Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 823/1044/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації податкової політики та за зверненнями податкових органів із деякими видами вимог, зокрема зі спорів щодо:; адміністрування окремих податків, зборів, платежів у тому числі:; місцевих податків і зборів, крім єдиного податку.
Надіслано судом: 07.12.2016. Зареєстровано: 08.12.2016. Забезпечено надання загального доступу: 12.12.2016.
Дата набрання законної сили: 07.12.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  
		Справа: №   823/1044/16                                      Головуючий у 1-й інстанції:   Тимошенко В.П.                                                                                                           Суддя-доповідач:  Земляна Г.В. 
		 
		У  Х  В  А  Л  А
		Іменем України
		 
		07 грудня 2016 року                                                                                            м. Київ
		 
		 
		колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
		                                          головуючого - судді Земляної Г.В. 
		                                          суддів                         Межевича М.В., Сорочко Є.О.
		                                          за участю секретаря  Канівець К.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення,
		 
		В С Т А Н О В И Л А :
		 
		Позивач, ОСОБА_2 звернулась до суду  з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області, в якому просить  визнати протиправним та  скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області №116-13 від 03.06.2016, яким їй визначено суму податкового зобов'язання за  платежем податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки в  сумі 9899,00 грн.
		Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області №116-13 від 03.06.2016, яким ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання за  платежем податок на нерухоме майно, відмінний від земельної ділянки в  сумі 9899,00 грн. та стягнуто на користь позивача судовий  збір. 
		Не погоджуючись з прийнятою постановою Державна податкова інспекції у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення
		Заслухавши суддю-доповідач, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
		Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, без фіксації судового процесу.
		Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції,      ОСОБА_2 відповідно до даних інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №66034751 є власником нежилого приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 812,8 кв.м. (а.с.40-42).
		03 червня  2016 року Державна податкова інспекції у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області, на підставі пп. 54.3.3. п.54.3. ст.54, пп. 266.7.2. п.266.7. ст.266 Податкового кодексу України, прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» №116-13, відповідно до якого ОСОБА_2 визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 9899,00 грн. (а.с.19) 
		Не погоджуючись із вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом.
		Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позову та скасування податкового  повідомлення-рішення №116-13 на загальну суму 9899,00 грн., так як застосування контролюючим органом положень ст.266 Податкового кодексу України з метою оподаткування належного позивачеві на праві приватної власності нерухомого майна, відмінного від земельної ділянки, носить неправомірний характер.  
		Колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції про правомірність скасування податкового повідомлення-рішення №116-13 від 03.06.2016 з огляду на наступне.
		Як вбачається з матеріалів адміністративної справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 є власником нежилого приміщення.
		01 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» № 71-VIІI від 28.12.2014, яким шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України, було введено новий вид податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
		Так, відповідно до пп. 266.1.1. п. 266.1. ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
		Підпунктом 266.2.1. п. 266.2. ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
		Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп. 266.3.1., пп.266.3.2. п.266.3. ст. 266 Податкового кодексу України).
		Таким  чином,  нежитлове приміщення - , що належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а позивач (як власник приміщення) зобов'язана сплачувати вказаний податок відповідно до вимог ст.266 Податкового кодексу України.
		Водночас, пп. 266.5.1. п. 266.5. ст. 266 Податкового кодексу України передбачено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази. 
		Стаття 265 Податкового кодексу України визначає склад податку на майно, зокрема, він включає в себе: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортний податок; плату за землю.
		Наведене вище свідчить, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки безумовно є підвидом місцевих податків, особливість яких, серед іншого, заключається в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України, адже, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, віднесено до компетенції відповідних місцевих рад.
		В силу приписів п. 8.3. ст.8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
		Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад фактично продубльовано і п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.
		Сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів, що здійснюється у порядку, визначеному  Податковим кодексом України.
		Пункт 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України передбачає, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.
		Податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах: стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року (п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України).
		Згідно з п. 5.2 ст. 5 Податкового кодексу України, у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.
		Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
		Так згідно з ч. 3 ст. 27 Бюджетного кодексу України, закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються: не пізніше 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку планового бюджетного періоду; після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
		Системний аналіз наведених норма дає підстави для висновку, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення певного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
		Судом встановлено, що рішення Черкаської міської ради №2-672 від 22.01.2015 «Про затвердження Положень та  ставок місцевих податків і зборів на території міста Черкаси», яким був встановлений такий місцевий податок, як податок на  нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не було опубліковане в жодному місцевому друкованому засобі масової інформації.
		Враховуючи закріплений в Кодексі принцип стабільності податкового законодавства, визначені в п. 12.3. ст. 12, п. 12.4.3. п. 12.4. ст. 12 Кодексу межі повноважень міських рад щодо податків та зборів, а також з огляду на норму ч. 2 ст. 19 Конституції України, рішення Черкаської міської ради №2-672 від 22.01.2015, яким установлений новий місцевий податок, може бути застосоване не раніше 2016 року. 
		При цьому, норми п.п. 4.1.4. п. 4.1. ст. 4 та п.п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України зобов'язують, у разі коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, приймати рішення на користь платникаподатків.
		Положеннями п. 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким було передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. 
		Також вказаною нормою права було установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
		Разом з тим, вказаним Законом не було передбачено, що до рішень органів місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не застосовуються правила, зазначені у ст. 12 Податкового кодексу України. 
		Оскільки нормативні акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, (ст. 58 Конституції України), то визначення позивачу податкового зобов'язання з податк на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік є передчасним та неправомірним.
		Крім того, необхідно зазначити, що відповідно до листа Центрального офісу з обслуговування великих платників Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби № 27547/10/25-10-06-11 від 23.12.2015 «Щодо оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки» дано пояснення  в межах повноважень зазначеного органу. Відповідно до яких зазначено, що якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення ставок з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, то мінімальною ставкою такого податку є "0" відсотків.
		Відповідь аналогічного змісту також викладена в загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі Державної фіскальної служби України в категорії 106.08.
		Незважаючи на це, Державною податковою інспекцією у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області протиправно у оскаржуваному рішенні визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, відповідно до ставок встановлених місцевою радою.
		Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначення ОСОБА_2 суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, у розмірі 9899,00 грн. не відповідає положенням Податкового кодексу України, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте необґрунтовано та підлягає скасуванню.
		Зазначене також узгоджується  з практикою Європейський суд з прав людини .Зокрема у справі «Щокін проти України» Європейський суд з прав людини висловив позицію щодо сумісності способу, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, з принципами Конвенції та практикою ЄСПЛ в світлі захисту прав, гарантованих статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Європейський суд зазначив: «перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним… Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» , № 26449/95, пункт 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП], № 33202/96). На думку Суду, відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника». У цій справі Суд постановив, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, у тому числі через те, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.
		Як зазначив Європейський суд у пункті 53 свого рішення «Суханов та Ільченко проти України», яке набуло статусу остаточного 26 вересня 2014 року, «Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
		Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у  м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області №116-16 від 03.06.2016 підлягає скасуванню.
		Згідно із частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої відповідачем не виконано. 
		Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
		При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
		Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження. 
		Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
		Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
		На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,  
		 
		У Х В А Л И Л А :
		Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області  - залишити без задоволення.
		Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2016 року залишити без змін.
		Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Головуючий суддя:                                                           Г.В. Земляна
		 
		Судді:                                                                                 М.В. Межевич
		 
		                                                                                           Є.О. Сорочко
		 
		            Повний текст ухвали виготовлено 07 грудня 2016 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                 Земляна Г.В.            
		 
		Судді:                                                                                           Межевич М.В. 
		 
		                                                                                                                    Сорочко Є.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...