Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 5-250кс16 : не визначено.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 16.12.2016. Забезпечено надання загального доступу: 16.12.2016.

Номер судового провадження: не визначено
Номер кримінального провадження в ЄРДР: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		П О С Т А Н О В А
		ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
		 
		24 листопада 2016 року                                                                                                                                                                                     м. Київ 
		 
		Судова палата у кримінальних справах
		Верховного Суду України у складі:
		 
		головуючого судді-доповідача ОСОБА_23,                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                суддів:   при  секретарях:ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, -  ОСОБА_31 і ОСОБА_32, за участю: прокурора Генеральної прокуратури України ОСОБА_33, засудженої ОСОБА_12,розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою засудженої ОСОБА_12 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2016 року щодо неї, 
		 
		у с т а н о в и л а:
		 
		Вироком Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від          24 липня 2015 року ОСОБА_12 засуджено за частиною третьою статті 15, частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного їй майна; за частиною другою статті 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за частиною третьою статті 358 КК (у редакції 2008 року) - до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік; звільнено від відбування цього покарання на підставі статті 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності. На підставі частини першої статті 70 КК за сукупністю злочинів остаточно ОСОБА_12 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного їй майна. 
		За вироком суду ОСОБА_12 визнано винуватою і засуджено за вказаних нижче обставин.
		 
