58 у Голосіївському районі без зміни загальної площі і поверховості, визначених основними техніко-економічними показника, зазначеними у листі-погодженні проектної документації на реконструкцію Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 24 квітня 2008 року №15-5052.
		Позивач вважає, що вказане розпорядження є незаконним, оскільки змінюючи назву реконструйованих будівель і споруд з "Нежилих будівель і споруд насосної станції та службових приміщень" по вул. Лісничій, 58 у Голосіївському районі м. Києва на "Комплекс відпочинку, реабілітації та спорту", Київська міська державна адміністрація незаконно надала можливість третій особі здійснювати діяльність (реконструкцію), що суперечить цільовому призначенню земельної ділянки - "землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення".
		Відповідач письмового заперечення проти адміністративного позову до суду не надав.
		Третя особа у письмових поясненнях заперечує проти задоволення адміністративного позову та зазначає, що позивачем не надано суду доказів протиправності оскаржуваного розпорядження.
		Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.
		Матеріали справи підтверджують, що 08 серпня 2002 року між третьою особою та Ірпінським управлінням меліоративних систем та водного господарства укладено договір, відповідно до пункту 1.1 якого на підставі рішення тендерного комітету Ірпінського управління меліоративних систем та водного господарства від 06 серпня 2002 року, затвердженого наказом Ірпінського УМСВТ від 23 січня 2002 року №5/1 Ірпінське управління меліоративних систем та водного господарства продає, а акціонерне товариство "АС Нелгілін" купує головну насосну станцію №1 "Дніпро" у складі основних засобів, зазначених у статті 2 цього договору, а саме: будівлі ГНС-1 "Дніпро" площею 393 кв.м., побутового приміщення при насосній станції "Дніпро" площею 14 кв.м., господарчого блоку при насосній станції "Дніпро" площею 2,3 кв.м., огорожі насосної станції "Дніпро" довжиною 376 м, під'їзної дороги з бетонним покриттям, яка веде від Столичного шосе до насосної станції "Дніпро" довжиною 2 км. (далі по тексту - насосна станція).
		Згідно пункту 2.3 договору від 08 серпня 2002 року насосна станція знаходиться на земельній ділянці площею 8030 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Ліснича, 58 (Жуків острів).
		Насосна станція передана акціонерному товариству "АС Нелгілін" 09 вересня 2002 року відповідно до акту приймання-передачі.
		29 квітня 2004 року Київська міська рада прийняла рішення №232/1442, пунктом 1 якого вирішено оформити акціонерному товариству "АС Нелгілін", за умови виконання пункту 1.1. цього рішення, право довгострокової оренди на 15 років земельної ділянки площею 0,80 га для експлуатації та обслуговування будівель і споруд насосної станції на вул. Лісничій, 58 (Жуків острів) у Голосіївському районі м. Києва у зв'язку із переходом права власності на майно за рахунок земель, відведених відповідно до розпорядження Київського міського голови "Про надання Ірпінському управлінню меліоративних систем і водного господарства земельної ділянки для експлуатації та обслуговування насосної станції на вул. Лісничій, 58 (Жуків острів) у Голосіївському районі" від 12 квітня 2002 року №2-МГ, право користування якими посвідчено державним актом на право постійного користування землею від 15 липня 2002 року, реєстраційний №79-4-00049.
		На підставі вищезазначеного рішення 16 серпня 2005 року між Київською міською радою та акціонерним товариством "АС Нелгілін" укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до пункту 1.1. якого Київська міська рада за актом приймання-передачі передає, а акціонерне товариство "АС Нелгілін" приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з наступними характеристиками: місце розташування - вул. Ліснича, 58 у Голосіївському районі м. Києва; розмір - 8030 кв.м.; цільове призначення - для експлуатації та обслуговування будівель і споруд насосної станції; кадастровий номер - 8000000000:90:336:001 (далі по тексту - земельна ділянка).
		Договір від 16 серпня 2005 року укладено на 15 років.
		Згідно пункту 5.1. договору від 16 серпня 2005 року на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов'язана з цільовим призначенням земельної ділянки. Зміна цільового призначення можлива лише в разі прийняття Київською міською радою рішення про затвердження проекту відведення земельної ділянки у зв'язку зі зміною цільового призначення земельної ділянки та внесення відповідних змін до договору.
		22 серпня 2005 року між третьою особою та Київською міською радою підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.
		10 липня 2007 року розпорядженням відповідача №861 акціонерному товариству "АС Нелгілін" дозволено здійснити проектування та реконструкцію нежилих будівель і споруд насосної станції.
		Абзацом другим пункту 1 розпорядження від 10 липня 2007 року №861 дозволено проектування та реконструкцію здійснити на земельній ділянці, право користування якою оформлено згідно пункту 1 рішення Київської міської ради від 29 квітня 2004 року №232/1442 та посвідчене договором оренди земельної ділянки від 22 серпня 2005 року №79-6-11339.
