Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/5876/16 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу забезпечення сталого розвитку населених пунктів та землекористування, зокрема зі спорів у сфері:; державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (у тому числі прав на земельні ділянки).
Надіслано для оприлюднення: 20.12.2016. Зареєстровано: 20.12.2016. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2016.
Дата набрання законної сили: 01.06.2017
Результат оскарження 01.06.2017 Одеський апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    
		Справа № 815/5876/16 
		 
		ПОСТАНОВА  
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		           15 грудня 2016 року                                                                                        м. Одеса
		          Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії: 
		головуючої судді                                           Потоцької Н.В.
		судді                                                                        Кравченко М.М.
		судді                                                                         Бутенко А.В.
		за участю секретаря                              Лопатюк Ю.А.
		сторін:
		           представників позивача                                   ОСОБА_1, ОСОБА_2       
		           представника відповідача                                      ОСОБА_3      
		           представника третьої особи                                          ОСОБА_4
		           представника третьої особи                                          ОСОБА_5
		розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом                ОСОБА_6 до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту Державної реєстрації Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Затоківська селищна рада Білгород  Дністровської міської ради Одеської області, приватний нотаріус ОСОБА_7, ОСОБА_8 про скасування висновку комісії, скасування наказу та зобовязання вчинити дії,- 
		                                                 
		                                              ВСТАНОВИВ:
		З позовом до суду звернулась  ОСОБА_6 до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту Державної реєстрації Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Затоківська селищна рада Білгород  Дністровської міської ради Одеської області, приватний нотаріус ОСОБА_7, ОСОБА_8, в якій позивач просить:
		- скасувати висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту Державної реєстрації Міністерства юстиції України від 28.10.2016 р. по скарзі № 32293-0-33-16;
		- скасувати Наказ Міністерства юстиції України від 28.10.2016 р. № 3079/5;
		- зобовязати Міністерство юстиції України поновити скасовані реєстраційні дії приватного нотаріуса ОСОБА_7 № 15521070026000227, №15521070026000227, №15521070028000227. 
		Позовні вимоги вмотивовані наступним.
		По  перше, позивач стверджує, при здійсненні реєстраційних дій приватним нотаріусом ОСОБА_7 права ОСОБА_8 не були порушені, оскільки рішення № 136 від 16.05.2016 року «Про обрання секретаря Затоківської селищної ради VІІ скликання» є нікчемним через порушення порядку скликання та проведення такої сесії.
		По  друге, позивач вважає, що посилання Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, на наявність ухвали Білгород  Дністровського районного суду Одеської області від 08.08.2016 року про заборону вчиняти реєстраційні дії є необґрунтованим, так як ухвалою цього ж суду від 11.08.2016 р. вона була скасована. При цьому, Одеським апеляційним адміністративним судом ухвала місцевого суду від 11.08.2016 р.  скасована, в клопотанні про забезпечення позову відмовлено.
		По третє, особливу увагу позивач звертає на наявність рішення № 152 від 11.08.2016 р. «Про обрання секретарем Затоківської селищної ради VІІ скликання» ОСОБА_9, яке прийнято відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування».
		По четверте, позивач вказує на порушення комісією п. 4 ч. 8 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», оскільки ним було повідомлено про наявність судового провадження в Одеському окружному адміністративному суді щодо спірних реєстраційних дій, що  виключало можливість розгляду скарги.
		У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив позов задовольнити в повному обсязі, з підстав, викладених в адміністративному позові та наданих в судовому засіданні поясненнях.
		Представник відповідача /Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту Державної реєстрації Міністерства юстиції України/ до судового засідання не зявився . Про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином та завчасно, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 0160125386684 (т. 1 а/с. 178), телефонограмою за телефоном 044-233-65-36, яку  прийняв діловод ОСОБА_10 та телефонограмою за телефоном 044-233-65-19, яку прийняла завідувач сектору правового забезпечення Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України ОСОБА_11
		Правами і обовязками, передбаченими ст. 49 КАС України, зокрема, правом бути присутнім у судовому засіданні, безпосередньо надавати пояснення і докази, не скористався, що не є процесуальною перешкодою для розгляду справи.
		Представник відповідача /Міністерства юстиції України/ проти задоволення позову заперечував, з огляду на наступне.
		Відповідно до рішення Затоківської селищної ради № 136 «Про обрання секретаря Затоківської селищної ради VІІ скликання» секретарем сільської ради обрано ОСОБА_8  В подальшому розпорядження № 29-к від 17.05.2016 р. та № 31-к від 01.07.2016 р. строк виконання обовязків селищного голови продовжено до 28.08.2016 р.
		Вказані відомості внесено до ЄДР.
		Відповідачем також враховано наявність провадження № 495/6107/16-а у Білгород  Дністровському міськрайонному суді Одеської області  в межах якого винесена ухвала про забезпечення позову від 08.08.2016 р. щодо заборони будь  яким особам вчиняти реєстраційні дії та вносити записи /відомості щодо Затоківської селищної ради, інформація про вказану ухвалу внесена до ЄДР.
		Разом з тим, усупереч наявній забороні на вчинення дій, приватним нотаріусом ОСОБА_7 безпідставно скасовано заборони щодо вчинення дій та вчинено реєстраційні дії щодо зміни керівника та підписанта.
		Також на данний час правоохоронними органами здійснюється досудове розслідування в кримінальних провадженнях стосовно підроблення печатки Затоківської селищної ради.
		З огляду на викладене, відповідач вважає, що заяву про зміну відомостей про керівника та підписанта підписано не уповноваженою особою та засвідчено підробленою печаткою, а отже, ОСОБА_7 не мала права вчиняти реєстраційні дії.
		Крім того, шляхом перевірки відомостей у ЄДР виявлена відсутність сканованих копій документів, наданих для проведення реєстраційних дій, що перешкоджає встановленню їх відповідності вимогам законодавства та  є порушенням «Порядку державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб  підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи», затвердженого Наказом Міністерства Юстиції України від 09.02.2016 р. № 359/5.
		Також представник відповідача вважає, що при розгляді скарги ОСОБА_8 вимоги п. 4 ч. 8 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» не порушені, оскільки сторони не є тотожніми.
		Представник третьої особи /Затоківська селищна ради Білгород  Дністровської міської ради Одеської області/ та  представник третьої особи /ОСОБА_8/ проти задоволення позову заперечували, обґрунтовуючи свої доводи наступним.
		По перше, 16.05.2016 р. на сесії Затоківської селищної ради прийнято рішення № 136, яким на посаду секретаря обрана ОСОБА_8 
		Обрання секретаря відбулось із дотриманням  норм чинного законодавства. 26.07.2016 року до Єдиного державного реєстру  внесений відповідний запис щодо  керівника.
