Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 752/6367/16-ц : Цивільні справи (до 01.01.2019); Окреме провадження; Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Надіслано для оприлюднення: 20.12.2016. Зареєстровано: 21.12.2016. Забезпечено надання загального доступу: 23.12.2016.
Дата набрання законної сили: 30.01.2017
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		  Справа № 752/6367/16-ц
		Провадження № 2-о/752/350/16 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		І м е н е м У к р а ї н и
		19 грудня 2016 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі: головуючого - судді Новак А.В., 
		при секретарі Закаблуківській О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, Міністерство юстиції України про встановлення факту що має юридичне значення,- 
		в с т а н о в и в :
		ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаною заявою, якою просив встановити юридичний факт, що його вимушене переселення, в серпні 2014 року з тимчасово окупованої частини території Донецької області України, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Донецької області України.
		Заявник мотивує свої вимоги тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_2 року в місті Куба, Азербайджанської РСР, та до серпня 2014 року був зареєстрований і проживав за адресою: АДРЕСА_2. До вимушеного залишення окупованої території Донецької області займався розведенням бджіл.
		Зазначає, що починаючи з кінця лютого 2014 року війська Російської Федерації, у військовій формі без розпізнавальних знаків, почали окупацію Кримського півострова, а в подальшому 21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Після незаконної анексії Кримського півострова, в квітні 2014 року Російська Федерація почала другу фазу збройної агресії проти України, під час якої контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		11 травня 2014 р. на окупованій території Донецької і Луганської області відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з погано прихованою метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки», однак сам референдум так і не був визнаний, як Україною, так і міжнародною спільнотою.
		Як підсумок, за наслідками військової агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей.
		Також, ОСОБА_1 зазначає, що був безпосереднім учасником мирного маршу проукраїнських активістів в Донецьку, на який жорстоко напали проросійські активісти із залізними прутами, палицями та вогнепальною зброєю. 
		Зазначає, що внаслідок низької підтримки донеччанами російських окупаційних військ станом на початок літа 2014 року, російське керівництво наказало військовим та спецслужбовцям Головного розвідувального управління Генерального штабу Російської Федерації проводити мобілізацію серед місцевого населення в Донецьку та на окупованій частині території Донецької області. Оскільки масово мобілізувати місцевих чоловіків не вдалося, в силу їхніх проукраїнських поглядів, то Росія надіслала в місто Донецьк та на окуповану частину території Донецької області озброєних бурятів, абхазів, осетинів та чеченців. Наголошує, що проросійські бойовики ходили по домівках та шукали покинуті помешкання в Макіївці. Весною 2014 року вони здійснили крадіжку матеріальних цінностей з його будинку. Проросійські бойовики зламали двері, вилучили ноутбук, золоті прикраси та кредитні картки, що належали ОСОБА_1 
		Додатково зазначає, що проросійські бойовики відвезли його в Обласне управління внутрішніх справ України, що знаходиться на вул. Челюскінців, де допитували його протягом 4 днів близько 50 разів.
		Описані вище обставини призвели до неможливості його подальшого проживання в м. Макіївка, а тому він вирішив забрати свого батька та виїхати з окупованої Російською Федерацією частини території Донецької області до іншої частини України, аби мати елементарну змогу жити не турбуючись про свою безпеку та в другій половині серпня 2014 року переїхав до м. Київ.
		Після переїзду до м. Київ він оселився за адресою: 03127, АДРЕСА_1, де він і проживає на час звернення з заявою до суду. 
		Перебуваючи в м. Київ, ОСОБА_1, в порядку, передбаченому ст. 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VІІ, отримав довідку, якою підтверджено факт його прибуття до м. Київ на вимушене тимчасове проживання. Зважаючи на те, що в отриманій ним довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 03.11.2014 року № 3001001148, видана Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, на ім'я ОСОБА_1, посвідчує лише факт його вимушеного переселення з м. Макіївка, Донецької області, до м. Київ і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень, тому заявник вважає за необхідне звернутися до суду для встановлення факту вимушеного переселення внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації та окупації частини Донецької області України.
