Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 826/17001/15 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері економіки, зокрема зі спорів щодо:; організації господарської діяльності, у тому числі; дозвільної системи у сфері господарської діяльності; ліцензування певних видів підприємницької діяльності; нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності; реалізації державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності та інше.
Надіслано для оприлюднення: 30.11.2016. Зареєстровано: 02.12.2016. Забезпечено надання загального доступу: 06.12.2016.
Дата набрання законної сили: 02.03.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И
		місто Київ
		 
		22 листопада 2016 року                 08:15                                  справа №826/17001/15
		 
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Арсірія Р.О., Огурцова О.П., за участю секретаря Яцюти М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
		за позовом1. Приватного акціонерного товариства "Аудиторська фірма "Аналітик" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Актив-Аудит" 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Київаудит" 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "ПКФ Аудит-Фінанси" 5. Аудиторської фірми товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтинг ЛТД" 6. Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Аналітик-Партнери"доКабінету Міністрів Українитреті особи1. Аудиторська палата України 2. Приватне акціонерне товариство "Делойт енд Туш ЮСК" 3. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕРНСТ ЕНД ЯНГ Аудиторські послуги" 4. Товариство з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "ПрайсвотерхаусКуперс (Аудит)" 5. Приватне акціонерне товариство "КПМГ Аудит" 6. Товариство з обмеженою відповідальністю "Бейкер Тіллі Україна" 7. Товариство з обмеженою відповідальністю "БДО" 8. Міністерство економічного розвитку та торгівлі Українипровизнання дій протиправними та скасування постановиОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		Приватне акціонерне товариство "Аудиторська фірма "Аналітик" (далі по тексту - позивач 1), Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Актив-Аудит" (далі по тексту - позивач 2), Товариство з обмеженою відповідальністю "Київаудит" (далі по тексту - позивач 3), Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "ПКФ Аудит-Фінанси" (далі по тексту - позивач 4), Аудиторська фірма товариство з обмеженою відповідальністю "Консалтинг ЛТД" (далі по тексту - позивач 5) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Аналітик-Партнери" (далі по тексту - позивач 6) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач або КМУ), в якому просять визнати неправомірними дії відповідача та скасувати постанову Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року №390 "Про деякі питання проведення аудиту суб'єктів господарювання державного сектору економіки".
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/17001/15, закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду.
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2015 року залучено до участі в адміністративній справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватне акціонерне товариство "Делойт енд Туш ЮСК" (далі по тексту - третя особа 2), Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕРНСТ ЕНД ЯНГ Аудиторські послуги" (далі по тексту - третя особа 3), Товариство з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "ПрайсвотерхаусКуперс (Аудит)" (далі по тексту - третя особа 4), Приватне акціонерне товариство "КПМГ Аудит" (далі по тексту - третя особа 5), Товариство з обмеженою відповідальністю "Бейкер Тіллі Україна" (далі по тексту - третя особа 6), Товариство з обмеженою відповідальністю "БДО" (далі по тексту - третя особа 7).
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2016 року залучено до участі в адміністративній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (далі по тексту - третя особа 8).
		В судовому засіданні 03 серпня 2016 року представники позивачів позовні вимоги підтримали, представники відповідача та третьої особи 8 проти задоволення позовних вимог заперечили; інші треті особи своїх представників до суду не направили, у зв'язку із чим, на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
		Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, - 
		В С Т А Н О В И В:
		Кабінетом Міністрів України 04 червня 2015 року прийнято постанову №390 "Деякі питання проведення аудиту суб'єктів господарювання державного сектору економіки" (далі по тексту - Постанова №390), згідно з якою у відповідності до пункту 19 частини другої статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" затверджено критерії, за якими залучаються аудиторські фірми до проведення аудиту фінансової звітності або консолідованої фінансової звітності деяких суб'єктів господарювання державного сектору економіки.
		Зокрема, пунктом 1 Постанови №390 визначено, що ці критерії з метою забезпечення контролю за ефективністю управління об'єктами державної власності визначають вимоги до аудиторських фірм у разі залучення їх до аудиту фінансової звітності або консолідованої фінансової звітності суб'єктів господарювання державного сектору економіки (крім Національного банку України, державних банків та банків з державною часткою у статутному капіталі): вартість активів яких згідно з даними фінансової звітності за останній звітний рік перевищує 2 млрд. гривень або розмір чистого доходу яких за останній звітний рік перевищує 1,5 млрд. гривень, а також Укрзалізниці (суб'єкти господарювання першої групи); вартість активів яких згідно з даними фінансової звітності за останній звітний рік перевищує 250 млн. гривень, крім суб'єктів господарювання першої групи (суб'єкти господарювання другої групи).
