Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/5236/15 : не визначено.
Надіслано судом: 15.12.2016. Зареєстровано: 15.12.2016. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2016.
Дата набрання законної сили: 14.12.2016
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		14 грудня 2016 року Справа № 922/5236/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
		головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Барицької Т.Л., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу  Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2016у справі№ 922/5236/15 Господарського суду Харківської областіза позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Приходька В.О.доФізичної особи - підприємця ОСОБА_4простягнення коштівза участю представників сторін:
		позивача: не з'явилися
		відповідача: ОСОБА_5
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Публічне акціонерне товариство "Банк "Демарк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Приходька В.О. звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором № 51-255 про надання кредиту у формі овердрафт від 15.09.2008 в розмірі 65634,06грн., з яких: 22025,68 грн. заборгованості за кредитом, 29166,51 грн. заборгованості за відсотками, 7939,16 грн. пені за несвоєчасне погашення відсотків та 6502,71 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту.
		Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.10.2015 у справі № 922/5236/15 позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" заборгованості за кредитом 22025,68 грн., заборгованості за відсотками 29166,51 грн., пені за несвоєчасне погашення відсотків в сумі 7939,16 грн., заборгованості по пені за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 6502,71 грн.; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь державного бюджету України 1218,00 грн. судового збору.
		Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.11.2015 у цій справі рішення Господарського суду Харківської області від 22.10.2015 у справі № 922/5236/15 скасовано; прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" відмовлено; стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 1339,80 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
		Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 скасовано вищевказані судові рішення, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області в іншому складі суду.
		Рішенням Господарського суду Харківської області від 31.05.2016 у справі № 922/5236/15 (суддя Пономаренко Т.О.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Гребенюк Н.В., судді Істоміна О.А., Могилєвкін Ю.О.) позов задоволено повністю; стягнуто з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" заборгованість за кредитом у розмірі 17025,68 грн., заборгованість за відсотками в розмірі 27421,38 грн., пеню по кредиту в сумі 5026,54 грн., пеню по відсоткам у сумі 7576,44 грн. та витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 2192,40 грн. 
		Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 та рішення Господарського суду Харківської області від 30.05.2016 у справі № 922/5236/15 повністю, відмовити Публічному акціонерному товариству "Банк "Демарк" в позові повністю.
		Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що суди не взяли до уваги, що сплачені відповідачем кошти, зокрема платіж від 03.09.2014 у сумі 5000,00 грн., повинні були зараховуватися в першу чергу на погашення відсотків за користування кредитом; зазначає про те, що заявлені позивачем вимоги виходять за межі позовної давності. 
		До Вищого господарського суду надійшов відзив Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" на касаційну скаргу, в якому позивач просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, касаційну скаргу без задоволення. 
		Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.
		Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
		Як встановлено судами попередніх інстанції та підтверджується матеріалами справи, 15.09.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Банк "Демарк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Банк "Демарк" (кредитор, банк, позивач), та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі - позичальник) було укладено договір № 51-255 про надання кредиту у формі овердрафт, відповідно до умов якого позивач зобов'язався у період з 15 вересня 2008 року по 14 вересня 2009 року надавати позичальнику кредит у формі овердрафт, а позичальник зобов'язався повернути банку по 14 вересня 2009 року заборгованість по овердрафту, сплатити відсотки за користування овердрафтом та інші платежі на умовах передбачених договором.
		Пунктом 1.2. договору передбачено, що овердрафт надається позичальнику шляхом оплати протягом банківського операційного дня платіжних документів позичальника з його поточного рахунку №26005000630032, відкритому в Банку "Демарк" в сумах, що перевищують фактичний залишок коштів на поточному рахунку позичальника в банку. Овердрафт надається позичальнику тільки для оплати платіжних доручень позичальника або в готівковій формі для забезпечення господарської діяльності позичальника 
		Як передбачено п. 1.3 договору, дебетове сальдо, що виникає на поточному рахунку позичальника в банку внаслідок оплати платіжних документів не може перевищувати граничної суми у розмірі 200000,00 грн. - ліміт овердрафту..
		Згідно із п. 2.1 договору за користування овердрафтом позичальник сплачує банку відсотки у розмірі 25% річних, які нараховуються на дебетові залишки на кінець операційного дня по рахунку № 26005000630032, в разі перенесення заборгованості за овердрафтом на рахунок короткострокового кредиту по рахунку № 20629001447811.
		Судами попередніх інстанцій визначено, що додатковою угодою № 1 від 05.12.2008 та договором № 1 від 14.08.2009 сторонами вносились зміни до договору № 51-255 про надання кредиту у формі овердрафт від 15.09.2008.
		Відповідно до п. 3.1 договору зі змінами внесеними договором № 1 про внесення змін від 14.08.2009 банк надає позичальнику кредит у розмірі 196330,22 грн., з кінцевим строком повернення по 13.09.2010 та графіком погашення суми основної заборгованості, визначеним додатком № 1, який є невід'ємною частиною договору.
		Кредит надається позичальнику для поповнення оборотних коштів, у безготівковій формі (п. 3.2 договору).
		Пунктом 3.5.1 договору, в редакції згідно із договором № 1 від 14.08.2009, позичальник за користування кредитом сплачуватиме банку відсотки у розмірі 30% річних. Такі відсотки нараховуються на фактичну суму заборгованості за кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування відсотків на основі банківського року (360 днів у році) і підлягають сплаті в строк по останній робочий день звітного місяця. У випадку несплати процентів, сума боргу за відсотками відноситься на рахунок несплачених в строк відсотків. Відсотки, нараховані в кінцевий рахунок підлягають сплаті одночасно з поверненням кредиту.
		Згідно із п. 7.3 договору із змінами, внесеними договором № 1 від 14.08.2009, у разі порушення графіку погашення кредиту зазначеного в додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору, банк переносить залишок непогашеної в строк заборгованості за кредитом на рахунок прострочених кредитів, у цьому разі позичальник сплачує банку за простроченою заборгованістю за кредитом підвищену процентну ставку - 35% річних.