		3 листопада 2008 року з 9 год до 18 год ОСОБА_12 шляхом обману та зловживання довірою, використала третіх осіб, що не були обізнані про її злочинні наміри, для заволодіння чужим майном, а саме грошима ОСОБА_13, рідної сестри ОСОБА_14 - колишнього чоловіка ОСОБА_12, достовірно знаючи про їх родинні зв'язки. З метою помсти своєму колишньому чоловікові за розірвання шлюбу, ОСОБА_12, використала в своїх корисливих цілях особисті дані ОСОБА_15, який звернувся до неї як до головного спеціаліста юридичного відділу департаменту забезпечення діяльності міської ради - апарату Дніпропетровської міської ради за правовою допомогою з приводу надання йому юридичних консультацій з питань, пов'язаних із заявленим до нього позовом про виселення з квартири по АДРЕСА_1, в якій він проживає разом зі своєю сім'єю. 
		Не ставляючи ОСОБА_15 до відома про свої злочинні наміри, через не встановлених у ході досудового слідства осіб, ОСОБА_12 організувала складання, підписання у ОСОБА_15 та подання позовної заяви від імені ОСОБА_15 до ОСОБА_13 про відшкодування боргу зі спадкоємця на суму 45 000 доларів США (225 000 грн), за підробленим документом - договором позики від 15 грудня 2006 року, укладеним між ОСОБА_15, який не був обізнаний про її злочинні наміри, і померлим ОСОБА_16 про нібито передачу ОСОБА_15 в борг ОСОБА_16 грошей в сумі 45 000 доларів США на строк до 15 березня 2008 року. Заявлений від імені ОСОБА_17 позов містив завідомо неправдиві дані про факт наявності боргових зобов'язань між ОСОБА_15 та ОСОБА_16, в якому є неоригінальні підписи ОСОБА_15 та ОСОБА_16, здійснені шляхом нанесення електрофотографічним способом з використанням мілкодісперсних феррімагнітних порошків за допомогою багатокольорової множинної техніки. 
		У подальшому ОСОБА_12, зловживаючи довірою ОСОБА_15, у реалізації свого злочинного наміру на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_13 на загальну суму 45 000 доларів США (225 000 грн), ввівши в оману   ОСОБА_15 щодо надання йому юридичної допомоги у питанні, з яким він звернувся до ОСОБА_12, використовуючи його, запевнила про необхідність оформлення довіреності на представлення його інтересів у суді, приховуючи від нього мету звернення до суду з позовом. ОСОБА_15 на прохання ОСОБА_12 надав довіреність ОСОБА_18 та ОСОБА_19, які також були обмануті ОСОБА_12 щодо мети звернення до суду з позовом, представляли інтереси ОСОБА_15 при розгляді цивільної справи з позовом  ОСОБА_15 до ОСОБА_13 про відшкодування боргу з спадкоємця у Кіровському районному суді м. Дніпропетровська.
		10 грудня 2008 року ухвалою Кіровського районного суду                     м. Дніпропетровська позов ОСОБА_15 до ОСОБА_13 про відшкодування боргу зі спадкоємця в сумі 45 000 доларів США (225 000 грн) залишено без розгляду. На зазначену ухвалу представником ОСОБА_15 -         ОСОБА_18 було подано апеляцію, яку апеляційним судом Дніпропетровської області 24 березня 2010 року було задоволено, ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2008 року було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
		27 липня 2010 року ухвалою Кіровського районного суду                       м. Дніпропетровська у задоволенні позову ОСОБА_15 до ОСОБА_13 про відшкодування боргу з спадкоємця в сумі 45 000 доларів США (225 000 грн) відмовлено. На указану ухвалу представником ОСОБА_15 -           ОСОБА_19 було подано апеляцію, яку 14 жовтня 2010 року за особистої участі ОСОБА_12 було відкликано, а 23 грудня 2010 року ОСОБА_19 знову було її подано. 
		ОСОБА_12, знаючи про результати розгляду поданого позову від імені ОСОБА_15 до ОСОБА_13 та бажаючи реалізувати свій злочинний умисел, обманюючи ОСОБА_18 щодо дійсності мети подачі позову в суд і представлення інтересів ОСОБА_15, до розгляду апеляції на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2008 року, переконала ОСОБА_18 про необхідність повторного подання позову.         ОСОБА_18, будучи переконаною ОСОБА_12 і тим самим введеною в оману про дійсну мету подачі позову до суду, 20 січня 2009 року подала позовну заяву від імені ОСОБА_15 до ОСОБА_13 про відшкодування боргу зі спадкоємця на суму 45 000 доларів США (360 000 грн) у Кіровський районний суд м. Дніпропетровська. У додатках до цього позову також знаходився завідомо підроблений документ - договір позики від 15 грудня 2006 року, укладений між ОСОБА_15 та ОСОБА_16 про нібито передачу ОСОБА_15 ОСОБА_16 в борг грошових коштів в сумі 45 000 доларів США строком до 15 березня 2008 року. 4 червня 2010 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська у позові ОСОБА_15 до ОСОБА_13 про відшкодування боргу зі спадкоємця  на суму 45 000 доларів США         (360 000 грн) залишено без розгляду. 