		Згідно з пунктом 2 Постанови №390 до проведення аудиту фінансової звітності або консолідованої фінансової звітності суб'єктів господарювання першої групи можуть залучатися аудиторські фірми, які відповідають таким критеріям:
		аудиторська фірма включена до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів;
		наявність в аудиторської фірми (або в єдиної мережі аудиторських фірм, у тому числі за межами України, до якої входить дана аудиторська фірма) досвіду надання аудиторських послуг суб'єктам господарювання відповідної галузі, зокрема здійснення не менше двох завдань з аудиту або інших аудиторських послуг для суб'єктів господарювання відповідної галузі протягом останніх трьох років;
		наявність у складі аудиторської фірми не менш як 100 працівників, які безпосередньо залучені до надання аудиторських послуг і працюють на умовах повної зайнятості та з якими укладений трудовий договір.
		При цьому не менш як п'ять працівників повинні мати сертифікат, що визначає їх кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України, та не менш як 15 працівників повинні мати принаймні один документ, що засвідчує проходження повної програми сертифікації, виданий однією з організацій, що є членом Міжнародної федерації бухгалтерів (IFAC), а саме Асоціацією присяжних сертифікованих бухгалтерів (ACCA), Американським інститутом сертифікованих громадських бухгалтерів (AICPA), Інститутом присяжних бухгалтерів Англії і Уельсу (ICAEW);
		щорічний дохід аудиторської фірми протягом останніх трьох років становить не менш як 30 млн. гривень;
		наявність договору страхування відповідальності перед третіми особами (щодо відшкодування можливих збитків у зв'язку із провадженням професійної діяльності на суму не менш як 50 млн. гривень). При цьому договір страхування повинен діяти протягом усього періоду надання аудиторських послуг.
		Пунктом ж 3 даної Постанови передбачається, що до проведення аудиту фінансової звітності або консолідованої фінансової звітності суб'єктів господарювання другої групи можуть залучатися аудиторські фірми, які відповідають таким критеріям:
		аудиторська фірма включена до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів;
		наявність в аудиторської фірми (або в єдиної мережі аудиторських фірм, у тому числі за межами України, до якої входить дана аудиторська фірма) досвіду надання аудиторських послуг суб'єктам господарювання відповідної галузі, зокрема здійснення не менше двох завдань з аудиту або інших аудиторських послуг для суб'єктів господарювання відповідної галузі протягом останніх трьох років;
		наявність у складі аудиторської фірми не менш як 10 працівників, які безпосередньо залучені до надання аудиторських послуг і працюють на умовах повної зайнятості та з якими укладений трудовий договір.
		При цьому не менш як три працівники повинні мати сертифікат, що визначає їх кваліфікаційну придатність на заняття аудиторською діяльністю на території України;
		щорічний дохід аудиторської фірми протягом останніх трьох років становить не менш як 3 млн. гривень;
		наявність договору страхування відповідальності перед третіми особами (щодо відшкодування можливих збитків у зв'язку з провадженням професійної діяльності на суму не менш як 10 млн. гривень). При цьому договір страхування повинен діяти протягом усього періоду надання аудиторських послуг.
		Суб'єкти господарювання державного сектору економіки під час здійснення закупівель аудиторських послуг можуть встановлювати додаткові критерії для залучення аудиторських фірм (пункт 4 Постанови).
		Позивачі вважають, що вказана Постанова №390 є незаконною, оскільки при її прийнятті Кабінетом Міністрів України зокрема: допущено дискримінацію суб'єктів господарювання державного сектору економіки та аудиторських фірм; встановлено безпідставні та необґрунтовані критерії відбору аудиторських фірм, що мають право на проведення аудитів суб'єктів господарювання державного сектору економіки; не зазначено мету проведення аудиту; допущено до аудиту ключових об'єктів державної власності шляхом введення в оману не міжнародні аудиторські фірми; видано регуляторний акт із зазначенням підстав для проведення аудиту пункту 19 статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", в якому не передбачено підстав для проведення обов'язкового аудиту, а також з привласненням функцій Фонду державного майна України; порушено принципи незалежності та самоврядності аудиторської діяльності шляхом встановлення контролю над аудиторською діяльністю в Україні тощо.
		Відповідач та третя особа 8 проти задоволення позовних вимог заперечили з підстав відповідності оскаржуваної Постанови вимогам законодавства та відсутності порушеного права позивачів.
		Треті особи 1, 3-7 письмових пояснень з приводу пред'явлених позовних вимог до суду не надали. Третя особа 2 надала до суду пояснення щодо відсутності будь-якого впливу положень оскаржуваної Постанови КМУ №390 на її права, обов'язки та інтереси.
		Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.
		Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначено статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
		Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
		У пункті 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" Вищий адміністративний суд України вказав, що судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта. 
		Таким чином, у даному випадку право на захист виникає за умови доведення факту застосування до нього норм оскаржуваного акта, та/або того, що позивач є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, тобто Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість оскарження нормативно-правового акта не лише під час безпосереднього його застосування, але й на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню.
