Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 910/12226/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 25.11.2016. Зареєстровано: 29.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 30.11.2016.
Дата набрання законної сили: 10.07.2017
Результат оскарження 10.07.2017 Київський апеляційний господарський суд: залишено рішення місцевого суду без змін, а скаргу без задоволення
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		16.11.2016Справа №910/12226/16
		За позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування  вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" Кашути Д.Є. 
		до Національного банку України                                                                      
		За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб 
		про стягнення 38  151  799,48 грн., визнання права власності та зобов'язання вчинити дії
		Суддя Селівон А.М.
		 
		Представники сторін:   
		Від позивача: Куликов Ю.Ю. - довіреність № 1-Ф від 13.01.16, представник;
		Від позивача: Палажченко О.О - М.М., довіреність № 18-0009/61628 від 22.07.16, представник;
		Від відповідача: Сапальов В.В. - довіреність № 18-0009/59340 від 15.07.16, представник;
		Від відповідача: Салехман М.М. - довіреність № 18-0009/61628 від 22.07.16, представник;
		Від третьої особи: Кустова Т.В. - довіреність № 27-28016/16  від 23.06.16, представник;
		 
		В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
		 
		ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Кашути Д.Є. звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного банку України про:
		- скасування нарахованої та стягнутої пені в сумі 49 276 849,32 грн.;
		- стягнення отриманого купонного доходу в сумі 28 682 813,25 грн.;
		- стягнення отриманого доходу від погашення цінних паперів в сумі 7 618 200,00 грн.;
		- визнання права власності на цінні папери UA4000173280 в кількості 179 698 шт., загальною номінальною вартістю 179 698 000,00 грн. та UA4000186928 в кількості 38 091 шт., загальною номінальною вартістю 3 012 800,00 грн.;
		- стягнення процентів за користування купонним доходом та коштами, отриманими від погашення цінних паперів в сумі 619 964,84 грн.;
		- стягнення інфляційних нарахувань в сумі 37 985 380,27 грн.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на встановлену постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/18784/15 неправомірність постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ про переведення у власність відповідача належних позивачеві цінних паперів, які були передані в заставу НБУ, в зв'язку з чим позивач просить визнати право власності на спірні цінні папери, та, відповідно, скасувати необґрунтоване, на його думку, нарахування відповідачем пені у розмірі 49 276 849,32 грн., погашення якої останнім було здійснено шляхом переведення предметів застави у свою власність, а також стягнення на підставі ст. ст. 22, 217, 224 Цивільного кодексу України збитків у вигляді неотриманих позивачем доходів - купонного доходу за цінними паперами, суми отриманого доходу від погашень цінних паперів за час розпорядження відповідачем вказаними цінними паперами та про стягнення інфляційних нарахувань та процентів за користування зазначеними доходами на підставі положень ст.ст. 536, 625 Цивільного кодексу України.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2016 порушено провадження у справі № 910/12226/16 та призначено до розгляду на 17.08.2016. Також цією ухвалою за клопотанням позивача залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. 
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2016 розгляд справи відкладено на 30.08.2016.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2016 за клопотанням представника відповідача продовжено процесуальний строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 28.09.2016.
		28.09.2016 судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2016 розгляд справи призначено на 13.10.2016.
		Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 розгляд справи відкладено на 03.11.2016.
		На підставі ч.3 ст. 77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 03.11.2016 по 16.11.2016.
		В судові засідання 17.08.2016, 30.08.2016, 13.10.2016, 03.11.2016 та 16.11.2016 з'явились уповноважені представники сторін.
		Судом повідомлено, що до початку судового засідання 17.08.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшов супровідний лист б/н від 01.08.2016, серед додатків до якого наявна, зокрема, заява про зменшення позовних вимог № 2402 від 28.07.2016, відповідно до якої позивач просить:
		- скасувати нараховану та стягнуту Національним банком України з ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" пеню в сумі 49 276 849,32 грн.;
		- стягнути з Національного банку України на користь ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" отриманий купонний дохід в сумі 28 682 813,25 грн.;
		- стягнути з Національного банку України на користь ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" отриманий дохід від погашення цінних паперів у сумі 7 618 200,00 грн.;
		- визнати право власності за ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" на цінні папери:
		- UA4000173280 в кількості 179 698 шт., загальною номінальною вартістю на теперішній момент 179 698 000,00 грн.;
		- UA4000186928 в кількості 38 091 шт., загальною номінальною вартістю на теперішній момент 3 012 800,00 грн.;
		- стягнути з Національного банку України на користь ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" проценти за користування купонним доходом та коштами отриманими від погашення цінних паперів в сумі 619 964,84 грн.;
		- стягнути з Національного банку України на користь ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" інфляційні нарахування в сумі 1 684 367,02 грн.
		Супровідний лист б/н від 01.08.2016 разом із заявою про зменшення позовних вимог № 2402 від 28.07.2016 долучено до матеріалів справи.
		У судовому засіданні 17.08.2016 представником позивача подано супровідний лист з додатками б/н від 17.08.2016, який судом долучено до матеріалів справи.
		Представник відповідача у судовому засіданні 17.08.2016 подав письмове клопотання про об'єднання однорідних справ, в якому просить об'єднати в одне провадження справи: №№910/13054/16, 910/12532/16, 910/13704/16, 910/13057/16, 910/12226/16, 910/12230/16 за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива", в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" Кашути Д.Є. до Національного банку України. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.
		Розглянувши в судовому засіданні 17.08.2016 заяву про зменшення розміру позовних вимог №2402 від 28.07.2016 судом розцінено останню, як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань в сумі 1 684 367, 02 грн. та ухвалою суду від 17.08.2016 прийнято вказану заяву позивача про зменшення позовних вимог в цій частині до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.
		Окрім того, враховуючи норми чинного законодавства та рекомендації Вищого господарського суду України, оскільки розгляд справ №№ 910/12532/16 910/13704/16, 910/13057/16, 910/12230/16, 910/13054/16 здійснюється різними суддями господарського суду, судом визнано подане відповідачем клопотання про об'єднання справ таким, що не підлягає задоволенню, та ухвалою суду від 17.08.2016 в задоволенні останнього відмовлено.
		Судом повідомлено, що до початку судового засідання 13.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли пояснення б/н б/д, клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н б/д та клопотання б/н б/д про витребування документів у Національного Банку України, які судом долучено до матеріалів справи.
		Також до початку судового засідання 13.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшов відзив № 18-0012/80413 від 27.09.2016, в якому останній заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що односторонній правочин щодо звернення стягнення на предмет застави (державні облігації) у судовому порядку недійсним визнано не було, що виключає можливість задоволення позовних вимог. Відзив судом долучений до матеріалів справи.
