Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/17125/16 : Господарські справи (до 01.01.2019); Недоговірних зобов’язань; повернення безпідставно набутого майна (коштів).
Надіслано для оприлюднення: 24.11.2016. Зареєстровано: 25.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 29.11.2016.
Дата набрання законної сили: 03.12.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14.11.2016Справа № 910/17125/16
		 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи
		за позовною заявою Національного банку України
		до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
		третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в ПАТ "Дельта Банк"
		про зобов'язання вчинити певні дії
		 
		за участю представників:
		 від позивача:Шматко В.О. - представник за довіреністю № 18-0009/64641 від 02.08.2016  від відповідача:Герасименко Т.В.- представник за довіреністю № 27-27944/16 від 22.06.2016 від третьої особи:Мединський М.М.- представник за довіреністю б/н від 12.10.2016  Коваленко М.Ю.- представник за довіреністю б/н від 07.11.2016 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До господарського суду міста Києва звернувся Національний банк України (далі - НБУ) з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) про зобов'язання відповідача повернути АТ "Дельта Банк" грошові кошти.                                                                                                                                                                                                        
		Провадження за вказаними вимогами порушено ухвалою господарського суду міста Києва від 19.09.2016 р., цією ж ухвалою до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" (далі - АТ "Дельта Банк").
		У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неправомірність дій третьої особи (уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк") щодо перерахування Фонду грошових коштів у загальній сумі 3 357 614 371,08 грн., оскільки в АТ "Дельта Банк", який перебуває в стані ліквідації, не була сформована ліквідаційна маса. Вказані дії уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" свідчать про порушення вимог ст. 51 Закону України "Про систему гарантуваня вкладів фізичних осіб" та черговості задоволення кредиторських вимог.
		У позові Національний банк України просить суд зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повернути АТ "Дельта Банк" неправомірно отримані кошти на суму 3 357 614 371, 08 грн. з метою подальшого їх включення до ліквідаційної маси банку та задоволення вимог кредиторів у визначеній законом черговості.
		У судовому засіданні представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити в повному обсязі. Також заявив клопотання про витребування додаткових доказів, що свідчать про загальну суму зарахованих АТ "Дельта Банк" коштів на кореспондентські та накопичувальні рахунки, а також про суму отриманих банком коштів від погашення кредитів, забезпечених заставою, згідно наданого реєстру, у задоволенні якого судом було відмовлено з тих підстав, що витребувані докази не відповідають межам заявлених позовних вимог та не підтверджують заявлені матеріально-правові вимоги позивача.
		Представник відповідача проти позову заперечив, зазначив, що порушень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з боку уповноваженої особи Фонду гарантування під час перерахування грошових коштів відповідачу не було. При цьому пояснив, що частина цих коштів була направлена на повернення цільової позики, наданої відповідачем під час тимчасової адміністрації банку з метою виплати гарантованих Фондом сум вкладникам АТ "Дельта Банк" (фізичним особам), а інша частина грошових коштів була перерахована в рахунок задоволення кредиторських вимог третьої черги під час процедури ліквідації банку. Вказані дії прямо передбачені нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Також вказав на відсутність порушених прав позивача та просив відмовити у задоволенні позову.
		Представники третьої особи - уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" вважали, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки права позивача за даним позовом не порушені, а тому відсутні підстави для звернення до суду. Крім того, вказали про непідсудність даного спору господарському суду та про відсутність предмету спору, з урахуванням чого просили припинити провадження у справі.
		Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши наявні в справі докази, суд прийшов до висновку, що спір у справі належить до підсудності господарського суду м. Києва та позовні вимоги підлягають розгляду в даному провадженні.
		Так, розглянувши клопотання третьої особи щодо припинення провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмету спору, суд відмовив у його задоволенні, оскільки з позовної заяви вбачається, що спір між сторонами існує та предмет цього спору не припинився, що знайшло підтвердження в ході судового розгляду. 
		Щодо припинення провадження у справі у зв'язку з підвідомчістю даної справи адміністративному суду, а не господарському, про що третя особа заявила клопотання, суд виходив з наступного.
		Як вбачається з позову на час розгляду справи АТ "Дельта Банк" перебуває в стані ліквідації, а на час спірних правовідносин знаходився у стані тимчасової адміністрації за Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
		При цьому необхідно зазначити, що вказаним Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" врегульована процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку.
		Частиною 8 прикінцевих та перехідних положень Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
		Пунктом 16 статті 2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства (п. 6 статті 2 Закону).
		Таким чином, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація або процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
		Разом з тим, частиною третьою статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
		У свою чергу, статтею 1 Закону "Про банки та банківську діяльність" передбачено, що цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків. 
		Виходячи із системного аналізу вказаних правових норм та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України у постановах по справі № 21-4846а15 від 16.02.2016 р., а також по справі № 21-286а16 від 15.06.2016 р., зробив правовий висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на спори, які виникають на стадії тимчасової адміністрації (ліквідації) банку. 