		Зі змісту оскаржуваної Постанови вбачається, що її норми встановлюють вимоги до аудиторських фірм у разі залучення їх до аудиту фінансової звітності або консолідованої фінансової звітності суб'єктів господарювання державного сектору економіки, тобто застосовуються до аудиторських фірм, які гіпотетично можуть здійснювати аудит суб'єктів господарювання державного сектору економіки.
		Судом встановлено, що позивачі здійснюють діяльність у сфері аудиту та бухгалтерського обліку і включені до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів, а тому наділені правом оскаржити Постанову №390.
		Як визначено у статтях 113 та 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який зокрема забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією та законами України.
		Відповідно до частин першої та третьої статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
		Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
		Частиною 2 статті 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" передбачено, що проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.
		Як вбачається з пояснювальної записки до проекту постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання проведення аудиту суб'єктів господарювання державного сектору економіки", даний проект розроблено Мінекономрозвитку відповідно до пункту 19 частини другої статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", на виконання пункту 209 Плану заходів з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії сталого розвитку "Україна - 2020" у 2015 році, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 213.
		Так, відповідно до статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) управління об'єктами державної власності здійснюються Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
		Пунктом 19 частини другої статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" визначено, що здійснюючи управління об'єктами державної власності Кабінет Міністрів України забезпечує контроль за ефективністю управління об'єктами державної власності. При цьому підпунктом "к" пункту 18 частини другої вказаної статті Закону визначено, що Кабінет Міністрів України визначає порядок проведення щорічного державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки.
		Наведені правові норми надають Кабінету Міністрів України повноваження реалізації державної політики щодо управління об'єктами державної власності та здійснення контролю в цій сфері, зокрема шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів (постанов), у т.ч. щодо встановлення порядку проведення аудиту діяльності на таких об'єктах, що спростовує доводи позивачів про відсутність у відповідача повноважень для прийняття оскаржуваної постанови, положення якої власне і стосуються питань проведення аудиту суб'єктів господарювання державного сектору економіки.
		При цьому слід зазначити, що згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" до основних завдань Фонду державного майна України належить, крім іншого, організація виконання актів Кабінету Міністрів України та здійснення контролю за їх виконанням, а тому суд не вбачає обставин втручання відповідача в управлінські функції Фонду державного майна України при прийнятті оскаржуваної Постанови, на що посилаються позивачі, у зв'язку з чим такі доводи суд вважає безпідставними.
		Стосовно ж посилання позивачів на те, що положення оскаржуваної постанови є дискримінаційними, оскільки суттєво обмежують конкуренцію на ринку аудиторських послуг, суд зазначає наступне.
		Відповідно до статті 2 Закону України "Про аудиторську діяльність" аудиторська діяльність у сфері фінансового контролю регулюється Господарським кодексом України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами та стандартами аудиту. 
		Тобто, аудиторська діяльність регулюється, крім іншого, і постановами Кабінету Міністрів України, які є нормативно-правовими актами.
		Згідно з пунктом 5 "Нова політика управління державною власністю" Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої постановою Верховної Ради України від 11  грудня 2014 року №26-VІІІ, до основних цілей діяльності Уряду належить, зокрема, залучення міжнародних аудиторських компаній до аудиту ключових державних компаній (щороку).
		Стаття 3 Закону України "Про аудиторську діяльність" визначає, що аудит - це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.
		Водночас суд зазначає, що у міжнародному розумінні аудит являє собою системний процес отримання і оцінки об'єктивних даних про економічні дії і події, встановлюючий рівень їх відповідності певному критерію і що представляє результати зацікавленим користувачам.
		Тобто, з наведеного можна зробити висновок, що Кабінет Міністрів України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює управління об'єктами державної власності та реалізує права держави як власника таких об'єктів, з метою впровадження більш ефективної політики управління діяльністю ключових підприємств державного сектору економіки, збільшення репутації та довіри до державних компаній на ринку, у тому числі міжнародному, поліпшення інвестиційного клімату в державі та зменшення репутаційних ризиків, зацікавлений у залученні до проведення аудиту на таких об'єктах загальновизнаних аудиторських компаній, що мають високій рівень репутації на ринку аудиторських послуг та великий досвід, а також висококваліфікованих та сертифікованих фахівців у цій сфері, позитивний аудиторський висновок яких не викликатиме сумнівів та збільшить рейтинги ключових держаних компаній. При цьому суд вважає, що Кабінет Міністрів України, користуючись дискреційними повноваженнями у сфері управління об'єктами державної власності, може встановлювати ту ступінь довіри до аудиторських компаній (критерії), яка на його думку є достатньою для реалізації ними своїх функцій та буде виправдовувати витрати, пов'язані з їхнім залученням.
