Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 668/13508/14-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 14.12.2016. Забезпечено надання загального доступу: 15.12.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ 
		9 листопада 2016 року                                                                                                                                                                         м. Київ
		 
		Судова палата у цивільних справах
		Верховного Суду України в складі:
		 
		головуючого Лященко Н.П.,  суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М.,  Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,     розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Задніпряна Алла Іванівна, служба у справах дітей виконавчого комітету Суворовської районної у м. Херсоні ради, про визнання договору іпотеки недійсним, скасування реєстрації обтяжень та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_9, треті особи: Суворовський районний відділ у м. Херсоні Управління державної міграційної служби в Херсонській області, служба у справах дітей виконавчого комітету Суворовської районної у м. Херсоні ради, про визнання договору іпотеки дійсним, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з житлового будинку за заявою ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 травня 2015 року, 
		в с т а н о в и л а: 
		У вересні 2014 року ОСОБА_6 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_7, 2003 року народження, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_6 про визнання договору іпотеки недійсним, скасування реєстрації обтяжень. 
		Зазначала, що з 27 вересня 2002 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6, від шлюбу мають доньку ОСОБА_7, 2003 року народження. З 2007 року вона разом із своєю сім'єю  проживає в житловому будинку АДРЕСА_1, власником <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_12_28/pravo1/T012402.html?pravo=1> якого на підставі с <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_774/ed_2014_10_14/pravo1/T022947.html?pravo=1>відоцтва про право власності від 1 жовтня 2007 року є її чоловік - ОСОБА_6
		31 серпня 2012 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 було укладено д <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843102/ed_2015_04_05/pravo1/T030435.html?pravo=1>оговір безпроцентної позики, за яким останній отримав у борг 330 тис. грн. Цього ж дня на забезпечення виконання договору позики між тими ж сторонами було укладено договір іпотеки житлового будинку та земельної ділянки.
		Посилаючись на те, що на момент укладення договору іпотеки право користування будинком, переданим у іпотеку, мала неповнолітня дитина, а дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору отримано не було, ОСОБА_6 на підставі положень Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 Сімейного кодексу України (далі - СК України), пункту 3 частини першої статті 71 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просила визнати недійсним вказаний іпотечний договір та скасувати накладені заборони у відповідних державних реєстрах.
		У жовтні 2014 року ОСОБА_8 звернулась до суду із зустрічним позовом про визнання договору іпотеки дійсним, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення з житлового будинку.
		Зазначала, що відповідно до договору позики від 31 серпня 2012 року надала у борг ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 330 тис. грн зі строком повернення на першу вимогу позикодавця протягом 7 календарних днів від дня пред'явлення такої вимоги. Вимога про повернення позики була надіслана 2 вересня 2014 року та отримана позичальником 19 вересня 2014 року, проте свої зобов'язання за договором ОСОБА_6 не виконав, а тому станом на 8 жовтня 2014 року заборгованість становила 330 298 грн 36 коп., з яких 330 тис. грн. заборгованості за позикою, 298 грн 36 коп. 3 % річних за період з 28 вересня до 8 жовтня 2014 року.
		На забезпечення виконання договору позики 31 серпня 2012 року між ними було укладено договір іпотеки житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією ж адресою. 18 вересня 2014 року на адресу боржника було надіслано вимогу про виселення, яку отримано ним 19 вересня 2014 року, однак спірний житловий будинок відповідачами не звільнено.
		ОСОБА_8 просила суд звернути стягнення на належні ОСОБА_6 житловий будинок та земельну ділянку в рахунок погашення заборгованості за договором позики в розмірі 330 298 грн 36 коп., шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, а також виселити з вказаного житлового будинку відповідачів без надання іншого житлового приміщення, зняти їх з реєстраційного обліку.
		Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 22 грудня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_8 задоволено: визнано дійсним іпотечний договір, укладений 31 серпня 2012 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6; звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором позики в розмірі 330 298 грн 36 коп., шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; виселено з житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_6 та ОСОБА_6 без надання іншого житлового приміщення зі зняттям їх з р <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2116/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1>еєстраційного обліку за вказаною адресою; вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 2 березня 2015 року рішення суду першої інстанції скасован <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2127/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1>о, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 відмовлено. Позов ОСОБА_6 задоволено: визнано недійсним іпотечний договір, укладений 31 серпня 2012 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_6; скасовано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна заборону на відчуження нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 0,0893 га за цією ж адресою; скасовано обтяження в Державному реєстрі іпотек на житловий будинок АДРЕСА_1, та на земельну ділянку площею 0,0893 га за цією ж адресою. 
		Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 травня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін. 
		У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_8 порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме Закону України «Про охорону дитинства» та статті 177 Сімейного кодексу України.
		На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_8 посилається на постанови Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року та 20 січня 2016 року.
		Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
		Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
		За положенням пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
		Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
		У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_6 та ОСОБА_9 з 27 вересня 2002 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, від шлюбу мають доньку - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.
		22 жовтня 2007 року та 17 липня 2008 року ОСОБА_6 уклав із ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» договори кредиту, на забезпечення яких між тими ж сторонами укладено договір іпотеки, предметом якого був спірний будинок АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_9 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого 1 жовтня 2007 року Степанівською сільською радою м. Херсона. При укладенні договору іпотеки будинок був недобудований, тому сім'я ОСОБА_9 не була в ньому зареєстрована, а їх донька була зареєстрована за місцем проживання матері у її батьків.