		В подальшому була підроблена печатка та оголошено про скликання позачергової сесії на 29 липня 2016 року, на якій прийнято рішення № 149 та № 150 від 29.07.2016 року., відповідно до якого секретарем Затоківської селищної ради визнано ОСОБА_12
		11.08.2016 року скликана позачергова сесія, на якій прийнято рішення № 152 про обрання секретарем Затоківської селищної ради ОСОБА_6
		По друге, представники третіх осіб звернули особливу увагу на наявність ухвали Білгород  Дністровського міськрайонного суду Одеської області  про заборону вчиняти реєстраційні дії та вносити записи/відомості до ЄДР щодо секретаря Затоківської селищної ради та/або виконуючого обовязки голови Затоківської селищної ради, здійснювати будь  які реєстраційні дії стосовно Затоківської селищної ради, яка унеможливлювала вчинення будь-яких реєстраційних дій.
		По третє, представники вважають необґрунтованим посилання на наявність судового провадження, як на підставу відмови, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 50 КАС України, сторонами в адміністративному процесі  є позивач та відповідач. А тому, треті особи, які проходили по справі ОСОБА_6 та ОСОБА_8  не можуть вважатися сторонами по справі.
		Оскільки в судовому провадженні № 815/5352/16 позивач  Затоківська селищна рада, відповідач  приватний нотаріус ОСОБА_7, а при розгляді скарги сторонами по справі є: ОСОБА_8, як фізична особа, Затоківська селищна рада, приватний нотаріус ОСОБА_7, то  вони не є тотожними, а відтак, заборон щодо розгляду скарги не було.
		Представник третьої особи /приватний нотаріус ОСОБА_7/ до судового засідання не зявилась . Про дату, час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином та завчасно, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 6550101964363, телефонограмою за телефоном 044-515-75-50, яку  прийняла   особисто приватний нотаріус ОСОБА_7
		Правами і обовязками, передбаченими ст. 49 КАС України, зокрема, правом бути присутнім у судовому засіданні, безпосередньо надавати пояснення і докази, не скористався, що не є процесуальною перешкодою для розгляду справи.
		Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, представників третіх осіб, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.
		21 жовтня 2016 року до Міністерства юстиції України надійшла скарга ОСОБА_8 в особі представника ОСОБА_13 (щодо Затоківської селищної ради Білгород Дністровської міської ради Одеської області), яка зареєстрована за № 32293-0-33-16.
		Скаржник просить скасувати реєстраційні дії від 07.10.2016 р. № 15521070026000227, № 15521070027000227 та від 20.10.2016 р. №15521070028000227 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не повязані зі змінами в установчих документах», які полягають у внесенні змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців, громадських формувань щодо зміни керівника, підписанта.
		Свої вимоги скаржник обґрунтовує  тим, що 06.10.2016 та 07.10.2016 приватним нотаріусом ОСОБА_7 було вчинено ряд протиправних дій, а саме: без належних на те підстав скасовано дві заборони на вчинення реєстраційних дій, а також вчинено реєстраційні дії щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов'язані зі змінами в установчих документах та зареєстровано відповідні зміни керівника та підписанта Затоківської селищної ради.
		На думку скаржника зазначені реєстраційні дії є незаконними з таких підстав.
		Відповідно до рішення Затоківської селищної ради від 16.05.2016 № 136 «Про обрання секретаря Затоківської селищної ради VII скликання» секретарем селищної ради було обрано депутата ОСОБА_8.
		Розпорядженням Затоківського селищного голови від 17.05.2016 № 29-к «Про покладання тимчасового виконання обов'язків Затоківського селищного голови», приймаючи факт відсторонення від посади голови, новообраний секретар ради приступив до тимчасового виконання обов'язків голови.
		Розпорядженням Затоківського селищного голови від 01.07.2016 № 31-к «Про продовження строку тимчасового виконання обов'язків Затоківського селищного голови» з огляду на продовження строку відсторонення голови від посади ухвалою суду строк тимчасового виконання обов'язків селищного голови секретарем ради ОСОБА_8 продовжено до 28.08.2016.
		Відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відомості щодо зміни керівника юридичної особи були внесені до ЄДР.
		З відомостей сайта Затоківської селищної ради скаржнику стало відомо про скликання та проведення незаконної сесії колишнім секретарем Затоківської селищної ради, на якій нібито було прийнято рішення щодо керівника Затоківської селищної ради.
		З цього приводу скаржником було надано відповідні заяви до правоохоронних органів та ініційовано звернення до суду з позовом про скасування рішень, прийнятих на зазначеній сесії.
		Зокрема, у провадженні № 495/6107/16-а за позовом депутата Затоківської селищної ради ОСОБА_14 до Затоківської селищної ради, третя особа - ОСОБА_12, 08.08.2016 Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області постановлено ухвалу про забезпечення позову, якою заборонено будь-яким уповноваженим на те особам вчиняти реєстраційні дії та вносити записи/відомості до ЄДР щодо внесення відомостей або внесення змін стосовно секретаря Затоківської селищної ради, здійснювати будь-які інші реєстраційні дії стосовно Затоківської селищної ради та вносити будь-які зміни до відомостей про Затоківську селищну раду.
		Інформація про вказану ухвалу суду про заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій у встановленому законом порядку була внесена до ЄДР.
		Усупереч встановленій судом забороні на вчинення реєстраційних дій приватним нотаріусом ОСОБА_7 безпідставно було скасовано заборони щодо вчинення реєстраційних дій та вчинено нові реєстраційні дії щодо зміни керівника Затоківської селищної ради, а саме: зареєстровано нового керівника та підписанта - ОСОБА_6.
		Також правоохоронними органами здійснюється досудове розслідування у двох кримінальних провадженнях стосовно підроблення печатки Затоківської селищної ради.
		Вказане свідчить про те, що заяву про зміну відомостей про керівника та підписанта подано не уповноваженою на те особою та засвідчено підробленою печаткою, відповідно приватний нотаріус ОСОБА_7 не мала жодних підстав робити будь-які дії, окрім відмови у вчиненні реєстраційних дій.
		Розглянувши подану скаргу комісія встановила, що оскаржуваними реєстраційними діями проведено зміну керівника та підписанта Затоківської селищної ради.
		Для проведення реєстраційних дій приватному нотаріусу ОСОБА_7 подано такі документи:
		1) Заяву про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що  містяться в ЄДР;
		2) рішення Затоківської селищної ради від 11.08.2016 р. № 152;
		3) рішення Затоківської селищної ради Білгород  Дністровської міської ради Одеської області від 22.03.2016 р. № 65;
		4) регламент роботи Затоківської селищної ради від 22.03.2016 р. № 65;
		5) копію протоколу позачергової ІХ сесії Затоківської селищної ради VІІ скликання від 11.08.2016 ;
		6) копія квитанції виданої банком. 