		Необхідність встановлення такого факту він мотивує тим, що саме через збройну агресію Російської Федерації та окупацію частини Донецької області України Російською Федерацією порушено низку його прав, закріплених як Конституцією України, IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, так і Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Через це ОСОБА_1 має намір визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права. 
		В судовому засіданні заявник та його представник заяву підтримали та просили її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ній.
		Заінтересована особи в судове засідання не забезпечили явку своїх представників. Про час, місце розгляду справи вбули повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення судових повісток, а тому суд вважає за можливе з урахуванням думки заявника розглянути справу за наявними матеріалами у їх відсутність.
		Заслухавши пояснення заявника та його представників, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
		ОСОБА_1 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_2, уроженець м. Куба Азербайджан. 
		Був зареєстрований та проживав у АДРЕСА_2, що підтверджується відомостями паспорту громадянина України серії НОМЕР_2. 
		Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року було схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З аналізу даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.
		З даної заяви ВРУ слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. В подальшому лідер партії «Русское единство» ОСОБА_7 проголосив себе головою Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента Російської Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, звернувся до Ради Федерацій Російської Федерації, яка своєю постановою від 01 березня 2014 року, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
		Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела незаконний референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу Російської Федерації, однак результати цього референдуму не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації, що підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України».
		17 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної Ради Автономної Республіки Крим підписали з президентом Російської Федерації ОСОБА_10 «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів».
		21 березня 2014 року владою Російської Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя».
		Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» №1207-VІІ від 15.04.2014 року із змінами і доповненнями, внесеними відповідно Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення дати початку тимчасової окупації» від 15.09.2015 року №685-VІІІ Автономна Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України з зазначенням дати початку тимчасової окупації - 20 лютого 2014 року.
		Незаконно анексувавши Автономну Республіку Крим, Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).
		Згідно з постановою Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», прийнятою 21 квітня 2015 року, зазначені події на сході України відбувалися за наступним сценарієм:
		Протягом травня 2014 року самозвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаки Повітряних сил Збройних Сил України.
		11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся незаконний референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані міжнародною спільнотою про що свідчать наступні, досліджені в суді докази.
		Так, Міністерство закордонних справ Великобританії назвало прикрим факт проведення референдуму 11 травня на Донбасі. 
		Тим часом прес-секретар Держдепартаменту США ОСОБА_8 заявила, що США не визнають результати референдуму про незалежність «Донецької народної республіки».
		Крім цього, прес-секретар Верховного представника ЄС із закордонних справ ОСОБА_11 заявила, що «так звані референдуми у Донецькій і Луганській областях нелегітимні, і ми не визнаємо їх результатів. Ті, хто організував ці референдуми, не володіють демократичної легітимністю».
		Підтвердженням окупації Російською Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ Російської Федерації.
		На підтвердження цього заявником були наведені наступні докази по справі.
		Згідно з даними Служби безпеки України (далі - СБУ) станом на 06.09.2015 року, співробітники СБУ затримали поблизу с. Славне, Мар'їнського району Донецької області, громадянина Російської Федерації, який брав участь у бойових діях у складі незаконних збройних формувань "ДНР". Громадянин Росії під час затримання був одягнутий у військову форму російського зразка, при собі мав РПГ-26 та гранату Ф-1. За словами затриманого, під час відбування покарання у виправній колонії на території Російської Федерації він був завербований співробітником Федеральної служби безпеки Російської Федерації для участі в бойових діях у складі незаконних збройних формувань "ДНР". Співробітниками СБУ було з'ясовано, що росіянин чергував на спостережних пунктах бойовиків у складі підрозділу озброєної групи "Оплот" та брав участь у встановленні позицій Збройних сил України. Крім того, затриманий безпосередньо здійснював корегування артилерійського вогню по позиціях українських військовослужбовців у районі села Тарамчук, Мар'їнського району, Донецької області. 