		Таким чином, зважаючи на те, що на час спірних правовідносин АТ "Дельта Банк" перебував у стані тимчасової адміністрації та подальшому - у стані ліквідації, даний спір належить до юрисдикції господарських судів, а тому клопотання АТ "Дельта Банк" про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України суд відхилив.
		Отже, під час розгляду даної справи по суті, у судовому засіданні встановлено, що постановою Національного Банку України № 150 від 02.03.2015 р. ПАТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних банків, у зв'язку з чим 03.03.2015 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 463 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ "Дельта Банк". Тимчасову адміністрацію в банку було запроваджено строком на 6 місяців з 03.03.2015 р. по 02.09.2015 р., яку в подальшому згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 р. продовжено до 02.10.2015 р. 
		02.10.2015 р. Постановою Правління Національного банку України № 664 банківську ліцензію ПАТ "Дельта Банк" відкликано та розпочато процедуру його ліквідації, а  виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 181 від 02.10.2015 р. про призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію.
		Також судом встановлено, що 28.10.2015 р. Національний банк України в межах вказаної ліквідаційної процедури звернувся до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в АТ "Дельта Банк" із заявою № 18-02012/81701 про визнання його кредитором на загальну суму 9 344 571 307,23 грн. При цьому у своїй заяві позивач послався на наявність заборгованості АТ "Дельта Банк" перед НБУ  за низкою кредитних угод.
		Розглянувши вказану заяву, уповноважена особа Фонду в АТ "Дельта Банк" направила Національному банку України електронне повідомлення № 3032 про акцептування його вимог в сумі 9 344 571 307,23 грн., тобто у повному обсязі, та віднесла їх до сьомої черги кредиторських вимог.
		У подальшому позивачу стало відомо, що ПАТ "Дельта Банк" перерахувало Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (відповідачу) грошові кошти у сумі 3 357 614 371,08 грн., не зважаючи на те, що під час здійснення цих операцій ліквідаційна маса ПАТ "Дельта Банк" не була сформована, що є порушенням спеціального закону - Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та прав позивача, як кредитора цього банку.
		Разом з тим, судом встановлено, що позивач невірно виклав (встановив) фактичні обставини, з яких виник спір, та на власний розсуд їх використав для обґрунтування позовних вимог.
		Так, у судовому засіданні встановлено, що 05.06.2015 року під час тимчасової адміністрації банку між Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) та Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (позичальник) був укладений договір цільової позики № 32 (далі - договір позики). Відповідно до умов цього договору Фонд передає у власність позичальника грошові кошти (позику) у розмірі, визначеному в договорі, а позичальник зобов'язується використати позику за цільовим призначенням, та повернути її Фонду у строк, визначений у пункті 4.1 договору, та сплатити проценти за її користування.
		Згідно з п. 1.2 позика за договором є цільовою у відповідності до пункту 1 частини 6 статті 36 Закону  України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та може бути використана позичальником лише для виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників в межах суми відшкодування, що гарантується фондом.
		Відповідно до п. 1.3 договору (у редакції додаткової угоди № 1 від 06.08.2015 р.) загальна сума позики становить 11 951 703 238, 47 грн., яка розрахована відповідно до поданої позичальником заявки на отримання цільової позики для здійснення виплат вкладникам ПАТ "Дельта Банк" протягом дії тимчасової адміністрації на період з 03.03.2015 р. по 02.10.2015 р. За користування позикою позичальник сплачує проценти у розмірі 14,0% річних (п. 1.4 договору).
		Пунктом 2.1 договору передбачено, що позика надається позичальнику окремими траншами на підставі заявки позичальника на отримання чергового траншу.
		Згідно з п. 3.3.3 договору позичальник зобов'язаний повернути фонду суму позики (в тому числі суму позики, невиплачену вкладникам) та сплатити суму процентів за користування позикою в останній день строку, встановленого п. 4.1 договору.
		Строк, на який надається цільова позика, розпочинається з моменту нарахування першого траншу позики на рахунок позичальника і закінчується в останній день здійснення тимчасової адміністрації, але не пізніше 02.10.2015 р. (п. 4.1 договору у редакції додаткового договору № 1 від 06.08.2015 р.).
		Договір вважається укладеним з моменту переказу суми траншу цільової позики на рахунок позичальника та діє до дня повернення позики та процентів за користування позикою (п. 8.1 договору).
		Судом встановлено, що на виконання вказаного договору Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було надано ПАТ "Дельта Банк" цільову позику для здійснення виплат вкладникам ПАТ "Дельта Банк", про що свідчить виписка з протоколу виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 121/15 від 05.06.2015 р. та пояснення представників відповідача та третьої особи.