		Так, відповідно до частини четвертої статті 17 Закону про реєстрацію для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, подаються такі документи:
		1) заява про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі;
		2) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру, крім внесення змін до інформації про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) юридичної особи, у тому числі кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) її засновника, якщо засновник - юридична особа, про місцезнаходження та про здійснення звязку з юридичною особою;
		3) реєстр осіб (громадян), які брали участь в засіданні уповноваженого органу управління юридичної особи, - у разі внесення змін до відомостей про громадські обєднання, політичні партії;
		4) документ, що підтверджує правомочність прийняття рішення відповідно до статуту громадського формування про внесення змін до Єдиного державного реєстру, - у разі державної реєстрації змін до відомостей про громадське формування;
		5) відомості про керівні органи громадського формування (імя, дата народження керівника, членів інших керівних органів, реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), посада, контактний номер телефону та інші засоби звязку) - у разі внесення змін до складу керівних органів;
		6) документ, що підтверджує реєстрацію іноземної особи в країні її місцезнаходження (витяг із торговельного, банківського, судового реєстру тощо), - у разі змін, повязаних із входженням до складу засновників юридичної особи іноземної юридичної особи;
		7) документ про сплату адміністративного збору - у випадках, передбачених  статтею 36цього Закону;
		8) установчий документ юридичної особи в новій редакції - у разі внесення змін, що містяться в установчому документі;
		9) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) передавального акта або розподільчого балансу - у разі внесення змін, повязаних із внесенням даних про юридичну особу, правонаступником якої є зареєстрована юридична особа;
		10) примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про вихід із складу засновників (учасників) та/або заява фізичної особи про вихід із складу засновників (учасників), справжність підпису на якій нотаріально засвідчена, та/або договору, іншого документа про перехід чи передачу частки засновника (учасника) у статутному (складеному) капіталі (пайовому фонді) юридичної особи, та/або рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про примусове виключення із складу засновників (учасників) юридичної особи або ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі внесення змін, повязаних із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи;
		11) заява про обрання юридичною особою спрощеної системи оподаткування та/або реєстраційна заява про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вартість, та/або заява про включення до Реєстру неприбуткових установ та організацій за формами, затвердженими відповідно до законодавства, - за бажанням заявника у разі внесення до установчих документів змін, які впливають на систему його оподаткування.
		Комісія шляхом перевірки відомостей у ЄДР виявила: 
		- відсутність сканованих копій документів, поданих для проведення  реєстраційних дій, що перешкоджає встановленню їх відповідності вимогам чинного законодавства та є порушенням Порядку №395/5 від 09.02.2016 р.;
		- також в Єдиному державному реєстрі судових рішень встановлена наявність судового рішення стосовно заборони проведення реєстраційних дій щодо Затоківської селищної ради (ухвала Білгород  Дністровського міськрайонного суду від 08.08.2016 р. у справі №495/6701/16-а).
		Згідно приписів ч. 1 п. 2 ст. 28 Закону про реєстрацію, наявніть  у Єдиному державному реєстрі відомостей про судове рішення щодо заборони проведення реєстраційної дії є підставою для відмови у державній реєстрацї.
		За наслідками встановлених порушень комісією складений Висновок  від 28.10.2016 р. за результатами розгляду скарги ОСОБА_8 від 21.10.2016 р., яким вирішено:
		         Скаргу ОСОБА_8, в інтересах якої діє представник за довіреністю ОСОБА_15, від 21.10.2016, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 21.10.2016 р. за № 32293-0-33-16, задовольнити  частково.
		         Скасувати реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), проведені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7, від 07.10.2016  р. № 15521070026000227, № 15521070027000227 та від 20.10.2016 № 15521070028000227 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не повязані зі змінами в установчих документах» щодо Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (код за ЄДРПОУ 04527052).
		      Тимчасово блокувати доступ до ЄДР приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на термін до 28.04.2017.
		             В частині інших вимог відмовлено.
		          На підставі вказаного Висновку 28.10.2016 р. Мінюстом прийнятий Наказ № 3079/5 «Про скасування реєстраційних дій у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань», яким:
		-скасовані реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, проведені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 від 07.10.2016 № 15521070026000227, №15521070027000227 та від 20.10.2016 № 15521070028000227 «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не повязані зі змінами в установчих документах» щодо Затсківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (код за ЄДРПОУ 04527052). 
		-тимчасово блоковано доступ до ЄДР приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 на термін до 28.04.2017.
		- в частині інших вимог відмовлено.
		Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, судом досліджено відповідність фактичних обставин справи приписам чинного законодавства.
		Положення про Міністерство юстиції України затверджено Указом Президента України 6 квітня 2011 року № 395/2011.
		Міністерство юстиції України (Мін'юст України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
		Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики, політики з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, з формування та забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері нотаріату, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.
		Мін'юст України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.
		Мін'юст України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.
		Основними завданнями Мін'юсту України, зокрема, є:
		формування і забезпечення реалізації державної правової політики, політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС, політики з питань банкрутства;
		формування і забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності;
		забезпечення представництва інтересів держави у судах України, здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав людини, під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземних суб'єктів та України;
		експертне забезпечення правосуддя;
		організація роботи нотаріату;
		виконання функцій центрального засвідчувального органу шляхом забезпечення створення умов для функціонування засвідчувальних центрів органів виконавчої влади або інших державних органів та центрів сертифікації ключів;
		протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму (щодо нотаріусів, адвокатів та інших осіб, які надають юридичні послуги);
		здійснення міжнародно-правового співробітництва, забезпечення дотримання і виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України з правових питань.
		Колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що відповідачем по справі є Міністерство юстиції України - орган державної влади.
		Орган державної влади  - це ланка (елемент)  механізму держави, що бере участь у виконанні  функцій держави  й наділений при цьому владними  повноваженнями.
		Державна влада -    це публічно-політичні  відносини  панування і підкорення між  суб'єктами, що спираються на державний  примус.
		Державна  влада  є різновидом  соціальної влади  і завжди є  політичною  по суті.
		Державна влада в  інституціональному  розумінні    - це система структур,  органів,  установ, які реалізують  функції держави.
		Однією з характерних особливостей публічно-правової діяльності є участь у ній специфічних субєктів  носіїв владних повноважень. Ці субєкти забезпечують унормований, загальний, обовязковий вплив на інших учасників суспільних відносин. Наявність у субєкта суспільних відносин владних повноважень, особливого правового статусу означає його можливість і реальну здатність забезпечити відповідність поведінки іншої сторони визначеним нею межам. Правовий статус - це система законодавчо встановлених та гарантованих прав і обовязків субєкта суспільних відносин та відображає взаємовідносини субєктів суспільних відносин, особи і суспільства, громадянина і держави, індивіда та колективу, а також інші соціальні звязки.