		Прес-центр СБУ станом на 07.04.2015 року вказав на те, що СБУ затримала громадянку Російської Федерації, співробітницю т.зв. Міністерства державної безпеки "ДНР". Співробітниками СБУ було встановлено, що на початку 2014 року він була активною учасницею харківського "антимайдану" та проросійських протестних акцій. Згодом росіянка приєдналася до бойовиків у Донецьку, де була зарахована до міністерства, яке під керівництвом російських спецслужб формувало диверсійні групи для вчинення терактів в українських містах.
		Співробітники СБУ спільно з українськими військовослужбовцями затримали на контрольному пункті "Бугас" громадянина Росії, мешканця Республіки Саха, Якутія, та вилучили у нього документи, які свідчать про те, що він є членом батальйону бойовиків "Восток". Зі слів росіянина стало відомо, що він у квітні 2015 року прибув до Донецька, де проходив службу у т.зв. батальйоні "Восток", зокрема, чергував на блокпостах бойовиків у Ясинуватій. У вересні 2015 року, через невиплату "заробітної плати", найманець вирішив виїхати на територію Російської Федерації через Україну, де і був затриманий.
		23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітрянодесантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: "За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)".
		Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ, збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема серед іншого: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.
		Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії Російської Федерації, прийнято Постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
		В абзаці 2 постанови Верховної Ради України про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» №145-VІІІ від 04.02.2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків - терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».
		Також постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року №129-VIII законодавчий орган України затвердив звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
		Крім того, військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, 15 січня 2015 року Європейський парламент затвердив резолюцію щодо України, в якій вказано: «Європарламент рішуче засуджує агресивну і експансіоністську політику Росії, що є загрозою єдності та незалежності України і створює потенційну загрозу для самого Європейського союзу, в тому числі засуджує незаконну анексію Криму і неоголошену гібридну війну проти України, яка включає в себе інформаційну війну з елементами кібер - війни, використання регулярних і нерегулярних сил, пропаганду, енергетичний шантаж, економічний тиск, дипломатичну та політичну дестабілізацію; підкреслює, що ці дії є порушенням міжнародного права і створюють серйозний виклик для безпекової ситуації в Європі; наголошує, що немає жодних підстав для застосування військової сили в Європі з так званих історичних та безпекових міркувань чи задля захисту своїх "співвітчизників, що проживають за кордоном"; закликає Москву припинити ескалацію ситуації, негайно зупинити потік зброї, найманців і військ на підтримку сепаратистських збройних формувань і використати свій вплив на сепаратистів, щоб переконати їх брати участь у політичному процесі».
		Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи від 25 червня 2015 року визнає, що конфлікт на території України є агресією зі сторони Російської Федерації.
		Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території Луганської області України.
		При вирішенні даної справи суд виходить з того, що факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території Луганської області України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 2 ст. 61 ЦПК України.
		Згідно з ч. 2 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Крім визнання окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України, міжнародною спільнотою та національним законодавством, суд вважає, що на таку вказують також джерела міжнародно-правового регулювання режиму окупації, а саме Гаазька конвенція про закони і звичаї сухопутної війни 1907 р., IV Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни 1949 р. і деякі положення Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів 1977 р.
		Існуючі правові норми, що визначають режим окупації, переважно засновані на положенні ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р.: «Територія вважається зайнятою, якщо вона дійсно знаходиться під владою ворожої армії». Згідно з цією ж ст. 42 Гаазької конвенції 1907 р., територія, до якої застосовано право окупації, повинна «дійсно перебувати під владою ворожої армії», причому «зайняття поширюється лише на ті області, де ця влада встановлена і в змозі проявляти свою діяльність».