		Окрім цього судом повідомлено, що до початку судового засідання 13.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи надійшли письмові пояснення по справі б/н б/д, в яких Фонд погодився із позовними вимогами та просив їх задовольнити у повному обсязі з викладених у поясненнях підстав. Пояснення  судом долучено до матеріалів справи.
		У судовому засіданні 13.10.2016 представник відповідача подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 18-0012/84859/БТ від 13.10.2016. Клопотання судом задоволено, документи долучені судом до матеріалів справи. 
		Окрім того, представником відповідача в ссудовому засіданні 13.10.16 р.  подано клопотання б/н від 13.10.2016 про розгляд справи у закритому судовому засіданні згідно ст. 4-4 Господарського процесуального кодексу України. Вищеперелічені документи долучено до матеріалів справи, яке судом долучено до матеріалів справи.     
		Ухвалою суду від 13.10.2016 судом задоволено клопотання представника позивача б/н б/д про витребування документів у Національного Банку України та клопотання б/н від 13.10.2016 про розгляд справи у закритому судовому засіданні.
		До початку судового засідання 03.11.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли письмові пояснення б/н б/д, які судом долучено до матеріалів справи.
		Представник відповідача у судовому засіданні 03.11.2016 надав клопотання про долучення документів до матеріалів справи №18-0012/90753/Бц від 03.11.2016 та клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду Київським апеляційним адміністративним судом апеляційної скарги Національного банку України на постанову адміністративного суду м. Києва №826/11415/16 від 05.10.2016, які судом долучено до матеріалів справи. 
		При цьому в обґрунтування поданого клопотання про зупинення провадження у даній справі представник відповідача посилається на те, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.10.2016 року у справі №826/11415/16 визнано протиправною та скасовано постанову Правління Національного банку України від 23.06.2016 №408 "Про віднесення ПАТ "КБ Фінансова ініціатива" до категорії неплатоспроможних". Оскільки дана постанова оскаржується в апеляційному порядку, то у разі набрання законної сили постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 05.10.2016 №826/11415/16, даний позов буде вважатися таким, який подано та підписано уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ Фінансова ініціатива", яка не має на це права.
		Представник позивача у судових засіданнях 03.11.2016 та 16.11.2016 заперечив проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі.
		Представник третьої особи в судовому засіданні 16.11.2016 заперечив проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі. 
		Розглянувши в судовому засіданні 16.11.2016 подане в судовому засіданні 03.11.2016 клопотання представника відповідача про зупинення провадження у даній справі суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової  допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.
		Згідно з пунктом 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК). Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин. Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі.
		Отже, обов'язок господарського суду щодо зупинення провадження у справі виникає у разі пов'язаності справи, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом, а також неможливості розгляду справи до вирішення взаємопов'язаного спору.
		Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
		При цьому суд зазначає, що результати вирішення Київським апеляційним  адміністративним судом спору у справі №826/11415/16 про визнання протиправною та скасування постанови правління НБУ про віднесення ПАТ «КБ «Фінаносва ініціатива» до категорії неплатоспроможних не можуть бути розцінені в якості доказів для оцінки підстав та предмету даного спору, які ґрунтуються на преюдиційно встановленому факті недійсності постанови відповідача № 407-БТ від 23.06.15 р., а відтак, і наслідків неправомірного застосування останньої. 
		Враховуючи вищевикладене, оскільки заявником не обґрунтовано належним чином неможливість розгляду даної справи до вирішення саме пов'язаної з нею іншої адміністративної справи, що розглядається іншим судом, зважаючи на той факт, що станом на час розгляду судом даної справи повноваження всіх представників позивача на наявність права звернення до суду з позовом перевірені та підтверджені належним чином, доказів на підтвердження протилежного сторонами суду не надано, суд доходить висновку, що зупинення провадження у даній справі призведе до порушення принципу ефективності судового процесу, направленого на недопущення затягування розгляду справи, отже за відсутності інших підстав для зупинення провадження у справі в задоволенні вказаного клопотання судом відмовлено. 
		Також до початку судового засідання 16.11.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшли правове обґрунтування позовних вимог № 2889 від 14.11.2016 в частині стягнення процентів за користування купонним доходом та коштами від погашення цінних паперів та інфляційного збільшення заборгованості, а також заява про зменшення розміру позовних вимог № 2867 від 08.11.2016, в якій позивач просить суд:
		- скасувати нараховану та стягнуту Національним банком України з ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" пеню в сумі 49 276 849,32 грн.;
		- стягнути з Національного банку України на користь ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" отриманий купонний дохід в сумі 28 682 813,25 грн.;
		- стягнути з Національного банку України на користь ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" отриманий дохід від погашення цінних паперів у сумі 7 618 200,00 грн.;
		- визнати право власності за ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" на цінні папери:
		- UA4000173280 в кількості 179 698 шт., загальною номінальною вартістю на теперішній момент 179 698 000,00 грн.;
		- UA4000186928 в кількості 38 091 шт., загальною номінальною вартістю на теперішній момент 3 012 800,00 грн.;
		- стягнути з Національного банку України на користь ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" проценти за          користування купонним доходом та коштами, отриманими від погашення цінних паперів, в сумі 320 369,81 грн.;
		- стягнути з Національного банку України на користь ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" інфляційні нарахування в сумі 1 530 416,42 грн.; судові витрати покласти на відповідача у справі. Правове обґрунтування та заява про зменшення розміру позовних вимог долучені судом до матеріалів справи.
		Розглянувши в судовому засіданні 16.11.2016 заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог № 2867 від 08.11.2016 суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України  позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
		Відповідно до п. 3.10 Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
		Дослідивши матеріали справи та подану заяву про зменшення розміру позовних вимог № 2867 від 08.11.2016, судом розцінено останню, як заяву про зменшення  розміру позовних вимог в частині стягнення процентів за користування купонним доходом та коштами від погашення цінних паперів до суми 320 369,81 грн. та інфляційних нарахувань до суми 1 530 416,42 грн. 
		Враховуючи, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, суд приймає заяву позивача № 2867 від 08.11.2016 про зменшення позовних вимог в частині стягнення процентів за користування купонним доходом та коштами від погашення цінних паперів та інфляційних нарахувань до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.
		Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами на час проведення судового засідання 16.11.2016 суду не надано.
		Відповідно до 2.3 постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
		Судом прийнято до уваги, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
		Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
		З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
		При цьому, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи та оголошував перерву в судових засіданнях, надаючи учасникам судового процесу можливість мирного врегулювання спору та в подальшому реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи обмежені процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.
		Зважаючи на відсутність на час проведення судових засідань 17.08.2016 та 30.08.2016 клопотань представників сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу в зазначених судових засіданнях за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.
		При цьому враховуючи задоволення судом поданої представником відповідача в судовому засіданні 13.10.2016 заяви про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу б/н від 13.10.2016, судовий процес 13.10.2016, 03.11.2016 та 16.11.2016 фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
		Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників позивача, відповідача та третьої особи було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 27, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
		Представники сторін в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.