		Здатність впливати на поведінку підвладного субєкта визначається двома факторами: захистом публічного інтересу і здійсненням владного повноваження. 
		Суть владних повноважень визначається природою державної влади, яка знаходить певне матеріальне відображення у владних актах, а також її конкретних діях, що визначені рамками компетенції.
		Субєкти владних відносин завжди виступають субєктами публічно-правових відносин, але не завжди обсяг прав останніх збігається з обсягом владних повноважень, які властиві органам держави, оскільки це первинні владні повноваження. Держава через свої органи і за допомогою правових норм визначає обсяг владних повноважень інших субєктів (органів самоврядування, громадських організацій тощо), надані повноваження яких є вторинними, делегованими повноваженнями органів державної влади. Одночасно ці можливості характеризуються насамперед як спосіб обєктивації державних функцій, а вже потім є формою відображення повноважень їх конкретних носіїв.
		Дуже важливо розмежувати поняття «повноваження», «компетенція». «Компетенції органу» характеризує її як систему повноважень органу держави щодо здійснення державної влади. Категорія «компетенція», поєднує, з одного боку, обовязки державного органу перед самою державою (йдеться про виконання делегованих йому функцій) та права (щодо здійснення впливу на підвладних субєктів) виконувати визначені завдання.
		В свою чергу слід наголосити, що владні функції та «керовані» субєкти, не є елементами «компетенції», оскільки основу її становлять саме: права та обовязки органу держави щодо визначеного законом впливу на конкретний обєкт.
		Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
		Слід зазначити, що в рішенні «Ейрі   проти Ірландії»   (Airey   v.   Ireland,   рішення   від 9.10.1979) сформульовано правову позицію -     «Конвенція гарантує не теоретичні та ілюзорні права, а права, що мають практичний вплив і є ефективними».
		Аналогічний обовязок Міністерства юстиції України та її посадових й службових осіб щодо застосування положень Конвенції у своїй діяльності встановлений Положенням про Міністерство юстиції України № 395/2011.
		Відповідно до ч.1 ст.6 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Згідно практики Європейського суду з прав людини орган влади, який не є судом держави, для виконання ч.1 ст.6 Європейської Конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, може розглядатись як «суд» у змістовному значені цього терміну (рішення у справі Срамек проти Австрії (Sramek v. Austria), п.36).  
		Отже «суд» може являти собою орган, заснований з метою вирішення обмеженої кількості питань, за умови, що він завжди забезпечує відповідні гарантії (рішення у справі Літгоу та інші проти Сполученого Королівства (Lithgow and Others v. United Kingdom), п.201).     
		         У пункті 108 Рішення Європейського суду з прав людини у справі ОСОБА_16 проти України (Заява №21722/11), яке набрало статусу остаточного 27.05.2013 року суд розглядаючи цю справу зазначає, що ВРЮ та парламент виконували функцію розгляду справи щодо заявника та винесення обовязкового рішення. Отже, спершу суд повинен розглянути, чи були дотримані принципи незалежного та безстороннього суду на стадії розгляду справи заявника та винесення обовязкового для виконання рішення.
		           Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визначає терміном «суд» не тільки суди загальної юрисдикції, але й інші органи влади, які розглядають справи осіб, а тому повинні дотримуватись принципу незалежного та безстороннього суду на стадії розгляду справи заявника та винесення обовязкового для виконання рішення.
		           Колегія суддів надаючи правову оцінку процедурі розгляду скарги, виходила з наступного.
		В Україні відбулася реформа системи надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб  підприємців. Даною реформою запроваджено ряд нововведень у сфері державної реєстрації, у тому числі дворівневу процедуру адміністративного оскарження рішень державних реєстраторів.
		Слід окремо зазначити, що скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, посадових осіб. Особа, яка вважає, що її права у сфері державної реєстрації порушено, може оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, субєкта державної реєстрації прав до Міністерства юстиції України (далі - Мінюст), його територіального органу або до суду.
		Розділ V «Оскарження реєстраційних дій,  відмови в державній реєстрації, бездіяльності державного реєстратора. Відповідальність у сфері державної реєстрації.» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», визначений порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації (ст. 34 Закону):
		Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, субєкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів або до суду.
		Міністерство юстиції України розглядає скарги:
		1) на проведені державним реєстратором реєстраційні дії (крім випадків, якщо такі реєстраційні дії проведено на підставі рішення суду);
		2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.
		Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо:
		1) скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною пятою цієї статті;
		2) на момент прийняття рішення про задоволення скарги шляхом скасування реєстраційної дії щодо державної реєстрації новоствореної юридичної особи, іншої організації, державної реєстрації фізичної особи підприємцем, припинення юридичної особи, іншої організації, припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця або шляхом проведення реєстраційної дії в Єдиному державному реєстрі проведено наступну реєстраційну дію щодо відповідної особи;
		3) у разі наявності інформації про судове рішення або ухвалу про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання позову відповідачем або затвердження мирової угоди сторін;
		4) у разі наявності інформації про судове провадження у звязку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави;
		5) є рішення цього органу з такого самого питання;
		6) в органі ведеться розгляд скарги з такого самого питання від цього самого скаржника;
		7) скарга подана особою, яка не має на це повноважень;
		8) закінчився встановлений законом строк подачі скарги;
		9) розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції органу;
		10) державним реєстратором, територіальним органом Міністерства юстиції України прийнято таке рішення відповідно до законодавства.
		Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, субєктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.
		Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.
		Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, субєктів державної реєстрації прав, територіальних органів Мінюсту визначається Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року  № 1128.
		Порядок визначає процедуру розгляду відповідно до Законів України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, субєкта державної реєстрації, територіального органу Мінюсту, що здійснюється Мінюстом та його територіальними органами.
		Відповідно до пункту 2 Порядку, для забезпечення розгляду скарг субєктом розгляду скарг утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації.
		  Розгляд скарг здійснюється за заявою особи, яка вважає, що її права порушено (далі - скаржник), що подається виключно у письмовій формі та повинна містити обовязкові відомості та документи, що долучаються до скарги, передбачені Законами, а також відомості про бажання скаржника та/або його представника взяти участь у розгляді відповідної скарги по суті та про один із способів, зазначених у  пункті 10  цього Порядку, в який скаржник бажає отримати повідомлення про зазначений розгляд.