		Тобто поняття окупації може бути застосоване до територій, зайнятих країною агресором, якщо наявний її фактичний ефективний контроль окупованих територій. Стан окупації послідовно визначається на основі фактів.
		З аналізу норм вказаних конвенцій можна підсумувати наступні ознаки ефективного контролю, а саме: достатня присутність військ держави окупанта; держава окупант здійснює свою владу над окупованою владою, яка втратила здатність до громадських функцій; ворожі сили здалися, були переможені чи відступили; над територією була встановлена тимчасова адміністрація; держава окупант видає укази громадянському населенню та контролює їх виконання.
		Здійснення Російською Федерацією ефективного контролю частини території України, а саме частини Донецької і Луганської областей, з усіма його ознаками підтверджується в сукупності наступними доказами.
		Із статті "Колона танків з прапорами РФ вже в Донецьку - очевидці", яку опублікував Інтернет-ресурс "ТСН" 13.06.2014 року, слідує, що на Схід України вторглися російські танки, переміщення яких було зафіксовано в Сніжному, Горлівці, Слов?янську, Макіївці та Торезі.
		За повідомленням Інтернет-порталу "forbes.net.ua" в статті "РФ активно перекидає війська на Донбас" від 04.11.2014 року, у смузі Єнакієве - Макіївка продовжують розгортання підрозділи російської ППО. У м. Макіївка озброєння і військову техніку, що прибуває з Російської Федерації, перефарбовують під військову техніку Збройних сил України - у зелений матовий колір, із нанесенням двох паралельних білих смуг, а номери техніки зафарбовують.
		Згідно інформації в статті "У Макіївці захопили СБУ - ЗМІ", яку розмістило на своїх сторінках Інтернет-джерело "Сегодня" ІНФОРМАЦІЯ_13 року, озброєні бойовики захопили управління СБУ в Макіївці та почали споруджувати барикади з покришок та мішків з піском навколо будівлі.
		На шпальтах Інтернет-порталу "112 канал" розміщена стаття "У Макіївці бойовики захопили будівлю податкової інспекції, - МВС" від 10.11.2014 року, згідно якої в
		м. Макіївка бойовики захопили адміністративну будівлю державної податкової інспекції.
		25.06.2014 року на блокпосту поблизу Макіївки бойовики "ДНР" силою захопили в полон п?ятьох українських військових, які їхали в автомобілі ВАЗ-2108 та не мали зброї. Серед затриманих двоє офіцерів (капітан та молодший лейтенант), а також троє рядових, про що повідомив Інтернет-ресурс "kriminal.tv" в статті "В Макеевке террористы взяли в плен пятерых украинских военных" від 25.06.2014 року.
		Рада міністрів "ДНР" своєю постановою "Про додаткові заходи по організації розподілу гуманітарної допомоги серед соціально не захищених категорій громадян ДНР" №33-3 від 12.09.2014 року в цілях оптимального розподілу державної гуманітарної допомоги зобов?язала створити в Макіївці одну місцеву регіональну комісію та районні регіональні комісії по контролю над розподілом гуманітарної допомоги в кожному із районів міста до складу яких входитимуть представники органів місцевої влади, депутати Верховної Ради "ДНР" та Парламенту Новоросії.
		Відповідно до змісту постанови Ради міністрів "ДНР" "Про відміну святкування ряду державних свят України і пов?язаних з ними вихідних днів на території ДНР" №29-1 від 22.08.2014 року, було відмінено святкування Дня незалежності України та ряду інших свят.
		Аналізуючи наведені докази в їх сукупності, суд вважає вірним твердження заявника, що Російська Федерація здійснює ефективний контроль частини Луганської та Донецької областей України, що, в свою чергу, дає підстави вважати частину Луганської та Донецької областей окупованою Російською Федерацією.
		Що стосується обставин, які зумовили вимушене переселення заявника з частини окупованої Російською Федерацією території Донецької області, Україна, то суд виходить з наступного.
