Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 908/1842/16 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: 13.12.2016. Зареєстровано: 14.12.2016. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2016.
Дата набрання законної сили: 05.12.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		донецький апеляційний господарський суд
		                                                                                  
		Постанова
		Іменем України
		05.12.2016                                                                                                                    справа №908/1842/16
		                              Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
		головуючого судді: суддів  при секретарі судового засідання:Сгара Е.В Будко Н.В., Мясищева А.М.    Тимошенко А.А.
		за участю  представників сторін:                                                                             від позивача: від відповідача: від третіх осіб:Чірков А.О. - довір. не прибув не прибув розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя на рішення  господарського суду Запорізької області від22 вересня 2016 р.  у справі№ 908/1842/16 (суддя Топчій О.А.) за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя  до відповідача  за участю третіх осіб, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Запорізької міської ради, м. Запоріжжя   1.Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, м. Запоріжжя 2.Міського комунального підприємства "Основаніє", м. Запоріжжяпровизнання права власності 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		Рішенням господарського суду Запорізької області від 22.09.2016р. по справі №908/1842/16 відмовлено у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя  до Запорізької міської ради, м. Запоріжжя  про визнання права власності.
		Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, Фізична особа-підприємець ОСОБА_6, м. Запоріжжя звернулась до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить  скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 22.09.2016р. по справі №908/1842/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
		Скаржник вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийнято із порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, із невідповідністю висновків, викладених в рішенні обставинам справи. Зазначив, що позивачем було проведено реконструкцію орендованого приміщення, зроблено невід'ємні поліпшення його, у зв'язку із чим останнє є новоствореною річчю в розумінні ч.1 ст. 332 Цивільного кодексу України, що дає підстави для набуття права власності у частині вартості його витрат на поліпшення. Вважає, що судом першої інстанції безпідставно залишено без задоволення клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи.
		Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2016р. було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Сгара Е.В., судді М'ясищев А.М., Склярук О.І.
		Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 02.12.2016р. у зв'язку із перебуванням судді Склярук О.І. у відпустці сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Сгара Е.В., судді Будко Н.В., М'ясищев А.М.
		 
		Позивач у судовому засіданні 05.12.2016р. наполягав на задоволенні апеляційної скарги, вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
		Відповідач у судове засідання 05.12.2016р. не прибув, причини неявки не повідомив.
		Треті особи у судове засідання 05.12.2016р. не прибули, причини неявки не повідомили.
		Фіксування судового засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку, встановленому ст.ст.4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. 
		Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
		Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
		 