		Відводу судді представниками сторін не заявлено.
		В судовому засіданні 16.11.2016 представники позивача підтримали позовні вимоги, викладені у позовній заяві, з урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог, відповіли на питання суду,  
		Представники відповідача в судовому засіданні 16.11.2016 підтримали заперечення проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, відповіли на питання суду.
		Представник третьої особи в судовому засіданні 16.11.2016 підтримав позовні вимоги позивача, викладені в позовній заяві, заявах про зменшення розміру позовних вимог, відповів на питання суду.
		Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
		В С Т А Н О В И В:
		Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
		Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
		Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
		Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
		Статтею 25 вказаного Закону визначено, що одним із основних економічних засобів і методів грошово-кредитної політики є регулювання обсягу грошової маси через, зокрема, рефінансування банків.
		Як зазначено в ст. 42 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк для забезпечення виконання покладених на нього функцій надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком.
		Судом встановлено за матеріалами справи, що з метою реалізації вказаних приписів законодавства між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" (позичальник за договором, позивач у справі) та Національним банком України (кредитор за договором, відповідач у справі) укладено низку кредитних договорів та договорів застави державних облігацій України, у тому числі, Кредитний договір від 11.12.2014 № 248/11-14/КТ (далі - Кредитний договір).
		Відповідно до умов пункту 1.1 Кредитного договору кредитор надає позичальнику кредит в сумі 202 500 000,00 грн. (двісті два мільйони п'ятсот тисяч гривень 00 коп.) на строк з 12.11.2014 р. по 26.12.2014 р. з оплатою 20,05 % річних; базова кількість днів для нарахування процентів/пені - фактична кількість днів у місяці/році.
		Розділами 2-4 Кредитного договору сторони узгодили права та обов'язки сторін, їх відповідальність, інші умови договору тощо.
		Відповідно до п. 4.2 Кредитного договору останній набирає чинності з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
		В подальшому сторонами були переглянуті умови кредитування із внесенням змін та доповнень до Кредитного договору, шляхом укладання в належній формі відповідного додаткового договору до Кредитного договору.
		Так, 01.12.2014 р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір про внесення змін №1 до Кредитного договору, відповідно до умов якого було змінено строк погашення відсотків за користування кредитом за листопад 2014 року - 26.12.2014р. 
		Вказані Кредитний договір та Договір про внесення змін до нього підписані представниками позичальника, кредитора та засвідчені печатками сторін.
		Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором кредиту, який підпадає під правове регулювання норм § 1 і 2 глави 71 Цивільного кодексу України та глави 35 Господарського кодексу України.
		Згідно вимог ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
		У відповідності до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
		Факт отримання та розмір наданих відповідачем за Кредитним договором кредитних коштів позивачем не заперечувався.
		Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного надання відповідачем банківських послуг відсутні, а також доказів наявності пред'явлення позивачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів надання банківських послуг до суду не надходило.
		За приписами ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
		Згідно частини 1 ст. 546 та ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
		Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).
		Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, зокрема така, що випливає з договору кредиту.
		Відповідно до ст. 49 Закону України «Про заставу» заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
		Згідно п.п. 1.2, 1.3 Кредитного договору позивач з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором надає кредитору у заставу державні облігації України загальною вартістю 209 226 905,02 грн., а саме державні облігації України UA4000173280 у кількості 179 698 штук, номінальною вартістю 1000,00 грн. за одну штуку, балансовою вартістю 1028,19 грн. за одну штуку із датою погашення 15.08.2018 та UA4000186928 у кількості 38 091 штук, номінальною вартістю 1000,00 грн. за одну штуку, балансовою вартістю 775,22 грн. за одну штуку із датою погашення 30.09.2019, про що укладається окремий договір застави.
		Як вбачається з матеріалів справи, з метою забезпечення виконання зобов'язань позивача за кредитним договором від 12.11.14 р. № 248/11-14/КТ на суму 202 500 000,00 грн. на строк з 12 листопада 2014 р. по 26 грудня 2014 р., сплатою процентів у розмірі 20,05% річних між Національним банком України (заставодержатель за договором, відповідач у справі) та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (заставодавець за договором, позивач у справі) укладено Договір застави Державних облігацій України № 248/11-14/ДОУ від 12.11.2014 (далі - Договір застави), відповідно до умов п. 1.1 якого позивач передав у заставу відповідачеві державні облігації України у бездокументарній формі загальною вартістю 209 226 905,02 грн., а саме державні облігації України UA4000173280 у кількості 179 698 штук, номінальною вартістю 1000,00 грн. за одну штуку, балансовою вартістю 1028,19 грн. за одну штуку із датою погашення 15.08.2018 та UA4000186928 у кількості 38 091 штук, номінальною вартістю 1000,00 грн. за одну штуку, балансовою вартістю 775,22 грн. за одну штуку із датою погашення 30.09.2019.
		Розділами 2-3 Договору застави сторони узгодили права та обов'язки сторін, їх  відповідальність тощо.
		Згідно п. 4.2 Договору застави цей договір набирає чинності з часу перерахування коштів на кореспондентський рахунок заставодавця і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
		Вказаний договір підписаний представниками заставодержателя та заставодавця та скріплений печатками юридичних осіб.
		Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором застави, який підпадає під правове регулювання норм § 6 глави 49 Цивільного кодексу України та Закону України «Про заставу».
		Згідно зі ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
		Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 574 Цивільного кодексу України).
		Частиною 1 статті 583 Цивільного кодексу України та статтею 11 Закону України "Про заставу" передбачено, що сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
		При цьому застава завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем зобов'язання. 
		Як встановлено судом та підтверджено представниками сторін в судовому засіданні, відповідач на виконання вимог чинного законодавства та умов п. 2.1.1 Кредитного договору надав позивачу у кредит в сумі 202 500 000,00 грн. шляхом перерахування на рахунок позичальника № 131240000, відкритий у останнього, код банку 380054, та одночасно заблокував у депозитарії цінних паперів відповідача цінні папери, які зазначені у п.1.3 цього договору, які були надані під забезпечення кредиту Національного банку України.
		Право власності позивача на зазначені вище цінні папери станом на дату укладення договору застави підтверджено Біржовими звітами - витягами з Переліку біржових контрактів, укладених на Фондовій біржі ПФТС, а також копіями договорів купівлі-продажу цінних паперів № ДД-24/14 від 17.10.14 р. та № ДД-26/14 від 20.10.14 р.
		Як зазначено в п. 1.3 Договору застави заставодавець свідчить, що цінні папери, які передані в заставу, перебувають у його власності та є вільними від застави чи інших обмежень в обігу.
		За рахунок застави вимоги заставодержателя задовольняються повністю, включаючи суму боргу за кредитом та нараховані проценти, штраф, пеню, інші витрати заставодержателя, пов'язані з виконанням грошового зобов'язання заставодавця в повному обсязі (п.1.2 Договору застави).