		Таким чином, ОСОБА_12, діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом обману та зловживання довірою, з використанням третіх осіб і завідомо підробленого документа, скоїла замах на заволодіння майном, а саме грошима в сумі 45 000 доларів США (225 000 грн), що в 873 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян і є особливо великим розміром. У випадку задоволення позову на користь ОСОБА_15 ОСОБА_12 отримала б право шляхом укладання договору з    ОСОБА_15 на переуступку прав вимоги. 
		Крім того, ОСОБА_12, працюючи на посаді головного спеціаліста юридичного відділу департаменту забезпечення діяльності міської ради -апарату Дніпропетровської міської ради (згідно з розпорядженням Дніпропетровської міської ради № 873-рк від 31 грудня 2008 року «Про переміщення працівників юридичного управління міської ради»), будучи посадовою особою місцевого самоврядування 6 категорії 11 рангу, перебуваючи на службі в органі місцевого самоврядування та згідно з посадовою інструкцією маючи повноваження з розробки або участі в підготовці документів правового характеру, надання допомоги в оформленні правових документів з питань, які відносяться до компетенції органу місцевого самоврядування, зі здійснення, за дорученням начальника юридичного відділу аналізу матеріалів, представлення в установленому законодавством порядку інтересів міської ради та її виконкому в судах та інших органах під час розгляду правових питань і спорів у межах наданих повноважень, отримання в установленому порядку від посадових осіб підприємств, установ і організацій документів, довідок, розрахунків, інших матеріалів, необхідних для виконання своїх службових обов'язків, будучи обізнаною про хід цивільної справи за позовом ОСОБА_15 до ОСОБА_13  - рідної сестри ОСОБА_14, колишнього чоловіка ОСОБА_12, про відшкодування боргу з спадкоємця на суму 45 000 доларів США (225 000 грн) до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська за підробленим договором позики від 15 грудня 2006 року, нібито укладеного між  ОСОБА_15 і померлим ОСОБА_16, про передачу ОСОБА_15 ОСОБА_16 в борг гроші в сумі 45 000 доларів США до 15 березня 2008 року, та накладення у зв'язку з розглядом позову арешту на квартиру, повторно, реалізуючи свій злочинний умисел, на заволодіння шляхом обману та зловживання довірою, чужим майном, а саме грошима ОСОБА_13 та  ОСОБА_14, демонструючи останньому свій вплив на ситуацію з розгляду цивільної справи, не приховуючи перед ним, що вона організувала подачу позову до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від імені ОСОБА_15 до ОСОБА_13, створила умови для звернення ОСОБА_14 до неї за допомогою з проханням про врегулювання ситуації, що склалася у зв'язку з неможливістю розпорядження ОСОБА_13 своєю власністю.
		ОСОБА_13, будучи обманутою, припускаючи, що ситуація, яка виникла в результаті розгляду Кіровським районним судом м. Дніпропетровська позову ОСОБА_15 про відшкодування боргу зі спадкоємця з неї як зі спадкоємця на суму 45 000 доларів США (225 000 грн), накладення арешту на її квартиру, організувала ОСОБА_12 - колишня дружина її брата ОСОБА_14, яка була проінформована про її матеріальне становище, звернулася до останнього з проханням про надання допомоги у врегулюванні даного питання з оформленням квартири.
		У серпні 2010 року, перебуваючи в м. Дніпропетровську,           ОСОБА_12 під виглядом надання допомоги ОСОБА_14, не маючи наміру виконувати в майбутньому умови досягнутої домовленості після отримання обумовленої в подальшому суми грошей і не маючи на те відповідних повноважень, зловживаючи довірою ОСОБА_14 та обманюючи його, переслідуючи корисливий мотив, повідомила останньому, що за умови передачі їй грошових коштів у сумі 12 000 доларів США вона організує відкликання апеляції представником ОСОБА_15 - ОСОБА_19, організує зняття Кіровським районним судом м. Дніпропетровська арешту з квартири, накладеного в цілях забезпечення пред'явленого позову, допоможе оформити право власності в КП «ДМБТІ» на квартиру, що належить ОСОБА_13, а так само посприяє в якнайшвидшому винесенні рішення сесії Дніпропетровської міської ради щодо введення в експлуатацію вищезазначеної квартири.