		Судами першої та апеляційної інстанцій з'ясовано, що банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредит у розмірі 196330,22 грн., однак відповідач взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконав і лише частково вніс відповідні платежі за період з 14.09.2009 по 03.09.2014 на загальну суму 179304,54 грн. (з урахуванням сплати 5000,00 грн. 03.09.2014). 
		Встановивши факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором              № 51-255 про надання кредиту у формі овердрафт від 15.09.2008, суди як першої так і апеляційної інстанції дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 31.03.2016) щодо стягнення з відповідача 57050,04 грн., з яких: заборгованість за кредитом 17025,68 грн., заборгованість за відсотками 27421,38 грн., пеня за несвоєчасне погашення відсотків 7576,44 грн., пені за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 5026,54 грн.
		Вирішуючи відповідно до поданої відповідачем заяви питання застосування позовної давності, місцевий господарський суд виходив з того, що сплата відповідачем заборгованості за кредитом 16.01.2012 на суму 1000,00 грн. (призначення платежу: погашення частини простроченого основного боргу зг. кред. дог № 51-255 від 15/09/08) та від 03.09.2014 на суму 5000,00 грн. (призначення платежу: погашення заборгованості за кредитом зг. дог. №51-225 від 15.09.2008) здійснювалась за розпорядженням відповідача, отже, позичальник вчинив дії, які свідчать про визнання ним заборгованості по кредиту і ці дії позичальника є підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно суми основного боргу по кредиту. Інші платежі за період з 15.10.2012 по 27.12.2013 здійснювались на підставі п. 3.7.4 Договору - в порядку договірного списання. 
		За таких обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах строк позовної давності перервався 16.01.2012 та 03.09.2014.
		Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
		Як передбачено ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
		Згідно із ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
		Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
		Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 611, 612 Цивільного кодексу України).
		Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.
		Згідно із ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.
		Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
		Відповідно до п. 7.4. договору, у разі порушення строків погашення кредиту, банк має право стягнути з позичальника пеню за кожний день прострочки, включаючи день проплати. Пеня нараховується на суму прострочених платежів за кредитом із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості по дату здійснення платежу за кредитом у повному обсязі, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
		Як встановлено судами попередніх інстанцій, банк виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредит у розмірі 196330,22 грн., однак відповідач взяті на себе зобов'язання за договором належним чином не виконав і лише частково вніс відповідні платежі за період з 14.09.2009 по 03.09.2014 на загальну суму 179304,54 грн., у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 17025,68 грн. та заборгованість за відсотками в розмірі 27421,38 грн.
		Відповідно до приписів ст.ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
		Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
		Частиною 2 ст. 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
		За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).
		Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
		Встановивши, що останній платіж за кредитом мав бути здійснений 14.09.2010, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позовна давність для стягнення заборгованості по кредиту розпочалася 15.09.2010 і закінчилася 15.09.2013. 
		Відповідно до ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Частиною третьою статті 264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
		Як зазначено у п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" правила переривання перебігу позовної давності застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. 
		У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.
		До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може належати, зокрема часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.
		Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.
		Визнання боржником свого боргу після спливу позовної давності не свідчить про переривання перебігу такої давності.
		Вирішуючи питання про наявність підстав для переривання позовної давності, місцевий господарський суд виходив з того, що сплата відповідачем заборгованості за кредитом 16.01.2012 на суму 1000,00 грн. (призначення платежу: погашення частини простроченого основного боргу зг. кред. дог № 51-255 від 15/09/08) та від 03.09.2014 на суму 5000,00 грн. (призначення платежу: погашення заборгованості за кредитом зг. дог. №51-225 від 15.09.2008) здійснювалась за розпорядженням відповідача, натомість інші платежі у період з 15.10.2012 по 27.12.2013 здійснювались в порядку договірного списання.
		Враховуючи наведені обставини, а також відсутність у призначенні платежу вказаних платіжних документів конкретних періодичних платежів, за які здійснюється сплата, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із обґрунтованим висновком судів попередніх інстанцій про те, що позичальник вчинив дії, які свідчать про визнання ним заборгованості по кредиту і ці дії позичальника є підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно суми основного боргу по кредиту, який перервався 16.01.2012 та 03.09.2014.
		Вказаний висновок судів відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням норм матеріального права. 
		Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції. 
		Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами попередніх інстанцій в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.
		Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та зводяться до заперечень щодо здійсненої судами першої та апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
		Доводи скаржника щодо невідповідності зарахування банком платежу на суму 5000,00 грн. порядку погашення заборгованості, передбаченому п. 3.7.3 кредитного договору, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, як вірно встановлено попередніми судовим інстанціями, призначенням платежу квитанції від 03.09.2014 було погашення заборгованості за кредитом зг. дог. №51-225 від 15.09.2008, тобто позичальник самостійно визначив цільове спрямування коштів саме на погашення заборгованості за кредитом і у банку були відсутні підстави самостійно визначати порядок зарахування цих коштів. 
		З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.
		Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
		Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.08.2016 та рішення Господарського суду Харківської області від 31.05.2016 у справі № 922/5236/15 залишити без змін.
		 
		 
		Головуючий суддя:                                                                      Л. Іванова
		 
		 
		судді:                                                                                          Т. Барицька
		 
		 
		                                                                                                    Т. Козир

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...