		Як визначено сторонами в п. 2.2.2 Договору застави у разі невиконання заставодавцем умов, що передбачені Кредитним договором (неповернення, часткового неповернення або несвоєчасного повернення) та неможливості списання відповідно до статті 73 Закону України «Про національний банк України» у безспірному порядку заборгованості з кореспондентського рахунку заставодавця та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками, до її повного погашення через 10 робочих днів з дня виникнення простроченої заборгованості здійснити продаж державних облігацій України третім особам або переведення державних облігацій у власність Заставодержателя і за рахунок отриманих коштів задовольнити всі свої вимоги відповідно до цього Договору.
		Відповідно до умов п. 2.2.4 Кредитного договору відповідач має право забезпечити наступного робочого дня за днем неповернення коштів позивачем віднесення заборгованості на рахунки з обліку простроченої заборгованості та прострочених нарахованих доходів, а також нарахувати з наступного календарного дня, що настає за днем порушення позичальником будь-якого зобов'язання за Кредитним договором, пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення виконання зобов'язання. Нарахування пені припиняється з дати виконання простроченого зобов'язання/списання заборгованості в повному обсязі (дата також включається до розрахунку заборгованості за пенею) або через шість місяців з дати, коли зобов'язання мало бути виконано.
		Згідно п. 2.2.4 Договору застави у разі неможливості продажу предмета застави, заставодержатель має право залишити заставлені державні облігації України у свій власності за справедливою вартістю.
		Відповідно до п. 2 Постанови Правління Національного банку України від 09.10.2014 № 655 "Про заходи зміни умов користування кредитами та операціями репо" в редакції, що діяла з 10.10.2014, стягнення пені, нарахованої за несвоєчасну сплату процентів та штраф, накладених за порушення умов відповідних кредитних договорів, не здійснюється.
		При цьому згідно п. 1 вказаної постанови у разі звернення банку щодо неможливості належного виконання ним зобов'язань перед Національним банком України за операціями рефінансування та операціями репо в строки, визначені кредитними договорами та договорами репо, укладеними відповідно до умов Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2009 року № 259, здійснюється продовження строку та зміну інших умов користування отриманими кредитами на умовах та в порядку, визначених Положенням про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 13 липня 2010 року № 327, шляхом внесення відповідних змін до таких кредитних договорів, договорів застави та договорів репо.
		У відповідності до приписів Постанови НБУ № 655 від 09.10.14 позивач листами вих. № 358 від 21.11.2014, № 395 від 16.12.2014, № 404 від 22.12.2014, копії яких наявні в матеріалах справи, звертався до Національного банку України з питання внесення змін до Кредитного договору щодо продовження строку користування кредитними коштами та щодо незастосування штрафних санкцій та інших заходів впливу за простроченою заборгованістю, яка утворилася за позивачем на той момент.
		Факт отримання вказаних листів НБУ підтверджується відповідними відмітками відповідача про реєстрацію вхідної кореспонденції на наданих позивачем копіях листів.
		Проте, листи залишені відповідачем без відповіді, відповідні зміни до умов Кредитного договору внесені не були.
		Відповідно до п. 1.4. розділу VI Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України  № 259 від 30.04.2009, яке було чинне на момент виникнення спірних правовідносин, Національний банк має право з дня виникнення простроченої заборгованості банку здійснювати списання коштів з кореспондентського рахунку банку та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками (далі - кореспондентський рахунок). Якщо немає (недостатньо) коштів на кореспондентському рахунку банку, то Національний банк уживає заходів щодо задоволення в повному обсязі своїх вимог за операціями з регулювання ліквідності відповідно до укладених договорів і вимог законодавства України, у тому числі шляхом продажу предмета застави (операції) та/або переведення його за справедливою вартістю у свою власність.
		Відповідно до ст. ст. 71, 73 Закону України "Про Національний банк України" (в редакції чинній на момент укладення договорів) Національний банк має право набути право власності на предмет застави, яким забезпечено виконання зобов'язань боржниками з метою покриття заборгованості перед Національним банком, а також має переважне і безумовне право задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення. Переважне і безумовне право здійснюється у разі, якщо це передбачено угодою, реалізується Національним банком шляхом списання у безспірному порядку заборгованості з банківських рахунків і продажу інших активів, що перебувають у заставі як забезпечення вимог Національного банку, та задоволення вимог за рахунок чистого доходу від їх продажу.
		Згідно п. 2.2.8 Кредитного договору у разі неможливості продажу цінних паперів зазначених у п. 1.3 даного договору, кредитор має право залишити заставлені цінні папери у своїх власності за справедливою вартістю.
		Окрім того, аналогічне право заставодержателя передбачене п. 2.2.4 Договору застави, укладеного в забезпечення виконання позивачем зобов'язань за Кредитним договором. 
		Переведення у власність цінних паперів здійснюється в порядку, передбаченому укладеними договорами. В свою чергу положення укладених між позивачем та відповідачем договорів, а саме п. 2.2.8 Кредитного договору та п. 2.2.4 Договору застави передбачають чіткий порядок задоволення вимог, а саме переведення у власність цінних паперів за справедливою вартістю, що здійснюється лише після неможливості продажу цінних паперів третім особам.
		Судом встановлено за матеріалами справи, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 року № 408 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "КБ "Фінансова Ініціатива" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2015 року № 121 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива", яким з 24.06.2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива".
		Уповноваженою особою на тимчасову адміністрацію призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кашуту Дмитра Євгеновича.
		Тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" запроваджено строком на 3 місяці з 24.06.2015 року по 23.09.2015 року включно.
		При цьому, як зазначено НБУ в листі № 40-04025/51350 від 22.07.15р., копія якого наявна в матеріалах справи, Національним банком України 05.03.15р. здійснене безспірне списання кошів в сумі 51 899 165,55 грн. з кореспондентського рахунку ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива». Однак у зв'язку з відсутністю коштів та віднесенням банку до категорії проблемних НБУ припинив списання коштів та вжив заходів щодо задоволення своїх вимог.
		Зокрема, постановою Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ було прийнято рішення задовольнити вимоги НБУ як кредитора з метою покриття обсягу наявної заборгованості за кредитними договорами від 27.05.14 р. № 154/05-14/КТ, від 20.06.14 р. № 171/06-14/КТ, від 19.09.14 п. № 213/09-14/КТ, від 08.10.14 № 221/10/14/КТ, від 06.11.14 р. № 247/11-14/КТ, від 12.11.14 р. № 248/11-14/КТ шляхом набуття за справедливою вартістю у власність Національного банку державних облігацій, які є предметом застави за цим кредитними договорами та які заблоковані на користь НБУ як забезпечення виконання зобов'язань, а саме 2  186  218 штук облігацій, загальною справедливою вартістю 2  096  119  520,28 грн. Також визначено черговість спрямування вартості набутого у власність забезпечення на погашення заборгованості: у першу чергу - суми основного боргу за кредитами, у другу - суми процентів за користування кредитами, у третю - сума нарахованої пені, у четверту - суми штрафів. 