		ОСОБА_12, завідомо знаючи, що взяті на себе зобов'язання вона не зможе виконати, бо оформлення права власності на нерухомість у КП «ДМБТІ» не входило до переліку її службових обов'язків, оскільки вона не була співробітником комунального підприємства, бо винесення рішення сесії Дніпропетровської міської ради відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» віднесено до компетенції колегіального органу, бо рішення про скасування заходів забезпечення позову, а саме про зняття арешту, накладеного в цілях забезпечення пред'явленого позову в цивільній справі, згідно зі статтею 154 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) приймається судом одночасно з винесенням ухвали про припинення провадження у справі або після винесення такого рішення.
		ОСОБА_14, будучи впевненим у тому, що ОСОБА_12 надасть йому допомогу у відкликанні апеляції з Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, а також допоможе зняти арешт з квартири, накладений в цілях забезпечення пред'явленого позову, та оформити право власності в КП «ДМБТІ» на зазначену квартиру, а так само посприяє в якнайшвидшому винесенні рішення сесії Дніпропетровської міської ради щодо введення в експлуатацію зазначеної квартири, погодився на її умови, про що повідомив ОСОБА_13 
		14 жовтня 2010 року, приблизно о 13 год, ОСОБА_12, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, шляхом обману та зловживання довірою ОСОБА_14 та ОСОБА_13, використовуючи для цього іншу особу - начальника Центрального відділення ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» ОСОБА_21, яка не знала про злочинний умисел ОСОБА_12, перебуваючи в Центральному відділенні ПАТ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО», що по вул. Леніна, 17 у м. Дніпропетровську, сказала ОСОБА_14 передати в її присутності ОСОБА_21 гроші в сумі 12 000 доларів США, з яких (10 000 доларів США належали ОСОБА_14, а 2 000 доларів США - ОСОБА_13.), за відкликання апеляції у справі про стягнення 45 000 доларів США. ОСОБА_12 запевнила ОСОБА_21, що гроші призначені для подальшого розміщення в банку на її депозитному рахунку. 
		ОСОБА_14, будучи введеним в оману ОСОБА_12 з приводу відкликання нею апеляції на рішення Кіровського районного суду                           м. Дніпропетровська від 21 липня 2010 року про стягнення 45 000 доларів США з його сестри ОСОБА_13, виконуючи умови домовленості з         ОСОБА_12, передав ОСОБА_21 грошові кошти, що належать йому і   ОСОБА_13 в загальній сумі 12 000 доларів США, що на момент учинення злочину за курсом НБУ становило 94 800 грн; про що ОСОБА_21 надала ОСОБА_14 розписку про їх отримання.
		Після чого ОСОБА_12 з метою заволодіння грошима ОСОБА_14 і      ОСОБА_13 в сумі 12 000 доларів США, поїхала з ОСОБА_14 до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, де подала до канцелярії суду клопотання про відкликання апеляційної скарги представника ОСОБА_15 - ОСОБА_19 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2010 року, переконавши тим самим ОСОБА_14 у щирості своїх дій.
		ОСОБА_14, в той самий день, будучи введеним в оману ОСОБА_22  відкликом апеляційної скарги від імені ОСОБА_15 до ОСОБА_13 про відшкодування боргу зі спадкоємця на суму 45 000 доларів США (225 000 грн), довіряючи ОСОБА_12, повернувся до відділення банку і передав      ОСОБА_21 дану нею раніше розписку про отримання грошей в сумі              12 000 доларів США (що по курсу Національного банку України на 14 жовтня 2010 року становило 94 800 грн).
		ОСОБА_12, переконавшись, що вказані гроші ОСОБА_14 передано ОСОБА_21, повідомила останній про те, що вона бажає розмістити їх на свій депозитний рахунок, а тому під'їде до відділення банку пізніше,  і залишила їх на зберігання ОСОБА_21, тим самим розпорядившись коштами на свій розсуд.
		Таким чином, ОСОБА_12, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, шляхом обману та зловживання довірою ОСОБА_14 та ОСОБА_13, використовуючи третіх осіб, які не були обізнані в її злочинних умислах, заволоділа чужими грошима в сумі 12 000 доларів США, що по курсу Національного банку України станом на 14 жовтня 2010 року становило        94 800 грн, що в 218 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, чим заподіяла значну шкоду потерпілим ОСОБА_14 та ОСОБА_13 на вказану суму. 
		Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2015 року вирок суду щодо ОСОБА_12 змінено та звільнено її від призначеного покарання за частиною другою статті 190 КК на підставі    статті 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності. Цей же вирок у частині засудження ОСОБА_12 за частиною третьою статті 358 КК скасовано та провадження у цій частині закрито у зв'язку з відсутністю в її діях складу злочину. Постановлено вважати ОСОБА_12 засудженою за частиною третьою статті 15, частиною четвертою статті 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного їй майна.   
		У решті вирок суду залишено без зміни. 
		Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2016 року судові рішення щодо ОСОБА_12 залишено без зміни. 
		У заяві  про перегляд справи Верховним Судом України засуджена ОСОБА_12 просить судові рішення скасувати та закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). 
		Засуджена вказує на неоднакове застосування судом касаційної інстанції                 статті 190 КК, зазначаючи, що касаційний суд в ухвалі колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2016 року помилково дійшов висновку про правильність кваліфікації її дій судами першої та апеляційної інстанцій за частиною другою статті 190 КК, оскільки у її діях відсутня обов'язкова ознака шахрайства добровільність передачі потерпілим майна чи права на нього, а також обман або зловживання довірою з її боку та за частиною третьою статті 15, частиною четвертою статті 190 КК організація подачі позовної заяви або подача позовної заяви до суду не містить обману чи зловживання довірою та не утворює і не може утворювати об'єктивної сторони шахрайства, так як цивільно-правові відносини не містять складу злочину, передбаченого статтею 190 КК. 
		На обґрунтування неоднакового застосування норм кримінального закону засуджена ОСОБА_12 надала копії ухвал колегій суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2011 року, 9 вересня       2014 року, 7 червня 2016 року, 13 лютого 2014 року, 22 січня та 14 липня  2015 року. 
		Так, в ухвалі колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2011 року касаційний суд дійшов висновку про відсутність достатніх даних, які б вказували на наявність у діях ОСОБА_6 ознак злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК, оскільки між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_7 та ПП «Алекс і В» в особі його директора ОСОБА_6 під час виконання договору підряду виник         цивільно-правовий спір.
		В ухвалі колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2014 року, наданій для порівняння, касаційний суд судові рішення скасував і кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 190 КК закрив на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК у зв'язку з відсутністю в його діянні складу злочину. Згідно з цією ухвалою суди першої та апеляційної інстанцій помилково встановили наявність у діях ОСОБА_1 ознак злочину, передбаченого частиною першою статті 190 КК, бо вони не передбачені кримінальним законом як злочинні, оскільки відносини у сфері страхування на випадок безробіття, у тому числі й щодо нарахування та виплати пов'язаного з ним матеріального забезпечення, за змістом є цивільно-правовими, а спори, які виникають із цих правовідносин, підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
		Також засудженою ОСОБА_12 надано для порівняння ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 червня 2016 року, в якій касаційний суд дійшов висновку, що при укладанні договору про надання в оренду приміщення з ОСОБА_4 в діях ОСОБА_3 відсутня така обов'язкова ознака шахрайства, як добровільність передачі майна, оскільки на момент передачі грошей за надання в оренду приміщення ОСОБА_4 вже знала як про незаконність вимог ОСОБА_3, так і про невигідність та необов'язковість для неї передачі йому грошей та передала гроші ОСОБА_3 для його викриття, а не у зв'язку з повідомленням їй з боку останнього неправдивих відомостей або приховування певних обставин (не у зв'язку з обманом).
		Крім того, засудженою ОСОБА_12 надано для порівняння ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2014 року та 22 січня 2015 року, якими судові рішення щодо ОСОБА_5 і ОСОБА_7 скасовано, а справи направлено на новий розгляд до суду першої інстанції та від 14 липня  2015 року, якою вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_10 скасовано, а справу направлено на новий розгляд у суді апеляційної інстанції
		 
		Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України (далі - Суд) заслухала суддю-доповідача, пояснення засудженої ОСОБА_12 щодо задоволення заяви та прокурора, який вважав, що заява задоволенню не підлягає, дослідивши матеріали кримінальної справи і матеріали, додані до заяви, наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Суді, Суд дійшов висновку про таке. 
		Кримінальну справу про перегляд рішення суду касаційної інстанції за заявою засудженої ОСОБА_12 допущено до провадження Суду в порядку, визначеному статтею 451 КПК, і розглядається з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 445 цього Кодексу.
		Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 445 КПК Суд має право переглянути судові рішення за умови: наявності двох і більше подібних суспільно небезпечних діянь; коли щодо цих суспільно небезпечних діянь касаційний суд неоднаково застосував одну й ту саму норму кримінального закону і таке застосування потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.
		Неоднакове застосування одних і тих самих норм кримінального закону - це різне, відмінне, несхоже тлумачення, розуміння точного змісту (суті) норми кримінального закону.
		Як констатував Суд, ключовою умовою для перегляду рішення касаційного суду є наявність різних, незалежно від форми і змісту, правових висновків суду касаційної інстанції, в основі яких лежить застосування однієї і тієї самої норми закону про кримінальну відповідальність у не менш ніж у двох кримінальних провадженнях, і хоча б в одному з яких сторона кримінального провадження ставила під сумнів (оспорювала) у будь-який спосіб правильність застосування такої норми. Вихід за межі визначених законом предмета та умов перегляду Судом рішень призведе до повторного касаційного перегляду, що не відповідатиме положенням пункту 1 частини першої статті 445 КПК і буде суперечити принципу правової визначеності. 
		Як видно зі змісту заяви, засуджена ОСОБА_12 посилається на різне тлумачення судом касаційної інстанції складу злочину «шахрайство» (стаття 190 КК). Засуджена мотивує свою позицію тим, що касаційний суд помилково дійшов висновку про правильність кваліфікації її дій судами першої та апеляційної інстанцій за частиною другою статті 190 КК, оскільки у її діях відсутня обов'язкова ознака шахрайства добровільність передачі потерпілим майна чи права на нього, а також обман або зловживання довірою з її боку та за частиною третьою статті 15, частиною четвертою статті 190 КК, оскільки сама організація подачі позовної заяви або подача позовної заяви до суду не містить обману чи зловживання довірою та не утворює і не може утворювати об'єктивної сторони шахрайства, так як цивільно-правові відносини не містять складу злочину, передбаченого статтею 190 КК. 
		Однак рішення, яке оскаржується з одного боку, та рішення касаційного суду від 15 листопада 2011 року, 9 вересня 2014 року, 7 червня 2016 року,     13 лютого 2014 року, 22 січня та 14 липня 2015 року, які, на думку засудженої, мають визнаватися порівнюваними як акти правозастосування з другого боку, різняться між собою за їх природою, оскільки оскаржуване за своєю суттю є кримінально-правовим, а надані для порівняння стосуються цивільно-правових відносин.  
		Відмежовуючи шахрайство від цивільно-правових деліктів, треба виходити з того, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство - якщо встановлено те, що особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити, а зобов'язання не виконувати. 
		При обвинуваченні особи у вчиненні шахрайства під час укладення договорів цивільно-правового характеру слід в обов'язковому порядку встановлювати умисел особи на заволодіння майном в момент його отримання; в іншому випаду мова йтиме про відсутність складу злочину «шахрайство» та наявність цивільно-правових відносин між особами. Не виключені випадки, коли особа укладає той чи інший цивільно-правовий договір (кредитний, купівлі-продажу, оренди, комісії тощо) лише для того, щоб приховати справжній характер своїх дій, спрямованих на незаконне безоплатне заволодіння чужим майном. Як наслідок, має місце обман у намірах - обман щодо тих цілей, на які планується використати майно, отримане на підставі цивільно-правового договору. Інакше кажучи, наявність формальних (навіть належним чином оформлених) цивільно-правових відносин, за допомогою яких суб'єкт прагне завуалювати свій злочинний умисел, за наявності підстав не повинна бути перешкодою для оцінки скоєного як злочину, передбаченого статтею 190 КК. 
		 