		Суд звертає увагу, що дозволу на здійснення проектування та реконструкції нежилих будівель і споруд насосної станції поза межами цільового використання земельної ділянки та із будь-якою зміною цільового призначення земельної ділянки або цільового призначення об'єктів на земельній ділянці відповідач третій особі не надавав.
		Тобто, проектування та реконструкція нежилих будівель і споруд насосної станції повинна була відбуватися саме в межах цільового призначення земельної ділянки.
		09 грудня 2009 року відповідачем винесено розпорядження "Про зміну назви реконструйованих нежилих будівель і споруд насосної станції та службових приміщень на вул. Лісничій, 58 у Голосіївському районі" №1376, яким вирішено змінити назву реконструйованих будівель і споруд на вул. Лісничій, 58 у Голосіївському районі, які належать акціонерному товариству "АС Нелгілін" на праві власності з "Нежилих будівель і споруд насосної станції та службових приміщень" на "Комплекс відпочинку, реабілітації та спорту" на вул. Лісничій, 58 у Голосіївському районі без зміни загальної площі і поверховості, визначених основними техніко-економічними показника, зазначеними у листі-погодженні проектної документації на реконструкцію Головного управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища від 24 квітня 2008 року №15-5052.
		Відповідно до частини першої статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Згідно підрозділу 11 секції J розділу ІІ Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548 (далі по тексту - Класифікація видів цільового призначення земель), до земель промисловості відносяться землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд), в тому числі відповідно до підрозділу 11.4. землі, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд технічної інфраструктури (виробництва та розподілення газу, постачання пари та гарячої води, збирання, очищення та розподілення води).
		Відповідно до підрозділу 14 секції J розділу ІІ Класифікації видів цільового призначення земель до земель енергетики відносяться землі, надані в установленому порядку для розміщення, будівництва і експлуатації та обслуговування об'єктів енергогенеруючих підприємств, установ і організацій (атомні, теплові, гідро- та гідроакумулюючі електростанції, теплоелектроцентралі, котельні), об'єктів альтернативної енергетики (електростанції з використанням енергії вітру, сонця та інших джерел), об'єктів передачі електричної та теплової енергії (повітряні та кабельні лінії електропередачі, трансформаторні підстанції, розподільні пункти та пристрої, теплові мережі), виробничих об'єктів, необхідних для експлуатації об'єктів енергетики, в тому числі баз та пунктів).
		Згідно статті 11 Закону України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів" до земель під об'єктами магістральної теплової мережі відносяться земельні ділянки, надані для розміщення, будівництва, експлуатації та обслуговування об'єктів теплоенергетики: котелень, підключених до теплової мережі, наземних, надземних та підземних трубопроводів, павільйонів і теплових камер з відповідним обладнанням, насосних станцій, центральних теплових пунктів, комунікаційних тунелів, пристроїв та обладнання, необхідних для управління централізованим теплозабезпеченням.
		Отже, земельна ділянка, яка рішенням Київської міської ради від 29 квітня 2004 року №232/1442 надана у користування третій особі, відноситься до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
		Згідно частини першої статті 65 Земельного кодексу України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.
		Пунктом "а" частини першої статті 96 Земельного кодексу України встановлено, що землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.
		Отже, віднесення земельної ділянки до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення тягне за собою обов'язок землекористувача використовувати цю земельну ділянку та здійснювати на ній діяльність, яка безпосередньо пов'язана саме з категорією земельної ділянки та її цільовим призначенням. 
		Відповідно до статті 50 Земельного кодексу України до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
		Згідно підрозділу 07 секції Е розділу ІІ Класифікації видів цільового призначення земель до земель рекреаційного призначення відносяться земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації).
		Суд приходить до висновку, що розміщення на земельній ділянці комплексу відпочинку, реабілітації та спорту суперечить використанню земельної ділянки за цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування будівель і споруд насосної станції як земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оброни та іншого призначення, та тягне за собою її використання як земель рекреаційного призначення, що можливо лише після зміни цільового призначення земельної ділянки. 
		Згідно частин першої, другої та шостої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради передають земельні ділянки у власність або у користування з відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.
		Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
		Законом, який визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій є Закон України "Про місцеві державні адміністрації".
		Частиною першою статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, щорічного послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.
		Згідно статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань: 1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян; 2) соціально-економічного розвитку відповідних територій; 3) бюджету, фінансів та обліку; 4) управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики; 5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку; 6) науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та дітей; 7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля; 8) зовнішньоекономічної діяльності; 9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки; 10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати. 
		Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень. 
