Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/13702/14 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; податку на прибуток підприємств.
Надіслано для оприлюднення: 29.11.2016. Зареєстровано: 30.11.2016. Забезпечено надання загального доступу: 01.12.2016.
Дата набрання законної сили: 11.12.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
		 
		У Х В А Л А
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		 
		         "29" листопада 2016 р.                      м. Київ                                              К/800/17414/15 
		Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
		Головуючого судді-доповідача                     Голубєвої Г.К.
		Суддів                                                   Борисенко І.В.
		Юрченко В.П.
		 
		розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-транспортна компанія «Цементний Альянс» на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2014 року по справі № 826/13702/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-транспортна компанія «Цементний Альянс» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-транспортна компанія «Цементний Альянс» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.06.2014 року №0007912203 та №0007902203. 
		Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 року, прийнято рішення про відмову у задоволені позовних вимог.
		          Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти рішення, яким задовольнити позов. 
		Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання ТОВ «Торгово-транспортна компанія «Цементний Альянс» вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2011 року по 31 грудня 2013 року.
		За результатами перевірки складено акт від 04 червня 2014 року № 580/22-03/33230334.
		Податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 2013 рік на суму 347822,00 грн.; пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 366129,00 грн. 
		На підставі акту та за результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0007902203, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у сумі 366129,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 91532,25 грн.; №0007912203, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем в сумі 347822,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 86955,50 грн.
		Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову, виходили з того, що позивачем не доведено факт здійснення господарських операцій з отримання послуг та поставки повару від контрагентів, а тому віднесення сум коштів та податку на додану вартість з вартості таких послуг та товару до валових витрат і податкового кредиту є безпідставним, що свідчить про правомірність донарахування податковим органом позивачу сум податку на прибуток і податку на додану вартість із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій за спірними податковими повідомленнями-рішеннями.
		Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.
		Статтею 159 КАС України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		У зв'язку із наведеними процесуальними приписами суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у справі. 
		Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги адміністративного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно тлумачити ці норми. 
		Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.
		У мотивувальній частині рішення, зокрема, слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Наведене кореспондує приписам постанови Пленуму Верховного Суду України №11 «Про судове рішення», якою визначено, що мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні позовних вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права.
		Висновки судів про те, що у діях позивача мало місце порушення вимог чинного податкового законодавства, засновані на припущеннях, оскільки судами не надано оцінки доводам позивача та відповідним первинним документам щодо проведення перевірки без урахування та дослідження всіх обставин, які мали місце при здійсненні господарських операцій між позивачем та його контрагентами. При цьому, вказані висновки зроблені судами без урахуванням вимог ч.2 ст.71 КАС України, якою саме на відповідача покладено обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах у разі, якщо відповідач заперечує проти позову
		У той же час, надаючи оцінку правомірності дій позивача, судам необхідно дослідити правовий механізм регулювання спірних правовідносин з відповідним розмежуванням висновків щодо передумов та наслідків господарських операцій, з урахуванням необхідності встановлення власне сутності юридичних фактів у їх сукупності, що складають зміст досліджуваних правовідносин у даній справі.
		Разом з тим, судами попередніх інстанції не були враховані приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
		При цьому, необхідно враховувати, що статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини (надалі - також «ЄСПЛ») є обов'язковими для виконання Україною. У статті 16 вказаного Закону прямо закріплюється, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (надалі також - «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		В світлі висновку, викладеному у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.
		У свою чергу, ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
		Вказані вимоги чинного законодавства зобов'язують суди при вирішенні справи у кожному конкретному випадку встановити та надати вичерпну оцінку фактичним обставинам у межах спірних правовідносин, з метою з'ясування об'єктивних причин та факторів, що зумовили настання для платника податків негативних наслідків у вигляді порушеного права, що підлягає захисту. При цьому, з урахуванням вимог чинного процесуального законодавства, суди повинні перевірити відповідність рішення контролюючого органу вимогам, зокрема, принципу обґрунтованості, справедливості та співрозмірності заподіяної платником шкоди державним інтересам та настання відповідальності останнього за такі дії.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що судам слід перевірити обґрунтованість їх висновків в частині відмови у задоволенні позовних вимог у контексті викладеного застосування норм чинного законодавства.
		Крім того, презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.
		Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.
		Також, колегія суддів звертає увагу на наступне.
		При вирішенні податкових спорів презюмується добросовісність платника податку, і, відповідно, обґрунтованість отриманої ним податкової вигоди (тобто зменшення податкового зобов'язання). 
		Однак, податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру). При цьому, діловою метою діяльності платника податку може бути отримання економічного ефекту, однак податкова вигода не є самостійною діловою метою.
		У свою чергу, господарською може бути визнана лише правомірна діяльність платника податку, вчинювана саме з метою одержання доходу, а не з метою заниження податкових зобов'язань.
		Разом з тим, в ході розгляду справи, суди попередніх інстанцій не перевірили, чи були обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру) господарські операції позивача та його контрагента.
		Водночас, судам слід урахувати, що наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім, оскільки господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.
		З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці.
		При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.
		Разом з цим, нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Відтак, правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватися виключно на підставі норм податкового законодавства. Якщо ж певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.
		Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
		Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд 
		 
		УХВАЛИВ:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-транспортна компанія «Цементний Альянс» задовольнити частково.
		Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24.03.2015 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.11.2014 року по справі №826/13702/14 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписБорисенко І.В.  підписЮрченко В.П.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...