		Із матеріалів справи вбачається, що 30.05.2003р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Запорізькій області (далі - Орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 (далі - Орендар) укладено Договір №1000 оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі ВАТ "Запоріжхліб" (далі - Договір).
		Відповідно до п.1 Договору Орендодавець передає, а  Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: нежитлове приміщення, розташоване за адресою:м. Запоріжжя, АДРЕСА_1, а саме: - нежитлове приміщення вбудоване в перший поверх 9-ти поверхового будинку гуртожитку, загальною площею 133,7 кв.м. (літера а-9 з №2 по №13 та №154). На момент проведення експертної оцінки загальна вартість орендованого майна становить 53591 грн.
		Згідно п.10.1 Договір укладено з 30.05.2003р. по 30.05.2006р.
		Відповідно до п.6.3. Договору питання щодо проведення реконструкції, капітального ремонту, технічного переоснащення та інших поліпшень, які не можливо відокремити від орендованого майна вирішуються сторонами додатковою угодою.
		На виконання Договору сторонами 30.05.2003 р. підписано Акт прийому-передачі вказаного орендованого майна, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв об'єкт оренди.
		Додатковими угодами № 1 від 01.10.2003р., № 2 від 28.01.2004 р., № 3 від 30.06.2004 р., № 4 від 01.07.2004 р., № 6 від 15.05.2007 р., № 7 від 01.06.2007 р., № 10 від 08.04.2010 р. неодноразово змінювались орендарі, балансоутримувач майна, розмір орендної плати, площа приміщення, призначення приміщення, строк дії договору.
		Так, зокрема додатковою угодою №1 від 01.10.2003р. преамбулу договору №1000 від 30.05.2003р. викладено в наступній редакції: Управління житлового господарства Запорізької міської ради (в подальшому Орендодавець) та Комунальне підприємство «Ремонтно-експлуатаційне підприємство по обслуговуванню гуртожитків» (в подальшому Балансоутримувач) з одного боку та приватний підприємець ОСОБА_6 в подальшому іменований Орендар з іншого боку, уклали цей договір про наведене нижче.
		Таким чином, додатковою угодою №1 від 01.10.2003р. зокрема змінено Орендодавця на Управління житлового господарства Запорізької міської ради, яке відбулось у зв'язку із прийняттям рішення виконкому Запорізької міської ради №313 від 25.09.2003р. відповідно до якого гуртожиток за адресою: АДРЕСА_1 передано у комунальну власність Запорізької міської ради та на баланс КП «РЕПОГ», про що зазначено в преамбулі зазначеної додаткової угоди.  
		В подальшому, рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 25.11.2004 р. № 468/4 ФОП ОСОБА_6 надано дозвіл на проектування та реконструкцію орендованого нежитлового приміщення по вул. Волгоградській, 26 під магазин непродовольчих товарів та диспетчерський пункт (транспортно-експедиційна діяльність).
		З матеріалів справи вбачається, що сторонами Договору оренди було погоджено кошториси проведення робіт з реконструкції орендованого приміщення, про що свідчать: лист №15-03/6082 від 25.12.2006р, яким було узгоджено кошторис на суму 136071,60 грн. (з ПДВ), лист № 15-03/3636 від 05.09.2006р., яким було узгоджено кошторис на суму 16514,00 грн. (з ПДВ), лист № 15-03/2754 від 10.09.2009р. було узгоджено кошторис на суму 27555,60 грн. (з ПДВ).
		Розпорядженням Запорізького міського голови № 307р від 27.02.2009р. було затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію магазину непродовольчих товарів та диспетчерського пункту; надано дозвіл на введення в експлуатацію магазину непродовольчих товарів диспетчерського пункту по вул. Волгоградській, 26.
		          Актом визначення витрат орендаря ПП ОСОБА_6 комісією, що створена відповідно наказу №152 від 04.05.2012р. відповідно до наказу директора департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради зафіксовано той факт, що ФОП ОСОБА_6 під час реконструкції орендованого приміщення зроблено невід'ємних поліпшень на суму 159410,60 грн. 
		Враховуючи наведені вище обставини, з огляду на проведення позивачем реконструкції у орендованому відповідно до Договору № 1000 нежитловому приміщенні, посилаючись на створення нової речі та наявність поліпшень, які не можуть бути відокремлені від приміщення, Фізична особа-підприємець ФОП ОСОБА_6 звернулась до суду першої інстанції із позовом (із врахуванням уточнення до позовної заяви від 19.09.2016р.) про визнання права власності ОСОБА_6 на частину в розмірі 74,84 відсотка (або ?) нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (літера А-9 з №2 по №13 та №154), відповідно до викопіювання з технічного паспорту приміщення загальною площею, 129,1 кв.м., - відповідно вартості понесених ОСОБА_6 витрат на поліпшення вищевказаного орендованого приміщення, тобто 159  410, 60 грн. 
		При розгляді вищезазначених вимог, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.
		 
		Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, серед яких вказаний спосіб: визнання права.
		Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. 
		Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. 
		Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України майнові права суб'єктів господарювання виникають внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом.
		Згідно ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
		Статтею 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно, орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.
		Аналогічна норма права викладена у ч.4 ст. 778 Цивільного кодексу України в якій зазначено, що якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
		 
		Із аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що обов'язковою умовою для набуття права власності орендарем на майно, яке було поліпшено в період дії договору оренди та внаслідок такого поліпшення було створено нову річ, є згода орендодавця зазначеного майна, яка повинна бути явною та очевидною.
		Як вже зазначалось вище, додатковою угодою №1 від 01.10.2003р. до договору оренди  №1000 від 30.05.2003р. було замінено Орендодавця з регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області на Управління житлового господарства Запорізької міської ради у зв'язку із передачею об'єкту оренди до комунальної власності.
		Таким чином, на момент здійснення орендарем реконструкції спірного приміщення орендодавцем нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 було Управління житлового господарства Запорізької міської ради.
		В той же час, дозвіл на проектування та реконструкцію орендованого нежитлового приміщення по вул. Волгоградській, 26 під магазин непродовольчих товарів та диспетчерський пункт було надано орендарю рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 25.11.2004 р. № 468/4.
		Наведене вище свідчить, що дозвіл на проведення реконструкції нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 було надано Фізичній особі підприємцю ОСОБА_6 виконавчим органом місцевого самоврядування, а не Орендодавцем за договором оренди №1 від 01.10.2003р.
		Що стосується наявних в матеріалах справи листів Управління житлового господарства Запорізької міської ради від 25.12.2006р., 05.09.2006р., 10.09.2009р., якими було узгоджено надані Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 кошториси на проведення капітального ремонту об'єкту оренди, то зазначені документи не можуть свідчити про надання орендодавцем згоди на проведення реконструкції спірного нежитлового приміщення, оскільки кошторис є лише фінансово-плановим документом, який містить відповідні статті і суми витрат коштів  на проведення капітального ремонту майна та не надає змоги перевірити які саме роботи будуть виконані. При цьому, таке узгодження є похідним та було вчинено Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради на виконання рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 25.11.2004 р. № 468/4.
		За таких обставин, реконструкція нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 була здійснена Фізичною особою підприємцем ОСОБА_6 без згоди орендодавця на вчинення останнім таких дій, що позбавляє суд застосувати до спірних правовідносин положення ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч.4 ст. 778 Цивільного кодексу України.
		 
