Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 595/2169/15-ц : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 21.12.2016. Забезпечено надання загального доступу: 22.12.2016.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		У Х В А Л А
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		21 грудня 2016 року                                             м. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		головуючогоДем'яносова М.В., суддів:      Іваненко Ю.Г.,   Ситнік О.М., Леванчука А.О.,   Ступак О.В.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення сплачених коштів та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Тернопільської області від 16 лютого 2016 року,
		в с т а н о в и л а:
		У листопаді 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому зазначав, що 21 жовтня 2015 року між ним і Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (далі -                   ТОВ «ЛК «Еталон») укладено договір фінансового лізингу № 003072, предметом лізингу якого був автомобіль Сhery Тіggо. Відповідно до умов договору лізингодавець (відповідач) взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - автомобіль Сhery Тіggо у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на строк та на умовах, передбачених договором. При укладанні договору позивачем була написана заява на отримання фінансового лізингу, у якій вказана вартість предмета лізингу - 32 100 грн. В усній формі представник відповідача роз'яснила, що ОСОБА_6 повинен спочатку сплатити передплату за предмет лізингу у розмірі 32 100 грн шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого з ним буде укладено договір фінансового лізингу і протягом декількох днів відповідач передасть йому у користування предмет лізингу. У той же день ним було сплачено 32 100 грн. 
		Через декілька днів він зателефонував до відповідача, щоб дізнатися коли привезуть авто, але йому роз'яснили, що треба доплатити ще 50 % вартості автомобіля в якості авансового платежу. Однак, представником відповідача не було роз'яснено призначення платежу, не надано договору з додатками для ознайомлення та підпису до сплати коштів. Після сплати коштів на рахунок, він повернувся до офісу відповідача, де менеджер надала на підпис договір. Довірившись роз'ясненням представника відповідача, він сплатив кошти, які виявились комісією за організацію, тобто одноразовою платою лізингодавцю за перевірку, розгляд та підготовку документів для оформлення договору. Він же вважав, що це часткова оплата вартості транспортного засобу (зі слів представника компанії). У договорі це передбачено, але у нього не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача завірила його, що роз'яснила та надала достовірну інформацію, завірила в тому, що всі істотні умови договору вона пояснила та спонукала його підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на неї чекають інші особи, які бажають укласти договір лізингу. Крім цього, протягом обіцяного часу предмет лізингу так і не був переданий. Він не мав реальної можливості при укладенні договору детально ознайомитися з його умовами, зважаючи на їх непрозорість, а перерахування 32 100 грн на рахунок відповідача 21 жовтня 2015 року, тобто в день підписання договору, без зазначення конкретного призначення платежу, свідчить цьому підтвердженням. 
		Таким чином, вважав, що під час попередніх переговорів представником компанії введено його в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача без втрати коштів, що є порушенням його прав як споживача. Не зазначення в квитанції дійсного призначення платежу - «комісія за організацію» дає підстави для висновку, що дії відповідача були нечесними та недобросовісними і вчинені умисно, щоб привабити клієнта та схилити його до укладання договору. 
		Разом з тим у договорі у розділі «визначення термінів» та у тексті договору цей платіж значиться як одноразова плата лізингоодержувачем лізингодавцю за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору. Вказаний пункт договору порушує принципи добросовісності і справедливості, оскільки відповідач не обґрунтував співмірність розміру платежу за організацію виконання послуги, що згідно зі ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», не є лізинговим платежем, а фактично полягала у виготовленні стандартної форми договору. Як вбачається із договірних умов, складова першого лізингового платежу - «комісія за організацію» виходить за межі переліку таких платежів, передбачених законом. Тобто, споживач у будь-якому випадку у нерівних умовах у порівнянні з лізингодавцем. Для визначення умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдають шкоди споживачеві. Аналізуючи положення договору фінансового лізингу №003072, можна дійти висновку, що ознаки, які вказують на несправедливість по відношенню до споживача, наявні у договорі, а тому договір фінансового лізингу слід визнати недійсним.
		Просив визнати недійсним договір фінансового лізингу від 21 жовтня 2015 року № 003072, стягнути з відповідача 32 100 грн сплачених коштів та  5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
		Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від            17 грудня 2015 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 21 жовтня 2015 року № 003072, укладений між             ТОВ «ЛК «Еталон» та ОСОБА_6 Стягнуто з ТОВ «ЛК «Еталон» на користь ОСОБА_6 32 100 грн сплачених коштів. У іншій частині у позові відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 16 лютого 2016 року рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від            17 грудня 2015 року у частині визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення сплачених коштів скасовано, у цій частині позовних вимог відмовлено. 
		У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
		У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційної скарги, вважає, що касаційна скарга має бути задоволена.
		За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. 
		При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
		Вказані вимоги апеляційним судом не дотримано. 
		Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що умови оспорюваного договору лізингу є несправедливими по відношенню до споживача - позивача у справі, а тому договір слід визнати недійсним та стягнути на користь позивача сплачену ним комісію у розмірі 32 100 грн. 
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд керувався тим, що з умов договору не вбачається істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків. Позивачем не доведено, що умови оспорюваного договору лізингу є несправедливими і такими, що порушують його права як споживача.
		З такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.
		Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
		Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
		Стаття 18 зазначеного Закону містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.
		Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.
		У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).
		Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про фінансовий лізинг».
		Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
		Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про фінансовий лізинг», можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
		Несправедливими згідно із ч. 3 ст. 18 вказаного Закону є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 11 травня 2016 року у справі                    № 6-65цс16.
		Судами встановлено, що 21 жовтня 2015 року між ОСОБА_6 і ТОВ «ЛК «Еталон» укладено договір фінансового лізингу № 003072 з додатками, згідно з яким предметом лізингу був автомобіль Сhery Тіggо.             У той же день позивач сплатив ТОВ «ЛК «Еталон» 32 100 грн, що підтверджується квитанцією № 102. Призначення платежу - згідно з договором № 003072.
		Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно звернув увагу, що незазначення у квитанції дійсного призначення платежу, а також, відповідно, розподіл внесеної суми за різними цільовими призначеннями, у тому числі і «комісії за організацію» у розмірі 32 100 грн, дає підстави для висновку, що дії відповідача були нечесними та недобросовісними і вчинені з метою приховати обставини, які могли б зумовити відмову позивача від сплати вказаної суми (значної винагороди відповідачу за його послуги - комісія за організацію). Вказані дії вчинені з метою схилити позивача до внесення коштів на рахунок відповідача з невідомим для нього дійсним призначенням.
		У договорі у розділі «визначення термінів» та у тексті договору цей платіж значиться як першочерговий одноразовий у розмірі 10 % від вартості предмета лізингу (згідно з додатком № 1) за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору. Зі змісту договору вбачається, що таке призначення вказаного платежу зберігається незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.
		За умовами договору до отримання у користування предмета лізингу лізингоодержувач повинен сплатити лізингодавцю перший внесок, який не входить до обсягу фінансування та складається з таких платежів: адміністративний платіж - 10 %, авансовий платіж - 50 %, комісія за передачу - 3 % від ціни предмета лізингу. Авансовий платіж, який відповідно до умов договору може збільшитись в сумі, лізингоодержувач має право сплатити частинами протягом 12 місяців. 
		Пунктом 5.1 договору передбачено, що предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 50 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у разі наявності сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу та комісії за організацію на умовах викладених у п. 5.4 даного договору, а також відшкодування платежів за реєстрацію та страхування предмета лізингу.
		У додатку № 1 оспорюваного договору вказана вартість предмета лізингу погоджена сторонами, однак лише на момент укладання договору (321 000 грн). За умовами договору вона може бути змінена у разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця.
		При цьому, зі змісту договору випливає, що лізингоодержувач в жодному разі не може вплинути на вибір продавця та підбір товару за вигідною для нього ціною. Таке обмеження лізингоодержувача та невизначеність з обсягом майбутніх лізингових платежів ставить позивача у повну залежність від відповідача, інтерес якого полягає в отриманні більшого прибутку від якомога дорожчого предмета лізингу.
		Із матеріалів справи вбачається, що умови спірного договору фінансового лізингу є несправедливими відносно споживача, оскільки всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, зокрема умови договору, якими встановлено, що: у разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту повної сплати авансового платежу лізингоодержувачем останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу, визначеного в додатку 1 до цього договору, фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі в продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію та оформлення договору до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію та оформлення договору поверненню не підлягає; у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни; у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни; розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися залежно від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, що впливає на вартість предмета лізингу; у разі відмови лізингоодержувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмета лізингу лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмета лізингу, а вже сплачені споживачем платежі не повертаються; дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокову сплату лізингових платежів у термін, визначений пунктом 4.4.1 цього договору, лізингоодержувач сплачує штраф за дострокове погашення в розмірі 10 % від суми дострокового погашення.
		Отже, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання договору фінансового лізингу недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» відповідає зазначеним нормам матеріального права.
		Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України.
		Оскільки апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, тому судове рішення апеляційного суду необхідно скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		Керуючись ст. ст. 333, 335, 336, 339, 343, 344, 345, 347, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
		у х в а л и л а:
		Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
		Рішення апеляційного суду Тернопільської області від 16 лютого  2016 року скасувати, рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 17 грудня 2015 року залишити в силі.
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий:           М.В. Дем'яносов          Судді:  Ю.Г. Іваненко    А.О. Леванчук   О.М. Ситнік О.В. Ступак

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...