		При цьому як зазначено НБУ у вказаному листі, сума задоволених вимог за вказаними кредитними договорами складає 2  459  530  120,28 грн., у тому числі 1  977  767  501,45 грн. сума основного боргу, 19  146  484,48 грн. заборгованості за нарахованими процентами, 462  586  134,35 грн. пеня, 30  000,00 грн. штраф, тобто НБУ частково погасив заборгованість за вказаним кредитними договорами. Справедлива вартість державних облігацій України визначалась виходячи з вимоги Порядку оцінки за справедливою вартістю цінних паперів, що перебувають у власності НБУ та на момент здійснення вищезазначеного правочину становила 2  096  119  520,28 грн.
		Отже, у власність відповідача було переведено предмет застави: державні облігації України: UA4000173280 у кількості 179 698 штук, номінальною вартістю 1000,00 грн. за одну штуку, балансовою вартістю 1028,19 грн. за одну штуку із датою погашення 15.08.2018; UA4000186928 у кількості 38091 штук, номінальною вартістю 1000,00 грн. за одну штуку, балансовою вартістю 775,22 грн. із строком погашення 30.09.2019.
		Крім того, відповідачем нараховано позивачеві пеню за прострочення виконання зобов'язань за Кредитним договором у розмірі 49 276 849,32 грн., та здійснено погашення вказаної суми на підставі постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ.
		В свою чергу, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 за позовом ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» до НБУ, за участю третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016 р., постанова Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ визнана незаконною та скасована з тих підстав, що Національним банком України здійснено переведення у власність цінних паперів на підставі оскаржуваної постанови Правління НБУ всупереч чинному законодавству при підході до визначення справедливої вартості, що надало можливість відповідачу набути у власність майно за заниженою вартістю, оскільки не сформовано заявки покупців державних цінних паперів, у зв'язку з нездійсненням процедури продажу, що призвело до збільшення витрат позивача. Переведення у власність цінних паперів за справедливою вартістю здійснюється лише після неможливості продажу цінних паперів третім особам, проте, як встановлено судом адміністративної юрисдикції у справі № 826/18784/15, згідно публічної інформації на сайті Національного банку України, (а також інформаційних ресурсів організаторів торгівлі цінними паперами), аукціонних та тендерних пропозицій від відповідача щодо реалізації даних цінних паперів з даними кодами ISIN, які перебувають в заставі позивача, учасникам ринку не надходило.
		При цьому суд у справі № 826/18784/15 дійшов висновку про те, що державні облігації  UА 4000180582 в кількості 821 395 шт., UА 4000181275 кількості 1 021 733 шт., UА 4000186159 в кількості 100 695 шт., UА 4000173280 в кількості 200 000 шт., UА 4000186928 в кількості 42 395 шт. підлягають поверненню Національним банком України - ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива", як безпідставно переведені в його власність.
		Таким чином, виходячи з встановленої адміністративними судами неправомірності переведення спірних облігацій у власність НБУ, позивач на підставі ст. ст. 317, 321, 387, 397 Цивільного кодексу України звернувся з позовними вимогами про визнання права власності ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на цінні папери - державні облігації України:
		- UA4000173280 в кількості 179 698 шт. загальною номінальною вартістю на теперішній момент 179 698 000,00 грн.;
		- UA4000186928 в кількості 38 091 шт. загальною номінальною вартістю на теперішній момент 3 012 800,00 грн., а також скасування нарахованої та стягнутої з позивача пені в сумі 49 276 849,32 грн. 
		Як свідчать матеріали справи, у поданій позовній заяві позивач в обґрунтування позовних вимог також посилається на те, що за час користування належними позивачеві цінними паперами відповідач неправомірно отримав купонний дохід, а саме облігації UA4000173280: 19.08.2015 - 12 803 482,50 грн., 17.02.2016 - 12 803 482,50 грн., всього 25 606 965,00 грн.; облігації UA4000186928: 05.10.2015 - 1 628 390,25 грн., 04.04.2016 - 1 447 458,00 грн., всього 3 075 848,25 грн., загальною сумою купонного доходу 28 682 813,25 грн., а також суми погашень емітентом номіналу цінних паперів, які є предметом застави, а саме облігацій з кодом UA4000186928 датою погашення: 05.10.2015 - 3 809 100,00 грн., 04.04.2016 - 3 809 100,00 грн., всього 7 618 200,00 грн., які позивач посилаючись на приписи ст.. 22, 217, 224 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача як доходи, які позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода)
		При цьому, як зазначено позивачем в письмових поясненнях, погашення номіналу внутрішньої державної позики із кодом UA4000173280 протягом періоду з 23.06.16 р. по 01.07.16 р. не здійснювалося.
		Окрім того, посилаючись на ст.ст. 536, 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховані та заявлені до стягнення з відповідача проценти за користування купонним доходом та коштами, отриманими від погашення цінних паперів, в сумі 320 369,81 грн. та інфляційні нарахування в сумі 1 530 416,42 грн. відповідно до наданих розрахунків.
		У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
		Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
		Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі. Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається. 
		За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		Доказів визнання недійсними Кредитного договору та Договору застави або їх окремих положень суду не надано.
		Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договорів на час підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
		Суд звертає увагу, що факт укладення вказаних договорів, відповідність їх вимогам законодавства та факт виконання відповідачем у справі своїх зобов'язань за Кредитним договором сторонами у справі не оспорюються.
		Стаття 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» визначає, що цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.
		Як визначено ч. 5 ст. 3 закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» державні облігації України - це цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента або особи, яка видала неемісійний цінний папір, сплатити у визначений строк кошти, передати товари або надати послуги відповідно до зобов'язання.
		Окрім того до особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером), крім випадків, установлених законом або правочином. Обмеження прав на цінні папери або прав за цінними паперами може бути встановлено тільки у випадках і в порядку, що передбачені законом (ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»). 
		Облігації внутрішніх державних позик України - державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій. Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх державних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, встановлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства (ст. 10 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»).
		На підставі Постанови Кабінету міністрів України від 21 травня 2014 р. за № 139 «Про випуск облігацій внутрішньої державної позики для відшкодування сум податку на додану вартість» здійснено випуск облігацій внутрішньої державної позики із строком обігу п'ять років для відшкодування сум податку на додану вартість платникам, затверджено основні умови випуску облігацій внутрішньої державної позики для відшкодування сум податку на додану вартість та порядок випуску, обігу, погашення облігацій внутрішньої державної позики для відшкодування і податку на додану вартість, та Міністерство фінансів України визначено емітентом облігацій, а Національний банк України - генеральним агентом з розміщення, обслуговування обігу, виплати доходу і погашення облігацій тощо.