		У подальшому на виконання умов зазначеного вище договору частина вказаної позики (в сумі 114 817 331,53 грн.) була повернута банком відповідачу (Фонду), що підтверджується меморіальними ордерами № 60323955 від 21.09.2015 року та № 60851939 від 29.09.2015 року.
		Отже, судом встановлено, що під час тимчасової адміністрації Фонд (відповідач) надав банку (третій особі) позику на виплату гарантованих сум вкладів вкладникам банку, а потім  останній повернув частину цих коштів Фонду.
		У той же час, позивач вважає, що повернення банком позики порушує ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якою передбачено, що реалізацію майна банку Фонд гарантування розпочинає лише після затвердження результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси. 
		Перевіряючи такі доводи позивача, суд врахував наступне.
		Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
		Відповідно до ст. 4 Закону України (в редакції чинній на час визнання ПАТ "Дельта Банк" неплатоспроможним) основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. 
		Так, на виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює, зокрема, функції щодо процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, в тому числі, шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків; організовує відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку; надає цільову позику банку для виплат вкладникам банку відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону.
		Частиною 1 ст. 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.
		Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
		Відповідно до ст. 12 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" виконавча дирекція Фонду за умови недостатності коштів у банку приймає рішення про надання цільової позики банку з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону. Сума здійснених виплат вираховується із суми зобов'язань Фонду перед вкладниками в разі ліквідації банку та відшкодовується Фонду за рахунок активів банку із урахуванням черговості згідно із статтею 52 цього Закону.
		Як вже зазначалось, на виконання рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 121/5 від 05.06.2015 р. відповідачем було надано АТ "Дельта Банк" цільову позику для здійснення виплат вкладникам під час дії тимчасової адміністрації банку в період з 03.03.2015 р. по 02.09.2015 р.
		У подальшому надані відповідачем грошові кошти частково були повернуті банком Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в сумі 114 817 331,53 грн. на підставі меморіальних ордерів № 60323955 від 21.09.2015 року та № 60851939 від 29.09.2015 року на виконання умов п. 3.4.1 та п. 4.1 договору цільової позики. 
		Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
		Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
		Як вбачається з умов вищевказаного договору, строк користування позикою сторони погодили до 02.09.2015 р.
		З урахуванням викладеного суд вважає, що договір цільової позики № 32 від 05.06.2015 р., на підставі якого банк перераховані Фонду відповідні грошові кошти, був укладений саме на виконання норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 121/5 від 05.06.2015 р.
		Суд відхиляє доводи позивача про порушення третьою особою вимог ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з наступних підстав. 
		Відповідно до ч. 2 вказаної статті, на яку посилався позивач, реалізація майна банку розпочинається після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси. Проте, зі змісту статті 51 вбачається, що цією статтею врегульовано порядок передпродажної підготовки та реалізації майна банку під час ліквідаційної процедури за найвищою вартістю у найкоротший строк на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі, зокрема,  в електронній формі (на електронних майданчиках) і т.д.
		Отже, норми зазначеної статті у даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки повернення цільової позики було здійснене банком під час тимчасової адміністрації на виконання умов договору позики та приписів закону щодо повернення вкладникам банку гарантованих Фондом сум вкладів, а тому реалізації майна у розумінні статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не відбулось.
		Указане кореспондується з положеннями ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Згідно з п. 1 ч. 5 вказаної статті під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку. У той же час, відповідно до ч. 6 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України, а також витрат, пов'язаних із забезпеченням господарської діяльності банку відповідно до частини 4 цієї статті.
		Таким чином, оскільки грошові кошти в сумі 114 817 331,53 грн.,  перераховані банком під час тимчасової адміністрації, були спрямовані на повернення наданої Фондом позики для здійснення виплат вкладникам банку, суд вважає, що вказані дії АТ "Дельта Банк" були вчинені на підставах, в межах компетенції та у порядку, визначеними спеціальним законом, а тому вони не є протиправними.
		Щодо твердження позивача про неправомірне перерахування грошових коштів у сумі 3 242 797 039,55 грн. в якості задоволення кредиторських вимог третьої черги, суд зазначає наступне. 
		У судовому засіданні встановлено, що, дійсно, платіжними дорученнями № 1204396901 від 15.01.2016 р., № 827779 від 21.01.2016 року, № 3620483 від 28.01.2016, № 4399128 від 04.02.2016 р., № 4659012 від 11.02.2016, № 4973459 від 18.02.2016 р. та № 5276659 від 25.02.2016 р., АТ "Дельта Банк" перерахувало на користь відповідача грошові кошти в сумі 3 242 797 039,55 грн.
		При цьому судом встановлено, що вказані дії були вчинені третьою особою (АТ "Дельта Банк") під час перебування банку в стані ліквідації і були направлені на погашення кредиторських вимог третьої черги.
