Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 367/1581/15-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.12.2016. Забезпечено надання загального доступу: 14.12.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                         ОКРЕМА ДУМКА
		 
		Судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду 
		цивільних і кримінальних справ Дьоміної О.О.
		 
		30 листопада 2016 року                                                             м. Київ
		 
		щодо вирішення цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - орган опіки та піклування Ірпінської міської ради, про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Київської області від 18 лютого 2016 року.
		За наслідками розгляду зазначеної справи 30 листопада 2016 року колегією суддівВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановлено ухвалу, якою задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_2; скасовано рішення апеляційного суду Київської області від 18 лютого 2016 року та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 
		Вважаю помилковим висновок колегії суддів про скасування рішення суду апеляційної інстанції та направлення справи до апеляційного суду, оскільки скасуванню підлягають рішення районного та апеляційного суду, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 21 вересня 2015 року позов задоволено, визначено місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з їхнім батьком, ОСОБА_2, та стягнуто з ОСОБА_3 на його користь аліменти на неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку щомісячно до повноліття старшої дитини.
		Рішенням апеляційного суду Київської області від 18 лютого 2016 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 вересня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
		ОСОБА_2 у касаційній скарзі просив рішення апеляційного суду Київської області від 18 лютого 2016 року скасувати та залишити в силі рішення районного суду. 
		Відповідно до ч. 3 ст. 335 ЦПК України суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
		Відповідно до п. 19 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2012 року № 10 «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку» суд касаційної інстанції при перевірці законності судового рішення не обмежений доводами касаційної скарги згідно з частиною третьою статті 335 ЦПК України лише в разі, якщо буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За таких умов суд касаційної інстанції перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в судовому рішенні вихід за межі доводів касаційної скарги.
		Зі справи вбачається, що у березні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, у якому зазначив, що перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем до січня 2015 року, після розірвання якого їхні малолітні діти: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, залишилися проживати з ним у смт. Коцюбинське Київської області, де проживають до теперішнього часу та навчаються у місцевій школі. Позивач зазначав, що оскільки відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дітей, належним чином не займається їхнім вихованням та не має постійного місця проживання, вважає необхідним визначити місце проживання дітей разом з ним та стягнути з відповідача на його користь аліменти на дітей у розмірі 1/3 частини її заробітку до досягнення повноліття старшої дитини.
		Не погоджуючись з рішенням апеляційної інстанцій, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій посилався на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. 
		Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від          12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України»роз'яснено, що суди, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
		Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
		Позиція, що дитина може бути розлучена з матір'ю у виняткових випадках, також викладена у рішенні Європейського Суду з прав людини від 18 грудня 2008 року № 39948/06 у справі «Савіни проти України».
		Однак судом першої інстанції не враховано вищевказаних положень норм матеріального права та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, не встановлено фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: не встановлено дійсного ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків; не з'ясовано думки дітей про особисту прихильність до кожного з батьків та щодо місця свого проживання; не встановлено будь-яких виключних обставин, які б викликали крайню необхідність розлучення малолітніх дітей з матір'ю та не наведено належних доказів її ухилення від виховання і матеріального забезпечення дітей. При цьому суд посилався лише на пояснення та докази, надані позивачем, таким чином обмеживши права відповідача.
		Крім того, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 перемістився з тимчасово окупованої території в смт. Коцюбинське Київської області у липні 2014 року, згідно довідки від 30 жовтня 2014 року (а. с. 12, т. 1), а ОСОБА_3 перемістилася з тимчасово окупованої території в м. Київ у серпні         2014 року, згідно довідки від 30 жовтня 2014 року (а. с. 58, т. 1). У обох довідках зазначено осіб, які не досягли 18-річного віку та прибули разом з переміщеною особою - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Проте суд на вказані протиріччя не звернув уваги та не встановив з ким саме були переміщені неповнолітні ОСОБА_5 та ОСОБА_4
		Також суд не перевірив належним чином матеріальне забезпечення батьків та не врахував, що сторони мають рівні можливості, обоє мають постійну роботу, стабільний заробіток та належні умови для виховання та розвитку дитини. 
		Як вбачається з матеріалів справи, батько - ОСОБА_2, працює на посаді директора компанії «Інформаціні системи», за місцем роботи характеризується позитивно, має стабільний заробіток (а. с. 25-37, т. 1); мати - ОСОБА_3, працювала директором ТОВ «Бонатек», зараз є фізичною особою-підприємцем, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, має стабільний заробіток (а. с. 16-27, т. 2). 
		Згідно акта органу опіки та піклування ССД МРЮК м. Києва від      10 квітня 2015 року про обстеження умов проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1., в квартирі чисто, прибрано просторо, світло. Для виховання малолітніх дітей влаштовано окрему кімнату, площею 19 кв. м, з відповідними меблями, іграшками та технікою (а. с. 15, т. 2).
		Згідно із ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
		Так, у висновку органу опіки та піклування виконкому Ірпінської міської ради, затвердженого рішенням виконкому Ірпінської міської ради від 19 травня 2015 року № 121/6, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання обох дітей з батьком ОСОБА_2
		Проте висновок органу опіки та піклування виконкому Ірпіньскої міської ради від 19 травня 2015 року не містить будь-яких обґрунтувань доцільності визначення місця проживання дітей разом з батьком; у висновку не наведено переконливих, безспірних та належних доводів на його підтвердження, крім того, висновок взагалі не визначає хоча б однієї виняткової обставини для розлучення малолітніх дітей з матір'ю (а. с. 164, т. 1).
		Також суд першої інстанції належним чином не перевірив та не взяв до уваги, що відповідно до акта перевірки житлових умов ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_2 проживає п'ять осіб, вказана квартира позивачу не належить, а її власником є брат позивача. Згідно з довідкою від 20 вересня 2015 року малолітні діти позивача в квартирі не зареєстровані (а. с. 22, 43, т. 1).
		Крім цього у порушення вимог ст. 19 СК України до розгляду справи не залучено орган опіки та піклування ССД МРЮК м. Києва, а апеляційний суд у силу своїх повноважень, передбачених цивільно-процесуальним законодавством, позбавлений можливості залучити до участі у справі співвідповідачів або третіх осіб на стадії апеляційного провадження.
		Водночас у судовому засіданні колегією суддів встановлено, що ОСОБА_3 звернулася до Іпінського міського суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, а ОСОБА_2 продав зустрічну позовну заяву.
		Враховуючи викладене, вважаю, що касаційна скарга  ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 21 вересня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 18 лютого 2016 року - скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.
		 
		 
		Суддя                                                                          О.О. Дьоміна

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...