		Відповідно до Женевської конвенції 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту (чинна для Росії з 10.05.1954 року в порядку правонаступництва міжнародних договорів колишнього СРСР), то її положення застосовуються до всього цивільного населення держав, що беруть участь у конфлікті, тобто не лише до іноземних громадян, що перебувають на території однієї з воюючих держав, а й до громадян цих держав, а також до цивільного населення окупованих територій.
		У ст. 2 IV Женевської конвенції 1949 року зазначено, що Конвенція буде застосовуватися у всіх випадках окупації всієї або частини території Високої Договірної Сторони, навіть якщо ця окупація не зустріне жодного збройного опору.
		Згідно зі ст. 43 IV Гаазької конвенції 1907 року, супротивник, що зайняв територію, зобов'язаний вжити всіх залежних від нього заходів для того, щоб наскільки це можливо відновити і забезпечити громадський порядок та суспільне життя, і при цьому він повинен поважати існуючий в країні закон. Положення вищезазначеної Конвенції передбачають розв'язання конкретних питань, таких, як: створення безпечних зон, захист поранених і хворих, а також лікарень і медичного персоналу, доставка медикаментів, спеціальні заходи по захисту дітей та налагодження зв'язків між членами розлучених сімей.
		За правилом ст. 3 IV Женевської конвенції 1949 р. з особами, які не беруть активної участі в бойових діях, у тому числі з особами зі складу збройних сил, що склали зброю, а також із тими, хто hors de combat (той, що вийшов з ладу (фр.)) унаслідок хвороби, поранення, затримання чи з будь-якої іншої причини, поводяться гуманно, без будь-якої ворожої дискримінації, причиною якої слугують раса, колір шкіри, релігія чи вірування, стать, походження чи майновий стан чи будь-які інші подібні критерії.
		Із цією метою є забороненими й залишатимуться забороненими будь-коли та будь-де такі діяння стосовно зазначених вище осіб: а) насилля над життям й особистістю, зокрема всі види вбивств, завдання каліцтва, жорстоке поводження й тортури; b) захоплення заручників; с) наруга над людською гідністю, зокрема образливе та принизливе поводження; d) засудження та застосування покарання без попереднього судового рішення, винесеного судом, який створено належним чином і який надає судові гарантії, визнані цивілізованими народами як необхідні.
		Згідно ст. 27 згаданої Конвенції особи, що перебувають під захистом, мають право за будь-яких обставин, на особисту повагу, повагу до своєї честі, права на сім'ю, їхніх релігійних переконань та обрядів, звичок та звичаїв. До них завжди слід ставитися гуманно й захищати їх, зокрема, від будь-якого акту насильства чи залякування, від образ та цікавості натовпу.
		Однак всупереч норм вказаної Конвенції, Російська Федерація неодноразово порушувала права громадян України, тобто цивільного населення, передбачені та гарантовані Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, як право на життя, право на свободу повагу до честі і гідності, право не бути підданим катуванням, право не перебувати в рабстві або підневільному стані, право на свободу і особисту недоторканість, право на справедливий суд, право не бути покараним без закону, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Така позиція закріплена і в Постанові Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».
		Зокрема, аналіз інформації, що міститься в Інтернет-виданнях, про які вказувала заявник вказує на наявність конкретних фактів порушення вищезазначених гарантованих прав цивільного населення з боку Російської Федерації.
		Із змісту статті "Мирный митинг в Донецке закончился кровавой дракой (фото)", яку опублікував Інтернет-ресурс "Сегодня" 28.04.2014 року, слідує, що в Донецьку на вулиці Артема проросійські мітингувальники обстріляли, закидали камінням автоколону проукраїнських активістів за єдність України, по звірячому їх побили дубинками та палками, в результаті чого було 14 постраждалих.