		Під дискреційним повноваженням суд розуміє повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів).
		У даному випадку, аналізуючи положення оскаржуваної Постанови, суд не вбачає підстав вважати критерії, за якими залучаються аудиторські фірми до проведення аудиту деяких суб'єктів господарювання державного сектору економіки, такими, що спрямовані на дискримінацію суб'єктів аудиторської діяльності, та не вважає ці критерії безпідставними чи необґрунтованими, про що стверджують позивачі. Натомість, суб'єкти господарювання державного сектору економіки, яких стосуються положення спірної Постанови, мають велике значення для економіки держави та є ключовими державними компаніями, що, у свою чергу, зумовлює необхідність у встановленні більш високих стандартів аудиту їх діяльності та, відповідно, більш високих критеріїв для залучення аудиторських компаній.
		До того ж слід зазначити, що критерії, за якими залучаються аудиторські фірми до проведення аудиту, які затверджені оскаржуваною Постановою, стосуються лише суб'єктів господарювання державного сектору економіки, зокрема: вартість активів яких за останній звітний рік перевищує 2 млрд. гривень або розмір чистого доходу яких за останній звітний рік перевищує 1,5 млрд. гривень, а також Укрзалізниці (суб'єкти господарювання першої групи); та вартість активів яких за останній звітний рік перевищує 250 млн. гривень, тобто стосуються лише певного визначеного кола суб'єктів господарювання державного сектору економіки, які підпорядковані Кабінету Міністрів України, що спростовує твердження позивачів про встановлення відповідачем контролю над аудиторською діяльністю та порушення ним принципу самоврядності і незалежності аудиторів.
		Також, суд вважає безпідставними доводи позивачів про встановлення оскаржуваною Постановою додаткових підстав для проведення аудиту, що не передбачено Законом України "Про аудиторську діяльність", яким визначено виключний перелік підстав для проведення аудиту, оскільки оскаржуваною Постановою Кабінет Міністрів України лише затвердив критерії щодо залучення аудиторських фірм до проведення аудиту та її положення не визначають жодних підстав для проведення аудиту, а тому суд не вбачає невідповідності оскаржуваного нормативно-правового акту Закону України "Про аудиторську діяльність". 
		Необґрунтованими є посилання позивачів на невідповідність Постанови №390 Директивам 2006/43/ЄС (в редакції Директиви 2014/56/ЄС) та 2006/43/ЄС, оскільки вказані директиви призначені для Європейського економічного простору. Для України вони мають лише рекомендаційний характер і не відносяться як до національного законодавства України, так і до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
		Крім того, позивачі стверджують, що оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України прийнята лише на користь міжнародних аудиторських фірм "Великої четвірки", однак доказів наведеного матеріали справи не містять. Посилання ж позивачів на лист Аудиторської палати України від 15 вересня 2015 року  01-01-25/869 не свідчить про такі обставини, оскільки в ньому зазначено лише ті аудиторські фірми, які мають щорічний дохід протягом останніх трьох років у розмірі не менш як 30 млн. грн., в той час як, згідно положень оскаржуваної Постанови для проведення аудиту фінансової звітності або консолідованої фінансової звітності суб'єктів господарювання другої групи щорічний дохід аудиторських фірм протягом останніх трьох років повинен становити не менше як 3 млн.  грн.
		З наведених підстав вбачається, що Постанова №390 за своєю природою не є дискримінаційною та прийнята на підставі, у межах повноважень, визначених Конституцією та Законами України.
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням  повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
		На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Кабінетом Міністрів України доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваної Постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19  Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Аудиторська фірма "Аналітик", Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Актив-Аудит", Товариства з обмеженою відповідальністю "Київаудит", Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "ПКФ Аудит-Фінанси", Аудиторської фірми товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтинг ЛТД" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Аналітик-Партнери" задоволенню не підлягає.
		Що ж до вимог про визнання протиправними дій відповідача суд зазначає, що позивачі у позові не конкретизують, які саме дії вони оскаржують, у чому саме вони полягають, а відтак суд приходить до висновку про необґрунтованість таких вимог та, відповідно, підстав для їх задоволення також не вбачає.
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		П О С Т А Н О В И В:
		 
		В задоволенні адміністративного позову Приватному акціонерному товариству "Аудиторська фірма "Аналітик", Товариству з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Актив-Аудит", Товариству з обмеженою відповідальністю "Київаудит", Товариству з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "ПКФ Аудит-Фінанси", Аудиторській фірмі товариству з обмеженою відповідальністю "Консалтинг ЛТД" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Аналітик-Партнери" відмовити повністю.
		 
		Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                      В.А. Кузьменко
		 
		Судді                                                                                           Р.О. Арсірій
		 
		                                                                                          О.П. Огурцов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...