		Так, зокрема,  під час розгляду скарги по суті комісія встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, зазначених у скарзі, та інші обставини, які мають значення для обєктивного розгляду скарги, у тому числі шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно чи Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - реєстри), та у разі необхідності витребування документів, пояснень тощо у субєкта оскарження, і вирішує:
		1) чи мало місце прийняття оскаржуваного рішення субєктом оскарження, чи мала місце оскаржувана дія або бездіяльність субєкта оскарження;
		2) чи було оскаржуване рішення прийнято субєктом оскарження на законних підставах, чи здійснювалася дія або вчинялася бездіяльність субєктом оскарження на законних підставах;
		3) чи належить задовольнити кожну з вимог скаржника або відмовити в їх задоволенні;
		4) чи можливо поновити порушені права або законні інтереси скаржника іншим способом, ніж визначено ним у своїй скарзі (зокрема внесення шляхом виправлення технічних помилок у записах реєстрів взамін скасування рішення державного реєстратора);
		5) які рішення підлягають скасуванню або які дії, що випливають з факту скасування рішення або з факту визнання оскаржуваних дій або бездіяльності протиправними, підлягають вчиненню.
		За результатами розгляду скарги субєкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу (п. 12 Порядку).
		Якщо у скарзі заявлено дві або більше вимог, комісія надає правову оцінку кожній із них, яка включається до висновку комісії (п. 13 Порядку).
		Висновок комісії, на підставі якого субєктом розгляду скарги приймається рішення про задоволення скарги, обовязково містить інформацію про те, що:
		1) рішення, дії або бездіяльність субєкта оскарження не відповідають законодавству у сфері державної реєстрації;
		2) скарга підлягає задоволенню в повному обсязі чи частково (з обовязковим зазначенням у якій частині) шляхом прийняття субєктом розгляду скарги рішень, передбачених  пунктом 2 частини шостої статті 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та  пунктом 2  частини шостої статті 34 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (п. 14 Порядку).
		З огляду на вказані приписи чинного законодавства, які встановлюють процедуру розгляду скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити.
		З урахуванням висловленої правової позиції ЄСПЛ, що «суд» не тільки суди загальної юрисдикції, але й інші органи влади, які розглядають справи осіб.
		Гарантії статті 6 § 1 включають зобовязання судів надавати достатні підстави для винесення рішень (H. v. Belgium (H. проти Бельгії), § 53). Достатні підстави демонструють сторонам, що їх справа була ретельно розглянута. 
		Хоча національний суд користується певним правом розсуду, обираючи аргументи і приймаючи докази, він зобовязаний обгрунтувати свої дії підставами для винесення рішень (Suominen v. Finland (Суоминен проти Фінляндії), § 36). 
		Надані підстави повинні давати змогу сторонам використати право на апеляцію (Hirvisaari v. Finland (Хірвісаарі проти Фінляндії), § 30 наприкінці). 
		Міра застосування цього зобовязання може різнитися в залежності від характеру рішення (Ruiz Torija v. Spain (Руїс Торіха проти Іспанії), § 29; Hiro Balani v. Spain (Хіро Балані проти Іспанії), § 27) і може бути визначена тільки зважаючи на обставини справи: необхідно брати до уваги, серед іншого, різноманітність документів і доказів, які сторона може представити судам і різницю у положеннях, нормах звичаєвого права, юридичних оцінках і представленні та винесенні рішень між державами-учасниками (Ruiz Torija v. Spain (Руїс Торіха проти Іспанії), § 29; Hiro Balani v. Spain (Хіро Балані проти Іспанії), § 27; «ОСОБА_12 де Хурк проти Нідерландів», «Іро Баланіт проти Іспанії», «Кузнєцов та інші проти Росії», «Руїс Торіха проти Іспанії», «Серявін та інші проти України», «Суомінен проти Фінляндії», «Татішвілі проти Росії», «Хаджіанастасіу проти Греції», «Хіггінс та інші проти Франції», «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
		Однак, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді (Ruiz Torija v. Spain (Руїс Торіха проти Іспанії), § 30; Hiro Balani v. Spain (Хіро Балані проти Іспанії), § 28). 
		Отже, суди мають вивчити наступне: 
		- основні аргументи сторони (Buzescu v. Romania (Бузеску проти Румунії), § 67 ; Donadze v. Georgia (Донадзе проти Грузії), §35); 
		- заяви, що стосуються прав і свобод, які гарантуються Конвенцією і її протоколами: національні суди повинні розглядати такі справи з особливою суворістю і ретельністю (Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg (ОСОБА_12 і J.M.W.L. проти Люксембургу), § 96). 
		Рішення ВАСУ від 27 липня 2016 року у справі № 800/366/16: «Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини стосовно вмотивованості рішень органів з вирішення спорів або судових рішень, то у таких рішеннях мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
		Орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.  Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією.  Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя  (рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Руїс Торіха проти Іспанії» (заява №18390/91) від 23 листопада 1994 року, «Суомінен проти Фінляндії» (заява №37801/97) від 1 липня 2003 року).
		Рішення ВАСУ від 20 липня 2016 р. у справі №   К/800/60884/14: «Європейський суд з прав людини у п.23 та п.25 Рішення "Проніна проти України" від 18.07.2006р. вказав,  що суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень за аргументами, які сторона може представити в суд, та проаналізувати позов з точки зору цих аргументів».
		Рішення ВАСУ від 14 липня 2016 р. у справі № К/800/24017/15: «Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках - на норми Конституції України, на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов'язки сторін; в мотивувальній частині рішення можуть також використовуватися посилання на рішення Конституційного Суду України, відповідні рішення Верховного Суду України (стаття 244-2 КАС України), а також посилання на рішення Європейського суду з прав людини;  проте саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією  (п.9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013р. №7 "Про судове рішення в адміністративній справі").
		Також в пункті 42 рішення "Бендерський проти України" від 15.11.2007 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя,  судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.  Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення "Руїз Торійа проти Іспанії" від 09.12.1994р.). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" від 13.05.1980р.). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (cf. "Дюлоранс проти Франції", п. 34553/97, п. 33, від 21.03.2000р.; "Донадзе проти Грузії", n 74644/01, пп. 32 et 35, від 07.03.2006р.).
		З огляду на наведену практику ЄСПЛ, вмотивовувати  наводити аргументи, докази, які пояснюють, виправдовують певні дії, вчинки тощо або доводять їх необхідність.  Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його прийняття.