		Інтернет-джерело "Цензор.Нет" у статті "ІНФОРМАЦІЯ_6" від ІНФОРМАЦІЯ_7 року зазначив, що за повідомленням жителів Макіївки, озброєні бойовики чеченської національності в селищі Калініна в Червоногвардійському районі Макіївки буквально в 10-15 метрах від будинків приватного сектора та в 200 метрах від багатоповерхівок встановили великий блокпост біля автобусної зупинки. Крім того, мешканці зазначили, що 21.06.2014 року бойовиками був встановлений ще один блокпост в Червоногвардійському районі на Чайкінському кільці, недалеко від житлового кварталу.
		Згідно з оперативною інформацією інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки та оборони України станом на 12.08.2014 року, проросійські бойовики обстріляли населені пункти Донбасу. Так, у Макіївці Донецької області злочинними діями бойовиків було пошкоджено фільтраційну станцію, яка здійснює водопостачання до більшості районів міста. Крім того, у житловому мікрорайоні "Зелений" Макіївки бойовики масово викрадають людей та утримують їх у підвалі колишнього приміщення УБОЗу. Станом на 12.08.2014 року там знаходиться 34 особи, з яких вимагають по 3 тис. грн. за звільнення.
		Як повідомляє Інтернет-джерело "Цензор.Нет" в статті "ІНФОРМАЦІЯ_8" від ІНФОРМАЦІЯ_9 року, в Макіївці за наказом бойовиків "ДНР" було відключено ряд українських каналів, зокрема, "5 канал", "УТ-1", "Рада", "Донбас". Аналогічна ситуація склалася і в м. Донецьк.
		Інформаційно-аналітичний центр Ради національної безпеки та оборони України станом на 18.06.2014 року оприлюднив дані, які вказують на триваючий характер випадків мародерства на контрольованих бойовиками територіях. Зокрема, 17.06.2014 року близько 20 озброєних козаків "ДНР" здійснили напад на один із закладів харчування у центрально-міському районі м. Макіївка та пограбували його власника на загальну суму близько 60 тис. грн.
		13.08.2014 року інформаційно-аналітичний центр Ради національної безпеки та оборони України повідомив про те, що російські диверсанти замінували кілька інфраструктурних об'єктів - шахту "Кіровська" у Донецьку та міст у селі Нижня Кринка неподалік Макіївки.
		Із змісту статті "ІНФОРМАЦІЯ_10" від ІНФОРМАЦІЯ_11 року, яку опублікував Інтернет-ресурс "gordonua.com", слідує, що за повідомленням Міністра соціальної політики України ОСОБА_12, неможливо виплачувати пенсії і соцдопомоги в містах і районах, що знаходяться під контролем бойовиків, де не працюють управління Держказначейства, Пенсійного фонду та відділення "Ощадбанку". З цих причин не фінансуються пенсії і соцвиплати в містах Сніжне, Горлівка, Єнакієве, Жданівка, Кіровське, Макіївка, Торез, Харцизьк, Шахтарськ і Шахтарський район, Ясинувата і Ясинуватський район, а також в Донецьку.
		За повідомленням інформаційно-аналітичного центру Ради національної безпеки та оборони України станом на 20.08.2014 року, у Макіївці, Донецької області, бойовики обстріляли житлові райони та промислові об'єкти, в результаті чого серед мирного населення були жертви. У селі Нижня Кринка Макіївської міськради внаслідок бойових дій була знеструмлена шахта "Ясинівка-Глибока", що призвело до її затоплення. Також у Макіївці бойовики "ДНР" викопали траншеї прямо посеред житлового кварталу.
		Згідно статті "ІНФОРМАЦІЯ_12", яка розміщена на сторінках Інтернет-порталу "timeua.com" ІНФОРМАЦІЯ_13 року, над захопленою озброєними бойовиками будівлею СБУ в Макіївці замінили державний прапор України на російський триколор.