		При цьому згідно основних умов випуску номінальна вартість облігації становить 1000 грн., строк обігу облігацій - п'ять років, облігації мають купони, купонний період становить шість місяців. Облігації випускаються у бездокументарній формі у вигляді записів на рахунках у цінних паперах у Національному банку, кожний випуск облігацій оформлюється глобальним сертифікатом, який зберігається у Національному банку. 
		Суд зазначає, що банки можуть використовувати цінні папери, що перебувають у їхній власності, як предмет застави, тобто як предмет забезпечення своїх зобов'язань за угодами при одержанні кредиту (рефінансування) від Центрального банку або на міжбанківському ринку. При цьому заставні операції банків не мають самостійного значення, а є похідними від кредитних операцій і здійснюються банками для гарантування своєчасного і повного погашення кредиту, відповідно, цінний папір стає майном і, отже, об'єктом цивільно-правових відношень. 
		Застава цінних паперів оформляється договором про заставу або заставним зобов'язанням. Власник цінних паперів (банк - позичальник) у відносинах застави є заставодавцем. При цьому передача цінних паперів заставодержателю (банку-кредитору) не означає, що йому переходить право власності, оскільки при виконанні своїх зобов'язань перед заставодержателем право власності на цінні папери залишається за заставодавцем.
		У відповідності до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
		Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 
		За приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. 
		Згідно із ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
		За приписами ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Статтею 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		За правилами статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
		Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 Цивільного кодексу України.
		Суд зазначає, що відповідно до положень ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
		Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
		Аналогічна положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови № 18, згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
		За таких обставин, як свідчать матеріали справи, суд вважає встановленими вищезазначеною постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 протиправність набуття відповідачем права власності на цінні папери у бедокументарній формі - спірні державні облігації України, що є предметом Договору застави на підставі оскаржуваної постанови правління НБУ № 407-БТ від 23.06.15 р., незаконність останньої та, відповідно, її скасування. При цьому вказані факти відповідно до норм ГПК та роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України є преюдиційними і доказування не потребують.
		В подальшому, як встановлено судом за матеріалами справи, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з листом від 04.03.2016 року вих. № 06, копія якого наявна в матеріалах справи, з вимогами, зокрема, про повернення на користь ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» цінних паперів, що були переведені у власність відповідача згідно скасованої постанови правління НБУ № 407-БТ від 23.06.15 р. Проте, вказана вимога була залишена НБУ без задоволення, що, в свою чергу, зумовило звернення позивача за захистом своїх майнових прав, в тому числі щодо визнання права власності на зазначене вище майно.
		Враховуючи вищевикладене, а також застосовуючи норми права щодо захисту права власності, виходячи з того, що державні облігації UA4000173280 у кількості 179 698 штук загальною номінальною вартістю 179 698 000,00 грн. та державні облігації UA4000186928 у кількості 38 091 штук загальною номінальною вартістю 3 012 800,00 грн. на час передачі відповідачу в заставу позивачем як предмети застави належали останньому на праві власності, що відповідачем не заперечувалось та підтверджується матеріалами справи, та оскільки адміністративним судом встановлено факт неправомірності переходу права власності на предмети застави на підставі Постанови Національного банку № 407/БТ від 23.06.2015 р. до відповідача, в зв'язку з чим вимога позивача про визнання права власності на зазначені державні облігації підлягає задоволенню.
		Поряд із цим судом критично оцінюються посилання відповідача в заперечення заявлених позовних вимог на те, що односторонній правочин щодо звернення стягнення на предмет застави (державні облігації) у судовому порядку недійсним визнано не було, що виключає можливість задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, а отже, наділений державно-владними повноваженнями, правові акти, що їм видаються, можна визначити як волевиявлення НБУ у визначеній формі в межах встановленої законодавством України компетенції в області регулювання грошово-кредитних відносин шляхом встановлення правових норм, конкретної практики їх реалізації чи індивідуальних приписів. 
		Постанова Правління Національного банку України є саме нормативним актом вказаного державного органу, а не правочином у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, а тому скасування такого нормативного акта є самостійною підставою для визнання права власності та можливого відшкодування спричинених його прийняттям збитків. 
		З урахуванням викладеного, суд зазначає, що спірна постанова Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ за своєю правовою природою є саме актом індивідуальної дії органу державного управління.
		Зважаючи на вищезазначене, а також оскільки окремий передбачений Цивільним кодексом України правочин щодо передачі права власності на предмет застави від позивача відповідачеві відсутній, факту існування такого правочину відповідачем у справі жодними доказами не доведено, за таких обставин посилання відповідача на наявність такого правочину є неналежними та такими, що судом до уваги не приймаються.
		Окрім того в мотивувальній частині вказаної постанови апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 міститься висновок про те, що розпорядження Національного банку № 40-04/30-др/БТ від 23.06.2015 у відповідності до п. 49 Положення про депозитарну та клірингову діяльність Національного банку України", затвердженого постановою Правління Національного банку України № 387 від 25.09.2013, не має ознак правочину відповідно до Цивільного кодексу України, оскільки воно було видане на виконання умов укладених кредитних договорів та договорів застави, а тому підстави для прийняття рішення про нікчемність правочину відсутні. 
		Щодо інших позовних вимог суд зазначає, що відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
		Згідно частини 3 статті 147 Господарського кодексу України збитки завдані суб'єкту господарювання порушенням його майнових прав громадянами чи юридичними особами, а також органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, відшкодовуються йому відповідно до закону.
		Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди) - є зобов'язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди. 
		Згідно з приписами частини 2 статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються господарські санкції, однією з яких є відшкодування збитків. Підставою господарсько - правової відповідальності учасника господарських правовідносин є скоєне ним правопорушення у сфері господарювання. 
		Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин повинен відшкодувати спричинені ним збитки суб'єкту, права чи законні інтереси якого були порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата чи пошкодження її майна, а також неотримання доходів, які управнена сторона отримала б при належному виконанні зобов'язання іншою стороною.
		Відповідно до приписів статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.
		За приписами ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
		Отже, на кредитора, позивача по справі, що вимагає відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) згідно зі ст. 22 Цивільного кодексу України, покладається обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, та що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання об'єкта лізингу.
		Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
		Крім того, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.
		Суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
		Згідно п. 3 оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014 №01-06/20/2014 у вирішенні спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди суди повинні дослідити, чи могли такі збитки бути реально понесені кредитором та чи вживав кредитор заходів щодо їх відшкодування.
		Судом встановлено, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку отриманого прибутку у разі перебування спірних облігацій внутрішньої державної позики у власності позивача, з урахуванням порядку та строків їх погашення та виплати відсоткового доходу за облігаціями.