		Після добудови будинку сім'я ОСОБА_9 з дитиною 1 жовтня 2010 року зареєструвалися в ньому.
		У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у ОСОБА_6 перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» виникла заборгованість в розмірі 41 тис. доларів США, яку банк вимагав погасити до кінця серпня 2012 року, вказуючи, що в іншому випадку зверне стягнення на предмет іпотеки. 
		З метою уникнення втрати будинку, подружжя ОСОБА_6 вирішили позичити кошти, маючи намір в наступному сплатити борг, так як в цьому випадку вони сплачували би борг без сплати процентів за користування позикою, на що погодилася їх знайома ОСОБА_8, яка нада <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_10_30/pravo1/T041618.html?pravo=1>ла їм у борг 42 тис. доларів США. Цими коштами було погашено заборгованість за кредитом перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», договори кредиту та іпотеки з ним були припинені, всі обтяження зі спірного будинку було знято.
		31 серпня 2012 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 було укладено договір позики на суму 330 тис. грн. (фактично позика надавалася в сумі 42 тис. доларів США та була домовленість про погашення боргу саме в цій валюті) та договір іпотеки, згідно умов якого ОСОБА_9 передав в іпотеку ОСОБА_8 спірний житловий будинок на забезпечення виконання боргових зобов'язань за  <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844142/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1>договором позики, який було <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843697/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1> посвідчено приватним нотаріусом Задніпряною А.І.
		При цьому подружжя ОСОБА_9 в своїх заявах повідомило нотаріуса про те, що діють в інтересах сім'ї та в будинку не зареєстровані і не мають права користування малолітні і неповнолітні діти. Крім того, ними надано дові <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1853/ed_2014_10_30/pravo1/T041618.html?pravo=1>дку від 31 серпня 2012 року про склад сім'ї та реєстрацію в будинку ОСОБА_9, яка підтверджує відсутність інших зареєстрованих членів сім'ї в даному будинку. Разом з тим згідно довідки від 10 липня 2014 року, в спірному будинку з 5 жовтня 2010 року зареєстрована неповнолітня донька ОСОБА_7. 
		Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову та відмову в первісному позові, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для визнання договору іпотеки недійсним відсутні, оскільки на час укладення договору іпотеки, який було вчинено хоча і без дозволу органів опіки та піклування, проте він відповідав інтересам дитини, а тому є дійсним, а оскільки умови договору позики належним чином не виконуються, вимога про повернення коштів залишилася без задоволення, зустрічний позов про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає задоволенню.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення первісного позову та відмову у зустрічному позові, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що договір іпотеки на підставі положень статей 203, 215, 224 ЦК України є недійсним, оскільки у порушення вимог статті 177 СК України, статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» його укладено без попередньої згоди органу опіки та піклування, враховуючи, що на момент укладення цього договору право користування житловим будинком (предметом іпотеки) мала неповнолітня ОСОБА_7, 2003 року народження.
		Разом з тим в інших справах з подібних правовідносин, рішення в яких надані заявником для підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, суд, на відміну від справи, яка переглядається, зробив висновок про те, що неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої, малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, що передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїм правом законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбачені законодавством,  які застосовуються органами опіки та піклування.
		Викладене свідчить про те, що існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. 
		Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
		Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.             
		Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.  
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.  Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).
		При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки  залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось. 
		Відповідно до частин другої та третьої статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень.
		Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей.
		Згідно зі статтею 177 СК України та статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. 
		За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.     
		За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення. 
		Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку. 
		При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки необхідно в кожному конкретному випадку:
		1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 
		2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом  іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;
		3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки. 
		Відповідно до частин другої-четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. 
		Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи і укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
		Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, що передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством, які застосовуються органами опіки та піклування. 
		Задовольняючи первісні позовні вимоги, суди не врахували, що іпотекодавець не визнавав право проживання дитини в жилому приміщенні, надавши недостовірну довідку та нотаріально посвідчену заяву про те, що укладення договору іпотеки відповідає інтересам сім'ї та не порушує прав їх малолітньої дитини. 
		Передбачене статтею 177 СК України, статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке має дитина, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина, за позовом її батьків є порушення майнових прав дитини внаслідок  укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування на укладення такого договору. 
		   Підставою позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним позивачка зазначила факт відсутності дозволу органу опіки та піклування на укладення такого договору, проте не посилалася на факти порушення майнових прав дитини внаслідок укладення такого договору. 
		За таких обставин у суду не було підстав для задоволення позову про визнання недійсним іпотечного договору, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітньої на користування  житлом.
		Отже, у справі, яка переглядається, суди неправильно застосували норми статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» та статті 177 СК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень, ухвалених у цій справі.
		Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
		Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи, зокрема, перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.
		Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а : 
		Заяву ОСОБА_8 задовольнити частково.
		Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 травня 2015 року, рішення Апеляційного суду Херсонської області від 2 березня 2015 року та рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 22 грудня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.
		 
		 
		Головуючий    Н.П. Лященко  Судді:                                        В.І. Гуменюк  Я.М. РоманюкЛ.І. ОхрімчукВ.М. Сімоненко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...