		Масовість таких порушень призвела до того, що в результаті збройної російської агресії на території Донецької та Луганської областей та на території Автономної Республіки Крим понад 921 000 осіб були переміщені в межах України станом на 23 січня 2015 року, що підтверджується резолюцією Парламентської Асамблеї Ради Європи «Гуманітарна ситуація українських біженців і переміщених осіб» №2028 від 27 січня 2015 року.
		Більше 2000000 осіб залишаються в районах, контрольованими сепаратистськими силами, схильними до нестабільності, серйозних порушень прав людини і створення неадекватних умов життя. За даними УВКБ ООН (UNHCR Ukraine) станом на 14 серпня 2015 року 1 438 000 осіб були змушені покинути свої домівки внаслідок збройної агресії Російської Федерації на території України, згідно з даними Управління верховного комісара ООН з питань біженців.
		Крім цього, відповідно до Заяви Міністерства закордонних справ України щодо виконання Мінських домовленостей від 01 березня 2016 року з моменту початку агресії загинуло понад 2600 українських військовослужбовців та понад 9000 було поранено.
		Щодо порушень прав ОСОБА_1, які гарантовані вищезгаданими Конвенціями, то такі підтверджуються як власними поясненнями заявника та поданими ним доказами, так і узгоджуються з загальним станом подій, що відбуваються на окупованій території Донецької області та свідчать про масовість порушень прав цивільного населення.
		До початку збройної агресії Російської Федерації та подальшої окупації частини території Донецької області він почував себе повноцінним громадянином своєї держави, мав можливість займатися улюбленою справою, жити в родинному колі та фінансувати навчання своєї доньки, яка отримувала освіту в м. Краків.
		ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що 28.04.2014 року був безпосереднім учасником мирного маршу проукраїнських активістів в Донецьку, які планували пройтись центральною вулицею міста в знак підтримки незалежності та територіальної цілісності України. Однак, на колону мирних українських демонстрантів із залізними прутами, палицями та вогнепальною зброєю напали проросійські активісти. Нападники агресивно реагували на українську символіку, відбирали прапори, топтали та підпалювали їх.
		Захоплення проросійськими бойовиками та активістами адміністративних будівель Макіївки та сусіднього Донецька супроводжувалось вивішуванням над ними прапорів Російської Федерації. До того ж, внаслідок проведення жорсткої російської пропаганди, яка велася представниками "нової влади", відбулося відключення ряду українських телеканалів.
		Внаслідок низької підтримки донеччанами російських окупаційних військ станом на початок літа 2014 року, російське керівництво наказало військовим та спецслужбовцям Головного розвідувального управління Генерального штабу Російської Федерації проводити мобілізацію серед місцевого населення в Донецьку та на окупованій частині території Донецької області. Оскільки масово мобілізувати наших місцевих чоловіків не вдалося, в силу їхніх проукраїнських поглядів, то Росія надіслала в місто Донецьк та на окуповану частину території Донецької області озброєних бурятів, абхазів, осетинів та чеченців. Така обстановка змушувала ОСОБА_1 постійно нервувати, в зв'язку з чим він почував себе у небезпеці.
		Хвилювання за своє життя підсилювалось також великою вірогідністю потрапити в полон до проросійських бойовиків, оскільки влітку 2014 року таке явище як викрадення людей з метою викупу стало поширеним явищем на території Макіївки. Так, бойовики викрадали, катували власників середнього та малого бізнесу, звичайних людей, а також вимагали у них та їхніх родин гроші за визволення.
		В кінці червня 2014 року в Червоногвардійському районі м. Макіївка представниками російських окупаційних був встановлений блокпост із бетонних плит, де вони зупиняли місцевих жителів та перевіряли їх документи.