		Таким чином, враховуючи характер правовідносин сторін у справі (права та обов'язки за Кредитним договором та Договором застави), суд доходить висновку про вірне визначення позивачем отриманих відповідачем під час дії постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ доходів (купонний дохід в сумі 28 682 813,25 грн., а також сума погашень вартості цінних паперів, які є предметом застави, в розмірі 7 618 200,00 грн.) як збитків саме в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України та ст.ст. 217, 224 Господарського кодексу України.
		Розмір та строки отримання купонного доходу та погашення цінних паперів встановлені постановою Міністерства фінансів України від 21.05.2014 № 139 "Про випуск облігацій внутрішньої державної позики  для відшкодування сум податку на додану вартість", що підтверджено розміщеною на сайті Міністерства фінансів України http://www.minfin.gov.ua/ інформацією щодо умов випуску облігацій внутрішніх державних позик, що знаходяться в обігу станом на 03.12.2015.
		В свою чергу доводи позивача у частині розміру купонного доходу від державних облігацій України, що є предметом Договору застави, та щодо розміру погашення цінних паперів, підтверджені наведеною вище інформацією та відповідачем у справі не спростовані.
		Так, як зазначалось судом вище, позивач звертався до відповідача з вимогою від 04.03.2016 року вих. № 06, в тому числі, про повернення незаконно отриманого купонного доходу та суми погашення цінних паперів, яка залишена без належної відповіді та реагування.
		За таких обставин, з урахуванням встановленого судом обов'язку НБУ з повернення цінних паперів у власність позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги останнього про стягнення з відповідача на користь позивача у справі отриманого відповідачем за час дії незаконної постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ, в подальшому скасованої рішенням адміністративного суду, купонного доходу (облігації UA4000173280: 19.08.2015 - 12 803 452,50 грн., 17.02.2016 - 12 803 482,50 грн.; облігації UA4000186928: 05.10.2015 - 1 628 390,25 грн., 04.04.2016 - 1 447 458,00 грн.) у загальному розмірі 28 682 813,25 грн. та суми погашень державних облігацій України, які є предметом застави (UA4000186928: 05.10.2015 - 3 809 100,00 грн., 04.04.2016 - 3 809 100,00 грн.) у загальному розмірі 7 618 200,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Поряд з цим суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
		Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
		За змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
		Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
		Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.
		Таким чином, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.
		Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України у справі №3-295гс16 від 01.06.2016 р.
		Окрім того, згідно постанови Верховного Суду України №6-49цс12 від 06.06.2012 р. грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.
		Також як вбачається з правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду України у справах №6-2168цс15 від 30.03.2016 р., №6-2468цс15 від 30.03.2016 р., №6-113цс14 від 01.10.2014 р., а також у постанові Вищого господарського суду України від 15.02.2012 р. у справі №23/375, будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим.
		Згідно частини 4 статті 82 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу. 
		При цьому суд констатує, що передумовою звернення ПАТ "Комерційний банк "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" до суду стало саме невиконання вимог позивача від 04.03.2016 року вих. № 06, в тому числі щодо повернення незаконно отриманого відповідачем купонного доходу та суми погашення цінних паперів за час дії скасованої рішенням адміністративного суду постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ. 
		Таким чином, враховуючи вищенаведену правову позицію Верховного суду України та встановлене судом зобов'язання з повернення незаконно отриманого відповідачем купонного доходу та суми погашення цінних паперів, за висновками суду у даній справі між сторонами наявні грошові правовідносини, а саме щодо відшкодування позивачеві незаконно отриманих процентів за користування купонним доходом та коштами від погашення цінних паперів, і таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, а отже, є грошовим зобов'язанням, відтак обґрунтованим є висновок щодо наявності між сторонами грошових зобов'язань, які відповідач належним чином не виконав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
		За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
		Відповідно до п.1.7 Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України.
		Отже, за таких обставин до відносин сторін слід застосовувати частину 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, згідно якої якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня отримання вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
		Як зазначено в п. 1.7 постанови № 14 днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
		Приймаючи до уваги, що доказів задоволення відповідачем надісланої претензії позивача щодо перерахування останньому незаконно отриманого купонного доходу та суми погашення цінних паперів або надання обґрунтованої відповіді на претензію матеріали справи не містять, отже позивачем, з врахуванням відповідної відмітки про реєстрацію вхідної кореспонденції отримання відповідачем 04.03.16р., датою початку перебігу строку прострочення виконання НБУ вимоги визначено саме 12.03.2016.
		Враховуючи вищевикладене, в зв'язку з невиконанням зобов'язань з перерахування позивачу незаконно отриманого купонного доходу та суми погашення цінних паперів, останнім в позовній заяві та заявах про зменшення розміру позовних вимог на підставі ст.ст. 536, 625 Цивільного кодексу України заявлено до стягнення нараховані проценти за користування купонним доходом та коштами, отриманими від погашення цінних паперів в сумі 320 369,81 та інфляційні нарахування в сумі 1 530 416,42 грн., які позивач просить суд стягнути з відповідача згідно наданих розрахунків. 
		Так, правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
		Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
		З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
		В ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
		Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Аналогічні вимоги містяться і в ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України.
		Як вбачається з аналізу ст.ст. 519, 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
		Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова від 23.01.12 р. у справі №37/64, постанова від 01.10.14 р. у справі №6-113цс14).
		Суд зауважує, що відповідно до пункту 4.1 постанови № 14 сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не мають характеру штрафних санкцій, і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
		Окрім того, як зазначено в постанові Верховного Суду України №3-295гс16 від 01.06.2016 р. стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 Цивільного кодексу України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.
		Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України, що дає підстави для застосування до відповідача міри відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Тобто твердження відповідача про неможливість нарахування інфляційних витрат на суму купонного доходу та кошти від погашення цінних паперів не відповідають положенням чинного законодавства та судовій практиці Верховного Суду України.
		Щодо нарахованих позивачем на підставі ст. 536 Цивільного кодексу України процентів за користування купонним доходом та коштами від погашення цінних паперів суд зазначає, що за статтею 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичним особами.
		При цьому відповідно до п.6.2 постанови № 14 підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України).
		Також суд звертає увагу, що проценти за користування грошовими коштами за своєю правовою природою є платою саме за користування чужими коштами, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, тобто їх не можна ототожнювати з останніми (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
		Згідно з ч.2 ст. 1214 Цивільного кодексу України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
		Як вбачається зі змісту цієї статті, у разі, якщо об'єктом безпідставного збагачення були грошові кошти, за весь період їх безпідставного використання набувач повинен сплатити проценти.
		В силу ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
		Згідно ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.
		Таким чином вказані статті не встановлюють розміру процентів за користування грошовими коштами, відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону.