		До того ж, істотною обставиною із якою закон пов'язує набуття права власності на підставі ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ч.4 ст. 778 Цивільного кодексу України є доведення позивачем належними доказами в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України того факту, що в результаті поліпшення об'єкту оренди було створено нову річ.
		На підтвердження факту створення нової речі внаслідок проведення реконструкції нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, позивач надав акт визначення витрат, акти здачі-прийнятті виконаних послуг, кошториси, висновок незалежної аудиторської фірми про фінансування проведених будівельних робіт, пов'язаних з поліпшенням орендованого майна від 26.11.2009р.
		В той же час, зазначені документи не є належними доказами в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, які би свідчили, що в результаті поліпшення орендованого майна була створена нова річ, про що було вірно зазначено місцевим господарським судом.
		При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду, що реконструкція за своєю природою - це перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об'єкта будівництва, що передбачає зміну його геометричних розмірів та/або функціонального призначення, внаслідок чого відбувається зміна основних техніко-економічних показників із повним або частковим збереженням елементів несучих конструкцій. За таких обставин можна дійти висновку, що не кожна реконструкція призводить до створення нової речі.
		Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. 
		Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.  
		З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
		За таких обставин, відсутність згоди на реконструкцію орендованого нежитлового приміщення саме орендодавця за договором оренди, а також недоведеність створення нової речі в результаті такої реконструкції, зумовлює відмову в задоволенні позовних вимог. 
		 
		Крім того, колегія суддів апеляційного зазначає про безпідставність заявлення Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 позову на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України, враховуючи наступне.
		Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
		З аналізу приписів ст. 392 Цивільного кодексу України вбачається, що передумовами для звернення до суду з позовом про визнання права власності є: 
		- оспорювання іншою особою права власності,
		- невизнання іншою особою права власності;
		- втрата особою документа, який засвідчує його право власності.
		Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
		Таким чином, пред'являючи позов про визнання права власності в порядку ст.392 Цивільного кодексу України, позивач повинен надати докази вчинення відповідачем дій, що свідчать про порушення, оспорювання або невизнання ним права власності позивача.
		З матеріалів справи вбачається, що таких доказів позивачем не надано, крім того останній не є власником майна, що свідчить про безпідставність застосування ним ст. 392 Цивільного кодексу України.
		 
		Що стосується заявленого позивачем клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо залишення його без задоволення, враховуючи той факт, що запропоновані позивачем в клопотанні питання не направлені на встановлення обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору. 
		При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що саме на позивача в силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено обов'язок доведення тих обставин, на які він посилається, що як наслідок не перешкоджало останньому провести відповідну будівельно-технічну експертизу за власний рахунок до звернення із позовом до суду, зібрати інші докази, які б свідчили про створення нової речі внаслідок проведення реконструкції спірного майна.
		До того ж, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. 
		Враховуючи наведене, заявлення позивачем клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи із запропонованими питаннями, які не направлені на встановлення обставин, що мають суттєве значення в даній справі, заявлення такого клопотання через понад ніж два місяці після порушення провадження у даній справі, свідчить про недобросовісне користування процесуальними правами, яке направлене на затягування судового процесу, що є неприпустимим в контексті статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Також, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що висновок експерта не має заздалегідь встановленої сили та оцінюються в сукупності разом із іншими належними доказами у справі.
		 
		Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, рішення суду першої інстанції прийнято із вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а викладені в оспорюваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Запорізької області від 22.09.2016р. по справі №908/1842/16 підлягає залишенню без змін з підстав, викладених в постанові апеляційного господарського суду.
		 
		Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. 
		 
		На підставі вищевикладеного, керуючись статтями  49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 22.09.2016р. по справі №908/1842/16 - залишити без задоволення.
		 
		Рішення господарського суду Запорізької області від 22.09.2016р. по справі №908/1842/16 - залишити без змін.
		 
		Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
		 
		Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили. 
		 
		 
		Головуючий суддя:                                                        Е.В. Сгара
		 
		 
		Судді:                    А.М. М'ясищев 
		 
		 
		                    Н.В. Будко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...