		Відповідно до ч. 5 статті 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. У разі призначення уповноваженої особи Фонду, якій делеговано повноваження щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, кредитори заявляють про свої вимоги до банку такій уповноваженій особі Фонду.
		Згідно зі ст. 49 вказаного Закону Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.  
		Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду.
		Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.
		Відповідно до ч. 6 ст. 49 Закону під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості, передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги (ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").
		Судом встановлено, що 11.01.2016 року виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення, оформлене протоколом № 005/16, про затвердження реєстру кредиторських вимог ПАТ "Дельта Банк".
		Також з матеріалів справи вбачається, що 14.01.2016 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 4 щодо початку задоволення вимог кредиторів другої та третьої черги, внесених до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Дельта Банк". Цим же рішенням виплату грошових коштів за третьою чергою вирішено здійснити  шляхом перерахування коштів на рахунок одного кредитора (Фонду гарантування вкладів фізичних осіб) в сумі 14 777 442 532, 52 грн. у строки відповідно до затвердженого плану погашення кредиторських вимог з дати погодження до повного погашення заборгованості.
		Отже, на виконання вищезазначених вимог закону та рішень виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" переказала кошти відповідачу у загальній сумі 3 242 797 039,55 грн. на підставі платіжних доручень № 1204396901 від 15.01.2016 р., № 827779 від 21.01.2016 року, № 3620483 від 28.01.2016, № 43-128 від 04.02.2016 р., № 4659012 від 11.02.2016, № 4973459 від 18.02.2016 року та № 5276659 від 25.02.2016 р. 
		За таких обставин суд вважає, що перерахування банком зазначених коштів було здійснено на підставі положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тому доводи позивача про задоволення кредиторських вимог поза межами процедури затвердження ліквідаційної маси є безпідставними.
		Твердження позивача про те, що його акцептовані кредиторські вимоги на загальну суму 9 344 571 307,23 грн. за кредитними договорами, укладеними з ПАТ "Дельта Банк", які  забезпечені договорами застави і які виникли внаслідок неналежного виконання банком своїх зобов'язань за цими кредитними договорами, мають задовольнятись у першу чергу за рахунок реалізованого заставного майна, суд приймає до уваги, але зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про реалізацію заставленого майна, також відсутні докази того, що уповноважена особа банку здійснила перерахування грошових коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб саме за рахунок коштів від продажу реалізованого заставного майна. 
		У той же час, необхідно зазначити, що порядок задоволення забезпечених заставою кредиторських вимог позивача має здійснюватись у порядку, визначеному спеціальним Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (зокрема, ст. 51 цього Закону), і застосування цього Закону є прерогативним по відношенню до Закону України «Про заставу», на який посилався представник НБУ. 
		На підставі викладеного, враховуючи наведені положення чинного законодавства та зважаючи на відсутність порушень в діях уповноваженої особи ПАТ "Дельта Банк" Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" при перерахуванні грошових коштів у загальному розмірі 3 357 614 371, 08 грн., суд дійшов висновку, що вимоги позивача про повернення заявлених грошових коштів є такими, що не підлягають задоволенню.
		Також суд враховує ту обставину, що вимоги про зобов'язання відповідача (Фонду) повернути грошові кошти, отримані від ПАТ "Дельта Банк", позивачем не обґрунтовані належним чином, тобто Національним банком України не зазначено правових норм (приписів  закону), на підставі яких відповідач повинен вчинити саме такі дії, а зі змісту Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" такого обов'язку не випливає.
		Вказане також свідчить про відсутність правових підстав для повернення даних коштів банку, а тому у позовних вимогах необхідно відмовити.
		Щодо відсутності у позивача права на захист прав та охоронюваних законом інтересів в судовому порядку та обраного способу судового захисту, про що вказували відповідач та третя особа у справі, слід зазначити наступне.
		Згідно зі ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
		Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Нормами статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 Цивільного кодексу України встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з якими кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права.
		Так, частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (абзац 2 частини 2 статті Цивільного кодексу України). До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у статті 16 Цивільного кодексу України, але визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.
		При цьому цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть бути визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду в разі їх порушення чи реальної небезпеки так порушення.
		Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (стаття 12 Цивільного кодексу України). До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.
		Отже, особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права, або може скористатись можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
		Про вказаний правовий висновок зазначив Верховний Суд України у Аналізі практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України від 29.05.2014 р., який господарський суд враховує при вирішенні даного спору.
		Згідно зі ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у разі відмови у позові покладаються на позивача.
		На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 32 - 34, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Відмовити у задоволенні позову Національного банку України до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в ПАТ "Дельта Банк" про зобов'язання вчинити певні дії.
		Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні у присутності представників сторін 14 листопада 2016 року.
		Повний текст рішення підписаний 22 листопада 2016 року.
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.
		 
		 
		        Суддя                                                                                                              Головіна К.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...