		Відповідно до статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить: а) розпорядження землями територіальної громади міста; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності в порядку, передбаченому цим Кодексом; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб міста; д) припинення права користування земельними ділянками у випадках, передбачених цим Кодексом; е) прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок; є) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок із земель державної власності, що проводяться органами виконавчої влади; ж) встановлення та зміна меж сіл, селищ, районів у містах; з) організація землеустрою; и) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; і) здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ї) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) чи припинення використання земельної ділянки громадянами та юридичними особами в разі порушення ними вимог земельного законодавства; й) інформування населення щодо надання, вилучення (викупу) земельних ділянок; к) внесення у встановленому порядку пропозицій до Верховної Ради України щодо встановлення та зміни меж міст; л) вирішення земельних спорів; м) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
		Отже, розпорядження землями комунальної власності та передання їх у користування відноситься до компетенції Київської міської ради.
		Відповідно до частин першої та другої статті 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.
		Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
		Таким чином, з урахуванням вимог вищезазначених статей Земельного кодексу України, зміна цільового призначення земель комунальної власності провадиться виключно за рішенням Київської міської ради.
		З урахування вищевикладеного, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що відповідач прийнявши спірне розпорядження, фактично надав дозвіл третій особі використовувати земельну ділянку не за цільовим призначенням, чим порушив ряд норм, якими регламентовано використання земель за їх цільовим призначенням, як наслідок, розпорядження від 09 грудня 2009 року №1376 прийнято відповідачем поза межами наданих йому чинним законодавством повноважень.
		Відповідно до підпункту 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладається функція представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом.
		Згідно частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
		Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року у справі №1-1/99 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності, та господарювання тощо.
		З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
		Частина друга статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави.
		Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.
		Судом встановлено, що згідно норм чинного законодавства відсутній орган, який би міг здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах.
		З наведених норм законодавства вбачається, що прокурор наділений правом звернення до адміністративного суду в інтересах держави та правомірно набув статуту позивача у цій справі.
		Приймаючи спірне розпорядження відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень, порушив інтереси держави, вимоги чинного законодавства, чим підірвав авторитет держави, яка відповідно до Конституції України забезпечує неухильне дотримання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, та їх посадовими особами норм чинного законодавства під час здійснення своїх повноважень.
		Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
		Частина друга статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
		Згідно частини першої статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
		Позивач в адміністративному позові зазначає, що про зазначені в позові порушення йому стало відомо у жовтні-листопаді 2015 року, після отримання інформації з Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).
		Матеріали справи підтверджують, що на запит позивача листом від 27 жовтня 2015 року №10/26-50/2710/09 Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві повідомив позивача про порушення ФОП ОСОБА_1 під час здійснення будівництва комплексу для короткочасного відпочинку "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1 та про перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекреаційно-оздоровчий центр "Зелений порт", а також зазначив, що за іншими адресами згідно наданого позивачем переліку перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності не проводилося.
		Разом із листом від 27 жовтня 2015 року Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві надав позивачеві таблиці та копії документів, з яких позивачеві стало відомо, що третьою особою у 2008 році розпочато реконструкцію нежилих будівель і споруд насосної станції та службових приміщень за адресою: м. Київ, вул. Ліснича, 58 відповідно до дозволу від 21  липня 2008 року №0577-Гл/Р, який 24 березня 2010 року переоформлено на дозвіл №1919-Гл/Р, відповідно до якого третя особа на вищезазначеній земельній ділянці побудувала комплекс відпочинку, реабілітації та спорту, який введено в експлуатацію 18 лютого 2013 року.
		Таким чином, про обставини, які стали підставою звернення до суду, прокуратура дізналася лише з листа від 27 жовтня 2015 року, зазначене дає суду підстави вважати позовну заяву такою, що подана в межах визначених Кодексом адміністративного судочинства України процесуальних строків.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного розпорядження з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Заступника прокурора міста Києва підлягає задоволенню.
		 
		Підпункт 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлює, що ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру юридичною особою та суб'єктом владних повноважень складає 1 мінімальний розмір заробітної плати.
		При цьому згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з січня на рівні 1 218,00 грн.
		Відповідно до статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. 
		Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2015 року про відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення рішення у справі.
		Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Враховуючи викладене та беручи до уваги задоволення позову Заступника прокурора міста Києва, судові витрати у вигляді судового збору належить компенсувати за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		1. Адміністративний позов Заступника прокурора міста Києва задовольнити повністю.
		2. Визнати протиправними та скасувати розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Про зміну назви реконструйованих нежилих будівель і споруд насосної станції та службових приміщень на вул. Лісничій, 58 у Голосіївському районі" від 09 грудня 2009 року №1376.
		3. Присудити на користь Державного бюджету України (отримувач УДСКУ у Печерському районі, код 38004897, банк отримувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, рахунок 31218206784007) за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) судовий збір розмірі 1 218,00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять гривень нуль копійок).
		Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Суддя                                                                                          В.А. Кузьменко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...