		Мотиви   це спонукання, спрямовані на задоволення значимої для людини потреби. Мотиви зумовлюють формування намірів людини прийняти рішення, вчинити певні дії або утриматись від них задля досягнення поставленої мети.  Вмотивованість  це така правова властивість рішення, яка встанов  лює систему правових, фактичних, етичних мотивів, які субєкти застосовують в обґрунтуванні цих рішень під час  провадження. Вмотивованість рішення передусім свідчить про переконання в достовірності зібраних та досліджених доказів, на яких ґрунтуються висновки  органу стосовно всіх питань, які необхідно вирішити під час  прийняття цього рішення. У фактичних, правових, логічних мотивах, які органи наводять у рішеннях, відображається особисте осмислення сукупності доказів, їх оцін  ка, достовірності та достатності для прийняття рішення, особисте розумін  ня застосування норм права.
		Визначеність та точність мотивів рішення надає учасни  кам провадження можливість аргументовано їх оскар  жувати у вищих  інстанціях.
		Дослідивши оскаржуваний висновок колегією сіддів встановлено відсутність достатніх підстав, які демонструють сторонам розгляду, що їх справа була ретельно розглянута.
		В свою чергу, висновок містить лише викладення вимог скаржника ОСОБА_8 Однак, у ньому відсутні заперечення заінтересованої особи ОСОБА_6, що є порушенням ст. 6 § 1 Конвенції. При цьому, в мотивувальній частині висновку не наведені мотиви, із посиланням на норми національного законодавства, з яких комісія погоджується із доводами скаржника і з яких не приймає заперечень заінтересованої особи.
		Слід звернути увагу, що відповідно до п. 8 «Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації» затвердженої Постановою КМУ від 25.12.2015 р. № 1128,  це є обовязком комісії.
		Із досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що заінтересованою особою ОСОБА_6 під час розгляду скарги була подана, крім іншого, ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 18.10.2016 р. про відкриття провадження по справі № 815/5353/16 за позовом Затоківської селищної ради Білгород  Дністровської міської ради Одеської області до  приватного нотаріуса ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог:  ОСОБА_6, ОСОБА_8 про визнання  протиправними та скасування реєстраційних дій від 07.10.2016 р. № 15521070027000227 та № 15521070026000227.
		Вказана ухвала надана задля підтвердження факту існування судового провадження зі спору між тими самими сторонами, з того самого предмета і тієї самої підстави, яке перешкоджало розгляду скарги комісією, як  то встановлено п. 4 ч. 8 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
		Однак, оскаржуваний висновок не містить ні посилання на вказану обставину, ні мотивів відхилення цих заперечень.
		До дискреційних повноважень  належать передбачені законом випадки, коли субєкт владних повноважень вправі на власний розсуд приймати одне з декількох варіантів управлінських рішень. При цьому, є помилкою ототожнювати дискреційні повноваження зі  вседозволеністю, на чому зосереджено  увагу і Європейським судом з прав людини.
		Так, наприклад, у рішенні від 17.06.2008 р. у справі «Мелтекс ЛТД проти Вірменії» суд зазначив, що в будь-якому випадку закон має визначати обсяг будь-яких дискреційних повноважень компетентних органів і порядок їх реалізації з достатньою ясністю, беручи до уваги законну мету таких заходів, та надавати особі адекватний захист від свавільного втручання (§81 рішення).
		Іншими словами, дискреційні повноваження у державного органу виникають лише тоді, коли такі повноваження надані законами України. Тобто саме закони, а не «власний розсуд» субєкта владних повноважень, мають дозволяти останньому прийняти одне з декількох рішень. І кожне з цих рішень має бути чітко передбачене законом. У протилежному випадку, за відсутності відповідного законодавчого положення, держорган яких-небудь дискреційних повноважень мати не може.
		Надаючи пояснення в судовому засіданні  представник Міністерства юстиції  України та представники третіх осіб (Затоківської селищної ради та ОСОБА_8В.) наполягали на тому, що п. 4 ч. 8 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» не підлягав застосуванню, оскільки відсутня тотожність сторін при розгляді скарги комісією та в судовому провадженні.
		Колегія суддів не погоджується із доводами представника відповідача та третіх осіб виходячи з наступного.
		Стала практика Європейського суду з прав людини встановлює, що  «терміну «спір» необхідно надавати основного, а не формального значення» (рішення «ОСОБА_17, ОСОБА_18 і де Мейер проти Бельгії»).
		«Важливо також не звертати увагу на форму та мовні засоби, що використовуються, а спиратися на реальні події відповідно до обставин кожної справи» (рішення «ОСОБА_9 проти Греції»).
		З огляду на викладе суд вважає, що Комісією був застосований формальний підхід до вирішення питання щодо можливості розгляду скарги, оскільки навіть в судовому засіданні представники приділили увагу лише наявності чи відсутності тотожності сторін, але не суті самого предмету оскарження  (реєстраційних дій) та підстав такого оскарження.
		Крім цього, особливої уваги потребує  письмовий доказ (додаткові пояснення) представника Міністерства юстиції України, який містить у собі посилання на перелік скарг, які розглядались Міністерством юстиції України, щодо питань, повязаних із проведенням реєстраційних дій стосовно Затоківської селищної ради Білгород  Дністровської міської ради Одеської області.
		Так зазначені пояснення містять посилання на скаргу т.в.о. Затоківського селищного голови - секретаря Затоківської селищної ради ОСОБА_6, зареєстровану в Міністерстві юстиції України 17.10.2016 р. за № 31558-0-33-16 та 18.10.2016 р. за № 31788-0-33-16, за результатами розгляду яких прийнято рішення у формі  Наказу Міністерства юстиції України від 22.11.2016 р. № 1578/7 «Про відмову в задоволенні скарг т.в.о. Затоківського селищного голови - секретаря Затоківської селищної ради ОСОБА_6 від 07.10.2016 р. у звязку із наявністю інформації про судове  провадження у звязку із спором між тими самими сторонами, з того самого предмета і тієї самої підстави.
		Вказана обставина свідчить про неоднакове застосування Міністерством юстиції України приписів п. 4 ч. 8 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
		Встановлені обставини також свідчать про порушення ст. 14 Європейської Конвенції з прав людини, яка проголошує, що користування правами та свободами, визначеними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь  якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
		Стаття 2 Протоколу 12 Конвенції визначає, що ніхто не може бути дискримінований будь  яким органом державної влади за будь  якою ознакою.
		Підсумовуючи викладене колегія суддів дійшла до висновку, що розгляд скарги ОСОБА_8 від 21.10.2016 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.10.2016 р. за № 32293-0-33-16, по суті є порушенням  ст. 6 § 1 Конвенції, оскільки «відмова суду вирішувати фактичні обставини справи, які є значущими у вирішенні спору є порушенням ст. 6 § 1 Конвенції (рішення «Терра ОСОБА_19 проти Нідерландів») та ст. 14 Конвенції.
		Щодо суті обставин, які викладені у висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 28.10.2016 р.
		Комісія встановила відсутність сканованих копій документів, поданих для проведення реєстраційних дій, що  перешкоджає встановленню їх відповідності вимогам чинного законодавства.
		Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
		Відповідно до «Порядку  державної реєстрації  юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичних осіб», затвердженого Наказом Мінюста від 09.02.2016 року за № 359/5, з поданих для державної реєстрації документів державний реєстратор виготовляє електронні копії шляхом їх сканування, які долучаються до заяви, зареєстровані в ЄДР.
		За відповідність електронних копій документів для державної реєстрації оригіналам таких документів у паперовій формі відповідає особа, яка виготовила електронні копії документів (п.7).
		Субєкт державної реєстрації, який провів державну реєстрацію та не наділений повноваженнями із зберігання реєстраційної справи, протягом 3-х робочих днів з дня її проведення надсилає документи для державної реєстрації відповідному субєкту  державної реєстрації, уповноваженому зберігати реєстраційні справи відповідно до Закону (п. 16).
		Такі ж вимоги містить і ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». 
		Зважаючи на викладене колегія суддів дійшла до висновку про неповноту зясування обставин  скарги комісією,  так як відсутність сканованих копій не позбавляє комісію можливості витребувати реєстраційну справу у паперовому вигляді та встановити відповідність поданих документів приписам законодавства.
		«Належна участь заявника у провадженнях вимагає від суду, за власною ініціативою, розглядати документи, що є у його розпорядженні» (рішення «Кероярві проти Фінляндії»).
		Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на принцип  юридичної визначеності, на який повинна покладатись особа, яка надає документи для здійснення державної реєстрації. Цей принцип є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Він має різні прояви. Зокрема, він є одним із визначальних принципів «доброго врядування» і «належної адміністрації» (встановлення процедури і її дотримання),, частково співпадає з принципом законності.
		Показовим в цьому є рішення ЄСПЛ «ОСОБА_16 проти України», де було констатовано порушення принципу юридичної визначеності.
		Крім того, в висновку Комісії  міститься твердження про те, що в ЄДР  наявна зоборона стосовно проведення будь  яких реєстраційних дій щодо Затоківської селищної ради від 08.08.2016 р. у справі № 495/6107/16-а.
		Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що  станом на 07.10.2016 р. в ЄДР містився запис, внесений приватним нотаріусом ОСОБА_7: ухвала Білгород  Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.08.2016 року по справі № 495/6107/16-а та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2016 р.  № 495/6107/16-а, дія ОСОБА_7 07.10.2016 р. (т. 2 а/с. 178).
		Державне підприємство Національні інформаційні системи є технічним адміністратором єдиних та державних реєстрів, держателями яких є Міністерство юстиції України.
		При цьому, Міністерство юстиції України, будучи  відповідачем по справі, не зясувало  при розгляді скарги та не надало до судового засідання інформацію про час внесення та підстави внесення заборони до ЄДР.
		Також,  в додаткових поясненнях представника Міністерства юстиції України та поясненнях представника третіх осіб (Затоківської селищної ради, ОСОБА_8В.) наявні посилання на подання документів  про зміну відомостей про керівника та підписанта не уповноваженою на те особою, оскільки засвідчено підробленою печаткою.
		Колегія суддів також не погоджується з таким твердженням, так як наявність кримінального провадження стосовно підроблення печатки Затоківської селищної ради не може вважатись достатньою підставою для такого висновку.
		Тільки наявність вироку, який набрав законної сили може слугувати такою підставою в порядку ст. 72 КАС України, яка не підлягає доведенню.
		Колегія суддів критично ставиться  до доводів:  
		- позивача, що рішення № 136 від 16.05.2016 року «Про обрання секретаря Затоківської селищної ради VІІ скликання» є нікчемним через порушення порядку скликання та проведення такої сесії та на наявність рішення № 152 від 11.08.2016 р. «Про обрання секретарем Затоківської селищної ради VІІ скликання» ОСОБА_9, яке прийнято відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування»;
		- представників третіх осіб /Затоківська селищна ради Білгород  Дністровської міської ради Одеської області та ОСОБА_8/, що 16.05.2016 р. на сесії Затоківської селищної ради прийнято рішення № 136, яким на посаду секретаря обрана ОСОБА_8, обрання секретаря відбулось із дотриманням  норм чинного законодавства, а рішення № 152 від 11.08.2016 р.  про обрання на посаду секретаря Затоківської селищної ради  - ОСОБА_6. прийнято з порушенням порядку скликання та проведення  сесії, та не може вважатись законним, з огляду на наступне.
		Приписами ст. 18 КАС України встановлено, що місцевим загальним судам, як адміністративним судам підсудні, зокрема, адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.
		Доводи, на які спираються сторони по справі, зумовлені наявністю рішень № 136 від 16.05.2016 р., № 152 від 11.08.2016 р., підстав та порядку їх винесення.
		З цього приводу колегія суддів зазначає, що вказані обставини не є предметом розгляду у спірних правовідносинах, оскільки відносяться до юрисдикції місцевого загального суду, як адміністративного суду. 
		Більш того, в провадженні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області знаходиться:
		- адміністративна справа № 495/6107/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_14 до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області за участю третьої особи ОСОБА_12 про визнання незаконними розпорядження №36-од від 28.07.2016 року про скликання сесії та рішень сесії 29.07.2016 року і визнання незаконними рішень сесії 11.08.2016 р.; 
		- адміністративна справа № 495/8422/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_8 до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, приватного нотаріуса ОСОБА_7, третя особа ОСОБА_6 про визнання протиправними дій та скасування рішень субєктів владних повноважень - скасування рішення № 152 від 11.08.2016 про обрання секретаря ради та скасування реєстраційної дії щодо внесення змін до відомостей про юридичну особу в частині керівника.
		Відповідно до      статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод     від 4 листопада 1950 р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 р. вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим      законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
		Суд який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатись «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6     Конвенції.
		З урахуванням викладено, колегія суддів  приходить до висновку, що наведеним вище доводам буде надано належну правову оцінку, судом, встановленим законом в рамках наявних  проваджень у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області.
		Щодо доводів представників третіх осіб /Затоківська селищна ради Білгород  Дністровської міської ради Одеської області та ОСОБА_8/ про необґрунтованість  поданого адміністративного позову, колегія суддів зазначає наступне.
		Гарантоване  статтею 55 Конституції України   і конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обгрунтованим.
		З точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.                У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції  й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
		Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобовязань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
		Правила, що стосуються предмета спору чи застосування цих правил,  не повинні перешкоджати сторонам у отриманні доступного судового захисту  (Miragall Escolano v. Spain (Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії); Zvolsky and Zvolska v. the Czech Republic (Звольський та Звольстка проти Чехії), § 51).
		Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатись до суду  (Perez de Rada Cavanilles v. Spain (Перес де Рада Каванил'ес проти Іспанії), § 49; Miragall Escolano v. Spain (Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії), § 38; Societe anonyme Sotiris and Nikos Koutras ATTEE v. Greece (Societe anonyme Sotiris and Nikos Koutras ATTEE проти Греції), § 20; Beles and others v. the Czech Republic (ОСОБА_19 та інші проти Ческьої Республіки),, § 50; RTBF v. Belgium (RTBF проти Бельгії), §§ 71, 72, 74);
		Більш того, право на суд включає не лише право звертатися до суду, а також право на вирішення спору судом  (Kutic v. Croatia (Кутіч проти Хорватії), § 25 і § 32 стосовно призупинення провадження; Acimovic v. Croatia (Ачімовіч проти Хорватії), § 41; Beneficio Cappella Paolini v. San Marino (Бенефічіо Капелла Паоліні проти Сан- Марино), § 29 стосовно відмови у правосудді).
		Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення  гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.
		Так, у Постанові ВСУ від 09.11.2016 р. по справі № 3-1071гс16 визначено, «Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32 - 34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів». Такий висновок наведено і в постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 3-194гс16.
		З урахуванням викладеного суд вважає вказані доводи такими, що не ґрунтуються на основоположних  конституційних та конвенційних принципах.
		Колегія суддів дослідивши всі обставини по справі приходить до висновку про часткове задоволення позову.
		Так, вимога щодо скасування висновку Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України від 28.10.2016 р. по скарзі № 32293-0-33-16 задоволенню не підлягає, оскільки оскаржуваний висновок не є рішенням в розумінні приписів КАС України, який породжує правові наслідки.
		Згідно, з Порядком розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року  № 1128, визначено процедуру розгляду відповідно до Законів України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, субєкта державної реєстрації, територіального органу Мінюсту, що здійснюється Мінюстом та його територіальними органами.
		Пунктом 12 Порядку визначено, що за результатами розгляду скарги субєкт розгляду скарги на підставі висновків комісії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.
		У цьому випадку висновок, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що, у свою чергу, відповідає встановленим правилам складання висновку, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні  статті 17 КАС.
		Так колегія суддів Верховного  Суду  України 7 липня 2015 року (справа №   21-334а15) дійшла висновку про те, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень в розумінні ст. 17 КАС, не викликає виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акту, в тому числі і оцінка дій посадових осіб контролюючого органу щодо його складання , виклад у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору про оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
		Отже, колегія суддів на підставі аналізу зазначених норм права   дійшла висновку, що  висновок Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Департаменту Державної реєстрації Міністерства юстиції України не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні  статті 17 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, тому не може бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.  Висновок є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог чинного законодавства суб'єктами у сфері державної реєстрації, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення  органу, а тому оцінка висновку, в тому числі й оцінка дій службових осіб  Комісії щодо його складання, викладення у ньому доводів та висновків перевірки, може бути надана судом і надана судом  при вирішенні спору щодо оскарження рішення (наказу від 28.10.2016 р.), прийнятого на підставі вказаного висновку.
		Щодо позовної вимоги про  зобовязання Міністерства юстиції України поновити скасовані реєстраційні дії приватного нотаріуса ОСОБА_7 №15521070026000227, № 15521070026000227, №15521070028000227, колегія суддів вважає за необхідне застосувати приписи ст. 11 КАС України.
		Приписами ч. 2 ст. 11 КАС України встановлено, що    суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
		При цьому колегія суддів вважає за необхідне, в мотивувальній частині рішення навести відповідне обґрунтування, а саме. 
		Приписами ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» встановлено, що Державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі, зокрема, судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі та визначено шлях, яким це повинно бути відображено у ЄДР.
		Оскільки колегія суддів дійшла до висновку про скасування наказу Міністерства юстиції України від 28.10.2016 року № 3079/5  через порушення п. 4 ч. 8 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», то інформація про таке скасування повинна бути внесена до ЄДР.
		Слід звернути увагу, що в даному спорі належним способом захисту, який призведе до поновлення первинного стану є саме внесення запису про скасування спірного Наказу з огляду на те, що в ЄДР міститься запис про наказ Міністерства юстиції України від 28.10.2016 р. № 3079/5 щодо скасування реєстраційних дій, внесений ОСОБА_20 31.10.2016 р.
		Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні     від 20.01.2012 року "Рисовський проти України" зазначив, що ризик будь - якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість,     повинен покладатись на саму державу та її органи.
		Розглядаючи цю справу, Європейський суд зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
		Це є "гарантією стабільності суспільних відносин", яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов'язок виправити свої помилки.
		З цього приводу слід зазначити. Позитивні зобовґязання сформульовані Європейським судом під час застосування окремих статей Конвенції, зміст яких визначає усталена судова практика ЄСПЛ.
		Сучасна тенденція спрямована на визнання Судом позитивних обовґязків держави під час захисту майже усього переліку конвенційних прав і свобод.
		Так, у справі Новоселецький проти України (Novoseletskiy v. Ukraine), рішення від 22 лютого 2005 р., заява № 47148/99 ЄСПЛ розглядав позитивні зобов'язання за ст. 8 Конвенції та ст.1 Першого Протоколу. Зокрема, ЄСПЛ зазначив: Якщо розглядати справу зі сторони позитивного зобовязання з боку держави або з огляду виправдання втручання державної влади відповідно до пункту 2, то є очевидним, що принципи, які застосовуються є достатньо суміжними. В обох випадках необхідно звернути увагу на дотримання справедливої рівноваги між конкуруючими інтересами осіб і суспільства в  цілому. Більше того, навіть для позитивних зобовязань, які випливають з пункту 1, випадки, перераховані в пункті 2, можуть відігравати деяку роль при пошуку бажаної рівноваги (див. ОСОБА_21 п. Іспанії, N 4143/02, п. 55, рішення від 16 листопада 2004р.).
		Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онерїлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обовязок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
		Керуючись  ст. ст. 6-8, 71, 86, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, колегія суддів, -
		                                                        
		                                                           ПОСТАНОВИЛА:
		Адміністративний позов задовольнити частково.
		Скасувати Наказ Міністерства юстиції України від 28.10.2016 р. № 3079/5.
		Зобовязати Міністерство юстиції України внести запис про зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі на підставі рішення суду про скасування Наказу Міністерства юстиції України від 28.10.2016 р. № 3079/5, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
		В іншій частині позовних вимог відмовити.
		Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 254 КАС України. 
		Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови з одночасним поданням    її копії до суду апеляційної інстанції.
		 
		Головуючий суддя                                                 Потоцька Н.В.
		 
		Суддя                                                                        Кравченко М.М.                                          
		 
		Суддя                                                                        Бутенко А.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...