		Зважаючи на те, що розмір процентів за користування відповідачем належними позивачу грошовими коштами (купонним доходом та коштами від погашення цінних паперів) не встановлено укладеними між сторонами договорами, та враховуючи позадоговірний характер спірних правовідносин сторін, суд вважає, що для визначення розміру процентів при вирішенні даного спору може бути застосована по аналогії закону норма ч.1 ст. 1048 ЦК України, згідно якої у разі, якщо договором не встановлений розмір процентів,  їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Адже, статтею 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а в даному випадку подібність правовідносин полягає в користуванні чужими коштами.
		При цьому судом враховано, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України та Вищий господарський суд України при здійсненні перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами (постанова Верховного Суду України від 24.01.2006 у справі №14/130, постанови Вищого господарського суду України від 10.06.2008 у справі №22/249, від 03.04.2013 у справі № 5011-70/10168-2012).
		Відтак, суд доходить висновку про правомірність застосування позивачем процентів за користування купонним доходом та коштами від погашення цінних паперів, а також нарахування втрат від інфляції.
		Згідно п.1.12 Постанови № 14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
		Проте контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог в частині процентів та інфляційних нарахувань за користування неправомірно отриманими купонним доходом та коштами від погашення цінних паперів відповідачем суду не подано.
		Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
		Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
		Відповідно до п. 1.9 Постанови № 14 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.
		Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.
		За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування заявлених позивачем до стягнення з відповідача процентів за користування чужими коштами та інфляційних нарахувань судом встановлено, що розмір процентів, визначений позивачем у розмірі 3% річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства з урахуванням визначеного позивачем періоду, відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства і є арифметично вірним, а тому вказана вимога позивача про стягнення з відповідача процентів за користування купонним доходом та коштами від погашення цінних паперів в розмірі 320 369,81 грн. підлягає задоволенню.
		При цьому суд, здійснивши перерахунок розміру процентів за користування купонним доходом та коштами від погашення цінних паперів на рівні облікової ставки Національного банку України, в межах визначеного позивачем періоду зазначає, що відповідний розмір процентів є більшим, ніж заявлено позивачем, проте, оскільки з матеріалів справи не вбачається як подання позивачем клопотання про вихід за межі позовних вимог згідно п.2 ст. 83 ГПК України, так і заяви про збільшення розміру позовних вимог в цій частині на підставі ч. 4 ст. 22 ГПК України, суд, за відсутності законодавчо передбачених підстав для самостійного виходу за межі позовних вимог, здійснював розгляд зазначених вимог виходячи із заявленої позивачем суми.    
		В свою чергу розмір втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства, в межах визначеного позивачем періоду, становить 1 529 973,38 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних нарахувань за невиконання зобов'язання з повернення купонного доходу та коштами від погашення цінних паперів послуг підлягають частковому задоволенню в розмірі, визначеному судом, а саме 1 529 973,38 грн. втрат від інфляції.
		Щодо заявленої позивачем в позовній заяві та заявах про зменшення розміру позовних вимог вимоги про скасування необґрунтованого, на його думку, нарахування відповідачем пені у розмірі 49 276 849,32 грн. суд зазначає, що постановою Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ, яка в подальшому скасована постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 та яка є преюдиціальною для даного спору, у власність відповідача було переведено предмет застави за зазначеним вище договором застави, а також погашено нараховану позивачеві пеню за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором у розмірі 49 276 849,32 грн.
		Стаття ст. 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За загальним правилом у разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов'язальних правовідносин. 
		Згідно статті 41 Господарського процесуального кодексу України господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. 
		Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
		Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
		Спосіб захисту - передбачені законом заходи, за допомогою яких може бути досягнуто припинення, попередження, усунення порушень права, його відновлення та (або) компенсація збитків, завданих порушенням права.
		Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
		Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
		Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у ст. 16 Цивільного кодексу України. У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. 
		Зі змісту ч. 3 ст. 16 Цивільного кодексу України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
		Відповідно до частини другої ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
		Визначений частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України і частиною другою статті 20 Господарського кодексу України перелік способів (шляхів) захисту прав та законних інтересів осіб (у тому числі суб'єктів господарювання та споживачів) не є вичерпним, оскільки відповідними нормами передбачена можливість захисту права або інтересу й іншим способом (іншими способами), встановленими (передбаченими) договором або законом.
		Таким чином, господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Проте захист таких інтересів повинний вчинюватись у спосіб, передбачений законодавством, у тому числі процесуальним.
		Суд вважає за необхідне вказати на те, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення. Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення. 
		Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 13.07.2004 р. № 10/732 дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способом захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.
		Окрім того як роз'яснено в п. 4.3 Постанови № 18, господарський суд, дійшовши висновку про те, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, повинен відмовити в позові, а не припиняти провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК.
		Статті 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України, а також норми інших законів не передбачають способу захисту цивільного права та захисту права суб'єкта господарювання шляхом скасування нарахованої та стягнутої відповідачем пені у розмірі 49 276 849,32 грн. Вказаний спосіб захисту не встановлений ні спірними Договорами, ні чинним законодавством України, тобто не відповідає жодному способу захисту прав та інтересів, яким здійснюється усунення порушення права позивача.
		Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивач не скористався передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правом щодо зміни предмета або підстав заявленого позову в цій частині, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову в частині скасування пені у зв'язку з тим, що позивачем неправильно було обрано спосіб захисту своїх прав та законних інтересів.
		При цьому суд зазначає, що позивач не позбавлений можливості звернутися до суду за захистом своїх прав чи інтересів у належний спосіб у разі їх порушення, враховуючи при цьому визначені законом способи захисту.
		Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
		Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
		Враховуючи вищевикладене та виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
		Оскільки спір виник з вини відповідача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		1. Позовні вимоги задовольнити частково.
		2. Стягнути з Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, код 00032106) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є. (03150, м. Київ, вул. Щорса, буд. 7/9, код 33299878) отриманий купонний дохід у розмірі 28 682 813,25 грн., отриманий дохід від погашення цінних паперів у розмірі 7 618 200,00 грн. 
		3. Визнати за Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" право власності на цінні папери - державні облігації України UA4000173280 в кількості 179 698 штук, загальною номінальною вартістю 179 698 000,00 грн.; UA4000186928 в кількості 38 091 штук, загальною номінальною вартістю 3 012 800,00 грн.
		4. Стягнути з Національного банку України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, буд. 9, код 00032106) на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ КБ "Фінансова ініціатива" Кашути Д.Є. (03150, м. Київ, вул. Щорса, буд. 7/9, код 33299878) проценти за користування купонним доходом та коштами від погашення цінних паперів в сумі 320 369,81 грн., інфляційні нарахування в сумі 1 529 973,38 грн. та 206 700,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
		4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		 
		Повний текст рішення складений та підписаний 25 листопада 2016 року.
		 
		Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення.
		 
		 
		 
		          Суддя                                                                                                  А.М.Селівон

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...