		06.07.2014 року заявник був свідком переміщення військової техніки проросійських бойовиків, серед якої були бронетранспортери у кількості 2-3 одиниць. На техніці були представники кавказької національності, зокрема осетинці, які не приховували своєї приналежності до невизнаної Республіки Південна Осетія, оскільки їх переміщення супроводжувалось під відповідним прапором. Крім того, по місту систематично їздили військові "Урали" та "Камази", а російські бойовики говорили, що їм допомагає Російська Федерація та забезпечує усім необхідним.
		В липні 2014 року частина м. Донецьк та його околиці перебували під обстрілами з реактивних системи залпового вогню "Град", артилерійської зброї та мінометів, що змушувало ОСОБА_1 постійно прокидатись вночі від грохоту снарядів та систематичних вибухів. Фактичне проживання в умовах війни давало підстави реально сприймати загрозу бути вбитим від злочинних дій проросійських бойовиків, через що я постійно хвилювався за своє життя. В серпні 2014 року бойовики здійснили мінометний обстріл по Червоногвардійському району м. Макіївка, внаслідок чого снаряд влучив в газову трубу, а серед мирних жителів було багато постраждалих.
		11.08.2014 року ОСОБА_1 доставили в Обласне управління внутрішніх справ України, що знаходиться на вул. Челюскінців в м. Макіївка, де його допитували протягом 4 днів близько 50 разів. Під час перебування в управлінні йому було заборонено користуватися мобільним телефоном.
		Описані вище обставини призвели до неможливості подальшого проживання в
		м. Макіївка, а тому ОСОБА_1 вирішив забрати свого батька та виїхати з окупованої Російською Федерацією частини території Донецької області до іншої частини України, аби мати елементарну змогу жити не турбуючись про свою безпеку та в другій половині серпня 2014 року переїхав до м. Київ.
		Отримана ним довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 03.11.2014 року № 3001001148 Управлінням праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, виданої на ім'я ОСОБА_1, посвідчує лише факт вимушеного переселення з м. Макіївка, Донецької області, до м. Київ і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.
		Після переїзду йому довелося пристосовуватися до нових умов життя. Він оселився за адресою: 03127, АДРЕСА_1, де і проживає на даний час.
		Після російської збройної агресії він втратив можливість займатись своєю улюбленою справою. Його позбавили житла, налагодженого побуту, надії на повернення додому, можливості планувати своє майбутнє, а також вільного спілкування із друзями та родичами. 
		Таким чином, результатом збройної агресії Російської Федерації особисто для заявника стала втрата належного нею майна і житла, роботи, підтримки та надії на повернення додому.
		За таких обставин суд прийшов до висновку, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації на окупованій частині території Донецької області було порушено права заявників на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р., IV Женевською конвенцією 1949 р. про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, розділом II Конституції України.
		Підсумовуючи викладене, слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
		Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
		Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
		Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини. 
		Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
		Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		В судовому засіданні встановлено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 03.11.2014 року № 3001001148 Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації , виданої на ім'я ОСОБА_1, посвідчує лише факт вимушеного переселення з м. Макіївка, Донецької області, до м. Київ і не містить в собі зазначення причини такого переселення, оскільки даний орган не має таких повноважень.
		Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення.
		Як роз'яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів, встановлення яких віднесено до компетенції відповідних органів виконавчої влади.
		Враховуючи викладене, а також те, ОСОБА_1 переселився з території Донецької області задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, насильницької втрати громадянства, особистих прав на свободу пересування, вираження думки, майнових прав вільного володіння, розпорядження та користування майном, прав на працю та захист в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт заявника необхідно для визначити його статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, суд вважає, що подана заява підлягає до задоволення.
		Керуючись ст.ст. 208-209, 213-215, 234, 235, 256 ЦПК України,      
		                                          в и р і ш и в :
		заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи - Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, Міністерство юстиції України про встановлення факту що має юридичне значення - задовольнити.
		Встановити факт вимушеного переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5 з окупованої території Донецької області Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацію частини території Донецької області України. 
		Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва.
		 
		Суддя                                                                                    А.Новак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...