		У кримінальному провадженні дії ОСОБА_12 кваліфіковано судами першої та апеляційної інстанцій за частиною другою статті 190, частиною третьою статті 15, частиною четвертою статті 190 КК. Від цього обвинувачення ОСОБА_12 захищалася в суді першої інстанції, а коли цей суд визнав її винною у злочинах, касаційний суд погодився з таким рішенням.
		Згідно з порівнюваним рішенням касаційного суду від 15 листопада 2011 року предметом оскарження у відповідному провадженні була постанова про порушення кримінальної справи (цей правовий акт не передбачає застосування норм матеріального права, а отже, будь-які висновки касаційного суду щодо законності ухвалення такого акта не можуть тлумачитись, як застосування норми кримінального права). 
		У рішенні від 9 вересня 2014 року касаційним судом встановлено, що за змістом відносини, які виникли між районним центром зайнятості і безробітним із приводу надання останньому одноразової допомоги для організації підприємницької діяльності, носили цивільно-правовий характер, на підставі чого було зроблено висновок про відсутність у діях одержувача згаданої допомоги складу злочину «шахрайство» ,а в справі ОСОБА_12 встановлено принципове інше - умисел засудженої на незаконне безоплатне заволодіння чужим майном і конкретні дії, спрямовані на реалізацію цього умислу.  
		Твердження ОСОБА_12 про те, що внаслідок вступу в законну силу рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_15, оскільки ОСОБА_13 не прийняла спадщину і не є належним позивачем, ні ОСОБА_15, а ні вона не могли заволодіти грошовими коштами в сумі 225 000 грн, вказує лише на незавершеність вчинюваного посягання і не виключає того, що за спрямованістю умислу дії ОСОБА_12 могли і повинні були визнаватись незакінченим злочином (замахом на шахрайство в особливо великих розмірах) - зрозуміло, за наявності всіх ознак складу відповідного злочину. До того ж на згадане рішення суду за вказівкою ОСОБА_12 подавалась апеляція. 
		Крім того, ОСОБА_12 для порівняння надала ухвалу від 7 червня      2016 року, в якій суд касаційної інстанції зробив висновок про відсутність складу злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частини першої статті 190 КК, посилаючись на відсутність добровільності передачі майна, оскільки на момент передачі грошей особа знала про невигідність і необов'язковість цього кроку і передала гроші не в зв'язку з обманом (повідомленням неправдивих відомостей або приховуванням певних обставин), а для викриття іншої особи. Обставини у справі щодо         ОСОБА_12 є кримінально-правовими за змістом, оскільки нею організовано подачу позову про стягнення 45 000 доларів США за фіктивним договором. Передача останній грошей передувала заява ОСОБА_14 до правоохоронних органів, зроблена ним із метою викриття протиправних дій ОСОБА_12, тому ця обставина не виключає наявності в цьому випадку добровільності передачі майна як однієї з ознак складу злочину «шахрайство». 
		Крім того, на обґрунтування своїх доводів засуджена ОСОБА_12 надала копії ухвал колегій суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 лютого 2014 року, 22 січня 2015 року та 14 липня 2015 року, однак ці рішення не можуть бути як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми права - статті 190 КК, що зумовило ухвалення різних за змістом судових рішень, тобто з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 445 КПК України, оскільки вони не містять остаточного правового висновку щодо застосування норми матеріального права, яка застосована неоднаково. 
		Згідно судової практики особливістю шахрайства вважається те, що особа, яку зазвичай позначають як потерпілого (це власник або особа, якій ввірене чи під охороною якої перебуває майно) і воля якої сфальсифікована обманом чи зловживанням довірою, бере безпосередню участь у передачі майна чи права на нього. Для кваліфікації скоєного як шахрайства не має значення рівень витонченості обману, ступінь обачності або, навпаки, легковажності потерпілого. Важливо лише, щоб у конкретній ситуації потерпілий не усвідомлював факту застосування щодо нього обману (зловживання довірою), щоб обманні дії винного були ефективними в аспекті успішного заволодіння чужим майном (правом на нього). Обов'язковою ознакою шахрайства визнається вже згадувана добровільність передачі майна чи права на нього; щоправда, така добровільність має умовний (уявний) характер, адже насправді дії зазначених осіб щодо передачі майна чи права на нього зумовлені тим, що вони введені в оману. Між діянням винного і помилкою потерпілої особи, яка передає майно, повинен бути причинний зв'язок. 
		До суб'єктів обману при вчиненні шахрайства належать не лише власники, а й інші особи, уповноважені на вчинення юридично значущих дій стосовно майна. Введення таких осіб в оману дає підстави говорити про опосередковане вчинення шахрайства. Оскільки стаття 190 КК не вимагає, щоб особа, яка вводиться в оману при вчиненні шахрайства, і потерпілий від цього злочину (тобто той, кому заподіюється майнова шкода) збігались.
		Оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, заяву не може бути задоволено.
		 
		Керуючись статтями 445, 454 і 456 КПК, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України 
		п о с т а н о в и л а:
		 
		Відмовити в задоволенні заяви засудженої ОСОБА_12
		 
		Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 445 Кримінального процесуального кодексу України.
		 
		 
		Головуючий                                                                                                                      ОСОБА_34
		 
		Судді:                              
		ОСОБА_35 ОСОБА_36 
		                              
		ОСОБА_37 ОСОБА_38 
		 
		                              ОСОБА_39 ОСОБА_40 
		 
		                              ОСОБА_41

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...